Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ВСП Технологічний коледж національного університету

"Львівська політехніка"

Реферат

З дисципліни "Менеджмент"

На тему: "Управління постачанням, збутом та інфраструктурою підприємства"

Виконала Вітинська О.В.

Перевірила Зарицька Р.В.

Львів 2014

Зміст

1. Управління операційною інфраструктурою підприємства

2. Контроль у системі операційного менеджменту

3. Управління матеріальними ресурсами і виробничими запасами

4. Управління матеріально-технічним постачанням і збутом на підприємстві

1. Управління операційною інфраструктурою підприємства

Інфраструктура (від лат. infra - нижче, під та structura - побудова, розміщення) - це сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об'єкта в цілому.

Інфраструктура - це своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива його нормальна робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури. До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства [ 55,56].

Слід зазначити, що у цілому успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.

Виходячи з вимог сучасного виробництва, інфраструктура підприємства повинна задовольняти наступні основні вимоги:

> попереджати можливі порушення нормального і безперебійного ходу основного виробництва; мати профілактичний характер;

> забезпечувати гнучкість і мінімальну перебудову при переході в основному виробництві з однієї продукції на іншу;

> сприяти впровадженню технологічної й організаційної регламентації допоміжних процесів;

> сприяти випуску високоякісної продукції з найменшими витратами [25, с. 35].

Необхідно зазначити, щодо складу підрозділів виробничої інфраструктури підприємства, як правило, входять допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний та ін.); обслуговуючі господарства (складські, транспортні й ін.); служби і ділянки в основних виробничих цехах (інструментальні комори, заточувальні та інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний персонал).

Рис. 9.1 Інфраструктура підприємства.

Склад і розмір цих підрозділів залежать від виду і характеру продукції, що випускається, типу й обсягу виробництва, спеціалізації цехів основного виробництва, наявності вданому регіоні сервісних підприємств по проведенню ремонтів технологічного устаткування, виготовленню оснащення. [25,с.36].

Подальшу роботу над темою доцільно спрямувати на вивчення цілей і завдань ремонтного господарства.

Варто зауважити, що організація і управління технічною експлуатацією і ремонтом основних виробничих фондів є головними завданням операційного менеджменту у виробничій інфраструктурі підприємства, як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг.

Під час вивчення даного питання студентам доцільно скористатись джерелом [25] і розглянути систему управління ремонтним господарством.

Ремонтне господарство на виробничих підприємствах представлено:

системою ремонтних засобів, що знаходяться в розпорядженні робітників основного виробництва і чергового ремонтного персоналу (дрібні деталі і ремонтні комплекти, змащення і т.п.);

ремонтними ділянками в складі виробничих цехів, що розташовують невеликою кількістю універсальних, а іноді й спеціальних верстатів;

ремонтними цехами (РЦ) чи майстернями (ремонтно-механічним цехом - РМЦ, електроцехом - ЕЦ);

складськими приміщеннями (складами і коморами) для збереження запасних деталей, інструменту, дрібного устаткування, мастильних матеріалів; менеджмент збут управління інфраструктура

конструкторсько-технологічне бюро (КТБ), що виконує роботи, пов'язані з ремонтом, модернізацією і конструюванням нестандартного устаткування;

планово-виробниче бюро (ППБ), що планує роботу ремонтних цехів і майстерень;

бюро планово-попереджувальних ремонтів (БППР), що планує ремонтні роботи.

Схема керування ремонтним господарством на підприємстві представлена на рис 9.2.

Найширше застосування у практиці вітчизняних підприємств отримала система планово - попереджувальних ремонтів.

Системою планово-попереджувальних ремонтів (ППР) - це сукупність запланованих технічних і організаційних заходів щодо догляду, нагляду І ремонту устаткування, проведених по заздалегідь складеному плані з метою попередження прогресивного зносу, раптових виходів устаткування з ладу і підтримки його в працездатному стані.

Система ППР припускає догляд за устаткуванням; міжремонтне обслуговування; огляди, перевірку на точність, промивання устаткування і зміну мастила; періодичні планові ремонти малі, середні і капітальні [25].

Рис. 9.2. Схема управління ремонтним господарством підприємства:

1 - ремонтно-механічна ділянка (черговий механік);

2 - електроремонтна ділянка;

3 - склад, комора

У процесі самостійного вивчення студентам необхідно розглянути підходи до визначення ремонту.

Ремонтні роботи устаткування містять у собі проведення малого (поточного), середнього і капітального ремонту.

Малим (поточним)ремонтом називають мінімальний по обсягу ремонт, при якому заміна чи відновлення швидкозношуваних деталей (окремі види шестірьонок і ін.) і регулюванням механізмів (клапанів та ін.) досягається нормальна робота устаткування до чергового планового ремонту.

Середній ремонт - це ремонт, при якому виконуються часткове розбирання основних вузлів устаткування, заміна і відновлення зношених деталей. Виконується такий ремонт без зняття устаткування з фундаменту.

