Державне регулювання комунікаційного забезпечення туристичної індустрії в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Сучасний туризм є глобальним феноменом, що справляє помітний вплив на соціально-культурний, економічний, політичний розвиток держав та світове господарство в цілому. Останніми роками туризм стає важливим чинником відпочинку, рекреації, оздоровлення, культурного розвитку мільйонів громадян. Водночас це і потужна індустрія, де перетинаються інтереси представників туристичного бізнесу й споживачів туристичних послуг. У деяких випадках туризм є галуззю реалізації національних інтересів.

Багато країн активно позиціонують себе як об'єкт туристичних інвестицій, місце масового відпочинку громадян інших країн. Активно використовуючи принципи територіального маркетингу, ці країни створюють потужні комунікації з метою популяризації своїх туристичних ресурсів та привертання уваги якомога більшої кількості іноземних туристів. Приклад активної державної комунікаційної політики демонструє уряд Турецької Республіки. Упродовж 2008-2010 рр. він виділив 688 млн американських доларів (відповідно 200, 240 та 248 млн) на рекламно-комунікативну діяльність Міністерства культури та туризму Турецької Республіки за межами країни. Виключно за державні кошти здійснюється підтримка комунікаційного забезпечення туризму в Королівстві Іспанія, Республіці Сінгапур, Королівстві Таїланд, Республіці Польща.

Cоціальна, економічна, політична та культурна роль туризму на сучасному етапі визначає об'єктивну необхідність активного регулювання цієї галузі з боку держави, одним із найважливіших напрямів якого є формування комунікацій із усіма активними учасниками туристичної індустрії як усередині країни, так і за її межами.

В Україні туризм ще не посів гідне місце серед пріоритетів державної політики. Основні напрями його розвитку не реалізуються на рівні національних інтересів і не відповідають найкращим світовим досягненням. Рейтинг конкурентоспроможності та привабливості українського туризму серед 139 країн світу в 2010 р. оцінено як найнижчий і відповідає 85-й позиції та знизився порівняно з попереднім роком на 8 одиниць. Інформаційна, комунікативна, передусім рекламна та піар-діяльність, спрямовані на просування ресурсного потенціалу туристичних можливостей України, проводяться неефективно, без належного державного регулювання, організаційно-інституційного супроводу, законодавчого забезпечення, фінансової підтримки з боку держави; недостатньо підтримується впровадження інноваційних механізмів просування національного туристичного продукту на вітчизняний та міжнародний ринки туристичних послуг.

Державне регулювання комунікаційного забезпечення вітчизняної туристичної індустрії не реалізується як ефективний управлінський механізм промоції України, створення позитивного туристичного іміджу держави, пожвавлення внутрішніх та в'їзних туристичних потоків. Не відповідає потребам сьогодення і рівень підготовки та проведення виставково-ярмаркових, комунікативних заходів у туризмі як в Україні, так і за кордоном. Неефективно використовуються маркетингові підходи до реалізації державної політики в туристичній галузі. Саме ці чинники зумовлюють необхідність оптимізації механізмів державного регулювання комунікаційного забезпечення вітчизняної туристичної індустрії.

Водночас державне регулювання комунікаційного забезпечення вітчизняної туристичної індустрії не стало об'єктом системних досліджень у галузі науки “державне управління”, а тому потребує серйозного осмислення, доопрацювання, проведення подальших наукових розвідок та практичного застосування. Це й зумовлює актуальність досліджуваної проблематики.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є науково-теоретичне обґрунтування механізмів державного регулювання комунікаційного забезпечення туристичної індустрії в Україні та розробка практичних рекомендацій щодо їх упровадження.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

- здійснити комплексний науковий аналіз дослідження вітчизняної туристичної індустрії, визначити сутність, основні потреби та проблеми державного регулювання комунікаційного забезпечення вітчизняної туристичної індустрії;

- дослідити нормативно-правову базу державного регулювання комунікаційного забезпечення туристичної індустрії в Україні та подати пропозиції щодо її вдосконалення;

