Планування діяльності підприємства

В.В. Іванова

Размещено на http://www.allbest.ru

2

ТЕМА 2. ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА



План

1. Зміст та основні принципи планування діяльності підприємства

2. Цільові характеристики діяльності підприємства

3. Стратегічне планування діяльності підприємства

4. Тактичне та оперативне планування

5. Система планів економічного та соціального розвитку підприємства

6. Методи планування окремих показників господарсько-фінансової діяльності та оцінка якості планів підприємства



1. Зміст та основні принципи планування діяльності підприємства

планування стратегічний якість господарський

Планування - це визначення мети і задач підприємства на певну перспективу, аналіз способів їх реалізації та ресурсного забезпечення. Планування діяльності підприємства дозволяє оцінити перспективи його успіху, виявити слабкі та сильні сторони підприємства. Умовою ефективного планування діяльності підприємства є досконале знання основних економічних законів. Наприклад, закон вартості вимагає, щоб ціна товару встановлювалася виходячи з суспільно необхідних витрат на виробництво і реалізацію продукції. Закон накопичення виявляється в необхідності використання частини прибутку для здійснення розширеного відтворення капіталу. Закон підвищення продуктивності праці орієнтує на зниження трудових і матеріальних витрат при використанні інновацій.

Таким чином планування - це центральна ланка управління, що представляє собою процес розробки планів, програм та проектів на основі використання економічних законів та передового досвіду. Планування дозволяє: передбачати перспективу розвитку підприємства на майбутнє; більш раціонально використовувати всі ресурси підприємства; уникнути ризику банкрутства; більш цілеспрямовано і ефективно проводити науково-технічну політику на підприємстві; своєчасно оновлювати і модернізувати продукцію, що випускається, і підвищувати її якість відповідно до кон'юнктури ринку; підвищувати ефективність виробництва і покращувати фінансовий стан підприємства.

Сутність планування полягає в чіткому визначенні цілей, засобів та послідовності заходів для їх досягнення, а також порівнянні поставлених цілей з можливостями та ресурсами.

Безпосередньо процес планування класифікують за:

- змістом (стратегічний план (визначає основні напрями розвитку підприємства на довготривалу перспективу. У рамках стратегічного планування приймають рішення стосовно розширення бізнесової діяльності, розробки та впровадження заходів для задоволення ринкового попиту, ринків збуту, партнерських взаємовідносин), тактичний план (розробка плану економічного та соціального розвитку підприємства на короткостроковий або середньостроковий період. Тактичні плани конкретизують та доповнюють стратегічні, дозволяють реалізувати додаткові резерви, які сприятимуть збільшенню обсягів виробництва, зниженню витрат, підвищенню якості продукції, росту продуктивності праці тощо), оперативно-календарний план (деталізує показники тактичного плану для організації планомірної та ритмічної роботи всього підприємства та його структурних підрозділів протягом короткого проміжку часу (день, тиждень, місяць). У процесі оперативно-календарного планування визначається час виконання окремих операцій виробничого процесу, оперативної підготовки виробництва, а також передбачаються заходи щодо контролю, матеріально-технічного забезпечення виробництва, збуту продукції. План містить календарне погодження виробничого процесу між структурними підрозділами, в якому враховуються послідовність та параметри технологічного процесу.Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства як цехове (міжцехове), а для окремих цехів - у розрізі дільниць і робочих місць (внутрішньоцехове)), бізнес-план (необхідний для оцінки доцільності здійснення того чи іншого виду діяльності. У ньому викладено суть, напрями та способи реалізації підприємницької ідеї; надана оцінка ринковим, виробничим, організаційним та фінансовим аспектам майбутнього бізнесу. Бізнес-план розробляється для обґрунтування: вибору нових видів діяльності; можливості залучення інвестицій, отримання кредитів; пропозицій для створення спільних підприємств; доцільності в отриманні підтримки держави));

- часом (довго-, середньо- та короткострокове);

- об`єктами (планування підприємства, цеху, відділу, бригади, дільниці, робочого місця);

- видами документів (бізнес-план, програма, проект, завдання, замовлення-наряд);

- методами планування (балансовий, нормативний, сітковий, графічний, програмно-цільовий, економіко-математичний);

- предметом планування (план виробництва (номенклатура, асортимент та кількість продукції, що виготовляється в натуральних та вартісних показниках, виробнича потужність, трудомісткість виробничої програми); план товарообороту (структура та обсяги реалізації товарів); план продажу (визначення можливих обсягів продажу, формування портфелю замовлень, освоєння нових видів продукції); фінансовий план (баланс доходів та витрат, план грошових надходжень); план з праці та персоналу (продуктивність праці, чисельність персоналу); план матеріально-технічного забезпечення (потреба в матеріалах, паливі, обладнанні); план витрат (собівартість, калькуляція, кошторис); план інвестицій (обсяги та джерела інвестиційних коштів за напрямами інвестицій, зведений план інвестицій)).

Під принципами планування розуміють основні теоретичні положення, якими слід керуватися в процесі планування на підприємстві. Вперше основні принципи планування сформулював французький вчений, засновник класичної адміністративної школи управління А. Файоль. До них він відніс наступні: єдність, гнучкість, точність, безперервність, необхідність. Один з ключових принципів планування - принцип участі - пізніше обґрунтував американський економіст Р. Акофф.

