Сутність операційного менеджменту

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ

НАЦІОНАЛЬНІЙ ТЕХНІЧНІЙ УНІВЕРСИТЕТ «ХАРКІВСКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Курсова робота

Сутність операційного менеджменту

Виконала

Студентка групи БФ-11 А

Кидалова Катерина

Харків 2015



Зміст

Вступ

1. Значення системного підходу в операційному менеджменті

2. Системний підхід в операційному менеджменті

2.1 Сутність системного підходу до управління

2.2 Управління операціями

2.3 Виробництво як система

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

операційний менеджмент управління персонал

В даний час операційний менеджмент набув величезного значення для бізнесу. Сучасні вимоги до відновлення бізнесу, підвищення якості продукції, швидко мінливих умов конкуренції, а також загальний погляд на проблеми управління свідчать про те, що правильне управління операціями є необхідною умовою для успішної роботи і виживання будь-якої фірми. Операційний менеджмент - це наука для тих, хто бере безпосередню участь у процесі виробництва продукції або надання послуг.

Операційний менеджмент являє собою сферу діяльності, у якій наука управління людьми поєднується з різними способами використання новітніх технологій. Основна його мета полягає в розробці й застосуванні максимально ефективних методів і інструментів створення благ для забезпечення споживачів якісною продукцією та послугами. У наш час операційний менеджмент глибоко проникнув в усі аспекти бізнесу, а також інтегрований з високими технологіями і наданням високоякісних послуг.

Операційний менеджмент - це всі види діяльності, пов'язані з навмисним перетворенням (трансформацією) матеріалів, інформації чи покупців.

Він виконує такі функції, як забезпечення стабільної і ефективної роботи бізнес-процесів, підвищення ефективності бізнесу на 20-250%, розподілення відповідальності та ресурсів, підвищення рівня мотивації, персональної відповідальності і самоконтролю персоналу.

Послуга з операційного менеджменту включає:

- впровадження в компанії процесного підходу до управління;

- опис і оптимізація бізнес-процесів компанії;

- розробку системи мотивації персоналу компанії;

- оброблення методології аналізу і оптимізації процесів зі співробітниками компанії.

Результат, який ми отримуємо: прозора і гнучка система управління компанією, налаштована у відповідності з бізнес-цілями компанії, знання про процеси нашої компанії у вигляді зрозумілих і наочних моделей, представлених у звітах.

Операційний менеджмент - це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги компанії. Подібно маркетингу і фінансам, операційний менеджмент являє собою область бізнесу з явно вираженими управлінськими функціями. Розвиток будь-якої фірми і рівень її конкурентоспроможності в значній мірі залежать від того, наскільки вдало організоване її управління виробничими ресурсами. Саме в цьому і полягає основне завдання операційного менеджменту. Операційний менеджмент займається розробкою організаційних систем, що забезпечують максимально ефективне використання матеріалів, людських ресурсів, устаткування і виробничих приміщень у процесі виготовлення продукції або надання послуг і управління ними.

Знання сутності операційного менеджменту забезпечує систематичний підхід до оцінки різних організаційних процесів. У практиці операційного менеджменту при рішенні реальних задач застосовується аналітичний підхід. Завдяки йому ми краще розуміємо оточуючий нас світ, незалежно від того, про який саме процесі йде мова: про особливості конкурентної боротьби або про те, як краще обслужити чергу, що веде до віконця каси банку. Вивчення принципів операційного менеджменту відкриває перед фахівцем різноманітні перспективи кар'єрного зростання. Людина, яка вивчила цю дисципліну, здатна як керувати виробничим процесом, так і займати одну з посад, пов'язаних безпосередньо з операційним менеджментом. Призначення операційного менеджменту - сприяти створенню товарів: виробів або послуг, які організація може з вигодою для себе реалізувати на ринку.

Оперуюча система повинна мати на виході якийсь специфічний товар (або послугу), що задовольняє споживача. Однак, це не єдина вимога. Споживач повинен бути задоволений також і ціною товару й часом його надання.

Для досягнення цих цілей, менеджерам доводиться вирішувати основні завдання виробничого менеджменту, такі як:

1. Скорочення часу запуску нової продукції у виробництво. Для вирішення цього завдання необхідна максимально точна координація діяльності конструкторів і дизайнерів, інженерів з організації виробництва та інженерів-технологів. Для того щоб їхня робота була ефективною, а також щоб уникнути ситуації, коли кожна група ізольовано виконує лише одну конкретну функцію, фахівці різних напрямків повинні працювати як єдина команда. Рішення задач паралельно, а не послідовно, в значній мірі сприяє скороченню часу запуску у виробництво нової продукції.

2. Створення гнучких виробничих систем, що дозволяють в масовому обсязі виробляти продукцію і пропонувати послуги за індивідуальними замовленнями споживачів. Сьогодні практично в будь-якій галузі промисловості та обслуговування компанії прагнуть постійно розширювати асортимент своєї продукції і послуг з метою найбільш повного задоволення найрізноманітніших запитів споживачів.

3. Управління глобальними виробничими мережами. Дана задача має три аспекти. Перший полягає в забезпеченні відповідності комплектуючих вимогам, що пред'являються до конструкції і якості даного виду продукції. Це завдання вирішується шляхом ретельного відбору постачальників і максимально точного прогнозування можливих дій місцевого уряду. Другий аспект полягає в управлінні процесом матеріально-технічного постачання, тобто вдосконаленні способів доставки і отримання частин і комплектуючих. Третім аспектом вирішення цього завдання є створення інформаційних систем, які забезпечують контроль здійснення перших двох.

