Вплив еластичності управлінського рішення на рівень його надійності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Доповідь

з навчальної дисципліни: Моделювання системних характеристик в економіці

на тему: Вплив еластичності управлінського рішення на рівень його надійності

Львів 2013



Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. Управлінське рішення як економічна категорія

1.1 Поняття управлінського рішення

1.2 Класифікація управлінських рішень

1.3 Процес прийняття управлінських рішень

РОЗДІЛ 2. Вибір найкращого плану й еластичність рішень

Висновки

Список використаної літератури

Тести



Вступ

Існування людства нерозривно пов'язано із розробкою, прийняттям і реалізацією управлінських рішень.

У ринковій економіці підвищуються вимоги до забезпечення прийнятного рівня ризику та надійності планів і економічних рішень, бо за “ненадійність”, невиправдану ризикованість доводиться розраховуватися власними коштами.

Системні властивості планових рішень слід розглядати з урахуванням в явній формі таких важливих характеристик планів як ризик та надійність їх реалізації, еластичність, маневреність, гнучкість, інерційність, живучість, стійкість тощо.

Серед характеристик господарських планів найбільш важливою є їх ефективність. Через зміну умов реалізації плану фактичний рівень ефективності може значно відхилятися від планового, що зумовлює нестабільність, нестійкість та підвищений ризик у функціонуванні економічної системи.

Між системними характеристиками планів існує тісний зв'язок: між ризиком та надійністю, надійністю та еластичністю, ризиком та еластичністю.

Отже, в даній роботі ми розглянемо детальніше еластичність управлінського рішення та його вплив на надійність прийняття.

управлінський ризик надійність еластичність



РОЗДІЛ 1. Управлінське рішення як економічна категорія

1.1 Поняття управлінського рішення

Управлінське рішення - це результат творчого цілеспрямованого аналізу проблемної ситуації, вибору шляхів, методів і засобів її вирішення у відповідності з ціллю системи менеджменту.

Управлінське рішення - це початковий і основний момент в організації діяльності кожного керівника. У зв'язку з цим управлінське рішення може розглядатися як основний зміст процесу управління і важливий інструмент системного підходу до керованого об'єкту.

Прийняття рішення є основою управління. Своєчасно прийняте науково-обґрунтоване рішення стимулює виробництво, а слабке, або несвоєчасно прийняте - знижує результативність праці. Відповідальність керівника за прийняття рішень дуже висока, особливо службовців державного рівня. Керівник не має права приймати непродуманих і необґрунтованих рішень.

Потреба в прийнятті рішень обумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми обставинами. Імпульсом до прийняття управлінського рішення є необхідність ліквідувати проблем, зменшити її актуальність. Основними причинами виникнення проблем є наступні: недосконалі принципи діяльності організації; помилкові критерії оцінки діяльності організації, підрозділу або окремого працівника; порушення процесу досягнення поставленої цілі з помилкової або ініційованої причини; непередбачувані обставини.

До управлінського рішення пред'являють ряд загальних вимог:

Всебічна обґрунтованість означає необхідність прийняття рішення на базі максимально повної й достовірної інформації. Але цього недостатньо. Необхідно зробити аналіз ресурсного забезпечення, науково-технічних можливостей, цільових функцій розвитку, економічних і соціальних перспектив підприємства, регіону, галузі.

Своєчасність передбачає, що прийняте рішення не повинно відставати або випереджати потреби і задачі соціально-економічної системи.

Повнота змісту передбачає, що рішення повинно охоплювати весь управлінський об'єкт, всі сфери його діяльності, напрямки розвитку.

Повноважність означає суворе додержання суб'єктом управління тих прав і повноважень, які йому надані вищим рівнем управління.

Погоджуваність з прийнятими раніше рішеннями означає спадкоємність розвитку.

Прийняття і реалізація управлінських рішень вимагає високого професіоналізму і окремих соціально-психологічних якостей особистості.

У прийнятті рішення присутні в різній мірі три моменти: інтуїція, думка і раціональність.

Інтуїтивне рішення менеджера будується на власному досвіді і почутті того, що його вибір вірний. Тут присутнє "шосте відчуття". Але менеджер, який виключно орієнтується на інтуїцію може стати заручником випадковості.

Рішення, побудоване на думці, схоже з інтуїтивним тому, що на перший погляд логіка слабко проглядається. Але в їх основі лежать знання і свідомий досвід минулого, обираючи кращий варіант, який принесе найбільший успіх. Даний спосіб прийняття рішення теж не є надійним. Ці два способи обирають досвідчені менеджери в процесі оперативного управління персоналом.

