Організація діяльності приватного підприємства "Михалич і Ко"

2)поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов.

Прагнення менеджерів “досягти задоволеності” може бути обумовлено кількома причинами:

- вони можуть просто не хотіти ігнорувати власні інтереси, тобто продовжувати пошук нових альтернатив, коли вже ідентифіковані декілька прийнятних;

- вони можуть бути не здатними зважити та оцінити велику кількість альтернатив;

- можливо також втручання в процес прийняття рішень особистих, суб'єктивних факторів.

Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується:

а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню;

б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу;

в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав'язати своє рішення.

Управлінські рішення є багатоаспектними і містять економічну, соціальну, організаційну, правову, психологічну і педагогічну складові. Успішне рішення має бути : науково обґрунтованим, цілеспрямованим, кількісно та якісно визначеним, правомірним, оптимальним, своєчасним, комплексним, гнучким, повністю оформленим

Наукова обґрунтованість. Передбачає розроблення рішень з урахуванням об'єктивних закономірностей розвитку об'єкта управління, які відображаються у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.

Цілеспрямованість. Згідно з цією вимогою кожне управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов'язану із стратегічними цілями та планами розвитку об'єкта управління.

Кількісна та якісна визначеність. Управлінське рішення обов'язково передбачає досягнення підприємством очікуваних результатів, виражених у кількісних та якісних показниках. Вимогу кількісної визначеності управлінського рішення задовольняють встановленням конкретних кількісних показників, яких необхідно досягти внаслідок його реалізації. Результати, які не підлягають кількісному вимірюванню, визначають якісно. Наприклад, рішення спрямовані на підвищення продуктивності праці, можуть передбачати заміну устаткування, поліпшення умов освітлення робочих місць, раціоналізацію режиму праці та відпочинку. Результат заміни устаткування, а отже і механізації певних трудових операцій, може бути оцінений кількісно і якісно. Якісна оцінка заходів щодо поліпшення умов праці передбачає благоустрій робочих місць, перегляд режиму праці та відпочинку, проте не дає змоги кількісно визначити можливе зростання продуктивності праці.

Правомірність. Діяльність усіх служб системи менеджменту передбачає дотримання чинних правових норм. Тому управлінське рішення не повинно порушувати їх та відповідати компетенції структурного підрозділу апарату управління чи посадової особи.

Оптимальність. Ця вимога зумовлює у кожному випадку вибір варіанта рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності: максимум прибутків за мінімуму витрат.

Своєчасність рішень. Їх необхідно приймати або в запрограмованому порядку або у момент виникнення проблем, порушень, відхилень у перебігу виробничих процесів. Рішення не може бути прийнятим заздалегідь чи із запізненням. Своєчасність рішення означає дотримання строків підготовки, доведення його до виконавців та дієвий контроль виконання.

Комплексність. Діяльність підприємства передбачає взаємозв'язану сукупність елементів, що охоплює техніку, технологію, організацію виробничих процесів і праці, матеріальні, грошові та інші ресурси, а також результати господарювання. Кількісні та якісні зміни одного з них зумовлюють відповідну зміну інших. Комплексність управлінського рішення передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв'язків та взаємо залежностей у діяльності підприємства.

Гнучкість. Виробниче підприємство є динамічною системою, яка постійно розвивається. Кожне рішення з управління нею може потребувати коректив, а інколи й нових рішень. Разом з тим, формулювання кожного рішення має передбачати простір для творчої активності виконавців, раціональної ініціативи, пошуку ефективніших шляхів та засобів досягнення визначених цілей. керівництво планування управлінський

Повнота оформлення. У забезпеченні передумов успішної реалізації управлінських рішень велике значення має форма їх викладу. Необхідно, щоб формулювання рішення виключало непорозуміння або двоїстість у розумінні працівниками завдань, давало змогу контролювати його виконання, вносити корективи. Рішення слід формулювати чітко, лаконічно. Разом із конкретними завданнями слід вказувати способи та засоби їх виконання; необхідні ресурси; строки виконання; конкретних виконавців, форми контролю та обліку проміжних і кінцевих результатів; правомірність документів, які можуть бути одержані про хід виконання рішення.[1; 232-234]

На прийняття управлінських рішень впливають також наукові підходи у менеджменті, а саме: процесний, системний і ситуативний підходи.

Процесний підхід. Визначає управління процесом, у якому діяльність, спрямована на досягнення цілей підприємства, розглядають як суму взаємопов'язаних дій - функцій управління, а кожну з функцій як комплекс однорідних дій, операцій, процедур. Отже, управлінські рішення повинні бути направленні на досягнення цілей підрозділів та підприємства в цілому.