Капітальний ремонт здійснюється тоді, коли вимагаються повне розбирання і ремонт базових деталей (станини, корпуса редуктора й ін.), заміна зношених деталей і вузлів. З капітальним ремонтом, як правило, поєднують модернізацію устаткування.

Вузловий ремонт - це ремонт, заміни цілих вузлів новими або заздалегідь відремонтованими.

Вивчаючи дану тему студентам обов'язково слід розглянути структуру і основні задачі інструментального господарства.

Поняття "інструментальне господарство" повсюдно застосовується в спеціальній технічній літературі і практичній діяльності [13].

Слід зазначити, що від організації інструментального господарства багато в чому залежать ступінь використання виробничих потужностей, ритмічність роботи підприємства, якість і трудомісткість продукції.

Рис. 9.3. Схема управління інструментальним господарством на підприємстві [25]

Подальшу самостійну роботу над темою необхідно спрямувати на розгляд бази інструментального господарства, яка складається з інструментального цеху, інструментально-роздавальної комори, центрального інструментального цеху [25].

1. Центральний інструментальний склад (ЦІС)

Основні функції ЦІС - приймання, збереження, облік і видача інструмента цехам.

2. Інструментально-роздавальна комора (ІРК)

Основні функції ІРК - одержання інструмента з ЦІС, його збереження й облік, видача на робочі місця, приймання з робочих місць, відправлення в переточування, ремонт, списання зношеного інструмента.

3. Інструментальний цех (ІЦ)

На великих підприємствах для забезпечення основного виробництва спеціальним інструментом і оснащення створюється ІЦ. Виробництво такого інструмента відноситься до одиничного і дрібносерійного типу. Це істотно впливає на структуру цеху, що складається з великої кількості ділянок: заготівельного, механічного, слюсарного, ковальського, термічного, штампів і прес форм, модельного й ін.

У процесі самостійного вивчення теми студентам необхідно ознайомитися з складом та основними завданнями енергетичного господарства.

Енергетичне господарство підприємства постачає його виробничі і господарсько-побутові служби усіма видами енергії (електроенергія, теплова енергія палива, пари, гарячої води) і енергоносіями (пара, стиснене повітря, гаряча вода) [25].

Схема управління енергетичним господарством представлена на рис 9.4.

Слід зазначити, що найбільш досконалою й економічною системою енергопостачання є централізована, коли підприємство одержує енергоносії з боку. Ефективність такої системи забезпечується надійністю і безперебійністю джерел постачання, а також зниженням витрат виробництва і капітальних витрат, пов'язаних з одержанням необхідних підприємству видів енергії.

Планування, організацію і управління енергогосподарством на великих підприємствах здійснює служба головного енергетика. На невеликих підприємствах енергетичне господарство значно спрощується і перебуває у віданні головного механіка.

Подальша самостійна робота над засвоєнням даного питання повинна бути спрямована на розгляд мети та завдань транспортного господарства.

Слід зазначити, що завдання транспортного господарства реалізують підрозділи, цехи, ділянки, що спеціалізуються, як правило, по видах транспортних засобів - залізничний, безрейковий і ін. (табл. 9.1). До складу цих підрозділів входять транспортні засоби, під'їзні колії і дороги, ремонтні й екіпірувальні пункти [25;29].

Рис 9.4. Схема управління енергетичним господарством великого підприємства

Таблиця 9.1. Класифікація транспортних засобів

Вид транспорту	Вид транспортних засобів
	Зовнішній міжцеховий	внутрішньо цеховий
Залізничний	Тепло-, електровози, вагони, напіввагони. платформи і т.п.	Вагонетки вузької колії
Безрельсовий	Автомобілі, тягачі, трактори і причепи до них	Ручні тележки на автошинах
	Електротранспорт	Електро-, автокари, електро-, автовантажники
Водний	Буксир, баржі	-

Для ґрунтовнішого розуміння структури транспортного варто звернути увагу на сутність організації міжцехових перевезень.

Слід зауважити, що розрізняють дві основні системи перевезення вантажів: маятникову і кільцеву.

Маятникова система (рис 9.5), це система перевезення, що передбачає зв'язок між двома пунктами. При цьому можливі наступні варіанти повернення транспорту [25; 1071:

Рис. 9.5. Маятникова система перевезення вантажів [25; 107]

Кільцева система (рис 9.6) це система перевезення, що припускає послідовну доставку вантажів з одному пункту в іншій уз наступним поверненням транспорту в початковий пункт.

Можливі також два варіанти:

> зростаючий вантажопотік (рис 9.6, а);

> загасаючий вантажопотік (рис 9.6, б).

Рис 9.6. Кільцева система перевезення вантажів[25;107]

Слід зазначити, що вибір системи маршрутів залежить головним чином від структури вантажопотоків і територіального розташування об'єктів підприємства, що обслуговуються, а вибір типів транспортних засобів для обслуговування вантажопотоків визначається родом вантажів, обсягом вантажопотоку, відстанню перевезення, характером і режимом роботи ділянки виробництва, що обслуговується, а також ступенем оснащеності його технічними засобами для необхідних вантажно-розвантажувальних операцій.

