Управління інвестиційною діяльністю промислового підприємства

У дисертації обґрунтовано нові підходи до системоутворюючого і регулюючого фактора інвестиційної діяльності підприємств в умовах ринкового середовища; досліджено їх фінансово-господарський стан як підґрунтя реальних та потенційних інвестиційних надходжень; запропоновано методичні підходи та моделі вибору інвестиційної стратегії промислових підприємств.

У першому розділі - “Теоретичні та прикладні аспекти управління інвестиційною діяльністю на промисловому підприємстві” - розкривається економічна сутність інвестиційної діяльності як об'єктивного фактора розвитку підприємства в умовах ринку, аналізуються основні фактори впливу на процеси інвестування та їх прояв у сучасних умовах, обґрунтовуються шляхи поліпшення інвестиційного клімату, окреслюються проблеми управління інвестиційною діяльністю на підприємстві і напрями їх вирішення.

У процесі досліджень виявлено, що об'єктивна потреба активізації інвестиційної діяльності зумовлена, передусім, необхідністю докорінних змін у структурній політиці, реорганізації економіки, метою якої є відродження провідних галузей, що забезпечують ефективне та якісне задоволення потреб суспільства, і подальшому розвиткові в таких сферах:

оновлення технологічного парку існуючих виробництв і здійснення на цій основі ресурсозбереження на якісно вищому рівні, підвищення конкурентоспроможності підприємств і галузей;

розробки та освоєння конкурентоспроможної продукції, у тому числі шляхом закупівлі ліцензій, патентів, ноу-хау, що дозволить забезпечити випуск якісної, імпортозамінної і ресурсомісткої продукції;

забезпечення технологічної замкнутості виробничого циклу на виробництвах, які виготовляють проміжний продукт;

удосконалення кадрового потенціалу, здатного здійснювати стратегічні цілі підприємства;

створення нових робочих місць у пріоритетних напрямах розвитку промисловості, які спроможні втримувати конкурентні переваги на зовнішньому ринку і адекватне поліпшення зовнішньоторговельного сальдо.

Відповідно до окреслених проблем, які відбиваються і на окремих господарюючих у цих умовах підприємствах, було проаналізовано основні причини низького рівня інвестиційної діяльності вітчизняних підприємств, причинно-наслідкові зв'язки між інвестиціями та очікуваними результатами окремого підприємства.

На думку автора, здійснення інвестицій ще не гарантує ринкового успіху підприємства, якщо відсутня узгодженість дій у сфері інвестування, основу якої повинна становити стратегія розвитку підприємства.

З огляду на це інвестиційну діяльність підприємства окреслено як комплекс узгоджених дій персоналу підприємства, спрямованих на обґрунтування і реалізацію інвестицій відповідно до стратегії його розвитку.

Узагальнення існуючих методичних підходів до управління інвестиційною діяльністю підприємства і вибору інвестиційної стратегії дало змогу встановити послідовність і класифікувати основні етапи останньої.

До них віднесено: вибір напрямів та об'єктів інвестування, акумуляцію необхідних інвестиційних ресурсів і подальшу реалізацію інвестиційних проектів для отримання очікуваного прибутку. В реальних умовах окремого підприємства кожний з цих етапів - від вибору напрямів та об'єктів інвестування до розподілу отриманих доходів - пов'язаний з вирішенням багатьох специфічних завдань, зумовлених впливом множини факторів.

У дисертації, на основі аналітичного огляду та узагальнення зарубіжного досвіду щодо формування і реалізації концепції управління інвестиційною діяльністю підприємства, зроблено висновок: ці процеси повинні здійснюватись з урахуванням впливу факторів, які можна умовно поділити на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх факторів віднесено фінансовий, технологічний і технічний рівні виробництва, рівень менеджменту і маркетингу, конкурентоспроможність продукції тощо. До зовнішніх - існуючі в країні економіко-правові регулятори та адекватний цьому стан середовища господарювання (податкова, кредитно-фінансова і митна системи, рівень інфляції, правова дисципліна, рівень корупції, бюрократизм владних структур, досконалість конкурентного середовища (рівень і характер конкуренції, розвиток ринкової інфраструктури), соціальні, політичні, екологічні фактори (рис. 1).

