Управління витратами виробництва і собівартістю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний економічний університет

Кафедра економічної теорії

Міждисциплінарна курсова робота

з дисципліни: "Економічна теорія"

на тему: "Управління витратами виробництва і собівартістю підприємства"

м. Тернопіль - 2013 рік

План

Вступ

1. Поняття та класифікація витрат виробництва і собівартості. Їх роль у забезпеченні ефективності функціонування підприємства

2. Аналіз собівартості виготовлення продукції та її реалізації

3. Оцінка системи управління та контролю за витратами виробництва

4. Шляхи зменшення витрат на виробництво та реалізацію продукції



Вступ

Актуальність теми. В умовах ринкової економіки головною метою діяльності підприємства є досягнення максимального прибутку. Всі інші цілі підпорядковані цій головній задачі, оскільки прибуток служить основою та джерелом коштів для подальшого росту інших показників.

Оскільки економічний результат виробництва в загальному вигляді визначається, як різниця доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) і витрат на виробництво, тому дуже важко переоцінити актуальність і важливість аналізу витрат на виробництво продукції та управління ними на підприємстві. Визначення собівартості необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни.

Собівартість продукції - один з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то за інших рівних умов розмір прибутку за цей період обов'язково зменшиться за рахунок цього фактора на таку ж величину. Між розмірами величини прибутку й собівартістю існує зворотньо-функціональна залежність. Чим менша собівартість, тим більший прибуток, і навпаки. Собівартість є однією з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об'єкта управління.

Мета дослідження - обґрунтування концептуальних засад щодо управління собівартістю продукції та розробка на цій основі рекомендацій методологічного та практичного спрямування, спрямованих на пошук шляхів зниження собівартості продукції в умовах непередбачуваного зовнішнього середовища.

Об'єктом дослідження є теоретичні, методико-методологічні та практичні аспекти управління витратами виробництва і собівартістю підприємства.

Завдання: Для досягнення зазначеної мети нами були поставлені наступні завдання:

1. Розглянути сутність витрат виробництва і собівартості продукції як одних з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань;

2. Оцінити систему управління та контролю за витратами виробництва на даному підприємстві

3. Проаналізувати методи формування собівартості продукції;

4. Проаналізувати фактори виробництва, які впливають на формування собівартості продукції;.

5. Розглянути основні шляхи зниження собівартості продукції на прикладі ТОВ "Надзбруччя-хліб".



1. Поняття та класифікація витрат виробництва і собівартості. Їх роль у забезпеченні ефективності функціонування підприємства

Одним із найважливіших показників роботи підприємства та галузі економіки в цілому є собівартість виробництва й собівартість продукції. Для правильного застосування цих показників у господарській практиці необхідно знати економічну природу собівартості, особливості її формування, склад виробничих витрат та шляхи зниження.

Собівартість як економічна категорія, притаманна товарно-грошовим відносинам. Вона виникає тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати, скільки коштує виробництво товару і з якою вигодою або збитком він реалізований.

Собівартість продукції являє собою грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплексний економічний показник, який об`єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці, тобто витрати на заробітну плату робітників підприємств, а також часину чистого прибутку суспільства, яка призначена на соціальне страхування, підтримку потерпілих від Чорнобильської аварії, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування.

Собівартість слугує базою ціни товару і її нижчою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в такому разі воно матиме збитки.

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва, і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку (рис 1).

Рис 1. Класифікація витрат щодо формування собівартості

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва [1 c. 257].

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства. До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо [16, c. 120].

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції. Витрати також класифікують за способом впливу на собівартість продукції (рис 2).

Рис 2. Класифікація витрат що впливають на собівартість продукції

Слід розрізняти собівартість продукції і кошторис виробництва.

Кошторис виробництва - це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація основних фондів і матеріальних активів;

5) інші витрати, пов'язані з основною діяльністю [10, c. 34-38].

Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні - додається [3, c. 128].

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Структура собівартості - це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції. [8, с. 90-95].

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших ознакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Залежно від досліджень, цілей аналізу діяльності підприємств розрізняють індивідуальну і галузеву собівартість продукції.

Індивідуальна собівартість продукції слугує реальним відображення витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції.

