Основні принципи та напрями вдосконалення організації праці на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Основні принципи та напрями вдосконалення організації праці на підприємстві



Вступ

Організація праці означає приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку. У зв'язку з тим, що процес праці охоплює технологічну, економічну, правову, соціальну, морально-психологічну та інші складові, організація праці передбачає узгодження усіх відносин, що формуються та реалізуються між його учасниками.

Організація праці на підприємстві - процес багатогранний і складний, спрямований на оптимальне поєднання інтересів учасників виробництва та створення необхідних умов для ефективного функціонування його засобів. Формування високоефективної системи організації праці є одним із напрямів підвищення ефективності управління підприємством.

Одне з найважливіших напрямів забезпечення соціальну спрямованість ринкової економіки є раціонально побудована організація праці в всіх щаблях управління. Організований на суворо науковій основі працю є головним чинником зростання його продуктивності та зниження витрат виробництва, основою забезпечення конкурентоспроможності суб'єктів господарювання ринкової економіки.

Формування ефективну систему організації праці, що відповідає вимогам ринкової економіки, передбачає аналіз чинників його розвитку. Головним чинником, визначальним систему організації праці виступає технічна база виробництва.



1. Сутність, принципи і завдання організації праці

праця економіка ринковий

Організація праці - це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва [1, с. 121].

Під організацією праці в підприємствах і організаціях розуміються конкретні форми та фізичні методи сполуки покупців, безліч техніки у процесі праці. Праця людей процесі виробництва організовується під впливом розвитку продуктивних зусиль і виробничих відносин. Тому організація праці має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці боку тісно пов'язані між собою і злочини перебувають у постійному взаємодії, визначаючи зміст організації праці.

Розглядаючи питання організації праці як певне коло самостійних проблем, слід мати на увазі, що їх неможливо ізолювати від з'ясування суті організації виробництва в цілому. Процес матеріального виробництва поряд із безпосередньо живим трудом включає в себе предмети праці, тобто все те, на що спрямована праця (об'єкти його застосування), та знаряддя праці, за допомогою яких здійснюється дія людей на предмет праці. Забезпечення взаємодії цих трьох складових виробничого процесу с задачею організації виробництва.

Таким чином, організація праці є складовою частиною організації виробництва. Вона є основою ефективного використання персоналу.

У змісті організації праці, з особливостей розв'язуваних завдань, виділяють ряд напрямів (елементів). Основні їх:

- розподіл і кооперація праці, які передбачають научно-обоснованное розподіл працівників із об'єднаним до певної системи трудовим функцій, машинам, механізмам і робочих місць, соціальній та відповідну угруповання і комбінування працівників у виробничі колективи;

- нормування праці, яка передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці в виробництво продукції та послуг як основу організації праці та визначення ефективності виробництва;

- організація та обслуговування робочих місць, що охоплює їх раціональне планування і оснащення, ефективну систему обслуговування робочих місць, атестацію і раціоналізацію робочих місць;

- організація добору персоналові та його розвитку, які включають у собі: планування персоналу, профорієнтацію і профотбор, оренду персоналу, розробку концепції розвитку персоналові та її реалізацію (кваліфікаційний зростання, планування кар'єри тощо. п.);

- поліпшення умов праці, що передбачає усунення шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних і емоційних навантажень, впровадження естетики в виробничу середу, формування системи охорони та безпеки праці;

- ефективне використання робочого дня, оптимізація режимів праці та відпочинку;

- раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці, які включають у собі вивчення трудових процесів з застосуванням різноманітних засобів і технічних засобів, відбір найбільш раціональних прийомів і методів праці, їх удосконалювання принципів і впровадження за допомогою організації виробничого інструктажу, навчання; розширення й відновлення науково-технічної інформації;

- зміцнення дисципліни праці, що передбачає комплекс заходів для посилення виробничу краще й трудовий дисципліни, формування відповідальності, розвиток творчої ініціативи й за інші форми активної участі працівників у життя підприємств, організацій.

