Організація виробництва та управління робочим часом

Размещено на http://allbest.ru

1. Хронометраж, його призначення. Види хронометражних спостережень та сфера їх застосування

Хронометраж - це вид спостереження, при якому вивчаються циклічно повторювані елементи оперативної роботи, окремі елементи підготовчо-заключної роботи або роботи з обслуговування робочого місця.

Основне призначення хронометражу:

- визначення тривалості повторюваних елементів операції (прийомів і рухів) для розрахунку норм або для розробки нормативів часу;

- виявлення і вивчення передових методів і прийомів праці з метою передачі цих методів роботи широкому колу робітників;

- перевірка встановлених норм виробітки;

- виявлення причин невиконання норм окремими робітниками [1, с. 318].

У період підготування до проведення хронометражу спостерігач вивчає технологічний процес виконання нормованої операції, аналізує його, розбиває операцію на елементи, вивчає режим роботи устаткування й організацію робочого місця. Всі виявлені недоліки усуваються до початку спостереження.

При виборі виконавця враховується ступінь виконання ним норм, його кваліфікація, відповідність розряду нормованої роботи і робітника.

Перед проведенням хронометражу встановлюється кількість необхідних спостережень. Воно залежить від тривалості елементів операції, типу виробництва і вимог, запропонованих до ступеня точності отриманих даних. Для більшої точності проводиться більше число спостережень.

Хронометраж може бути неперервний, коли виміри тривалості елементів операції проводяться безупинно від початку до кінця операції, і вибірковий, при якому проводяться виміри окремих елементів операції.

При проведенні неперервного хронометражу в хронокарті відмічається час початку хронометражу, а потім фіксується по поточному часі закінчення кожного елемента.

Обробка результатів спостереження починається з визначення тривалості виконання окремих елементів операції. При проведенні неперервного хронометражу вона дорівнює різниці показань поточного часу двох суміжних вимірів. Потім виключаються помилкові (дефектні) виміри, про які зроблені оцінки при спостереженні, і складаються хронометражні ряди тривалості виконання кожного елемента операції у усіх вимірах. Якість результатів спостереження характеризується розміром коливань цифрових значень хроноряду. Коливання залежать від виконуваної роботи, характеру участі в ній робітника, тривалості елементів операції, типу виробництва, кваліфікації спостерігача і використовуваних при вимірі приладів [2, с. 134].

Показником оцінки хроноряду є фактичний коефіцієнт сталості, що визначається відношенням максимальної тривалості елемента в даному хроноряді до мінімальної. Фактичний коефіцієнт сталості порівнюється з нормативним. Якщо він менше або дорівнює нормативному, хроноряд рахується сталим, а саме спостереження якісним.

Далі визначається середня тривалість виконання кожного елемента операції.

Аналіз отриманих результатів проводиться з метою перевірки раціональності процесу виконання операцій. При цьому вишукуються можливості скорочення витрат часу шляхом усунення окремих елементів операції, заміни деяких прийомів більш раціональними і менше стомливими, а також перекриття машинним часом окремих елементів ручної роботи.

За допомогою аналізу визначаються склад операції і тривалість виконання окремих її елементів. Після цього встановлюється оперативний час виконання операції або вихідні дані для розробки нормативів на ручні і машинно-ручні роботи.

Аналогічно проводиться вивчення хронометражем витрат часу на окремі елементи підготовчо-заключної роботи і роботи з обслуговування робочого місця [3, с. 64].

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб -- для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3-5 сек.).

Фотохронометраж проводять у тих випадках, коли спостереження за складом та структурою виробничого процесу необхідно доповнити високоточними замірами тривалості окремих найбільш важливіших трудових операцій та рухів робітників. Тому фотохронометраж є комбінованим методом проведення спостереження, який поєднує методику проведення фотографій та хронометражу [4, с. 208].

Хронометраж поділяють на індивідуальний і груповий (бригадний) залежно від чисельності спостережуваних робітників.

За допомогою індивідуального хронометражу визначають витрати часу окремими виконавцями, що дозволяє вивчити роботу з максимальним ступенем її деталізації.

