Організація виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Історія розвитку теорії та практики організації виробництва

2. Об'єкт, предмет і зміст курсу “Організація виробництва”

3. Задача, Розробка виробничої стратегії на майбутній рік

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Розвиток і становлення методів керування операційних систем, своєчасне їх удосконалення є необхідною умовою подальшого технологічного і організаційного економіки України. У зв'язку з цим потрібна докірна зміна змісту підготовки фахівців-менеджерів.

Сьогодні наявність таких є окремим якісним чинником успішного керування операційними системами усіх форм власності та напрямку діяльності. Складність прийняття управлінських рішень - у моделюванні структури і спрямованості операцій. Чим складнішим є об'єкт керування, тим потрібнішими стають здатності менеджера оптимізувати операцію, задати їй відповідний ритм функціонування його готовність до мобільного обґрунтування і структурування прийнятого рішення

Мета операційного менеджменту створити форму ефективної системи керуванням операціями у виробництві, сервісі. Він націлений на побудову керованих систем, що забезпечують необхідне дій і процедур для одержання ринкового результату діяльності фірми. Поєднання в одне ціле основних чинників і аспектів діяльності підприємства - фінансових, організаційних, ринкових, технологічних потребує, щоб цей процес здійснювався на міцній базі раціонального керування операціями.

Ефективність операційного менеджменту може бути визначена, як досягнення поставлених перед виробничою системою цілей з використанням мінімум ресурсів. У загальному значенні ефективність - це задоволення потреб покупців. На самому примітивному рівні будь-які комерційні організації, до яких відносяться і суто виробничі, існують лише за рахунок одержання прибутку, який можна виразити як: прибуток = дохід - витрати. Завдяки своєму подвійному впливі на прибуток операційний менеджмент відіграє життєво важливу роль в успіху організації. Головне при підвищенні ефективності - забезпечити таке проведення операцій, яке задовольнятиме запити покупців. Організація забезпечує покупця послугами, яких він хоче, і так, щоб це відповідало його потребам, або ж виробляє його товари, котрі потрібні покупцю відповідно до визначеної ним специфікації товарів. Підвищення ефективності збільшує дохід за рахунок більшої конкурентоспроможності організації. Підвищення раціональності, безсумнівно, скорочує витрати, але це ніколи не повинно робитися у збиток ефективності.

1. Історія розвитку теорії та практики організації виробництва

виробництво управління стратегія

Наявність культових пам'яток і архітектурно-будівельних споруд, що залишаються до цього часу неперевершеними шедеврами, дає підставу стверджувати про унікальну культуру і високий рівень організації проектування та виробництва, що існували в минулому. Перші «зафіксовані на твердому матеріалі» ідеї організації виробництва відносяться до часів єгипетських фараонів. Для спорудження пірамід і гігантських зрошувальних систем залучалися тисячі людей, цілеспрямоване використання зусиль яких потребувало планування, організації і контролю. У V--VІ тисячоріччях до н. е. почала застосовуватись практика письмових запитань і консультацій спеціалістів з різних проблем. Пізніше в Греції почали вивчати методи виконання трудових операцій, питання його ритмічності, а Платон сформулював принцип спеціалізації.

Промислова революція кінця ХVІІІ -- початку ХІХ ст. відкрила нову епоху в розвитку теорії і практики організації й управління виробництвом. До того часу товари вироблялися в маленьких майстернях ремісниками та їх учнями. Від початку до кінця вироби виготовлялися зазвичай однією людиною. Використовувалися прості ручні інструменти, виробниче приладдя та оснащення. Складові таких виробів (наприклад, столу або стільця) дещо відрізнялися і їх не могли використати для іншого подібного екземпляра виробу. Тому не було потреби створювати запаси комплектуючих деталей. У разі виходу з ладу виробів для заміни деталей їх виготовлювали знов і підганяли вручну. Виробництво було трудомістким та занадто повільним.

Винахід парового двигуна Джеймсом Уаттом у 1764 р. дав змогу забезпечити джерело енергії для використання машин на фабриках. Виникнення можливостей застосування нових видів енергії для приведення в дію механізмів створило умови для організації машинного виробництва. Спеціалізована трудова діяльність мануфактурного робітника змінилася діями високопродуктивних механічних комплексів обробки сировини і матеріалів. Весь процес був розподілений на складові фази. Відкрилися можливості для технологічного застосування науки, розвитку прикладних досліджень, що пов'язані з матеріальним виробництвом.

Велике машинне виробництво потребувало узгоджених дій усіх його ланок, установлення і суворого виконання певних норм і пропорцій між усіма сторонами виробництва. Адже виникли такі проблеми, як забезпечення пропорційності кількості робітників та машин, їх продуктивності і темпів роботи, а також багатоаспектні завдання організації та управління виробництвом, починаючи з технічної підготовки виробництва, конструювання нових виробів, проектування технологічних процесів та інших робіт. 

Застосування емпіричних методів вже не задовольняло потреби підвищення ефективності виробництва. Стали широко використовуватись наукові експерименти, за допомогою яких здійснювались спроби визначити норми виробітку і оплати праці, максимальні швидкості роботи устаткування, розрахувати оптимальні обсяги виготовлення продукції, удосконалити організацію виробництва і праці.