Особливу роль організації праці грає винагороду за працю - його оплата. Річ у тім, що людина входить у виробничий процес з економічних міркувань, з єдиною метою заробітку життя. Тому вести є одночасно ланкою, що з'єднує людину з засобами виробництва та чинником ефективної організації праці.

Організація праці - це система використання живого труда, певний порядок побудови та здійснення трудового процесу, що дозволяє найбільш ефективно з'єднати техніку та людей у єдиному виробничому процесі і забезпечує підвищення продуктивності праці, охорону здоров'я працівника, його професійне та духовне зростання.

Сутність організації праці полягає у створенні таких умов, які забезпечили б найбільшу ефективність виробництва, сприяли всебічному розвитку працівників. Відрізняють:

- загальні організаційні принципи;

- принципи, що визначають організаційно-технічний аспект системи організації праці.

До перших відносяться:

- принцип плановості організації праці (нарівні підприємства плануванням охоплюються всі етапи виробничого циклу);

- принцип комплексності (враховувати взаємодію всіх елементів системи організації праці та різних рівнів управління виробництвом);

- принцип науковості (використання прогресивних методів організації праці);

- принцип нормативності (використання у організації праці прогресивних нормативів та стандартів);

- принцип ефективності (максимальний матеріальний та соціальний ефект із мінімальними витратами). Друга група принципів охоплює:

- принцип обов'язкової відповідності між; технічним оснащенням виробництва та рівнем організації праці;

- принцип системності та комплексності вирішення усіх практичних питань організації праці;

- принцип пропорційності та узгодженості у праці окремих груп, які працюють із метою утворення з часткових працівників єдиного виробничого колективу;

- принцип безперервності та ритмічності процесу праці у всіх ланцюгах та на усіх етапах виробничого процесу.

Раціональна організація праці покликана вирішити:

- економічну задачу, яка полягає у максимальному зменшенні витрат на виробництво;

- психофізіологічну задачу, яка пов'язана з оздоровленням та полегшенням умов праці, збереженням фізичного здоров'я та безпекою людей, із підтримкою високого рівня їх працездатності;

- соціальну задачу, яка вирішується шляхом підвищення рівня задоволеності людей своєю роботою, розвитком особистості працюючих.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій «збагачення праці», «автономних груп», «гуманізації праці», які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політично-ідеологічних теорій «демократії в промисловості», «соціальної інтеграції» та ін.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

- поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

- організація та обслуговування робочих місць, які сприяють раціональному використанню робочого часу;

- нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

- організація підбору персоналу та його розвиток, тобто планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

- оптимізація режимів праці і відпочинку, установлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

- раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

- поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони й безпеки праці;

- зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

- мотивація й оплата праці.

Організація праці тісно взаємозалежна улаштуванням виробництва. Будучи складовою організації виробництва, організація праці включає проведення заходів, що з раціональним використанням робочої сили в. Одночасно організація виробництва, що охоплює весь процес випуску продукції, вимагає забезпечити ув'язку зазначених заходів із найкращим використанням від інших ресурсів - знарядь виробництва, сировини, матеріалів тощо. У цьому вирішуються питання: технічного оснащення виробництва, розстановки і перспективи використання устаткування, спеціалізації, комбінування виробничих процесів, роботи основних та допоміжних служб підприємства, забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, енергією, транспортом тощо. Слід тут помітити, що у сучасну літературу й у господарській практиці широко вживається також поняття «організація управління». Управління є необхідною і дуже важливим ланкою у системі громадського виробництва та особливої і важливішої трудовий функцією у системі громадської організації праці. Ця трудова функція має своїм змістом організацію діяльності покупців, безліч використання коштів виробництва, у своїй управління охоплює широке коло питань, що з функціонуванням різних служб підприємства - технічних, організаційних, економічних. Усе це й зумовило виділення поняття «організація управління». Разом із цим у управлінні, як й у виробництві, зайняті люди, праця яких може бути відповідним чином організований. Звідси випливає необхідність поняття «організація управлінської праці», відбиває один із напрямів у створенні праці цілому [3, c. 187].

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, які залежать від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів і особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, удосконалюється залежно від зміни цих чинників [2, c. 142].