Самостійну роботу над темою належить продовжити, спрямовуючи зусилля на з'ясування систем складування і розміщення запасів.

Рис 9.7. Операції системи складування

Склад - це споруда, що призначена для приймання і зберігання різних матеріальних цінностей, підготовки їх до виробничого споживання та безперебійного постачання споживачів.

Складське господарство є оперативним підрозділом комерційної служби промислового підприємства, що покликане забезпечувати безперебійну роботу виробничих цехів.

Слід зазначити, що основні складські операції виконуються в системі складування (рис 9.7).

Подальша робота над засвоєнням даного питання повинна бути спрямована на розгляд класифікації складів [25;291

Таблиця 9.2. Класифікація матеріальних складів

Класифікаційна ознака	Види матеріальних складів
За основним призначенням	1. Постачальницькі склади 2. Виробничі склади 3. Збутові склади
За матеріалами, що переробляються	1. Спеціалізовані 2. Універсальні

Для поглибленого вивчення організації транспортно-складського матеріалопотоку, розрахунку деяких показників роботи складу студентам рекомендується підручник СД. Ільєнкової [17, с. 255-276; с. 285-301].

2. Контроль у системі операційного менеджменту

Під час самостійного опрацювання даного питання, слід звернути увагу на з'ясування таких питань, як система і процес контролю, а також скласти чітке уявлення про умови й основні етапи процесу контролю.

Базовим для засвоєння матеріалу є навчальний посібник [25]. Джерела, що можуть бути використані додатково це підручники С.К. Платонова [123], та А. Файоля, Г. Емерсона, Ф. Тейлора, Г. Форда [153].

Один з основоположників науки управління А. Файоль дав чітке визначення контролю. "На підприємстві контроль полягає втому, щоб перевірити, чи усе виконується відповідно до затверджених планів, розроблених інструкцій і принципів. Його мета - виявити слабкі місця і помилки, вчасно виправити їх і не допускати повторення. Контролюється усе: предмети, люди, впливи". І далі вчений додає, що "... контроль є найперший обов'язок тих керівників, що відповідають за виконання яких-небудь планів".

Найбільш прийнятним для українських реалій є визначення:

Контроль це процес визначення якості і коректування виконуваної підлеглими роботи, для того щоб забезпечити виконання планів, спрямованих на досягнення цілей підприємства.

Необхідно зазначити, що основний процес контролю, яку б частину підприємства будь-якого виду діяльності (матеріального виробництва чи сфери послуг) він не торкався, складається з наступних етапів [25]:

1. Встановлення нормативів

Нормативи визначаються як критерії ефективності роботи. Це заздалегідь обрані точки в загальній програмі планування, у яких визначається ефективність діяльності, для того, щоб можна було повідомити менеджеру про хід справи і позбавити його необхідності стежити за кожним кроком у виконанні плану.

Нормативи можуть бути виражені в натуральних показниках (обсяг випуску продукції, обсяг послуг, трудомісткість робіт у людино-годинах, частота чи кількість відхилень і ін.)., а також у якісних показниках, що піддаються перевірці, чи будь-яким іншим способом, що дає ясне представлення про ефективність діяльності.

2. Визначення ефективності діяльності

Визначення ефективності діяльності шляхом зіставлення з нормативами.

Але існує чимало видів діяльності, для яких важко розробити точні стандарти. Це, як правило, нетехнічні види робіт - фінансова діяльність та ін. Важливо пам'ятати, що чим менше операції чи види діяльності пов'язані безпосередньо з операційною системою, з цехом, ділянкою, тим складніше, а часто і просто неможливий їхній контроль.

3. Коректування відхилень

Якщо нормативи відображають організаційну структуру і використовуються для оцінки якості роботи, коректувати відхилення набагато легше, тому що керівник точно знає, хто персонально чи яка група несе за них відповідальність, і які необхідно почати коригувальні дії.

У процесі самостійного вивчення студентам необхідно проаналізувати як інформація забезпечує контроль в реальному часі На практиці усе, що пов'язано з інформацією, розглядається у реальному часі як засіб своєчасного контролю в найбільш значимих для менеджера фазах виробничого циклу. На рис. 9.8. видно, що інформація в реальному часі, за винятком найпростіших і нестандартних випадків, не забезпечує контролю в реальному часі. Можливі також одержання інформації в реальному часі за оцінкою ефективності виконаної роботи, зіставлення цих даних з нормативами і виявлення відхилень. Однак з рис 9.8. випливає, що аналіз причин відхилень, розробка програми коригувальних дій і її реалізація вимагають багато часу.

Рис 9.8. Контур зворотного зв'язку управлінського контролю [25]

Подальшу роботу над темою доцільно спрямувати на розгляд випереджального контролю. Необхідність випереджального контролю очевидна. На рис 9.8 показаний часовий лаг зворотного зв'язку в процесі управлінського контролю. Його наявність переконує втому, що для створення дійсно ефективної системи потрібний випереджальний контроль. Звітних статистичних даних про відхилення найчастіше недостатньо або вони вже застаріли [25].

