Особливості управління організацією в умовах кризи

Размещено на http://www.allbest.ru

На даному етапі розвитку вітчизняної економіки дуже важливим є питання визначення поняття «кризового стану підприємства» та виявлення його ознак, що властиві умовам господарювання. Небезпека кризи існує завжди, тому дуже важливо знати ознаки настання кризових ситуацій і оцінювати можливості їх настання

Поняття «криза» найтіснішим чином пов'язане з поняттям «ризик», що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. Наявність ризику передбачає здійснення антикризової діяльності, формами якої є компенсація, репресія, превенція.

У ході діяльності підприємства його стан може змінюватися як в кращий, так і в гірший бік. В найнесприятливішій ситуації стан може стати кризовим. Щоб запобігти погіршення стані підприємства та не допустити банкрутства необхідно досліджувати причини такого погіршення.

Кризове явище, що з'явилося, не тільки має тенденцію до розширення з кожним новим господарським циклом, але і породжує нові супутні йому негативні явища, що можуть викликати головний збиток. Тому, чим раніше будуть застосовані антикризові механізми за рахунок нових технічних засобів і інформаційних технологій, тим більшими будуть можливості відновлення та стабілізації підприємства.

Дослідження функціонування механізму управління підприємством, яке знаходиться у кризовому стані, в умовах ринкової економіки та пошук шляхів його вдосконалення є надзвичайно актуальні. Специфікою розвитку кризових явищ на підприємствах є перехід від командно-адміністративної системи управління до ринкової, неадекватні наслідки впровадження ринкових взаємовідносин, а також складна політична та законодавча ситуація, але у будь-якому випадку, на розвиток бізнесу впливають не лише ці фактори. кризовий господарювання управління антикризовий

В умовах ринкової економіки постійно виникають кризові явища як для окремих суб'єктів господарювання, так і для системи в цілому. Часто у відповідь система сама виробляє адекватні механізми, що спочатку проходять апробацію на практиці, а потім обґрунтовуються теоретично.

Криза може призвести до кризових явищ та появи чинників, здатних викликати збої в нормальному режимі діяльності підприємства, що може викликати неплатоспроможність, а потім призвести до ліквідації.

З метою уникнення кризових ситуацій у діяльності підприємства, важливе значення має діагностика кризових явищ у різних сферах його діяльності.

Таким чином, ідентифікація масштабів кризового стану підприємства дозволяє визначити принциповий напрямок використовуваних форм та методів його фінансового оздоровлення.

Визначення процесів, що підлягають управлінню або не підлягають йому, потребує розгляду розвитку управління в процесі життєдіяльності організації.

Виникнення кризового стану підприємства є свідченням поступового розбалансування та повної втрати дієздатності внутрішнього механізму саморегуляції господарської системи. До моменту виникнення кризи економічна система досягає вершини можливого розвитку. Система вичерпує свій продуктивний потенціал або вступає в конфлікти з існуючим господарським механізмом, відносинами власності. Має місце моральне старіння концептуальних засад ведення бізнесу - матеріально-технічних, ринкових, соціальних.

Розв'язання накопичених суперечностей можливе лише на підґрунті кардинального перегляду всіх кардинальних засад ведення бізнесу, координації стратегічного бачення місії та змісту діяльності підприємства, що зумовить перехід системи до нового стану рівноваги, яка є необхідною передумовою для її подальшого розвитку. Подолання кризи не може здійснюватися автоматично, воно має бути організовано органом управління підприємством. Це обумовлює потребу в розвитку антикризового управління, як самостійної галузі наукових знань.

Антикризове управління - це спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства.

Метою та головним завданням антикризового управління є передбачення, своєчасне розпізнавання та успішне вирішення всіх проблем, пов'язаних з об'єктивним циклічним розвитком економіки та суб'єктивними факторами на макро- та макрорівнях.

Розвиток кризи на рівні мікроекономічної системи структурно поділяється на три фази.

І фаза - криза ефективності (прихована криза). Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалість операційного та фінансового циклу підприємства та інше. Причиною зниження ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім - в окремі часові періоди, і поступово - в цілому за результатами господарсько-фінансової діяльності. Спочатку збитки покриваються за рахунок внутрішніх резервів; поступово внутрішні резерви протидії поточній збитковості вичерпуються, що обумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи.

ІІ фаза - криза платоспроможності. Починаються труднощі з готівкою, виявляються деякі ранні ознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу та звіту про фінансові результати. Небажаними є різкі зміни будь-яких статей балансу. Однак особливу тривогу повинні викликати

- різке зменшення грошових коштів на рахунках (до речі, збільшення грошових коштів може свідчити про неможливість подальших капіталовкладень);

- збільшення дебіторської заборгованості ( різке зниження також свідчить про труднощі зі збутом, якщо супроводжується зростанням запасів готової продукції);

- прострочення дебіторських заборгованостей;

- розбалансованість дебіторської та кредиторської заборгованостей;

- збільшення кредиторської заборгованості (різке зниження за наявності коштів на рахунках також свідчить про падіння обсягів діяльності);

- зниження об'ємів продаж (незадовільним може бути і різке збільшення об'ємів продаж, так як в цьому випадку банкрутство може наступити в результаті наступного розбалансування боргів, якщо за ним буде йти непродумане збільшення закупівель, капітальних витрат, крім того, зростання об'ємів продаж може свідчити про збут всієї продукції перед ліквідацією підприємства).

