Соціальна відповідальність та етика менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

менеджмент діловий репутація

Вступ

Розділ 1. Соціальна відповідальність

1.1 Поняття соціальної відповідальності

1.2 Види соціальної відповідальності

1.3 Переваги та недоліки соціальної відповідальності

Розділ 2. Соціальні зобов'язання, соціальний контракт

2.1 Поняття та формування соціального контракту

Розділ 3. Сутність етики менеджменту

3.1 Визначення етики менеджменту та види етичних підходів

3.2 Фактори, що визначають етичний вибір

Розділ 4. Механізм формування етичної поведінки

Розділ 5. Стандарти етики менеджменту

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна організація є складовою частиною оточення, що включає багато складових (місцеві спілки, споживачів, постачальників, засоби масової інформації, робітників, акціонерів), від яких залежить саме існування організації. Вона пов'язана не лише з досягненням економічного результату, який вимірюється передусім обсягами виготовленої продукції (послуг), рівнем прибутку підприємства.

Важливе значення має й етика ділового співробітництва, виявом якої є дотримання правил і норм партнерства, конкурентної боротьби, турбота про ділову репутацію фірми та людей, причетних до неї. Не менш значущими для підприємців, менеджерів є відповідальність перед суспільством, соціальна етика. Адже кожна організація використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому повинна усвідомлювати свій обов'язок, нести відповідальність перед суспільством, спрямовуючи частину своїх доходів та зусиль на його благо і вдосконалення.

Розділ 1. Соціальна відповідальність

1.1 Поняття соціальної відповідальності

У повсякденній роботі менеджерів все більше місце посідають громадські справи і питання соціальних змін. Експерти менеджменту підкреслюють, що соціальні проблеми сьогодні такі ж важливі, як і питання прибутку, хоча в недалекому минулому бізнесмена цікавив лише прибуток.

Вивчаючи зміст категорії «відповідальність», ми повинні виходити з того, що соціальну відповідальність не можна зводити до одного з її різновидів: моральної, політичної, юридичної, професійної та ін. У процесі вивчення цих різновидів відповідальності необхідно мати на увазі те, що співвідношення соціальної відповідальності з її різновидами можливо уявити як діалектичний зв'язок загального та особливого.

Соціальна відповідальність є родовим поняттям стосовно її різновидів. Найбільш суттєві риси та ознаки, які притаманні соціальній відповідальності, властиві і її окремим різновидам:

Так, Л. Білецька визначає соціальну відповідальність як обов'язок особи оцінити власні наміри та здійснювати вибір поведінки відповідно до норм, що відображають інтереси суспільного розвитку, а у випадку порушення їх -- обов'язок звітувати перед суспільством і нести покарання.

Схоже, але більш ємке визначення соціальної відповідальності знаходимо у Р. Хачатурова та Р. Ягутяна. Під соціальною відповідальністю вони розуміють дотримання суб'єктами суспільних відносин вимог соціальних норм, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок, вони зобов'язані нести доповнюючий обов'язок особистого чи майнового характеру.

О. Плахотний вважає, що поняття відповідальності поєднує дві форми, два різних види відповідальності:

1) відповідальність як реакція суспільства на поведінку індивіда (суспільна відповідальність);

2) відповідальність як система відповідей індивіда на вимоги суспільства (особиста відповідальність).

За Осовською ж соціальна відповідальність -- це готовність відгукнутися на потреби суспільства, жертвуючи при цьому короткостроковим прибутком. Вкладення в будівництво лікарень і шкіл, філантропічні програми, безпека і висока якість продукції без забруднення навколишнього середовища - все це також підпадає під категорію соціальної відповідальності.

1.2 Види соціальної відповідальності

Соціальна відповідальність відображає певне співвідношення між особистістю та суспільством інтегрально. Як зазначає О. Ростигаєв, соціальна відповідальність є виразом всієї багатоманітності соціальних відносин та узагальнений вираз всіх форм відповідальності. Специфіка конкретних видів відповідальності обумовлена природою тих суспільних відносин, всередині яких вони виникли та існують у власній якісній визначеності.

М. Бахтіним виділяються наступні види соціальної відповідальності: моральна, персональна, політична, соціальна. Р. Хачатуров вважає, що у суспільстві існує стільки різновидів соціальної відповідальності, скільки в ньому діє різновидів соціальних норм.

Досить обґрунтованою вважаю класифікацію соціальної відповідальності на не правову та правову.

1) Не правова соціальна відповідальність не має юридичного характеру та виступає у формі моральної, політичної, корпоративної, релігійної, етичної та ін.

Моральна відповідальність настає у випадку порушення традицій, звичаїв, норм культури та естетичних норм. Вона відображається у суспільному осуді та соціальному відмежуванні від суб'єкта, що порушує чи ухиляється від виконання норми поведінки. Моральна відповідальність має важливе значення, оскільки забезпечує відповідність суб'єктів прийнятим у суспільстві уявленням про добро та зло, справедливість та несправедливість.

Політична відповідальність настає при порушенні норм, дотримання яких покладається суспільством на публічного політика. Її призначенням є забезпечення упорядкування політичної сфери суспільних відносин шляхом демонстрації недовіри, не обрання політика на новий термін до представницького органу, виключення з певної організації.