До основних принципів планування відносять:

а) принцип єдності - передбачає, що всі окремі плани підприємства (план виробництва та реалізації продукції, план витрат, фінансовий план та інші), а також плани його окремих підрозділів повинні бути тісно пов'язані один з одним та із загальним комплексним планом соціально-економічного розвитку підприємства. Цей зв'язок передбачає, що будь-яка зміна показників окремих планів повинна бути відображена в загальному плані, будь-які зміни в планах одного з підрозділів знаходять своє відображення в планах інших підрозділів. Принцип єдності ґрунтується на тому, що підприємство - це взаємозалежна система, для якої є характерним: наявність сукупності окремих елементів (підрозділів); взаємозв'язок між елементами (взаємодії підрозділів підприємства на горизонтальному та вертикальному рівнях). Горизонтальний рівень елементів системи (підприємства) може бути представлений функціональними підрозділами одного рівня: відділ маркетингу, виробничий цех, фінансовий відділ, відділ постачання, відділ комп'ютерних технологій. Вертикальний рівень складається зі структурних одиниць різних рівней згідно управлінської ієрархії підприємства;

б) принцип неперервності передбачає, що процес планування повинен здійснюватися постійно та безупинно в межах виробничо-господарського циклу. Планування здійснюється безупинно, коли розроблені плани приходять на зміну один одному (річні плани, плани виробництва нової продукції) або здійснюється поступовий перехід від стратегічних планів до тактичних та їх взаємопогодження. Середньострокові плани розробляються на базі довгострокових, короткострокові базуються на показниках середньострокових. Довгострокові плани подовжуються на відповідний період та коригуються з врахуванням змін в економіці та в потребах суспільства. Процес планування повинен здійснюватися постійно через непередбачуваність змін зовнішнього середовища, можливі зміни на самому підприємстві внаслідок виникнення уявлень про його нові внутрішні можливості, а також при визначенні нових цілей після досягнення попередніх. Все це вимагає обов'язкового коректування та уточнення планів;.

в) принцип гнучкості полягає в плануванні певних резервів, що дозволять корегувати планові завдання при виникненні непередбачених обставин під впливом змін внутрішніх та зовнішніх умов. Так, в умовах ринку можливі значні коливання попиту та цін, що призводить до відповідних корегувань планових показників. Зміни в технології та організації виробництва можуть сприяти зменшенню витрат виробничих ресурсів, що вимагає уточнення плану. З фінансової точки зору забезпечення принципу гнучкості передбачає потребу в додаткових кощтах, причому їх обсяг повинен співвідноситися з ймовірним майбутнім ризиком. Величина запланованих резервів має бути оптимальною, тобто достатньою для досягнення поставлених цілей. Необґрунтовано великі резерви вимагають додаткових фінансових витрат підприємства та знижують результати його діяльності. Занадто низька їх величина може викликати серйозні труднощі для реалізації поставлених завдань;

г) принцип точності безпосередньо пов'язаний із принципом гнучкості. Плани мають бути максимально наближені до існуючих виробничих можливостей. За цієї умови можна говорити про ефективну планову діяльність. Тільки довгострокове планування, за своєю специфікою, обмежується визначенням основних цілей і загальних напрямів діяльності внаслідок обмеженності інформації та швидким змінам зовнішнього середовища. У планах, розрахованих на короткі проміжки часу та для окремих підрозділів організації, конкретність і детальність повинні стати обов'язковими рисами, оскільки такі плани є інструкціями, що визначають дії людей і колективів щодо реалізації планів;

ґ) принцип участі передбачає активну участь усього персоналу в плановій діяльності підприємства. Реалізація даного принципу фактично дозволяє кожному працівнику приймати участь в управлінні підприємством, а через це усвідомити роль своєї діяльності в загальному успіху організації, а також значення ефективної роботи всього підприємства для його особистих інтересів. Кожен працівник за таких умов краще розуміє цілі організації, отримує більш глибокі знання різних сторін її діяльності. Плани підприємства стають особистими планами працівників, зміцнюється командний дух персоналу. Це покращує результати його роботи, полегшує процес обміну внутрішньою інформацією на підприємстві;

д) принцип необхідності передбачає обов'язкову розробку планів при здійсненні будь-якої діяльності, що дозволить підприємству використати майбутні сприятливі умови та запобігти можливим перешкодам; покращити координацію дій персоналу та окремих підрозділів; забезпечити досягнення бажаних результатів, раціонально розподілити ресурси та здійснювати контроль за роботою підприємства;

е) принцип альтернативності передбачає здійснення декількох альтернативних планових розробок, з яких у подальшому обирається найкращий варіант;

є) принцип цілеспрямованості вимагає спрямованості планування на досягнення певної мети;

ж) принцип пріоритетності передбачає вибір пріоритетних напрямів при плануванні, що обумовлено обмеженістю ресурсів та невідкладністю вирішення найважливіших проблем у першу чергу;

з) принцип комплексності вимагає, щоб був розглянутий всебічно не тільки об'єкт планування, а також його зв'язки з іншими процесами та явищами. Результати діяльності підприємства залежать від ряду чинників: технології та організації виробництва, мотивації праці, використання виробничих ресурсів, платоспроможності та ін. Вони утворюють комплекс планових показників, а значить будь-яка зміна одного з них призводить до відповідної зміни інших. Часто планове рішення впливає не тільки на результати економічної діяльності підприємства, а й на соціальні, організаційні аспекти. Це вимагає комплексності планових рішень, які б враховували зміни всіх кінцевих результатів діяльності підприємства;

и) принцип науковості означає, що при розробці планів необхідно дотримуватися вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використовувати науковий інструментарій та світовий досвід;

і) принцип оптимальності передбачає вибір найкращого варіанту плану з декількох альтернативних, який сприяє підвищенню ефективності виробництва, максимальному задоволенню потреб споживачів на основі раціонального використання наявних ресурсів. Критерієм оптимальності може бути трудомісткість, матеріаломісткість, собівартість продукції, прибуток;

ї) принцип збалансованості передбачає встановлення необхідної відповідності між взаємопов'язаними розділами й показниками плану, між потребами в ресурсах та їх наявністю;

й) принцип ефективності передбачає розробку такого варіанту плану, який при використанні обмежених ресурсів забезпечив би отримання найбільшого економічного ефекту. Оцінка ефекту підчас планування відбувається шляхом порівняння очікуваних результатів з обраною метою, плановим нормативом доходності. Визначити остаточний ефект при розробці плану не завжди можливо, але планувати його необхідно.

