Потреба підприємств у працівниках у Вінницькій області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади теми: потреба підприємств у працівниках

Розділ 2. Аналіз потреб підприємств у працівниках

2.1 Динаміка потреб підприємств у працівниках в країні в загальному

2.2 Потреба підприємств у працівниках у Вінницькій області та порівняння цих показників з іншими областями країни

Розділ 3. Висновки та пропозиції щодо вирішення проблем

Список використаних джерел

Додаток



Вступ

Актуальність теми. В умовах нестабільності економіки фактична потреба підприємства в персоналі певних категорій працівників безперервно змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Для того, аби краще і повніше побачити загальну ситуацію потреби в працівниках по всій Україні, необхідно розглянути кожну область окремо, адже територія нашої держави не мала, а, отже, існує і велика різноманітність чинників, які впливають і на кількість підприємств у регіоні, і на потреби в працівниках.

Метою дослідження є аналіз динаміки показників потреби в працівниках у Вінницькій області протягом останніх років і виявлення чинників, які впливають на неї, а також формування пропозицій щодо покращення наявної ситуації.

Завданнями даного дослідження є:

виявлення потреб підприємств у працівниках у країні загалом;

виявлення потреб підприємств у працівниках у Вінницькій області;

визначення проблем регіону та рекомендацій щодо їх усунення;

аналіз економічної спрямованості підприємств області, а саме наявних у них вакансій;

аналіз потреб у працівниках у Вінницькій області за розділами класифікацій професій та за видами економічної діяльності;

дослідження показників потреб у працівниках за останні роки.

Предметом цього дослідження є теоретичні, методологічні, прикладні аспекти потреб в працівниках у Вінницькій області та розробка рекомендацій щодо підвищення попиту на робочу силу в регіоні.

Об'єктом дослідження є показники Державної служби статистики України та інші статистичні дані, на основі яких можна зробити певні висновки з даної теми.

У процесі підготовки аналітичної записки використано матеріали: публікації фахових видань, статті, підручники, статистичні збірники тощо.

Розділ 1. Теоретичні засади теми: потреба підприємств у працівниках

працівник вакансія економічний динаміка

Будь-яке підприємство без працівників - це не підприємство. Щоб досягти успіху в бізнесі, стати конкурентоспроможним виробником на ринку товарів та послуг, необхідно мати сильний (висококваліфікаційний, стресостійкий, високопродуктивний) персонал.

Створюючи бізнес, підприємець має чітко знати, яка кількість трудових ресурсів йому потрібна і якої якості. У ринкових відносинах на використання трудових ресурсів, робочої сили, персоналу підприємства, як і на виробництво продукції, чинить вплив закон попиту та пропозиції. Попит на робочу силу, згідно з теорією, визначається граничним доходом підприємця, що отримується від продажу товару, виробленого із залученням додаткової робочої сили, на одиницю товару.

Виходячи з теорії граничного доходу, для кожного підприємства значно вигідніше забезпечувати приріст продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, яке потребує меншої кількості працівників для збільшення випуску продукції. З іншого боку, у зв'язку з цим в умовах ринку гостро постає проблема соціальної захищеності працюючих і безробітних як з боку держави, так і з боку роботодавців.

В загальному процес задоволення потреби підприємств чи організацій в робітничих кадрах здійснюється за розділами класифікацій професій та за видами економічної діяльності.

Охарактеризуймо ряд показників, за якими обраховується потреба підприємства у працівниках.

Норма чисельності (Нч) - це встановлена чисельність працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідного для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій або обсягу робіт. За нормами чисельності визначаються витрати праці за професіями, спеціальностями, групами або видами робіт, окремими функціями, в цілому на підприємстві, цеху або його структурному підрозділі. Чисельність працівників є найважливішим кількісним показником, що характеризує трудові ресурси підприємства. Вона вимірюється такими показниками, як облікова, явочна й середньо облікова чисельність працівників.