Корпоративна відповідальність настає у випадку порушення корпоративних правил, які прийняті певною соціальною структурою та не мають правового значення. Відображається у осуді членами корпорації чи виразі недовіри порушнику.

Релігійна відповідальність засновується на нормах, що регламентують порядок відправлення релігійних культів, та на вірі у Бога. Забезпечують організацію релігійної сфери шляхом визначення можливих засобів впливу до суб'єктів, що порушують вимоги релігійних норм.

Всі згадані вище види соціальної відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативна реакція з боку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу на нормо порушника. Вона не заснована на праві вимагати відповідної поведінки, а відображається у бажанні висловити негативне ставлення шляхом відмови у спілкуванні чи дистанціювання.

2) Правова відповідальність настає у випадку порушення норм державно-організованого права. Вона має активний характер, оскільки передбачає активний психологічний вплив на порушника аж до застосування примусового фізичного впливу.

Юридична відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється необхідність для організації встановленим суспільством правилам, досягнення її економічних цілей у рамках закону. Закони можуть видаватися місцевою або центральною владою.

Також до видів соціальної відповідальності відносять:

Економічна відповідальність. У граничному випадку економічна відповідальність фірми зводиться винятково до максимізації прибутку. Дану концепцію запропонував і розробляє нобелівський лауреат, економіст Мілтон Фрідмен. Згідно М. Фрідмена діяльність компанії повинна бути підлегла одержанню прибутку, а її єдина місія полягає в підвищенні прибутку (доти, поки дії організації не виходять за рамки закону).

Етична відповідальність . Етично відповідальна поведінка компанії означає суспільно корисні дії, що не передбачені законами або не відповідають прямим її економічним інтересам. Для того щоб поведінка організації була етичною, її менеджери повинні дотримуватися принципів рівності, чесності і неупередженості, дотримувати права співробітників. Як неетичні оцінюються рішення, що дозволяють людині чи всій організації одержувати вигоди за рахунок суспільства.

Прийнята на себе відповідальність. Прийняття на себе відповідальності носить для корпорації винятково добровільний характер і зв'язана з бажанням компанії внести свій внесок у розвиток суспільства, до якого її не зобов'язують ні економічні мотиви, ні закони, ні етика. Як правило, маються на увазі різні дії філантропічного характеру, яких ніхто не вимагає і які не приносять компанії відчутної вигоди.

1.3 Переваги та недоліки соціальної відповідальності

Визначення підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності й відповідна поведінка мають свої преваги та недоліки; зокрема Кузьмін О.Є визначає такі переваги:

- забезпечує довгострокові перспективи розвитку суспільства;

- створює можливості впливу на зміни суспільства;

- допомагає розв'язувати соціальні проблеми, в тому числі й працівників організації;

- формує норми моралі в організації;

- забезпечує встановлення доброзичливих відносин між підприємцями(менеджерами) та іншими членами суспільства тощо;

Недоліки:

- порушення принципів максимізації прибутку;

- зростання собівартості продукції у зв'язку зі збільшенням витрат на соціальні потреби;

- неможливість забезпечення високого рівня підзвітності суспільству

В свою чергу Осовська І.В. додає до них:

Переваги:

- зміна потреб і надій широкої публіки

- наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем.

Недоліки:

- нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм.

- застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Концепція соціальної відповідальності охоплює п'ять ключових положень:

1. Органи державної влади мають створювати умови і показувати приклади турботи про соціальну відповідальність.

2. Бізнес має діяти як двосторонньо відкрита система: - з одного боку враховувати потреби суспільства, а з іншого - бути відкритим перед суспільством у своїй діяльності для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з метою обґрунтування правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і населення, залучаються до відповідальності за розв'язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами сфер їхньої діяльності. На цих результатах створився «Залізний закон відповідальності», за яким фірми, які його порушують, у довгостроковій перспективі чекає фіаско через втрату іміджу в районі своєї діяльності.

Таким чином, як трактує О.Є. Кузьмін соціальна відповідальність - добровільна реакція організації на соціальні проблеми суспільства.

Соціальна та правова відповідальність співвідносяться як загальне та особливе. Для цих видів відповідальності притаманні наступні спільні риси:

1. Як будь-яка соціальна, так і юридична відповідальність є засобом гарантування та охорони суспільних відносин.

2. Вони встановлюються певними суб'єктами та гарантуються певними засобами.

3. Є засобами гарантування прав людини та суспільних інтересів.

4. Є елементами надбудови суспільства, що залежать від рівня розвитку економічних, політичних та суспільних відносин.

5. Мають динамічний характер, тобто розвиваються та трансформуються разом із суспільними відносинами.

6. Існують у певній сфері та регламентуються певним різновидом соціальних норм.

7. Переслідують досягнення певної мети та мають функціональну спрямованість.

8. Передбачають настання певних наслідків для порушника.

9. Забезпечують системність суспільства як соціального утворення.

10. Виробляють повагу до прав та свобод людини і є проявами культури суспільства.

