Комунікації у менеджменті

Размещено на http://allbest.ru

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ІННОВАЦІЙ

Домашня контрольна робота

З дисципліни «менеджмент»

Комунікації у менеджменті

Студентка ІV курсу, групи ЗМ - 01

Котлярова Євгенія Олександровича

Керівник від університету

Трофименко О.С.

Київ 2014

А.Ф. Коні (громадський діяч і літератор) надавав велике значення «ораторському мистецтву, вмінню твердо правити словом». Тому менеджер повинен обережно вправлятись з цією зброєю і використовувати його у випадку глибокого переконання [1].

Менеджеру у своїй практиці часто доводиться застосовувати ораторське мистецтво, яке є поєднанням раціональної та емоційної складової виступу. менеджер діловий спілкування ораторський

Майстерність публічного виступу полягає в тому, щоб вміло використовувати обидві форми людського мислення, яке виражається через мовні засоби і впливає одночасно на свідомість і почуття людини.

Для менеджера важливо володіти не тільки технікою виступу але й технікою слухання, яка представляє собою активний процес проникнення у внутрішній світ співрозмовника [2].

Існує цілий ораторський інструментарій, елементами якого є комунікаційні ефекти:

– ефект візуального іміджу. Як правило, перше враження про людину складається за його зовнішнім виглядом (естетика одягу, міміка, почуття такту, манери тощо), що накладає відбиток на подальші взаємини;

– ефект перших фраз закріплює або коректує перше враження про людину. У перших фразах має бути зосереджена цікава інформація, з елементами оригінальності, що відразу привертає до себе увагу;

– ефект аргументації. Мовлення має бути обґрунтованим, переконливим, логічним, що сприяє осмисленню інформації;

– ефект порціонного надання інформації заснований на заздалегідь продуманому розподілі по всьому простору мови нових думок і аргументів, періодичної інтерпретації того, що раніше було мовлено;

– ефект художньої виразності -- грамотна побудова пропозицій, правильні наголоси, використання метафор, гіпербол тощо;

– ефект релаксації - своєчасний жарт, дотепне зауваження [3].

– ефект квантового викиду інформації є одним з дієвих риторичних прийомів для підтримання уваги аудиторії. Він заснований на заздалегідь продуманому розміщенні по всій промові нових думок та аргументів. Таким чином, виступаючий активізує увагу слухачів, викидаючи через певні тимчасові інтервали-кванти свіжої інформації.

– ефект інтонації і паузи - вельми доступний і продуктивний по результату риторичний інструмент. Фахівці стверджують, що інтонація і паузи сприяють 10-15%-ому збільшенню інформації. Така особливість людського сприйняття.

Додання слову або фразі певної голосової тональності, як правило, викликає у слухачів певні асоціації. У результаті відбувається інформативне прирощення до того, що говорить виступаючий.

Делікатним риторичним інструментарієм є пауза. Її застосування ефективно, якщо виступаючий впевнений, що його слухачі активно включилися в комунікаційний процес, що їх мислення, пам'ять і уява інтенсивно беруть участь у ньому. Ось тоді для самостійного осмислення слухачами отримуваної інформації, підключення до неї власних знань і корисна пауза.

Ефект художньої виразності пов'язаний з умінням «втілювати» думки у відповідні слова, грамотно будувати речення, дотримуватися правил наголосу слів. Логіка мови підказує, які фрази гідні зайняти місце у виступі. У нього не може бути вставлена будь-яка фраза, а лише така, яка не порушує сенс викладу, ясно і зрозуміло доносить його суть.

Ефект релаксації використовується оратором, щоб допомогти слухачам. Важливе значення має вміння слухати. Чим складніше виступ, тим більші зусилля доводиться докладати слухачам для концентрації своєї уваги. Мета ефекту релаксації - зняти емоційну напруженість. І тут на допомогу приходить гумор. Завдяки гумору створюється природна пауза для відпочинку і з'являється можливість для відновлення емоційної енергії.

Ефект дисперсії. Наведемо такі дані: якщо за 100% прийняти задум виступу, то його словесна форма складе 90%, з яких 80% отримали усне звучання; з обсягу почутої інформації зрозумілі були 60%, а в пам'яті залишилося близько 25%.

Таким чином, комунікаційний процес - це не просте переливання інформації з одного джерела в інше. Цьому процесу властиві безперервна втрата інформації і суб'єктивне її спотворення, що пояснюється багатьма причинами. Одна з них у риториці позначається поняттям «дисперсійні втрати». Під ними мається на увазі розсіювання інформації в міру одержання її від виступаючого.