На собівартість продукції як економічний показник впливає велика кількість чинників, що враховують специфіку кожної галузі економіки, кожного окремого підприємства. Високий рівень собівартості продукції може свідчити про наявність на підприємстві застарілого технологічного устаткування, про нераціональне використання робочого часу, низьку продуктивність праці, високу матеріаломісткість продукції, що випускається, дорогу, сировину або високі транспортні витрати, непродуктивну технологію, високі адміністративні витрати, недосконале дослідження ринку, тощо [9, c. 253]. класифікація витрата собівартість управління

При проведенні економічного аналізу розрізняють собівартість планову і фактичну.

Планова собівартість відображає індивідуальні витрати конкретного підприємства, які плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду.

Фактична собівартість - це виражені в грошовій формі індивідуальні витрати кожного підприємства за даних умов.

На відміну від планової, фактична собівартість обчислюється в процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи:

1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції.

2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі.

3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції.

4. Коефіцієнтний метод.

5. Пропорційний метод

6. Комбінований метод. [1, c. 336].

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1. Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції або послуг.

2. Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3. Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські.

Економічні витрати - це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх та внутрішніх.

Зовнішні витрати - це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств

Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі, не в грошовій. Звідси:

Бухгалтерські - обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо.

Розрізняють витрати на одиницю продукції та загальні витрати на весь обсяг виготовленої продукції.

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми.

Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді.

Одноразові - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць.

Майбутні витрати - це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).Такий вид класифікації дає змогу забезпечити економічно обґрунтований рівномірний у часі розподіл витрат на виробництво продукції.

2. Аналіз собівартості виготовлення продукції та її реалізації

ТОВ "Надзбруччя-хліб" на ринку хлібобулочних виробів працює з 2002 року. На місці теперішнього нового заводу раніше був Підволочиський хлібозавод, що входив в Тернопільське хлібооб'єднання. Недбале та невміле керівництво, як в об'єднанні, так і на місці, призвело до зупинки підприємства та банкрутства. Новим власникам дістались у спадщину лише будівлі без обладнання, уся інфраструктура зруйнована, напрацьовані зв'язки втрачені, кваліфікований персонал розбігся. Та завдяки вмілим діям власників і нового керівництва, потужним інвестиціям і агресивній політиці у збуті, провінційне містечко отримало потужного виробника хлібобулочних виробів - ТОВ "Надзбруччя хліб", яке за цей час зуміло вийти за обсягами виробництва на друге місце в Тернопільській області.

Проведемо факторний аналіз собівартості продукції, що випускає ТОВ "Надзбруччя-хліб" смт. Підволочиськ. Основний вид продукції підприємства - це "Хліб білий". За 1 зміну ТОВ "Надзбруччя-хліб" випускає 5000 одиниць хліба. За даними підприємства проведемо аналіз собівартості хліба (табл. 1).



Таблиця 1. Аналіз собівартості хліба на ТОВ "Надзбруччя хліб"

Показник	План	Факт	Відхилення
Собівартість 5000 од. хліба, грн.	12593,14	12973,14	350,00
Собівартість од. хліба, грн.	2,52	2,59	0,07

Примітка. Побудовано самостійно автором на основі матеріалів ТОВ "Надзбруччя хліб".

Дані табл. 2 свідчать, що фактична собівартість випущеного за зміну хліба більша, ніж запланована, на 360,87 грн., а одиниці - на 0,07 грн.

Першим етапом виявлення резервів зниження собівартості є загальний аналіз за статтями калькуляції. Для цього фактичну собівартість хліба за статтями витрат необхідно порівняти із плановою.

Зіставлення витрат за статтями калькуляції дає змогу виявити перевитрати чи економію витрат (табл. 2). Дані табл. 2 свідчать, що "Надзбруччя-хліб" здійснило перевитрати за наступними статтями:

? сировина та матеріали на 180,87 грн., або на 3 %;

? загальновиробничі витрати на 180 грн., або на 18 %.