При груповому хронометражі один спостерігач вивчає роботу групи робітників, що виконують одну виробничу операцію. Його застосовують для вивчення складу групи та раціонального розподілу в ній роботи між робітниками. Для досягнення більшої точності ставлять двох хронометражистів, які ведуть спостереження незалежно один від одного, а після закінчення роботи звіряють дані отримані кожним із спостерігачів.

Хронометражні спостереження всіх різновидів здійснюють тільки методом безпосередніх вимірів часу.

Хронометражні дослідження розрізняють за повнотою охоплення елементів оперативної роботи, а також за способом фіксації часу. Виходячи з цих ознак, виділяють суцільний і вибірковий хронометраж.

При безперервному хронометражі проводять безперервне вивчення та заміри тривалості всіх елементів операції в їх технологічної послідовності.

При вибірковому хронометражі вивчають і заміряють тривалість не всієї оперативної роботи, а тільки окремих її елементів.

Так як при хронометражі зустрічаються з нерівномірністю в роботі, слід визначити, при якій кількості циклів відхилення будуть взаємно погашатися. Очевидно, що обмежитися невеликою кількістю спостережень не можна, тому що результати можуть бути випадковими, однак, починаючи з певного числа, збільшення мало підвищує ступінь достовірності, одночасно збільшуючи трудомісткість спостереження в прямій пропорції [5, с. 433].

2. Нормування праці робітників у виробничих бригадах

Нормування праці є складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення одиниці продукції) окремими робітниками (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці.

Необхідними визнаються витрати, що відповідають ефективному для конкретних умов виробництва використанню трудових та матеріальних ресурсів в умовах дотримання науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку.

Організація нормування праці в народному господарстві регулюється Кодексом законів про працю України, постановами кабінету Міністрів, положенням та роз'ясненням Міністерства праці, а також нормативними актами міністерств і відомств України та Рекомендаціями щодо нормування праці в галузях народного господарства.

Нормування праці є невід'ємним елементом оцінки її результатів та нарахування заробітної плати більшості категорій працівників [6, с. 96].

Нормування праці здійснюються з метою визначення:

а) мінімально допустимого обсягу роботи (норми праці), що його має виконати працівник за певний відрізок часу (годину, зміну) в умовах господарської діяльності підприємства;

б) максимально допустимого часу, необхідного для виконання конкретної роботи або операції.

Норми праці визначають у вигляді норм виробітку, норм часу, норм обслуговування та норм (нормативів) чисельності працівників.

Нормативи праці - це розрахункові значення (розмір) витрат праці (часу) на виконання окремих елементів (комплексів) робіт, обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, бригади, структурного підрозділу тощо, а також чисельність працівників, необхідних для виконання виробничих, управлінських функцій або обсягу робіт, прийнятого за одиницю виміру, в залежності від конкретних організаційно-технічних умов та факторів виробництва [7, с. 34].

Серед колективних форм організації праці провідне місце належить виробничій бригаді, де досягається найбільш тісна кооперація працівників, яка притаманна внутрішньо дільничній кооперації.

Виробнича бригада - це групова форма безпосередньої інтеграції (кооперації) праці кількох робітників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати роботи. Основною передумовою такого об'єднання є організаційно-технологічні умови виробництва, за яких не тільки можлива, а й економічно доцільна колективна форма ведення виробничого процесу.

Бригади створюються в таких випадках:

1)для обслуговування великих і складних виробничих агрегатів;

2)на потокових лініях;

3)у разі спільного виконання комплексного виробничого завдання кількома робітниками, коли результати роботи кожного з них неможливо або недоцільно планувати і враховувати окремо;

4)для виконання певної роботи в суворо обмежені строки, чого один робітник за даного обсягу роботи забезпечити не може;

5)з метою безпосередньої взаємодії між обслуговуючими, допоміжними та основними робітниками в межах певної виробничої дільниці;

6)для полегшення поточного розподілу оперативних завдань між працівниками за відсутністю постійного закріплення робочих місць або певного кола робіт за кожним виконавцем.

Бригадна форма створює можливості для зміни праці, на основі суміщення професій і функцій підвищує її змістовність, сприяє підвищенню кваліфікації, збільшує зацікавленість у праці і в колективних її результатах. Тому бригада - не лише низова форма кооперації (і поділу) праці, первинний трудовий осередок підприємства, а й первинний соціальний осередок, у якому формується особливий соціально-психологічний клімат, вирішуються питання виробничого, соціального і виховного характеру [8, с. 68].