Слід зазначити, що значення контролю полягає в тому, що він допомагає встановити відповідність продукції заданим вимогам або виявити допущені відхилення до моменту постачання продукції замовникові. На сучасних промислових підприємствах застосовують декілька основних видів контролю, класифікацію яких представлено в табл. 9.3.

Під час вивчення даного питання варто звернути увагу на з'ясування сутності та сфери застосування методів контролю у масовому та великому серійному типах виробництва. До їх складу належать "сім простих інструментів контролю", використання яких було започатковано в Японії, а потім в інших країнах, завдяки їх ефективності й доступності до рядових співробітників підприємства. Крім того, серед методів контролю розглядають й методи вибіркового контролю, які доцільно вивчати звернувшись до [31,45].

Основоположник кібернетики Н. Вінер відзначав, що там, де система має тимчасові лаги, що коректуючі дії повинні попереджати помилки.

Необхідно зазначити, що сьогодні широко відомі такі методики випереджального контролю, як графічні форми планування і контролю, сіткове планування і управління. їх ще називають лінійними, календарними графіками виконання робіт і широко застосовують у багатьох галузях народного господарства, і в кожній вони мають визначені особливості.

Таблиця 9.3. Класифікація видів контролю

Класифікаційна ознака	Вид контролю
1. Залежно від місця організації контролю на тому чи іншому етапі виробництва розрізняють:	Вхідний контроль - контроль споживачем сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та готової продукції, які надходять до нього від інших підприємств чи інших дільниць виробництва. Вхідний контроль дає змогу уникнути зниження якості продукції через помилки постачальника, зібрати об'єктивну інформацію про закупівельні матеріали для вибору найбільш прийнятного постачальника чи формулювання додаткових вимог до показників якості матеріалів. Операційний контроль - контроль продукції (чи технологічного процесу), який здійснюють після завершення певної виробничої операції. Приймальний контроль - це контроль готової продукції після завершення всіх технологічних операцій із виготовлення, за результатами якого приймають рішення про придатність продукції для постачання чи використання.
2. Залежно від охоплення контрольованої продукції вхідний, операційний і приймальний контроль може бути:	Суцільний рішення про якість контрольованої продукції приймають за результатами перевірки кожної одиниці. Вибірковий контроль, за якого рішення про якість контрольованої продукції приймаються за результатами перевірки однієї чи кількох вибірок з партії. Для аналізу результатів вибіркового контролю застосовуються методи математичної статистики, що дозволяють, базуючись на обмеженій кількості контрольних перевірок, визначати з потрібним ступенем точності якість партії виробів чи стану технологічного процесу. Подібні методи контролю називають статистичними
3. Під час дослідження однієї або кількох характеристик виробу під впливом сукупності фізичних, хімічних, природних або експлуатаційних факторів проводяться іспити готової продукції, які залежно від цілей поділяються на:	попередні - це іспити дослідних (головних) зразків для визначення можливості приймальних іспитів * приймальні - іспити дослідних (головних) зразків для визначення можливості їх постановки на виробництво Приймально -здавальні - іспити кожного виробу для визначення можливості його постачання замовникові періодичні - іспити, що проводяться один раз на 3 - 5 років для перевірки стабільності технології виробництва типові - іспити серійних виробів після внесення істотних змін у конструкцію або технологію

Лінійні графіки - це лаконічні графічні форми планування й обліку, що дають гарні можливості для контролю за виконанням робіт на будь-яку дату, а також дозволяють передбачати майбутні труднощі і вчасно запобігати їх виникненню.

Слід зазначити, що однією з кращих сучасних методик випереджального контролю є сіткове планування, вираженням якого служать сіткові графіки (Сіткове планування і управління СПУ). Вони з'явилися як результат трансформації лінійних графіків [37,47].

Сіткове планування і управління (СПУ) засноване на використанні сіткових графіків і ЕОМ являє собою ланцюги робіт і подій, відбиваючи їхню технологічну послідовність і зв'язок.

(Робота - це процес, що передує здійсненню якої-небудь події. Подія - це проміжний чи остаточний результат однієї чи декількох робіт, необхідних для того, щоб можна було почати одну чи кілька інших робіт.

Подія здійснюється після виконання усіх вхідних у нього робіт, причому момент здійснення події є моментом закінчення останньої з них.)

(Критичний шлях-безупинна послідовність робіт і подій від їхнього початку до завершення, що вимагає максимуму часу для виконання.)

У процесі самостійного вивчення студентам необхідно розглянути контроль за відхиленнями у критичних точках.

Принцип контролю за відхиленнями повинен сполучатися з принципом контролю за критичними точками. Чим більше при контролі менеджери зосереджуються на відхиленнях, тим ефективніше контроль.

Найкращі результати будуть досягнуті тоді, коли увага буде звернена на точки, що є критичними для оцінки ефективності усього виробництва.

Вивчення матеріалу теми необхідно продовжити зі зв'язування критичних точок контролю

Критичні точки (критерії) контролю - це точки, що являють собою обмежуючі фактори.