- визначити перспективи розвитку вітчизняної туристичної індустрії виходячи зі специфіки застосування принципів державного маркетингу в процесі її комунікаційного забезпечення;

- обґрунтувати механізми оптимізації державної політики міжнародного туристичного співробітництва й утвердження туристичного іміджу України на світовому ринку туризму;

- проаналізувати особливості туристичного брендингу як інноваційного механізму промоції держави та можливості його застосування в Україні;

- розробити Концептуальну модель державного регулювання комунікаційного забезпечення вітчизняної туристичної індустрії (далі - Концептуальна модель).

1. Теоретико-методологічні засади туристичної індустрії в Україні

Розглянуто сутність, структуру, понятійний апарат туристичної індустрії із застосуванням основних наукових підходів до її вивчення, визначено ступінь розробки досліджуваної теми, виявлено потреби та проблеми державного регулювання комунікаційного забезпечення вітчизняної туристичної індустрії на сучасному етапі.

В умовах інформаційного суспільства туризм розвивається як явище багатогранне, унаслідок чого поглиблюється науковий інтерес до особливостей його функціонування, виокремлення взаємозв'язків, що виникають між виробниками, споживачами туристичних послуг та державою. У дисертації застосовано основні наукові підходи до вивчення цієї проблематики з точки зору різних суспільних наук. З'ясовано, що під впливом суспільно-політичних чинників у 1970-х рр. туризм як галузь задоволення потреб людини, яка подорожує, перетворився на індустрію - складову світового господарства, потужний господарський комплекс національних економік, що функціонує у тісному взаємозв'язку з природним середовищем, економічною системою, суспільством у цілому.

Інтерес до вивчення туристичної індустрії у вітчизняній науці “державне управління” постійно зростає у зв'язку з окремими прогалинами у правовому полі, відсутністю чіткого понятійно-категорійного апарату, зосередженням уваги на вузьких аспектах розвитку цієї галузі. Науковці розглядають туристичну індустрію переважно як окрему складову економічної системи суспільства, в якій застосовуються механізми державного регулювання. Однак комплексний аналіз механізмів державного регулювання комунікаційного забезпечення вітчизняної туристичної індустрії в наукових працях із державного управління не проводився, що і зумовило актуальність дослідження.

На основі аналізу наведених у фаховій літературі визначень терміна “туристична індустрія” зроблено спробу ввести до наукового вжитку авторське трактування цього терміна як складової національної економіки, що забезпечує функціонування та розвиток туризму шляхом надання послуг: готелями та іншими засобами розміщення; засобами транспорту, розваг, пізнавального, ділового, лікувально-оздоровчого, фізкультурно-спортивного та іншого призначення; об'єктами санаторно-курортного оздоровлення, відпочинку, громадського харчування; організаціями, що здійснюють туроператорську й турагентську діяльність; операторами туристичних інформаційних систем; установами, що надають послуги екскурсоводів, гідів-перекладачів, інструкторів, провідників, необхідних для задоволення потреб осіб, що подорожують. Таке авторське визначення покладено в основу проекту Закону України “Про туризм”.

У розділі значну увагу приділено виокремленню суспільних потреб, що вливають на вибір шляхів оптимізації державного регулювання туризму, виявленню проблем, які уповільнюють комунікаційне забезпечення туристичної індустрії України. Більшість з них пов'язані із суперечностями, притаманними туристичній індустрії: активним застосуванням сучасних інформаційних технологій у діяльності відповідних приватних та державних структур та неефективною державною підтримкою основних засад інформаційного суспільства в туризмі, а отже, і неналежним організаційно-інституційним супроводом, правовим забезпеченням, фінансовою підтримкою тощо. На розв'язання таких суперечностей і має спрямовуватися державне управління туристичною індустрією та її державне регулювання на сучасному етапі.