Системний підхід. Трактує підприємство як сукупність взаємозалежних елементів (люди, структура, завдання, технологія), орієнтованих на досягнення різноманітних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища. Всі взаємопов'язані компоненти використовуються для виконання певної роботи, досягнення мети та прийняття потрібного рішення в окремій ситуації.

Ефективність керування залежить від комплексного застосування багатьох факторів і не в останню чергу від процедури прийнятих рішень і їх практичного втілення в життя. Але для того, щоб управлінське рішення було діючим і ефективним, потрібно дотриматися визначених методологічних основ.

Для того, щоб прийняти управлінське рішення, кожен менеджер повинен добре розбиратися не тільки в понятійному апараті, але і досить кваліфіковано при цьому застосовувати на практиці:

- методологію управлінського рішення;

- методи розробки управлінських рішень;

- організацію розробки управлінського рішення;

- оцінку якості управлінських рішень.

9. УПРАВЛІННЯ ПОСТАЧАННЯМ ТА ЗБУТОМ ПРОДУКЦІЇ

Щоб діяльність виробничого підприємства була прибутковою, необхідно, окрім того щоб виготовляти якісну продукцію, ще й вміти управляти її збутом.

Управління збутом-це доволі складний процес. Сам термін - управління збутом має декілька значень. У широкому розумінні він може трактуватися як загальне управління збутовою діяльністю підприємства, тобто, рада директорів управляє збутом, використовуючи при цьому різні методи та приймаючи найрізноманітніші рішення (пов'язані безпосередньо з управлінням збутом).

В більш вузькому розумінні управління збутом означає планування та реальне щоденне управління збутовою діяльністю.

Управління збутом повинно здійснюватись у відповідності із затвердженим планом, а той є в свою чергу-частиною загального плану діяльності підприємства.

Збутова діяльність - це процес, метою якого є збільшення продажі продукції на певному сегменті ринку. Збут передбачає наявність спеціальних знань та навиків, розуміння вимог та проблем ринку.

Управління збутом, як і будь-який інший процес управління, полягає у розробці необхідних управлінських рішень і їх реалізації у вигляді конкретного впливу на об'єкт управління. Найкращим з можливих управлінських рішень буде таке, при реалізації якого у загальному випадку буде забезпечуватись виконання однієї з двох слідуючи умов:

- визначений корисний ефект досягається при мінімальних витратах;

- визначені витрати забезпечують досягнення найбільш корисного ефекту.

Зміст управління збутом розкривається в його функціях:

1) планування (прийняття рішень про те, якими повинні бути цілі та завдання організації стосовно збуту продукції, а також що повинні зробити члени організації щоб їх досягти);

2) організація (процес створення структури підприємства(маркетингової структури),яка дає можливість людям ефективно працювати для досягнення максимального збуту продукції);

3) координація (здійснюється з метою узгодженої та злагодженої роботи працівників підприємства для досягнення головної мети збутової діяльності-отримання максимального прибутку. Ця функція реалізується у формі впливу на колектив працівників зайнятих у виробничому процесі, з боку членів організації, що займаються менеджментом збуту );

4) мотивація (діяльність, ціль якої активізувати людей, які займаються збутом і побудити їх ефективно працювати для виконання цілей поставлених в планах);

5) контроль (управлінська діяльність, задачею якої являється кількісна і якісна оцінка і облік результатів роботи служби збуту).[ 2;112]

Управління збутом-це функція, яка за допомогою динамічного управління та в межах загального плану маркетингу підприємства вирішує такі задачі:

- планує, ставить задачі, прогнозує, розробляє стратегію і тактику для отримання найбільшого результату на ринку;

- визначає цілі збуту, наймає, відбирає придатних робітників для теперішніх та майбутніх потреб підприємства;

- організовує, координує, керує діями, стимулює, здійснює контакти та підвищує кваліфікацію окремих співробітників та збутового апарату в цілому для досягнення поставлених задач;

- інспектує, контролює та оцінює результати;

- організовує ефективні управлінські, та інші системи забезпечення збуту;

- добивається вигідних угод.

На підприємстві питаннями збуту займається служба чи відділ збуту (раніше його ще називали комерційним відділом).

На підприємствах служба збуту може бути організована за такими принципами:

- за функціями

- за типом асортименту

- за типом покупців.

Кожне підприємство мусить мати свою організаційну службу збуту, тобто чітке поєднання елементів, які використовуються для досягнення поставленої мети, задоволення потреб цільового ринку.

