Формування та реалізація державної політики регіонального розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

УДК 353.1:332.1

ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Новікова Ірина Вікторівна

ДОНЕЦЬК - 2008



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник - доктор соціологічних наук, професор БУРЕГА Валерій Васильович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри соціології управління (м. Донецьк).

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор СЕРЬОГІН Сергій Михайлович, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, директор (м. Дніпропетровськ);

кандидат наук з державного управління, доцент ШКРАБАК Ірина Володимирівна, Донецький державний університет управління, доцент кафедри маркетингу (м. Донецьк).

Захист дисертації відбудеться «20» січня 2009 року о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, просп. Б. Хмельницького, 108, ауд. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163а.

Автореферат розісланий «19» грудня 2008 р.

Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради Я.С. Клейнер



АНОТАЦІЯ

Новікова І.В. Формування та реалізація державної політики регіонального розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2008.

Дисертація присвячена проблемам формування та реалізації державної політики регіонального розвитку.

На основі аналізу специфіки реалізації чинної моделі державного управління розвитком регіонів запропоновано розуміння поняття державної політики регіонального розвитку, розроблено зміст методологічних засад розробки політики держави щодо розвитку регіонів; запропоновано бачення ментальної складової процесів державного управління. Запропоновано «інтеграційно-партнерську» модель, яка на засадах раціоналізації європейського досвіду вирішення проблем розвитку регіонів забезпечує поєднання ресурсної бази регіонів і держави для досягнення цілей інтегрованих державною політикою регіонального розвитку нового рівня.

Ключові слова: державне управління, державна політика регіонального розвитку, ментальна складова регіональної політики, модель регіонального розвитку, раціоналізація європейського досвіду.

державний політика регіон управління



АННОТАЦИЯ

Новикова И.В. Формирование и реализация государственной политики регионального развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Донецкий государственный университет управления Министерства образования и науки Украины, Донецк, 2008.

Диссертация посвящена проблемам формирования и реализации государственной политики регионального развития.

На основе анализа теоретических основ формирования и специфики использования действующей модели государственного управления развитием регионов: сформулирован поход к рассмотрению сущности и содержания понятия государственной политики регионального развития как системной, целенаправленной и планомерной деятельности полномочных органов государственной власти, которая разрабатывается при абсолютном первенстве действующего законодательства, направляется на обеспечение условий для развития регионов как составляющих государства на основе социально-адекватной оценки существующего состояния для определения приоритетности и перспектив их развития, мер по решению экономических, социальных и культурных проблем, содействия равноправному, деловому и взаимовыгодному развитию сотрудничества внутри страны и за её пределами; предложено содержание теоретико-методологических основ разработки региональной политики государства как комплексного теоретического подхода, который объединяет деятельностный, системный и структурно-функциональный подходы, выделенные закономерности процессов управления региональным развитием, сформулированные принципы, по которым разрабатывается и реализуется государственная политика выявления специфичности субъектно-объектных взаимоотношений (государства и регионов) и методов разработки региональной политики; предложен подход к рассмотрению сущности и понимание содержания ментальной составляющей процессов государственного управления; уточнено понимание источниковой базы программного обеспечения процессов формирования и реализации принятой политики; установлена этапность формирования моделей регионального развития, которые нашли или найдут свое применение в практике государственного управления процессами, происходящими в регионах Украины, а также выявлен их характер и связь с содержанием государственной политики в этой сфере; предложена для реализации «интеграционно-партнерская» модель, которая на основе соответствия принципам региональной политики Европейского Союза обеспечивает решение проблем развития регионов на основе объединения ресурсной базы регионов и центра в интересах их совместного использования для достижения интегрированных целей, которые определяются на базе государственной политики нового, более высокого уровня; предложено видение сущности и содержания процесса рационализации европейского опыта решения проблем развития регионов, возможностей как его изучения, так и применения в практике государственного управления; проанализированы некоторые направления усовершенствования процессов государственного управления региональным развитием; обоснованы такие направления совершенствования существующей модели государственной политики регионального развития, как обеспечение межуровневого сотрудничества и взаимной ответственности, которые выступают в качестве организационно-ресурсного основания для достижения партнерских отношений между властью и народом, центром и регионами, государственными учреждениями, структур бизнеса и общественных организаций.