Загальна сума перевитрат проти запланованих склала 350 грн. на 5000 од. хліба або 0,07 грн. на од. хліба. З точки зору загального обсягу виробництва це дуже великі перевитрати, які потребують ґрунтовного вивчення причин їх виникнення. Зокрема, коли проводиться аналіз перевитрат за статтею "Сировина та матеріали", можливо виявити, за рахунок якої сировини, матеріалів вони сталися. Загальна сума цієї статті перевитрат залежить від кількості витрат матеріалів на 5000 од. матеріалів (фактор "кількість") і заготівельної вартості цих матеріалів (фактор "ціна").

Таблиця 2. Аналіз собівартості хліба за статтями калькуляції

№	Стаття витрат	На 5000 од. хліба	Відхилення
		План, грн.	Факт, грн	Сума, грн.	%
1	Сировина та матеріали	6735,62	6916,49	180,87	3 %
2	Заробітна плата виробничих робітників	250,00	250,00	-	-
3	Відрахування на соцстрахування	92,95	92,95	-	-
4	Транспортно-заготівельні витрати	852,07	852,07	-	-
5	Паливо	2840,22	2840,22	-	-
6	Електроенергія	1041,41	1041,41	-	-
7	Загальновиробничі витрати	800,00	980,00	180,00	18 %
8	Виробнича собівартість	12612,27	12973,14	360,87	3 %
9	Виробнича собівартість на од. хліба	2,52	2,59	0,07	3 %

Примітка: Побудовано автором самостійно на основі звітних даних ТОВ "Надзбруччя-хліб" за 2012 рік.

Наступним етапом є аналіз кожної статті витрат, за якою є відхилення. Аналіз матеріальних затрат за кожним видом сировини наведено в табл. 3. За даними табл. 3 видно, що резерв зниження собівартості хліба за рахунок матеріальних затрат складає 180,87 грн. На зниження собівартості продукції впливають зміни у кількості або ціні наступних видів сировини:

1) БХМ Борошно 1-й ґатунок - у розмірі 176,82 грн. на 5000 од. хліба; ? 2)БХМ Борошно житнє - у розмірі 3,97 грн. на 5000 од. хліба; ? олія рослинна - у розмірі 0,08 грн. на 5000 од. хліба. Аналіз кожного виду матеріалів, за якими є відхилення за факторами, наведено в табл. 5, 6, 7.

Таблиця 3. Аналіз матеріальних затрат на виробництво 5000 од. хліба

Матеріали	За планом	За фактом	Відхилення
	Кількість затрат, кг	Ціна, грн.	Сума, грн.	Кількість затрат, кг	Ціна, грн.	Сума, грн.
БХМ Борошно 1-й гатунок	2577,31	2,43	6262,86	2575,87	2,50	6439,68	176,82
БХМ Борошно житнє	75,78	2,05	155,35	79,67	2,00	159,32	3,97
Масло рослинне	2,30	8,00	18,40	2,31	8,00	18,48	0,08
Дріжджі пресовані	19,92	15,00	298,74	19,92	15,00	298,74	-
Сіль ропа	0,13	2,00	0,26	0,13	2,00	0,26	-
Всього:			6735,61	-	-	6916,49	180,87

З табл. 4 видно, що завдяки фактору "ціна" перевитрати склали 180,31 грн. на матеріал, а завдяки фактору "кількість" економія склала 3,49 грн. Відхилення зумовлені зміною постачальника борошна. Планом передбачено придбання борошна за нижчою ціною, але в більшій кількості. Такі зміни обґрунтовують появу резерву зниження собівартості продукції у розмірі 176,82 грн. на 5000 од. хліба.

Таблиця 4. Матеріал №1 "БХМ Борошно 1-й ґатунок"

Фактор	Розрахунок	Сума, грн
Фактор "кількість"	(2575,87-2577,31)*2,43	-3,49
Фактор "ціна"	(2,50-2,43)*2575,87	180,31
Всього:	-	176,82

Примітка: Розраховано автором самостійно на основі даних матеріалів за 2012 рік.

З табл. 5 видно, що зміни в собівартості хліба складають 3,97 грн. на 5000 од. Завдяки фактору "кількість" перевитрати склали 7,96 грн., а за рахунок фактора "ціна" відбулася економія 3,99 грн. Ці зміни обумовлено також зміною постачальника, але на відміну від матеріалу №1, матеріал №2 має більшу вартість, ніж у попереднього постачальника, але використовувати його необхідно в меншій кількості. Отже, резерв зменшення собівартості хліба збільшився на 3,97 грн.