Наводиться аргументація на користь авторської позиції щодо інституціоналізації національної рекламно-інформаційної інфраструктури туристичної індустрії, яка склалася як результат рекламної, виставково-ярмаркової, телекомунікаційної діяльності. Зокрема, охарактеризовано особливості туристичної реклами, основних засобів її поширення; наголошено на важливості проведення виставково-ярмаркових заходів і вказано на необхідність посилення управлінської взаємодії між державними структурами, відповідальними за розвиток указаного напряму комунікаційного забезпечення; обґрунтовано перспективність розвитку комунікаційних каналів просування національного туристичного продукту в Україні та за кордоном через Інтернет, фестивалі, з'їзди, конференції, форуми, виставки, ярмарки та ін.

2. Маркетингова парадигма державного регулювання комунікаційного забезпечення туристичної індустрії в Україні

Здійснено аналіз правових засад становлення державного регулювання комунікаційного забезпечення вітчизняної туристичної індустрії, показано інноваційність використання принципів та інструментарію державного маркетингу.

Виходячи з результатів аналізу обґрунтовано необхідність серйозного осмислення та доопрацювання правового механізму державного регулювання туристичної індустрії.

У дослідженні автором сформульовано та подано до проекту Закону України “Про туризм” визначення термінів. Зокрема, термін “державне регулювання інформаційного забезпечення туристичної індустрії” трактується як здійснення уповноваженими органами державної влади заходів правового, фінансово-економічного, адміністративного, організаційного, інформаційного та іншого спрямування з метою розвитку національної туристичної індустрії та утвердження України на світовому ринку туризму. Сукупність основних напрямів і способів діяльності держави щодо одержання, використання, поширення та зберігання туристичної інформації з метою розвитку національної туристичної індустрії визначається як “державна політика інформаційного забезпечення туристичної індустрії”.

Сформульовано визначення терміна “туристична інформація” як сукупність відомостей про національні та міжнародні туристичні ресурси і туристичні продукти, що створюються суб'єктами туристичної діяльності за участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування для задоволення інтересів та потреб осіб, що подорожують.

В умовах утвердження ринкових відносин в Україні посилюється регулююча роль держави та стає затребуваним попит на інновацію. Для успішного утвердження цих пріоритетів важливим є всебічне оволодіння інформацією, що покладено в основу комунікативних процесів. В таких умовах як ринковий інструмент у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування використовується маркетинг.

Установлено, що на сферу державного маркетингу екстраполюється комплексний інструментарій маркетингу, де товаром є послуги, що надаються державними установами. Як ціна розглядаються дії, яких очікує суб'єкт маркетингу від об'єкта в процесі задоволення туристичних потреб, схвалюються громадянами дії органів державної влади. Інструментами збуту і розподілу є місце, час, швидкість, якість надання послуг.

З огляду на те, що концепція державного маркетингу базується на основних принципах маркетингу: пріоритету потреб та запитів споживача; системного підходу до явищ та суб'єктів, що діють у маркетинговому середовищі; гнучкого пристосування до змін у зовнішньому маркетинговому середовищі; комплексного та активного впливу на зовнішнє маркетингове середовище; науковості, проаналізовано особливості їх застосування у сфері державного управління туризмом та його державного регулювання. З'ясовано, що під час застосування маркетингового інструментарію відбувається комунікація, у процесі якої встановлюється взаємодія між двома або більше соціальними об'єктами через спілкування, обмін інформацією з використанням відповідних засобів маркетингу.

Аналіз показує, що маркетингова комунікація охоплює будь-яку діяльність держави, спрямовану на інформування, переконання споживачів, нагадування їм про свої товари та діяльність на туристичному ринку в цілому. Тому як суб'єкт державного маркетингу вона має враховувати такі потреби громадян, як захищеність, а також права на отримання якісних послуг, на об'єктивну інформацію, на наявність доступних каналів її передачі тощо. У дослідженні представлено сукупність існуючих туристичних ресурсів України в мережі Інтернет з характеристикою основних туристичних порталів України, веб-сайтів вітчизняних туристичних видань; зведену таблицю туристичних Інтернет-ресурсів місцевих органів влади.