ІІІ фаза - криза розрахунків по боргах (загроза банкрутства, фінансова неплатоспроможність). Характеризується тим, що підприємство не в змозі оплачувати борги, і банкрутство стає юридично очевидним.

Банкрутство виявляється в неузгодженості грошових потоків. Підприємство може стати банкрутом як в умовах галузевого підйому, так в умовах галузевого спаду. В умовах різкого підйому галузі зростає конкуренція, в умовах спаду - падають темпи росту. Таким чином, кожному підприємству доводиться боротися за темпи свого росту.

У всіх випадках причиною банкрутства є неправильна оцінка керівниками підприємства очікуваних темпів росту їх підприємства очікуваних темпів росту їх підприємства, під які заздалегідь знаходяться додаткові джерела фінансування, як правило, кредитного.

Будь-яке управління в певній мірі повинно бути антикризовим і тим більше оформлюватися як антикризове по мірі розгортання кризової ситуації на підприємстві.

Антикризове управління на підприємстві можливе та необхідне за ряду причин: кризові явища можна передбачати, прискорювати та пом'якшувати; до кризових явищ можливо та необхідно готуватися; управління в умовах кризи потребує особливих підходів, спеціальних знань, досвіду та мистецтва; кризові процеси можуть бути до певної міри керованими; управління кризовими процесами здатне прискорювати їх та мінімізувати наслідки.

Об'єктом антикризового управління є виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, її усунення та запобігання.

Проблеми розгортання кризи на рівні окремого підприємства не є локальними. Окреме підприємство є частиною національної, територіальної та галузевої господарської системи. Кризові явища в його діяльності мають негативні наслідки для усіх суб'єктів ринкової економіки. Отже, проблема кризи та банкрутства має загальнодержавний характер.

Визнання цього факту обумовлює необхідність створення певної державної системи контролю, діагностики та захисту підприємств від фінансового краху - системи протидії банкрутству. Антикризове регулювання - це макроекономічна категорія, яка містить заходи організаційно-економічного та нормативно-правового впливу зі сторони держави, які направлені на захист підприємств від кризових ситуацій, запобігання банкрутству або ліквідації у випадках недоцільності їх подальшого функціонування.

Суб'єктом антикризового управління є певне коло осіб, що реалізують його завдання. Виділяють такі групи суб'єктів антикризового процесу: власник підприємства; фінансовий директор; функціональний антикризовий менеджер - співробітник підприємства; функціональний антикризовий менеджер - співробітник консалтингової компанії, яка залучається на підприємство; державні та відомчі органи; арбітражний керуючий; представники кредиторів або фахівці з кризового управління, що залучені ними, для яких здійснення фінансового оздоровлення підприємства - вимушений захід, спрямований на повернення боргів.

Мета антикризового управління полягає не тільки в ліквідації зовнішніх ознак та недопущенні подальшого поглиблення кризи, але й відновленні здатності підприємства як мікроекономічної одиниці до самоорганізації.

Процес управління прийнято визначати як послідовність дій, які могли бути здійснені та які формують управлінський вплив. Головним в організації процесу антикризового управління є дотримання наступних принципів: цілеспрямованості; послідовності розв'язання проблем; своєчасності прийняття управлінських рішень; гнучкості, маневреності; оцінки позитивних та негативних наслідків рішень.

Принципи антикризового управління ( об'єктивні правила управління поведінки, що випливають з потреб об'єкта управління) є наступними: об'єктивність, комплексність, відповідність, контроль, оптимальність, основної ланки( розв'язання основних проблем в першу чергу), законність, ефективність.

В системі антикризового управління виділяють такі функції: визначення цілей, планування, організація, мотивація та контроль.

Крім цього, існує два з'єднувальних процеси: прийняття рішень та комунікації, що об'єднують окремі функції в єдиний процес управління.

Функції антикризового управління також можна розглядати як види діяльності, які відображають предмет управління (в даному випадку - проблеми та уявні й реальні фактори кризи), й визначають його результат. Вони відповідають на запитання: що необхідно зробити для того, щоб успішно керувати в передкризовій ситуації, процесі та наслідках кризи. В цьому відношенні можна виділити такі функції: передкризове управління; управління в умовах кризи; управління процесами виходу з кризової ситуації; стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості); мінімізація втрат та втрачених можливостей; своєчасність прийняття рішень

Кожен з перелічених видів діяльності має свої особливості, але в сукупності вони характеризують антикризове управління.

Система антикризового управління складається з наступних підсистем:

- підсистема діагностики;

- антикризовий операційний менеджмент;

- антикризове фінансове управління;

- антикризовий маркетинг;

- антикризове управління персоналом;

- антикризове організаційне управління.

Антикризове управління може бути менш ефективним або більш ефективним. Ефективність антикризового управління на підприємстві характеризується ступенем досягнення цілей пом'якшення, локалізації або позитивного використання кризової ситуації у співставленні з витраченими на це ресурсами.