Таблиця 5. Матеріал №2 "БХМ Борошно житнє"

Фактор	Розрахунок	Сума, грн.
Фактор "кількість"	(79,76-75,78)*2,05	7,96
Фактор "ціна"	(2,00-2,05)*79,67	-3,99
Всього:	-	3,97

З табл. 6 видно, що завдяки фактору "кількість" перевитрата матеріалу №3 склала 0,08 грн. на 5000 од. хліба. Змін у факторі "ціна" не відбулося. Таким чином резерв зменшення собівартості хліба збільшився ще на 0,08 грн.

Таким чином, загальні перевитрати за прямими матеріальними затратами склали 180,87 грн., серед яких найбільшу питому вагу займають затрати на матеріал №1 "БХМ Борошно 1-й гатунок". Це і буде загальною величиною резерву зменшення собівартості хліба за рахунок змін матеріальних затрат. Накладні витрати, записані в калькуляціях, аналізують щодо декількох видів продукції, тому що вони списуються на собівартість окремих виробів за певними ознаками (заробітною платою основних працівників, кількістю машино-годин, трудо-годин) і загальна їхня величина є умовно-постійною. На розмір резерву зниження собівартості впливає лише обґрунтованість бази розподілу накладних витрат на собівартість різних виробів і правильність самого розподілу.

ТОВ "Надзбруччя-хліб" накладні витрати розподіляє між двома основними продуктами, які виробляються в одному цеху на ідентичному обладнанні: "Хліб білий" та "Батон нарізний". Підприємство згідно з обліковою політикою розподіл загальновиробничих витрат здійснює методом пропорційного віднесення до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції.

Загальна сума накладних витрат на зміну складає 1960 грн., отже в собівартість хліба та батона накладні витрати включаються в сумі 980 грн., оскільки заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві хліба і батона однакова.

Таблиця 6. Матеріал №3 "Олія рослинна"

Фактор	Розрахунок	Сума, грн
Фактор "кількість"	(2,31-2,30)*8,00	0,08
Фактор "ціна"	(8,00-8,00)*2,31	-
Всього:	-	0,08

Для більш раціонального розподілу накладних витрат, на нашу думку, доцільніше використовувати АВС-метод, що призведе до збільшення величини резерву зниження собівартості продукції. Вихідні дані для розподілу накладних витрат за допомогою АВС-методу наведено у табл. 7

Таблиця 7. Вихідні дані про витрати ТОВ "Надзбруччя-хліб"

	Хліб	Батон	Сума
Машино-годин на 1 виріб	0,0048	0,0200
Обсяг річного виробництва	5475000	1314000
Час роботи обладнання	26280	26280	52560
Кількість налаштувань обладнання	52	121	173
Накладні витрати за функціями:		Грн.
витрати, пов'язані з обсягом виробництва			10074000
витрати, пов'язані з закупівлею матеріалів			405150
витрати, пов'язані з налаштуванням обладнання			733650
Усього витрат:		2146200

При застосуванні АВС-методу необхідно визначити ставки розподілу накладних витрат, пов'язаних з низкою функцій (обсягом виробництва, кількістю закупівель, кількістю налаштувань устаткування), на основі потреби виробів у цих функціях (видах діяльності).

Результати визначення ставок розподілу зазначені в табл. 8.

Таблиця 8. Ставки розподілу накладних витрат за системою АВС

	Ставки розподілу
Ставка розподілу накладних витрат за обсягом виробництва грн. / машино- годину	7,1
Ставка розподілу накладних витрат за кількістю закупівель грн. / закупівлю	1,8
Ставка розподілу накладних витрат за кількістю налаштувань устаткування грн. / налаштування	4240 75

Наступним кроком є розподіл накладних витрат пропорційно визначеній базі розподілу. Результати наведені в табл. 9.