Рис. 1 Фактори впливу на інвестиційну діяльність підприємства

Аналіз, зроблений у роботі, показує, що зовнішні фактори поки що несформованого конкурентного середовища в Україні в цілому є несприятливими для інвестування. На рис. 2 показано динамічні зміни окремих макроекономічних показників економіки України за 1991 - 1999 рр., які наочно ілюструють загальний стан економіки.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2 Динаміка зміни окремих макроекономічних показників економіки України за 1991--1999 роки (у % до 1990 р.)

Цілком очевидно, що криза в інвестиційній діяльності поглиблюється і загострюється, тобто наслідки браку обсягів інвестування щороку стають дедалі загрозливішими. Темпи згортання виробничих інвестицій майже удвічі випереджують падіння ВВП та промислового виробництва. Частка інвестицій у ВВП зменшилася до рівня, який не забезпечує навіть простого відтворення. Усе це вказує на активно прогресуючий процес остаточного виснаження промислово-виробничого потенціалу.

Необхідність активізації інвестиційної діяльності промислових підприємств, яка є однією з основних умов подолання кризи і підвищення конкурентоспроможності національної економіки, ілюструє розроблена автором схема причинно-наслідкових зв'язків між інвестиціями та їх очікуваними наслідками (рис. 3).

Рис. 3 Причинно-наслідкові зв'язки між інвестиціями та їх очікуваними наслідками

Проблема активізації інвестиційної діяльності сьогодні може бути вирішена при умові створення сприятливого інвестиційного клімату. На нашу думку, під інвестиційним кліматом розуміється характер впливу всієї сукупності зовнішніх стосовно підприємства факторів інвестиційної діяльності (економічних, політичних, соціальних та правових) і тенденції розвитку цих факторів. Таке визначення ґрунтується на тому, що умови інвестиційної діяльності формуються саме характером впливу вказаних факторів (якщо цей вплив позитивний, то вважається, що інвестиційний клімат хороший, і - навпаки). З другого боку, зазначене визначення враховує динамічний характер господарських процесів. Адже важливою характеристикою середовища інвестування є не тільки кількісні його параметри, а й тенденції в розвитку цих параметрів.

Узагальнення практики промислових підприємств і аналітичний огляд численних наукових публікацій з досліджуваної проблеми дає підставу зробити висновок про зростання ролі управління в активізації інвестиційних процесів на підприємстві. Водночас дослідження реального стану менеджменту на вітчизняних підприємствах свідчать про те, що його стан не відповідає сьогоднішнім вимогам. У дисертації доведено, що основними причинами цього є:

непідготовленість багатьох підприємців до розробки якісних інвестиційних планів, зокрема - бізнес-планів;

побоювання втрати позиції лідера;

відсутність вільного доступу до ринкової інформації, зокрема, через недостатньо розвинену інформаційну інфраструктуру ринку;

недостатній кваліфікаційний рівень працівників, зайнятих у сфері підготовки техніко-економічних обґрунтувань і рішень.

У другому розділі дисертації - “Стратегія інвестування промислового підприємства” - досліджувалися аналіз та особливості стратегічного управління інвестиційною діяльністю промислових підприємств в умовах кризи з використанням функцій менеджменту (планування, організації, мотивації, реалізації і контролю). У результаті розроблено рекомендації щодо вибору фінансової стратегії підприємства в контексті його інвестиційної діяльності.

Аналіз практики господарювання на підприємствах меблевої промисловості, здійснений автором, показав, що вдосконалення системи управління інвестиційною діяльністю для більшості суб'єктів господарювання зводиться до спроб сьогоденної модифікації окремих елементів цього процесу. Натомість, реальні інвестиції пов'язані передусім з довгостроковою перспективою, оскільки сам інвестиційний цикл займає досить тривалий проміжок - від року і більше.