Наявність таких критеріїв дозволяє менеджеру розширити діапазон управління, тобто керувати великою кількістю людей, контролюючи їхню діяльність тільки по критичних точках [25].

Однак деякі види нормативів критичних точок використовуються досить широко. Розглянемо їх докладніше.

Таблиця 9.4. Види нормативів критичних точок [25]

Натуральні нормативи критичних точок	Це критерії не вартісного характеру. Вони широко застосовуються в оцінці ефективності роботи при використанні матеріалів, витрат праці, виробництва товарів і надання послуг. Ці нормативи можуть відбивати кількісні аспекти діяльності. Наприклад: людино-години, витрачені на одиницю продукції; тонно-кілометри, виконані транспортом; кількість одиниць виробленої продукції на одну годину роботи машини (верстата); кілограми палива на виробництво 1 квт-год. електроенергії. Натуральні нормативи можуть також характеризувати якість, наприклад твердість сталі після термообробки; швидкість розгону автомобіля; міцність тканини чи стійкість барвника.
Норми витрат	Це грошові критерії оцінки ефективності виробничої діяльності, що, як і натуральні, досить широко застосовуються на практиці. До них відносяться прямі витрати на одиницю продукції; вартість робочої сили на одиницю продукції чи робочий час; витрати на матеріали на одиницю продукції; вартість однієї машино-зміни транспортного засобу; витрати на фарбування одного автомобіля.
Капітальні нормативи	Це одна з норм витрат. Норми капіталу, скоріше, відносяться до капіталовкладень підприємства, ніж до експлуатаційних витрат, і в силу цього більше пов'язані з балансом, чим зі звітом про результати господарської діяльності. Найбільш розповсюдженим нормативом нових інвестицій, а також контролю загальної ефективності робіт є прибуток на інвестований капітал.
Нормативи доходів	Це обсяг продажів товару і наданих послуг у грошовому вираженні. Наприклад: доход на 1 грн. витрат за надані послуги; дохід у гривнях на 1 т проданих металоконструкцій; середній обсяг наданих послуг по ремонту квартир на даному ринку з розрахунку на одного жителя в регіоні.
Програмні нормативи	Менеджер може одержати завдання реалізувати програму, що охоплює весь цикл розробки нової продукції, чи, наприклад, програму підвищення ефективності роботи будівельних машин і механізмів. Для оцінки якості виконання програми можна використовувати також суб'єктивні судження, але об'єктивними нормативами служать такі: загальний термін виконання програми; терміни виконання робіт, що знаходяться на критичному шляху.
Нематеріальні нормативи	Критерії і показники оцінки компетентності співробітників відділу, що займаються питаннями реклами чи кадровими питанням: повнота реалізації планів (будь обережним, пам'ятаючи, що план може бути поганим); уміння знаходити здатних людей і відповідні робочі місця, де вони можуть виявити свої можливості; ступінь особистого сприяння успіху фірми; кількість і якість поданих пропозицій по поліпшенню організації і управління; V здатність створювати постійний колектив з гарними внутрішніми взаєминами; кількість привнесених у фірму ідей ззовні.
Цілі як нормативи	Ціль - це планований результат, що виступає як єдність бажаного і можливого. В даний час на підприємствах спостерігається тенденція до провірки якісних і кількісних цілей на всіх рівнях управління. У процесі реалізації виробничих програм, а також при виконанні самих управлінських функцій менеджери дійдуть висновку, що за допомогою, як наукових методів, так і власних суджень можна сформулювати цілі, що будуть служити нормативами. Кількісні цілі приймуть форму нормативів, розглянутих раніше, а визначення якісних цілей складе нове завдання в області розробки нормативів.

Подальшу самостійну роботу над темою слід спрямувати на вивчення традиційних засобів контролю.

Є безліч засобів контролю, що широко застосовуються в системі операційного менеджменту. Студентам необхідно розглянути найбільш важливі. Для поглиблення знань стосовно методів контролю студенти можуть скористатися навчальним посібником Курочкіна A.C. [25, с. 1 30-131J.

3. Управління матеріальними ресурсами і виробничими запасами

Основні положення даного питання розриті у навчальному посібнику А.С. Курочкіна [25, с. 22-34]. Додатковий матеріал щодо об'єктів операційного менеджменту розкрито у навчальному посібнику В.О. Василенко, Т.І. Ткаченко [5, с. 121 -140]. Для короткого огляду інших аспектів управління матеріальними ресурсами і виробничими запасами студентам рекомендується опанувати підручники А.П. Градова [44], Мескона М., Альберта М., Хедоурі Ф. [27], Віханського О. С, Наумова А. І. [7], Рейзберга Б.А.

Самостійну роботу над темою належить розпочати з ознайомлення з принципами формування і функціонування системи управління матеріальними ресурсами [25].