Таблиця 9. Визначення накладних витрат, що включаються до собівартості кожного з видів продукції за АВС-методом

	Хліб білий	Батон нарізний
Накладні витрати за обсягом виробництва, грн. / од.	09,0	0,39
Накладні витрати за кількістю закупівель, грн. / од.	0,03	0,18
Накладні витрати за кількістю налаштувань устаткування, грн. /од.	0,04	0,39
Усього накладних витрат, грн. / од	0,16	0,96
Усього накладних витрат на обсяг продукції, виробленої за зміну, грн.	800	1160
Разом накладних витрат, грн.	1960

Завдяки більш раціональному вибору бази розподілу накладних витрат з'явився резерв зниження собівартості продукції у сумі 180 грн. на 5000 од. хліба, або 0,04 грн. на одиницю хліба. На величину резерву зменшення собівартості продукції впливають два основні фактори: матеріальні затрати та загальновиробничі витрати на загальну суму 360,87 грн. на 5000 од. продукції (табл.10)

Таблиця 10. Загальновиробничі витрати на 5000 од. хліба

Показник	План, грн	Факт, грн	Резерв зниження собівартості, грн
Загальновиробничі витрати	800	980	180
Всього	-	-	180

Завдяки проведеному факторному аналізу можна навести порівняльну таблицю фактичної та запланованої собівартості продукції (табл. 11). Таким чином, загальна величина резерву зменшення собівартості продукції складає 360,87 грн. на 5000 од. продукції, де найбільш питому вагу займають затрати

матеріалу №1 "БХМ Борошно 1-й гатунок" та загальновиробничі витрати. Завдяки встановленим резервам зменшення собівартості продукції, собівартість 1 од. хліба можна зменшити на 0,07 грн.

Таблиця 11. Фактична та запланована собівартість продукції

Показник	План	Факт	Відхилення
Собівартість на 5000 од., грн.	12612,27	12973,14	360,87
Собівартість на одиницю продукції, грн.	2,52	2,59	0,07

Зробивши факторний аналіз собівартості хліба, ми продемонстрували, що основною причиною зростання собівартості є перевитрати за наступними статтями: "Сировина та матеріали" і "Загальновиробничі витрати". Ці перевитрати можна ліквідувати шляхом зміни постачальника, який виробляє борошно за більш низькими цінами, та раціонального вибору бази розподілу накладних витрат. Таким чином, собівартість хліба можна зменшити на 0,07 грн., що значно підвищить ефективність роботи підприємства та його рентабельність.

3. Оцінка системи управління та контролю за витратами виробництва

Будь-яке підприємство представляє собою складне поєднання різноманітних ресурсів, організованих та скоординованих з метою виробництва товарів та послуг. Підприємство орієнтується на досягнення високого або постійно зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових: витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації продукції. Таким чином необхідно здійснювати постійний аналіз цих складових та визначати залежність між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також здійснювати пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат. Це входить до складу функцій процесу управління витратами.

Основним завданням управління витратами є пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, обліку і контролю витрат внутрішньовиробничої діяльності.

Управління витратами - це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

Управління витратами - це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Існує ряд концептуальних основ управління витратами. До них належать:

1. Концепція ланцюжка цінностей, що була сформульована М. Портером. Вона базується на необхідності виходу за межі підприємництва з метою ефективного управління витратами і переносить акцент в аналізі витрат на процеси, що відбуваються за межами підприємства. Тобто концепція ланцюжка цінностей ґрунтується на розширеному підході до формування й управління витратами та пропонує враховувати усі механізми, що приводять до витрат, по всьому ланцюжку цінностей в рамках усього набору видів діяльності підприємства.

2. Концепція трансакційних витрат. Ця концепція з'явилася у 90-х роках ХХ століття. Основою цієї концепції є те, що існує два види витрат: виробничі та трансакційні. Трансакційні витрати включають у себе:

- витрати пошуку інформації;

- витрати ведення переговорів;

- витрати специфікації і захисту прав власності.

3. Концепція АВС. Вона формалізує облік і аналіз витрат за видами діяльності у частині розподілу накладних витрат на конкретні товари, роботи, послуги.

4. Концепції стратегічного позиціонування. Їх основна ідея полягає у тому, що до сфери управлінського обліку та аналізу витрат буде додаватися докладна інформація про витрати. І це буде відбуватися ще до початку розробки стратегії компанії, галузі, економіки в цілому.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми:

· пошук і виявлення чинників економії ресурсів;

· нормування витрат;

· планування витрат;

· облік і аналіз витрат;

· стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.

Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділі, бюро, окремі виконавці).