Підвищення інтересу до розроблення елементів наукової організації виробництва підтверджується публікаціями. На початку ХVІІІ ст. французький автор Л. Шевальє в книжці «Техніка організації виробництва підприємств» наводив дані про доповідь Аммонтонє (1700) «Про експерименти щодо дійсної швидкості людей і коней під час різноманітних робіт», про працю Вобана (1688) «Про проведення хронометражу для встановлення відрядної оплати праці», про дослідження Перрона (1738) з питань поділу праці в процесі виготовлення шпильок.

Адам Сміт (1723--1790) у своїй класичній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) сформулював учення про поділ праці як основну складову організації виробництва. Він обґрунтував, що підвищувати продуктивність праці можна трьома способами: за рахунок збільшення спритності та майстерності окремого робітника; за рахунок економії часу; за рахунок сприяння винаходу машин. Водночас А. Сміт попереджав про негативні наслідки глибокого поділу праці в машинному виробництві, де діяльність робітника зводиться до виконання операцій, які постійно повторюються, не потребуючи освіти, кваліфікації. У табл. 1.1 подається короткий огляд історичного розвитку організації та управління виробництвом, починаючи з часів А. Сміта.Уперше застосував формалізовані регламенти до організації праці та управління виробництвом Р. Аркрайт (1732--1793) -- англійський текстильний фабрикант, винахідник ткацького верстата. Він об'єднав під дахом своєї фабрики всі процеси текстильного виробництва і ввів ієрархічний принцип його організації. На основі планування розташування устаткування, поділу праці, координації робіт машин і персоналу, підтримання дисципліни йому вдалося забезпечити безперервність технологічного процесу і тим самим, зекономивши на витратах, успішно конкурувати на ринку.

Р. Аркрайт також установив для робітників «фабричний кодекс» у вигляді системи штрафних санкцій, які фіксувалися в спеціальній книзі для відрахувань із заробітної плати за невиконання встановлених вимог. Розмір штрафів залежав від величини відхилення. Іншими словами, людина повністю була підпорядкована інтересам власника у найповнішому використанні машин і механізмів, що фактично робило її так званим обслуговуючим додатком до них.

Рекомендації щодо хронометражу виклав відомий фізик Кулон (1798) у своїй доповіді « Про продуктивність людської праці».

Багато нового в організацію та управління виробництвом упровадив Роберт Оуен (1771--1858), працюючи директором і керуючим менеджером низки шотландських текстильних фабрик. Соціально-економічний експеримент, який він здійснив у 1800--1828 рр., довів, що для забезпечення підвищення продуктивності праці доцільно надати робітникам житло, поліпшити умови праці, побуту та відпочинку, створити магазини з товарами першої необхідності за доступними цінами, підвищити мінімальний вік прийняття дітей на роботу, скоротити тривалість робочого дня, створити в робітничих селищах школи. Але ці ідеї знайшли своє застосування тільки через півтора сторіччя.

З ім'ям американського винахідника Елі Уітні (1790-ті роки) пов'язана поява концепції «взаємозамінюючих частин», суть якої полягала в розробленні системи допусків у розмірах деталей, щоб вони стали стандартизованими і без припасування підходили до будь-якого комплекту виробів.

Винахідник першої обчислювальної машини англієць Чарльз Беббідж (1791--1871) результати своїх досліджень і практичні рекомендації виклав у праці «Про економію матеріалів і обладнання», де дав методику вивчення затрат робочого часу під час здійснення різних операцій, застосування преміювальної системи оплати праці, порівняльного аналізу однопрофільних підприємств і виявлення напрямів підвищення ефективності роботи на основі статистичних даних.

Наприкінці ХІХ ст. у виробництві різко зросли масштаби і концентрація, виникли великі підприємства, на яких були зайняті тисячі і десятки тисяч людей. На підприємствах установлювалося обладнання, машини і механізми, які дорого коштували, упроваджувалися дуже складні технологічні процеси виготовлення продукції, відповідно підвищувалися вимоги до освіти, навиків і вмінь робітників. Індустріальні методи виробництва потребували адекватних організаційно-виробничих структур, схем зв'язків та управління, жорсткого виконання технологій, точності виконання трудових операцій.

З поглибленням поділу праці, спеціалізації і кооперування зростала роль чіткої організації і регулювання, документального оформлення і закріплення узгоджених у часі і просторі операцій та процесів виробництва з метою сталого виготовлення продукції з меншими витратами. На кожному підприємстві (фабриці) розроблялися інструкції, що були орієнтовані на виробництво, організацію випуску продукції й ефективного використання машин і механізмів. Це сприяло появі нової галузі прикладних промислових знань. Поступово набував поширення науково-технічний та інженерний підхід до організації та управління виробництвом, а також іншими сферами діяльності промислових підприємств.

Початок систематизованих досліджень виробництва пов'язаний з американським інженером Фредеріком У. Тейлором (1856--1915), який започаткував раціоналістичну школу наукової організації виробництва. Почавши працювати учнем у механічній майстерні, він за 10 років пройшов шлях до головного інженера великого металургійного підприємства. Завдяки самостійній наполегливій підготовці Ф. Тейлор успішно склав іспити і отримав диплом інженера. Наприкінці ХІХ ст. він почав вивчати проблеми наукової організації праці робітників. Основні дослідження провів у сталеливарних компаніях і на машинобудівних підприємствах. Їх результати виклав у працях «Управління фабрикою» (1903), «Принципи наукового управління» (1911), «Свідки перед спеціальною комісією Конгресу» (1912).

