Основи контролю на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Основні види та форми контролю. Органи, які здійснюють контроль, їх функції

Організаційні види контролю утворюються, розвиваються і вдосконалюються відповідно до потреб держави, зокрема її економіки.

Умови розвитку ринкової економіки в нашій країні та виникаючі проблеми вимагають удосконалення діючої системи контролю.

Рис. 1. Види і форми контролю [1]

Державний контроль здійснюється вищими органами законодавчої і виконавчої влади, а також державними органами управління і спеціалізованого державного контролю (Рахунковою палатою Верховної Ради України, Контрольним управлінням при Адміністрації Президента України, Головним контрольно-ревізійним управлінням при Міністерстві фінансів України, Міністерством економіки, Національним банком України, державними республіканськими комітетами, їх структурними підрозділами стандартизації, сертифікації і метрології, пожежної охорони, санепідемслужби, Антимонопольним комітетом та ін.).[1]

Функції і завдання органів контролю регламентовані законами України.

Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби України є здійснення державного контролю за витрачанням грошових коштів, матеріальних цінностей, їх збереженням, станом обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, які отримують фінансування з бюджетів усіх рівнів і державних валютних і спеціальнихфондів.[1]

Рис. 2. Організаційна структура Державної контрольно-ревізійної служби в Україні [1]

Основні функції Головного контрольно-ревізійного управління України:

1) здійснює методичне керівництво і контроль за діяльністю своїх структурних адміністративно-територіальних підрозділів контрольно-ревізійних управлінь і відділів по областях, районах, містах України;

2) розробляє інструктивні нормативні акти щодо методики проведення ревізій;

3) організує роботу по проведенню ревізій і перевірок контрольно-ревізійних підрозділів у Автономній Республіці Крим, областях України, узагальнює результати ревізій, повідомляє про них органи законодавчої влади;

4) проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, стану обліку та звітності у міністерствах, відомчих державних комітетах, державних фондах, підприємствах та організаціях, що отримують кошти з бюджету та державних валютних і спеціальних фондів;

5) проводить перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються з державного бюджету;

6) здійснює контроль за усуненням недоліків, виявлених попередніми ревізіями і перевірками.

Незалежний (аудиторський) контроль здійснюється за діяльністю об'єктів підприємницьких структур незалежними спеціалізованими аудиторськими фірмами чи окремими фізичними особами, які мають право проводити цей контроль. Мета його полягає в тому, щоб перевірити достовірність фінансової звітності і бухгалтерського балансу, установити відповідність і правильність їх відображення в обліку, дотримання чинного порядку проведення фінансово-господарських операцій.

В умовах ринкової економіки зростає потреба в достовірності та об'єктивності інформації щодо горизонтальних зв'язків фірм, компаній, організацій. Так, подібна інформація потрібна банкам для прийняття компетентного рішення стосовно видачі кредитів; акціонерам -- для контролю за діяльністю акціонерних товариств, членами яких вони є; постачальникам, інвесторам -- для укладання господарських угод, контролю розрахунків. Особливими є потреби рекламних кампаній, коли публікуються баланси, фінансові звіти, що обов'язково підтверджуються аудитом.

Контроль власника буває:

внутрішньовідомчим і проводиться міністерствами, відомствами, органами державного управління стосовно діяльності підвідомчих їм підприємств і організацій у формі тематичних перевірок та ревізій;

внутрішньогосподарським і здійснюється апаратом управління підприємницьких структур стосовно діяльності цехів, бригад, дільниць, інших підрозділів підприємств. Основна відповідальність за внутрішньогосподарський контроль лежить на службі головного бухгалтера.

Форми контролю

Ревізія виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємницьких структур, виконання бюджетів і кошторисів бюджетних установ як форма контролю представляє собою систему контрольних дій, які здійснюються за дорученням керівника вищестоящої організації або органу управління ревізійною групою, або ревізором стосовно господарсько-фінансової діяльності підвідомчих підприємств та організацій, і під час яких установлюються законність, достовірність, економічна обґрунтованість і доцільність проведених господарських операцій, а також правомірність дій посадових осіб, які брали участь в їх здійсненні.