Планування витрат здійснюється за допомогою складання кошторису витрат на виробництво. Розробка кошторису витрат визначає розмір витрат за їх видами та місцями витрачення, необхідний для досягнення бажаних результатів. Складання кошторису витрат на виробництво потребує знань методів оцінки тих чи інших видів ресурсів, що використовуються при виробництві продукції.

Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Аналіз витрат поділяється на:

- аналіз витрат у при прийнятті короткострокових управлінських рішень. Тут розраховується рівень беззбитковості, який дозволяє визначити, за якого обсягу виробництва підприємство не буде мати ні прибутку, ні збитку, а яка додатково виготовлена одиниця продукції буде приносити прибуток.

Аналіз витрат при прийнятті рішень з капіталовкладень. Існують такі методи обґрунтування інвестицій:

- статичні (використовуються тоді, коли розглядається лише один період, інвестиційні витрати здійснюються на початку періоду, а корисні результати - в кінці);

- динамічні (використовуються у тому випадку, коли проект має довгостроковий характер, а прибутки та видатки інвестора при здійсненні цього проекту істотно змінюються протягом цього періоду. Що стосується контролю витрат, то тут має місце внутрішній контроль.

Це комплекс бухгалтерського та управлінського контролю, що допомагає забезпечити відповідність рішень, що приймаються в організації, реалізації їх на практиці. Найбільш розповсюдженою технікою контролю витрат є затверджений статичний бюджет. Бюджетні суми встановлюються згідно з досвідом минулого періоду та результатів його виконання. Також існує пріоритетний бюджет, який передбачає не лише використання інформації про минулі витрати на подібні заходи в майбутньому, але й факторний аналіз, що обґрунтовує введені зміни.

Процес контролю за витратами виконує наступні цілі:

- забезпечення зворотного припливу інформації у напрямку відповідального менеджера, що показуватиме йому наслідки минулих дій і вказуватиме на ті ділянки, що у майбутньому повинні бути взяті до уваги.

- надання змоги вищому керівництву оцінювати роботу окремих осіб і вчасно вживати заходів у разі непередбаченого розвитку ситуації.

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов`язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів.

В управлінні витратами на підприємстві можна виділити такі основні функції:

- планування;

- організація;

- мотивація;

- координація;

- облік;

- калькулювання;

- аналіз;

- контроль.

Усі вище перераховані функції взаємопов'язані між собою. Через це можна затверджувати те, що для успішного функціонування підприємства необхідно здійснювати усі ці основні функції.

Кожна окрема господарююча структура на підприємстві виконує ті чи інші функції управління витратами. Так, функцію організації та мотивації виконує директор з фінансів. Він реалізує його за допомогою управлінського обліку. Тут предметом управління виступають витрати на управління. Функцію обліку та калькулювання виконує бухгалтерія. Це реалізується за допомогою бухгалтерського обліку. Функцію поточного планування виконують центри витрат за допомогою нормування. Аналізом та контролем займається центр контролінгу. Він реалізує ці функції за допомогою виконання порівняльного аналізу. Координацією як функцією управління витратами займається виробничий відділ. Вони реалізують цю функцію, що на них покладена, за допомогою такого методу, як системний підхід. Плануванням як однією з основних функцій управління витратами на підприємстві займається планово - економічний відділ. Вони для реалізації цієї функції використовують такий метод, як складання цільових програм. При цьому, об'єктом управління виступає процес виробництво та безпосередньо підприємство в цілому. Предметом управління в даному випадку є:

- витрати на управління;

- витрати на техніку та технологію;

- енергетичні витрати;

- витрати на сировину та матеріали;

- транспортні витрати.

І перед усіма структурами управління витратами на підприємстві стоїть одне завдання - мінімізація витрат.

Головний мотив діяльності будь-якого підприємства - це максимізація прибутку. Прибуток підприємства залежить від багатьох чинників, головними з яких є витрати виробництва та попит на продукцію, що виготовляється. Таким чином, якщо витрати являють собою один з найважливіших факторів, які обмежують розмір прибутку, то керівництву любого підприємства необхідно здійснювати постійний аналіз витрат та планування їх величини на майбутнє.

На короткій дистанції найдоступніший спосіб управління витратами - це їх зниження.