Глибокі знання виробництва, досвід і системне мислення дали змогу Ф. Тейлорові провести комплексні дослідження з питань техніки і технології, результатом яких були запропоновані прогресивні ідеї і положення, що внесли вирішальний внесок у становлення та розвиток великого, науково організованого суспільного виробництва. Ф. Тейлор визначив, що «головним завданням управління підприємством має бути забезпечення максимального прибутку для підприємця». Ставлячи за головну мету максимальне збільшення продуктивності праці, він запропонував конкретні рішення, які спрямовані на раціональне використання праці робітників і засобів виробництва: введення суворого регламенту на застосування матеріалів і інструментів; стандартизація інструментів, робочих операцій; точний облік робочого часу; дослідження трудових операцій шляхом поділу їх на складові елементи та хронометражу; встановлення контролю за кожною операцією та ін. Ф. Тейлор запропонував низку заходів, які дістали назву «вивчення роботи». З метою ретельного вивчення трудових прийомів він залучав кваліфікованих, спеціально підготовлених робітників, майстерно володіючих цими прийомами. У процесі аналізу рухів окремих робітників кожен такий рух поділявся на елементарні складові частини і, за допомогою хронометражу, створювався «ідеальний метод роботи», що ґрунтувався на селекції найліпших елементів трудового процесу різних робітників. Хронометраж давав змогу визначити й усунути «помилкові», «повільні» та «некорисні» рухи. Розробляючи оптимальні методи роботи, Ф. Тейлор намагався науково обґрунтувати «ліпший метод» виконання кожної роботи в найкоротший час. Результати проектних досліджень були вражаючі. Тільки в процесі проведення експериментальних робіт продуктивність праці зросла за три роки вдвічі.

Проблему впровадження найбільш досконалих прийомів і методів роботи Ф. Тейлор пов'язав зі стандартизацією інструментів, з урахуванням особливостей конкретних видів роботи. Важливе значення приділялося навчанню науковим методам і тренінгу робітників, а також встановленню норм продуктивності (виробітку). Він уперше обґрунтував теорію, що підвищення продуктивності залежить від системного підходу до людини та машини, розглядаючи їх як цілісну систему при визначальній ролі людини. Тейлор підкреслював: «Головний елемент будь-якої виробничої системи -- людина. Треба робити все, щоб їй було добре»… «Має бути заохочувальна система оплати праці, яка б спонукала робітників експлуатувати машину, точно дотримуючись інструкцій і якнайефективніше». У працях дослідника міститься розробка різних систем відрядної оплати праці відповідно до науково обґрунтованих методів нормування праці.

На підставі проведених досліджень він дійшов висновку про необхідність відокремлення функцій, які стосуються організації робіт, від функцій їх безпосереднього виконання, а також розподілу відповідальності за виконання цих функцій. Запропонований апарат функціональних керівників (майстрів, інструкторів) мав організувати і спрямувати один з однорідних видів діяльності кількох робітників. За його рекомендаціями планування було виокремлено в самостійну функцію. При цьому запропоновано також попередньо планувати методи роботи і всю виробничу діяльність підприємства в цілому. 

Важливою умовою впровадження положень цієї системи, як підкреслював Ф. Тейлор, стає налагодження і зміцнення співробітництва між адміністрацією і робітниками в практичній реалізації системи організації праці.

Таким чином, сформувалася система Ф. Тейлора, суть якої ґрунтувалася на таких принципах:

- Точне встановлення часу (виробітку) на основі розподілу процесу обробки;

- хронометражу операцій і вивчення рухів.

Підбір інструментів, устаткування, режимів обробки, прийомів виконання робіт і робітників для досягнення максимальної продуктивності. Контролювання методів роботи, а не продуктивності. Повне відокремлення робітників від функцій адміністрації. Функціональна система управління, що базується на розподілі безпосередньо адміністративних функцій.

Система Ф. Тейлора набула поширення в перші три десятиріччя ХХ ст., її основні положення стали класичними і до цього часу використовуються в промисловому виробництві, поступово удосконалюючись і доповнюючись. 

Крім Ф. Тейлора, значними представниками раціоналістичної школи були Френк та Ліліан Гілбрети, які вивчали робочі операції, використовуючи кінокамеру та мікрохронометр, що був їхнім винаходом. Ґрунтуючись на інформації, що була отримана за допомогою стоп-кадрів, вони визначили так звані мікроелементні рухи, з яких складаються трудові дії, що послідовно формують трудові операції. За допомогою досліджень вони довели, що основні елементи виробничих операцій не залежать від змісту роботи. Це відкриття дало змогу проектувати раціональні методи виконання виробничих операцій шляхом усунення зайвих непродуктивних рухів, що значно підвищувало продуктивність праці. Таким чином, було покладено початок вивченню витрат часу на рухи, дії, операції, моделюванню їх на графіках та використанню в організації та плануванні робочих місць.