Ключевые слова: государственное управление, государственная политика регионального развития, ментальная составляющая региональной политики, модель регионального развития.



ANNOTATION

Novikova I.V. Formation and Realization of State Policy of Regional Development. - Manuscript.

Public Administration Candidate Dissertation on speciality 25.00.02 - Mechanisms of Public Administration. - Donetsk State University of Management of Ministry of Education and Science of Ukraine, Donetsk, 2008.

The dissertation is devoted to the problems of formation and realization of State policy of regional development.

On basis of analysis of theoretical peculiarity of realization of a current public administration of regional development model, it has been suggested the understanding of State policy of regional development. It also has been proposed the content of the methodological principles of the State policy concerning regional development. The vision of the mental component of public administration processes has been proposed. The “integration-partnership” model has been suggested that on the principles of rationalization of European experience on problem solving of regional development provides with a consolidation of regional and State resource base with the view of the goal achievement integrated by the State policy of regional development of the new level.

Key words: public administration, State policy of regional development, a mental component of regional policy, regional development model, a rationalization of European experience.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Звернення до статистики дозволяє помітити стійку тенденцію зростання ролі регіонів у загальних процесах розбудови господарського комплексу незалежної України, дає змогу переконатися в актуальності регіонального аспекту управлінської проблематики.

Посилення ролі регіонів, розширення їх самостійності значною мірою актуалізує необхідність ретельного, багатоаспектного аналізу порушеної проблеми. Одним із напрямів такого дослідження має стати теоретичне дослідження сучасних тенденцій практики державного регулювання регіонального розвитку регіонів, які вже виявилися, або ще знаходяться в процесі формування.

Сучасний стан соціально-економічного розвитку регіонів має ознаки зростання диспропорцій та негативно забарвлених міжрегіональних відмінностей, низького рівня їх економічної активності. Покращення соціально-економічної ситуації в державі у період переходу від тривалого спаду, що сприймався як колапс, до економічного зростання обумовлювалося позитивною динамікою тільки в окремих регіонах. Головною причиною такого стану необхідно визнати процес упровадження механізмів ринкової конкуренції, що поділяє регіони за конкурентними перевагами. Значна частина регіонів України виявилася неспроможною ефективно функціонувати та розвиватися в ринкових умовах унаслідок структурної специфіки національної економіки. Суттєво ускладнюють ситуацію також і прояви глобальної фінансової кризи. Разом із тим, через брак соціальної адекватності та ефективності інвестиційної політики як важеля пріоритетності у регіональному розвитку суттєво звузилася сфера впливу держави, уособлена органами її центральної влади.

Дослідження проблематики державного управління уявляється достатньо складним завданням, що обумовлено значною кількістю його аспектів, серед яких одне з найголовніших місць посідає завдання знаходження єдиної мови, досягнення спільного розуміння сутності та змісту понять, якими оперують під час висвітлення проблеми.

Саме ця проблема постає й під час дослідження процесів формування державної політики та її реалізації в механізмах державного управління, що й обумовило вибір даної теми дослідження.

Аналіз публікацій за цією проблемою певною мірою переконує, що висвітленню управлінських проблем регіонального рівня присвячується незначна кількість публікацій.

Найчастіше вітчизняними вченими розглядалися питання, пов'язані головним чином з такими ознаками регіону, як його спеціалізація та рівень розвитку, керованість й сталість економічних зв'язків, розкривалися принципи та методи регіонального управління, аналізувалася галузева й функціональна структури господарства регіону як об'єкта управління.