У середньостроковій перспективі для управління витратами використовується механізм мотивації, який полягає у прив`язанні оплати праці менеджерів до результатів роботи підрозділу. Завдяки цьому можна підвищити ефективність їхньої роботи.

Управління витратами стає одним з найважливіших сегментів виробничого менеджменту. Також коло задач, що стоять перед фахівцями в даній області, постійно зростає.

Витрати сьогодні є суто об`єктом обліку, тоді як ринкові умови господарювання вимагають обов`язкового розгляду їх як об`єкта управління. Оптимізація рівня виробничих витрат повинна розглядатись як основа їхнього успішного функціонування, яка буде здатна забезпечити:

- рентабельність та прибутковість виробництва;

- високу конкурентоспроможність продукції, що виготовляється.

Визначення шляхів управління виробничими витратами - це багатоаспектна проблема, яка може мати безліч напрямів. Визначення пріоритетних напрямів у цій сфері зумовлене сучасними тенденціями розвитку і функціонування виробництва. Сьогодні такими тенденціями є:

- підвищення складності та якості продукції, що виготовляється;

-розширення та ускладнення процесів виробництва та робіт з обслуговування і управління виробництвом;

- автоматизація і механізація процесів;

- зниження трудомісткості виробництва;

- диверсифікація видів діяльності підприємств.

Система управління витратами підприємства має ґрунтуватися на найдосконаліших формах і методах контролю й управління витратами. Метою контролю є виявлення стану, а метою управління - забезпечення роботи, яка відповідає первісним планам. На сьогоднішній день досвід підприємств в організації системи управління витратами зводиться переважно до перевірок виробничих показників, фінансових результатів, стану майна. Але за умови економічної зацікавленості у кінцевих результатах необхідна така система управління, функції якої зумовлені ефективністю використання ресурсів.

4. Шляхи зменшення витрат на виробництво та реалізацію продукції

В сучасних ринкових умовах з поширеними кризовими явищами актуальною проблемою є задача прийняття рішень з підвищення рівня прибутковості підприємствами - суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. І тут, крім чинників збільшення обсягів виробництва продукції, просування її на незаповнені ринки висувається проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції.

До основних джерел зниження витрат виробництва і реалізації продукції підприємства можна віднести:

- зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції;

- зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції;

- зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції;

- скорочення адміністративних витрат та накладних витрат при експорті та імпорті товарів;

- ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

На економію ресурсів значно впливає кількість техніко-економічних чинників. Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників:

- підвищення технічного рівня виробництва;

- удосконалювання організації виробництва і праці;

- зміна обсягу виробництва.

Всі вони призводять до зниження витрат сировини, матеріалів, заробітної плати.

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторного використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій.

На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні - зменшуються.

Зниження витрат підприємства забезпечується і за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції та темпів зростання його продуктивності відносно темпів зростання середньої заробітної плати.

Значне зниження витрат можна досягти також в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом є розроблена в Японії і маюча широке застосування в усьому світі система організації виробництва "just in time" (точно в строк). Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється, тому що запасів на робочому місці немає.

Система "just in time " сприяє зниженню витрат головним чином за рахунок того що:

1. Знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів як у споживача, так і у виробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.

2. Має місце забезпечення бездефектного виготовлення продукції постачальником. Підприємства в цих цілях повинні навчати всіх співробітників методам контролю якості, підвищувати відповідальність виробничих робітників за якість, використовувати автоматичні пристрої для контролю якості і т. д. В результаті знижуються витрати виробництва, що пов'язані з повторною обробкою бракованих виробів, споживанням сировини і заробітною платою.

Велику увагу слід приділити таким резервам, як правильний підхід до класифікації та калькулюванню витрат.

Підприємства повинні вміло управляти накладними витратами при експорті та імпорті товарів.

Накладні витрати при експорті (імпорті) - це витрати підприємства з перевезення і реалізації товарів, які поділяються на витрати у національній та іноземній валюті. Прямі накладні витрати в національній валюті включаються до собівартості конкретних товарів, непрямі (загальноторгові) не включаються. Це такі витрати як збори за митне оформлення і мито, вартість експортної (імпортної) ліцензії, транспортні витрати до порту експортера (імпортера), фрахтування судна, навантажувально-розвантажувальні роботи, страхування перевезення.