Принципи формування і функціонування системи управління матеріальними ресурсами:

плюралізм джерел і форм матеріально-технічного забезпечення (матеріальні ресурси можуть бути придбані за допомогою прямих договорів в оптово-торгівельних організаціях або безпосередньо у підприємств - виробників);

самостійність підприємств-постачальників (продавців) і підприємств-споживачів (покупців) у використанні на їх розсуд матеріальних і фінансових ресурсів, які знаходяться у рамках їх прав власності;

саморегулювання на основі діючих за допомогою керованих дій (податків, процентних ставок, митних збору і т.п.) елементів у державній економічній політиці для досягнення збалансування виробництва з матеріальними ресурсами;

ресурсозбереження (основні параметри процесу-матеріальні ресурси, матеріальні витрати, запаси - повинні знаходитися в стані рівноваги на суспільно необхідному рівні);

інтенсифікація використання матеріальних ресурсів у результаті досягнення максимально можливої глибини їх залучання у виробничий оборот, тобто повторного і багатоцільового використання головним чином відходів споживання як вторинних матеріальних ресурсів;

комплектність (передбачає, що в системі циркулюють всі необхідні для діяльності підприємства види матеріальних ресурсів, в тому числі призначені для надання інформаційних, виробничих і комерційних послуг);

У оперативність (спроможність системи швидко реагувати на вимоги ринку в цілому й індивідуальні потреби окремих підприємств-партнерів);

перетворюваність (можливість вільного переходу продукції як товару з натурально-речової форми у вартісну і навпаки);

сприйняття науково-технічного прогресу (система повинна відшуковувати, опановувати і рекламувати найновіші види товарів і послуг, а також наповнювати ними ринок. Це ж відноситься до використання в діяльності підприємства найновішої техніки і технологій просування товарів на ринок, переробка інформації й обслуговування підприємств-споживачів);

реалізація пріоритету споживача (задоволення індивідуальних і суспільних потреб (ринків) в матеріальних ресурсах і послугах на суспільно необхідному рівні при найменших витратах).

Подальшу роботу студентам необхідно зосередити на вивчення ресурсів, необхідних для функціонування будь-якого підприємства [5|. Це:

люди - трудові ресурси (Р);

матеріали - матеріальні ресурси (М);

капітал - фінансові ресурси (Ф);

технологія - технологічні ресурси (Т);

інформація - інформаційний ресурс (І).

Проте, певний інтерес викликає підхід авторського колективу під керівництвом д.е.н., проф. Градова А.П. до переліку і складу виробничих ресурсів, викладених у роботі [44]. Вони стверджують, щодо складу виробничої системи (ВС) будь-якого рівня ієрархії (підприємство, цех, ділянка, робоче місце) традиційно включають наступні ресурси:

1. Технічні ресурси (особливості виробничого устаткування, інвентарю, основних і допоміжних матеріалів і т. п.).

2. Технологічні ресурси (динамічність методів технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові заділи Й ін.).

3. Кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхня здатність адаптуватися до зміни цілей ВС).

4. Просторові ресурси (характер виробничих приміщень, території-підприємства, комунікацій, можливість розширення й ін.).

5. Ресурси організаційної структури системи управління (характері гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і т.п.).

6. Інформаційні ресурси (характер розташовуваної інформації про саму ВС і зовнішнє середовище, можливість її розширення і підвищення вірогідності і т.п.).

7. Фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній та ін.).

Далі автори зовсім справедливо відзначають: "Кожний із зазначених видів ресурсів являє собою сукупність можливостей досягнення цілей ВС. Це означає, що, маючи у своєму розпорядженні ті чи інші засоби виробництва (верстати, допоміжне устаткування, сировину і матеріали, інструменти й інвентар і т.п.), кадри (робітники відповідних розрядів, ІТП відповідної кваліфікації, науковці і т.д.), виробничі приміщення з визначеними характеристиками, дороги, споруди та інші ресурси, ВС здатний утім чи іншому ступені задовольняти нестатки, що змінюються, потреби і запити потенційних покупців" [44, с. 21 ].

Слід зазначити, що витрати матеріальних ресурсів в значній мірі визначаються характером процесу використання матеріалів. На процес використання матеріалів впливає багато факторів. Наведемо основні з них [42]:

тип виробництва (масове, велико-, мало серійне і одиничне);

об'єм виробництва;

ступінь регламентації виробничого процесу, перш за все в частині вимог до предметів праці - від їх вихідного стану до готової продукції;

тривалість виробничого циклу, що визначає об'єми незавершеного виробництва;

номенклатура (асортимент) продукції, що випускається або виконуваних робіт, тобто ступінь багатономенклатурності програми;

гнучкість виробництва, тобто спроможність виробництва до швидкої переналадки для випуску нових видів продукції;

вид продукції або робіт з точки зору їх складності, енерго-, матеріал о- і наукоємності;

рівень завершеності продукції, що виготовляється;

рівень надійності продукції, що виготовляється (визначає затрати на матеріали в процесі їх експлуатації);

характеристика технологічних процесів з точки зору їх прогресивності, екологічної чистоти, безвідходності.

Отже, процес використання матеріалів передбачає використання визначених видів матеріальних ресурсів, перш за все сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, причому безпосередньо у виробництві і при формуванні запасів.