Раціональні рішення в основному будуються на методах економічного аналізу, обґрунтуванні та оптимізації стратегічних і тактичних питань.

За характером особистості менеджера рішення розрізняють на урівноважені, імпульсивні, ризикові, інертні і обережні.

Урівноважені рішення приймають менеджери, які уважно і критично відносяться до своїх дій. Такі особи до прийняття рішення вже мають сформульовану ідею.

Імпульсивні рішення менеджери дуже легко генерують у великій кількості, але не можуть їх якісно перевірити, уточнити і оцінити. Такі рішення є недостатньо обґрунтованими і надійними, в управлінській діяльності.

Ризикові рішення менеджерами чітко не обґрунтовуються, їх автори впевнені в собі, не бояться небезпеки.

Інертні рішення стають результатом обережного пошуку менеджера, але вони не мають оригінальності, пошуку, новаторства, не відзначаються обґрунтованістю.

Обережні рішення характеризуються ретельною оцінкою менеджером всіх варіантів. Вони теж не відзначаються новизною і оригінальністю.

Функції, які реалізуються через управлінські рішення, діляться на: обумовлені процесом управлінської дії (аналітичні, організуючі, координуючі, регулюючі, контрольні і оціночні) і об'єктом управління (політичні, економічні, бізнесові, соціальні, правові, техніко-технологічні). Функції управлінських рішень можуть бути реалізовані тільки при високій якості цих рішень та ефективному їх виконанні.

1.2 Класифікація управлінських рішень

Управлінські рішення розглядають з різних точок зору. Управлінські рішення класифікують за такими ознаками:

За функціональним призначенням - планові, організаційні, регулюючі, активізуючи, контрольні.

За характером дій - директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозволяючі, орієнтуючі.

За часом дії - стратегічні, тактичні, оперативні.

За напрямом впливу - внутрішні і зовнішні.

Внутрішні рішення приймаються безпосередньо в організації і направлені на удосконалення роботи стосовно організації і оплати праці, впровадження нової техніки і технології. Зовнішні рішення направляються на пристосування підприємства до змін зовнішнього середовища.

За способом прийняття - рішення діляться на індивідуальні й колективні. Колективні рішення можуть бути консультативними, сумісними і законодавчими (парламентськими).

За суб'єктом управління - виділяють рішення державних, господарських, підприємницьких органів і громадських організацій.

За строком прийняття - виділяють довгострокові (більше 5 років), середньострокові (від 1 до 5 років) і короткострокові (до 1 року) рішення.

За широтою охоплення - рішення є загальні і спеціальні. Загальні рішення торкаються однакових проблем, які відносяться до різних підрозділів організації. Спеціальні рішення приймають по вузьким проблемам.

За характером визначеності управлінські рішення ділять на запрограмовані і незапрограмовані.

За сферою реалізації рішення поділяють на пов'язані з виробництвом, збутом, науковими дослідженнями, кадрами тощо.

За змістом рішення бувають технічними, економічними, соціальними.

За ступенем повноти інформації управлінські рішення діляться на прийняті в умовах визначеності, невизначеності та ризику.

За ступенем ефективності рішення поділяють на оптимальні і раціональні.

За методами підготовки рішення діляться на креативні, авростичні і репродуктивні.

Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує керівників і спеціалістів у підготовці рішень, виборі кращого варіанта прийнятого і реалізованого рішення.



1.3 Процес прийняття управлінських рішень

Раціональність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття. Оптимальний варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:

Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).

Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.

Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.

Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).

Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).

Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.

Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням процесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.



РОЗДІЛ 2. Вибір найкращого плану й еластичність рішень

З метою підвищення ефективності антикризового управління планування діяльності підприємства і його бюджетування повинно здійснюватися при різноманітному проробленні поставлених цілей і завдань. Розроблені плани повинні бути порівнянні і піддаватися аналізу за допомогою єдиної системи показників. Це значить, що інформаційна база, точність і методи визначення вартісних і натуральних показників за варіантами повинні бути порівнянні.

Вартісні показники за варіантами плану розраховуються з урахуванням інфляційного фактора і дисконту.

Варіанти планів повинні мати однакове маркетингове пророблення, однаковий підхід до оцінки ризику інвестиційних вкладень і невизначеності вихідної інформації.

При порівнянні варіантів необхідне дотримання принципів системного підходу. Тут потрібно врахувати найважливішу властивість систем -- емерджентність, що обумовлює нерівність сукупного ефекту від комплексу заходів і величини ефектів від роздільного їх проведення. В основі порівняння розглянутих варіантів лежить принцип комплексного підходу, що вимагає обліку всієї сукупності заходів, які необхідно здійснити при реалізації даного варіанта рішення.

Найбільш ефективний варіант вибирається за мінімумом так званих наведених витрат

Z_і = С_і + Е_нK_і

де Z_і -- наведені витрати за кожним варіантом; С_і -- витрати виробництва (собівартість) за тим же варіантом; Е_н -- нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; K_і -- інвестиції (капітальні вкладення) за тим же варіантом.

У плановій економіці величина Е_н -- встановлюється централізовано для кожної галузі окремо. У ринковій економіці кожна окрема фірма, підприємство встановлює такий норматив або на рівні процентної ставки банку, або як норматив рентабельності інвестицій.

Умови невизначеності і ризику, у яких звичайно функціонують організації, накладають додаткові вимоги до обґрунтування вибору варіанта кращого плану.

Працюючи з невизначеністю в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, керівнику доводиться мати справу з трьома групами параметрів: цілком керованими (детермінованими), частково керованими, некерованими (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1

Цілком керовані параметри дають можливість керівнику впевнено приймати обґрунтовані рішення. Вони характеризуються наявністю чітко сформульованої мети (у вигляді тексту або явної функції) і набору її складових завдань, реальних одиниць виміру (гривні, тонни, відсотки і т.д.), математичного чи логічного апарату формування явно вираженого рішення (у вигляді плану заходів або в численному вигляді).

До некерованих параметрів звичайно відносяться недопрацьовані чи не цілком зрозумілі параметри, а також параметри, що знаходяться поза компетенцією конкретного виконавця. Ці параметри вносять корективи, як у рішення, так і в результати його виконання, що збільшує рівень невизначеності і змушує керівника ризикувати у виборі і реалізації рішення.

Частково керовані параметри -- проміжні стани параметрів від цілком керованих до некерованих.

Синонімами цих параметрів є відповідно: добре структуровані, слабко структуровані і неструктуровані параметри.

Для підвищення ймовірності одержання необхідних результатів поряд зі звичайними методами розробки використовують спеціальні організаційні прийоми.

Ідея цих прийомів полягає в тому, щоб для кожного некерованого параметра чи для їхньої групи знайти фахівців, що володіють методами їх часткової чи повної обробки і мотивувати їхню діяльність. При цьому частина некерованих для керівника параметрів стає цілком чи частково керованими, а частково керовані параметри переходять у стан цілком керованих (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2



До даного часу розроблена велика кількість організаційних методів розробки управлінських рішень в умовах невизначеностей: "брейн-ринг", "мозкова атака (штурм)", метод питань і відповідей (інтерв'ювання), конференція ідей, метод проривів й інші якісні методи, а також метод функціонально-вартісного аналізу (ФВА).

Особливий інтерес являє собою підхід до даної проблеми авторів В.В. Вітлінського і С.І. Наконечного, що розглядають вибір найкращого плану на основі статистичного моделювання так званих зон невизначеності.

При цьому величина n повинна бути досить великою.

Використовуючи різні неформальні процедури, домагаються звуження апроксимації зони невизначеності та більш чіткого визначення множини, що містить у собі шуканий план.

З аналізу пристосованості кожного варіанта плану до зміни умов відбувається остаточний вибір шуканого плану. Кожен план Xs коригується за допомогою наперед визначеної множини адаптивних технологій D(co) шляхом вибору їх інтенсивностей, що описуються вектором у.

При виборі найкращого (раціонального) плану береться до уваги не лише ефективність основного плану Xs, але й ефективність відповідної адаптації при різних со.

Адаптивність -- це здатність економічної системи пристосовуватися до змін внутрішніх і зовнішніх умов.

Допускається можливість коригування (адаптації) раніше обраного плану згідно з надходженням інформації щодо реалізації випадкових ситуацій;

Здійснюється найбільш ефективна адаптація для кожної реалізації випадкових ситуацій.

Системні властивості планових рішень слід розглядати з урахуванням у явній формі таких важливих характеристик планів, як ризик та надійність їх реалізації, еластичність та маневреність.

Надійність визначається як потенційна ймовірність виконання плану, ризик (напруженість) -- як ймовірність його невиконання.

У практиці планування йдеться зокрема про стимулювання напруженості (ризикованості) планів. При цьому слід пам'ятати, що максимальній надійності плану відповідає мінімальний ризик (напруженість) і навпаки. Прийняття планового рішення за умов невизначеності передбачає наступне.

Прийняття плану з максимальною чи достатньою надійністю його виконання. При цьому надійність плану характеризує ступінь впевненості у виконанні рішень, які в ньому містяться.

Наявність кількісної оцінки надійності та ризику як оцінок міри відхилення фактичних значень тих чи інших показників від запроектованих.