З'ясувалося, що на переважній більшості підприємств інвестиційна діяльність здійснюється без достатнього врахування потреб ринку, фактично не передбачається модернізація обладнання, використання нових матеріалів, технологій тощо. Керівники підприємств нехтують тим фактом, що інвестиційна стратегія підприємства повинна тісно переплітатися, зокрема, з маркетинговою стратегією, тобто будуватися з урахуванням ринкової кон'юнктури і тенденцій її змін.

Аналіз фактичних матеріалів і практики діяльності вітчизняних підприємств, якщо порівнювати із досвідом діяльності в умовах ринку західних фірм, дозволив визначити основні принципи побудови стратегії підприємства в цілому, а отже, й інвестиційної стратегії, серед яких:

підпорядкування інвестицій вимогам ринку;

оптимальне поєднання довго- і середньострокових інвестицій;

забезпечення комплексності та системності інвестування;

оптимізація портфеля інвестицій з позицій прибутковості і ризику.

На рис. 4 наведено загальну схему розробки і реалізації інвестиційної стратегії.

Рис. 4 Алгоритм розробки та реалізації інвестиційної стратегії

Автор робить висновок, що навіть у межах однієї галузі існують значні розбіжності у виборі стратегії діяльності підприємства, а отже, і в напрямах інвестування. На досліджених у дисертації виробництвах із значними можливостями маневру у видах продукції (меблеве виробництво, деревообробка) респонденти вбачають перспективу розвитку підприємства в розвитку продукції (31,8 %) і в диверсифікації виробництва (30,6 %), трохи менше - в утриманні існуючих видів продукції на існуючих ринках (25,95 %). Натомість для виробництв з обмеженими можливостями маневру в асортименті, пріоритет у стратегії розвитку підприємства респонденти вбачають в утриманні існуючих ринків для традиційних видів своєї продукції (65,05 %) і в пошуку нових ринків збуту (20,0 %). Достатня репрезентативність проведеного анкетування (74 анкети) дає змогу зробити висновок про значні відхилення у виборі пріоритетів стратегічного розвитку не лише в межах однієї галузі, а й у межах одного підприємства, яке має кілька виробництв (табл. 1.). Можна зробити висновок також і про те, що одним з основних факторів вибору стратегії є характер продукції.

Таблиця 1 Оцінка респондентами напрямів інвестування в системі “продукція - ринки” на підприємствах деревообробної і меблевої промисловості західного регіону України, %*

Практика тих підприємств, які займаються розробкою стратегічних планів, показала, що процес управління інвестиційною стратегією підприємства доцільно будувати:

на рівні підприємства в цілому;

за окремими стратегічними напрямами інвестування;

щодо продукту (товарів, послуг).

Інвестиційна стратегія підприємства значною мірою залежить від його фінансової стратегії. Це зумовлено тим, що, по-перше, фінансова стратегія дозволяє отримати оптимальне щодо кінцевих результатів співвідношення прибутків і ризиків; по-друге, від неї залежать розміри власних інвестицій підприємства і суми залучених та запозичених інвестиційних ресурсів.

Виходячи з цього, у дисертації обґрунтовані послідовність та доцільні засади щодо розробки фінансової стратегії підприємства:

розробка системи заходів щодо зростання вартості підприємства, факторами якої є збільшення доходів, зниження виробничого або фінансового ризику, поліпшення структури активів, оптимізація витрат;

оптимізація прибутків і ризику, грошових потоків, зумовлених реалізацією окремих завдань інвестиційної програми;

оптимізація використання залучених і запозичених коштів, у тому числі акціонерного капіталу, зокрема, можливостей капіталізації дивідендів та емісії цінних паперів.

На підставі існуючих методологічних підходів до формування стратегії розвитку підприємства обґрунтовано необхідність розробки системи цілей підприємства. Встановлено, що залежно від стратегічних цілей інвестиційної діяльності підприємства, а також існуючих і прогнозованих умов господарювання роль головної цілі можуть відігравати різні категорії, які утворюють “каталог цілей”, складений з дотриманням принципів ієрархічності, системності і комплексності (табл. 2).