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає:

- проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади;

- побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу;

- установлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою.

Розробляються критерії оцінювання праці, матеріального і морального стимулювання.

Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані й комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються з робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової ліній та ін.).

Комплексні бригади створюються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Такі бригади доцільно створювати на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковим поділом праці, зумовленим певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд із закріпленою за ним операцією у разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке сумісництво професій і взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується комплекс робіт. Наскрізні бригади об'єднують робітників усіх змін і створюються для роботи на устаткуванні у разі тривалого циклу оброблення виробів або для виконання певної роботи, яка перевищує тривалість зміни.

Колективний характер праці в бригаді поєднується з поділом праці між членами бригади. Робота між членами спеціалізованих бригад розподіляється в основному з урахуванням їх кваліфікації. У комплексних бригадах роботи розподіляються відповідно до професії, спеціальності та кваліфікації [9, с. 203].

З огляду на характерні особливості організації колективних трудових процесів і наведені завдання можна виокремити загальні та специфічні принципи проектування організації праці в бригадах.

Загальні принципи передбачають:

- безперервність трудових процесів;

- суміщення окремих трудових дій і прийомів;

- раціональне завантаження робітників і техніки, яка ними використовується;

- підвищення змістовності праці і творчих можливостей її здійснення;

- відповідність розрядів і професій роботі, яка ними виконується.

До специфічних принципів проектування колективних трудових процесів належать такі:

- забезпечення часових і просторових взаємозв'язків, пропорційності і злагодженості в роботі протягом усього виробничого циклу;

- запобігання можливим порушенням виробничого процесу;

- синхронізація роботи взаємопов'язаних виробничих ланцюгів;

- створення зацікавленості в поліпшенні результатів колективної праці і підвищення колективної відповідальності;

- забезпечення умов для надання взаємної допомоги;

- взаємоконтроль.

Проектуючи організацію праці в бригадах, поряд із загальними і специфічними її принципами, необхідно враховувати також:

1)відповідності процесів праці психофізіологічним потребам людей і діючим нормам;

2)організаційну формалізацію трудових процесів у відповідних нормативах, картах та інструкціях;

3)забезпечення навчання робітників новим прийомам і методам праці;

4)спорідненість із системою організації та управління виробництвом [10, с. 158].

Також, для успішної роботи виробничої бригади важливо, щоб її очолював авторитетний висококваліфікований робітник.

хронометраж нормування виробничий

Список використаної літератури

1. Васильков В. Г. Організація виробництва: навч. посіб. / В. Г. Васильков. - К. : КНЕУ, 2003. - 600с.

2. Гадина Н. М. Економіка і нормування праці: навч. посіб. / Н. М. Гадина. - І. : ІГЕА, 1994. - 375 с.

3. Янишев В. І. Організація нормування і оплата праці: навч. посіб. / В. І. Янишев, А. В. Яковлев. - Т. : ВГЛТА, 2005. - 118 с.

4. Круш П. В. Організація виробництва. Підручник. / П. В. Круш, В. І. Подвігіна, В. О. Гулевич. - К. : Каравела, 2010. - 536 с.

5. Васильков В. Г. Організація і управління процесами виробництва: навч. посіб. / В. Г. Васильков, Н. В. Василькова. - К. : КНЕУ, 2011. - 503 с.

6. Данюк В. М. Нормування праці: Підручник. / В. М. Данюк, В. М. Абрамова. - К. : Вища школа, 1995. - 208 с.

7. Герасимчук В. Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність: Підручник. / В. Г. Герасимчук. - К. : Вища школа, 1995. - 265 с.

8. Гупалов В. К. Управление рабочим временем: учебн. изд. / В. К. Гупалов. - М. : Финансы и статистика, 1998. - 240 с.

9. Єгупов Ю. А. Організація виробництва на промисловому підприємстві: навч. посіб. / Ю. А. Єгупов. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 488 с.

10. Петрович Й. М. Організація виробництва: Підручник. / Й. М. Петрович, Г. П. Захарчин. - Львів: Магнолія плюс, 2004. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru