Страховий ринок, його становлення і розвиток в Україні

Використання послуг державних і приватних служб зайнятості.Такі служби є в кожному районі. Вони мають банки даних, які містять різноманітну інформацію про зареєстрованих громадян, що потребують роботи. Але до цих служб рідко звертаються працівники, добре ознайомлені зі страховою справою. Приватна служба зайнятості може виконати замовлення на пошуки кандидатури, яка задовольнила б вимоги компанії. Але за таку роботу доводиться дорого платити.

Поповнення персоналу компанії за рахунок випускників навчальних закладів. Для компаній це найперспективніший шлях кадрового оновлення. Нині в Україні підготовку бакалаврів за фахом «Фінанси і кредит» організовано більш ніж у 120 вузах. У Тернопільській академії народного господарства (ТАНГ) вже понад 15 років готують економістів за фаховим спрямуванням «Страхування». Найбільший у країні економічний вуз -- Київський національний економічний університет (КНЕУ) -- уже здійснив шість випусків магістрів, які отримали кваліфікацію зі страхового менеджменту. Тут у навчальний процес широко впроваджується досвід, набутий страховиками і педагогами країн з розвиненим страховим ринком. Студенти мають тривалу (до 8 місяців) виробничу практику у найкращих страхових компаніях. Проте таких випускників ще замало. Бюджетні кошти на їхню підготовку дуже обмежені.

Компанії можуть посприяти здібним працівникам щодо здобуття ними страхової освіти в університетах за так званою дистанційною формою навчання. Зокрема, фахівців зі страхування за такою формою готує Українська фінансово-банківська школа, створена 1994 року при КНЕУ за технічної підтримки Європейського союзу (програма TACIS). Вона має ІV ступінь акредитації і працює в тісному контакті з університетом; за побажанням випускника видає диплом магістра від імені КНЕУ.

Питання поліпшення підготовки та підвищення кваліфікації кадрів для страхової індустрії залишається дуже актуальним. На його вирішення спрямовано чимало заходів, передбачених Програмою розвитку страхового ринку України на 2001--2004 роки.

Наступний етап вирішення кадрової проблеми -- вибрати з-поміж кандидатів (претендентів) тих, хто стане співробітником компанії. Цей процес також передбачає виконання кількох важливих кроків. Розглянемо кожний із них окремо.

Аналіз списку та анкетних даних кандидатур з погляду їх відповідності вимогам до майбутнього працівника.

Проведення спеціальних тестів на професійну придатність кандидата. У великих західноєвропейських і північноамериканських страхових компаніях широко використовуються набори тестів, що дають змогу діагностувати різні професійні та особистісні характеристики кандидатів.

Співбесіда зі співробітниками відділу кадрів. Таке спілкування має сенс тоді, коли багато кандидатів претендують на вакантні місця і потрібно здійснити перший добір для подальшої індивідуальної роботи з ними.

Довідки про кандидата. Значного поширення набуває спосіб отримання відповідної інформації в організаціях, де раніше працював той чи інший кандидат. Така інформація може бути усною і письмовою. Усе це може робитись на добровільних засадах, оскільки законодавчими актами подання такої інформації не вимагається.

Співбесіда з лінійним керівником. Це інтерв'ю має на меті якомога докладніше з'ясувати професійні якості кандидата. Одночасно керівник оцінює свою професійну сумісність із кандидатом і вірогідність успішної інтеграції останнього в підрозділі. Оцінити кандидата потрібно негайно після співбесіди. У разі позитивного висновку компетентні особи готують проект контракту і наказу про зарахування претендента на роботу в компанії, які, як правило, від імені страховика підписує керівник організації.

Великого значення для формування раціональної структури і підвищення ефективності використання ресурсів компанії має система мотивації праці.

В Україні, де рівень середньої заробітної плати ще надто низький, і методи мотивації застосовуються відповідно дуже застарілі. Багато керівників, у тому числі і страхових компаній, ще намагаються керувати з допомогою системи заохочень і стягнень. У народі цей метод відомий під назвою «батога і пряника».

У країнах з розвиненою економікою менеджмент часто спирається на теорію ієрархії потреб, яку обґрунтував американський психолог Абрахам Маслоу. Згідно з цією теорією людські потреби мають різні порядки актуальності. Після того як той чи інший рівень потреб задовольняється, він втрачає свою актуальність.