У межах підприємства першочергового значення в організацію праці набирають питання правильної розстановки працівників у виробництві з урахуванням раціонального поділу праці та суміщення професій, спеціалізації і зон обслуговування. Інший завданням тут є досягнення узгодженої діяльності - кооперації під час здійснення суворої кількісної пропорційності трудових витрат за взаємозалежних ділянках виробництва. Важлива роль цьому відведено технологічного і виробничому планування, нормуванню праці, що дозволяють науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці.

Нарешті, на окремому робоче місце вирішуються завдання організації праці, як впровадження найпрогресивніших робочих прийомів та раціональне зміст відновлення всього комплексу трудових операцій з виготовлення вироби загалом, правильне влаштування і планування робочих місць, рівномірний і безперебійне забезпечення їх інструментом, матеріалами тощо.

2. Основні елементи організації праці персоналу

Організація будь-якого трудового процесу починається з розподілу праці та з одночасного її кооперування.

Розподіл праці у загальній формі розуміється як відокремлення (розмежування) діяльності людей у процесі спільної праці. Відокремлюють наступні види суспільного розподілу праці:

- загальне, що відбиває розподіл праці на головні її галузі (промисловість, транспорт тощо);

- часткове, що відбиває розчленування основних галузей суспільного виробництва на види та підвиди (наприклад підгалузі виробництва на морському транспорті: флот, порт, підприємства сервісу тощо);

- одиничне, що відбиває розподіл праці у середині організації. Останній становить предмет розгляду у цій главі.

Розподіл праці у організації - це відокремлення окремих часткових трудових процесів, що здійснюються з метою скорочення виробничого циклу за рахунок одночасного виконання різних робіт, а також для підвищення ефективності виробництва в наслідок більш швидкого придбання виробничих навичок працівниками за рахунок спеціалізації в операціях, що виконуються.

Розподіл праці тісно пов'язаний з її кооперацією, яка розуміється як об'єднання людей з приводу планомірної та сумісної участі у одному або різних, але пов'язаних між собою процесах праці, її задача - забезпечити найбільшу узгодженість дій окремих працівників або груп працівників, що виконують різні трудові функції. Таким чином розподіл та кооперування праці складають два нерозривно пов'язаних між собою та доповнюючи один одного боки трудової діяльності людей.

Розподіл праці у організації проявляється у трьох основних видах: технологічному, функціональному та професійно-кваліфікаційному.

Технологічний розподіл праці - розчленування виробничого процесу за окремими фазами, технологічними комплексами, видами робіт та операціями. Визначальним фактором цього виду розподілу праці є технологічний процес.

Функціональний розподіл праці означає розподіл усього комплексу робіт у залежності від ролі та місця окремих груп працівників, зайнятих у виробничому процесі.

Професійно-кваліфікаційний розподіл - це ділення працюючих за професіями (спеціальностями), а у середині них - за групами складності праці (розряди, категорії, вчені ступені) тощо.

Кооперація праці може бути наступних видів:

- міжцехова - між цехами (службами) організації;

- внутріцехова - між ділянками (службами) цеху;

- внутріділянкова - між окремими виконавцями або ланками;

- внутрібригадна - між членами бригади.

Розробка та впровадження раціональних форм розподілу та кооперування праці також передбачає вдосконалення та розвиток бригадної форми організації праці, сумісництво професій, багато¬верстатного та багатоагрегатного обслуговування.

У бригадній формі організації праці кооперація праці знаходить найбільш повне виявлення. Вона створює можливості підвищення змістовності праці, зросту кваліфікації працівників, ефективного використання робочого часу, обладнання і на цій основі підвищення продуктивності праці, покращення якості роботи.

Відрізняють комплексні та спеціалізовані бригади.

Комплексні бригади (наприклад, докерів-механізаторів) організують із робітників різних професій для виконання комплексу технологічних різнорідних, але взаємопов'язаних робіт, що охоплюють повний цикл виробництва продукції або її закінчену частину. З метою забезпечення взаємозаміни та розширення сумісництва професій робітники комплексних бригад поряд з роботою по основній професії (операції), як правило, повинні оволодіти додатково одною або декількома професіями (операціями).

