Для правильного формування справ документи групують за змістом та видами ще у поточній роботі з ними, що закріплюється в номенклатурі справ. Якщо номенклатуру справ складено правильно, то документи в міру їх виконання вноситимуться до тих справ, які заздалегідь для цього передбачені, знайти тоді потрібний документ буде зовсім не складно. Створена на основі Переліку номенклатура справ визначає загальні принципи розподілу документів та групування їх у справи, закріплює індексацію структурних підрозділів організації, індексацію справ, встановлює терміни зберігання документів. Дещо інший приклад ілюструє Державний класифікатор управлінської документації (ДКУД) - ДК 010-98. Це нормативний документ, що офіційно закріплює класифікаційну схему управлінської й виступає складовою державної системи класифікації та кодування документів. документації. Системи документації, що викладені в ньому згруповані під назвами звітно-статистична, банківська, ресурсна, фінансова, торговельна, зовнішньоторговельна тощо, віднесені відповідно до управлінської документації. За рівнем важливості, відповідно до вимог міжнародного стандарту ISO , можна виділити чотири ієрархічні рівні документації, що функціонують в установі [9, с. 112].

Таблиця 2.1 Рівні документації в установі

Організацією може вестись також й інша документація (робочі інструкції, сітьові графіки, плани заходів з якості тощо), що не є обов'язковими для розробки системи менеджменту якості. Вдосконалення організації руху й змісту ділових документів за умов однієї установи, групи установ чи в масштабах галузі в цілому впливає на їхню діяльність й забезпечує виконання документами певних соціальних функцій. Відповідно досконалість цієї діяльності повинна мати обґрунтування з точки зору якісного забезпечення управління певними видами ділової офіційної документації.

Спробуємо, виходячи з вищенаведеного, розбити на групи сукупність офіційної документації, що циркулює в установі (об'єднанні), за її тематичними видами, виходячи з потреб практичної роботи з документами та функцій, які виконує той чи інший підрозділ установи. Управлінська документація

Як відомо, кожна установа, незалежно від сфери своєї діяльності, - це організація (група) людей об'єднаних певною метою, які виконують ті чи інші функції. Управлятись вона мусить єдиним керівним органом, що буде виконувати певні управлінські дії, які завдяки наявній інформації, спрямовуватимуться на створення оптимальних умов функціонування керованого об'єкта відповідно до напрямів його діяльності.

Більшу частину документаційного фонду установи якраз і складає її управлінська документація, тобто система документації, що забезпечує виконання функції управління. Незалежно від напрямів діяльності установи управлінська документація виступає як інфраструктурна й об'єднуюча, тобто є в кожній установі та стосується роботи всіх підрозділів.

Під системою управлінської документації розуміється сукупність взаємопов'язаних офіційних документів, що застосовуються в установі. Це перш за все організаційно-розпорядча документація, що включає документацію з організації систем та процесів управління, управління кадрами та з оцінки трудової діяльності. До цього виду документації відносяться організаційні (статут, положення, правила та інструкції), розпорядчі (накази, рішення, розпорядження, вказівки, ухвали) і довідково-інформаційні документи (заяви, доповідні та пояснювальні записки, графіки відпусток). Зафіксована в системі управлінській документації інформація мусить свідчити про ефективність діяльності установи, вона являється основою для її оцінювання і показує наскільки дієвим є управління з боку вищих ланок, якого воно потребує коригування чи вдосконалення. Успішне функціонування установи неможливе без точного відображення її економічних показників, виваженої цінової політики, наявних взаємовигідних торгових угод з партнерами (в тому числі іноземними) та інших фінансових показників, що знаходять своє відображення в економічній документації ( плановій, торговельній, зовнішньоторговельній, фінансовій, ціновій, ресурсній, бухгалтерсько-обліковій , з організації праці тощо). Зазначена документація являється базовою для прийняття управлінських рішень й підготовки організаційно-розпорядчих документів. Так, основою бухгалтерсько-облікової документації являються звіти про надходження коштів, звіти про фінансово-майновий стан, баланс установи, рахунки, платіжні документи, відомості тощо. До фінансової документації відносяться фінансові плани (баланси прибутків та видатків), лімітні довідки, звіти про використання валютних планів, проведення платежів , надходження валюти і т. п.