Зниження розміру накладних витрат пов'язане з підвищенням ефективності експорту (імпорту), тому перевірка дотримання підприємством у звітному періоді режиму економії та пошук можливостей їх скорочення є важливим інструментом у підвищенні ефективності всієї діяльності підприємства.

З цією метою здійснюється аналіз витрат звітного періоду у порівнянні з попереднім. В процесі аналізу слід встановити причини зміни величини накладних витрат, відносно обсягу реалізації чи собівартості товарів, а також за окремими видами накладних витрат.

Виділимо основні фактори зміни величини накладних витрат, які слід брати до уваги в процесі аналізу:

- із перевезення товарів: кількість (вага) вантажу, радіус (відстань) перевезення, ставка за перевезення (тариф, фрахт), спосіб та умови перевезення;

- із перевантаження товарів: кількість (вага) вантажу, ставка за перевантаження, надбавка при нестандартних та надважких вантажах;

- зі зберігання товарів: кількість (вага) вантажу, спосіб зберігання, термін зберігання, ставка за зберігання.

В процесі аналізу необхідно мати на увазі, що приріст абсолютного рівня накладних витрат може бути викликаний такими причинами як збільшення кількості реалізованих товарів та зміни розмірів окремих видів витрат на одиницю реалізованих товарів. Зміна відносного же рівня - такими причинами як зміни цін на товари, зрушення у структурі реалізації товарів, зміни величини витрат на одиницю кількості реалізованих товарів..

Так як значну частку в структурі витрат підприємства займає оплата праці, то актуальною задачею є зниження трудомісткості послуг, що надаються, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно - обслуговуючого персоналу. Зниження трудомісткості послуг, зростання продуктивності праці можна досягти різноманітними способами. Найважливіші з них:

- механізація та автоматизація виробництва;

- розробка і використання прогресивних технологій;

- зміна і модернізація застарілого обладнання.

Також важливе значення для підвищення продуктивності праці має належна її організація: підготовка робочого місця, повне його завантаження, використання передових методів і прийомів праці.

До шляхів зниження витрат за рахунок економії сировини, матеріалів, палива та енергії можна віднести наступні:

- використання ресурсозберігаючих технологічних процесів;

- підвищення вимогливості і повсюдне використання вхідного контролю за якістю сировини і матеріалів, що поступають від постачальників, а також комплектуючих виробів та напівфабрикатів;

- запровадження науково обґрунтованих норм використання матеріалів;

- зменшення витрат і відходів;

- вторинне використання матеріалів;

- зменшення заготівельно-складських витрат;

- скорочення транспортних витрат шляхом зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства;

- вирішення питання про те, чи проводити самим чи закупляти в інших виробників окремі компоненти або комплектуючі вироби.

Використання основних фондів впливає на розмір витрат через розмір амортизаційних відрахувань.

Поліпшити використання основних виробничих фондів можна за рахунок:

- підвищення коефіцієнту змінності обладнання;

- ліквідації нерегламентованих простоїв;

- зниження витрат на ремонт шляхом подовження міжремонтного періоду;

- збільшення терміну служби машин;

- поліпшення якості ремонтів;

- підвищення надійності і довговічності обладнання;

- вдосконалення системи планова - запобіжного ремонту;

- централізації і запровадження індустріальних методів ремонту.

Також необхідно вжити заходи зі скорочення адміністративно - управлінських витрат. На даному підприємстві апарат управління є досить громіздким, складним та багатоступінчастим, а це, в свою чергу, збільшує витрати на виробництво. Таким чином, треба переглянути організаційну структуру аналізуюємого підприємства та розробити заходи по скороченню чисельності адміністративного апарату. Можливо, необхідно буде змінити лінійну організаційну структуру на іншу, більш прогресивну на сьогоднішній день, можливо на матричну організаційну структуру.

Вирішальною умовою зниження собівартості послуг служить безперервний технічний прогрес. Запровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, запровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість послуг. Також можна запропонувати на підприємстві провести розширення спеціалізації та кооперації. Для цього підприємству потрібно встановити найраціональніші кооперативні зв'язки між підприємствами в тих галузях, які прямим чином пов'язані з основною діяльністю аналізуємого підприємства.

Размещено на Allbest.ru

...