Спеціалізована бригада об'єднує, як правило, робітників однієї професії, що зайняті на однорідних технологічних операціях.

Комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними, якщо усі робітники, що її складають, працюють в одну зміну, або наскрізні, якщо до них включені робітники усіх змін. Під, сумісництвом професій (посад) розуміють виконання працівником поряд із своєю основною роботою, що обумовлена трудовою угодою, додаткової роботи з другої професії (посади). Сумісництво професій надає можливості раціонально використовувати робочий час, забезпечувати повне навантаження обладнання, підвищувати маневрування у використанні кадрів, забезпечувати їх взаємозаміни. В той же час воно розширює виробничий профіль робітника, сприяє зросту його кваліфікації, підвищенню змістовності праці, усуває монотонність у роботі.

В основі багатоверстатного обслуговування лежить використання часу машино-автоматичної роботи машин для виконання ручних та машино-ручних робіт на інших машинах, що обслуговуються робітником, та для переходів від однієї машини до другої.

Багатоверстатне обслуговування може бути індивідуальним та бригадним. Розподіл праці у багатоверстатних бригадах буває кваліфікаційним (бригадні та підручні робочі) або функціональним наладчики та оператори), у ряду випадків застосовується так зване парне обслуговування, коли, наприклад, двоє робочих однакової професії та кваліфікації обслуговують декілька машин.

Організація праці як система включає такий елемент як організація та обслуговування робочих місць. Поняття «робоче місце» можна розглядати з двох боків. З одного боку, це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка, як і інші підрозділи більш високого рівня (ділянка, цех, виробництво), є об'єктом організації праці. З другого, технічного боку, робоче місце - це зона застосування труда, яка обладнана необхідними засобами, що призначені для трудової діяльності одного або декількох виконавців.

Робочі місця кваліфікуються:

- за професіями;

- за кількістю виконавців (індивідуальні, колективні);

- за видом виробництва (основне, допоміжне);

- за типом виробництва (масове, серійне, одиничне);

- за ступенем спеціалізації (універсальні, спеціалізовані, спеціальні);

- за рівнем механізації (механізовані, автоматизовані, для ручної роботи);

- за кількістю обладнання (одноверстатні, багатоверстатні).

Робочі місця можуть бути стаціонарними або пересувними, знаходитися у закритому приміщенні, на відкритому повітрі, під землею, під водою, на висоті.

Організація робочого місця - це система заходів з його оснащення засобами праці та їх розміщення у певному порядку.

Організація обслуговування робочого місця означає його забезпечення засобами, предметами праці та послугами, що необхідні для здійснення трудового процесу.

До оснащення робочого місця входять: основне технологічне та допоміжне обладнання, технологічне оснащення, організаційне оснащення та технічна документація.

До основного технологічного обладнання відносяться верстати, машини, агрегати, автоматичні лінії, що безпосередньо діють на предмет праці і постійно знаходяться на робочому місці.

Допоміжне обладнання призначене для полегшення виконання операцій з подачі до робочого місця та безпосередньо у робочу зону предметів праці, їх підйому, встановлення, зняття та відправки з робочого місця (крани, навантажувачі тощо).

До технологічного оснащення відносяться: стискувальні пристосування, робочий та вимірювальний інструмент, контрольно-вимірювальні прилади.

До організаційного оснащення входять: предмети, необхідні робочому для зручної робочої пози, а також для укладання та зберігання приладдя, інструменту, деталей, допоміжних матеріалів; засоби освітлення, сигналізації та зв'язку; допоміжні пристосування для догляду за обладнанням, прибирання робочого міста тощо; предмети виробничого інтер'єру.

Функції обслуговування робочих місць:

- виробничо-підготовча (комплектування предметів праці, видача виробничого завдання та технічної документацій виробничий інструктаж);

- налагоджувальна;

- контрольна (контроль якості продукції, вимірювального інструменту, контрольне-вимірювальної апаратури);

- транспортно-складська (приймання, зберігання та видача матеріалів, деталей, інструменту, доставка до робочого місця предметів та засобів праці, вивіз із робочого місця готової продукції);

- підтримки у робочому стані основного та допоміжного обладнання;

- енергетична (забезпечення усіма видами енергії);

- ремонтно-будівельна;

- господарсько-побутова.