Використання інструментарію державного маркетингу продемонстровано на прикладах організаційно-функціонального розвитку вітчизняної мережі туристично-інформаційних центрів, туристично-інформаційних пунктів та виставково-ярмаркової діяльності. Особливої актуальності ці напрями набувають напередодні Чемпіонату з футболу Євро 2012.

Наголошено на тому, що хоча в Україні накопичено позитивний досвід виставково-ярмаркової діяльності як маркетингового інструменту розвитку туристичної індустрії, однак бракує злагодженої співпраці органів державної влади та бізнес-структур у представленні об'єднаного Національного туристичного стенда України під час міжнародних промоакцій; виявлено недоліки у діяльності Державного підприємства “Національний туристичний офіс”, пов'язані з недосконалістю інформаційного супроводу на кожному з етапів міжвиставкового періоду та на самому заході. Визначено перспективи розвитку цього напряму комунікаційного забезпечення туристичної індустрії шляхом використання засобів івент-менеджменту (організація подієвих заходів, робочих зустрічей під час виставок та ярмарок), проведення маркетингових досліджень, підготовки висококваліфікованих спеціалістів для роботи на презентаційних стендах тощо.

У розділі наведено практичні рекомендації з удосконалення інформаційного супроводу веб-сайта Державної служби туризму і курортів (а в подальшому новоствореної структури - Державної агенції України з туризму та курортів) та активізації управлінських заходів щодо застосування в туризмі маркетингових комунікацій, які стосуються своєчасного оновлення всіх рубрик правовою, аналітичною, статистичною галузевою інформацію; запровадження щоквартальних звітів через рубрику “Інформація для громадян” > “Науковий центр розвитку туризму” про діяльність відповідальної за науковий супровід розвитку галузі структури та переформатування її роботи на засади державного туристичного маркетингу; змістового представлення напрямів міжнародної співпраці в галузі туризму; інформації про мережу туристично-інформаційних центрів в Україні з обов'язковим посиланням на засоби зв'язку з ними; діяльності громадських організацій у галузі туризму; запланованих виставково-ярмаркових заходів та аналітично-статистичних звітів про результати їх проведення й перспективи майбутньої співпраці; започаткування висвітлення через веб-сайт діяльності Державного підприємства “Національний туристичний офіс”.

Акцентовано увагу на застосуванні інструментарію державного маркетингу засобами віртуальних можливостей та інтерактивного маркетингу. Виокремлено чотири групи споживачів туристичної інформації: громадянин, суспільство в цілому або широкий загал; представники громадськості, зацікавленої в розвитку туризму; фахівці туристичного бізнесу; науково-громадська спільнота.

3. Оптимізація механізмів державного регулювання комунікаційного забезпечення туристичної індустрії в Україні

Визначено напрями оптимізації державного регулювання комунікаційного забезпечення туристичної індустрії в Україні, особливості та шляхи розширення міжнародного туристичного співробітництва України в сучасних умовах, осмислено інноваційну значимість туристичного брендингу; розроблено Концептуальну модель державного регулювання комунікаційного забезпечення вітчизняної туристичної індустрії; виокремлено механізми оптимізації державного регулювання туристичної індустрії на законодавчому та всіх рівнях виконавчої влади.

Аргументовано, що Українська держава отримала можливості для розширення міжнародного туристичного співробітництва з багатьма країнами світу: укладено близько 50 міжурядових та міжвідомчих угод, проводяться засідання робочих груп та міжурядових комісій, реалізовано міждержавні програми довго- та середньострокового співробітництва. Перспективним напрямом міжнародної співпраці для українського туризму є залучення до цього процесу регіональних органів місцевого управління, які активно застосовують практику транскордонного співробітництва з Республікою Польща, Словацькою Республікою, Румунією, Угорською Республікою, Республікою Білорусь та іншими державами.