Облікова чисельність (Чоб) працівників підприємства - це показник чисельності працівників облікового складу на певне число або дату (наприклад на 20 травня). Вона враховує чисельність усіх працівників підприємства, прийнятих на постійну, сезонну і тимчасову роботу відповідно до укладених трудових договорів (контрактів), а також працюючих власників організації, які одержують заробітну плату. Не включаються в обліковий склад особи, які працюють за договором підряду та іншими договорами цивільно-правового характеру. В обліковому складі працівників за кожний календарний день враховуються ті, що фактично з'явилися на роботу, та відсутні на роботі з яких-небудь причин (відпустка, хвороби, відрядження тощо).

Явочна чисельність (Чя) характеризує кількість працівників облікового складу, які з'явилися на роботу в даний день, включаючи тих, що знаходяться у відрядженнях. Це необхідна чисельність працівників для виконання виробничого змінного завдання та випуску продукції. Різниця між явочним і обліковим складом характеризує кількість відсутніх з різних причин (відпустка, хвороби тощо).

Для переведення явочної чисельності в облікову використовується коефіцієнт переводу явочної чисельності працівників в облікову (К об):

Чоб = Чя*Коб

При розрахунку необхідно пам'ятати, що обліковий склад завжди більший від явочного складу на кількість відсутніх працівників з різних причин.

Середньооблікова чисельність - чисельність працівників у середньому за певний період (місяць, квартал, з початку року, за рік). Середньооблікова чисельність працівників за місяць визначається додаванням чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день місяця. При цьому облікова чисельність працівників за вихідні і святкові дні прирівнюється до облікової чисельності персоналу попереднього робочого дня.

Визначення потреби в персоналі на підприємстві (фірмі) ведеться роздільно за групами промислово-виробничого і непромислового персоналу. Вихідними даними для розрахунку чисельності працівників є виробнича програма, норми часу, виробіток і обслуговування; плановий (ефективний) фонд робочого часу за рік, заходи щодо скорочення витрат праці тощо.

Основними методами визначення кількісної потреби в персоналі є розрахунки:

за трудомісткістю виробничої програми;

за нормами виробітку;

за нормами обслуговування;

за робочими місцями.

Чисельність працівників непромислового персоналу планується окремо (незалежно від чисельності працівників промислово-виробничого персоналу) за кожним видом діяльності й об'єктом з урахуванням їх особливостей.

Норматив чисельності працівників (основних робітників-відрядників) (Нч) за трудомісткістю виробничої програми визначається за формулою:

Нч = (Тпл/Теф)/Квн,

де Тпл - планова технологічна трудомісткість виробничої програми, нормо-годин; Теф - плановий (ефективний) фонд робочого часу одного працівника в рік, годин; Квн - коефіцієнт виконання норм часу працівниками. Конспект лекцій з економіки підприємства. Електронний ресурс. Режим доступу - http://pidruchniki.com/1584072024314/ekonomika/ekonomika_pidpriyemstva

Отже, розглянувши, як же планується чисельність персоналу на підприємстві, тепер можна і аналізувати на рівні ринку праці потребу підприємств у працівниках в певній області.



Розділ 2. Аналіз потреб підприємств у працівниках

2.1 Динаміка потреб підприємств у працівниках в країні в загальному

Шукаючи матеріал для своєї області, я зіткнулась із загальною статистикою на рівні держави. Якщо перенести всі показники на графік, то матимемо таку картину (рис.1):

Рис.1. Динаміка потреби підприємств у працівниках у 1999-2013 рр. в Україні (за додатком 1).

Показники 2014 рік ще не внесені до цього графіка, оскільки рік ще не закінчений, а отже, ще не підведені підсумки.

Чітко видно, що вакантні місця на підприємствах в цілому по всій країні повернулися на рівень 1999 року, навіть дещо зменшились. Це говорить і про зменшення кількості підприємств (скоріше всього малого і середнього бізнесу) та про автоматизацію трудового процесу, що потребує менше «робочих рук». З одного боку, позитивний процес, з іншого - дуже неприємний.

У статистичному збірнику «Ринок праці України - 2013» також є графік, який показує, наскільки різко зменшилась кількість вакансій у 2011-2013 роках, порівняно з 2006-2007 (рис.2).

Рис.2. Кількість зареєстрованих вакансій в Україні у 2006-2013 роках.