2. Цільові характеристики діяльності підприємства

Планування охоплює всі напрями та етапи діяльності підприємства. В ході його здійснення визначають засоби досягнення цілей і потребу в матеріально-технічних, трудових та фінансових ресурсах; часові орієнтири виконання робіт, терміни постачання сировини та обладнання і т. ін.

Процес планування на підприємстві не одноразове явище, що обумовлене необхідністю: оновлення та можливого корегування цілей; періодичного перегляду планів для узгодження з реальними умовами діяльності з огляду на мінливість зовнішнього середовища та можливість помилок при прийнятті планових рішень.

Прийнята на підприємстві система планів є основою для здійснення будь-якого напряму діяльності та контролю за отриманими результатами, які в подальшому співвідносяться з плановими показниками. Це дозволяє оцінити ступінь виконання планів, причини можливих відхилень, а також провести необхідне корегування цілей та планових показників у відповідність до змінних умов.

Відсутність планів може стати причиною неритмічності виробництва, зриву поставок, помилковості вибору цілей, несвоєчасної зміни напряму діяльності. Це, в свою чергу, не тільки знизить ефективність роботи підприємства, а й може призвести до його банкрутства.

Об'єктом планування на підприємстві є всі напрями його діяльності: маркетингова; інноваційна; комерційна; економічна; соціальна; виробнича.

Маркетингова діяльність передбачає: дослідження ринків збуту та чинників виробництва (сировини, матеріалів, технологій); рекламу та стимулювання покупців; дослідження конкурентної позиції підприємства на ринку; вивчення попиту та методів його формування; дослідження рівня конкурентоспроможності продукції та цін.

Інноваційна діяльність передбачає: науково-технічні дослідження та розробки; проектно-технологічну підготовка виробництва; запровадження нововведень; формування інвестиційної політики.

Комерційна діяльність передбачає планування організації збуту готової продукції та постачання необхідних ресурсів для її виробництва.

Економічна діяльність обумовлює певні планові заходи щодо: організації самого процесу планування; обліку та звітності; ціноутворення; ресурсного забезпечення; фінансів; зовнішніх відносин підприємства.

Соціальна діяльність передбачає: розробку та застосування мотиваційного механізму; кадрову політику (підготовку та перепідготовку, кар'єрне зростання, добір персоналу); ефективність використання персоналу.

Виробнича діяльність передбачає організацію та виробництво продукції (послуг, робіт): визначення номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку та виробничих можливостей підприємства; збалансування плану випуску та виробничих потужностей; забезпечення якості.

Та чи інша діяльність підприємства може бути представлена як сукупність окремих функціональних процесів, кожен з яких також є об'єктом планування. Наприклад, виробничу діяльність можна розглядати як сукупність виробничого та управлінського процесів. В свою чергу виробничий процес складається з основних, допоміжних й обслуговуючих процесів, що також є окремими об'єктами планування.

Основними є процеси виготовлення продукції (надання послуг, виконання робіт), що формують виробничу програму підприємства чи план виготовлення продукції. Допоміжні процеси передбачають виготовлення продукції для потреб основного виробництва (інструмент, штампи і т.п.). Вони плануються у тісному взаємозв'язку з основними процесами підприємства. Обслуговуючі процеси - це надання послуг основному виробництву: транспортування, складування та збереження напівфабрикатів, сировини, матеріалів і т. ін.

3. Стратегічне планування діяльності підприємства

Стратегічне планування є першим етапом в плануванні діяльності підприємства, головним завданням якого є забезпечення гнучкості в діяльності підприємства для досягнення мети в мінливих умовах організаційного середовища, а також ефективне здійснення інноваційної та інвестиційної діяльності.

Стратегічне планування - це вид планової роботи, що передбачає формування цілей та стратегій підприємства, розробку стратегічного плану для забезпечення ефективного функціонування підприємства на довготривалу перспективу, швидку адаптацію його до умов зовнішнього середовища. На основі стратегічного плану складається решта планів підприємства.

Характерними рисами стратегічного планування є: спрямованість на довгострокову перспективу; орієнтація на ключові цілі підприємства, від реалізації яких залежить не тільки його ефективна економічна та соціальна діяльність, а й саме існування; узгодження намічених цілей з наявними та майбутніми ресурсами; врахування впливу зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства.

Стратегічне планування має наступні особливості:

Здійснення процесу передбачає значних витрат ресурсів і часу.

Для стратегічного планування необхідний значний обсяг інформації про зовнішнє середовище.

Значна ступінь невизначеності, що супроводжує процес (складність оцінки ризиків в процесі планування).

Негативні наслідки стратегічного планування, як правило, набагато серйозніше ніж поточного.

Значну роль відіграє особистість та творчий підхід того, хто приймає стратегічне рішення.

Стратегічне планування охоплює повністю все підприємство (всі його активи та організаційну структуру, положення на ринку).

Тільки стратегічне планування бажаного для підприємства результату принести не може, тому стратегічний план повинен доповнюватися механізмами його реалізації, а саме поточними планами.