Відрізняють три системи обслуговування: централізовану, децентралізовану, змішану. Можуть бути три форми обслуговування: стандартна, планово-попереджувальна та чергувальна.

З метою підвищення ефективності виробництва проводиться атестація та раціоналізація робочих місць. Зміст цієї роботи полягає у комплексній оцінці кожного робочого місця та виявленні їх відповідності потребам виробництва та сучасним умовам. Після проведення атестації приймається рішення про ліквідацію або раціоналізацію робочого місця.

Раціоналізація трудового процесу, запровадження передових прийомів та методів праці як елемент її організації передбачає: вивчення та раціоналізацію трудових процесів із застосуванням різних способів та технічних засобів із метою забезпечення високої продуктивності праці та нормального навантаження на організм працюючого з урахуванням психофізіологічних норм, відбір передових прийомів та методів праці, їх подальше вдосконалення та впровадження шляхом організації виробничого інструктажу, розробки інструкційних карт, виробничого навчання тощо.

Трудовий процес - це сукупність дій, що здійснюються виконавцем при створенні якого-небудь виробу або його частини, або при виконанні якої-небудь іншої функції у процесі виробництва. Основним елементом трудового процесу є операція.

Операція - закінчений цикл діяльності працівника (або групи працівників) на даному робочому місці щодо змінювання предмету праці (його розміру, форми, упорядкування деталей тощо). + Трудовий прийом - закінчена сукупність трудових дій, що учиняються без перерви та пов'язані міме собою єдиним цільовим призначенням - виконанням частини операції.

Трудова дія - комплекс трудових рухів, що виконуються одним або декількома робочими органами людини при виконанні частини трудового прийому.

Трудовий рух - одноразове переміщення пальців рук, ніг, тулуба, голови з одного положення у друге при виконанні трудової дії. Таким чином, структура трудових рухів складає трудову дію, закінчена сукупність трудових дій - трудовий прийом. Трудові прийоми складаються у операцію, послідовні операції утворюють трудовий процес. Спосіб здійснення трудового процесу є метод праці. Він характеризується складом прийомів, операцій та певною послідовністю їх виконання.

Вивчення та раціоналізація трудового процесу передбачає аналіз його змісту, порядку та послідовності, прийомів праці, способів їх виконання та траєкторії рухів. Вивчення трудових процесів провадиться з використанням методів хронометражу, фотографії робочого часу фотохронометражу, а також із використанням кіно та відео зйомки.

Умови праці - це та виробнича обстановка, що оточує працівника на виробництві. До факторів, що визначають умови праці, відносяться: загальний стан виробничих приміщень, температура, вологість, вентиляція повітря у них, освітлення робочої зони, наявність виробничого шуму, вібрація, запиленість, забрудненість повітря, ступень безпеки праці [5, c. 77].

Головні цілі покращення умов праці полягають у тому, щоб позбавити людину впливу несприятливих факторів зовнішнього оточення, створити усі необхідні передумови для високопродуктивної та безпечної роботи.

Вирішуються ці задачі шляхом приведення умов праці на кожній виробничій ділянці, на кожному робочому місці у відповідність із діючими нормами.

З проблемами покращення умов праці невід'ємно пов'язане вдосконалення режимів праці та відпочинку, тобто встановлення найбільш раціонального чередування часу праці та часу відпочинку на протязі робочої зміни, тижня, місяця, року. Відокремлюють змінний режим праці та відпочинку, що регламентує темп і ритм роботи, величину та частість перерв у праці, у тому числі перерву на обід; добовий режим визначає кількість робочих змін та їх термін; тижневий режим установлює число вихідних та робочих днів на тиждень; місячний (річний) режим передбачає число робочих днів на рік, число днів відпочинку, відпустки, а також свят.