4. Розробка нових технологічних процесів і впровадження їх в існуючу виробничу систему. У сучасному виробництві постійно розробляється величезна кількість нових технологічних прийомів і методів, проте їх ефективне застосування нерідко пов'язане зі значними труднощами. Іноді причиною проблем такого роду стає підвищена складність систем, заснованих на використанні комп'ютерної техніки. В інших випадках проблема пов'язана з виконанням вимог бухгалтерського обліку, за якими необхідно використовувати наявне на підприємстві занадто дороге устаткування, в той час як аналогічні операції могли б з тим же успіхом виконувати менш складні машини.

5. Швидке досягнення високої якості продукції та збереження досягнутого рівня в період, що передує реструктуризації. В даному випадку застосовується метод TQM (загальноорганізаційні метод безперервного підвищення якості всіх організаційних процесів). Однак компанії, як правило, не мають бажаної можливості довго і стійко підтримувати високу якість своєї продукції або послуг, щоб забезпечити собі перевагу в конкурентній боротьбі.

6. Дотримання обмежень, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, етичних норм і державного законодавства. Виконання соціальних зобов'язань впливає на всі елементи будь-якої організації, але виробництво часто є певним зосередженням цих проблем, оскільки саме воно використовує фізичні ресурси, що може призвести до забруднення навколишнього середовища та іншим проблемам, пов'язаним з безпекою. У зв'язку з цим в наші дні компанії часто включають в свої корпоративні плани так звані зелені стратегії.



1. Значення системного підходу в операцйному менеджменті

Швидке зростання сучасних організацій та рівня їх складності, різноманітність виконуваних операцій призвели до того, що раціональне здійснення функцій керівництва стало виключно важкою справою, але одночасно ще більш важливим для успішної роботи підприємства. Щоб впоратись з неминучим зростанням числа операцій і їх ускладненням, велика організація повинна засновувати свою діяльність на системному підході. У рамках цього підходу керівник може більш ефективно інтегрувати свої дії з управління організацією.

Системний підхід сприяє головним чином виробленню правильного методу мислення про процес управління. Керівник повинен мислити відповідно з системним підходом. При вивченні системного підходу прищеплюється такий спосіб мислення, який, з одного боку, сприяє усуненню зайвої ускладненості, а з іншого - допомагає керівнику усвідомлювати сутність складних проблем і приймати рішення на основі чіткого уявлення про навколишню ситуацію.

Важливо структурувати завдання, окреслити межі системи. Але настільки ж важливо врахувати, що системи, з якими керівнику доводиться стикатися в процесі своєї діяльності, є частиною більш великих систем, можливо, включають всю галузь або декілька, деколи багато, компаній і галузей промисловості, або навіть все суспільство в цілому. Ці системи постійно змінюються: вони створюються, діють, реорганізуються і, буває, ліквідуються.

Системний підхід в менеджменті - сукупність теоретичних уявлень і створених на їх основі методичних рекомендацій для вирішення організаційних проблем. Системний підхід не тільки швидко адаптується до нових викликів теорії і практики менеджменту, але й служить евристики і методологією, яка оцінює теоретичний і практичний потенціал нових підходів у менеджменті.

Сфера застосування системного підходу справді безмежна, тому в кожній дисципліні, де застосовується системний підхід, існують приватні методологічні проблеми, які вимагають не менших дослідницьких зусиль для свого осмислення та аналізу, ніж та десятиріччя назад.

Значення системного підходу для раціоналізації управлінської діяльності та проектування організацій зростає у зв'язку з необхідністю враховувати в управлінській діяльності нових реалій, викликів, з якими доводиться стикатися організаціям в сучасних умовах. До таких реалій відносяться наступні:

1) Збільшення динамізму мінливості середовища існування організацій. Сучасні умови ринку, насиченого товарами і послугами високої якості, ведуть до посилення конкурентної боротьби, швидкому виникненню нових сегментів ринку товарів і послуг, скорочення життєвих циклів продуктів. Ці обставини вимагають від керівників оперативного прийняття рішень щодо організаційних змін, що виникають як відповідь на поточні та прогнозовані виклики зовнішнього конкурентного середовища існування організацій. Як показує практика, найкращі результати в організаційних змінах досягаються в тих випадках, коли зміни заплановані, коли «прораховані» наслідки змін в одних частинах або функціях організації для інших. Такі прогнози і розрахунки найбільш результативні при розгляді організацій як системи, де зрозуміло, яким чином пов'язані між собою елементи, і як зміни одних з них впливають на зміни інших.

2) Інтернаціоналізація бізнесу, розмивання національних, регіональних кордонів, все більша домінування на світових ринках транснаціональних корпорацій породжує безліч проблем, тісно пов'язаних з традиціями, етнічними, соціально-психологічними, політичними особливостями населення великих регіонів світу. Такі проблеми носять комплексний, системний характер, де важко виявити ієрархію важливості діючих сил і чинників розвитку. Вирішення цих проблем (або, принаймні, пом'якшення їх гостроти) можливо на шляху використання системного підходу.

3) Для успішної та ефективної роботи організацій в XXI столітті необхідні постійні і глибокі перетворення організаційних структур. Традиційні та домінуючі в бізнесі, адміністративному і громадському управлінні лінійно-функціональні структури, орієнтовані на стабільне зовнішнє середовище, не можуть забезпечити необхідний динамізм організаційних змін. Їм на зміну приходять мережні, матричні, «віртуальні» структури. Використання нових можливостей проектування організаційних структур, структурно-функціональної організації бізнесу та управління з найбільшою повнотою реалізується при системному проектуванні організацій. Для цього сучасні системні методи в менеджменті надають відповідний методологічний арсенал.

4) Успішна робота організацій в сучасних умовах вимагає особливої уваги до використання творчого потенціалу людських ресурсів організації. Формування культури партисипативного, співучасті членів організації в програмуванні організаційних цілей, шляхів їх досягнення, розподілу ресурсів. Організації контролю, ефективної комунікації - нові теми системної аналітики, що розробляє спеціальні методи вирішення подібних надзвичайно складних проблем підвищення результативності використання творчого потенціалу працюючих в організації індивідів.