Розділ 2. Соціальні зобов'язання, соціальний контракт

Серйозною проблемою теорії і практики менеджеризму є суперечності між комерційною ефективністю корпорацій і рівнем соціального добробуту суспільства. Мова йде про те, що високим економічним показникам господарської активності фірм далеко не завжди відповідають зміни в соціальному становищі населення. Відомі приклади, коли діяльність корпорацій веде до погіршення якості життя людей. Проте саме добробут людей, а не корпоративні переваги здавна розглядалися як пріоритетна мета, основоположний принцип справедливого керування в суспільстві.

У повсякденній роботі менеджерів все більше місце посідають громадські справи і питання соціальних змін. Експерти менеджменту підкреслюють, що соціальні проблеми сьогодні такі ж важливі, як і питання прибутку, хоча в недалекому минулому бізнесмена цікавив лише прибуток.

Американські спеціалісти в галузі менеджменту говорять, що в нинішній період менеджмент буде формуватися під дією соціальних пріоритетів над метою бізнесу. Вже є менеджери, які в своїй діяльності орієнтуються на суспільну мету і беруть на себе більшу відповідальність перед суспільством за результати приватно - підприємницької практики, ніж це було властиво попереднім професійним управлінцям або власникам.

Поступово в очах суспільної думки видозмінюється і сам статус менеджменту. Раніше вважали, що менеджмент -- це певна система влади, а нині він виступає як важливий ресурс суспільства.

Сучасний менеджмент не може ігнорувати справедливі вимоги трудящих щодо поліпшення свого соціального становища.

Прийшло усвідомлення того факту, що конструктивна соціальна політика фірм і корпорацій - не вид благодійної діяльності, а інвестиція в персонал, в соціальний потенціал виробництва, значимість якої для майбутнього важко переоцінити.

Суперечки про роль бізнесу в суспільстві породили чисельні аргументи за і проти соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

1. Сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи.

Підприємства, соціальні дії яких поліпшують життя місцевого населення і ліквідують необхідність державного регулювання, можуть мати власний інтерес через вигоди, що забезпечуються участю в житті суспільства.

2. Зміна потреб і надій широкої публіки.

Наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем.

Моральні зобов'язання бути соціально відповідальними. Аргументи проти соціальної відповідальності:

1. Порушення принципу максимуму прибутку.

2. Витрати на соціальні потреби.

3. Недостатній рівень звітності широкій публіці.

4. Нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм.

5. Застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Підприємці та менеджери повинні вибирати такий варіант соціальної відповідальності, який забезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню недоліків.

Найбільшою перешкодою в розробці програм в рамках соціальної відповідальності керівники називають вимоги рядових працівників і менеджерів із збільшення доходів на акцію в поквартальному обчисленні. Намагання підвищити прибуток і доходи змушує керуючих відмовитися від передачі частини своїх ресурсів на програми, зумовлені соціальною відповідальністю.

Організації повинні спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль на користь місцевих товариств, в яких функціонує підприємство, його підрозділи та суспільство в цілому.

Для успішного управління організація повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися на проблеми, які виникають в соціальному середовищі, щоб зробити це середовище більш сприятливим для організації. Витрати на соціальну відповідальність виправдані кращим відношенням суспільства до фірми. Це повинно вести до підвищення лояльності споживачів до виробників продукції, зниження рівня регулюючого втручання держави та загального покращання стану суспільства.

Важливо також підкреслити, що не слід думати, нібито на соціально відповідальну поведінку здатні тільки великі організації. Організація по прибиранню сміття або підприємство, яке торгує піцою і яке стало спонсором спортивної команди, і маленьке оброблювальне підприємство, яке дозволяє школярам екскурсії для ознайомлення з його роботою, -- всі вони є соціально відповідальними.

Не викликає сумніву, що прибуток важливий для виживання підприємств. Якщо підприємство нездатне вести справу прибутково, то питання соціальної відповідальності стає академічним. Але організації завжди повинні вести свої справи у відповідності до суспільних очікувань.

Одже як би там не було, організації повинні вести свої справи відповідно до суспільних очікувань. Інакше кажучи, соціальне зобов'язання для підприємства означає щось більше, ніж просто філантропічну діяльність. Мається на увазі, що організація діє відповідально і в злагоді з турботами і сподіваннями широкої публіки. Ця точка зору відображена в наступному вислові Едуарда Дж. Харнеса, глави фірми «Проктер енд Гембл»:

«Керівництво компанії зобов'язане використовувати весь свій талант, щоб віддавати найвищі пріоритети прибутку, розвитку. Однак йому потрібно також мати достатньо широкі погляди, щоб в інтересах своєї компанії усвідомити важливість виконання компанією будь-якого розумного очікування, що сформувався по відношенню до неї всередині місцевої громади та різних зацікавлених верств суспільства. Відкрите визнання пріоритетів і соціально відповідальна поведінка забезпечують компанії досягнення важливих вторинних цілей. Прибутковість і розвиток йдуть пліч-о-пліч з чесним ставленням до працівників, споживачам всіх рівнів та місцевій громаді».

Історія замовчує коли і в яких суспільствах вперше виник суспільний договір. Однак уже давньогрецький софіст Протагор, вказував, що ніхто не є абсолютно самодостатнім, і що люди пов'язані один з одним взаємним співробітництвом.