Загальна організованість праці на підприємстві може бути забезпечена лише за умов наявності певної кількості персоналу, відповідності його якісних характеристик погребам виробництва. Тому передумовою ефективної організації праці є доцільна технологія комплектації, використання та службово-професійного просування працівників. Вона передбачає планування роботи з персоналом, маркетинг персоналу, ділову оцінку, набір та відбір кадрів, систему використання та розвитку персоналу.

Трудова активність як елемент організації праці означає повну реалізацію інтелектуального та фізичного потенціалу працівників у процесі їх трудової діяльності. Відокремлюють чотири групи показників трудової активності у залежності від цільової спрямованості трудової діяльності:

- виробничо-економічна - характеризує перевиконання працівником виробничих показників;

- творча активність - характеризує діяльність, Ідо; спрямована на вирішення творчих нестереотипних виробничих задач;

- розвиток особистості у процесі трудової діяльності ~ вказує на ступінь використання окремим працівником можливостей, що надаються підприємством, із професійного та кваліфікаційного росту;

- громадська активність у процесі виробництва - характеризує діяльність працівника, що спрямована на формування гарного клімату у колективі, розвиток взаємодопомоги, розширення участі працівників в управлінні виробництвом.

Важливим елементом організації праці є матеріальне та моральне стимулювання праці, яке формує мотив участі працівника у процесі виробництва. Сутність, зміст, форми здійснення стимулювання праці розглядаються у окремих главах розділу.

Організувати виробничий та трудовий процеси не можливо без установлення відповідної системи норм. Тому нормування праці є передумовою її організації. Питання нормування винесено на розгляд у наступних главах [4, с. 88].

3. Напрямки вдосконалення організації праці

Напрями вдосконалення організації праці персоналу управління повинні враховувати особливості управлінської праці. Вони визначаються використанням технічних засобів та інформаційних технологій, що веде до таких змін в управлінській праці та методах її організації:

- інформація як предмет і продукт управлінської праці переходить до категорії товару і набуває споживчої вартості;

- звільняється частина робочого часу керівників за рахунок використання інформаційних систем управління, що спрямоване на розширення особистих зв'язків з працівниками, а також на вдосконалення структури і механізму управління;

- зростає вартість результатів прийнятого рішення;

- зменшується подвійний характер праці керівників, оскільки сьогодні вони поєднують функції висококваліфікованих спеціалістів (інженерів, економістів та ін.);

- використання інформаційних систем управління дає можливість розширити набір форм та методів реалізації управлінської праці.

У процесі вдосконалення організації управлінської праці слід враховувати той факт, що напрями роботи з раціональної організації праці персоналу управління тісно пов'язані між собою, а також з іншими напрямами підвищення ефективності управління підприємством.

Удосконалення поділу праці включає: виділення окремих елементів єдиного виробничого процесу, різних за змістом й економічним значенням функцій, пов'язаних з його здійсненням, забезпеченням, обслуговуванням, управлінням, окремих видів робіт і в них - груп робіт за складністю; закріплення часткових трудових процесів за окремими підрозділами, групами виконавців і працівниками; виокремлення функціональних, професійних, кваліфікаційних груп працівників.

Поглиблення поділу праці передбачає спеціалізацію підрозділів робочих місць, працівників і на основі цього - підвищення продуктивності праці. Однак під час вибору варіанта поділу праці необхідно враховувати низку ефектів, що знижують чи зводять до нуля економічні вигоди спеціалізації. Такими можуть бути: збільшення витрат часу на міжопераційне транспортування виробів, їх міжопераційний контроль і пролежування; збільшення часу мікропауз і перерв на відпочинок, викликане втомою працівників, зайнятих немонотонних роботах; зниження інтересу до праці через втрату її сенсу; збільшення трудових витрат у результаті дублювання управлінських функцій; ускладнення координації діяльності спеціалізованих підрозділів і працівників; неповна їх завантаженість.

До завдань раціональної організації праці належить створення умов, за яких працівник уміє, може і хоче працювати, тобто умов для безперервної високоефективної праці.