Для підвищення якості ділової риторики можна скористатися наступними практичними рекомендаціями:

– стежте за правильним вживанням слів, їх вимовою, наголосом. Якщо ви не впевнені у вимові або вживанні будь-якого слова, звертайтеся до словників-наголосів, тлумачним та орфоепічного;

– уникайте багатослів'я, канцеляризмів, штампів. Не використовуйте без необхідності іноземні слова (наприклад, «детермінувати» - замість «визначити», «іманентний» - замість «внутрішній»). Неправильне або паралельне вживання іноземної лексики веде, як правило, до непотрібних повторень (наприклад, у словосполученні «промислова індустрія», слово «індустрія» вже включає поняття «промислова»);

– не забувайте, що безликі конструкції часто прикривають небажання брати на себе відповідальність, самостійно думати;

– необхідно позбавлятися від слів, що засмічують мову: «так би мовити», «розумієте», «ось», «скажімо так». Такі слова не прикрашають мову, а лише викликають роздратування аудиторії [4].

Залежно від цілей автора, мовленнєві акти обґрунтування мають різні форми та реалізують, перш за все, логічні прийоми аргументації. Аргументація визначається як особливий вид комунікації, суть якого полягає у специфічному впливі на свідомість адресата шляхом мовленнєвих висловлювань, організованих у відповідності до прийнятих у даній культурі принципів переконання [5].

Задачу аргументації становить вироблення переконання чи віри в істинність певного положення, і ця задача вважається невиконаною доти, доки в адресата аргументації не сформувалася певна правдива оцінка тези.

Аргументація у найбільш широкому розумінні слова -- це процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Аргументи -- це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза.

Форма, або схема аргументації, -- це спосіб, який застосовується для обґрунтування тези.

Аргументація за формою може бути:

- дедуктивною;

- не дедуктивною (правдоподібною).

Дедуктивна аргументація -- це аргументація, яка будується за схемами дедуктивних міркувань.

Дедуктивна аргументація, як правило, будується на підставі аргументів, які були прийняті раніше. Якщо вам вдалося дедуктивно обґрунтувати тезу, то вона набуває такого ж статусу достовірності, як і аргументи, з яких вона виводиться.

Дедуктивна аргументація є універсальною. її можна застосовувати під час обговорення різноманітних проблем у будь-якій аудиторії. Однак при цьому треба пам'ятати вислів Аристотеля: «Не слід вимагати від оратора наукових доведень, так само, як від математика не слід вимагати емоційного переконання».

Хоча дедуктивна аргументація є досить сильним способом переконання, однак застосовувати її слід цілеспрямовано. Спроба побідувати таку аргументацію в тій області або для такої аудиторії, де вона не є придатною, може привести лише до ілюзії переконання. Супротивник легко розкритикує подібне обґрунтування.

Не дедуктивна (правдоподібна) аргументація -- це аргументація, яка будується за схемами не дедуктивних (правдоподібних) міркувань.

Характерною рисою правдоподібної аргументації є те, що теза тут завжди має ймовірний характер і потребує подальшої перевірки. Істинність аргументів в такій аргументації ще не гарантує істинності тези, при детальнішому аналізі вона може виявитися хибною.

Також ще виділяють просту (одиничну) та складну аргументацію. Залежно від аудиторії, для якої робиться виступ, доцільно обрати один з методів аргументації: дедуктивну (не дедуктивну) просту (складну) аргументацію.

Проста аргументація - це аргументація, в якій захист точки зору спирається на один аргумент.

Це найпростіший вид аргументації. У цьому випадку аргументація має просту структуру. Вона може являти собою одне речення. Головне - чітко з'ясувати, що в цьому реченні є аргументом, а що - точкою зору. У суперечках таку аргументацію застосовують досить часто.

Складна аргументація - це аргументація, в якій захист точки зору спирається на декілька аргументів.

У ході дослідження складної аргументації виникають питання: яким чином можна встановити структуру складної аргументації? Які структури треба при цьому виділяти і на яких підставах? Що собою взагалі являє структура аргументації?

За структурою складну аргументацію поділяють на:

– підрядну;

– сурядну;

– множинну.

Підрядна аргументація

Підрядна аргументація - це складна аргументація, в якій наступний аргумент підтримує попередній.

У літературі таку аргументацію ще називають послідовним міркуванням. Тут захист точки зору складається з блоків, які йдуть один за одним. Якщо перший аргумент недостатньо переконливий, то на його підтримку наводять другий, і якщо цей аргумент також потребує обґрунтування, то наводять ще один аргумент. Так продовжують до того моменту, доки точка зору не буде остаточно захищена.