До управлінської можна також певним чином віднести кадрову документацію, що відображає питання обліку та організування роботи з персоналом установи, включаючи питання проведення атестації і встановлення кваліфікацій , зарахування до резерву кадрів, нагородження та присвоєння почесних звань, призначення пенсій тощо. Окремо можна виділити документацію з соціальних питань та соціального захисту, а також словниково-довідкову документацію (висновки, довідки, доповіді, списки тощо). Управлінські документи, як зазначає проф. С.Г.Кулешов, можна розділити за дворівневими класифікаціями, на групи (класи документів), що в свою чергу будуть поділятись на підгрупи (підкласи) та види документів. Видами документів є номінали (акт, протокол, наказ, записка) чи, що найчастіше - види номіналів (наприклад, акт приймання-здавання робіт, протокол засідання Колегії міністерства, наказ про прийняття на роботу чи звільнення, пояснювальна записка) [9, с. 114].

Існує також проста класифікація управлінських документів на вхідні, вихідні та внутрішні (ознакою побудови тут є організація процесу їхнього обігу), вхідні документи у свою чергу можуть поділятися на ті, що підлягають і ті, що не підлягають реєстрації, прості та складні, термінові чи безстокові, загальнодоступні та секретні тощо. Вид номіналу документа (наприклад, акт про списання матеріальних цінностей, наказ про ліквідацію підприємства, заява про надання відпустки) може вказувати на тему документа, яка розкривається в його змісті.

Нормативно-правова документація

Якісне управління процесами в установі, дотримання чинних норм, стандартів і правил неможливе без наявності чи розробки (у разі необхідності) нормативно-правової документації, яка також відноситься до інфраструктурної. Ця міжфункціональна група документації має два рівні: перший - закони та підзаконні акти, укази Президента, постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, накази та розпорядження, рішення та вказівки вищих організацій стосовно діяльності тих чи інших підрозділів організації; другий - стандарти, норми та інша нормативно-виробнича та інструктивна документація, яку веде відповідний підрозділ установи. Ця документація містить документи з систем менеджменту якості, техніки безпеки, охорони праці та виробничої санітарії, документацію зі стандартизації та сертифікації, метрологічну документацію тощо.

Інформаційна документація

Сучасний рівень виконання тих чи інших предметів в установі вимагає знання новітніх технологій роботи з документною інформацією, вмінь проводити аналітико-синтетичну переробку інформації, робити її згортання. Зазначене неможливо без наявності інформаційної документації, що включає міжфункціональну документацію систем інформаційного обслуговування, реєстраційно-облікову документацію (журнали обліку роботи в мережі, протоколи проведення виробничих випробувань і дослідної експлуатації, акти прийомо-здавальних випробувань, плани графіки створення інформаційних систем).

Основна галузева документація

У залежності від напряму і сфери діяльності кожна установа веде основну (галузеву) систему документації.

Так, у будівельно-монтажній організації виробничий відділ в якості основної використовує передану йому належним чином проектну будівельну документацію (титульні списки, генеральні та проектні плани, креслення фундаментів, схеми комунікацій тощо), машинобудівна організація отримує машинобудівну, транспортна - транспортну, сільськогосподарська установа - аграрну, відділ освіти - документацію й форми бланків, затверджені Міністерством освіти і науки України , нотаріальна контора - одержує бланки згідно Закону про нотаріат і т.п. Окрім того, особливо у сфері матеріального виробництва, кожен функціональний підрозділ установи додатково створює свої види виробничо-прикладної документації.

Виробничо-прикладна документація

В установі, яка веде будівництво, може розроблятись також власна проектно-виробнича документація на тимчасові споруди, вестись виробничо-організаційна документація (сітьові графіки виконання окремих видів робіт, графіки поставки матеріалів, сировини та обладнання, журнали експлуатації баштових кранів) та створюватись відповідна експлуатаційно-технологічна документація (інструкції щодо виконання експериментальних робіт, порядок використання й роботи окремих механізмів тощо).

Окремі види виробничо-прикладної документації можуть бути розроблені й на промислових підприємствах. Так, на експериментально-дослідному заводі окрім типової документації, що надходить від проектного інституту, може розроблятись власна виробничо-конструкторська, експлуатаційна та виробничо-організаційна документація (технологічні карти тощо). В організаціях, що мають на балансі власне житло, додатково буде вестись своя виробничо-прикладна житлово-комунальна документація, що відображає стан його експлуатації. Окремі установи (промислові та сільськогосподарські підприємства, будівельні організації, вищі навчальні заклади), що мають на своєму балансі гуртожитки, дитсадки тощо змушені вести також відповідну виробничо-прикладну документацію щодо експлуатації свого комунального фонду (договори, угоди, акти про приймання і здавання приміщень, огляди і довідки про стань будівель тощо. Ця документація повинна вестись й відповідати тим же вимогам, що й документація з житловому фонду, яка знаходиться на балансі місцевих органів влади.

Транспортний відділ промислової установи може додатково вести свою виробничо-прикладну транспортну документацію (технічні характеристики транспортних засобів, картки обліку експлуатації автомашин, автопокришок, маршрутні листи, облікові відомості кілометражу, пального, запчастин тощо), відділ головного енергетика - енергооблікову документацію (акти підключення і розподілу енергоресурсів, баланс виробництва й використання електроенергії ) тощо.

Наукова документація

Технічний відділ установи також може вести свою дослідно-конструкторську, дослідно-технологічну, патентну та іншу наукову документацію. У виробничому об'єднанні чи корпорації технічний відділ розробляє технічні завдання на виконання науково-дослідних (НДР), дослідно-конструкторських (ДКР) і проектно-конструкторських (ПКР) робіт, веде розробку технічних проектів.

Співробітники технічного відділу дослідно-експериментального заводу складають робочу документацію на впровадження нових дослідних розробок, на нові види виробів, вони розглядають й приймають найбільш оптимальний варіант ескізних чи технічних проектів, складальних одиниць та приладів тощо. Документування патентно-ліцензійної роботи в організації полягає у веденні документації на винаходи, розробці експертних висновків, укладанні ліцензійних угод, складанні планів патентування винаходів, складанні експертних висновків по перевірці проектів на патентну чистоту тощо.

Навчальна документація

Упровадження новітніх технологій, комп'ютерної техніки, сучасних машин і механізмів вимагає від керівництва установи своєчасно ознайомлювати своїх співробітників із досягненнями в тій чи іншій галузі, проводити підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації на короткострокових курсах, навчально-практичних семінарах тощо. Цими питаннями, як правило, займається навчальний відділ та майстри виробничого навчання. Саме в цьому підрозділі установи може вестись чи розроблятись своя навчальна система документація (навчально-організаційна, навчально-дослідна та навчально-конструкторська).

Залежно від специфіки діяльності установи вона може вести й інші види документації, наприклад, документацію діяльності громадських організацій, соціологічну, етнографічну тощо. Вся документація установи формується у справи й, відповідно до зведеної номенклатури справ із зазначенням термінів зберігання, передається згідно рішення експертно-перевірної комісії в архівний відділ або знищується.

Розділ 3. Етапи розвитку документоведення

теорія походження документ

Документоведення належить до розряду молодих наук, воно ще остаточно не сформувалася як наукова дисципліна, узагальнювальна сукупність знання про документ. Ця наука виникла не відразу, вона пройшла кілька етапів свого розвитку.

Історично першою у цьому ряді стоїть документаційна наука, що виникла наприкінці ХІХ ст. і одержала міжнародне визнання у першій половині XXст. Під цією назвою розвивалася наука, предметом якої була документаційна діяльність, куди входять процеси збору, систематизації, зберігання, пошуку і розповсюдження (і з середини 40-х років - і шляхом створення) документів в усіх галузях життя. Ця наука ще мала назву "книго-архиво-музеєведення" [12, с. 46].

Основоположником документаційної науки є Поль Отле. Він пропонував назвати науку, вивчаючу документну діяльність, бібліологієй чи документологієй, у зв`язку з ототожненням того часу книги й документа.

Згодом у процесі диференціації як самостійні наукові дисципліни виділилися теорія класифікації документів, теорія документних потоків, теорія індексування і реферування.

Історія документаційної науки виявилася короткою. У XX ст. (1950-1960 роках) процеси комунікації починають розглядатися не тільки в ракурсі одного з засобів - документа, але й більш широко - як інформаційні. Поняття "документ" поступається місце поняттю "інформація", оскільки перше є похідним другого. Початкові уявлення про предмет документаційної науки були модернізовані і придбали інформаційний і кібернетичний зміст.