Перша умова досягається шляхом організації системи підбору, підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Удосконалення підбору кадрів вимагає обліку кон'юнктури ринку праці, визначення кращих джерел набору кадрів, оптимізації сполучення зовнішніх (за межами фірми) і внутрішніх (із власних працівників) його джерел, розробки чітких вимог до кандидатів на заповнення вакансій, виявлення найбільш результативних методів добору претендентів.

Робота з підготовки, підвищення кваліфікації, перепідготовки кадрів має орієнтуватися на поточні і перспективні потреби підприємства. Важливим є визначення контингенту, що навчається; вибір форм і методів, програм навчання, виходячи з його строків, завдань і фінансового забезпечення; системний контроль результатів навчання: з позиції того, кого навчають, хто навчає, викладач чи інструктор, керівник підрозділу, де працює той, хто навчається; оцінка ефективності витрат на навчання персоналу, а також впливу навчання на трудову кар'єру працівника.

Друга умова забезпечується раціональною організацією й обслуговуванням робочих місць, здоровими і безпечними умовами праці. Удосконалення організації робочих місць включає: визначення їх раціональної спеціалізації (закріплення за робочим місцем визначеної номенклатури робіт і операцій) і на основі цього - оснащення робочих місць усім необхідним: технологічним і допоміжним устаткуванням, робочими меблями, організаційним і технологічним оснащенням, інструментами, пристосуваннями; раціональне зовнішнє (стосовно інших робочих місць, транспортних потоків, джерел енергії) і внутрішнє (розміщення на робочому місці всіх елементів його оснащення) планування робочих місць.

Важливим е вибір варіанта обслуговування робочого місця: визначення основних функцій обслуговування (інструментальна, налагоджувальна, енергетична, транспортна, ремонтна та ін.) і визначення ступеня централізації цих функцій (на рівні робочого місця, підрозділу, підприємства в цілому); установлення регламенту обслуговування (чергове за викликами, планово-попереджувальне за розробленими планами-графіка-ми, стандартне за чіткими стандартами-планами, що визначає час і послідовність виконання функцій обслуговування). У кожному конкретному випадку оптимальним буде варіант, що забезпечує безперервність, комплексність, якість і надійність, економність системи обслуговування. До організаційних заходів для вдосконалення умов праці і захисту працівників від виробничих небезпек належать: навчання працівників правилам техніки безпеки; забезпечення наявності, справності і застосування захисних засобів; контроль за станом умов праці і дотриманням вимог його охорони; аналіз причин виробничого травматизму, захворюваності і розробка заходів для їх попередження; упровадження раціональних режимів праці і відпочинку та заходів для зниження втоми від виробництва; проведення медико-профілактичних заходів; забезпечення функціонування санітарно-побутового комплексу (роздягальні, душові, туалети, кімнати відпочинку та ін.).

Третя умова передбачає розробку ефективної системи стимулювання праці, що забезпечує позитивну трудову мотивацію працівників. Ця система може включати матеріальні стимули грошового (заробітна плата, доплати, надбавки, премії, виплати з прибутку) і негрошового характеру (подарунки, натуроплата, безкоштовні чи оплачувані підприємством харчування, проїзд, путівки, інші додаткові соціальні пільги), моральні стимули - у різних формах визнання заслуг, досвіду, авторитету, а також соціальні і трудові стимули (підвищення статусу, просування службовими сходинками, більш відповідальна і самостійна робота, першочергове право працювати на більш сучасному устаткування та ін.).

Ефективність системи стимулювання може оцінюватися, з одного боку, як економічна віддача коштів, що затрачуються на стимулювання і впровадження самої системи, а з іншого - як ступінь її мотивуючого впливу на трудову поведінку працівника.

Бажання ефективно працювати, наявність для цього необхідних умов є важливим чинником, що забезпечує зміцнення дисципліни праці і розвиток трудової активності й ініціативи.

Дисципліна праці - це дотримання загальних правил внутрішнього трудового розпорядку (трудова дисципліна), чітке дотримання технології виробництва (технологічна дисципліна), виконання наказів і розпоряджень, правил охорони праці, техніки безпеки, охорони навколишнього середовища (виробнича дисципліна). Умовами формування високої дисципліни праці є організаційний порядок, якісний підбір персоналу, ефективне його стимулювання, розумне сполучення заходів заохочення і стягнення [6, c. 103].