Багато століть потому, такі філософи як Жан-Жак Руссо та Томас Гоббс, які дотримувалися в цьому питанні протилежних позицій, прийшли до схожих висновків. Заради миру, виживання та отримання ресурсів, кожній людині необхідно віддати частину своїх прав і взяти на себе певні зобов'язання по відношенню до інших людей - так з'являється «соціальний контракт» або ж «суспільний договір».

Соціальний контракт - це договір, що укладається між замовником та виконавцем соціального замовлення на підставі результатів відкритого публічного конкурсу, в якому регулюються відносини замовника і виконавця шляхом визначення прав та обов'язків сторін.

«Суть ідеї суспільного договору можна висловити просто: кожен з нас поміщає себе під владу загальної волі, і група розглядає кожного індивіда як частину цілого». Книга Руссо «Соціальний контракт, або принципи політичних прав» надихала революціонерів і політичних реформаторів у Північній Америці та Франції 18-го століття, а потім і в усьому світі.

Соціальний контракт змінювався вже неодноразово, навіть протягом невеликого, з точки зору історії, строку існування незалежної України, і ми будемо проходити через це знову і знову. Однак одним удосконаленням правового поля проблем, що постали перед країною, не вирішити. Необхідна зміна характеру відносин між владою і народом, в тому числі, підвищення взаємної відповідальності влади і народу один перед одним.

Але хто сьогодні візьме на себе роль суворого, неупередженого і непідкупного арбітра в набридлому всім поєдинкові «Влада проти Народу»? Адже 13 років з дня прийняття Конституції 1996 року «вдосконалення» суспільного договору йшло у бік укладення негласних домовленостей між владою і народом про те, що «трішки» порушувати Основний Закон нікому не забороняється.

І лише безплідні намагання зупинити процес наростаючого заперечення прав і свобод громадян і вседозволеності влади показують, як далеко зайшла наша країна на шляху до самознищення. Сьогодні зрозумілим є тільки одне, якщо ми справді хочемо зберегти країну, необхідно залишити всі спроби узаконити і видати за громадський договір партійні та корпоративні цінності і цілі. Минуле зависає на всіма нами важким тягарем, але Україна повинна, нарешті, повернутися обличчям до майбутнього. Тому в новому суспільному договорі не повинно бути того, що суперечить інтересам суспільства, всього суспільства.

2.1 Поняття та формування соціального контракту

Особливістю процесу впровадження соціального контрактування є організація конкурентного середовища. Тобто, виграють тендер, який організовує місцева влада, найкращі постачальники. Саме з ними й укладається такий контракт. І цей процес має кілька етапів.

Перший етап - визначення місцевою владою потреби в певних послугах. Для цього міська влада видає відповідний документ (наказ), де має бути вказано: вид послуг, цільова аудиторія, терміни надання послуг, вимоги щодо статусу і кваліфікації, певного досвіду організації, яка подається на тендер. У цьому наказі можуть бути певні обмеження щодо виду і статусу тих організацій, які будуть подаватися на тендер.

Постачальниками соціальних послуг можуть бути як бізнесові, так і неприбуткові організації. З деяких причин болгарські муніципалітети надають перевагу роботі саме з неприбутковими організаціями. Наприклад, торік організували кілька тендерів, які були відкриті лише для неприбуткових організацій. Тому в наказі можуть обмежити можливість участі тільки таких організацій. Це можуть бути фонди чи асоціації, метою діяльності яких є задоволення суспільних потреб, а не отримання певного доходу. У наказі також вказується термін, протягом якого постачальники можуть подавати свої пропозиції, і остаточний термін - коли влада має оголосити результати для широкої громадськості. В наказі (що дуже важливо) муніципалітети вказують бюджет і кількість послуг, розмір внеску (у відсотках), який може зробити сам постачальник. Адже муніципалітети найбільше цікавить ця частина внеску й те, як вона буде розподілена. Місто теж дає свою частину коштів і разом вони формують загальний бюджет, за який і надаються послуги.

Другий етап - призначення мером міста комісії, яка буде оцінювати тендерні пропозиції. До її складу обов'язково входять представники регіонального відділення Агенції соціальної допомоги. Можуть також залучатися представники державних структур (наприклад, департаменту охорони здоров'я) та третього сектора. Всі інші члени комісії призначаються мером.

Третій етап - оцінювання поданих пропозицій на основі законодавчо визначених критеріїв (є тільки мінімальні критерії та вимоги). Місцева влада може підвищити їх рівень, але, як показує практика, цього не робить, оскільки немає практичного досвіду та стандартів, на яких базувалася б розробка таких критеріїв. Одже соціальний контракт, укладений між замовником та виконавцем соціального замовлення.

Процес формування соціального контракту має 3 етапи:

1) визначення місцевою владою потреби в певних послугах

2) призначення мером міста комісії, яка буде оцінювати тендерні пропозиції.

3) оцінювання поданих пропозицій на основі законодавчо визначених критеріїв.

Розділ 3. Сутність етики менеджменту

3.1 Визначення етики менеджменту та види етичних підходів

Етика -- це набір моральних принципів і цінностей, які керують поведінкою людини чи групи людей і визначають позитивні і негативні оцінки їхніх думок і дій. Етика менеджменту зв'язана з внутрішніми цінностями, а вони у свою чергу є частиною корпоративної культури і впливають на прийняті рішення, визначають їхню соціальну допустимість у рамках зовнішнього середовища.