З початку 60-х років починають розвиватися наукові напрями під назвою документалістика й документознавство. Перша сприймається як прикладна галузь кібернетики, що займається оптимізацією управління документними системами всіх типів - від образотворчого мистецтва до канцелярського діловодства. Для цього документалістика вивчає структуру й властивості матричних документів, методи і засоби автоматичної обробки, зберігання, пошуку істини та їх застосування, документні потоки і документні масиви для оптимізації управління великими, переважно, багатоканальними документними системами. Проте документалістика не відбиває всього діапазону досліджень документа, проблем його виробництва, поширення і видів використання і не може бути узагальнюючою наукою про документ.

Саме тоді документознавство розвивається як наукова дисципліна, до обов`язків якої (по К.Г.Мітяєву) належить вивчення в історичному аспекті розвитку способів, окремих актів і систем документування явищ об`єктивної дійсності та її результату - створення документів, їх комплексів і систем. Пізніше під документознавством стали розуміти науку щодо правил оформлення адміністративних документів і ведення документаційного господарства. Документознавство ототожнюють з діловодством і розглядають як розділ архівознавства. Таке вузьке трактування документознавства збереглось у певній міри і по наш час. Природно, що у такому розумінні документознавство не могло претендувати на роль узагальнюючої науки про документ, так як воно було обмежене управлінською сферою [12, с. 47]. За її межами виявляються інші сфери людської діяльності - наука, техніка, культура, соціальне життя та інш.

Наприкінці 60-х років із розвитком інформатики (А.И.Михайлов, А.И.Черний, Р.С.Гіляревський) змінюється значною мірою досягнення документаційною науки, існування останньої, у вигляді автономної наукової дисципліни фактично припиняється. У 1973 р. робляться рідкісні спроби (Г.Г.Воробйов, К.Н.Рудельсон) узагальнити теоретичну інформацію про документ, розробити його концептуальні засади за допомогою інформаційного аналізу. Частина питань, що пов`язана з класифікацією документів, створенням інформаційних моделей документа, дослідженням документних інформаційних потоків, увійшли до відповідних розділів бібліотеко-, бібліографо-, архівознавства і інформатики.

Аж до середини 1980-х років узагальнюючими науками про документ вважалися документалістика й інформатика. Проте інформатика займається вивченням і документної, і недокументной інформації. Поза її полем зору перебуває документ у його матеріальній іпостасі, умови виробництва, зберігання, роботи з документами. Тому, як і документалістику, використовувати інформатику як узагальнюючу науку про документ дуже складно.

До другої половині 1980-х років усвідомлюється те, що саме узагальнююче поняття документа найадекватніше відбиває предмет професійної діяльності співробітників бібліотек, органів інформації, архівів, музеїв, книжкових магазинів та інш. Цьому сприяла запровадження у професійну діяльність комп`ютерна техніка і машиночитаємі носії інформації.

Подальший розвиток загальнодокументальних підходів пов`язаний з іменами Д.Ю.Теплова, А.В.Соколова, Ю.Н.Столярова, О.П.Коршунова, на роботах яких поняття "документ" постає як самостійна лексична одиниця. Авторами найбільш фундаментальних праць, присвячених аналізу поняття "документ", класифікації документів, є Ю.Н.Столяров, Г.Н.Швецова-Водка, С.Г.Кулешов. З появою їхніх робіт становлення та розвиток документознавства починається якісно новий етап. Проблеми документознавства набувають міждисциплінарного характеру, ними займаються бібліотеко- і бібліографи, фахівці з галузі інформатики, книгознавці.

На початку 90-х років відчувається потреба у створенні науки про документ або комплексу наукових документознавчих дисциплін. Для узагальнюючої назви науки про документ починає використовуватися ряд назв:

- інформаційно-комунікативна наука (А.В.Соколов),

- документаційно-інформаційна наука (Г.Н.Швецова-Водка) тощо.

Ядро такого комплексу наук про документ становлять бібліотеко-, бібліографо-, книго-, архиво-, музеєзнавство і інформатика. Спільним у них є дослідження документа як об`єкта, створеного спеціально для передачі інформації.

Кожна з цих галузей знання має спеціальні завдання, форми та методи роботи з документами, проте теорія і історія документа є спільними для них. До загальнотеоретичної проблематики належить, передусім, функціональний аналіз документів, вивчення їх особливостей як матеріальних об`єктів із зафіксованою у них інформацією, питання класифікації і типологізації документів і т.п.