Власне, питання, пов'язані з теоретико-методологічними засадами як формування політики державного управління, так і механізмів її реалізації, управлінням комплексним розвитком регіону, напрямами забезпечення ефективності державної політики регіонального рівня розглядалися в працях Аровіної М., Власенко Н., Григоровича С, Дзюнзюка В., Кліяненко Б., Мар'яненко Г., Нижник Н., Новікової О., Осауленко О., Поважного С., Снігової О., Стеценко О., Черниш О. та ін.

Різноманітні аспекти теорії державного управління, що поєднують в собі весь спектр діяльності - від розробки основ державної політики до формування комплексних методик упровадження її головних положень у практиці суспільного життя, знайшли своє віддзеркалення в працях Бакуменка В., Валевського О., Войновича Р., Воловікової Є., Гонюкова Л., Грицяк Н., Дацій О., Калітієвської Л., Можаровської П., Ободця Р., Поповкіна В., Слуговіна В., Стойки А., Чорного О. та ін.

Розгляду проблеми методології державного управління як системного суспільного явища з визначенням основних понять та виділенням аспектів формування державної політики присвячені дослідження Васіної А., Гордієн ко Л., Князєва В., Корецького М., Линьова К., Малиновського В., Мельника Л., Оболенського О., Поцепцова Г., Ситнік Г. та Сурміна Ю.

Саме ця проблема розглядалася і в працях російських фахівців Атаманчука Г., Глазунова М., Зеркіна Д., Ігнатова В., Радченко А., Чиркіна В., Пікулькіна А. Можливість використання праць російських учених обумовлена певною схожістю умов та процесів державотворення на пострадянському просторі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота підготовлена відповідно до плану науково-дослідної роботи Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України в межах теми: «Соціально-гуманітарні аспекти державного управління» (номер державної реєстрації 0106U005128). У цьому дослідженні автором розроблено теоретичні засади й методичні основи формування і реалізації державної політики регіонального розвитку в Україні, обґрунтовано напрями вдосконалення процесів розробки та впровадження в практику державного управління сучасною регіональною політикою.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вдосконалення системи формування та реалізації державної політики управління розвитком регіонів в Україні у контексті концепції соціально-адекватного управління з розглядом можливості визначення загальних теоретичних засад для розбудови рівневої моделі.

Для досягнення поставленої мети в дослідженні вирішувався такий спектр завдань:

аналіз регіонального рівня державного управління в аспекті формування та реалізації політики розвитку регіонів з точки зору його структури, логіки й змісту основних категорій та визначення державної політики регіонального розвитку як системної діяльності;

визначення теоретико-методичних засад державної політики управління регіональним розвитком як системи закономірностей, принципів та методів її функціонування;

виявлення ментального спектру державного управління в регіональному контексті;

аналіз джерельної бази діяльності з розробки та реалізації політики держави у галузі регіонального розвитку;

розробка уявлень про етапність упровадження моделей регіональної політики в державі та їх основного змісту і структуру визначення основних проблем розмежування повноважень суб'єктів політики регіонального розвитку;

з'ясування вад і переваг чинної моделі регіональної політики в державі;

обґрунтування змісту раціоналізації та умов використання європейського досвіду регулювання регіонального розвитку;

формування уявлення про основні напрями вдосконалення чинної моделі державної політики регіонального розвитку як засобу забезпечення міжрівневої співпраці та взаємної відповідальності.

Об'єктом дослідження є процеси регіонального розвитку.

Предметом дослідження виступають закономірності формування та реалізації державної політики регіонального розвитку.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичні методи наукового пізнання, системний підхід до аналізу системи державного управління розвитком регіонів, положення концепції соціально-адекватного управління з вивченням можливості визначення загальних теоретичних засад для розбудови рівневої моделі.