Основна мета ревізії -- виявити господарські і фінансові порушення, зловживання, факти безгосподарності, розкрадання, марнотратства, установити причини та умови, які їм сприяли, і винних у цьому осіб, ужити заходів до відшкодування завданого збитку, шкоди, розробити заходи по усуненню недоліків і порушень, а також притягнути до відповідальності (адміністративної чи кримінальної) осіб, які допустили правопорушення.

Ревізія підприємницьких структур надає всебічну оцінку виробничій і фінансово-господарській діяльності підприємств, ефективності використання виробничого потенціалу, забезпеченню збереження господарських ресурсів, повноті нарахування та сплати податків до бюджету тощо.

Ревізія здійснюється спеціальною уповноваженою ревізійною групою після виконання господарських операцій за минулий період часу. Виявлені під час ревізії недоліки і порушення чинного законодавства, нормативно-правових актів, які регулюють господарську діяльність, взаємовідносини з бюджетом обґрунтовані системою доказів з визначенням розмірів збитків, втрат, нестач, конкретизацією винних службових осіб, матеріальної та правової відповідальності.

Залежно від відомчої підпорядкованості ревізії класифікуються на:

відомчі -- проводяться працівниками відомства на підпорядкованих підприємствах одного власника;

позавідомчі -- здійснюються органами державного, аудиторського контролю (системи Державної контрольно-ревізійної служби в Україні, Державної податкової адміністрації тощо).

За організаційними ознаками розрізняють ревізії:

планові -- здійснюються відповідно до заздалегідь розроблених і затверджених планів;

позапланові -- проводяться в строки, не передбачені затвердженим планом (у разі стихійного лиха, незадовільної роботи підприємства чи взаємопов'язаних підприємств).

Аудит -- форма контролю, що є незалежною експертизою стану бухгалтерського обліку, фінансових звітів і балансів. Мета аудиту -- підтвердити достовірність показників балансу і фінансової звітності, а також перевірити, чи ведеться бухгалтерський облік згідно з чинними в державі нормативно-правовими положеннями.

Аудит відрізняється від ревізії не тільки цілями здійснення, а й організаційними формами його проведення. Аудит виконують незалежні аудиторські фірми чи особи, які здійснюють приватну підприємницьку діяльність і мають сертифікат і ліцензію на проведення аудиту, причому на платній основі за договорами з адміністрацією різних підприємницьких структур, які бажають одержати такі аудиторські послуги. Аудитор несе відповідальність перед зовнішніми споживачами його інформації (акціонерами, кредиторами, банками) щодо якості та обґрунтованості результатів контролю.

Тематична перевірка - це форма контролю окремих сторін чи тематичних питань фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій

Наприклад, контроль стану збереження матеріальних цінностей, розрахунків з бюджетом, державними цільовими позабюджетними фондами і т. п. Такі перевірки здійснюють вищестоящі і державні органи контролю відповідно до специфіки виконуваних ними функцій.

Службове розслідування - це форма контролю дотримання працівниками підприємств, організацій службових обов'язків, а також нормативно-правових актів, які регулюють виробничі відносини.

Проводиться спеціальною комісією за наказом керівника підприємства в разі виявлення крадіжок, нестач, втрат.

Слідство як форма контрою являє собою процесуальні дії, у ході яких установлюється провина відповідальних посадових, службових осіб у здійсненні тих чи інших порушень, пов'язаних з присвоєнням матеріальних цінностей, безгосподарністю, службовими зловживаннями

Слідство проводиться судово-слідчими правоохоронними органами і регулюється особливим процесуальним законодавством.

2. Ревізія нематеріальних активів

Під час ревізії слід перевірити, чи правильно включені відповідні витрати підприємства до нематеріальних активів і чи правильно вони оцінені.

Рахунок 12 «Нематеріальні активи» призначений для обліку та узагальнення інформації про наявність та рух нематеріальних активів.