Обґрунтовано, що стратегічним завданням для України є створення закордонних туристичних представництв з метою просування національного туристичного продукту, розширення існуючих та встановлення нових контактів із зарубіжними партнерами. Їх створення зумовлюється і можливістю привертати активну увагу іноземних громадян до туристичної України, необхідністю забезпечення захисту прав та інтересів українських туристів за кордоном, залучення іноземних інвестицій. Запропоновано практичні рекомендації щодо створення мережі закордонних туристичних представництв із застосуванням організаційного механізму державного регулювання цього процесу.

Базуючись на теоретико-практичних узагальненнях, доведено інноваційну значимість туристичного брендингу для розвитку вітчизняних туристичних дестинацій. Визначено, що основою для його розробки є сформований туристичний образ та туристичний імідж дестинації, які вважаються складовими туристичного бренда держави і спонукають туриста зробити вибір на користь певного туристичного продукту. У дослідженні проведено SWOT-аналіз туристичного іміджу України, запропоновано заходи щодо його покращання.

Викладені у дисертації положення, позиції, обґрунтування становлять основу Концептуальної моделі державного регулювання комунікаційного забезпечення вітчизняної туристичної індустрії як засобу комплексного впливу держави на комунікаційне забезпечення туристичної індустрії із застосуванням правового, організаційного, економічного та політичного механізмів. Концептуальна модель побудована таким чином, що охоплює всіх учасників туристичного інформаційного середовища: туристів, підприємства туристичного ринку, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, громадські організації, профільні навчальні заклади, засоби масової інформації, маркетингові структури з поширення туристичної інформації. Визначено складові елементи вітчизняної інформаційної інфраструктури. Виокремлено важелі прямого та непрямого впливу кожного з механізмів державного регулювання комунікаційного забезпечення туристичної індустрії (див. рисунок).

Зміст Концептуальної моделі доповнюється характеристикою особливостей формування та реалізації державної політики в туристичній індустрії на законодавчому рівні та всіх рівнях виконавчої влади. Особлива роль в моделі відводиться Державній агенції України з туризму та курортів - центральному органу виконавчої влади у відповідній галузі.

Висновки

туристичний брендинг комунікаційний інноваційний

На основі проведеного у дисертаційній роботі аналізу наукової літератури, нормативно-правової бази, діяльності державних та приватних інституцій вирішено актуальне завдання щодо оптимізації механізмів державного регулювання комунікаційного забезпечення туристичної індустрії в Україні в період трансформаційних перетворень. Одержані в процесі дослідження результати підтверджують поставлені мету, завдання та дають можливість зробити такі висновки.

1. Проведено комплексний науковий аналіз з позицій різних наукових підходів щодо сутності, структури туристичної індустрії як складової світового господарства, потужного комплексу національних економік, що функціонує у тісному взаємозв'язку з природним середовищем, економічною системою, суспільством у цілому та потребує обов'язкового державного управління й державного регулювання.

Суспільні та управлінські потреби державного регулювання комунікаційного забезпечення туристичної індустрії в Україні виникли у зв'язку з утвердженням засад інформаційного суспільства в туризмі та невизначеністю цього напряму державної політики в цій галузі як пріоритетного та перспективного, а також проблемами, зумовленими неефективним застосуванням маркетингових комунікацій, відсутністю загальнодержавного банку даних туристичних ресурсів та суб'єктів туристичної діяльності; неналежним законодавчим та організаційно-інституційним супроводом, слабкою фінансовою підтримкою галузі з боку держави.

Наведено авторське визначення поняття “державне регулювання комунікаційного забезпечення туристичної індустрії” як здійснення уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування соціально-політичних, фінансово-економічних, правових, організаційних, інформаційних заходів, спрямованих на використання інноваційних підходів до розвитку вітчизняного туризму із застосуванням принципів державного маркетингу.