Відповідно етичною поведінкою є сукупність вчинків, дій людей, які відповідають нормам моралі, свідомості, порядку,що сформувалися в суспільстві, або до яких воно прямує. У процесі підприємницької та управлінської діяльності спостерігаються випадки відхилення від суспільних норм, тобто неетичної поведінки,вона може бути зумовлена різними чинниками:

конкурентною боротьбою

прагненням великих прибутків

невмілим стимулюванням керівників за етичну поведінку

недооцінкою етичних норм у суспільстві

намаганням досягнути мети та реалізувати місію організації будь-якою ціною

неетичною поведінкою партнерів

конфліктними, стресовими ситуаціями в організації

невдалим підбором та невмілим застосуванням стилів керівництва

занадто складною системою розроблення та прийняття рішень в організації…

Для забезпечення етичної поведінки сучасний менеджмент пропонує такі заходи:

запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань, правил поведінки працівників організації.

Створення комітетів з етики

Застосування механізмів стимулювання, які б протидіяли неетичній поведінці та вчинкам

Здійснення соціальних ревізій для з'ясування впливу соціальних факторів на організацію

Організацію навчання етичної поведінки керівників і усього персоналу

Постійне інформування працівників про випадки високо етичної поведінки

Проведення нарад, конференцій, симпозіумів, тощо з проблем етичної поведінки

Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Зіштовхуючись із проблемою етичного вибору, менеджери, як правило, опираються на нормативній точці зору , тобто визначених нормах і цінностях, у відповідності з якими і приймаються рішення. У нормативній етиці виділяють декілька підходів до опису систем цінностей і відповідно прийняттю етично складних рішень, що можуть бути застосовані в практиці менеджменту: утилітарний підхід, індивідуалістичний підхід, морально-правовий підхід, концепція справедливості.

Утилітаристський підхід. Основні принципи утилітаристського підходу говорять, що відповідна нормам моралі поведінка приносить найбільшу користь найбільшому числу людей. Приймаючий рішення індивід повинний розглянути вплив кожного його варіанта на всі зацікавлені сторони і вибрати варіант, що приносить задоволення найбільшому числу людей.

Індивідуалістичний підхід: припускає, що морально прийнятними є дії людини, які йдуть їй на користь у довгостроковій перспективі. Головною рушійною силою вважається самоконтроль, а всі зовнішні сили, що його обмежують, повинні припинятися. Кожна людина вибирає для себе найбільш вигідне в довгостроковій перспективі рішення, на основі чого і судить про якість своїх рішень. Індивідуалізм зводиться до поведінки, вигідній іншим людям, тобто дії людини починають відповідати бажаним для суспільства нормам. Одна з особливостей цього підходу в тому, що він допускає (якщо такі необхідні) дії індивіда, спрямовані на придбання особистих короткострокових вигод, узагалі ж не відповідним суспільним нормам.

Морально правовий підхід. Морально-правовий підхід стверджує, що людина споконвічно наділена фундаментальними правами і волями, що не можуть бути порушені чи обмежені рішеннями інших людей. У процесі ухвалення рішення можуть бути враховані наступні моральні права:

Право на волю згоди

Право на приватне життя

Право на волю совісті

Право на належне звертання

Право на життя і безпеку.

Концепція справедливості. Існує розподільна справедливість (рівним - рівне), процедурна справедливість (відповідність правилам), компенсаційна справедливість (відшкодування збитку).

3.2 Фактори, що визначають етичний вибір

При прийнятті етично вірних рішень менеджер орієнтується насамперед на окремі особистісні характеристики, такі як власне его, впевненість у своїх силах, розвинуте почуття незалежності. Одна з найбільш важливих особистих характеристик менеджера -- стадія його морального розвитку.

На стадії попереднього розвитку людей цікавлять насамперед зовнішні вигоди (і покарання). Підпорядкування влади ґрунтується на погрозі негативних наслідків у випадку непокори. В організаційному змісті цієї стадії відповідають менеджери, що використовують авторитарний чи примусовий стилі керівництва, а також менеджери, що орієнтуються на гарантії виконання окремих задач.

На другій стадії загального розвитку люди адаптуються до чекань позитивного поводження колег (родини, друзів, суспільства). Кращим способом досягнення цілей стає спільна робота в групах. Найбільш адекватним стилем лідерства стає заохочення взаємодій і кооперації.

На стадії наступного, чи принципового, розвитку люди керуються насамперед внутрішніми цінностями і нормами, у багатьох випадках ігноруючи правила і закони, що вимагають порушення цих норм. Внутрішні цінності стають більш важливими, чим навіть істотні зовнішні. На цьому вищому рівні розвитку менеджери використовують трансформаційний чи обслуговуючий стилі керівництва, увага концентрується на потребах послідовників і стимулюванні навколишніх до самостійного мислення, рішенню виникаючих проблем виходячи з принципів моралі.

Таким чином етична чи аморальна практика ведення бізнесу є відображенням системи цінностей, яка сформувалась у суспільстві, певній соціальній групі чи організації. Тому етичні норми поведінки необхідно впроваджувати на засадах виховання високого рівня культури та навчання етикету кожного члену колективу.