Висновки

Слово документ (лат. documentum - зразок, доказ, свідчення) походить від іменника "docere" - вчити, навчати. Коріння цього терміну йдуть у індоєвропейський прамову, де воно означало жест витягнутих рук, пов`язаний з передачею, прийомом чи отриманням чогось.

За іншою версією слово "dek" походить від числа "десять" пов`язано з тим, що у розкритих долонях витягнутих рук налічувалося десять пальців. Поступово корінь "dek" замінили на "doc" в слові "doceo" - навчаю, навчаю, від якого утворили слова "doctor" - учений, "doctrina" - вчення, "documentum" - те, що вчить, повчальний приклад. У цьому значенні слово документ використовувалося Цезарем і Ціцероном. Пізніше воно набуло юридичне звучання і стало означати "письмовий доказ", "доказ, почерпнутий з книжок, підтверджуючих записів, офіційних актів". У значенні письмового свідоцтва слово "документ" вживалося від середньовіччя до ХІХ ст. З латинської мови воно було запозичене в усі європейські мови.

"Документ - це матеріальний об`єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі в часі й просторі".

З початку XX ст. в терміносистему вводиться нове, ширше розуміння поняття "документ": його ввів відомий бельгійський учений, основоположник документації - науки про сукупність документів і області практичної діяльності - Поль Отле (1868-1944 рр.).

П. Отле вперше використовував комплексний підхід до типологічної класифікації документів, враховує зміст і форму документа, в «Трактаті про документацію».

Усю сукупність документів учений розділив на тричі основних класи:

1. Документи бібліографічні, т. б. тексти, котрі традиційно вважають творами писемності і преси. У тому числі - брошури, монографії, нариси, трактати, керівництва, енциклопедії, словники, періодичні і триваючі видання (журнали, газети, щорічники тощо).

Основною складовою документа виступає інформація, т.б, різноманітні свідоцтва, дані, знання, які передаються в процесі комунікації. Інформація, що міститься в документі, має специфічні риси:

1. Документ є носієм соціальної інформації, створений людиною для використання в суспільстві.

2. Документ несе у собі семантичну (смислову) інформацію, яка є результатом інтелектуальної діяльності людини. Наявність змісту - одна з головних ознак документа. Беззмістовна інформація документом бути не може.

3. Інформація передається дискретно, тобто у вигляді повідомлень. Повідомлення, зафіксоване на якому-небудь матеріальному носії (папірусі, папері, фотоплівці), стає документом. Для документа характерна завершеність повідомлення. Виключення становлять незакінчені літературні твори, ескізи, чорновики, які характеризують творчий процес їх творця (письменника, вченого, художника).

4. Як будь-який об`єкт, який має знакову природу, повідомлення представляють собою закодований текст. Значення або зміст закодованого тексту можна зрозуміти, якщо знаєш знакову систему кодування декодування інформації. Фіксоване повідомлення має знакову форму тому, що тільки в такому вигляді можна передати в повідомленні знання, емоції, вольовий вплив автора (комуніканта), представляючи читачу (реціпієнту) можливість декодувати та оволодівати відповідними знаннями. Знаковість - обов`язкова ознака будь-якого документного повідомлення.

5. Документ - це інформація, яка зафіксована на матеріальному носії способом, створеним людиною, - письмо, графіки, фотографія, звукозапис і т.п.

6. Документ має субстанціональність (речність). Для документа важлива стабільна речова форма. Запис «вилами по воді» документом вважати не можна.

7. Інші графічні документи, т. б. нетекстові документы: картографічні, образотворчі, нотні. Серед образотворчих названі: іконографічні, що містять друковане зображення (естампи, гравюри, поштові листівки та інші); фотографії; документи, які сприймаються через проекційні устрої (в т. ч. мікроскопи). Як особливий різновид виділено «пам`ятники образотворчі»: написи, монети, медалі, печатки (штемпелі).

До графічних документів П. Отле відносив: «манускрипти» - рукописні книги й інкунабули, і навіть «архівних документів» (управлінські), давні й сучасні. Перший класифікаційний ряд, запропонований автором, ввійшов практично в незмінному вигляді до сучасних класифікацій документа.

Документи-замінники книжки: диски, фонограми, кінофільми і поряд із цим - радіомовлення (запис і передача звуку), телебачення, в т. ч. телефотографія, радіотелефотографія та власне телебачення.