Стратегічний план може піддаватися щорічному коректуванню, при цьому його річна деталізація здійснюється одночасно й у тісному зв'язку з розробкою поточних планів.

Стратегічне планування здійснюється за наступними етапами: визначення місії підприємства; визначення цілей і завдань підприємства; аналіз і оцінка інформації про зовнішнє середовище; аналіз і оцінка інформації про внутрішнє середовище; планування стратегій; розробка стратегічного плану.

Розглянемо детальніше суть цих етапів.

1. Визначення місії підприємства. На цьому етапі встановлюється призначення, роль і місце підприємства в ринковій економіці на основі ринкових потреб та характеру споживачів, особливостей продукції, конкурентоспроможності підприємства, зовнішніх та внутрішніх умов його існування. Місія підприємства - це основна мета, чітко визначена причина його існування. Вона відображує прагнення підприємства справити на зовнішнє оточення бажане враження. Для реалізації обраної місії розробляються конкретні цілі, що стають орієнтирами й критеріями для всіх подальших рішень та діяльності підприємства загалом.

Деякі керівники підприємств вважають, що місією будь-якого комерційного підприємства є отримання прибутку. Таке уявлення помилкове, а в умовах ринку рано чи пізно призведе до банкрутства. Прибуток - це внутрішня проблема підприємства, що не стосується споживача. А от успішно розвиватися воно може при умові задоволення певного споживчого попиту на ринку. Підприємство, що визначає для себе таку місію, буде отримувати й необхідний прибуток, що вже виступає не метою, а засобом її досягнення. Таким чином, свою головну мету (місію) підприємству потрібно шукати за його межами, орієнтуючись на потреби суспільства, споживача. Для цього необхідно чітко визначити можливе коло споживачів (сегмент ринку) та потреби, які може задовольнити підприємство. Наприклад, формулювання місії може бути такою: «Ми гарантуємо високу якість харчових продуктів», «Наша продукція робить життя комфортним», «Успіх підприємства - успіх країни».

2. Визначення цілей і завдань підприємства. Цілі підприємства повинні окреслювати конкретні напрямки його діяльності та піддаватися вимірюванню, точно визначати завдання для персоналу. Наприклад, при обраній місії - «Ми забезпечимо комп'ютеризацію країни», цілі можуть бути наступними: забезпечити зростання обсягів продажу комп'ютерів на 15 % на рік, розпочати продаж програмних продуктів.

Цілі і завдання повинні бути спрямовані на реалізацію обраної підприємством місії, на досягнення бажаного рівня його розвитку. Послідовність формулювання цілей є наступною: формулювання цілей; аналіз можливості їх реалізації; корегування та уточнення; остаточне визначення цілей та завдань. Основними напрямами, у яких підприємства встановлюють свої цілі можуть бути: ринки («збільшити частку ринку до 31 % протягом двох років», «збільшити обсяг продажу нової продукції до 100 тис. шт. протягом року»); виробнича потужність підприємства («збільшити виробничу потужність на 500 тис. одиниць протягом трьох років»); ресурси підприємства («збільшити оборотний капітал до 3 млн грн протягом чотирьох років», «знизити кількість невиходів на роботу на 5 % відносно минулого року», «запровадити щорічний 8 годинний семінар підготовки керівників підрозділів»); продукція («зняти з виробництва певне найменування продукції до кінця майбутнього року», «розширити виробництво продукції, випуск якої розпочався минулого року»); доходи підприємства («збільшити дохід на інвестований капітал до 21 % протягом трьох років», «збільшити прибуток на 10 % протягом наступних двох років»); ефективність («збільшити продуктивність праці на одного працівника на 5%», «забезпечити рентабельність не менше 18 %», «зберегти витрати на рівні певного року»); організаційні зміни у структурі та діяльності підприємства («запровадити лінійну організаційну структуру протягом двох років», «створити спеціальний підрозділ для планування діяльності підприємства», «стабілізувати виробництво і знизити простої до цільового рівня»); соціальна діяльність підприємства («створити 200 додаткових робочих місць», «підвищити заробітну плату на 10 %»); інноваційна діяльність («розробка нового опалювального котла з ККД 0,98 протягом двох років»).

При визначенні цілей необхідно враховувати наступні вимоги: орієнтація у часі (передбачає точне визначення періоду отримання результату); вибірковість (передбачає спрямування всіх ресурсів підприємства (в умовах їх обмеженості) у першу чергу на вирішення найголовніших завдань); досяжність (цілі не повинні перевищувати можливості підприємства та самих виконавців); гнучкість (можливість в процесі реалізації корегувати та уточнювати цілі в залежності від змін в організаційному середовищі підприємства); конкретність (чітке визначення результату досягнення мети, термінів її реалізації, виконавців); вимірність (необхідно дати кількісну або якісну оцінку цілям при їх визначенні та реалізації); сумісність (передбачає врахування інтересів не тільки власників і співробітників підприємства, а також його споживачів, постачальників, суспільства в цілому); різноплановість (поставлені цілі та завдання повинні охоплювати всі напрямки діяльності підприємства, від яких залежить його існування та розвиток).

Стратегічний план підприємства розробляється виходячи з достовірності та глибини аналізу (SWOT-аналіз), який передбачає дослідження внутрішнього середовища підприємства з позиції його сильних та слабких сторін, а також проведення дослідження зовнішнього середовища на предмет можливостей та загроз. До внутрішніх сильних сторін підприємства відносять: достатність фінансових ресурсів, позитивний імідж підприємства в діловому світі, можливості підприємства знижувати витрати виробництва в порівнянні з конкурентами, наявність ефективного виробничого менеджменту тощо.