Вияв засобів і способів забезпечення необхідного рівня ризику через відповідний рівень надійності та адаптивності розвитку систем, що в свою чергу проявляється через допустимі варіанти економічного маневрування в цій системі.

Для визначення надійності функціонування економічної системи використовують апарат теорії надійності технічних систем.

Еластичність є широко використовуваною економічною категорією. Еластичність -- це міра реагування однієї змінної величини на зміну іншої; точніше, це число, що показує відсоткову зміну однієї залежної змінної внаслідок одновідсоткової зміни іншої змінної.

Існують різні способи характеристики еластичності плану, серед яких найчастіше використовується такий: вивчається ступінь впливу рівня забезпеченості ресурсами та виробництво продукції, його ефективність. Досить зручно встановлювати зв'язок між показниками відносної недопоставки ресурсів і відносної зміни обсягу виробництва продукції. Наприклад, В_і -- обсяг виробництва 1-ї продукції, D_i -- обсяг і-го ресурсу, AD -- обсяг недопоставки і-го ресурсу, АВ -- недовипуск 1-ї продукції. Тоді AD/D_i характеризує рівень недозабезпеченості і-м ресурсом, АВ/В_і -- недовипуск продукції.

Оскільки економічні системи ієрархічні, то для забезпечення відповідного рівня еластичності всієї системи необхідно, щоб плани нижчих рівнів системи задовольняли відповідний рівень еластичності, тобто задається норматив еластичності. Для вищого рівня ієрархії системи треба визначити оптимальну еластичність.

Маневреність рішень -- це важливий фактор поліпшення еластичності, підвищення надійності та зниження ризикованості планів. Маневреність розглядається як реакція системи на зміни зовнішніх та внутрішніх умов реалізації плану, а також цільових його стратегій.

Затверджені, а особливо реалізовані, рішення набувають властивостей інерційності, бо вже здійснені деякі заходи. Зміна умов реалізації плану потребує корекції значень шуканих параметрів. Однак зміна умов відбувається, як правило, у той момент, коли шукані параметри вже зробили відповідний "внесок" необерненості плану. Ця необерненість якраз і може розглядатися як додаткові обмеження на маневрування елементами системи, що представлені у відповідній моделі шуканими параметрами.

Таким чином, кожному інерційному планові можна співставити свою інерційну післядію. Завдання полягає в тому, щоб на стадіях до затвердження планових рішень врахувати їх післядію, тобто характеристики наступної інерційної поведінки кожного з можливих варіантів.

Існує широка гама можливостей маневрування:

ресурсами;

продукцією;

способами функціонування;

інтенсивностями способів.

З кожного з перелічених напрямів можливі два способи маневрування: зміна об'ємних характеристик та організація взаємозаміни в межах наявних можливостей.

Слід відзначити, що маневреність -- це категорія, якою можна і треба управляти. Тому вона виступає як важлива характеристика оптимальних планів, на яку суттєво діють некеровані внутрішні та зовнішні фактори. Маневреність через еластичність впливає на рівень ризику.

При розробці надійних, з допустимим ризиком еластичних планів треба виходити із конкретних умов і цільових стратегій.



Висновки

У ринковій економіці підвищуються вимоги до забезпечення прийнятного рівня ризику та надійності планів і економічних рішень, бо за “ненадійність”, невиправдану ризикованість доводиться розраховуватися власними коштами. Зокрема, якщо економічна система буде мати низькі маневрові властивості, то це не дозволяє швидко реагувати на умови функціонування та розвитку, що постійно змінюються.

Одним з основних напрямків урахування невизначеності, неповноти інформації у теорії оптимального планування є концепція адаптивності плану.

Системні властивості планових рішень слід розглядати з урахуванням в явній формі таких важливих характеристик планів як ризик та надійність їх реалізації, еластичність, маневреність, гнучкість, інерційність, живучість, стійкість тощо.

Серед характеристик господарських планів найбільш важливою є їх ефективність. Через зміну умов реалізації плану фактичний рівень ефективності може значно відхилятися від планового, що зумовлює нестабільність, нестійкість та підвищений ризик у функціонуванні економічної системи. Тому одним з важливих завдань планування є проблема стійкості, стабільності показників ефективності тощо.



Список використаної літератури

Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посібник. Вид. 2-ге, виправл. і доп. -- Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 504 с.

Гринів Л.С. Національна економіка: Навч. посібник/ Л.С. Гринів, М.В. Кічурчак. - Львів: «Магнолія 2006», 2008. - 464 с.

Рульєв В.А., Гуткевич С.О. Менеджмент. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 312 с.

Размещено на Allbest.ru

...