При системному підході важливе значення набуває вивчення характеристик організації як системи, тобто характеристик "входу", "процесу" і характеристик "виходу".

При системному підході на основі маркетингових досліджень спочатку досліджуються параметри "виходу", тобто товари або послуги, а саме що виробляти, з якими показниками якості, з якими витратами, для кого, в які терміни продавати і за якою ціною. Відповіді на ці питання повинні бути чіткими і своєчасними. На "виході" в результаті повинна бути конкурентоспроможна продукція або послуги.

Потім визначають параметри входу, тобто досліджується потреба в ресурсах (матеріальних фінансових, трудових та інформаційних), яка визначається після детального вивчення організаційно-технічного рівня аналізованої системи (рівня техніки, технології, особливості організації виробництва, праці та управління) та параметрів зовнішнього середовища (економічної, геополітичної, соціальної , екологічної та ін). І, нарешті, не менш важливого значення набуває дослідження параметрів процесу, перетворюючого ресурси в готову продукцію. На цьому етапі, в залежності від об'єкта дослідження, розглядається виробнича технологія, або технологія управління, а також чинники та шляхи її вдосконалення.

Таким чином, системний підхід дозволяє нам комплексно оцінити будь-яку виробничо-господарську діяльність та діяльність системи управління на рівні конкретних характеристик. Це допоможе аналізувати будь-яку ситуацію в межах окремо взятої системи, виявити характер проблем входу, процесу і виходу.

Застосування системного підходу дозволяє найкращим чином організувати процес прийняття рішень на всіх рівнях в системі управління, включаючи і операційний менеджменті.



2. Системний підхід в операційному мнеджменті

2.1 Сутність системного підходу в операційному менеджменті

Системний підхід - це методологія розгляду різного роду комплексів, що дозволяє глибше і краще осмислити їх сутність (структуру, організацію та інші особливості) і знайти оптимальні шляхи і методи впливу на розвиток таких комплексів і систему управління ними.

Системний підхід є необхідною умовою використання математичних методів, однак його значення виходить за ці рамки. Системний підхід - це всеосяжний комплексний підхід. Він припускає всебічний облік специфічних характеристик відповідного об'єкту, які визначають його структуру, а отже, і організацію.

Кожна система має свої, притаманні їй, особливості, свою реакцію на управління, свої форми можливого відхилення від програми, свою здатність реагувати на різного роду впливу.

Виробничі об'єкти являють собою складні ієрархічні системи, що складаються з комплексу взаємопов'язаних та взаємозалежних підсистем: підприємство, цех, виробничий ділянку, ділянку "людина-машина".

Роботи з організації та управління виробництвом складаються в проектуванні і забезпеченні функціонування систем. Вони включають:

* встановлення характеру взаємозв'язку елементів системи (підсистем) і каналів, по яких здійснюються зв'язки в межах системи;

* створення умов погодженого розвитку елементів системи і досягнення тих цілей, для реалізації яких вона призначена;

* створення механізму, що забезпечує це узгодження;

* організаційна побудова органів управління, розробка методів і прийомів управління системою.

Системний підхід до управління виробництвом отримав найбільше поширення в США і використовується практично у всіх країнах. Він припускає розгляд фірми як складної системи, що складається з різних підсистем (виробничих відділень, підприємств), функції яких залежать від цілей та завдань, що стоять перед кожною з підсистем. Цим обумовлена класифікація підсистем, складаючих або організаційну структуру фірми, або виробничу структуру.

Поняття "система" передбачає, що всі вхідні в неї підсистеми тісно між собою взаємопов'язані і мають різноманітні зв'язки із зовнішнім середовищем. Фірма розглядається як організація, що представляє собою комплекс взаємопов'язаних елементів. При цьому внутрішня структура організаційної системи допускає відносну автономність підсистем, які утворюють ієрархію підсистем.

Системний підхід припускає наявність особливої єдності системи з середовищем, яка визначається як сукупність зовнішніх елементів, що роблять вплив на взаємодію елементів системи.

Для вираження суті системи використовуються різні засоби: графічні, матричні, математичні, "дерево рішень" та ін.. Кожне з цих коштів не може повністю відобразити суть системи, яка полягає у взаємозв'язку її елементів.

Всебічне вивчення зв'язків елементів (підсистем) необхідно для побудови моделі об'єкта управління - фірми або підприємства. Експерименти з моделлю дають можливість удосконалювати управлінські рішення, тобто знаходити шляхи найбільш ефективного досягнення спільних цілей.

Системний підхід до управління виробництвом виходить з того, що розробка планів диверсифікованого і децентралізованого виробництва підпорядковується інтересам взаємодії виробничих підрозділів, складових виробничу (операційну) систему. Такий підхід отримав розвиток завдяки використанню комп'ютерної техніки та створення централізованих інформаційних систем.

Використання комп'ютерної техніки на основі системного підходу дозволяє удосконалювати методи та структуру управління виробництвом. Системний підхід до управління передбачає розгляд управління як процедури або процесу прийняття управлінських рішень.

Прийняття управлінських рішень - це вибір одного курсу дії з альтернативних варіантів. Під управлінським рішенням розуміють дії керівника з метою вибору оптимальної дії за наявності принаймні двох варіантів. Складність вибору рішень підвищується в міру збільшення кількості варіантів. Потреба у прийнятті рішень визначається наявністю проблем у виробничій та комерційній діяльності фірми.

Процес прийняття управлінських рішень включає наступні етапи:

* аналіз варіантів;

* оцінка досягнень і втрат по кожному варіанту;

* оцінка фактичних результатів здійснюваних рішень.

Ухваленню будь-якого управлінського рішення передує економічний аналіз, спрямований на вивчення варіантів. Критерієм прийняття рішення є вибір найбільш економічного варіанта.