Отже, для працівників, які за рівнем своїх доходів не задовольняють потреб 1-го і 2-го рівнів, головним способом мотивації до праці є можливість отримати більшу суму заробітної плати. Для працівників, які досягли рівня доходів для покриття первинних потреб, подальше збільшення заробітної плати може вже не відігравати вирішальної ролі в мотивації до підвищення якості роботи. Такі особи прагнуть насамперед дістати в користування престижний автомобіль, перейти на вищу посаду, бути обраними в керівні органи компанії, а також мріють про урядові та інші нагороди тощо.

Існує також більш переконлива, на наш погляд, і прийнятна для умов України теорія двох факторів, автором якої є відомий уже нам Херцберг. Перший чинник -- заробітна плата. Якщо її рівень низький, працівник залишить компанію попри інші фактори. Якщо ж зарплата досягла високого рівня, то працівник залишиться, але самого цього стимулу бракуватиме для високопродуктивної праці. Потрібна активна дія інших факторів. До них належать, зокрема, делегування прав щодо прийняття рішень, позитивна оцінка роботи, висунення на вищу посаду тощо.

Ці та деякі інші теорії намагаються пояснити поведінку працівника на підставі різних психологічних концепцій. Кожна з них має свої «плюси» і «мінуси». Необхідно пам'ятати, що мотивація -- комплексне явище, яке має враховувати індивідуальні риси кожного працівника. У будь-якому колективі не буває двох абсолютно однакових співробітників. Тому й методи управління ними мають бути диференційованими.



Розділ 3. Договори страхування

3.1 Поняття і зміст договорів страхування

Договір страхування є цивільно-правовою угодою між страхувальником і страховиком, що регулює їхні взаємні обов'язки відповідно до умов визначеного виду страхування.

Угода про страхування досягається взаємним волевиявленням сторін. Страхувальника до укладання договору страхування спонукає страховий інтерес. Страховик, укладаючи договір, не лише реалізує страхові інтереси страхувальника, а й свої економічні інтереси, які спрямовані на поповнення ресурсів страхового фонду, збалансування страхового портфеля й отримання прибутку від укладеної угоди.

У своїй основі договір страхування -- це договір про передачу та прийняття ризику. Страховик за страхову премію зобов'язується відшкодувати страхувальнику втрати, які відбулися у зв'язку з настанням зумовленої в договорі події. Договір укладається на основі правил страхування.

Правила страхування розробляються за видами страхування та містять:

-- визначення об'єктів страхування;

-- перелік страхових випадків;

-- страхові тарифи;

-- визначення строків страхування;

-- порядок укладання договору страхування;

-- порядок сплати страхових премій;

-- обов'язки сторін за договором;

-- можливі випадки відмови у страхових виплатах;

-- порядок розгляду претензій за договорами страхування тощо.

Умови стандартних договорів страхування належать до категорії нормативно установлених. Страховик і страхувальник не можуть вносити будь-які зміни або інші умови до стандартних договорів страхування на власний роз-суд.

Підставою для укладення договору є заява страхувальника. Вона містить явно виражений та адресований страховику намір страхувальника укласти договір страхування на відповідних умовах. У ній обов'язково повинні бути викладені всі суттєві особливості ризику, який передбачається страхувати. Страховик, розглянувши заяву, може прийняти її або відхилити. Підтвердженням укладення відповідного договору страхування є страховий поліс (свідоцтво, сертифікат), який містить усі істотні умови договору страхування і видається страхувальнику.

Договори страхування можуть укладатися з громадянами та юридичними особами і передбачати виконання зобов'язання на користь третьої особи, а не страхувальника. Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою.

Страховик може відмовити у виплаті страхової суми або страхового відшкодування у випадках:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямованих на настання страхового випадку;

2) скоєння страхувальником або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної в їх заподіянні;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків тощо.

Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком у строк не більший, ніж передбачено правилами страхування, та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у виплаті страхових сум може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Договір страхування може бути укладено на будь-який строк, за домовленістю сторін, що передбачено чинним законодавством і зумовлено багатьма факторами (метою, з якою укладається договір страхування, видом і формою проведення страхування, платоспроможністю страхувальника тощо).

Дія договору страхування припиняється за згодою страхувальника та страховика, а також у разі:

1) закінчення строку його дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

4) ліквідації страхувальника -- юридичної особи;

5) смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності;

6) ліквідації страховика в порядку, передбаченому законодавством України;

7) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним тощо.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.

Основні вимоги до змісту та порядку укладання договорів страхування, права та обов'язки сторін визначені в Законі України "Про страхування".



3.2 Процедури та підготовка укладання страхового договору

Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством, зокрема Законом України "Про страхування". Існують дві стадії у процесі укладання договору: 1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини - оферта; 2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною - акцепт, що вказує на згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції.

Питання про правову характеристику - оферту - не може розглядатися без урахування теоретичних положень, розроблених наукою, та постанов цивільного законодавства.

Пропозиція щодо укладання договору може визначатись як оферта, якщо вона відповідає ряду необхідних ознак, зокрема, з оферти має випливати волевиявлення щодо укладання договору, а не просто наводитися інформація про можливість укладання договору. Оферта має бути адресована конкретній особі.

Законодавче визначення оферти і перелік ознак, яким вона має відповідати, передбачено в цивільному законодавстві. Згідно з ним пропозиція щодо укладання договору одній або кільком конкретним особам є офертою, якщо вона достатньо визначена і відбиває намір особи, яка внесла пропозицію, вважати себе пов'язаною договором у разі її прийняття (акцепту). Пропозиція вважається достатньо визначеною, якщо в ній зазначені істотні умови договору або порядок його визначення.

Законодавство розрізняє порядок укладання договорів залежно від пропозиції, зробленої однією зі сторін з визначенням строків для відповіді або без їх визначення.

Коли пропозиції укласти договір зроблено із вказівкою строку для відповіді, момент укладення договору встановлюється залежно від того, в усній чи письмовій формі подано пропозицію. У першому випадку договір визначається укладеним, якщо інша сторона терміново повідомила особу, яка внесла пропозицію, про прийняття цієї пропозиції.

В іншому випадку угода вважається досягнутою і договір укладеним, якщо повідомлення про прийняття пропозиції одер-жанр до строку, встановленого законодавством, а якщо такий строк не встановлений, - у межах необхідного для цього часу.

До форми договору страхування застосовують загальні правила, установлені для форми угоди.

Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами і т. ін., а також підписаний стороною, яка їх надсилає.

Законодавство передбачає, що для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє про свій намір укласти договір страхування.

Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.

3.3 Напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування

Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. їх можна визначити так:

* подальша інтеграція України в міжнародні страхові структури,

* розвиток законодавчої і нормативної бази;

* розробка стандартів електронного обігу та обліку;

* створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;

* формування об'єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;

* створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням;

* залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;

* створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й ухвалення низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України. Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників.

Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід ураховувати передання резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників).

Важливо також законодавче й нормативно вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін.

Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох актуальних питань через об'єднання страховиків, що спеціалізуються на найважливіших напрямках страхової діяльності.

В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в таких бюро, що створені відповідно до рішень Уряду України, е обов'язковим для всіх страховиків, котрі отримали ліцензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об'єднало страховиків, які здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське та Авіаційне страхові бюро - об'єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Проектами відповідних актів законодавства передбачено також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А за планами найближчим часом можуть бути створені бюро страхування фінансових та експортних ризиків.

Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики самостійно на демократичних засадах встановлюють загальні "правила гри", затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галузі, координують здійснення страхування, погоджуючи умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т. ін., а також проводять єдину міжнародну політику.

При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конкурентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій нагляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро. Крім того, загальні умови функціонування цих бюро також затверджуються державними органами.

У найближчій перспективі державне регулювання через обов'язкові пули - страхові бюро - може стати одним із основних напрямків державного впливу в галузі страхування.

Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.

Україна лише з 1992 року почала активно залучатися до міжнародної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні. Проте вже є певні успіхи в цьому плані. Так, у 1997 році Україна першою з країн СНД стала асоційованим членом системи "Зелена картка".

Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику щодо регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важелями. Розвинені країни - члени Європейського Союзу - мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, установлювані відповідними директивами цього Союзу. Наша країна, стаючи поступово повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам.

Державна політика має також удосконалюватися через сприяння оптимізації співвідношення між обов'язковим та добровільним страхуванням.

Закон України "Про страхування" передбачає запровадження нових видів обов'язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави. Тобто при розширенні поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примушення з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запровадженні обов'язкового страхування набуває великої ваги.

У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше - перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов'язкового страхування. Друге - упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє - введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.

Деякі види обов'язкового страхування слід упорядковувати, удосконалюючи умови їх проведення, якомога чіткіше встановлюючи обов'язки страховика й визначаючи форми типових договорів. Завдання з упорядкування діючих видів обов'язкового страхування стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещасні випадки на транспорті.

У цілому сфера розширення поля обов'язкового страхування уже значною мірою вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а у вдосконаленні діючих.

Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування.

Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т. ін. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб приносити додатковий дохід.

Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов'язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійні цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взято зобов'язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).

Тому найближчим часом необхідно законодавче визначити поле, що його має посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками.

Baжливе значення для держави має нині створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування.

Тепер головне завдання державної політики - налагодити дворівневу підготовку. Перший - базовий бакалаврський рівень - має забезпечувати оволодіння фундаментальними знаннями як у галузі страхування, так і в цілому з економіки, фінансів, основ математики і т. ін. Цей рівень повинен охоплювати здебільшого молодь після здобуття середньої освіти, а також молодь, що вже має деякий досвід роботи на страховому ринку.

Другий - рівень спеціаліста та магістра - повинен охоплювати передусім тих, хто має освіту бакалавра з економіки, а також тих, хто має досвід роботи на страховому ринку і раніше здобув вищу освіту за іншим профілем, осіб з досвідом керівної роботи на страховому ринку. При цьому слід розвивати базу спеціалізованої підготовки на рівні магістрів та спеціалістів.

Завдання держави - регулювати також систему короткотермінової перепідготовки кадрів з дуже вузьких питань, таких як актуарні проблеми, перестрахування тощо.



Висновки

Таким чином, можна зробити висновок, що виникнення страхування пов'язане з багатьма негативними явищами, подіями, що супроводжують людину протягом її життя та діяльності, вимагають захисту від посилення нею збитків.

Основними формами страхування в Україні є добровільне й обов'язкове. Але домінуючим є добровільне страхування, зокрема, страхування майна.

В залежності від об'єктів страхування виділяють: майнове, особисте страхування, страхування відповідальності.

Взаємовідносини, що виникають між страховиком і страхувальником, вимагають документального оформлення, тобто укладання договорів страхування.

В Україні страховою діяльністю мають право займатись тільки страховики-резиденти, що обмежує можливість присутності на страховому ринку страховиків-нерезидентів. Єдина можливість присутності на страховому ринку - це участь у перестрахуванні.

Страхові компанії маючи вільні грошові резерви мають можливість проводити інвестиційну політику.

Страховий ринок України знаходиться в стадії розвитку, існує багато причин, що уповільнюють його формування, серед них відсутність чіткої цілеспрямованої державної політики стосовно розвитку страхування. Завдання державних органів у цьому зв'язку виявити усі фактори, які стимулюють розвиток страхового ринку, реалізувати їхній потенціал та послабити вплив факторів, що гальмують цей процес.

Однією з необхідних передумов розвитку страхового ринку України є відновлення довіри до страхової галузі. Ось чому слід проводити роз'яснювальну роботу серед населення про потребу й економічну діяльність страхування, інформування про стан страхового ринку і державний контроль за його діяльністю а також упроваджувати нові привабливі для населення види фінансових послуг про потребу формування фінансово стійких страхових компаній (зараз на страховому ринку України працюють 360 страхових компаній),розширення переліку страхових послуг, розвитку законодавчої, вдосконалення нормативної баз страхування, активізації ролі держави і її органів у зміцненні страхового ринку України приведення вітчизняного страхового ринку у відповідності зі світовими стандартами.



Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д. Страховий ринок України: Товариство «Знання», КОО. - 2010. - 374 с.

2. Базилевич В.Д. Страхова справа: Знання, 2005. - 352с.

3. Базилевич В.Д. Розвиток страхового ринку України - стратегічний фактор капіталоутворення / Фінанси України - 2011- с.43-49

4. Барановський О.І. Розвиток страхового бізнесу в Україні / Фінанси України. - 2012 - С. 85-93.

5. Бондар І. Сучасний страховий ринок України / Вісник академії економічних наук України. - 2003- С.12 - 15.

6. Василишин Р.Д. Економічні основи страхування. -- Суми: Довкілля / Кашенко О.Л., Борисова В.А., --2007. -- 412 с.

7. Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В., Кондратенко Д.В. Страхування: теорія та практика: [Навч.-метод. Посібник] / Успаленко В.І., Временко Л.В., Кондратенко Д.В., Наталія М. В., -- 2010. -- 371с.

8. Воблый К.Г. Основы экономики страхования. - М.: Изд. центр «АНКИЛ», 2009. -- 226 с.

9. Вовчак О. Д. Страхування: [Навч. Посібник], -- Львів: "Новий Світ -- 2000", 2006. -- 480 с.

10. Вовчак О.Д. Страхові послуги: [Навч. посіб. ]/ О.Д. Вовчак, О.І. Завійська. - Л.: "Компакт - ЛВ", 2005. - 656 с.