При цьому, структура цих вакансій, відповідно до заробітної плати, зображена на рисунку 3.

Якщо аналізувати цю інформацію, то можна сказати, що майже половина відкритих вакансій на підприємствах є низькооплачуваними (всього лиш до 1500 грн.). Тільки близько 5% відкритих вакансій мають заробітну плату вище 3000 грн. Якщо у 2013 році чисельність безробітного населення становила 1 576,5 тис. осіб Статистична інформація Держстату України. Електронний ресурс. Режим доступу - http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2013/rp/eans/eans_u/eans_2013_u.htm , то з них лише 1 576,5 * 0,05=78,825 тис. осіб зможуть отримувати заробітну плату вищу за 3000 грн, і тільки 1 576 500 * 0,008=631 особа - понад 5000 грн.

Грубо кажучи, це означає, що 631 особа з 1,5765 млн. безробітних зможе жити достойно.



Рис. 3. Структура вакансій в Україні у 2013 році (за розмірами заробітної плати)2.

Незважаючи на позитивні тенденції на ринку праці, проблемою залишається низький попит на робочу силу. Кількість вакансій, заявлених роботодавцями у 2013 році, становила 1,2 млн. одиниць та, у порівнянні з 2012 роком, практично не змінилась Статистичний збірник "Ринок праці України - 2013". Роздiл 2. Пропозиція робочої сили та попит на неї. .

Згідно інформації, поданої на ukrstat.org (додаток 1) - «Динаміка потреби підприємств у працівниках за професійними групами у 1999-2012рр.», протягом 2010-2012 років потреба підприємств у працівниках по всій Україні все зменшується і зменшується. Найбільше така тенденція стосується категорії працівників, що відносяться до «найпростіших професій».

Це природньо, адже частина населення не може знайти собі роботу, що відповідала б її кваліфікації. Тому доводиться іти на ту, яка доступніша. З часом такі «доступні найпростіші професії» заповнюються і, відповідно, зменшується число вакансій і попит на подібних працівників.

З 2001 р. по 2013 р., відбулись суттєві зміни у структурі громадян за причинами незайнятості. Зокрема, питома вага осіб, вивільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва та військовослужбовців, звільнених із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, скоротилася з 13,7% до 5,8%, частка осіб, звільнених за власним бажанням, скоротилася з 27,3% до 12,0%. Одночасно відбулося зростання питомої ваги осіб, звільнених за угодою сторін або закінченням строку договору, - з 27,9% до 62,6%3.

Також поступово збільшується чисельність незайнятих громадян та зареєстрованих безробітних, які мають повну вищу (і частково базову та неповну вищу) освіту, що є дуже негативним фактором.

Якщо порівнювати потребу підприємств у працівниках в Україні помісячно (рис.4), то різке зменшення вакантних місць особливо помітне у квітні-травні 2014 року, порівняно з цим самим періодом 2012-го та 2013-го років (у квітні 2014 вакансій менше, ніж у квітні 2013 на 19,4 тис. місць, відповідно у травні - на 24.4 тис. місць).

Рис.4. Потреба роботодавців у працівниках в Україні у 2012-2014 рр., тис.осіб Статистична інформація Державної служби статистики. Електронний ресурс. Режим доступу - http://www.ukrstat.gov.ua/ .

Ближче до теперішнього часу ситуація повільно починає стабілізовуватись та повертаються показники, що були на початку цього (2014) року.



2.2 Потреба підприємств у працівниках у Вінницькій області та порівняння цих показників з іншими областями країни

Тенденції, які ми спостерігаємо по всій Україні, не є виключенням і у Вінницькій області. З додатку 5 ми бачимо, що у Вінницькій області потреба роботодавців у працівниках (кількість вакантних місць) теж зменшується (рис.5).

Рис.5. Потреба роботодавців у працівниках у Вінницькій області за І півріччя 2013 та І півріччя 2014 року (за додатком 5).

Це першою чергою пов'язано з теперішньою політичною та економічною ситуацією, що склалася в нашій країні.