Підвищення ролі економічного аналізу в прийнятті рішень призвело до використання системного аналізу, що було обумовлено корінними змінами в управлінні виробництвом, а саме:

* переходом від поточного управління процесами до стратегічного, перспективного;

* переходом від відокремлених приватних підсистем до комплексної системи;

* підвищенням гнучкості та оперативності при освоєнні нових виробів, процесів, ринків;

* переходом від аналізу окремих випадків до систематичного аналізу варіантів рішень;

* переходом від підрахунку окремих елементів ефективності до комплексної оцінки всіх факторів;

* застосуванням поточного контролю на основі використання обчислювальної техніки та економіко-математичних методів.

Найважливішою вимогою до управління стала підготовка і прийняття раціональних рішень на основі економічного аналізу з використанням комп'ютерної техніки.

Раціональне рішення - це вибір, підкріплений результатами об'єктивного аналізу. На відміну від заснованого на судженні раціональне рішення не залежить від досвіду, накопиченого в минулому.

Економічний аналіз - це численні методи для оцінки витрат і вигод, а також відносної прибутковості діяльності підприємства. У процесі економічного аналізу виявляються цілі, встановлюються їх пріоритети, взаємозв'язки і суперечності. На основі цілей ведеться розробка стратегій розвитку фірми, виробничого відділення, підприємства. Структура фірми розглядається як похідна від цілей. Головне, що було внесено системним підходом, - це обґрунтування необхідності гнучкої організаційної структури, можливості її програмної перебудови.

Найбільш важливим у цьому напрямку вважається принцип проектної організації, виробництва, який використовується в багатьох найбільших американських компаніях і японських компаніях.

Система виробництва за типом проектів - це вид виробничого процесу, в якому кожна одиниця продукції унікальна за своєю конструкцією, виконуваним задачам, місцерозташуванню або з якимось іншим важливим ознакам.

Проектна організація вводиться на горизонтальному рівні управління фірмою, перетинаючи традиційні вертикальні лінії підпорядкування. При цьому утворюється матрична структура, яка передбачає можливість включення одного підрозділу (елемента) в сферу двох або декількох підсистем.

У проектуванні виробничих систем виділяють три етапи:

* виявлення і визначення проблеми;

* побудова моделі;

* збір і використання даних, які дозволять удосконалювати проект системи.

Заходи з проектування систем управління у відповідності з висунутими цілями щодо розвитку нових організаційних структур розглядаються багатьма великими компаніями як частина перспективного планування.

Системний підхід припускає тісну ув'язку цілей з програмами, планами та їх реалізацією. При цьому вирішується головне питання про розподіл і використання ресурсів, що знаходить своє вираження в бюджеті і фінансової звітності та забезпечує інформацію, необхідну для раціонального планування виробництва.

Системний підхід нерозривно пов'язаний з розвитком таких дисциплін, як кібернетика, системний аналіз, дослідження операцій, теорія рішень. Їх об'єднує єдина методологія, пов'язана з поняттям системи і об'єкта не як простий суми складових його елементів, а як єдиного розвивається цілого.

Стосовно до управління в сучасних умовах отримали розвиток методи системного аналізу дослідження операцій, синтетичні методи внутрішньофірмового управління, до яких належать: управління по цілям, проектне управління, методи розвитку організації (зміна структури, систем, процедур та поведінки фірми).

Системний аналіз в управлінні має на меті дати особам, що приймають рішення, рекомендації з вибору цілей і стратегії (з використанням математичних методів),спрямованих на підвищення ефективності виробництва. Системний аналіз передбачає порівняння альтернативних курсів дій з точки зору витрат і ефективності при досягненні певної мети. Зазвичай таке порівняння здійснюється у формі відшукання альтернативи, яка забезпечує мінімум витрат на досягнення деяких заданих результатів або, навпаки, є спробою привести до максимуму деякий натуральний показник результатів діяльності за наявності обмежень на витрати коштів. Розробка таких оцінок носить назву аналізу "вартості-ефективності". Різні альтернативи перевіряються за допомогою моделей, які показують, які наслідки можна очікувати, слідуючи кожної з альтернатив, а саме: який рівень витрат і яка ступінь досягнення кожної з поставлених цілей. Потім використовується критерій для зважування витрат по відношенню до результатів, і таким чином альтернативи можуть бути розташовані в порядку їхньої переваги.

Процес аналізу включає:

* формулювання проблеми;

* відбір цілей;

* складання альтернатив;

* збір даних;* побудова моделей;

* зважування витрат по відношенню до результатів.

Процес аналізу розбивається на три стадії:

1) формулювання проблеми - з'ясовуються вихідні передумови, окреслюється сфера дослідження, визначаються елементи аналізу;

2) дослідження - збір інформації і розробка альтернатив;

3) оцінка альтернатив.

Елементами аналізу є:

* мета (або цілі) керівника, що приймає рішення. Це передбачає виявлення ступеня фактичного досягнення мети при різних варіантах рішення;

* альтернативи - це способи досягнення цілей, стратегії, за допомогою яких можна якісно і при мінімальних витратах виконати поставлені цілі;

* витрати - ресурси, які можуть бути використані для досягнення конкретних цілей і не можуть бути в подальшому використані для інших цілей. Більшість витрат приймає грошове вираження і істинна міра витрат виражається в тих можливостях, які втрачаються при використанні ресурсів;

* модель (або моделі) - це спрощене відображення причинно-наслідкових зв'язків за допомогою математичних рівнянь, програм на ЕОМ, словесного опису ситуації, яка дає можливість оцінити майбутні витрати для кожного варіанта, а також ступінь досягнення намічених результатів;

* критерій - це правило, у відповідності з яким альтернативи розташовуються в порядку їхньої переваги. Він забезпечує засіб для зважування вартості по відношенню до ефективності.