Практична реалізація вищенаведених засад формування цілей інвестиційної діяльності підприємства може здійснюватися в кілька етапів. На першому з них розробляється концепція формування програми, яка базується на визначеній місії підприємства й основних напрямах інвестування. На наступних етапах у програмі інвестування враховуються цілі, об'єкти, джерела, строки реалізації, виконавці.

Таблиця 2 Каталог цілей підприємства

Третій розділ дисертації - “Розвиток інвестування на підприємстві” - подає методичні розробки автора стосовно обґрунтування підходів до інтегральної оцінки фінансово-господарського стану промислового підприємства, шляхів фінансового забезпечення інвестиційних процесів на промислових підприємствах через використання можливостей фондового ринку, вибору оптимальних варіантів інвестування інновацій з урахуванням ризику.

Практика показує, що інвестиційна діяльність промислового підприємства завжди пов'язана зі стабільністю його фінансового стану. У переважній більшості випадків підприємства використовують залучені і (чи) запозичені інвестиційні ресурси. Проведені автором дослідження дозволяють стверджувати, що умови надання цих ресурсів, як правило, визначаються фінансовим станом підприємства і тенденціями його господарського розвитку.

Фінансовий стан підприємства є об'єктивним відображенням результатів його виробничо-господарської діяльності. Для її оцінки використовується широке коло показників, які характеризують різноманітні аспекти цього стану: фінансову стійкість, ліквідність, прибутковість і оборотність активів тощо. У той же час існуючі методичні підходи не враховують динамічного характеру виробничо-господарської діяльності підприємств і не дають однозначної, інтегральної оцінки фінансово-господарського стану підприємства, тобто його своєрідного фінансового рейтингу. Поза тим така оцінка вкрай необхідна, хоча б для виявлення тенденцій у розвитку підприємства, а також для визначення позиції підприємства на ринку шляхом порівняння його рейтингу з рейтингом найближчих конкурентів, середньогалузевим рівнем тощо.

Аналіз науково-методичної літератури дозволив визначити такі особливості інтегральної оцінки рівня фінансово-господарського стану підприємства: вона повинна бути узагальненою; акумулювати всі основні аспекти виробничо-господарської діяльності підприємства; враховувати можливість короткотермінового погіршення окремих показників фінансово-господарської діяльності підприємства, які, однак, не є характеристикою погіршення стабільності підприємства (так, реалізація маркетингової стратегії освоєння нових ринків досить часто призводить до часткового зниження показників прибутковості).

На підставі зазначеного вище, у дисертації пропонується модель оцінки рівня фінансово-господарського стану підприємства, яка побудована на принципі визначення відхилень фактичних значень показників від базових.

Вибір бази порівняння відповідних показників обумовлюється цілями оцінки: залежно від того, з якою метою визначається рівень фінансово-господарського стану підприємства, обирається база порівняння.

У дисертації пропонуються такі варіанти:

варіант 1 - за базу порівняння приймаються показники аналізованого підприємства за відповідний період минулого року. Ціль оцінки - коригування стратегії підприємства відповідно до змін у планах діяльності (укладення угод; негативні тенденції фінансових показників);

варіант 2 - базу порівняння становлять показники фінансово-господарської діяльності кращих, “еталонних” підприємств-конкурентів. Оцінка дозволяє визначитися з невикористаними для подальшого розвитку резервами та їх оптимальним скеруванням;

варіант 3 - за базу порівняння приймаються відповідні середньогалузеві показники. Здійснена оцінка визначає рейтинг підприємства і дає підстави щодо планів технічного переозброєння.

До показників, які характеризують фінансово-господарський стан підприємства, віднесено оборотність активів, прибутковість капіталу, фінансову стійкість і ліквідність активів тощо.