Розділ 4. Механізм формування етичної поведінки

Для того щоб етичні принципи, норми, правила та стандарти перетворились в реалії ділового життя, вони повинні бути включені в процес прийняття рішень на всіх рівнях управління, а також в практику роботи всіх співробітників, тобто бути частиною реального кадрової політики.

У світовій економіці існує сім основних механізмів, за допомогою яких можна впровадити в практику етичні норми. До них відносяться:

1) етичні кодекси;

2) комітети з етики;

3) тренінг;

4) соціальні аудити;

5) юридичні комітети;

6) служби, що розглядають претензії громадян з етичних питань;

7) зміни в корпоративній структурі.

Найбільш часто застосовуваним механізмом є етичний кодекс. Він розробляється спеціально створеним органом - комітетом, комісією тощо близько 90 % закордонних компаній впроваджувало етичні принципи за допомогою таких кодексів. Вони можуть бути розроблені для компанії в цілому і містити загальні для всіх етичні правила.

Щоб зробити кодекс ефективним, зазвичай бувають прийняті певні дисциплінарні заходи, що направляються на покарання порушників кодексу і заохочення вчинків, здійснених відповідно до правил етичного кодексу.

Комітет з етики корпорації має певний набір функцій, до яких відносяться наступні:

1. винесення етичних питань для обговорення правлінням або топ-менеджерами;

2. доведення основних вимог етичного кодексу до відома менеджерів усіх рівнів та рядових співробітників;

3. розробка заходів, що підтримують кодекс;

4. аналіз і перегляд кодексу на основі щорічних звітів внутрішньо-корпоративних і залежно від змін зовнішнього середовища організації, особливо системи духовних цінностей і думки громадськості;

5. складання звітів про діяльність комітету для ради директорів;

6. забезпечення вищого рівня менеджменту консультаціями фахівців з етичних питань.

Управлінський етичний тренінг є ще однією можливістю впровадження етичних принципів в діяльність корпорацій. Це набори етичних норм, своєрідні етичні модулі, які включаються в загальну програму підготовки менеджерів низового і середньої ланки.

Тренінг сприяє практичному впровадженню етичних принципів в структуру прийняття корпоративних рішень.

Соціальний аудит покликаний перевірити і дати інформацію про те, якою мірою дії корпорації відповідають очікуванням суспільства. Він може бути використаний у корпорації для внутрішнього контролю за ступенем етичності дій корпусу менеджерів, за виконанням етичного кодексу, за раціональним використанням ресурсів, для звітності перед власниками акцій і т. п.

Юридичний комітет займається контролем за дотриманням корпорацією всіх законів і підзаконних актів з усіх напрямків діяльності;частина роботи такого комітету стосується спостереження за відповідністю дій корпорації законам і підзаконним актам, що носять етичний характер: з охорони навколишнього середовища, захист прав людини і т. п.

Лише деякі підприємства мають спеціальні служби по врегулюванню етичних претензій. Зазвичай співробітники таких служб розглядають скарги та претензії з етичних питань, які надійшли як з боку, так і від працюючих в даної корпорації.

Останнім, що характеризує світову економіку, лише незначне число корпорацій робить внутрішні структурні зміни з метою пристосування до етичним вимогам.

Отже,чи можна за допомогою певних механізмів і важелів менеджменту зробити поведінку корпорації етичним? Так, можна.

Урядові постанови у багатьох країнах змусили корпорації більш гнучко реагувати на мінливі суспільні цінності, витрачати кошти на контроль за забрудненням навколишнього середовища, забезпечувати рівні можливості трудитися національним меншинам і жінкам і т.п. Етичні кодекси, розроблені на базі цих постанов, не раз допомагали менеджерам корпорацій знаходити вихід зі складних етичних ситуацій, а також створювати корпоративну культуру.

Характерною особливістю сучасних кодексів етики є те, що розділи, що містять рекомендації щодо усунення етичних проблем, що виникають у зв'язку з конфліктами інтересів, розроблені більш детально і ретельно, ніж інші розділи.

Саме існування етичного кодексу корпорації як колективного етичного стандарту допомагає менеджерам корпорації перейнятися розумінням етичності своїх ділових рішень. І письмова форма надає кодексів ще більшу значимість.

Кодекс дає загальний орієнтир в тих ситуаціях, коли важко однозначно визначити, що етично, а що неетично в діях менеджменту корпорації, тобто коли в суперечність приходять універсальна етика та професійна етика.

Однак у етичних кодексів є ряд недоліків:

а). Вони вимагають значних витрат часу і грошей.

б). Вони вимагають високої кваліфікації тих, хто їх складає.

в). Іноді їх рекомендації занадто розпливчасті, і з їх по міццю насилу можна вирішити конкретну етичну проблему.

г). Своїм існуванням кодекси передбачають необхідність застосування покарань для порушників.

д). Разом з тим все те, про що в кодексі не йдеться, можна оцінити як допустимі дії.

е). Етичні кодекси не гарантують менеджерам ні контролю над зовнішніми (по відношенню до корпорацій) впливами на ділову етику, ні способів вирішення глобальних етичних проблем.