У процесі системного аналізу розглядається проблема в цілому в тих умовах, в яких вона дійсно виникає. Це передбачає:

* систематичне дослідження цілей, що стоять перед людьми, які приймають рішення, і відшукання обгрунтованого критерію оцінки цих рішень;

* порівняння (кількісне) витрат, ефективності, ризику і строків по кожному варіанту стратегії досягнення цілей;

* спробу скласти кращі альтернативи і вибрати інші цілі, якщо після перевірки колишніх цілей в цьому виникає необхідність.

Слід зауважити, що ідеї системного аналізу про необхідність порівняння витрат і кінцевих результатів не є новими. Вони і раніше використовувалися керуючими при плануванні виробництва. Новим є те, що системний аналіз являє собою спробу розглядати проблему в цілому з акцентом на ясність аналізу, на кількісні методи і на виявлення невизначеності. Новими є також схеми і моделі, які використовуються як для з'ясування наслідків різних рішень, так і для запобігання нераціональних дій в ситуації, де зв'язки не можуть бути адекватно виражені за допомогою математичної моделі.

Внаслідок ускладнення виробничого процесу, з одного боку, і впливу зовнішніх факторів, з іншого - зростає значення перспективного стратегічного планування. У зв'язку з цим розвиток методів системного аналізу для обґрунтування управлінських рішень набуває особливого значення. Він передбачає використання єдиного підходу до вибору цілей, оскільки при вирішенні проблем управління виявляються, множинність і суперечливість цілей, що підлягають уточненню, і необхідність їхнього ранжирування.

Множинність цілей і їх мінливість змушують до пошуків такої стратегії, яка забезпечує задовільну (а не максимальну, так як це неможливо) ступінь досягнення цілей, при цьому найважливішою умовою є гнучкість (адаптивність) організаційної структури фірми.

Системний аналіз в управлінні забезпечує всебічну оцінку доцільності нових вкладень, комплексний облік факторів, вдосконалення інформаційних потоків і гарантує велику стійкість системи, оптимізацію прийнятих рішень.

На відміну від методів дослідження операцій методи системного аналізу застосовуються для вирішення більш широкого кола завдань. В управлінні, в умовах невизначеності, багато важливі фактори не піддаються кількісному вираженню і немає однозначної відповідності між поставленими цілями і критеріями ефективності можливих альтернативних варіантів рішень. В ході аналізу для оцінки різних рішень виробляються зіставні критерії ефективності варіантів.

Найважливішим завданням системного аналізу є вироблення структури (структурування) процесу прийняття рішень за допомогою ретельного вивчення всіх існуючих факторів, в тому числі і інтуїтивних, які впливають на ситуацію.

Процедура системного аналізу визначається такими принципами:

* дотримуватися визначеності у всіх аспектах аналізу;

* визначати цілі;

* кількісно оцінити всі ключові фактори, що відносяться до вирішення поставленого завдання;

* визначити економічні наслідки кожної розглянутої альтернативи.

Розмежування методів дослідження операцій і системного аналізу має певне методологічне значення.

Дослідження операцій припускає вивчення цілеспрямованих дій і процесів, що піддаються логіко-математичної формалізації, що на практиці безпосередньо пов'язується з кількісними методами.

Основним інструментом дослідження операцій є модель. Математичні "операційні" моделі використовуються для вирішення широкого кола завдань управління, які об'єднує наявність певного критерію оптимальності. До найбільш часто зустрічається завданням подібного роду можна віднести складання календарних планів випуску продукції, завдання диспетчеризації, транспортні задачі, задачі управління запасами, ефективного розподілу ресурсів.

Методами дослідження операцій є планомірний підхід, уявлення функціональних відносин у вигляді математичних моделей з метою отримання кількісної основи для прийняття рішень.

Дослідження операцій має кінцевим результатом вибір оптимального рішення з заздалегідь визначеного кола альтернативних рішень.

Таким чином, для дослідження операцій найбільш типовою є задача ефективного розподілу обмежених ресурсів при відомих критеріях ефективності, що однозначно відповідають поставленим цілям. Моделі дослідження операцій дозволяють удосконалювати управлінські рішення головним чином у сфері оперативного управління (регулювання) виробничою діяльністю. Комп'ютерне моделювання в сучасних умовах стало найбільш потужним засобом в системі оперативного управління виробництвом.

Методи дослідження операцій, в основному лінійне програмування, дають великий економічний ефект у вирішенні проблеми управління матеріальними потоками на рівні підприємства.

Поняття "системне управління" характеризує застосування системного підходу як в якості загальної концепції управління, так і до використання інформаційно-обчислювальних систем.

В американській літературі під системою стосовно фірмі мається на увазі таке поєднання її складових частин і така ув'язка в ній всіх внутрішніх процесів, які надають їй якості єдиного організму, необхідні для оптимального досягнення поставлених цілей.

Найважливішим інструментом системного управління є комп'ютерна техніка. Застосування ЕОМ, поширюючи автоматизацію на область управління фірмою як організацією, дозволяє інформаційно пов'язувати різні процеси ділової активності фірми, а управління інформаційними потоками набуває першорядного значення для сучасного виробництва.

Однак управлінські інформаційні системи не можна ототожнювати ні з інформаційною технологією, ні з ЕОМ. Ці системи значно ширше і включають такі зв'язки і відносини, як ієрархія організаційної структури, розподіл прав і відповідальності, методи оцінки ефективності роботи окремих підрозділів і фірми в цілому.

Термін "цільове управління" застосовується для позначення того, що в управлінні фірмою використовується методологія системного підходу. Це передбачає організацію діяльності фірми на основі кінцевого цілепокладання та комплексного перспективного планування. Таке планування вимагає зворотних зв'язків, які не забезпечуються тільки фінансовими показниками. Підвищення ефективності планування вимагає розвитку аналітичних методів для якісно-кількісного обгрунтування перспективних цілей і посилення контролю за виконанням планів.