До внутрішніх слабких сторін діяльності підприємства можна віднести: відсутність чітко визначеного стратегічного напрямку розвитку, наявність застарілого обладнання, відсутність інноваційних розробок тощо.

Зовнішні можливості підприємства обумовлені здатністю підприємства обслуговувати додаткових споживачів, наявністю новітніх технологій, відсутністю митних перешкод на шляху до освоєння нових ринків тощо.

Зовнішні загрози для підприємства зумовлені надходженням на ринок дешевої продукції іноземного конкурента, зміною потреб та смаків споживачів, негативними коливаннями курсів обміну валюти тощо.

Вибір стратегій підприємства відбувається в наступній послідовності: вибір загальної стратегії; вибір ділової стратегії; вибір функціональної стратегії.

Вибір стратегій починається з визначення загальної (корпоративної) стратегії, що стосується підприємства в цілому. При цьому розглядають три основні стратегічні альтернативи: стратегія стабільності (передбачає зосередження підприємства на існуючих напрямах діяльності та їх підтримці); стратегія росту (передбачає розвиток старих та нових напрямів діяльності, збільшення підприємства, проникнення на нові ринки та їх захоплення); стратегія скорочення (застосовується при сильному впливі загроз зовнішнього середовища та перевазі слабких сторін підприємства над сильними. Рівень цілей встановлюється нижче за досягнутий в минулому. Ця стратегія може бути представлена кількома варіантами: стратегія ліквідації, стратегія відділення, стратегія розвороту або переорієнтації.

Ділова стратегія спрямована на забезпечення конкурентних переваг підприємства на ринку та нейтралізацію його конкурентів.

Функціональні стратегії більш вузькі в порівнянні з діловими й загальними. Вони розробляються з метою їх конкретизації та досягнення функціональних цілей підприємства. Розглянемо найбільш характерні.

Маркетингова (продуктово-маркетингова) стратегія - передбачає прийняття комплексу стратегічних рішень відносно: досліджень ринку; номенклатури та асортименту продукції (послуг), що може бути запропонована на відповідних ринках; цінової політики; каналів та засобів збуту продукції.

Виробнича стратегія - в її рамках приймаються рішення стосовно: необхідності у виробничих потужностях та капіталовкладеннях; організації виробничого процесу; ролі запасів ресурсів у виробничому процесі; забезпечення контролю якості; організаційної структури виробництва.

Стратегія управління персоналом (кадрова стратегія) - передбачає комплекс рішень щодо використання та розвитку персоналу, вирішення проблем мотивації праці, підвищення кваліфікації та атестації персоналу, оптимізації кількості робочих місць на підприємстві.

Фінансова стратегія - в рамках цієї стратегії відбувається розподіл фінансових ресурсів за різними напрямами діяльності, приймаються рішення стосовно оптимізації фінансів підприємства, фінансових ринків, обсягів інвестиційних коштів, операцій з цінними паперами. Розглядаються фінансові аспекти процесів злиття, поглинання, ліквідації підприємств (підрозділів).

На основі прийнятих стратегій складається стратегічний план підприємства, що передбачає комплекс дій для їх реалізації. Стратегічний план не має жорсткої структури щодо розділів та наявності певних показників. Кожне підприємство може підходити до вирішення цього питання з власної позиції, але найчастіше до нього включають наступні розділи:

1. Місія та цілі підприємства (сформульовані на початковому етапі стратегічного планування).

Конкуренція та ринки (конкретизація заходів щодо створення конкурентних переваг, протидій конкурентам, захоплення ринків, активізації діяльності на власному сегменті, вко-ристання нових каналів збуту та ін.).

Продукція та послуги (конкретизація заходів щодо розробки, випуску та реалізації продукції).

Організаційна структура (заходи щодо забезпечення простоти, чіткості та легкості управління, розвинутості інформаційної системи).

Ресурси (прийняття рішень щодо переобладнання виробництва, джерел фінансування, формування фондів та їх розмір, кадрової політики, оптимізації використання матеріальних ресурсів, мінімального обсягу оборотних коштів, максимальної величини витрат на інноваційну діяльність).

Інновації (напрями проведення НДДКР, впровадження інновацій щодо технологій, продукції, управління).

Інвестиції (рішення щодо здійснення капіталовкладень, джерел формування інвестиційних коштів та напрямів їх використання).

Розробка стратегічного плану здійснюється у відповідності до обраних стратегій та ринкових можливостей підприємства. Ринкові можливості обумовлюються тим, яка продукція, в якому обсязі, де та за якою ціною може бути реалізована.

Верхніми обмеженнями ринкових можливостей слугують ринкові умови діяльності підприємства: можливий обсяг продажу (теоретично максимальний обсяг відвантажень продукції на ринки при прогнозованому темпі їх розвитку, рівні конкуренції та відсутності інших обмежень (технологічних, організаційних). Фактично це максимальна величина незадоволеного попиту на ринку, на задоволення якого може розраховувати підприємство та орієнтувати свій внутрішній потенціал); ціна реалізації (рівень цін продукції на ринках у кожному з прогнозованих періодів, який необхідно враховувати для визначення показників стратегічного плану. Цінова ніша підприємства на ринку залежить від рівня якості його продукції в межах даної продуктової групи на ринку, ритмічності виконання замовлень споживачів, рівня монополізації ринку, поінформованості покупців щодо торгової марки підприємства).