Крім того, кількість безробітних у Вінницькій області, як і в країні в цілому, у 2014 році, порівняно з 2013, зросла (додаток 3). При чому у Вінницькій області - на 9,5 тис. осіб (6,17% від загальної кількості безробітних), а в країні - аж на 154 тис. осіб.

У статистичному збірнику «Ринок праці України - 2013» наведена кількість наявних вакансій у 2006-2013 роках, що можна трансформувати у діаграму (рис.6).



Рис.6. Кількість наявних вакансій у 2006-2013 роках у Вінницькій області4.

Отже, значне зменшення вакансій у Вінницькій області було виявлене з 2008 по 2009 рік. Це, імовірно, є наслідком світової економічної кризи. Після 2009-2010 років кількість вакансій почала поступово збільшуватись, проте на докризовий рівень, на жаль, досі вийти не вдалось.

Якщо говорити про кількість вакансій за видами економічної діяльності (рис.7), то дані показники також є у статистичному збірнику «Ринок праці України - 2013».

У таблиці збірника виділено такі види економічної діяльності, як:

с/г, лісове та рибне господарство;

добувна промисловість і розроблення кар'єрів;

переробна промисловість;

постачання електроенергії, газу;

водопостачання; каналізація;

будівництво;

торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів;

транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність;

тимчасове розміщування й організація харчування;

інформація та телекомунікації;

фінансова та страхова діяльність;

операції з нерухомим майном;

професійна, наукова та технічна діяльність;

діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування;

державне управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування;

освіта;

охорона здоров'я та надання соціальної допомоги;

мистецтво, спорт, розваги та відпочинок;

надання інших видів послуг.

З діаграми, що наведена на наступній сторінці, можна сказати, що найбільше вакансій у Вінницькій області відкрито на підприємствах:

переробної промисловості - 19%;

державного управління й оборони; обов'язкового соціального страхування - 15%;

торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів - 13%;

охорона здоров'я та надання соціальної допомоги - 9%;

транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність - теж 9%.

Найменше робочих місць пропонується у сфері мистецтва, спорту, розваг та відпочинку; добувної промисловості; операцій з нерухомим майном; інформацій та телекомунікацій.



Рис.7. Кількість вакансій на кінець 2013 року за видами економічної діяльності у Вінницькій області.

За розділами класифікацій професій кількість вакансій представлена на рисунку 8.



Рис.8. Кількість вакансій на кінець 2013 року за розділами класифікацій професій у Вінницькій області.

У переважній більшості регіонів України кількість претендентів на 1 вакансію в 2013 році перевищувала середній показник по Україні, зокрема у Вінницькій області на 1 вакансію претендувало понад 70 осіб Статистичний збірник "Ринок праці України - 2013". Роздiл 2. Пропозиція робочої сили та попит на неї. . Тоді, коли число безробітних у І-их півріччях 2013 і 2014 роках на 10 вакантних робочих місць збільшилась з 151 осіб до 191.

Відношення чисельності незайнятих до одного вакантного місця у 2001-2013 роках показано на рисунку 9.



Рис.9. Співвідношення чисельності незайнятих громадян та кількості вакансій на кінець 2001-2012 років та співвідношення кількості безробітних та кількості вакансій на кінець 2013 р. у Вінницькій області5.

Ще одна ситуація підтверджує згубний вплив економічної кризи 2008 року на попит на ринку праці. У 2013 році кількість незайнятих на одне вакантне місце становила 300% від показника 2001 року і майже 800% від показника 2003. Це дуже негативна тенденція, яку терміново потрібно виправляти.

Тепер порівняємо потреби в працівниках, кількість безробітних та економічно активного населення у Вінницькій, Дніпропетровській та Волинській областях за І півріччя 2013 і І півріччя 2014 років (табл. 1).

Я вибрала для аналізу саме ці області, тому що вони знаходяться в різних частинах нашої країни і мають різні тенденції розвитку як на основі традицій, так і на основі різних видів ресурсів.

Таблиця - Порівняльна характеристика областей (додатки 2, 3, 5) .