Основа застосування системного підходу до управління - інформаційна система, яка розглядається як модель системи управління, оскільки інформація є засобом об'єднання елементів прийняття рішень. Застосування ЕОМ у сфері оперативного управління виробництвом має першорядне значення, оскільки основна інформація може бути інтерпретована кількісно.

Однак можливості ЕОМ обмежені для вирішення проблем на вищих рівнях управління, в питаннях координації різних функцій і підрозділів. При цьому мова йде головним чином про обмеження не технічного, а соціально-економічного порядку. Справа в тому, що поряд з формальними зв'язками в організації завжди існують неформальні зв'язки, не відображаються в організаційній структурі.

Неформальна структура, що складається з відносин між людьми, традицій, неписаних етичних правил і норм, завжди жорсткіше і важче перебудовується, ніж формальна.

Побудова моделей з використанням комп'ютерної техніки в сучасних умовах широко застосовується для вирішення проблем оперативного управління на рівні окремого підприємства або виробничого відділення.

Деякі вчені в США (Дж. Дирда, Б. Рудвік) вважають, що системний підхід кожен хороший менеджер використовував століттями, що це нове для науки, але не ново для керівництва бізнесом. Досить часто група аналітиків на комп'ютерах розраховує моделі і видає рішення, які практично нічим не відрізняються від ординарних рішень, що диктуються здоровим глуздом, але вимагають великих витрат часу і коштів. У зв'язку з цим великі компанії приділяють велику увагу розподілу участі аналітиків і менеджерів у процесі прийняття рішень. При цьому менеджери повинні точно формулювати свої потреби в аналізі, а аналітики на підставі цих потреб повинні будувати моделі, виходячи з реальних умов, що вимагають своєчасних рішень.

При системному підході до управління використовуються такі поняття:

* теорія систем - це концепція, відповідно до якої менеджери повинні розглядати організацію як відкриту систему взаємопов'язаних частин, яка намагається досягти різноманітних цілей в мінливих зовнішнього середовища;

* система - єдність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких привносить щось конкретне в унікальні характеристики цілого. Організації вважаються відкритими системами, тому що вони динамічно взаємодіють із зовнішнім середовищем;

* система зворотного зв'язку - в управлінні - будь-який механізм, що забезпечує отримання даних про результати, які можуть бути використані керівниками для коректування відхилень від наміченого плану;

* ситуаційний підхід - концепція, яка стверджує, що оптимальне рішення є функція факторів середовища в самій організації (внутрішні змінні) і в навколишньому середовищі (зовнішні перемінні);

* рішення - вибір альтернативи;

* критерії для прийняття рішення - норми, з якими можна співвіднести альтернативні варіанти вирішення;

* цілі - в організації - конкретні кінцеві результати, яких прагне досягти група, працюючи разом. Формальні організації визначають цілі через процес планування;

* цільове управління - процес, що складається з чотирьох незалежних етапів: вироблення формулювання цілей, розробка реалістичних планів їх досягнення, систематичний контроль та вимірювання якості роботи і результатів, прийняття коригуючих заходів для досягнення планованих результатів.

2.2 Управління операціями

Системний підхід до управління виробництвом передбачає розгляд виробничої діяльності фірми та її виробничо-господарських підрозділів як виробничої системи, що виконує операційні функції.

Операційна функція включає в себе ті дії, в результаті яких виробляються товари і послуги, що поставляються зовнішнім споживачем.

Операція у виробничому процесі має своїм змістом:

* цілеспрямована зміна фізичних і хімічних властивостей предметів праці;

* складання або роз'єднання деталей або інших предметів;

* підготовку предмета до іншої технологічної, транспортної чи контрольної операції або зберіганню;

* планування, калькуляцію, повідомлення або отримання інформації.

Коли кількість операцій стає достатньо великим, виникає виробнича система, яка б вимагала в компетентному управлінні. Управління виробничою системою припускає, що при виборі рішення приймаються в розрахунок всі обставини, які стосуються конкретного питання, незалежно від того, скільки структурних підрозділів беруть в цьому участь. При цьому виходять з того, що всі підрозділи керуються загальними цілями, поставленими фірмою.

Операційна функція включає конкретні види діяльності, які відрізняють одну фірму від іншої.

Операційна система, що охоплює всю виробничу діяльність фірми, складається з трьох підсистем:

1) Переробна підсистема - це підрозділ фірми, яке виконує виробничу роботу, безпосередньо пов'язану з перетворенням вступників ресурсів у вихідну продукцію (вироби).

2) Підсистема забезпечення - підрозділ, який безпосередньо не пов'язаний з виробництвом продукції, але виконує функції, необхідні для роботи переробної підсистеми (наприклад, обчислювальний центр, ремонтно-експлуатаційна служба).

3) Підсистема планування і контролю - підрозділ, який отримує інформацію від переробної підсистеми про стан системи та незавершене виробництво. На підставі комплексної інформації, отриманої з внутрішнього і зовнішнього середовища, підсистема планування і контролю приймає рішення по перспективним цілям і функцій переробної підсистеми.

Конкретні питання, що підлягають вирішенню, зазвичай включають планування виробничих потужностей, диспетчеризацію, управління матеріально-технічними запасами, контроль якості.

Операційна функція включає такі поняття:

* аналіз виробничих операцій - визначення результатів виробничих завдань з метою підвищення продуктивності праці;

* аналіз операції - вивчення факторів, що впливають на виконання операції: призначення операції; інші пов'язані з нею операції; вимоги технічного контролю; використовувані матеріали; спосіб транспортування (переміщення) матеріалів; настройка та оснастка; існуючі умови роботи; застосовуються методи; система, застосовувана при вивченні основних факторів, що впливають на звичайний метод виконання даної операції;

* операційний час - час, необхідний для виконання встановленого комплексу послідовних дій або операцій по відношенню до одиниці продукції;

* карта аналізу операції - документ, в якому перераховуються всі основні фактори, що впливають на ефективність операції; використовується для перевірки ходу аналізу і забезпечення його повноти;

* поопераційна карта виробничого процесу - графічне зображення надходження матеріалів в процес і послідовності контрольних та технологічних операцій (за винятком операцій з транспортування матеріалів). На карті може бути вказана й інша інформація, яку бажано проаналізувати, наприклад, час, необхідний для виконання операції, або місцезнаходження матеріалу.