Керуючий збуту при виконанні своїх обов'язків орієнтується перш за все на досягнення цілей підприємства, використовуючи при цьому інновації. Відкриття нових шляхів, керуючий збутом повинен ставити в центр своєї уваги.

Щоб професійно використовувати свою головну задачу, керівнику збутом потрібна система управління, яка в якості керуючої сили охопила б і конкретні задачі, і інструменти управління.

Задачі управління збутом:

- розвиток концепції збуту,

- структура відділу збуту,

- функціонування відділу збуту,

- подальший розвиток відділу збуту.

Інструменти управління збутом:

- інформаційна система,

- система планування,

- система виконання:

а)управління: договір, контроль

б)активізація,

в)підтримка,

- комунікаційна система.

Щоб задачі управління сприймати “не почуттям”, а “по системі”, потрібно мати в розпорядженні різні інструменти управління. Центральним пунктом цього інструментарію являється механізм управління.

Якість управління та прийняття рішень з збутової діяльності безпосередньо пов'язані з наявністю повної, актуальної і достовірної інформації про ринок, попит на товари, уподобання споживачів, ринкові ціни, дії конкурентів, канали збуту і т.п., а також інформації про показники діяльності об'єкта управління.[ 5; 73]

Управління збутовою діяльністю - це динамічний процес, пов'язаний з використанням значних обсягів різнобічної інформації, яка характеризується постійною змінною параметрів і показників, що відображають зовнішнє і внутрішнє середовище об'єкта. Своєчасне виявлення цих змін, можливість прогнозувати та оперативно реагувати на них, а також бачити перспективу для прийняття правильних рішень - основна мета управління збуту.

Управління збутовою діяльністю базується на використанні різнобічної інформації необхідної для прийняття рішень. Якість цих рішень значною мірою залежить від інформації, яка використовується. Ця інформація повинна бути своєчасною і у необхідному обсязі.

Потреба в інформації для прийняття рішень зі збуту значно зросла за умов становлення в Україні ринкової економіки, особливо в умовах невизначеності, пошуку шляхів виходу із становища, що склалися, і зниження ступеня ринку, необхідності оперативного виявлення змін у зовнішньому середовищі та своєчасного реагування на них на об'єкті діяльності.

10. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ НА ПП "МИХАЛИЧ І КО"

В умовах ринку кожен з учасників має вміло користуватися аналітичними методами та прийомами, оскільки прийняттю будь-якого оптимального рішення передує аналітичне дослідження економічних явищ та процесів. Економічний аналіз - це система спеціальних знань, що шляхом розкладання цілого на складові та виділення окремих сторін спрямована на дослідження економічних явищ та процесів у їх взаємозв'язку та взаємозалежності.

На ПП "Михалич і Ко" стан аналітичної роботи знаходиться в незадовільному стані, його один раз в рік проводить головний бухгалтер і тільки аналізуючи узагальнюючі показники.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Голубков Е.П. Маркетинг: стратегії, плани, структури. - М., «Видавництво «Справа» - 2005 р.

Сучасний маркетинг., під. Ред. В.Е. Хруцкого - М., Фінанси і статистика - 1991 р.

Ф.Котлер .Основи маркетингу. - М., видавництво «Прогрес» - 1991 р.

Голубков Е.П. Маркетинг. Словник. - М., Економіка - Справа, 2004 р.

Голубков Е.П. Яке прийняти рішення? Практикум господарювання. - М., Економіка, 2000 р.

Проблеми планування і керування. Досвід системних досліджень / Під ред.Голубкова Е.П. - М., Економіка, 1987 р.

Зав'ялов П.С., Демидов В.Е. Формула успіху: маркетинг. - М., Міжнародні відношення, 2005 р.

Афанасьєв М. Маркетинг: стратегія і практика фірми. - М: Финстатинформ, 2005 р.

Горфинкель В. Я. т ін. Економіка підприємств. М.:Банки і біржі, 1996 р.

Зав'ялов П.С., Демидов В.Е. Формула успіху: маркетинг. - М.: Міжнародні відношення, 2001. р.

Козлов В.А. Реклама в системі маркетингу. -М: 2000 р.

Котлер Ф. Основы маркетингу. -М: Прогрес, 2000 р.

Родін В.Г. Основы маркетингу. -М: 2002 р.

Соловйов Б.А. Основы теорії і практики маркетингу. -М: МИНХ ім. Г.В. Плеханова, 2001 р.

Хруцкий В.Е. і ін. Сучасний маркетинг. - М: Фінанси і статистика, 1991 р.

Шмален Г. Основы і проблеми економіки підприємства. - М: Фінанси і Статистика, 2006 р.

Размещено на Allbest.ru