У світовій економіці багато компаній в даний час створюють підрозділи або наймають окремих співробітників для розробки етичних кодексів: вживаються заходи щодо ознайомлення менеджерів з положеннями цих кодексів; створюється також система заохочення менеджерів за умови врахування ними питань етики при прийнятті рішень і відповідності їх службового поведінки етичним нормам, зафіксованим у кодексах.

При контролі службових дій співробітників компанії використовують тести на детекторах брехні, тести на прийняття наркотиків і т. п.

Більш продуктивним, на погляд менеджерів багатьох фірм та їхніх власників, є шлях прийняття на роботу випускників навчальних закладів, де була велика і розгалужена програма навчання основам етики. У такому випадку етичні стандарти закладаються у свідомість (і підсвідомість) майбутнього співробітника як частина світоглядного комплексу і, навіть можна сказати, як непорушні аксіоми, що не підлягають оскарженню. Тоді громіздка і дорога система розробки кодексів компаній, навчання співробітників етичним нормам контролю за дотриманням етичних вимог виявляється в значній мірі непотрібною. Тому великі і багаті фірми, що мають власні ділові школи, школи бізнесу, впроваджують у них такі програми для навчання студентів, як програми етики менеджменту, етики бізнесу, етики ділових відносин, етики мовного впливу. Іноді це набір етичних принципів, які є етичні стандарти в теорії, іноді-конкретні приклади і ситуації, вивчення і розбір яких дає можливість студентам самим сформулювати теоретичні постулати,визначають етичні межі дій і поведінки в їх майбутньої ділової практики.

Розділ 5. Стандарти етики менеджменту

Стосовно бізнесу етика визначає такі моральні критерії і параметри відносин між виробниками і споживачами, службовцями і керуючими компанії, самими компаніями і державою, які утворюють систему взаємних обов'язків індивідуумів.

Без дотримання етичних норм вся інфраструктура бізнесу, яка в багатьох випадках будується на основі неформальних угод, неформальних контрактів, довіри партнерів один до одного, буде порушеною. Тому ступінь довіри партнерів один до одного відіграє суттєву роль в бізнесі.

Існує чимало етичних критеріїв цивілізованого підприємництва, але особливу цінність в ділових відносинах набуває чесність і порядність партнерів. Американський підприємець К. Редолл писав, що в бізнесі необхідно покладатися на сумлінність індивідуума: це той бік свободи, яка називається відповідальністю.

Однією з найпопулярніших форм закріплення ділової етики є проголошення етичних кодексів або кодексів поведінки, які приймає корпорація. Вони є списком заповідей і правил для службовців (не зловживати службовим становищем, не давати хабарів, не приймати подарунків), або декларуванням загальних принципів.

Етичні кодекси розробляються не тільки фірмами. В США, наприклад, існують цехові кодекси, які застосовують групи професійних бізнесменів (спеціалісти з реклами і маркетингу, маклери, брокери, збутовики та ін.). В деяких галузях родинні фірми застосовують галузеві етичні кодекси. Це дозволяє, з одного боку, розробити єдині етичні критерії в певній сфері бізнесу для всіх підприємців, які ведуть власну справу в цій сфері, з іншого - спрощують виявлення неетичної поведінки конкурентів, створюють конкурентні стимули для підвищення доброякісності виробів.

На сучасному етапі, дедалі більше компаній вводять посаду "посередника зі скарг працюючих". У функції посередників входять дослідження етичних питань, консультації для службовців, аналіз потенційних проблемних галузей.

Виховання в персоналі таких рис, як чесність, уважність, надійність формує високу культуру обслуговування клієнтів. Пояснюючи думку про підлеглість виробництва інтересам споживача, К. Мацусіта - глава японської корпорації "Мацусіта Денкі" відмічає, що споживач - король. Роль відданого підлеглого полягає в тому, щоб допомогти королю прийняти правильне рішення. Тоді разом, мудрий правитель і його вірні піддані, в стані забезпечити процвітання суспільства і нації. Таке кредо багатьох компаній у відношенні до споживача.

Складовою підприємницької етики є культура ведення ділових переговорів між потенційними партнерами. Ділові переговори проводяться з метою встановлення контактів, обговорення проектів майбутніх угод, сумісних дій, вирішення питань, які становлять взаємний інтерес для сторін.

Організація ділових переговорів вимагає ретельної підготовки, вивчення можливостей потенційного партнера, вміння спілкуватися в будь-якому культурному середовищі, знання національних традицій, звичок, правил етикету. Оволодіння етикою ведення переговорів є основою для встановлення щирих і міцних відносин між бізнесменами.

Якщо в західноєвропейських і американських фірмах для налагодження ділових зв'язків достатньо обміну офіційними листами, то японським бізнесменам важливий безпосередній контакт з потенційним партнером і особиста зустріч. Усна угода має для японського партнера більшу вагу, ніж письмовий контракт. Це випливає з організації японського ділового спілкування на досягнення гармонії, консенсусу і компромісів.

Для досягнення успіхів у переговорах необхідно, щоб спілкування велося між людьми, які мають приблизно рівне становище в діловому світі, а будь-яке знайомство з представниками бізнесу повинно починатися з обміну візитними карточками. В ході переговорів важливо дотримуватися терпимості, коректних і доброзичливих стосунків між співбесідниками, яких би суперечливих поглядів вони не дотримувалися.