Серед піонерів раціоналістичної школи -- Гаррі Гантт (1861--1919). Найближчий помічник Ф. Тейлора відкрив значення нематеріального стимулювання робітників і розробив систему планування виробничих операцій, які використовуються в сучасному виробництві під назвою «графіки Гантта». За таким графіком кожний робітник міг бачити результати своєї праці і розмір заробітку в будь-який час. На графіку відображалися також часові зв'язки між розділами виробничої програми та хід виконання завдань, що і зумовило покладення його в основу оперативного планування виробничого процесу в межах підприємства, а також сітьових графіків, які були запроваджені пізніше. Так само як технологічні операції розчленовуються на елементи та мікроелементи, уважав Г. Гантт, розчленуванню підлягають також операції управління.

Заслуга Г. Гантта полягає в організації урочної системи заробітної плати, яка на відміну від поштучної (відрядної) системи Ф. Тейлора є почасовою. При виконанні уроку (завдання) виплачується робітнику премія в розмірі 30--40 % від почасової оплати. Така система найбільш гуманна та універсальна, тому набула поширення і постійно доповнюється та вдосконалюється залежно від умов виробництва.

У теорію і практику організації та управління виробництвом значний внесок зробив Харрінгтон Емерсон (1853--1931), який у праці «Дванадцять принципів продуктивності» (1911) обґрунтував організаційні умови, виконання яких забезпечує підвищення результатів у тій або іншій сфері діяльності:

1. точність формулювання і встановлення цілей, до досягнення яких повинен прагнути кожен керівник та його підлеглі на всіх рівнях управління;

2. підхід з позиції здорового глузду до аналізу кожного нового процесу з урахуванням перспективних цілей, визнання помилок і пошуку їх причин;

3. компетентність консультації, яка передбачає наявність необхідних спеціальних знань керівника;

4. дисципліна, що ґрунтується на чіткій регламентації діяльності, контролі, своєчасному стимулюванні;

5. справедливе ставлення до персоналу;

6. швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік;

7. диспетчерування (регулювання процесів) за принципом «…ліпше диспетчерувати хоча б незаплановану роботу, ніж плануючи роботу не диспетчерувати її»;

8. норми, розклади та інструкції, що сприяють пошуку і реалізації резервів;

9. нормалізація умов праці, що забезпечує таке поєднання часу, зусиль і собівартості, за якого досягаються найкращі результати;

10. нормування операцій, яке полягає в стандартизації способів їх виконання, тобто встановлення часу і послідовності виконання кожної операції;

11. складання письмових (формалізованих) стандартних інструкцій, щоб працювати найшвидшим і найлегшим способом, зменшуючи зусилля та вивільняючи мозок для ініціативи та розроблення ефективніших способів;

12. винагорода за продуктивність з метою заохочення праці кожного працівника.

Х. Емерсон перший указав на необхідність комплексного підходу до вирішення складних завдань організації та управління виробництвом з урахуванням їх ефективності (поняття введене ним), під якою розумілося максимально вигідне співвідношення між витратами і результатами. 

Подальший розвиток системи Ф. Тейлора було зроблено відомим усьому світу виробником автомобілів Генрі Фордом (1863--1947). Розробивши конструкцію легкового автомобіля, він поставив собі за мету створити його дешевим. Використовуючи принципи поділу роботи на дрібні операції і прийоми, Г. Форд у 1913 р. спроектував та впровадив на своєму автозаводі потоково-безперевну систему виробництва на основі стрічкового конвеєра. Це були радикальні технологічні, технічні і, особливо, організаційні нововведення у виробництво. Цикл складання одного автомобіля скоротився з 1,5 дня до 93 хвилин, що підтвердило високу ефективність організації масового і потокового (конвеєрного) виробництва на базі організації предметних дільниць і ліній з прямоточним характером виробництва. При тому, що в часи стаціонарного складання термін був 728 годин праці одного робітника. Організація виробництва та управління зводилася до таких принципів:

Жорстко побудована за вертикаллю організація управління декількох підприємств (виробництв); управління всіма частинами та етапами виробництва з одного центру.

Масове виробництво, що забезпечує мінімальну вартість, яка задовольняє масового споживача та дає максимальний прибуток виробникові.

Розвиток стандартизації, що вможливлює швидкий і без зайвих витрат перехід на нові види продукції.

Конвеєр з глибоким поділом праці на велику кількість операцій.

Постійне вдосконалення організації та управління виробництвом.

Анрі Фойоль створив систему управління виробництвом, яка базується на виокремленні 6 груп функцій (операцій): технічні (виробництво, виготовлення, перероблення); комерційні (купівля, продаж, облік); фінансові (пошук капіталів та управління ними); охорони (охорона майна та осіб, що працюють); облік (баланси, витрати, статистика); адміністративні (передбачення, організація, керування, узгодження, контроль).

У той час, як школа наукового менеджменту виробництва робила акцент на фізичних та технічних аспектах організації праці, школа людських відносин всіляко підкреслювала значущість особистісного чинника в трудовому процесі. Основою такої школи стали праці Елтона Мейо, який працював у 1930-х роках у Готорнському відділенні компанії «Вестерн електрик». Його дослідження показали, що крім фізичних та технічних аспектів трудового процесу принципове значення для підвищення продуктивності праці має мотивація робітника.

У 1915 р. Ф. У. Харріс розробив одну з перших математичних моделей для управління запасами, започаткувавши кількісні методи, які спрямовують процес вироблення рішень.