Нижня межа ринкових можливостей обумовлена: мінімально припустимим завантаженням виробничих потужностей (залежить від наявного попиту на продукцію підприємства, обумовлює необхідність пошуку нових ринків збуту. Низький рівень використання потужностей зменшує доходи підприємства та збільшує його питомі витрати); витратами виробництва (один із основних критеріїв успішної діяльності підприємства, що суттєво впливає на його прибутковість та рентабельність. Це обумовило внесення його до нижніх обмежень ринкових можливостей підприємства. Занадто високий рівень витрат змушує підприємство відмовлятися від випуску того чи іншого продукту або шукати шляхи його зниження).

Розробка стратегічного плану, як засобу реалізації стратегій підприємства, є завершальним етапом стратегічного планування. Стратегічний план містить орієнтовні показники діяльності підприємства та в подальшому конкретизується тактичними планами підприємства.

4. Тактичне та оперативне планування

Тактичні плани стосуються насамперед фінансування, інвестування підприємства, термінів збуту продукції, матеріально-технічного постачання. Тактичний план є розгорнутою програмою виробничої, господарської та соціальної діяльності колективу підприємства, спрямовану на повне та раціональне використання матеріальних, трудових, фінансових та природних ресурсів. Тактичне планування є засобом реалізації стратегічних планів (наприклад, якщо стратегічний план містить пункт щодо освоєння випуску нових видів, то в тактичному плані будуть міститися пункти, що визначають зміст, склад, терміни проведення НДДКР, створення (переорієнтацію) виробничих потужностей, підготовку кадрів, ресурсне забезпечення виробництва нової продукції, джерела фінансування і т.д.)

Рішення тактичних планів відрізняються від стратегічних більшою мірою об'єктивності, конкретності та меншою ризикованістю. Тактичний план має багатофункціональне призначення. Основними функціями тактичного плану є прогнозування, координування, контроль. Щоб забезпечити виконання функцій тактичного плану необхідно, щоб він відповідав таким вимогам: гнучкість, повнота планування, підтримка плану зі сторони вищого менеджменту, комплексність, відповідальність за розробку та виконання планів, пріоритет поточних рішень над планом, точність, якість та лаконічність формулювання планових завдань, участь виконавців у розробці плану.

Структура тактичного плану залежить від специфіки галузевої приналежності підприємства, методів та традицій управління підприємством, стану економіки, ринкової кон'юктури тощо. Основними розділами тактичного плану є: економічна ефективність виробництва, норми та нормативи, виробництво та реалізація продукції, матеріально-технічне забезпечення, персонал та оплата праці; витрати виробництва, прибуток та рентабельність, інновації (техніко-організаційний розвиток підприємства), інвестиції, охорона природного середовища та раціональне використання ресурсів, соціальний розвиток колективу, фонди спеціального призначення, фінансовий план.

Окремі сфери функціональної діяльності підприємства охоплюються оперативними планами. Вони є завершальним етапом організації всіє системи планування на підприємстві. Мета оперативного планування полягає в забезпеченні рівномірного випуску продукції в заданій кількості та в певні терміни за умови забезпечення її високої якості при найліпшому використанні виробничих засобів.

Основними функціями оперативного планування є:

- розобка календарно-планових нормативів (тривалості виробничого циклу, розмірів партії продукції тощо);

- розрахунки обсягів (завантаження устаткування та виробничих площ);

- складання оперативних програм цехів основного та допоміжного виробництва;

- оперативний облік та контроль за ходом здіснення виробництва;

- контроль за станом незавершеного виробництва в цехах та складах підприємства;

- оперативне регулювання ритмічності виробництва, виявлення відхилень та здійснення заходів по їх усуненню;

- контроль за станом забезпечення цехів дефіцитними матеріалами, інструментами, тарою тощо.

Етапи оперативного планування:

- розробка оперативних планів виготовлення продукції на основі виробничої програми (оперативно-календарне планування);

- неперервний оперативно-виробничий облік, контроль та регулювання виконання планів через оперативне усунення відхилень в процесі виробництва (диспетчеризація).

Основне завдання оперативного планування зводиться до забезпечення на підприємстві злагодженого і ритмічного ходу всіх виробничих процесів з метою найбільшого задоволення основних потреб ринку, раціонального використання наявних економічних ресурсів і максимізації прибутку, що отримується. В оперативному плануванні виробництва застосовуються такі основні методи, як об'ємний, календарний, об'ємно-календарний, об'ємно-динамічний.

Об'ємний метод призначений для розподілу річних обcягів виробництва і продажу продукції підприємства по окремих підрозділах за більш короткими часовими інтервалами: квартал, місяць, декада, тиждень, день, година. Календарний метод застосовується для планування конкретних тимчасових термінів запуску і випуску продукції, нормативів тривалості виробничого циклу і випередження окремих робіт щодо випуску головних виробів, призначених для реалізації на відповідному ринку продукції. Даний метод грунтується на використанні прогресивних норм часу для розрахунку виробничих циклів виготовлення окремих деталей, планованих комплектів продукції і виконання складальних процесів. Об'ємно-календарний метод дозволяє планувати одночасно терміни й обсяги виконуваних на підприємстві робіт у цілому на весь передбачений період часу (рік, квартал, місяць і т.д.) З його допомогою розраховуються тривалість виробничого циклу випуску і постачання продукції на ринок, а також показники завантаження технологічного устаткування і складальних стендів у кожному підрозділі підприємства. Об'ємно-динамічний метод передбачає тісну взаємодію таких планово-розрахункових показників, як терміни, обсяги і динаміка виробництва продукції, товарів і послуг. В умовах ринку цей метод дозволяє найбільш повно враховувати об'єми попиту і виробничі можливості підприємства і створює умови оптимального використання наявних ресурсів на кожному підприємстві.