Особливе місце у цьому класифікаційному ряді зайняли «документи трьох вимірів»: природні (мінерали, рослини, тварини) і штучні, створені людиною (матеріали, продукти, технічні об`єкти, і навіть медалі, макети, рельєфи). До них віднесено також наукові інструменти, дидактичні матеріали, наочне приладдя. Особливо виділено у тому числі тривимірні витвори мистецтва: твори архітектури та скульптури.

Якраз у такому широкому значенні поняття «документ» використовувалося згодом, коли йшлося не тільки про фонди бібліотек, архівів, музеїв, інформаційних служб, а й соціальних, зокрема, масових комунікаціях загалом. Підбиваючи підсумки, можна виділити такі значення «документа», запроваджене в науковий обіг П. Отле:

а) будь-яке джерело інформації, передачі людської думки, знань, незалежно від того, втілено воно у матеріально-фіксованій формі або є провідником (передавачем) інформації в часі, вважатиметься документом. Це охоплює як матеріальні об`єкти - носії інформації, так і радіо-, телепередачі, театральні спектаклі;

б) документами є матеріальні об`єкти із зафіксованою інформацією, зібрані людиною до створення будь-яких колекцій. Сюди входять як предмети штучні, створені людиною, і природні, технічні предмети, які перебувають у музеї;

в) у склад документів входять також матеріальні об`єкти, створені людиною спеціально для фіксування, збереження і відтворення інформації з метою її передачі у просторі і часі, незалежно від способу фіксування. І це документи "написані" (тобто з інформацією, зафіксованою знаками письма), і образотворчі, фонозаписи і фільми (результати машинного запису зображення і звуку).

Список використаних джерел

1. Буран В. Я. Бібліографія: Заг. курс. Навч. посібн. для культ.-освіт. уч-щ. -К.: Вища шк., 1984. -215 с.

2. З історії книги та бібліографії : Зб. наук. праць/ АН УРСР. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника; Редкол.: М.В.Лізанець (відп. ред.) та ін.. -К.: Наук. думка, 1990. -128, с.

3. Здобнов Н. В. Труды по библиографоведению и книговедению : Избранное,. -М.: Книга, 1980. -272 с.

4. Книгознавство та бібліографія : Зб. наук. праць/ АН УРСР,; Львівська наук. б-ка ім. В. Стефаника. -К.: Наук. думка, 1983. -151 с.

5. Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики/ Hаук. ред. і автор вступ. ст. Шведова - Водка Г.М.; Книжкова палата України. - К.: Кн. палата України, 1999. -115 с.

6. Коршунов О. П. Библиография: теория, методология, методика. -М.: Книга, 1986. -285, с.

7. Коршунов О. П. Библиографоведение: Общ. курс: Учеб. для библ. фак. ин-тов культуры, ун-тов и пед. вузов,. -М.: Кн. палата, 1990. -231, с.

8. Кушнаренко Н. Н. Документоведение : Учебник. - К. : Знання, 2000. - 459 с.

9. Кушнаренко Н. Н.Документоведение: Учебник. - К.: Знання, 2006. - 459 с.

10. Отле, Поль Библиотека, библиография, документация : Избранные труды пионера информатики; Пер. с англ. и фр., предисл., сост., коммент. Р. С. Гиляревского; Рос. гос. б-ка. -М.: ФАИР-ПРЕСС: Пашков дом, 2004. -348, с.

11. Патока В. Дослідження спадщини українських бібліографів: історія і сучасність // Вісник Книжкової палати. - 2003. - № 1. - С.21-23

12. Плешкевич Е. Документоведение и теория библиографии в поисках своего " документа" // Библиотековедение. - 2004. - № 4. - С. 44-47

13. Політова О. До питання бібліографічного відображення вітчизняного документального потоку з історії України : 90-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. // Бібліотечна планета. - 2007. - № 1. - С.10-13

14. Філіпова Л. Про наукові дослідження з сучасного документознаства та бібліотечно-бібліографічних наук. // Вісник Книжкової палати. - 2004. - № 3. - С. 22 - 23

15. Швецова-Водка Г. М. Вступ до бібліографознавства; Ред. Валентина Вдовиченко,; М-во освіти і науки України, Рівненський держ. гуманіт. ун-т. -К.: Кондор, 2004. -217 с.

16. Яковлєва Ю. Оцінка інформативності документів як напрям інтелектуалізації пошукових систем наукових бібліотек // Бібліотечний вісник. - 2005. - № 1. - С. 25-27

Размещено на Allbest.ru