Раннє виявлення ознак передбачуваної кризової ситуації, що стала специфічним атрибутом антикризового управління, є досить важливим на будь-якій стадії розвитку підприємства. Для одних підприємств кризова ситуація - це певний виклик, сигнал для мобілізації ресурсів, для інших - додаткове джерело стресу, та в обох випадках підприємству, яке зацікавлене в подоланні кризи, і в проведенні стратегії тотального підвищення якості необхідно переступити через приватні аспекти господарських проблем і орієнтуватися переважно на стабільне підвищення якості управління в умовах кризи.

Процес управління в кризових ситуаціях розбивається на такі частини: визначення потенційних кризових ситуацій, які можуть виникнути в організації та їх джерел; розробка і прогнозування поведінки компанії у відповідності до можливих сценарієв розвитку подій.

При планування потенційної кризи перший крок полягає у визначенні типів кризи, які можуть виникнути в організації. Тому необхідно визначити, які з зовнішніх сфер найбільш важливі для компанії, як вона з ними взаємодіє, які критичні події можуть відбуватися у взаємодії з ними. Після цього важливої є підготовка розгорнутого плану, що дозволяє провести аналіз можливих сценаріїв розвитку подій, моделювання кризових ситуацій.

Спеціалісти, відповідальні за складання таких планів на підприємстві, повинні тісно співпрацювати зрізними його підрозділами, оскільки для того, щоб планування виявилося ефективним, потрібні спеціальні знання в різних галузях, повне розуміння фінансового, політичного і соціального становища.

До виникнення кризової ситуації спеціалісти компанії повинні здійснити наступні дії:

- ретельно проаналізувати імідж. Це передбачає виявлення поглядів на неї різних суспільних груп, аналітиків, інвесторів, засобів масової інформації;

- провести внутрішній аналіз стану підприємства, що дозволяє ознайомитися з його підрозділами, відділами, продукцією, технічними та економічними аспектами діяльності;

- здійснити зовнішній аналіз для виявлення несприятливих факторів, які можуть виникнути як з боку партнерів, так і конкурентів;

- визначити реальне положення підприємства на основі виявлених сильних та слабких сторін;

- розробити кризовий план, що передбачає заходити, які доцільно використати при тій чи іншій непередбаченій події.

Основними документами, які мають розроблятися на підприємстві, що опинилося в кризовій ситуації, є програма та план антикризових заходів.

Програма антикризових заходів - це систематизований перелік основних заходів, що планується здійснити в межах підприємства, його структурних підрозділів та функціональних служб для виведення підприємства з кризового стану.

Програма антикризових заходів розробляється в цілому по підприємству на підставі проведеної діагностики фінансового стану та загрози банкрутства підприємства, наслідків виникнення ситуації банкрутства, оцінки можливостей щодо локалізації кризи.

План антикризових заходів розробляється на підставі програми і представляє собою детальний план проведення фінансового оздоровлення підприємства. План має містити конкретний перелік заходів, які передбачається здійснити, строки початку та закінчення, необхідні кошти та очікуваний результат реалізації, а також визначити відповідальну особу та виконавців.

Структура програми та плану антикризових заходів:

1. Загальна характеристика стану кризи, основні причини, що її обумовили та проблеми, що потребують розв'язання.

2. Цільові параметри антикризового процесу, тобто якісне визначення цільового стану підприємства та його кількісні ознаки у вигляді певної системи цільових планових показників.

3. Обмеження антикризового процесу часові та ресурсні.

4. Перелік антикризових заходів, що планується, з визначенням детального плану - графіка реалізації кожного з них з конкретизацією завдань по підрозділах та виконавцях.

5. Бюджет витрачення коштів на реалізацію програми.

6. Фінансовий план діяльності підприємства на період реалізації програми, в тому числі план обслуговування та планування боргів, план руху грошових коштів.

7. Форми та механізми контролю за реалізацією програми з боку зацікавлених сторін, їх повноваження щодо поточного управління реалізацією програми.

Розроблена таким чином програма антикризових заходів за потреби стає необхідним підґрунтям для підготовки інших необхідних документів, таких як бізнес-план фінансового оздоровлення підприємства та план санації підприємства.

Після того, як план складений, необхідно переконатися в його ефективності шляхом моделювання кризових ситуацій. Таке випробування включає в себе роботу з кількома можливими сценаріями розвитку подій.

Досвід управління в кризових ситуаціях свідчить про доцільність використання таких заходів: програмування дії системи управління завчасно в очікуванні потенційної кризи; завчасне створення дублюючих органів управління із кращих менеджерів, здатних працювати в умовах кризової ситуації; створення стратегічних резервів необхідних ресурсів, які потрібно використовувати централізовано; використання можливості розширення сфери діяльності; створення нових організаційних форм управління; ведення постійного моніторингу ситуації.

Отже, знання та вчасне використання факторів ефективності ситуаційного менеджменту та закономірностей розвитку процесів управління в процесах розвитку та функціонування дозволить підвищити результативність діяльності підприємства.

Размещено на Allbest.ru