5. Система планів економічного та соціального розвитку підприємства

У ринковій економіці бізнес-план є інструментом, що використовується у всіх сферах підприємницької діяльності. Він описує процеси функціонування підприємства, показує, яким чином воно намагатиметься досягти свої мети і виконання поставлених завдань. Бізнес-план дозволяє окреслити коло проблем, з якими стикається підприємство при реалізації своєї мети в мінливому, невизначеному, конкурентному господарському середовищі. Допоможе визначити і забезпечити шляхи рішення цих проблем. Він орієнтований на досягнення успіху, головним чином, у фінансово-економічній діяльності. 

Бізнес-план - це обгрунтовування діяльності підприємства в ринкових умовах і робочий інструмент, який при умілому використанні допоможе управляти фірмою. Він складається як для діючого, так і для новостворюваного підприємства. Для працюючого підприємства бізнес-план складається після проведення ретельного всебічного аналізу його успіхів і невдач.

Бізнес-план є основою бізнес-пропозиції при переговорах із майбутніми партнерами і можливими інвесторами. Це визначає деякі вимоги до його оформлення, форми, змісту і структури. Він повинен бути відредагований у формі, що дозволяє зацікавленій особі отримати чітке уявлення про суть справи і перспективи своєї участі в ній.  Структура і зміст бізнес-плану строго не регламентовані.

Міжнародна форма бізнес-плану (розроблена комісією ООН по промисловому розвитку - ЮНІДО):

Резюме.

Ідея (суть) пропонованого проекту (Загальні початкові дані і умови. Опис зразка нового товару. Оцінка досвіду підприємницької діяльності).

Оцінка ринку збуту (Опис споживачів нового товару. Оцінка конкурентів. Оцінка власних сильних і слабих сторін щодо конкурентів).

План маркетингу (Мета маркетингу. Стратегія маркетингу. Фінансове забезпечення плану маркетингу).

План виробництва (Наявність і необхідні потужності виробництва. Матеріальні чинники виробництва. Опис виробничого процесу).

Організаційний план (Організаційно-правова форма власності фірми. Організаційна структура фірми. Розподіл обов'язків. Відомості про партнерів. Опис зовнішнього середовища бізнесу. Трудові ресурси фірми. Відомості про членів керівного складу).

Фінансовий план (План доходів і витрат. План грошових надходжень і виплат. Зведений баланс активів і пасивів фірми. Графік досягнення беззбитковості. Стратегія фінансування (джерела надходження засобів і їх використання). Оцінка ризику і страхування).

Додатки.

Головною продуктивною силою підприємства є людина, персонал організації. Своєю працею він створює матеріальні і духовні цінності. Чим вищий людський капітал і потенціал його розвитку, тим краще він працює на благо свого підприємства. Поєднання особистих і виробничих мотивів діяльності працівників є однією з найважливіших соціального планування.

План соціального розвитку підприємства містить такі показники і фактори, як: підвищення доходів і якості життя працівників, удосконалення трудового потенціалу та соціальної структури персоналу, поліпшення соціально-трудових та житлово-побутових умов працівників, забезпечення високої продуктивності праці виконавців, мотивація і задоволення потреб усіх категорій персоналу, розвиток персональних та творчих здібностей працівників і т.д. Типова структура плану соціального розвитку підприємства включає розділи: зміна соціально-демографічної структури колективу; підвищення кваліфікації та освіти кадрів працюючих; основні заходи щодо поліпшення умов і охорони праці, зміцнення здоров'я працівників; поліпшення соціально-культурних і житлово-побутових умов працюючих та членів їх сімей.

Основним завданням плану соціального розвитку колективу є розробка і здійснення системи заходів, що забезпечує гармонійні та всебічні підвищення якості життя персоналу підприємства в побуті і якості умов трудової діяльності.

З певного погляду соціальне планування є складовою техніко-економічного планування, адже в ході складання плану соціального розвитку вирішуються багато техніко-економічних завдань (підвищення продуктивності праці, організація робочого місця, удосконалення оплати праці, забезпечення якості роботи та продукції і т.д.). З метою забезпечення виконання завдань за всіма пунктами плану встановлюються конкретні завдання, терміни та особи, відповідальні за виконання; виділяються необхідні кошти; колектив мобілізується на виконання запланованих заходів та робіт; вводиться контроль за реалізацією завдань плану. Заходи цього плану включаються в оперативно-календарні плани відповідних виробничих підрозділів і відділів, які несуть відповідальність за їх виконання нарівні з планами виробництва. Усі заходи плану соціального розвитку колективу узгоджуються також з планом по праці, планом технічного й організаційного розвитку виробництва, фінансовим планом.

6. Методи планування окремих показників господарсько-фінансової діяльності та оцінка якості планів підприємства

Методи планування - це конкретні прийоми і способи, які використовуються для обґрунтування планових показників.

Методи планування можна класифікувати в залежності від:

1) ступеня однорідності: прості (однорідні за змістом і використовуваному інструментарію методи - екстраполяція, морфологічний аналіз) і комплексні методи (відображають сукупності, комбінації методів, найчастіше реалізуються спеціальними прогностичними системами - метод прогнозного графа, імітаційне моделювання);

2) характеру інформації, на базі якої складається план: фактографічні, експертні, комбіновані.

Вибір методу планування визначається: метою розробки та використання плану (мета впливає на точність плану, терміни його представлення, період протягом якого він реалізується), особливостями об'єкта дослідження, якістю та обсягом інформації, яку можна використовувати для розробки плану.