У 1930-х роках три співробітники телефонної станції фірми «Bell» -- Х. Ф. Додж, Х. Дж. Ромінг та У. Шухарт -- розробили статистичні процедури для вибіркового обстеження та контролю за якістю. У 1935 р. Л. Х. С. Типпет провів низку досліджень, які заклали основу для теорії вибіркової статистики. Статистичний метод контролю якості дав змогу врахувати всі взаємодіючі чинники, що пов'язані з розробленням нової продукції, плануванням підприємством продуктивної праці, оточуючими умовами, використанням матеріалів та відносинами покупців. Унаслідок розвитку та вдосконалення кількісних методів аналізу були розроблені моделі для прогнозування, управління ресурсами, керівництва проектами та інші, що використовуються і набувають популярності з появою сучасних комп'ютерних технологій та програмного забезпечення.

Працюючи в Росії та Польщі, К. Адамецький (1866--1933) створив теорію побудови виробничих процесів у часі, розробив графіки руху деталей по операціях та формули для розрахунку виробничого циклу.

У 1933 р. Г. Б. Мейнард та його помічники впровадили в практику організації праці та виробництва поняття раціоналізації методів роботи як системи, за якої кожна операція або елемент роботи ретельно аналізується з метою усунення всіх зайвих рухів, операцій і на цій основі проектується найшвидший і найра- ціональніший спосіб виконання кожної необхідної операції. Тільки після здійснення всіх таких заходів можна точно виміряти тривалість виконання роботи при нормальній інтенсивності праці робітників.

На підставі розробленої Ф. Гілбертом концепції універсальних мікрорухів (або терблігів) у 1948 р. Г. Б. Мейнардом була створена система мікроелементного нормування (МТМ ), що дало змогу, незалежно від галузі промисловості, використовуючи типові мікрорухи в різному сполученні та послідовності, проектувати нормативи і раціональні методи роботи. Після цього визначення норми на будь-яку операцію здійснювалося в такій послідовності: установлення методу здійснення конкретної операції; розчленування цієї операції на мікрорухи; визначення нормативів для кожного мікроруху; підсумовування цих нормативів.

У 1940-х роках професор Сергій Петрович Митрофанов розробив наукові принципи групових методів обробки деталей, які набули поширення в усьому світі, відкрили широкі можливості для автоматизації виробничих процесів та застосування високоефективних групових поточних ліній у серійному та дрібносерійному виробництві зі значним скороченням часу на його технологічну підготовку.

Під час Другої світової війни та в повоєнні роки складні проблеми управління матеріально-технічним забезпеченням та створенням систем озброєнь зумовили необхідність створення наукових груп дослідників з різних сфер для вивчення структури та проведення аналізу виробничих проблем у кількісному виразі з наступним виробленням оптимального рішення. У результаті були розроблені методи дослідження операцій: моделювання виробничої діяльності, теорія черг, теорія прийняття рішень, математичне програмування, методи сітьового планування проектів (PERT та CPM).

60--70-ті роки ХХ ст. характеризуються масовим використанням комп'ютерної техніки в плануванні та управлінні виробництвом. Співробітниками компанії IBM Д. Орликом та консультантом О. Уайтом був розроблений метод планування матеріальних потреб (MRP) з використанням комп'ютерної техніки. Комп'ютерна програма дала змогу оперативно коригувати графіки виробничого процесу та закупок матеріалів, управляти запасами з урахуванням прогнозів, потреб у випуску складної продукції, які постійно змінюються. Такий підхід ефективно застосовується в прогнозуванні та управлінні проектами.

Дослідники Гарвардської бізнес-школи на початку 1980-х років розробили модель виробничої стратегії. У її основі -- вибір альтернатив та фокусування виробництва на обмеженій кількості завдань для забезпечення конкурентних переваг у затратах, якості продукції, гнучкості.

Водночас у Японії склалася нова «точновчасна» філософія виробництва JIT (just-іn-time), суть якої полягає в єдиному комплексі заходів забезпечення в умовах великомасштабного виробництва та мінімальних товарно-матеріальних запасів, тобто необхідні деталі і комплектуючі доставляються в певне місце у встановлений час (або в разі потреби) для оброблення чи складання. У сукупності з концепцією «всеосяжного контролю якості» (TQC -- Total Quality Control), мета якої в усуненні будь-яких виробничих дефектів, система «точно вчасно» забезпечує стійку конкурентоспроможність продукції, сприяє підвищенню гнучкості виробництва.

В останні десятиліття дедалі більший вплив на організацію та управління виробництва справляє автоматизація. Створюються і функціонують інтегровані виробничі системи (Computer -- Integrated manufacturing -- CIM), гнучкі виробничі системи (Flexible manufacturing systems -- FMS) та завод майбутнього (Factory оf the future -- FOF).