2. Аналіз нормативно-правової бази державного регулювання комунікаційного забезпечення туристичної індустрії в Україні свідчить про необхідність її удосконалення та введення до понятійно-категорійного апарату низки авторських визначень, зокрема:

- туристична інформація - це відомості про національні та міжнародні туристичні ресурси та туристичні продукти, що створюються суб'єктами туристичної діяльності за участі органів державної влади та місцевого самоврядування для задоволення інтересів та потреб осіб, що подорожують;

- туристична індустрія - це складова національної економіки, що забезпечує функціонування та розвиток туризму шляхом надання послуг: готелями та іншими засобами розміщення; засобами транспорту, розваг, пізнавального, ділового, лікувально-оздоровчого, фізкультурно-спортивного та іншого призначення; об'єктами санаторно-курортного оздоровлення, відпочинку, громадського харчування; організаціями, що здійснюють туроператорську й турагентську діяльність; операторами туристичних інформаційних систем; установами, що надають послуги екскурсоводів, гідів-перекладачів, інструкторів, провідників, необхідних для задоволення потреб осіб, що подорожують;

- інформаційне забезпечення туристичної індустрії - це процес одержання, використання, поширення й зберігання необхідної інформації, а також діяльність фахівців щодо ефективного використання цієї інформації та безперебійного функціонування організаційних структур, що забезпечують її надання;

- державна політика інформаційного забезпечення туристичної індустрії - сукупність основних напрямів і способів діяльності держави щодо одержання, використання, поширення та зберігання туристичної інформації з метою розвитку національної туристичної індустрії;

- державне регулювання інформаційного забезпечення туристичної індустрії - здійснення уповноваженими органами державної влади заходів правового, фінансово-економічного, адміністративного, організаційного, інформаційного та іншого спрямування з метою розвитку національної туристичної індустрії та утвердження України на світовому ринку туризму.

Теоретичні положення, висвітлені у дисертації, становлять основу проектів: Закону України “Про туризм”, Типового положення про туристично-інформаційний центр, Концепції Державної цільової програми формування, позиціонування та просування туристичного бренда України, інших нормативно-правових актів.

3. У процесі дослідження визначено ключову роль маркетингу як інноваційного механізму державного регулювання вітчизняної туристичної індустрії через використання маркетингових каналів поширення туристичної інформації: рекламу, зв'язки з громадськістю, виставки, ярмарки, брендинг, спонсорство тощо. Обґрунтовано, що застосування принципів державного маркетингу: пріоритету потреб та запитів споживача; системного підходу до явищ та суб'єктів, що діють у маркетинговому середовищі; гнучкого пристосування до змін у зовнішньому маркетинговому середовищі; комплексного та активного впливу на зовнішнє маркетингове середовище; науковості вдосконалює інструментарій державного маркетингу у туризмі і позитивно впливає на формування мережі туристично-інформаційних центрів та туристично-інформаційних пунктів, розширення туристичних можливостей України під час проведення виставково-ярмаркових, комунікативних заходів, використання маркетингових комунікативних технологій органами державної влади, представниками туристичного бізнесу.

У дослідженні підготовлено рекомендації з удосконалення інформаційного супроводу веб-сайта Державної служби туризму і курортів (а в подальшому новоствореної структури - Державної агенції України з туризму та курортів) та представлено управлінські заходи щодо застосування в туризмі маркетингових комунікацій; розроблено зведені таблиці туристичних ресурсів України в мережі Інтернет з характеристикою основних туристичних порталів України, веб-сайтів вітчизняних туристичних видань, туристичних інтернет-ресурсів місцевих органів державної влади.

4. На підставі аналізу державної політики міжнародного співробітництва України зі світовою туристичною спільнотою, яка є складовою державної політики комунікаційного забезпечення туристичної індустрії і реалізується шляхом формування договірно-правової бази зовнішніх зносин, участі у світових туристичних форумах, проведенні спільних рекламно-інформаційних кампаній, запропоновано оптимізувати організаційний механізм створення мережі закордонних туристичних представництв України.