Існує безліч процесів і явищ, кількісна інформація для характеристики яких відсутнє або дуже швидко змінюється. У цьому випадку використовують методи експертних оцінок, сутність яких полягає в тому, що в основу планових показників діяльності підприємства закладається думка фахівця, заснована на його професійному, науковому і практичному досвіді.

Етапи проведення експертних оцінок: постановка проблеми; вибір експерта; опитування експерта; обробка експертних оцінок.

Методи експертних оцінок можна поділити за:

1) кількістю експертів (індивідуальні, колективні);

2) технологією обробки інформації (прямі та експертні методи зі зворотним зв'язком);

3) технологією отримання прогнозної оцінки.

Серед індивідуальних оцінок використовують метод «інтерв'ю» та аналітичний метод, який передбачає ретельну і самостійну роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану і шляхів розвитку прогнозованого об'єкта. Перевагою методів можна вважати можливість максимального використання індивідуальних здібностей експерта, недоліками - суб'єктивність і обмеженість знань.

Серед колективних експертних методів виділяють: метод «мозкової атаки», метод «635», метод «Дельфі», метод комісії, метод написання сценарію, метод морфологічного аналізу.

Етапи застосування методу колективних експертних оцінок: формування експертної групи; визначення компетентності експертів; оцінка показності або репрезентативності групи; одержання індивідуальних суджень експертів по заданій проблемі; узагальнення думок про відносну важливість заданої проблеми групою експертів; оцінка ступеня узгодженості експертів з урахуванням коефіцієнта варіації; побудова гістограми розподілу думок експертів; формулювання плану прогнозу.

Фактографічні методи планування базуються на фактично наявному інформаційному матеріалі про об'єкт прогнозування і його минулий розвиток. Розглянемо основні фактографічні методи планування:

1. економіко-математичні та економіко-статистичні методи та моделі (кореляційно-регресійний аналіз, екстраполяція, методи прийняття рішень в умовах ризику та невизначеності, ігрові моделі, методи оптимального планування, імітаційне моделювання та ін.);

2. балансовий метод (передбачає розробку балансів, які представляють собою систему показників, в якій одна частина, що характеризує ресурси за джерелами надходження, дорівнює іншій частині, яка показує розподіл (використання) за всіма напрямками їх витрати (матеріальні, трудові і фінансові);

3. нормативний метод (суть полягає в техніко-економічному обгрунтуванні прогнозів і планів з використанням норм і нормативів);

4. метод економічного аналізу (економічний процес або явище розчленовується на складові частини і виявляються взаємний зв'язок і вплив цих частин один на одного і на хід розвитку всього процесу);

5. програмно-цільовий метод (спосіб формування системи планових рішень, сутність якого полягає у відборі основних цілей соціального, економічного і науково-технічного розвитку об'єкта управління, розробці взаємопов'язаних заходів по їх досягненню в намічені терміни при збалансованому забезпеченні ресурсами і ефективному розвитку самого об'єкта).

Аналіз та оцінка якості планів є важливою умовою поставлених у них цілей і завдань, з точки зору їх реалізації і вдосконалення. Кінцеві результати планової діяльності багато в чому визначаються двома взаємопов'язаними факторами:

1) якість складання економістами-менеджерами первинних планових показників соціально-економічної діяльності підприємства;

2) рівнем виконання прийнятих вищим керівництвом підприємства первинних планів всіма категоріями персоналу.

У ринкових умовах якість планової діяльності підприємства можна визначити ступенем узгодження і задоволення інтересів споживача з урахуванням наявних можливостей і обмежень ресурсів, що визначають свободу вибору в процесі виробництва і реалізації продукції. Для оцінки якості планів необхідно мати систему показників, що характеризують їх реальність і напруженість, обгрунтованість та оптимальність, ступінь точності і рівень ризику і т.д. Реальність планів відображає можливість їх здійснення в найближчий відрізок часу, тут основною ознакою служить рівень їх фактичного виконання в конкретних зовнішніх і внутрішніх умовах. Ще одним важливим оцінним показником якості планів служить рівень їх напруженості на всіх етапах їхнього існування.

Коефіцієнт напруженості планів можна визначити шляхом порівняння відповідних показників з встановленою мірою чи наявні еталоном (наприклад, науково обгрунтовані або оптимальні планові показники).

Тоді коефіцієнт напруженості К_н визначається за формулою:

К_н = А_пл / А_е ,

де А_пл - планований або фактичний показник плану;

А_е - еталонний або нормативний показник.

Такий спосіб розрахунку коефіцієнтів напруженості планів може бути використаний для оцінки різноманітних розділів або показників плану. На стадії розробок планових показників необхідно забезпечити їх рівновагу з еталонними, що досягається при коефіцієнті напруженості, що дорівнює 1. Чим більше значення розрахункового коефіцієнта, тим вищий рівень напруженості оцінюваних планових показників. Перевищення плануються або фактичних показників відповідних нормативних або еталонних значень в нормальних умовах роботи підприємства, як правило, не повинно відбуватися, так як це вказує на неякісне складання планів і необхідність їх коригування.

Збалансованість багатьох показників є необхідною умовою якісної розробки первинних планів. Порівнюючи відповідні планові і фактичні показники з нормативними, можна встановити не тільки коефіцієнти напруженості планів, але й ступінь ризику планової діяльності. Ступінь ризику в умовах ринкової невизначеності можна оцінювати як нормальну при відхиленні фактичних даних від запланованих на 10 %, високу - 20 %, надмірну - 40 %, неприпустиму - понад 50 %.

Загальним показником якості планів можуть служити також деякі найважливіші планові показники - річний обсяг, виробництво або реалізація продукції, сукупний дохід, прибуток та ін.

Размещено на Allbest.ru

...