Область	І півріччя 2013 року, тис.осіб	І півріччя 2014 року, тис.осіб
	к-сть зайнятого населення	к-сть безробітніх	потреба в працівниках	к-сть зайнятого населення	к-сть безробітніх	потреба в працівниках
Вінницька	696,6	66,5	1,5	669,3	76,0	1,1
Волинська	443,4	39,9	1,0	417,9	44,8	1,0
Дніпропетровська	1538,5	109,8	8,5	1497,5	113,5	8,1



Для того, щоб краще було порівнювати ці показники, трансформуємо ці всі значення у діаграми (рис.10 та рис.11).

Рис.10. Відношення вакансій до безробіття у Вінницькій області в І півріччі 2014 року.

Рис.11. Відношення зайнятих до безробітних у Вінницькій області в І півріччі 2014 року.

На рисунках видно, що безробітні в числі зайнятих приблизно дорівнюють вакансіям в числі безробітних (або, якщо написати правильніше, кількість безробітних, яка може бути працевлаштована). Звичайно, при нормальному функціонуванні ринкової економіки незначне безробіття - це нормально, але навіть на графіку кількості вакантних місць проти кількості безробітних майже не видно.

І якщо розглядати абсолютні показники, то кількість безробітних у Вінницькій області у 2013 році в розмірі 66,5 тис. осіб проти 341 вакантного місця лякає (відношення цих показників - приблизно 195:1).

Проаналізувавши 3 області ми бачимо, що у всіх них збільшилась кількість безробітних, при чому зменшилась кількість зайнятого населення та кількість вакансій (лише у Волинській області цей показник залишився сталим. Причиною цьому може бути те, що і раніше на Волині було низьке працевлаштування і зміни в економічній ситуації сильно не можуть на це вплинути).

Отже, Вінницька область не вирізняється серед інших проаналізованих областей в тенденції до незначного погіршення становища на ринку праці, а саме в плані потреби підприємств у працівниках.



Розділ 3. Висновки та пропозиції щодо вирішення проблем

На жаль, те, що в певній області існують проблеми в якійсь сфері, автоматично стверджує, що проблеми існують і на рівні держави. Протягом свого дослідження я виявила кілька досить гострих і розповсюджених проблем, які мають очевидні логічні вирішення.

1. В багатьох джерелах можна зустріти інформацію, яка стверджує, що у Вінницькій області, як і у всій державі, більша частка працівників старшого віку, а молоді не вистачає робочих місць. Навіть у повсякденному житті в багатьох підприємствах і установах переважно працюють провірені часом працівники, які уже (як частіше всього буває) отримують пенсію.

Така тенденція знижує можливість амбіційної молоді на працевлаштування та досягнення своїх цілей. В свою чергу підприємці, ставлячи наголос на досвідченості працівників (які здебільшого є консервативними), виключають прогресивні ідеї молоді на впровадження революційних інновацій, що призупиняє розвиток процесу виробництва та його організації, і що також стримує покращення трудового процесу.

Необхідно заохочувати роботодавців на рівні держави надавати робочі місця здібним молодим людям, в той самий час сприяти передаванню знань досвідчених працівників і забезпечувати працівників старшого віку достойними виплатами, з якими вони могли б жити не працюючи.

2. Сучасне становище характеризується високою нестачею кваліфікованих кадрів за окремими професіями та спеціальностями. Однією з причин є неспівпадіння структури професійної освіти з потребами ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою.

Ця проблема може бути вирішена реформуванням системи освіти на державному рівні, яка наразі здійснюється. Необхідно готувати фахівців з достатніми знаннями, які потрібні на ринку праці та в певній кількості. Перевищення (або недостатня кількість) пропозиції робочої сили веде до безробіття в області, та і взагалі в країні (або до нестачі робітників на підприємстві).

3. Істотною проблемою також є те, що багато людей працюють на підприємствах неофіційно, отримуючи свою заробітну плату «у конвертах», що викривлює статистичні дані та дає можливість працедавцям не збільшувати кількість своїх податків до державного бюджету.

Рішенням може бути: по-перше, апарат примушення підприємців реєструвати всіх працівників, які фактично у них працюють; по-друге, сформувати бажання у працівників (за допомогою введення додаткових особливих пільг за стаж роботи чи щось подібне) офіційно працевлаштовуватись.