Визначення структури й змісту діяльності органів центральної влади та місцевих органів державного управління і органів місцевого самоврядування з вирішення наявних регіональних проблем відбувалося з використанням методу системного аналізу, а для вивчення оцінки основного змісту та потенціалу джерельної бази, яка регламентує процеси розробки й реалізації державної політики щодо розвитку регіонів, застосовувалися елементи контент-аналізу.

З метою формування уявлень про зміст і структуру теоретичної моделі розробки та реалізації політики держави на партнерських засадах із регіональною владою використано методи синтезу, а для оцінювання результативності процесу державного управління і з метою вирішення основних проблем, що виникають на регіональному рівні, - метод моделювання.

Інформаційною базою дослідження є зарубіжні та вітчизняні публікації з викладенням результатів теоретичних і методичних розробок із регіональної проблематики; законодавчо-нормативна база, на засадах якої в Україні регулюються процеси формування та реалізації регіональної політики; матеріали узагальнення європейського досвіду з регулювання розвитку регіонів, що використовуються в практиці дії міжнародних програм, запроваджених Європейським Союзом.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційного дослідження полягає у вдосконаленні теоретичної моделі cистеми формування та реалізації державної політики регіонального розвитку.

Цей результат розкривається в нижченаведених положеннях:

уперше:

запропоновано обґрунтування державної політики управління регіональним розвитком у країні як соціально-адекватної, тобто такої, що системно поєднує економічне зростання із соціальними, матеріальними й культурними надбаннями;

визначено зміст ментальних складових процесів, які відображаються в якісних характеристиках та динаміці управління органами державної влади на регіональному рівні, з їх урахуванням розроблено теоретико-методологічні засади формування державної політики регіонального розвитку, логіку їх застосування, виокремлено етапи формування чинних моделей та відповідні їм теоретичні моделі з різними ступенями пріоритетності в розвитку наявних партнерських відносин, що можуть бути використані в практиці державного управління;

удосконалено:

розуміння процесу формування та реалізації державної регіональної політики, як складової частини загального процесу державного управління;

уявлення про зміст удосконалень процесу формування механізмів державного управління процесами, що відбуваються на регіональному рівні;

дістали подальшого розвитку:

бачення методичного підґрунтя розробки формату раціоналізації та умов використання європейського досвіду регулювання регіонального розвитку;

уявлення про етапність формування моделі регіональної політики на основі аналізу реальних процесів її функціонування;

основні напрями діяльності щодо вирішення проблем регіонального розвитку як центральними, регіональними органами державного управління, так і органами місцевого самоврядування.

Практичне значення одержаних результатів. Основні ідеї та висновки розширюють наукові уявлення про механізми державного управління регіональним розвитком. Результати дисертації будуть корисними для подальших наукових розробок зазначеної проблеми, а також при уточненні цілей державної регіональної політики та їх практичної реалізації.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження підтверджено відповідними довідками про впровадження: Херсонської міської ради (довідка №1-15-201 від 2 листопада 2007 року) про рекомендацію до впровадження, а також Донецького державного університету управління при викладанні навчальних дисциплін «Основи регіонального управління» та «Регіональна політика» для аспірантів (довідка № 01 - 12 / 774 від 03.06. 2008 р.)

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, викладені в дисертації, є результатом самостійно проведеного автором дослідження щодо вдосконалення механізмів державного управління в галузі регіонального розвитку, розробки та впровадження державної політики розвитку регіонів. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані саме ті положення, що є особистим внеском здобувача та знайшли своє відображення у списку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження були подані на 6 наукових конференціях: щорічні конференції професорсько-викладацького складу ДонДУУ за підсумками науково-дослідної роботи (2007-2008 рр., м. Донецьк), Третя наукова конференція «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління» (м. Донецьк, квітень 2007 р.), студентська наукова конференція «Актуальні проблеми у праві та шляхи їх вирішення» (м. Донецьк, листопад 2007 р.), Міжнародна конференція «Ефективне управління та адміністративно-територіальний устрій регіонів України» (м. Донецьк, липень 2008 р.) Міжнародна науково-практична конференція «Регіональні проблеми людського та соціального розвитку» (м. Донецьк, листопад 2008 р.).