Напрями підвищення трудової активності й ініціативи працівників включають: посилення їх інформованості і залучення до проблем підприємства; визначення цільових параметрів діяльності підрозділу (зниження трудомісткості, підвищення якості продукції, зменшення витрат на її виробництво); формування цільових раціоналізаторських груп; навчання працівників методам пошуку економічних резервів; створення умов для раціоналізаторської діяльності; моральна підтримка трудової ініціативи та її матеріальне стимулювання, у тому числі шляхом пріоритетного просування найбільш ініціативних кар'єрними сходинками.

Інтегральним напрямом удосконалення організації праці є проектування трудових процесів і методів їх здійснення. Проект трудового процесу визначає:

- особливості технологічного, функціонального і кваліфікаційного поділу праці; форму його організації, кількість і склад виконавців;

- систему обліку, оцінки, нормування праці, а також її оплати;

- розпорядок робочого дня і графік синхронізації дій виконавців у часі і просторі;

- схему планування робочого місця, перелік елементів його оснащення, регламент обслуговування;

- необхідні засоби індивідуального і колективного захисту, форми і періодичність інструктажу з техніки безпеки;

- вимоги до виконавців і рекомендації з навчання професіям і функціям, що поєднуються, і функціям, періодичності підвищення кваліфікації;

- рекомендації з ведення робіт у позаштатних ситуаціях. Проведення заходів щодо вдосконалення організації праці має супроводжуватися розрахунком їх очікуваної економічної ефективності й оцінкою їх соціальних наслідків.



Висновок

З усього сказаного вище варто, організація роботи з повним підставою може розглядатися як особливий вид діяльності спрямованої влади на рішення суспільно-необхідних завдань із регулювання і контролю соціально-економічних процесів у сфері функціонування живого праці. Результатом цієї бурхливої діяльності є конкретна система організації праці, куди входять вищезгадані елементи, що утворюють її з урахуванням особливостей ланки виробництва й управління (цех, підприємство, фірма, товариство), але незалежно галузі (промисловість, будівництво, транспорт, торгівля, побутове обслуговування може й ін.).

Сучасний зарубіжний досвід показує, що як результатів у сфері якості продукції і на продуктивність праці домагаються підприємства, у яких організація праці сприймається як соціо-технічна система, джерело якої в тісній взаємодії двох підсистем - технічною відсталістю та соціальної.

Соціальна підсистема покликана забезпечити ефективне функціонування технічної підсистеми. Вона містить управління персоналом, добір, навчання й просування кадрів, розподіл функцій і між учасниками виробництва, застосування ефективніших систем оплати праці, планування та інших. Взаємодія зазначених підсистем забезпечується тим, що соціальні елементи входять у загальну систему організації праці згідно до потреб технічної підсистеми, а остання передбачає найкраще використання людських ресурсів.

Найважливішими елементами соціальної підсистеми є забезпечення високої технічної кваліфікації, і здатність працівників до навчання, наявність в них досвіду спілкування, і готовність до співробітництва, створення зацікавленості у конкретної роботі при конкурентному відборі кандидатів на заняття робочих місць. У цьому особливо враховується володіння працівниками кількома суміжні професії і високої кваліфікацією.



Перелік посилань

1 Кобець Е.А., Корсаков М.Н. «Організація, нормування і оплата праці в підприємствах галузі»: навчальних посібників. - Таганрог.: ТРТУ, 2006. - 412 с.

2 Самыгин С.І., «Управління персоналом»: підручник для вузов / Под ред. С.И. Самыгина. - Ростов н/Д.: Феникc, 2001 - 480 с.

3 Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посіб для студ. вузів/ Н.І. Єсінова. - К.: Кондор, 2004. - 432 с.

4 Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 300 с.

5 Лукашевич В.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. - Львів: «Новий світ-2000», 2008. - 248 с.

6 Матюха М.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посібник для дистанційного навчання. - К.: Університет «Україна», 2007. - 306 с.

Размещено на Allbest.ru

...