4. Сучасна ситуація нашої країни не дозволяє ринку праці працювати ефективно. Пропозиція робочої сили через призиви до військових сил значно зменшилась. На окупованих територіях підприємства взагалі не функціонують.

Вихід з цієї проблеми один - роз'язання воєнного конфлікту і повернення до нормального життя.

5. Наступна проблема пов'язана з попередніми. Вона стосується неможливістю певних груп найманих робітників знайти собі роботу, яка б відповідала їх кваліфікації, що випливає зі збільшення кількості непрацюючих і безробітних, які мають повну вищу або базову вищу освіту.

Для того, щоб вирішити цю проблему, потрібно, проаналізувавши фактичний і потенційний попит на ринку праці, визначати, кого навчати і яку кількість випускати (встановлювати ліміти навчальних місць по кожній професії, але так, щоб всі бажаючі змогли вчитись). В такому випадку випускники (можливо і за запитом) змогли б вибирати між вакансіями і точно бути впевненими, що після закінчення університету вони, потенційно, будуть.

6. Вагомим чинником, що вплинув на потребу підприємств у працівниках у Вінницькій області (що випливає з аналітичного розділу даної роботи), є наслідки світової економічної кризи 2008 року, відгуки якої долинають до нас і сьогодні (високий рівень безробіття при низькому працевлаштуванні).

Вихід - розробка доцільного оподаткування і за рахунок цього - збільшення видатків з бюджету на допомогу розвитку бізнесу та на оплату праці персоналу. Це, в свою чергу, призведе до розширення виробництва і збільшення робочих місць на підприємствах області.

7. Будучи родом із Вінниччини, я можу стверджувати, що у області існує величезна нестача робочих місць, що видно із усіх графіків. Зокрема існує проблема працевлаштування жителів села. Сільські жителі можуть працювати або у школі (якщо її ще не встигли закрити), в лікарні (лише кілька сільських лікарень на область), в сільській раді, або ж відкривати свою справу. Усі інші змушені шукати роботу або у великих містах за невисоку заробітну плату, або ж виїжджати на заробітки за кордон.

Наприклад, кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства становлять лише 1% (= 2 вакантні місця) від усіх вакансій Вінницької області у 2013 році.

У містах, де населення більше, ситуація дещо краща, проте проблеми залишаються ті ж самі 191 людина (за статистичною інформацією) на 1 вакантне місце.

Як уже говорилось, вирішити подібні проблеми може тільки держава, яка сприятиме створенню робочих місць в регіонах хоча б з найвищим рівнем безробіття.

В загальному можна зробити висновок, що, якими б не були проблеми, їх завжди можна вирішити, коли ґрунтовно попрацювати над цим питанням. Попит підприємств на працівників визначає рівень безробіття в країні. Тому держава має щось робити, аби якомога зменшити число безробітних в країні та збільшити попит роботодавців на працівників.



Список використаних джерел

1. Конспект лекцій з економіки підприємства. Електронний ресурс. Режим доступу http://pidruchniki.com/1584072024314/ekonomika/ekonomika_pidpriyemstva

2. Статистична інформація Державної служби зайнятості. Електронний ресурс. Режим доступу - http://www.dcz.gov.ua/control/uk/statdatacatalog/list/category?cat_id=305437

3. Статистичний збірник "Ринок праці України - 2013". Роздiл 2. Пропозиція робочої сили та попит на неї.

4. Статистична інформація Державної служби статистики. Електронний ресурс. Режим доступу - http://www.ukrstat.gov.ua/

5. Черешня С.С. Практика визначення потреби економіки в працівниках у професійному аспекті. Прогнозування ринку праці в професійному аспекті. Хмельницький - 2012. С. 52-54.

6. Костюк М.В. Окремі питання забезпечення професійного навчання на підприємствах. НУ «Львівська політехніка» - 2012. С. 70-75.

7. Ковбасюк Ю.В. Державна кадрова політика в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку. Київ - 2012.



Додаток

Размещено на Allbest.ru

...