Рекомендовано здійснити інституціалізацію цих структур із залученням матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів та людського потенціалу в Україні й за кордоном за участі Міністерства інфраструктури України, Міністерства закордонних справ України, Державної служби туризму і курортів (а в подальшому новоствореної структури - Державної агенції України з туризму та курортів), Науково-дослідного інституту українознавства, представників української діаспори. Внесено пропозицію створити перші закордонні туристичні представництва в Республіці Польща, Російській Федерації, Республіці Білорусь, які проявляють найбільший інтерес до туристичних ресурсів України.

5. На основі теоретичних узагальнень доведено інноваційну значимість національного туристичного брендингу як процесу формування унікального бренда держави, що підтримується державними інституціями, представниками туристичного бізнесу та громадськістю, з метою привертання уваги потенційних туристів, їх обслуговування, формування та утримання позитивного туристичного образу та туристичного іміджу держави.

Для виявлення особливостей побудови туристичного бренда було проведено експертне соціологічне опитування “Формування, позиціонування та просування туристичного бренда України”, яке підтвердило необхідність реалізації туристичного брендингу у 2010 р., на чому наголосили 48,5% респондентів, та 40,6% - у 2011-2012 рр.

Запропоновану інновацію, на думку опитаних вітчизняних та зарубіжних державних службовців, представників туристичних фірм та студентів вищих навчальних закладів туристичного профілю можна застосувати в діяльності Міністерства культури і туризму України (51,5%), Державної служби туризму і курортів (31,3%) та Міністерства закордонних справ України (17,2%). Опитування довело необхідність застосування правового механізму через прийняття Концепції державної цільової програми формування, позиціонування та просування туристичного бренда України, проекту Закону України “Про туризм”.

6. Представлені у дисертації положення, пропозиції, обґрунтування стали підґрунтям для розробки Концептуальної моделі, в основу якої покладено доцільність здійснення комплексного впливу держави на комунікаційне забезпечення вітчизняної туристичної індустрії з використанням правового, організаційного, економічного та політичного механізмів.

Зміст Концептуальної моделі доповнюється характеристикою особливостей формування та реалізації державної політики в туристичній індустрії на законодавчому та всіх рівнях виконавчої влади як інструменту регуляторного впливу держави на туризм. Особлива роль відводиться створенню Державної агенції України з туризму та курортів - центральному органу виконавчої влади, що за умов використання міжнародного досвіду сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного туризму.

Література

1. Гаврилюк А. Рекламно-інформаційна інфраструктура туристичної галузі України: становлення та розвиток / А. Гаврилюк // Зб. наук. пр. НАДУ / за заг. ред. О.Ю. Оболенського, С.В. Сьоміна. - К. : НАДУ, 2008. - Вип. 2. - С. 132-141.

2. Гаврилюк А. Туристично-інформаційні центри як чинники державного регулювання туристичною галуззю України / А. Гаврилюк // Вісн. НАДУ. -2009. - № 1. - С. 78-85.

3. Гаврилюк А.М. Інформаційна складова туристичної галузі як чинник демократизації українського суспільства / А.М. Гаврилюк // Економіка і держава : міжнар. наук.-практ. журн. - 2009. - № 8. - С. 84-86.

4. Гаврилюк А.М. Формування державної політики інформаційного забезпечення туристичної індустрії в сучасних умовах / А.М. Гаврилюк // Теоретичні та прикладні питання державотворення (електронне фахове вид.). - 2009.

5. Гаврилюк А. Виставково-ярмаркова діяльність як маркетинговий інструмент розвитку туристичної індустрії в Україні / А. Гаврилюк // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2010. - Вип. 1 (41). - С. 65-68.

6. Гаврилюк А. Формування, позиціонування та просування туристичного бренду: міжнародний досвід та українська проекція / А. Гаврилюк // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2010. - Вип. 4 (44). - С. 71-74.

Размещено на Allbest.ru