Управління виробництвом не обмежується рамками промислової технології. Сучасне управління виробництвом може бути поширене на системи операцій, необхідні як для створення матеріальних цінностей, так і для надання послуг (виробничого та споживчого призначення).

Ефективність операцій оцінюється шляхом ділення ринкової вартості вироблених системою виходів на загальну величину витрат на входи. Ринкова вартість виходів визначається:

* кількістю одиниць виходів (випущеної продукції);

* відповідністю асортименту своєї продукції чи наданих послуг існуючому на них попиту;

* якістю виходів системи (продукції);

* своєчасністю справляння виходу (випуску продукції) з урахуванням характеру попиту та зобов'язань з доставки споживачам;

* гнучкістю виробничої системи при задоволенні різних вимог індивідуальних споживачів.

При аналізі матеріальних витрат враховуються:

* ціни, за якими купувалися матеріали;

* витрати на зберігання матеріалів у складі запасів до моменту їх використання;

* вартість замовлення і вартість матеріалів, що надійшли;

* розмір витрат, що виникли в результаті нестачі матеріалів;

* додаткові витрати через невідповідність якості матеріалів, що надійшли.

При аналізі трудових витрат враховуються:

* витрати на оплату праці в нормальний робочий час та в надурочний час;

* витрати на використання працівників вищої кваліфікації, ніж відповідна типу організації виробництва;

* додаткові витрати, пов'язані з плинністю кадрів і недоліками в роботі персоналу.

Ефективність операцій залежить у великій мірі від раціональної взаємодії операційних функцій та інших функцій управління виробництвом: інженерної, маркетингу, фінансів, трудових ресурсів.

Інженерна функція забезпечує проектування нових видів продукції, виробничих потужностей і процесів. Вона отримує від виробництва інформацію зворотного зв'язку щодо проблем, пов'язаних з конструкцією виробів, і про можливості удосконалення системи.

У функцію маркетингу входить забезпечення надійного прогнозу попиту і реальних замовлень клієнтів на виходи операційної системи (випускається продукцію); інформація виробництва про претензії споживачів щодо якості продукції або строкам поставки; отримання інформації від виробництва про можливості своєчасного виготовлення продукції для задоволення попиту споживачів.

Фінансова функція забезпечує операційну функцію інформацією про обсяг капіталів, необхідних для розширення потужностей і підтримки поточного виробництва. У той же час вона отримує від операційних підрозділів інформацію про плани виробництва і розвитку, зокрема, про наявність фінансових ресурсів для оплати праці працівників, розрахунків з постачальниками. Фінансова функція забезпечує також розрахунки з покупцями, ведення обліку готівкових матеріально-технічних запасів, ведення фінансової звітності.

Функція трудових ресурсів - відповідальність за найм і навчання кадрів в операційній системі. Операційні підрозділи, в свою чергу, інформують кадрову службу про потребу в робочій силі з вказівкою кількості працівників та їх кваліфікації. Ефективність операцій досягається також забезпеченням високого рівня конкурентоспроможності продукції, що випускається, для досягнення якого використовуються такі способи:

* зниження витрат виробництва нижче рівня витрат у конкурентів;

* лідерство по мінімуму витрат;

* надійність виробу;

* міцність виробу;

* швидкість доставки;

* гарантований час доставки;

* індивідуалізація вироби на вимогу замовника;

* своєчасне впровадження продукції на ринок;

* гнучке регулювання обсягів виробництва у відповідності з попитом.

2.3 Виробництво як система

Виробництво - це будь-який процес (або процедура), призначений, щоб перетворювати сукупність ресурсів в продукцію певного складу.

Будь-яке виробництво можна розглядати як систему, що складається з трьох компонентів: ресурсів, продукції і виробничого процесу. Ядром виробництва є система "ресурси - продукція".

Ресурси визначаються як елементи виробництва, що втілюють в основному змінні витрати - витрати, що змінюються пропорційно обсягу виробництва. До перемінних витрат відносяться ресурси, що складаються в основному з матеріалів, робочої сили і енергії. Сума цих витрат залежить від числа випущених одиниць продукції в натуральному вираженні. У змінні витрати включають витрати на заробітну плату працівникам (крім конторських та адміністративного персоналу) і витрати на матеріали, які можна віднести безпосередньо на кожну одиницю продукції. Регулювання випуску продукції здійснюється про допомогою ресурсів, що вводяться у виробничий процес.

Продукція відображає напрямки діяльності фірми, виробничого підрозділу. Зазвичай вихідним моментом виробничої діяльності служить визначення бажаного виду і складу продукції.

Зміни ринкових умов і фінансового положення фірми стимулюють пошуки нових напрямків діяльності.

Процес - це

* заздалегідь передбачений комплекс дій або операцій, що передує завершенню кожній стадії обробки матеріалу, заготовки або вузла;

* заздалегідь передбачена і керована обробка матеріалів, при якій на них впливають одним або декількома способами протягом періоду, необхідного для досягнення необхідних результатів. Наприклад, вулканізація гуми, обробка металів.

Виробничий процес може бути простим і складним, який потребує численних різновидів ресурсів для випуску широкої номенклатури виробів. Це вимагає проектування реального процесу "ресурси - продукція", призначеного для досягнення певних цілей.

Виробничий процес складається з елементів, в основному мають відношення до постійних витрат, що залишаються незмінними незалежно від рівня операцій фірми.