При встановленні ділових контактів із західними бізнесменами слід мати на увазі їх певний інфантилізм, небажання перетворювати бізнес у науку або важку роботу. Крім телефонного й особистого спілкування, проведення ділових обідів, британські підприємці підтримують ділові контакти, регулярно відвідуючи конгреси, семінари та виставки, беручи участь в роботі престижних клубів. На переговорах позиція деяких західних бізнесменів досить жорстка, торгово-політичні фактори переважають над чисто комерційними. Перед початком ділових переговорів наприклад з англійськими бізнесменами партнеру необхідно вияснити структуру ринку товарів тієї чи іншої фірми, її комерційне і корпоративне "обличчя". Починати переговори доцільно із звичних людських проблем: погода, спорт, діти. Проводити їх слід не на базі суто комерційної угоди, а в сфері людських відносин. Перед початком зустрічі необхідно поцікавитись часом, який є в розпорядженні партнера. Слід пам'ятати, що коли англійський партнер запросив Вас на обід, необхідно в зручний для нього час провести такий же захід у відповідь. В Німеччині для налагодження ділових зв'язків достатньо обміну офіційними листами з пропозиціями про співробітництво і проханням про особисту зустріч з представниками фірми. Доцільно при укладенні контрактів використовувати практику роботи через агентські фірми.

Необхідними елементами етики ділового спілкування є подання знаків поваги до тих, з ким велись переговори.

В Англії відправлення поздоровної листівки до Різдва або до дня народження, привіти близьким розцінюються як прояв ввічливості і добрих людських якостей, що буде допомагати зміцненню ділового авторитету.

В англійському суспільстві і ділових сферах розроблений ритуал дарування і визначене коло товарів, які вважаються подарунками, а не хабарами.

У Франції не прийнято вручати подарунки партнеру в ході першої зустрічі. Коли укладена угода, може бути організована вечеря на честь успішного завершення переговорів. При бажанні можна вручити сувенір, книгу, яка відповідає смакам партнера, або платівку.

Однак етика бізнесу зачіпає не тільки проблему соціально відповідальної поведінки. Вона зосереджена на широкому спектрі варіантів поведінки керуючих і тих. ким керують. Більше того, в фокусі її уваги і цілі, і засоби, що використовуються для досягнення мети обома сторонами. Наприклад, майже всі американці вважають, що неетично давати взятку іноземному чиновнику заради одержання контракту. Дії керівників або рядових працівників, які порушують закон, також слід розцінювати як неетичні.

Таким чином, дуже важливо, щоб керівники високого рівня служили рольовими моделями належної етичної поведінки, а організації мали можливість підвищити свої етичні стандарти.

Висновок

Одже соціальна відповідальність -- це готовність відгукнутися на потреби суспільства, жертвуючи при цьому короткостроковим прибутком. Вона допомагає забезпечити довгострокові перспективи розвитку суспільства, створювати вплив на зміни суспільства, розв'язувати соціальні проблеми, в тому числі й працівників організації, формує норми моралі в організації і т. п.

Соціальна відповідальність поділяється на:

Не правову соціальну відповідальність: моральна, політична, корпоративна, релігійна.

Також до видів соціальної відповідальності відносять:економічну відповідальність, етичну відповідальність, прийняту на себе відповідальність.

Для успішного управління організація повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися на проблеми, які виникають в соціальному середовищі, щоб зробити це середовище більш сприятливим для організації, для чого застосовується соціальна відповідальність, яка укладається за допомогою соціального контракту.

Етика менеджменту зв'язана з внутрішніми цінностями, а вони у свою чергу є частиною корпоративної культури і впливають на прийняті рішення, визначають їхню соціальну допустимість у рамках зовнішнього середовища.

Для того щоб етичні принципи, норми, правила та стандарти перетворились в реалії ділового життя, повинні застосовуватись механізми, за допомогою яких можна впровадити в практику етичні норми. До них відносяться:

1) етичні кодекси;

2) комітети з етики;

3) тренінг;

4) соціальні аудити;

5) юридичні комітети;

6) служби, що розглядають претензії громадян з

7) зміни в корпоративній структурі. етичних питань;

Список використаної літератури

1. Осовська Г.В., Осовський О.А «Основи менеджменту»:3-є видання, - К.: «Кондор», 2008 р.

2. О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник «Основи менеджменту», підручник - К.: «Академвидав», 2003 р.

3. «Основи менеджменту» за ред. М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі; переклад англійської мови - М.: «Дело», 2000 р.

4. Інтернет: Google.com; yandex.com.

5. М.М. Мартиненко «Основи менеджменту» - К.: «Академвидав», 2003 р.

6. Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. «Менеджмент для керівників». - К.: Т-во „Знання”, 2000.

7. Плоткін Я.Д., Пащенко І.Н. «Виробничий менеджмент»: навч. Посібник: збірник вправ. - Львів: Держ. Університет „Львівська політехніка”, 1999.

8. Хміль Ф.І. Менеджмент: підручник. - К.: Вища шк.., 2003.

Размещено на Allbest.ru

...