Обґрунтування заходів стимулювання інноваційної діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Обґрунтування заходів стимулювання інноваційної діяльності підприємства

інноваційний нововведення україна стимулювання

1.1 Теоретичні основи та підходи к оцінці інноваційної діяльності

Забезпечення в теперішній час кризи економічною стійкістю є одним з головних завдань та цілей діяльності будь-якого підприємства. Досягти стійкості свого функціонування і забезпечити сталий довгостроковий розвиток можливо лише за рахунок інноваційної діяльності, яка дозволять підприємству виділитися серед своїх конкурентів і завоювати нову частку на ринку або утримати існуючу.

Але інноваційна діяльність більшою мірою, ніж інші види діяльності, пов'язана з ризиком, тому що повну гарантію благополучного результату не може остаточно спрогнозувати ніхто. У великих організаціях цей ризик, однак, значно менше, так як перекривається масштабами звичайної господарської діяльності (налагодженої і найчастіше диверсифікованої). На відміну від великих малі організації більш схильні до ризику. Це зумовлено, крім особливостей самої інноваційної діяльності, високою залежністю малих організацій від змін зовнішнього середовища[4].

Інноваційна діяльність підприємств України в період реформування економіки зазнала негативних змін, які обумовлені впливом зовнішніх та внутрішніх факторів.

Серед числа зовнішніх факторів, що негативно впливають на реалізацію інноваційної діяльності можна виокремити такі як: економічні, політичні, науково-технологічні, соціальні, нормативно-правові.

До внутрішніх можні віднести: відсутність кваліфікованих кадрів на підприємстві, низький рівень обладнання або його нераціональне використання, недостатній обсяг проведення досліджень, відсутність фінансування та інвесторів.

Недостатній рівень фінансового забезпечення інноваційної діяльності за рахунок власних коштів та досить обережне ставлення банків до кредитування інноваційних проектів також стримує розвиток інноваційної діяльності підприємств.

Останні дослідження показують, що навіть вчені не прагнуть впроваджувати інновації у виробництво. Більшість учених, через недостатнє фінансування ті відсутність научно-технічної бази для розвитку, залишають територію країни, що позбавляє Україну більш ефективного розвитку НТП.

Підприємство, яке все ж таки вирішило зайнятися інноваційною діяльністю та її вдосконаленням може зазнати таких негативних подій:

- руйнування раніше складеної організації відносин на підприємстві;

- перебої у виробничому процесі через зміни технологічних ліній або впровадження нового обладнання;

- зниження показників ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства через залучення позик і кредитів для здійснення інноваційної діяльності та витрачання коштів на інноваційні проекти;

- підвищення плинності кадрів та зниження продуктивності праці за рахунок негативної поведінки персоналу стосовно нововведень;

- опір колективу запланованим змінам, який може виражатися як через приховане неприйняття цих змін, так і відкриту активну протидію їм.

Зважаючи на це, на підприємствах в наш час показники інноваційної діяльності знаходяться на дуже низькому рівні. Через це побудова ефективного механізму стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві залишається актуальною проблемою економіки нашої держави, адже постійний інноваційний розвиток підприємства є гарантом збільшення конкурентних переваг даного підприємства у ринкових умовах, сприяє більш результативному задоволенню потреб споживачів та формує довгострокові перспективи його розвитку. Також завдяки впровадженню інновацій, підприємство має змогу удосконалювати процес виробництва товарів (надання послуг), покращувати якісні характеристики виробів, знижувати рівень витрат тощо.

Впровадження того чи іншого інноваційного проекту потребує розрахунку його економічної ефективності. Це необхідно заради визначення потенційної привабливості проекту для можливих його учасників.

Загальна схема оцінки ефективності інноваційних проектів має містити такі етапи:

1. Експертну оцінку суспільної значимості інноваційного проекту для народногосподарських і глобальних проектів. Для локальних проектів оцінюється лише їхня комерційна ефективність, тобто враховуються фінансові наслідки реалізації проекту для його учасників;

2. Безпосередньо розрахунок ефективності інноваційного проекту в цілому з метою пошуку потенційних інвесторів;

3. Оцінку ефективності після обґрунтування схеми фінансування (уточнює склад учасників та ефективність участі в інноваційному проекті кожного з них).

Методологічні підходи щодо оцінювання інноваційного розвитку підприємства можуть здійснюватися через наступні методи оцінки економічної ефективності інновацій на підприємстві[3]:

1. Розрахунок показника прибутковості інноваційного проекту, який отримується за весь термін корисного використання нововведень. До цього підходу відноситься декілька показників:

Показник прибутковості інноваційного проекту може розраховуватися за формулою:

Р = ОП/З,

де: ОП - сума отриманого прибутку;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період.

Показник чистої прибутковості можна розрахувати за формулою:

Рч = ОЧП/З,

де: ОЧП - сума отриманого чистого прибутку;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період.

Обсяг реалізованої інноваційної продукції, товарів, послуг розраховується за формулою:

Qін = О/З,

де: О - обсяг продукції;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період.

Кількість працюючих, задіяних у виконанні проекту знаходимо за формулою:

Чпр = К/З,

де: К - кількість працюючих;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період.

Бюджетну ефективність інноваційного проекту можна розрахувати за формулою:

Беп = БЕП/3,



де: БЕП - обсяг коштів, перерахованих до бюджету - обсяг бюджетних інвестицій, отриманих виконавцем при реалізації проекту;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період.

Кількість видів створеної інноваційної продукції, технологічних процесів, товарів, послуг розраховується за формулою:

Іп = В/З,

де: В - кількість видів інноваційної продукції, створеної на відповідному етапі реалізації інноваційного проекту, шт.;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період.

Загальна кількість прав інтелектуальної власності виконавця інноваційного проекту розраховуються за формулою:

Пів = ПІВ/3,

де: ПІВ - кількість отриманих прав на об'єкти інтелектуальної власності, у т. ч.: на патенти на винаходи; патенти на промислові зразки та корисні моделі; свідоцтва на знаки товарів і послуг (товарні знаки);

З - загальний обсяг втрат на виконання інноваційного проекту за звітний період.

2. Оцінювання ефективності інновацій за показниками терміну корисного використання:

- розрахунковий період впровадження інновацій;

- перший рік після закінчення нормативного терміну освоєння нововведення;

- початковий період терміну корисного використання інновацій;

- термін корисного використання інновацій;

- останній рік терміну корисного використання інновацій.

При такому методі оцінки ефективності інновацій, показники оцінювання витрат розраховуються, як коефіцієнти дисконтування та коефіцієнти нарощування до початкового року впровадження інновацій на підприємстві, які визначаються на всіх рівнях реалізації інноваційного проекту. При цьому нарощування ефективності інновацій визначається, як у порівнянні з аналогом, так і за рівнем ефективності, який був досягнутий підприємством в попередньому періоді реалізації нововведень на підприємстві.

3. Застосування системи оціночних показників, які враховують інтереси різних учасників інноваційного проекту:

- державні інтереси (вплив на бюджетні відрахування);

- інтереси розробників інноваційного проекту;

- інтереси виробників інноваційної продукції;

- інтереси споживачів інноваційної продукції.

Підхід дозволяє оцінити інноваційний проект не лише з позиції зацікавленості інвестора, а всіх залучених до інноваційного проекту учасників.

4. Розрахунок інтегрального (загального) ефекту від створення, виробництва та експлуатації нововведень.

Що дозволяє надати не тільки узагальненої (комплексної) оцінки ефективності нововведення, але і визначити питому вагу кожного з учасників інвестиційної діяльності в процесі інноваційних дій на підприємстві.

Цей показник можна розрахувати за формулою:

Еін = У(Рі - Зі) * аі,

де: Рі - результат діяльності за і-й рік;

Зі - затрати розрахункового періоду;

аі - коефіцієнт дисконтування.

5. Використання двох норм доходу на капітал:

Тобто приведення одноразових витрат до розрахункового року (норма прибутку, яку гарантує банк власнику грошових коштів, вкладених в депозитний розрахунок);

1.2 Методи стимулювання та оцінки інноваційної діяльності

Стимулюванням інноваційної діяльності підприємства називають процес зовнішнього та внутрішнього впливу на інтереси підприємств як суб'єктів господарювання та їхніх працівників, інших учасників інноваційного процесу для появи у них спонукального мотиву у здійсненні інноваційної діяльності та підвищення її ефективності.

Стимулювання інноваційної діяльності є дуже складним завданням в силу специфіки цього виду діяльності, адже в умовах ринкової економіки важливий не стільки сам інноваційний процес, скільки його комерційний результат, що виражає собою конкретні показники ефективності економічної діяльності.

В Україні основної з причин негативних показників інноваційної діяльності є відсутність стимулювання щодо її впровадження на підприємствах.

Активізація інноваційної діяльності підприємств потребує створення дієвої системи її стимулювання. Ґрунтуючись на принципах комплексності, збалансованості, стабільності, справедливості та прозорості, економічної доцільності, гнучкості та адаптивності, така система повинна охоплювати різні напрями, форми та методи стимулювання як окремих працівників, так і підрозділів підприємства.

Усі методи стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві можна поділити на 4 групи:

- адміністративні;

- економічні;

- організаційні;

- моральні.

Організаційні методи стимулювання інноваційних процесів є найвизначальнішими порівняно з іншими. Причиною цього є те, що підприємство, яке має чітку й адаптовану структуру, концентрації інформації, прийняття управлінських рішень, оплати праці, більш підготовлене до впровадження нововведень у своїй діяльності, ніж підприємство, що має неефективну організаційну структуру.

Прикладом організаційного стимулювання інноваційної діяльності можна вважати метод виділення в окремий структурний підрозділ тих участків, що у найбільшій мірі потребують провадження інноваційних рішень. Також застосовується метод поєднання різних структурних підрозділів. Як окремий метод стимулювання і інноваційної діяльності на підприємстві можна виділити метод створення тимчасових творчих колективів.

Інша група методів стимулювання інноваційності підприємства - адміністративні. У наш час їх застосування не таке поширене, але вони повинні бути в кожному крупному підприємстві, що має бажання розвиватися. Прикладом таких заходів може бути внесення до положень про структурні підрозділи і посадових обов'язків записів про необхідність участі в інноваційній роботі, а також створення механізму аналізу й оцінки дій відповідних підрозділів і керівників.

Трудовий колектив підприємства є головним елементом у реалізації та вдосконаленню інноваційного розвитку підприємства. Звідси необхідність мотивації персоналу до інновації та стимулювання інтелектуальної праці. Адже успіх інноваційного процесу залежить від того, у якій мірі безпосередні учасники (персонал, зайнятий в інноваційному процесі) зацікавлені у швидкому й економічно ефективному впровадженні результатів НДДКР у виробництво. Тому виникає необхідність підвищувати активність персоналу в пошуку нових знань, нових ідей, стимулювати прийняття нестандартних рішень і підтримувати атмосферу творчості.

Виходячи з цього перед керівниками підприємств постає завдання як найбільше активізувати творчі та професійні навички для успішного досягнення конкретних інноваційних проектів, а також створити максимально можливі умови для досягнення ефективного результату. Адже працівники зайняті розробкою інноваційних проектів потребують більше вихідних матеріалів та необхідного устаткування та умов праці, що є умовою для збільшення результативності праці.

Економічне стимулювання робітників на здійснення інноваційної діяльності здійснюється через заробітну плату, в тому числі через її змінну частину - преміювання.

Основними формами економічного стимулювання технічної творчості й інноваційної діяльності є:

- премії за підвищення продуктивності праці, професійні якості, ініціативність виконавця;

- премії за підвищення якості продукції і технології виробництва;

- премії за участь у розробці, впровадженні й освоєнні нової техніки, виконанні організаційно-технічних заходів, застосуванні передових заходів та методів праці;

- виплата винагород авторам раціоналізаторських пропозицій й винаходів;

- спрямування у творчі відрядження, на навчання за рахунок підприємства та ін.

Також особливо важливими залишаються методи морального стимулювання розробки й використання інновацій. Це, насамперед, всі методи, що не стосуються безпосередньо оплати праці.

Основними методами морального стимулювання є наступні:

- пільги, пов'язані з графіком роботи - це дії, пов'язані з оплатою неробочого часу співробітника (святкові дні й відпустка, період тимчасової непрацездатності, перерви на обід і відпочинок). Ними також можуть бути надання співробітникові гнучкого графіка роботи. А також можуть надаватися додаткові вихідні дні на рік, якими працівник може скористатися за своїм розсудом протягом року;

- матеріальні нефінансові винагороди - це різні подарунки, які фірма робить своїм співробітникам. Серед них можуть бути як невеликі сувеніри, так і досить великі подарунки, що виражають важливість співробітника для фірми; сімейні подарунки; подарунки до дня народження або подарунки з нагоди народження дитини. До цього методу також підприємства відносять оплату страховки; оздоровчі програми за рахунок коштів підприємства, які включають в себе подорожі до різних санаторних зон з метою відновлення здоров'я працівника та його родини; також робітнику може бути дозволено безоплатна видача продукції, яку безпосередньо виробляю підприємство;

- «винагороди-подяки» - це, насамперед, присвоєння грамот та нагород за вагомий внесок робітника в розвиток науково-технічного розвитку підприємства; подяка співробітникам за роботу; розміщення фото на дошці пошани; зауваження про досягнення робітників у місцевих СМІ та інше;

- підвищення статусу робітника - до такого методи відносять посадове підвищення, а також навчання з метою підвищення своїх професійних навичок за рахунок підприємства або освоєння нової сфери діяльності;

- зміна робочого місця або надання додаткового обладнання - це, наприклад, виділення робітнику його окремого кабінету; надання нового, модернізованого устаткування для ще більш ефективної реалізації своїх професійних навичок;

- влаштування святкових заходів - це організація заходів, стосовно свят, таких як, наприклад, Новий рік, День незалежності, 8 березня, 23 лютого та ін. На такі заходи зазвичай працівники мають право запрошувати свої родини.

Слід зазначити, що кожний захід забезпечуватиме не лише окремий напрям економічної стійкості підприємства, а позитивно впливатиме на кожну підсистему. Наприклад, удосконалення системи мотивації працівників підприємства позитивно вплине на сталість виробничого процесу та підвищення продуктивності праці, що призведе до підвищення притоку грошових коштів і поліпшення фінансового стану підприємства.

Інноваційний проект, ефективний для підприємства певної галузі чи регіону, може виявитися непридатним для інших через об'єктивні та суб'єктивні причини, наприклад, умови розміщення, рівень компетентності персоналу, політичну волю місцевої влади та населення тощо. Тому безпосередньо перед впровадженням інноваційного проекту необхідно здійснити його оцінку за такими критеріями:

- ринкові критерії передбачають: відповідність проекту потребам ринку; комерційний успіх від провадження проекту; рівень реклами для просування запропонованого продукту на ринок; конкурентоспроможність продукції за ціною та якістю, захищеністю від старіння тощо.

- економічні критерії містять дані про: необхідні обсяги фінансування для реалізації проекту; передбачуваний річний прибуток; термін окупності проекту; частку власних коштів підприємства у повній вартості проекту.

- соціальні та екологічні критерії визначають: вплив реалізації проекту па рівень зайнятості населення; вилив виробничих процесів, задіяних у реалізації проекту, на навколишнє природне середовище тощо.

Оцінювання інноваційного проекту здійснюється визначенням:

1) Міри відповідності ринковій та інноваційній стратегіям підприємства, тобто наскільки ідея (задум) і завдання проекту збігаються з цілями і стратегіями розвитку підприємства. Формалізована оцінка такої відповідності повинна бути в основі середньо та довгострокової концепції розвитку підприємства в умовах ринкових відносин перехідного періоду;

2) Рівня наукової новизни (коефіцієнта новизни), а саме, здійснюється зміна стану інноваційного продукту від виникнення інноваційного задуму до обґрунтування можливості і доцільності створення самого продукту. Проводяться теоретичні й експериментальні дослідження, розробка методик розрахунків і обґрунтування оптимальних схем компонувань моделей (макетів, експериментальних зразків) виробів. Здійснюється розробка проекту та техніко-економічного обґрунтування розробки нового продукту (системи, устаткування, комплексу). На стадії науково-дослідних робіт перевіряється патентна чистота проведених наукових досліджень і розробок, рівень дослідно-конструкторських робіт (ДКР) - (коефіцієнт прогресивності). ДКР є основою визначення типового життєвого циклу виробничих інновацій і розробки робочої конструкторської документації для виготовлення дослідного зразка продукції. ДКР завершуються іспитом і прийманням дослідних зразків нових продуктів. При цьому оцінюється імовірність розгортання серійного виробництва цих продуктів;

3) Стану розвитку виробництва, якому передує підготовка до освоєння нового продукту; виготовлення та приймання виробів настановної серії; проведення кваліфікаційних (настановних) іспитів; сертифікація типу продукції за зразками настановної серії. При проектуванні розширеного виробництва за рахунок впровадження нового продукту обґрунтовується збільшення виробничої потужності підприємства; проводиться навчання виробничого персоналу новим технологічним процесам, правилам роботи на новому обладнанні; здійснюється вибір системи контролю якості, засобів виміру і контролю, оцінюється необхідність залучення суміжників на усіх етапах виробництва інноваційної продукції;