11. Волошина А.П. Перспективи розвитку українського ринку перестрахування, -- 2007.- 44с.

12. Гарматій Т. Проблеми розвитку ринку страхових послуг в Україні / Фінанси України - 2011- с.19-23

13. Говорушко Г. А. Страхові послуги: [Навч. посібник. ] -- 2005. -- 400 с.

14. Горбач Л. М. Страхова справа: [Навч. посібник.] -- К.: Кондор, 2003. -- 252 с.

15. Гутко Л. Страховий ринок України: стан, проблеми розвитку та шляхи їх вирішення // Економіка. Фінанси. Право. - К., 2006- С. 19-24.

16. Журавка О.С. Сучасні тенденції розвитку страхового ринку України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua

17. Залетов О. Вплив світовової кризи на сучасний страховий ринок України / Світ фінансів: науковий журнал. -- 2011- С. 95-100.

18. Заруба О.Д. Основи страхування: [Навч. посібник ] -- К.: УФМБ, 2008. -- 180 с.

19. Заруба О.Д. Страхова справа. - К.: Знання, -- 2012. - c. 321.

20. Івашина Г. Страховий ринок України перехідного періоду.-- «Банківська справа», -- 2010 -- c. 235.

21. Кінащук Л.Л. Страхування: теорія та практика проведення. -- К.: Атіка, 2004. -- 111 с.

22. Клапків М.С. Загальні умови страхування як необхідний елемент правового регулювання страхових відносин // Право України. -- 2013- С. 40-45.

23. Кривошпик Т.Д. Страхування майна громадян.: К., КНЕУ, --2008 - С. 303-326.

24. Ларіонова Л. Страховий ринок в Україні. Яким йому бути? / Фінанси України. -- 2006 - С. 89-94.

25. Марчук Є.К. Про розвиток страхового ринку / Україна-Business. - № 34. -- 2009. - С. 1-2.

26. Мних М.В. Страхування та його роль у забезпеченні соціального захисту населення / Фінанси України. - 2010 - с. 39-45

27. Нанюк І.С. Визначення категорії «Фінансова стійкість страхових компаній»/ Маруженко Д.С. - 2012- 77-90с.

28. Осадець С.С. Проблеми і перспективи розвитку страхової справи // Фінанси України. -- 2011 - С. 74-78.

29. Павленко О. Український страховий ринок: можливості фінансування росту // Фінансовий ринок України. - 2007 - С.11-12.

30. Плиса В.Й. Страхування: [Довідник] --2001. -- 197 с.

31. Порозман О. І. Стан страхового ринку України в умовах кризи // Формування ринкових відносин в Україні. -- 2010. - С. 140-142.

32. Постінікова І. Перестрахування. / Ж-л «Страхова справа» --2007. - № 4(4),с 72-73

33. Ричков В.М. Правове регулювання страхування в Україні: [Навч.- метод. посібник.] -- Чернівці: ЧНУ, 2011. -- 76 с.

34. Ротова Т.А.Страхування: [Навч. посіб.] -- 2012. -- 400 с.

35. Самойловський А. Л. Пропозиції щодо вдосконалення страхового ринку України // Фінанси України. -- 2008

36. Субачов І.І. Розвиток страхового ринку в Україні як фактору фінансової стабільності економіки // Фінанси України. -- 2009

37. Ткаченко Н.В. Страхування : [Навчальний посібник ] -- 2007. - 270 с.

38. Тринчук В. Перспективи розвитку страхового ринку у зв'язку зі вступом України до СОТ // Страхова справа. - К., -- 2012. - С. 46-56.

39. Федоренко В.Г. “Страховий та інвестиційний менеджмент”: [Підручник.] Київ. МАУП. - 2012 р.

40. Фурман В. М. Страховий ринок України: стан, проблеми розвитку та шляхи розв'язання // Фінанси України. -- 2011 - С.32 - 38.

41. Шірінян Л. А. Конкурентоспроможність страхового ринку України в сучасних умовах // Економіка України. -- 2011 - С. 37-48.

42. Штефюк П.Л., Страхування: [Навч. Посібник] -- 2009. -- 168 с.

43. Ярошенко С.П. Проблеми становлення та розвитку страхового ринку життя в Україні / Формування ринкових відносин в Україні. -- 2008 - с. 87

44. Ястремський О. Основи теорії економічного ризику:[ Навч. Посібник] --2013. - 248 с.

Размещено на Allbest.ru

...