Продовжуючи роботу над темою, студентам слід розглянути місце й види виробничих запасів в системі підприємства.

Запаси (сировина, матеріали, комплектуючі, готова продукція) - це матеріальні цінності, які очікують виробничого або особистого споживання.

Необхідно зазначити, що сукупні запаси виробництва поділяються на виробничі, товарні, технологічні та ін. (рис. 9.9.).

Рис. 9.9. Види запасів за місцезнаходженням і виконуваною функцією

Подальшу роботу над темою доцільно спрямувати на розгляд основних систем управління запасами

Управління запасами - це певний вид виробничої діяльності, об'єктом якої є створення і зберігання запасів.

На практиці розроблено багато методів, прийомів і стратегій управління запасами. Вибір їх залежить від особливостей виробництва, складу використовуваних показників для цілей управління, характеру взаємодії з постачальниками матеріальних ресурсів, організації збуту готової продукції, наявності кваліфікованих спеціалістів в області управління, їх технічної оснащеності та інше. Для поглибленого вивчення різновидів систем управління запасами студентам необхідно звернутися до навчального посібника Курочкіна А.С. [25] та Пасічника В. Г., Акіліна О.В. [33].

Варто звернути увагу на переваги та недоліки основних систем управління запасами, що представлені у табл. 9.5. Основне розходження між ними полягає в наступному. У моделі з фіксованим обсягом виробляється чергове замовлення на постачання, коли запас матеріалу знижується до визначеного рівня. Ця подія може відбутися в будь-який момент, у залежності від швидкості споживання матеріалу. Що ж стосується моделі з фіксованим періодом, то в ній здійснюється розміщення чергового замовлення через заздалегідь визначений (контрольний) період часу.

Продовжуючи роботу над темою, студентам слід розглянути управління запасами при залежному і незалежному попиті. Необхідно зазначити, що різниця між залежною і незалежною потребою, або попитом (Independent/Dependent Demand), полягає в наступному. Коли ми говоримо про незалежну потребу, мова йде про потребу у різних виробах, що не залежать один від іншого. Управління запасами при залежному попиті використовується в багатьох галузях і на багатьох підприємствах, що працюють по замовленнях (це означає, що різна продукція виготовляються партіями на тому самому виробничому устаткуванні). У процесі управління запасами при залежному попиті використовується система MRP (система планування матеріальних потреб).

4. Управління матеріально-технічним постачанням і збутом на підприємстві

Розпочинаючи самостійну роботу над даним питанням слід з'ясувати сутність та значення процесів управління матеріально-технічним постачанням та збутом. Для цього доцільно скористатися підручниками Анікіна Б.А. [97], Плоткіна Я.Д. [35], Пасічника В. О., Акіліна О.В. [33], Курочкіна А.С. [25].

Розпочати вивчення даного питання треба з розгляду мети та завдання служби постачання.

Головною метою організації матеріально-технічного постачання є задоволення потреб виробництва відповідними матеріальними ресурсами з максимальною економічною ефективністю. Для досягнення цієї мети потрібно вирішити такі завдання:

- дотримуватися контракту щодо умов і часу постачання;

- забезпечити надходження сировини за потребами;

- контролювати якість і обсяг поставки у відповідності з контрактом;

- здійснювати вибір надійного постачальника;

- купувати сировину високої я кості за порівняно низькими цінами.

Слід зазначити, що надходження сировини на підприємство раніше встановлених термінів відволікає значні обігові кошти та "заморожує" їх, а спізнення з поставками порушує ритмічність виробництва. Яку першому так і у другому випадках зазначені фактори призводять до втрати прибутку.

Передумовою економічної ефективності операцій з матеріально-технічного постачання є пошук таких постачальників, які в змозі забезпечити високу якість ресурсів при невисоких цінах. Питання якості і ціни є головними, але поряд з ними важливе значення мають витрати постачання та дотримання термінів поставок.

У системі матеріально-технічного постачання існує ряд правил, "етичний кодекс", які визначать поведінку партнерів. Головні положення "Етичного кодексу":

стан взаємовідносин між підприємством та кредиторами постачальниками забезпечує успішну підготовку виробництва та функціонування підприємства в цілому. Причому з кредиторами потрібно завжди мати хороші ділові стосунки;

підприємство повинне відноситися до постачальників як до своїх клієнтів;

демонструвати реальну єдність інтересів, інформувати постачальників щодо своїх проблем та знати стан їх справ;

при потребі надавати конкретну допомогу постачальникам та чітко виконувати свої комерційні зобов'язання;

враховувати інтереси постачальників при здійсненні комерційних операцій та підтримувати постійні контакти з ними у діловій сфері.

Матеріально-технічне постачання підприємства - це процес постачання на склади підприємства чи відразу на робочі місця необхідних відповідно до планів виробництва матеріально-технічних ресурсів.

Далі слід звернути увагу студентів, що у практиці роботи підприємств розрізняють в основному дві форм и постачання: транзитну і складську.