До нематеріальних активів належать немонетарні активи, які не мають матеріальної форми й можуть утримуватися підприємством для використання більше року (права користування природними ресурсами, майном, права на знаки для товарів і послуг та на об'єкти промислової власності, авторські права, гудвіл та інші нематеріальні активи).

Методологічні засади формування інформації про немонетарні активи визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи».

Ревізор перевіряє, чи достовірно визначено вартість придбаного нематеріального активу і яку економічну вигоду від реалізації або використання має підприємство.

Не менш важливо також визначити витрати, пов'язані з розробкою нематеріального активу. Однак слід мати на увазі, що не визначаються активом, а підлягають відображенню в складі витрат того звітного періоду, в якому їх було здійснено: витрати на дослідження, на підготовку й перепідготовку кадрів, на рекламу й підвищення репутації підприємства (гудвіл). Придбані нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Коли нематеріальні активи отримано внаслідок об'єднання підприємств, то вони оцінюються за їх справедливою вартістю. Ревізор повинен також з'ясувати, чи правильно здійснюється переоцінка тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок.

При цьому слід врахувати, що переоцінені первісна вартість та знос об'єкта нематеріального активу визначаються як добуток відповідно первісної вартості або зносу та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Як правило, сума дооцінки залишкової вартості об'єкту нематеріальних активів показується у складі додаткового капіталу, а сум уцінки - у складі витрат звітного періоду. При вибутті об'єктів нематеріальних активів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

Ревізор перевіряє правильність нарахування зносу за нематеріальними активами і включення його у витрати виробництва. Знос відноситься на собівартість продукції (робіт, послуг), сума зносу нараховується щомісяця за нормами, розрахованими виходячи з первинної вартості нематеріальних активів і строку їх корисного використання (але не більше строку діяльності підприємства).

Перевіряючи документи щодо нарахування зносу нематеріальних активів, треба встановити, чи за всіма об'єктами нематеріальних активі нараховується знос і чи економічно обґрунтовані встановлені норми, яка періодичність нарахування зносу й наскільки правильно його включено у собівартість продукції.

Ревізор перевіряє також правильність нарахування амортизації нематеріальних активів. Згідно з П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» нарахування амортизації здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлює підприємство при визначенні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не більше 20 років. При визначенні строку корисного використання об'єкта слід урахувати строки використання подібних активів, моральний знос і правові обмеження щодо строків його використання. Причому метод амортизації нематеріального активу вибирається підприємством самостійно. Якщо умови отримання майбутніх економічних вигод підприємство не може визначити, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації здійснюється згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби».

Розраховуючи вартість, яка амортизується, ліквідаційну вартість нематеріальних активів прирівнюють до нуля, за винятком випадку, коли ліквідаційну вартість можна визначити підставі інформації існуючого активного ринку і останній існуватиме наприкінці строку корисного використання цього об'єкта. Причому нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому нематеріальний актив став придатним для використання.

І навпаки, нарахування амортизації припиняється починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття нематеріального активу. Метод амортизації та термін використання об'єкта може переглядатися наприкінці звітного року, якщо в наступному періоді очікуються зміни строку корисного використання активу або зміни умов отримання економічних вигід.[2]

Таким чином, амортизація нематеріального активу нараховується, виходячи з нового методу нарахування амортизації й строку використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем змін.

На завершальній стадії ревізії ревізору слід перевірити правильність визначення підприємством кінцевого фінансового результату від вибуття нематеріальних активів.

Варто зауважити, що нематеріальний актив може бути списаний з балансу в разі його вибуття чи продажу, безоплатної передачі або неможливості отримання підприємством надалі економічних вигод від його використання.[2]

У цьому разі фінансовий результат від вибуття об'єкта нематеріальних активів визначається як різниця між доходом від вибуття (за вирахуванням непрямих податків і витрат, пов'язаних з вибуттям) та їх залишковою вартістю.

Размещено на Allbest.ru