Постійні витрати - це витрати, які не залежать від обсягу виробництва, то: муніципальні податки, податки на земельну власність і на будови, страхові збори, заробітна плата конторських службовців і адміністративного персоналу, витрати на опалення та освітлення, амортизаційні відрахування , інвестиції в виробничі споруди, обладнання. Заводські будівлі та обладнання забезпечують виробничий процес.

Витрати накладні або непрямі - це витрати або витрати, які можна безпосередньо віднести на вартість виготовлення конкретної деталі, заготівельні витрати, управлінські і канцелярські витрати тощо.

Регулювання виробничої системи здійснюється двома шляхами:

- регулюванням ресурсів щодо темпів введення, вартості, якості і т.д., в результаті чого домагаються регулювання змінних витрат;

- зміною процесу (процедури) в результаті перекомпановки його елементів, що досягається шляхом регулювання постійних витрат, що відносяться до системи в цілому.



Висновки

В результаті проведеного дослідження по темі: «Системний підхід в операційному менеджменті» можна зробити ряд висновків:

В умовах динамічності сучасного виробництва і суспільства управління має перебувати в стані безперервного розвитку, яке сьогодні неможливо забезпечити без дослідження тенденцій і можливостей, без вибору альтернатив та напрямків розвитку, виконання функцій управління та способів прийняття управлінських рішень.

Розвиток і вдосконалення підприємства базується на ретельному і глибокому знанні діяльності організації, що вимагає проведення дослідження систем управління.

Системний підхід - це сукупність принципів, що визначають мету і стратегію вирішення складних проблем, метод, заснований на представленні об'єкта-носія проблеми в якості системи, що включає з одного боку розкладання складної проблеми на її складові, аналіз цих складових, аж до постановки конкретних завдань , що мають відпрацьовані алгоритми вирішення, а з іншого боку, утримання цих складових в їх нерозривній єдності.

Системний підхід вимагає дослідження об'єкта, з одного боку, як єдиного цілого і як системи, що включає інші складові елементи, що знаходяться у взаємодії, а з іншого боку - як складової частини іншої системи більш високого рівня (метасістеми), в якій аналізований об'єкт взаємодіє з іншими підсистемами.

Системний підхід є одним з найважливіших методологічних принципів сучасної науки і практики. Вагоме значення в системному підході надається виявленню імовірнісного характеру поведінки досліджуваних об'єктів.

Важливою особливістю системного підходу є те, що не тільки об'єкт, але і сам процес дослідження виступає як складна система, завдання якої, зокрема, полягає в поєднанні в єдине ціле різних моделей об'єкта. Системні об'єкти, нарешті, як правило, не байдужі до процесу їх дослідження і в багатьох випадках можуть робити істотний вплив на нього.

Застосування системного підходу дозволяє найкращим чином організувати процес прийняття рішень на всіх рівнях в системі управління. Комплексний підхід передбачає враховувати при аналізі як внутрішнє, так і зовнішнє середовище організації.

Системний підхід - це установка на вивчення, це комплекс принципів і методів дослідження. Системний підхід є теоретичною та методологічною основою системного аналізу.

Принципи системного підходу:

1. Цілісність, що дозволяє розглядати одночасно систему як єдине ціле і в той же час як підсистему для вищих рівнів.

2. Ієрархічність будови, тобто наявність безлічі (принаймні двох) елементів, розташованих на основі підпорядкування елементів нижчого рівня - елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видно на прикладі будь-якої конкретної організації. Як відомо, будь-яка організація являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої. Одна підпорядковується інший.

3. Структуризація, що дозволяє аналізувати елементи системи та їх взаємозв'язки в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.

4. Множинність, що дозволяє використовувати безліч кібернетичних, економічних та математичних моделей для опису окремих на них елементів і системи в цілому.



Список використаної літератури

1. Чейз Джейкобз Аквіланов Виробничий та операційний менеджмент, 2004

2. Макаренко М.В., Махаліна О.М. Виробничий менеджмент: Навч. посібник для вузів. М.: ПРІОР, 2004.

3. Фатхутдінов Р.А. Виробничий менеджмент: Підручник. - СПБ.: Пітер, 2003. гриф МО.

4. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджменту: Пер. з англ. - М: Справа, 1992. Ч. 5, п. 20.

5. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 464 с.

6. Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. - К.: Вища школа, 1995. - 351 с.

7. Шегда А.В. Основы менеджмента. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. - 512 с.

8. Абрамова, В.І. Менеджмент і маркетинг: Навч. посібник / В.І. Абрамова - М.: Видавництво РІОР, 2006. - 161 с.

9. Бєляєв, А.А. Системологія / А.А. Беляев, Е.М. Коротков - М.: ИНФРА-М, 2000. - 320с.

10. Голубков, 3.П. Використання системного аналізу при прийнятті рішень / 3.П. Голубков - М.: Економіка, 1992.-456с.

11. Ігнатьєва, А.В. Дослідження систем управління / А.В. Ігнатьєва, М. М. Максимцов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 157 с.

12. Каміонскій, С.А. Системні аспекти сучасного менеджменту / С.А. Каміонскій / / Системні дослідження. Методол. проблеми: Щорічник, Ч. 1.1998. - М., 1999. С.234-236.

13. Кезіна, А.В. Менеджмент: методологічна культура / А.В. Кезіна - М., 2001. - 400с.

14. Коротков, Е.М. Дослідження систем управління / Е.М. Коротков - М.: Видавничо-консалтингова компанія «Дека», 2000. - 234с.

15. Кузьмін, В.П. Історичні передумови і гносеологічні підстави системного підходу / В.П. Кузьмін / / Психол. журн. - 1982, т. 3. - № 3.-С. 3 - 14; № 4. - С. 3 - 13.

Размещено на Allbest.ru

...