Публікації. Зміст основних положень дисертаційного дослідження викладено в 6 публікаціях (4 - у фахових виданнях), з них: 4 - у збірниках наукових праць, 1 - у матеріалах наукової конференції. Загальний обсяг публікацій - 2,7 д. а., з яких автору належить 2,3 д. а.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Загальний обсяг дисертації 179 сторінок. У тому числі 1 таблиця (3 сторінки), 4 рисунки (4 сторінки). Список використаних джерел з 129 найменувань (12 сторінок).



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Державна політика регіонального розвитку як об'єкт наукового дослідження.

Регіональний рівень державного управління виступає як відносно самостійна складова загального процесу державного управління, яке у свою чергу є різновидом соціального управління та має певні ознаки. Це дозволяє розглядати його як соціальне явище, вид суспільної діяльності, пов'язаної з реалізацією державної влади.

З урахуванням цих та інших характеристик процесу державного управління він визначається як цілеспрямований та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої через діяльність органів державної влади, наділених необхідним рівнем компетенції.

З таких позицій державна політика (у даному випадку - державна політика регіонального розвитку) є системною, цілеспрямованою та планомірною діяльністю повноважних органів державної влади, яка розробляється при абсолютній першості чинного законодавства, спрямована на забезпечення умов для розвитку регіонів як складових держави на засадах соціально-адекватної оцінки існуючого стану для визначення пріоритетності та перспектив їх розвитку, заходів щодо вирішення економічних, соціальних та культурних проблем, сприяння рівноправному, діловому та взаємовигідному розвитку співробітництва в середині країни та за її межами.

Оцінюючи сучасну ситуацію, що склалася в українському суспільстві, як перманентно кризову, слід акцентувати увагу на можливості виходу з неї за рахунок надання моделі системи управлінської практики регіонального рівня ознак соціальної адекватності.

Розробка державної політики регіонального розвитку має спиратися на чітко визначене методологічне підґрунтя, що визначає, за умов її реалізації на соціальному (у широкому розумінні) рівні, необхідність використання у комплексі діяльнісного, системного та структурно-функціонального підходів. Уявляється важливим також застосування саме комплексного підходу, з огляду на необхідність визначення міри соціальної адекватності, органічно поєднаних процесів «державна політика - державне управління».

Унаслідок використання зазначеного підходу до вивчення процесів системи управління регіональним розвитком стає можливим визначення їх закономірностей в Україні, а саме: вплив демократизації на всі сфери життя, посилення впливу ринкових відносин на психологію суб'єктів продукування державної політики стосовно регіонів, певне зростання масштабів суспільного виробництва, суттєве скорочення можливостей врахування специфіки регіонального управління і впливу на його перебіг та результативність на державному рівні з урахуванням складності коригування як рівневих потенціалів, так і послідовності їх використання.

Зазначені закономірності виявляються за рахунок реалізації у системи процесів формування політики державного управління на регіональному рівні низки теоретичних принципів: 1 - сталості та повноти моніторингу потреб розвитку; 2 - об'єктивності оцінки рівня регіонального й загальнодержавного розвитку та їх співвідношення; 3 - співробітництва та взаємної відповідальності державних та регіональних органів влади у вирішенні завдань регіонального розвитку у загальному контексті розвитку країни; 4 - створення рівних умов для збалансованого на загальнодержавному рівні динамічного розвитку регіонів країни; 5 - плановості та поступовості у досягненні визначених пріоритетів на підставі оцінювання набутого; 6 - процесуальності, яка розуміється у тому, що управління на різному рівні має свій процесуальний бік, а тому певний протяг у часі, зайнятому його атрибутами у певній частині управлінського простору; 7 - усебічного врахування специфіки регіону (регіонів), що управляються; 8 - науково обґрунтованого, зваженого, політично консолідованого зосередження економічних, фінансових, організаційних тощо потенціалів з метою їх більш ефективного використання для досягнення ефективності функціонування усіх ланок системи «державна політика - державне управління - регіональні потреби та інтереси - регіональний розвиток»; 9 - комплексності у розробці та реалізації державної політики щодо конкретного регіону, збалансованості загальнодержавних та регіональних інтересів розвитку з урахуванням пропозицій щодо визначених пріоритетних напрямів; 10 - футуристичності, тобто врахування максимальної більшості характеристик, у яких реалізується регіональне управління на засадах державної політики з довгостроковою орієнтацією на перспективу, зваженою стратегією та визначеними засобами досягнення поставленої мети; 11 - врахування зовнішніх впливів на зміст управління регіонального рівня; 12 - оперативності державного управління з ознаками соціальної адекватності, що забезпечує своєчасність постановки та вирішення проблем регіонального рівня без їх накопичення та природного, за цих умов, ускладнення.