Наприкінці 1990-х років найбільшого розмаху у відомих компаніях світу набула концепція «всеосяжного управління якістю», суть якої полягає у формуванні і забезпеченні якості на кожному робочому місці шляхом покладення відповідальності за виконання критеріїв якості на всіх учасників процесів проектування виробів, забезпечення підготовки виробництва, виробництва, перевірки і випробування, пакування та транспортування, монтажу та експлуатаційного обслуговування. Уведення в дію міжнародних стандартів (МС) ISO 9000, що розроблені Міжнародною організацією зі стандартизації, спрямовані на формування «систем якості» на кожному підприємстві, сертифікацію продукції, атестацію технології і акредитацію виробництва. Такий підхід зумовлений глобалізацією ринків і в цьому зв'язку з необхідністю під час оформлення споживачами контрактів-замовлень включати до них вимоги щодо якості продукції згідно з діючими стандартами.

Жорстка конкуренція компаній та її посилення в умовах глобального економічного спаду сприяли вдосконаленню процесів організації та управління виробництвом. Виникла концепція оновлення бізнес-процесів, яка ґрунтується на революційних підходах. Передбачається, що всі етапи бізнес-процесу ретельно розглядаються, аналізуються з метою усунення неприбуткових операцій, процесів з наступним проектуванням нових ефективних процесів та їх комп'ютеризацією.

Світове суспільство щодалі більше непокоїться станом навколишнього середовища, безпекою здоров'я та життя наступних поколінь. Тому однією зі значних міжнародних природоохоронних ініціатив стала система МС ISO 14 000, яка виникла в 1996 р. і має на меті зменшення шкідливих впливів на довкілля через поліпшення екологічної «поведінки» фірм, створення державної екологічної політики, уточнення умов міжнародної торгівлі. Система стандартів орієнтована на екологічний менеджмент, використання певних інструментів екологічного контролю та оцінки діяльності підприємства, на оцінювання екологічних впливів продукції на всіх стадіях її життєвого циклу. ЄС оголосив про свої наміри допускати на ринок країн Співдружності продукцію тільки фірм, що сертифіковані за МС ISO 14000.

Таблиця 1.1.

Історія розвитку науки про організацію виробництва

2. Об'єкт, предмет і зміст курсу “Організація виробництва”

Суть і завдання організації виробництва

Під організацією виробництва розуміється координація і оптимізація в часі і просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені строки найбільшого результату з найменшими затратами.

Перехід на ринкові відносини кардинально міняють погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найкращого використання техніки і людей в процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність.

На перший план в організації виробництва висувається нова мета виробництва, яка дає змогу в любий момент перебудувати виробництва на випуск інших видів продукції при зміні попиту на неї з найменшими затратами, а також це повинно бути виробництво високої культури, яке створює умови для випуску високоякісної продукції точно у визначені терміни, яка може бути конкурентоспроможною на ринку.

Все це говорить про те, що організація виробництва має багатопланове завдання, рішення яких дозволить відповісти на питання, що має робити підприємство, щоб успішно господарювати ?

Для керівників і спеціалістів підприємства можливості для успішного ведення господарювання відкриваються тільки тоді, коли вони ясно оцінюють стан свого виробництва, тверезо оцінюють перспективи для досягнення поставленої мети.

Кожне підприємство має свої специфічні завдання організації виробництва - комплекс завдань по забезпеченню сировиною, найкраще використання робочого часу та робочої сили, поліпшення асортименту і якості випуску продукції, освоєння нових видів продукції. На практиці багато завдань по організації виробництва вирішують технологи, тому важливо розрізняти функції технології і функції організації виробництва.

Технологія визначає способи і варіанти виготовлення продукції. Функцією технології є визначення можливих типів машин для виробництва кожного виду продукції, інших параметрів технологічного процесу, тобто технологія визначає - що треба зробити з предметом праці і при допомозі яких засобів виробництва, щоб перетворити його в необхідний продукт.

Функція організації виробництва - це визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найбільш ефективного у відповідності. З метою і умовами виробництва, або інакше, як краще задіяти предмет і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими затратами робочої сили і засобів виробництва.

В кожному конкретному випадку організація виробництва обґрунтовує ефективність заходів, що здійснюються, тому що для підвищення організації виробництва потрібні не тільки окремі заходи, які забезпечують підвищення продуктивності обладнання або зниження трудомісткості, або поліпшення якості продукції, або зниженням затрат сировини. Ефективність виробництва визначається методами ефективного використання елементів виробництва в їх сукупності.

Особливість організації виробництва - це взаємозв'язок елементів виробництва і вибір таких методів і умов їх використання, які в найбільшій мірі відповідають меті виробництва.

Завдання організації виробництва:

- поглиблення спеціалізації;

- вдосконалення форм організації виробництва;

- швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції;

- забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу;

- вдосконалення організації праці і виробництва в просторі і часі;

- створення логістичної системи.

Якщо завданнями технології являються підвищення потенційних можливостей збільшення об'єму вироблюваної продукції, поліпшення її якості, зниження норм розходу ресурсів при її виготовленні, то організація виробництва визначає методи і умови для досягнення цих можливостей з врахуванням зовнішніх і внутрішніх умов роботи підприємства.

Для того, щоб підприємство добре працювало необхідно весь час слідкувати за його роботою, а саме постійно підвищувати вимоги до конструктування, виготовлення, монтажу і наладки обладнання; встановлювати оптимальні експлуатаційні режими їх роботи, виявляти причини простою обладнання. Основною причиною простою обладнання являється невідповідальність оперативно-виробничого планування і матеріально-технічного забезпечення. На ряді підприємств оперативне планування здійснюється без належного обґрунтування, відсутні розрахунки оптимальних об'ємів виробництва, складських запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва.