Оцінка рівня фінансово-господарського стану підприємства повинна враховувати відмінності в економічній сутності цих показників. Ці відмінності найбільш доцільно елімінувати, використовуючи метод експертних оцінок.

Формула для визначення інтегрального показника рівня фінансово-господарського стану підприємства S (у балах) може бути представлена рівнянням:

, (1)

де Iij - індекс і-го показника в j-й групі; Kj - коефіцієнт значимості j-ї групи показників; Kijзн - коефіцієнт значимості і-го показника в j-й групі; Kузj - коефіцієнт узгодження кількості показників для j-ї групи.

Суть останнього коефіцієнта полягає в подоланні відмінностей, обумовлених розбіжністю в кількості показників у різних групах.

Коефіцієнт узгодження Kузj розраховується за виразом:

Kузj = Imax / Lj, (2)

де Imaх - кількість показників у найбільшій з прийнятих для розрахунків групі; Lj - кількість показників у j-й групі.

Відповідні коефіцієнти значимості Kj і Kijзн розраховуються як середні арифметичні експертних оцінок, наведених у балах, залежно від числа показників чи числа груп показників.

Величина дії (індекс показника) за своєю економічною суттю є індексом зростання і-го показника в j-й групі порівняно з базовим (якщо йдеться про зміну цього показника в часі) або характеристикою рівня даного показника у відповідності до базового (якщо йдеться про зіставлення однакових показників на різних підприємствах або із середніми їх значеннями в галузі). Індекс показника Іij визначається як

Іij = Aijф / Aijб, (3)

де Aijф - значення і-го показника j-ї групи для даного підприємства (фактичне значення), Aijб значення і-го показника j-ї групи за базою порівняння.

Індексний вимір розбіжностей між фактичним і базисним значенням показників дає змогу забезпечити максимальне зіставлення всіх використовуваних показників у процесі визначення загальної (інтегральної) оцінки фінансово-господарської стабільності підприємства.

Однією з основних проблем фінансового забезпечення реалізації інвестиційних проектів для вітчизняних підприємств є вибір та оптимізація джерел фінансування. Розглядаючи ризик як можливість повної або часткової втрати активів підприємства, критерій вибору джерел фінансування може бути представлений формулою:

, (4)

де Y - показник ефективності використання залучених (запозичених) інвестиційних ресурсів; L - прибуток, отриманий за рахунок фінансового важеля, зумовленого використанням залучених (запозичених) інвестиційних ресурсів; Kі - сума залучених (запозичених) інвестиційних ресурсів; Kі - витрати, пов'язані з обслуговуванням і платою за використання залучених (запозичених) інвестиційних ресурсів; Rві - ризик втрати частини активів підприємства при використанні і-го джерела інвестування; А - частина активів підприємства, стосовно якої існує ризик втрати.

У дисертації запропоновано розраховувати ризик інвестування на підставі сукупної оцінки його рівня, який визначається за формулою:

, (5)

де - середня величина ризику інвестиції, розрахована як середня геометрична показників ризику, визначених методом моделювання (m), експертним (e) та статистичним (s).

Вибір варіантів інвестицій на підприємстві, як і можливих напрямів інвестування, ставить за мету досягнення двох основних цілей - збільшення обсягу прибутку і прибутковості капіталу. Для цього в процесі дослідження розроблено методичний підхід до оцінки ефективності управління інвестуванням, в основу якого покладено синергічний ефект реалізації інвестиційної програми в цілому. Оцінка ефективності системи управління базується на врахуванні відхилень у строках реалізації завдань, передбачених інвестиційною програмою. Критерії та оцінювальні показники при цьому можуть суттєво відрізнятися, залежно від складності, рівня деталізації, часових горизонтів інвестиційної програми, специфіки виробництва і реалізації продукції та інших факторів. Для вдосконалення контролю за виконанням завдань програми запропоновано використовувати нормативний метод оцінки відхилень у строках, який передбачає поділ завдань програми за рівнями складності і поділ відхилень у строках.

Висновки