4) Рівня потреби в інноваціях. Для реалізації інноваційного проекту необхідно, щоб маркетингові дослідження продуктового ринку на основі прогнозування потреби у виробничих інноваціях підтвердили його потребам та виявили конкретних майбутніх споживачів. При цьому визначається прогнозний попит на інноваційний продукт, що на початковий період пропозиції його на ринку через патентну чи іншу тимчасову монополію певного підприємства (організації) на новий продукт буде одночасно попитом на його продукцію. Кінцевою метою інноваційного маркетингу є оцінка обсягу продажів, що буде забезпечений у результаті випуску нового продукту, крім того - загальний розмір ринку, частку ринку, термін випуску нової продукції, канали її просування на ринок тощо;

5) Обсягів інвестицій. При виборі інноваційного проекту велике значення мас правильна оцінка ефективності виробничих інновацій. На підприємствах новий інноваційний проект розглядається у сукупності з уже обґрунтованими інноваційними проектами, що мають свої джерела та обсяги фінансування. Зазвичай, підприємство направляє ресурси на розробку декількох інноваційних проектів, у цьому випадку поява невдач при розробці одного з проектів буде компенсована успіхом від реалізації інших. Крім того, оцінюються кількісно усі витрати, необхідні для створення інноваційного продукту;

6) Рівня інноваційного ризику. При реалізації інноваційного проекту завжди виникає невизначеність, обумовлена несприятливими наслідками і ситуаціями. У цьому випадку аналіз таких наслідків (ризиків) дає можливість підприємству (організації) прийняти рішення про доцільність виконання робіт з інноваційного проекту, що оцінюється, і вироблення заходів для захисту від можливих фінансових та інших видів витрат. Щодо інноваційного проекту завжди існує імовірність, що проект виявиться невиправданим з науково-технічної точки зору чи технічно успішний проект зазнає невдачі на інноваційному ринку.

Досконала оцінка інноваційного проекту містить аналіз усіх перерахованих вище основних елементів реалізації проекту.

1.3 Роль законодавства України в стимулюванні та підтримуванні інноваційної діяльності підприємств

Важливу роль у розвитку інноваційної діяльності повинна відігравати держава. Метою інноваційної політики держави має бути збільшення внеску науки і техніки у розвиток економіки. Регулювання, контроль та стимулювання інноваційної діяльності в країні держава має здійснювати через закони, підзаконні акти та інші нормативно-правові документи.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється через Закон України «Про інноваційну діяльність».

Згідно цього закону фінансова підтримка за рахунок Державного бюджету України може надаватися у таких формах (ст. 17 Закону "Про інноваційну діяльність") [1]:

- повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України;

- часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;

- повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

- надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

- майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України "Про страхування".

На жаль, у даному законі було виключено основні статті щодо основних пільг на податки і платежі для інноваційних підприємств.

Також цим Законом «Про інноваційну діяльність» встановлюються основні функції органів державної влади у сфері інновації.

Так Верховна Рада України виконує наступні функції:

- створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності;

- визначає стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності;

- в межах Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності.

Представницькі органи місцевого самоврядування мають наступні повноваження:

- затверджують місцеві інноваційні програми;

- у межах коштів бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм;

- створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів, затверджують їх статути чи положення про них, підпорядковують їх своїм виконавчим органам;

- доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи;

- затверджують порядок формування і використання коштів комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

- контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення);

- контролюють діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ.

Кабінет Міністрів України у сфері інноваційної діяльності виконує такі функції:

- здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності;

- готує та подає Верховній Раді України пропозиції щодо стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та затверджує середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного і галузевого рівнів;

- здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

- сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності;

- створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затверджує їх статути чи положення про них, підпорядковує ці установи центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності;

- готує та подає Верховній Раді України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи;

- затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів;

- інформує Верховну Раду України про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів.