Оптимальний рівень запасів повинен визначатися для кожного підприємства виходячи із особливостей асортименту продукції, техніки, технології, організації виробництва з врахуванням особливостей поставок сировини і збуту готової продукції.

Крім цього до завдань організації виробництва відноситься скорочення тривалості виробничого циклу, безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами при зменшенні запасів сировини і матеріалів, а також готової продукції.

Серед причин, які пояснюють неповну загрузку встановлено обладнання і неповне використання машин на протязі всього режимного часу необхідно виділити невідповідальність структури асортименту машин і диспропорцію у виробничій потужності цехів підприємства.

Тому завданнями організації виробництва є вдосконалення асортименту, визначення оптимальної спеціалізації підприємств, виробничих потужностей, реконструкції і технічного переозброєння виробництва.

Предмет і зміст курсу

Організація виробництва - це економічна наука, яка займає ведуче місце серед суспільних наук, так як вони вивчають виробничі відносини - відносини між людьми в процесі виробництва.

Об'єктом курсу являється промислове підприємство, яке розглядається в курсі як виробнича система.

Предмет курсу - це вивчення методів і засобів найбільш раціональної організації виробництва.

Організація виробництва - це особливий вид людської діяльності по створенню і вдосконаленню виробничої системи.

“Організація виробництва” вивчається в тісному зв'язку з іншими науками - технологія, забезпечення матеріальними ресурсами, комерційна діяльність, бухгалтерський облік і аналіз, економіка підприємства, організація і нормування праці, управління, маркетинг та інші.

Вивчення курсу - це оволодіння основними принципами та методами організації промислового виробництва, надбання необхідного практичного досвіду і на цій основі досягнення високих результатів в виробничо-господарській діяльності підприємства.

Курс передбачає вивчення вузлових питань економіки в даній області і використовує об'єктивні економічні закони.

Любі організаційно-технічні рішення, методи виготовлення продукції, виконання виробничих операцій, методи господарювання, якими би вони вдалими, ефективними не були сьогодні, завтра можуть бути поліпшенні або замінені на більш вдосконалені під дією науково-технічних досягнень зміни умов виробництва. Діалектичний метод дозволяє розглядати організацію виробництва як безперервну творчу роботу, результатом якої являється підвищення ефективності виробництва.

Вирішення завдань курсу можливе на основі системного підходу - який визначає комплексне вивчення об'єкту курсу - промислове підприємство як виробнича система. Системний підхід дозволяє оптимізацію роботи всієї виробничої системи в комплексі, як одне ціле, а не по окремих частинах.

Організація виробництва починається з промислового підприємства, яке розглядається як виробнича система зі всіма характерними для неї властивостями.

Курс знайомить з виробничою структурою підприємства, розкриває поняття виробничий процес і розглядає принципи і методи його раціональної організації, можливі види руху предметів праці, вивчає методику вивчення довжини виробничого циклу.

Крім того вивчається виробнича потужність підприємства, організація технічного обслуговування підприємства.

3. Задача, Розробка виробничої стратегії на майбутній рік

Умова задачі:

Менеджер фірми розробляє виробничу стратегію на майбутній рік. Розглядаються три альтернативи:

1. Продовжувати випускати базову модель М; у цьому випадку не буде ані додаткових витрат, ані додаткового прибутку;

2. Освоїти випуск нової моделі М1; якщо модель матиме успіх на ринку, то додатковий прибуток складе Р1 млн. грн., якщо модель не матиме успіху, втрати складуть Л1 млн. грн.

3. Освоїти випуск нової моделі М2; якщо модель матиме успіх на ринку, то додатковий прибуток складе Р2 млн. грн., якщо модель не матиме успіху, втрати складуть Л2 млн. грн.

Менеджер вважає, що для обох нових моделей ймовірність ринкового успіху р. Яку альтернативу обрати? Є можливість доручити консультаційній фірмі провести попередній аналіз ринку (вартість аналізу А млн. грн.). Ця фірма стверджує, що її позитивні висновки справджувалися з імовірністю в1, а негативні - з імовірністю в2. Знайдіть повну та чисту цінність недосконалої інформації. Чи варто замовляти аналіз? Яку альтернативу обрати з урахуванням можливості аналізу? Вихідні дані подаються у (таблиці 3.1.).

Таблиця 3.1.

Вихідні дані до варіанту №2

Р1	Л1	Р2	Л2	р	А	в1	в2
40	30	50	30	0,8	0,2	0,7	0,8

Розрахунки:

1. Будуємо дерево рішень:

Розраховуємо сподівані результати для кожної моделі за допомогою (таблиці 2).

Таблиця 3.2.

Вид моделі	Назва показнику	Показник	Ймовірність ринкового успіху «р»	3*4	Сподівані результати Е=Р+Л
1	2	3	4	5	6
М	-	-	-	-	Е=0
М1	Р1	40	0,8	32
	Л1	-30	0,2	-6
М2	Р2	50	0,8	40
	Л2	-30	0,2	-6

Обираємо кращій варіант: .

2. Для оцінки апостеріорних ймовірностей будуємо допоміжне дерево:



Розрахуємо апостеріорні імовірності за допомогою теореми Байеса. Повна ймовірність отримання позитивного висновку (Х1) дорівнює сумі ймовірностей його отримання за умов успіху та невдачі.