Транзитна форма постачання - це форма постачання сировиною і матеріалами, яка застосовується тоді, коли підприємство одержує їх безпосередньо від виробників цих ресурсів.

Така форма найбільш економічна (без посередників) і застосовується завжди, коли потрібна кількість сировини і матеріалів на даний відрізок часу дорівнює транзитній нормі постачань. Транзитна форма здійснюється по прямих зв'язках, через товарно-сировинні біржі й ін. Ця форма найбільш краща при масовому споживанні матеріалів; вона обумовлює найбільш низькі витрати виробництва [25].

Складська форма - це форма постачання, яка застосовується тоді, коли потрібні ресурси менше транзитної норми і підприємство одержує їх необхідні обсяги з баз і складів організацій оптово-роздрібної торгівлі.

Іншою важливою складовою даного питання є визначення складу служби забезпечення підприємства. Слід зазначити, що в органи постачання промислового підприємства входить комплекс цехів і відділів, що займаються забезпеченням виробництва всіма необхідними матеріалами, покупними виробами і деталями суміжного виробництва (рис. 9.10) [25].

Як видно зі схеми виробнича частина служби постачання складається з цехів і ділянок з виробничо-постачальницькими функціями, що сприяють забезпеченню підприємства необхідними матеріалами [25]:

* заготівельний цех (якщо він підкоряється ВМТП) здійснює розкрій і різання металопрокату і деяких інших матеріалів з подачею їх у цехи у вигляді заготівель деталей;

* калібрована ділянка призначена для переробки прокату в сталь, калібровану для верстатів-автоматів, а також перетяжки дроту для холодної висадки з одного розміру на іншій;

* ділянка кріплення виготовляє гвинти і шурупи, гайки і шайби, шпильки, заклепки й інші кріпильні вироби.

Рис. 9.10. Склад служби забезпечення підприємства

Для поглиблення знань в контексті механізму функціонування сучасної системи матеріально-технічного постачання студенти можуть скористатися навчальним посібником В.Г. Пасічника, О.В. Акіліна [25], Скачкова Б. [136].

Центральне місце в самостійному вивченні даного питання теми посідає усвідомлення системи постачання виробництва.

Слід зазначити, що на підприємствах застосовуються два способи постачання виробництва [25]:

* пасивний-одержання цехами матеріалів зі складу в міру потреби;

* активний-централізована доставка матеріалів зі складів у цехи.

Перший спосіб застосовується на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним виробництвом, а також на підприємствах, де часто змінюється виробнича програма, тобто там, де важко заздалегідь визначити, який саме матеріал і коли буде потрібно цеху. Такий характер організації виробництва притаманний підприємствам сфери послуг. Крім того, він застосовується на всіх підприємствах для забезпечення ремонтно-експлуатаційних потреб. Видача матеріалів оформляється або за разовими вимогами, або по лімітній карті.

До недоліків цього способу відносяться відпускання матеріалів зі складу в невеликих кількостях, що не дає можливості ефективно використовувати складські механізми і збільшувати продуктивність праці складських працівників, а також доставка невеликих кількостей матеріалів зі складу в цехи (силами і засобами самих споживачів), при якій робоча сила і транспортні засоби використовуються нераціонально, збільшуючи собівартість доставки матеріалів.

Другий спосіб застосовується на підприємствах зі стабільною програмою, поточно-масовим і велико-серійним виробництвом. За цим способом складами завчасно готуються матеріали для відправлення в цех, отже, краще завантажується внутрішньозаводський транспорт. Крім того, склад, виконуючи графік подачі матеріалів, примушує цех до своєчасного приймання матеріалів і в такий спосіб сприяє ритмічному ходу виробництва. Графік подачі матеріалів складається цехом і передається ВМТП не пізніше 20-го числа кожного місяця. На підставі графіка заповнюється планкарта.

Важливим у самостійному вивченні є усвідомлення сутності управління збутом.

Збут продукції є ланкою в ланцюзі "виробництво - розподіл-споживання". У результаті збуту підприємство отримує підприємницький прибуток.

Для кращого розуміння збутової діяльності радимо студентам розглянути організаційну структуру відділу збуту.

Слід зазначити, що на невеликих підприємствах, де обсяги діяльності по матеріально-технічному постачанню і збуту невеликі, застосовуються, як правило, єдині постачальницько-збутові відділи (рис 9.11).

Рис. 9.11. Структура управління відділом матеріально-технічного постачання і збуту[25]

Стержнем питання є характеристика систем управління ланцюгом "постачання - виробництво-збут". Ключові моменти цієї складової студент вже опанував у процесі вивчення дисципліни "Логістика", але для поглиблення знань та для того щоб пригадати основні формули для розрахунків оптимального розміру замовлення, інтервалу доставки, сумарних витрат на управління запасами, необхідно опрацювати матеріал базових підручників Макаренко М.В., Махаліна О.М. [26,с. 151-165], Чейза Р., ЕквілайнаН.,Якобса Р. [52,с.467-498].

Подальшу роботу над темою студенти мають направити на опрацювання методів прогнозування попиту.

Размещено на Allbest.ru

...