Центральні органи виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності здійснюють:

- заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики;

- роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади;

- нормативно-правове забезпечення у сфері інновацій, забезпечує розвиток інноваційного потенціалу України та національної інноваційної системи;

- подання пропозиції щодо стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня, державних інноваційних програм, а також стосовно необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності здійснює такі функції:

- готує пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку інноваційної діяльності;

- організовує прогнозно-аналітичні дослідження тенденцій інноваційного розвитку;

- здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних проектів;

- проводить у встановленому порядку конкурсний відбір інноваційних проектів;

- готує пропозиції щодо проектів інноваційних програм і визначення обсягу коштів державного бюджету для їх фінансування;

- готує пропозиції щодо утворення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів;

- бере участь у здійсненні в установленому порядку проведення державної наукової та науково-технічної експертизи інноваційних проектів;

- організовує підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності;

Трансфер технологій є ще однією з найважливіших частин інноваційного процесу і по своїй суті є реалізацією процедури передачі нових науково-технічних знань від власника (розробника) до виробника (замовника). Така форма інноваційної процедури давно довела свою ефективність в розвинутих країнах і повинна перейти на український простір, де ще досі переважно панують застарілі уявлення про методи впровадження науки в виробництво.

Таку процедуру регулює чинний Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій». Ним визначено основні положення позитивного стимулювання трансферу технологій як різновиду інноваційної діяльності, а саме захист в процесі створення та передачі технологій інтересів[2]:

- держави,

- авторів технологій,

- підприємств, установ та організацій, які здійснюють передачу технологій;

- підприємств установ та організацій, які впроваджують інноваційні технології, що відповідають пріоритетним напрямам інноваційної діяльності загальнодержавного рівня.

Також суттєвим ризиком для підприємства є втрата ліцензії, що веде за собою додаткові витрати на її поновлення або ризик у відмові її видачі, що ставить під загрозу подальшу діяльність підприємства в цілому.

Слід зазначити, що в Україні було скасовано потребу у ліцензуванні 23 видів діяльності, що не загрожують безпеці держави, життю та здоров'ю людей, погіршенням стану навколишнього середовища.

Для стимулювання інноваційної діяльності держава повинна вживати заходи, які вже в багатьох розвинених країнах застосовуються для успішного розвитку науково-технологічного розвитку країни. Такими заходами, насамперед є:

- безоплатна передача чи надання на пільгових умовах державного майна або землі для створення інноваційних підприємств, а також наукової інфраструктури в регіонах;

- залучення малого та середнього бізнесу до інноваційної діяльності у сфері нових технологій;

- створення сприятливих умов для інвестування, що включає в себе як збільшення вітчизняних інвестицій, так і закордонних в розвиток науково-технологічного процесу країни;

- надання пільгового кредитування науково-технічних розробок;

- надання державних гарантій банкам, які фінансують перспективні інноваційні проекти;

- вдосконалення процесу ліцензування та квотування, що дозволить встановити рівновагу між обсягом товару на внутрішньому та споживчому ринку та збільшити валютний резерв, а також зменшити зовнішню заборгованість;

- введення стандартизації - здійснюється з метою вимоги товарів з такими параметрами, які повною мірою задовольняють потреби споживачів та стимулювання інноваційної діяльності виробників;

- застосування системи адресних податкових пільг;

- включення витрат на дослідницькі роботи приватного сектора у собівартість продукції;

- списання значної частини наукового устаткування за нормами прискореної амортизації.

Роль держави в стимулюванні інноваційної діяльності має значну роль. Але все ж таки у наш час державна політика підтримки інноваційного розвитку країни знаходиться на недостатньо високому рівні. Держава повинна взяти на себе відповідальність за стан науково-технологічної сфери країни, здійснити аналіз помилок, які були допущені в попередні роки, вивчити успішний досвід інших країн, розробити і впровадити державний механізм активізації інвестиційно-інноваційних процесів в економіці України.

Нормативно-правова база інноваційної діяльності є досить суперечливою, крім того, неповною мірою відповідає засадам економіки, що ґрунтується на знаннях. До цього часу відсутня достатньо ефективна правова основа функціонування венчурного капіталу як ринкового інституту, процедури створення окремих суб'єктів інноваційної діяльності безпідставно ускладнені.

Для покращення та підтримування інноваційної діяльності недостатньо лише впровадження заходів стимулювання всередині окремих підприємств. Для цього держава, окрім розробки нових нормативних актів та вдосконалення існуючого законодавства стосовно інноваційної діяльності, повинна розробити ефективну інноваційну політику, погоджуючи темпи і пропорції розвитку науки, технології і виробництва; ввести пільги для підприємств впроваджуючи інноваційну діяльність, а також вдосконалити механізм захисту прав інтелектуальної власності та процедур патентного захисту інновацій.

Размещено на Allbest.ru

...