;

Аналогічно:

.

Імовірність успіху після отримання позитивного висновку:

.

Імовірність невдачі після отримання позитивного висновку:

.

Аналогічно:

;

.

3. Будуємо нове дерево рішень, проставляючи на ньому апостеріорні імовірності. (Без вартості інформації):

Сподіваний результат аналізу: ;

Повна цінність інформації (ПЦІ) являє собою різницю між результатом, отриманим з використанням інформації та без неї.

ПЦІ =33,84-34=-0,16;

Чиста цінність інформації (ЧЦІ) це різниця між її повною цінністю та фактичними витратами на її отримання.

ЧЦІ =-0,2-(-0,16)=-0,36.



4. Висновок до задачі:

Якщо ЧЦІ більше 0 - звернутися за аналізом ринку. Якщо висновок буде:

- позитивним (44,40);

- негативним (18,00).

Висновки

Проектно-конструкторська та технологічна підготовка виробництва складний науковий та матеріаломісткий організаційний процес, який дозволяє втілити у реальність наукову ідею поставити її на служіння суспільству шляхом впровадження у виробництво у найбільш привабливій економічній формі.

Таким чином, під час конструкторської підготовки відбувається вартісний аналіз та вартісний інжиніринг нової продукції обґрунтування економічної доцільності випуску даного виробу, контролюється якість проектування , що суттєво впливає на якість майбутньої продукції, проводяться стендові випробування готової продукції, що дозволяє виявити дефекти і слабкі місця у новому виробі, і відповідно внести зміни в проектно-конструкторську документацію.

Впровадження статистичних методів розрахунку кількості та аналізу видів та рівнів браку при проектуванні кожного виду продукції дозволяє вжити запобіжних заходів щодо його зменшення в залежності від технології виробництва. Під час технологічної підготовки виробництва відбувається обґрунтування технологічного процесу щодо зменшення собівартості, ресурсоємкості та матеріаломісткості. Ведеться розрахунок оптимального обсягу продукції та доцільність використання тих чи інших технологічних прийомів.

Розробка технологічних карт, схем та маршрутів дозволяє забезпечувати ефективність , безперервність та прямо точність технологічного процесу, що прямо впливає на якість виробничого процесу, забезпечує його точність.

Впровадження системи стандартизації на етапі проектно-конструкторської та технологічної підготовки виробництва дозволяє значно уніфікувати існуючі прийоми виробництва, що в результаті веде до покращення якості і зменшення браку продукції.

Сучасне виробництво - це сукупність наукомістких, високотехнологічних прийомів ведення господарства на усіх його етапах. І проектно-конструкторська та технологічна підготовка виробництва один з її головних ланцюгів успішного функціонування виробництва.

Нехтування цими принципами веде до значних матеріальних втрат та економічних прорахунків. В майбутньому інженерно технічна підготовка виробництва посяде ще більш значуще місце, адже вона містить невичерпний потенціал інваріантності технічних рішень, які при їх успішній реалізації ведуть до економічного зростання як підприємства, так і країни в цілому

Список використаних джерел

1. Василенко В.А.,Мельник И.Е. Операционное и ситуационное управление в системе менеджмента:Учебное пособие. -- М.:МГИУ,2002. -- 530 с.

2. Василенко В.О. Ткаченко Т.І Виробничий(операційний) менеджмент: навчальний посібник. -- Київ:ЦУЛ,2003. -- 533 с.

3. Васильков В.Г.Організація виробництва: Навч.посібник. -- К.: КНЕУ, 2003.--524 с.

4. Гэловей Лес. Операционний менеджмент. СПб: Питер, 2001. -- 320 с.

5. Зайцев Н.Л. Экономика организации М.: Экзамен, 2000. -- 768 с.

6. Курочкин А.С. организация производства К.: МАУП, 2001. -- 216 с.

7. Лещишин М. Научная организация подготовки производства. -- Киев:Техника,1989.

8. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента.(пер.с англ.) -- М.:Дело,1994.

9. Минаев Э.С., Агеева И.Г., Аббата Дага А. Управление производством и операциями:17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 15. -- М.:ИНФРА-М,2000.--256 с.

10. Новицкий Н.И. Организация и планирование производства Мн. Новое знание, 2004 .--256 с.

11. Організація виробництва К.: Лібра, 2003. -- 336 с.

12. Организация производства Х.: ХТЭУ, 2002. -- 116 с.

13. Организация производства: Учеб. Пособие -- М.: ИП«Экоперспектива», 1998. -- 334 с.

14. Производственний менеджмент: Учебник для вузов, 4-е изд./Р.А.

15. Фатхудинов. -- СПб: Питер, 2003. -- 491 с.

16. Тарасюк Г.М. Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч.посібн.--К.:”Каравела”, 2003 -- 432 с.

17. Чейз Ричард Б.,Эквилайн Николас Дж., Якобс Роберт Ф. Производственний и операционний менеджмент, 8-е издание. Пер. С англ - М.:Изд.дом «Вильямс» 2001. -- 704 с.

18. Фатхудинов Р.А. Организация производства М.:ИНФРА-М 2000. -- 672 с.

Размещено на Allbest.ru

...