При підрядному типі аргументації той, хто її наводить, заздалегідь знає, що деякі частини його аргументації потребуватимуть додаткових доказів. Той аргумент, на підтримку якого наводять додатковий аргумент, називають проміжною точкою зору, яка, в свою чергу, також може потребувати додаткових доказів. Тому підрядний тип аргументації являє собою певний ланцюг аргументів.

Перед аргументами в підрядній аргументації можуть стояти такі вирази-індикатори: тому що; оскільки; саме тому; беручи до уваги, що, і т.д. [5].

Отже, підсумовуючи вищевикладене, необхідно відмітити що у значній мірі ефективність комунікації забезпечується вмінням говорити (точно формулювати свої думки, викладати їх доступною для співрозмовника мовою, орієнтуватися в спілкуванні на реакцію співрозмовника).

Інтерпретація змісту повідомлення, його розуміння і подача залежать від стилю спілкування, який являє собою спосіб передачі інформації у процесі комунікації. Виділяють десять основних комунікативних стилів:

? домінантний - прагнення знизити роль іншого в спілкуванні;

? драматичний - перебільшене емоційне офарблення повідомлення;

? спірний - агресивний стиль або той, який щось доводить;

? заспокійливий - зниження тривожності в спілкуванні;

? вражаючий - прагнення вразити співрозмовника;

? точний - прагнення до точності й акуратності повідомлення;

? уважний - виявлення інтересу до співрозмовника й того, що він говорить;

? натхненний - часте використання невербальних засобів спілкування (міміки, жестів тощо);

? дружній - прагнення заохочувати співрозмовника до подальшого спілкування;

? відкритий - прагнення висловлювати свої думки, почуття, емоції.

Засобами досягнення ефективної комунікації є характеристики людського голосу:

- Швидкість мовлення. Жвава манера говорити, швидкий темп мовлення свідчать про імпульсивність співрозмовника, його впевненість у власних силах; спокійна повільна манера мовлення вказує на незворушність, розважливість, обґрунтованість мовця. Помітні коливання швидкості мовлення виявляють недостатню урівноваженість, непевність, легку збудливість людини.

- Гучність. Більша гучність мовлення властива, як правило, щирим спонуканням або зарозумілості й самовдоволенню; мала гучність свідчить про стриманість, скромність, такт або недостачу життєвої сили, слабкість людини. Помітні зміни в гучності свідчать про емоційність і хвилювання співрозмовника.

- Артикуляція. Ясна й чітка вимова слів свідчить про внутрішню дисципліну мовця, його потребу в ясності; неясна, розпливчаста вимова - про поступливість, непевність, млявість волі.

- Висота голосу. Фальцет найчастіше властивий людині, у якої мислення й мовлення більше ґрунтуються на інтелекті. Грудний голос є ознакою підвищеної природної емоційності. Високий пронизливий голос є ознакою страху й хвилювання.

- Режим мовлення. Ритмічне говоріння означає багатство почуттів, урівноваженість, гарний настрій. Строго циклічне говоріння характеризує сильне усвідомлення пережитого, напругу волі, дисципліну, педантичність.

- Уривчаста манера мовлення свідчить про наявність тверезого, доцільного мислення.

Щоб переконатися в успіху комунікації, необхідно мати зворотний зв'язок - інформацію про те, як співрозмовник (діловий партнер, клієнт тощо) вас зрозумів, як він сприймає вас, як ставиться до проблеми.

Взаєморозуміння підвищується за допомогою:

- уточнення;

- перефразовування;

- резюмування.

Із цією метою використовують також різноманітні запитання [6].

Список використаних джерел

1. Аракелов Ю.С. Профессиональная этика юриста: ответы на экзаменационные билеты / Аракелов Ю.С., Джегутанов Б.К., Олейников В.С. - СПб : Питер, 2006. - 128 с. - ISBN 5-469-01147-Х.

2. Синеокий О.В. Адвокатура как институт правовой помощи и защиты : учеб. пособие / О.В. Синеокий. - Х. : Право, 2008. - 496 с. - ISBN 978-966-458-032-5.

3. І. М. Писаревський, С.А. Александрова,Професійно-комунікативна компетентність, Підручник, 2010р. Харків.

4. Кузнєцов І.М., Основи ділової риторики, конспект лекцій

5. Багрій О.І., канд. філол. наук, доц. Логічні прийоми переконання у науковому дискусійному дискурсі. Центр наукових досліджень та викладання іноземних мов НАН України

6. Селіванова О.А. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія - Полтава : Довкілля. - К., 2006. - 716 с.

Размещено на Allbest.ru