Реалізація відправних правил, за якими відбувається процес формування державної політики, забезпечується комплексом методів. Але впровадження певних методів у процесі формування державної політики має бути органічно пов'язане з логікою не тільки розробки, а й реалізації на практиці державного управління її основних положень, що передбачає використання наступних основних методів: аналіз територіальних проблем та пошук шляхів їх розв'язання в контексті проблематики загальнодержавного рівня; синтез регіональних проблем як змістоутворюючого чинника завдань загальнодержавного розвитку; моделювання як засіб експериментального відтворення регіональної специфіки у процесах державного управління.

Суб'єктами розробки державної політики у галузі регіонального розвитку та її носієм і реалізатором найчастіше виступають органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування. Об'єктами, у свою чергу, виступає широкий спектр таксономічних одиниць з притаманними їм множинними якісними характеристиками. Суб'єктно-об'єктні відношення спрямовуються на досягнення цілей регіональної політики держави, які полягають у визначенні пріоритетних для розвитку регіонів (що створює підставу для загальнодержавного прогресу у соціально-економічній сфері як стратегічного напрямку діяльності); створенні єдиного економічного простору; максимальному використанню природного, виробничого та культурного потенціалу регіонів за умов його обов'язкового відтворення; гарантованому розвитку місцевого самоврядування; забезпеченні мінімальних соціальних стандартів і рівного соціального захисту; реальному вирівнюванні умов для соціально-економічного розвитку регіонів; вжитті ефективної системи заходів щодо розв'язання екологічних проблем (від захисту та збереження навколишнього середовища до ліквідації наслідків техногенних катастроф, які вже відбулися); гарантуванні соціальних прав пересічних громадян держави незалежно від рівня розвитку та економічних можливостей окремих регіонів.

Управлінські впливи на рівні державних органів влади, спрямовані на розробку та реалізацію політики регіонального розвитку, що розраховують на необхідний рівень ефективності, мають резонувати з найважливішими ментальними характеристиками українського соціуму. Розуміння менталітету як відображення свідомих і несвідомих настанов індивіда або соціуму на визначені, специфічні тільки для нього зразки і форми поведінки, дає можливість культивувати управлінські моделі, що є оптимальними в конкретному соціокультурному середовищі.

Поєднуючи існуючі в сучасній науці точки зору на сутність і основний зміст ментальності, можливо визначити (за В. Поповим) ментальність як певну систему суспільно-психологічних феноменів, що знаходить виявлення в напівсвідомих ціннісних перевагах, модусі світосприйняття та виборі форми суспільної поведінки.

На сьогодні загальновизнаним є факт суттєвого впливу на українську ментальність архетипів візантизму. Серед них найбільш яскравий прояв має архетип тотожності влади й істини. Істина, що привласнюється владою, набуває ознак нормативності й законності у захисті владних пріоритетів. Саме тому в свідомості пересічних громадян України збережена віра у мудру владу, яка знає, що потрібно робити для народу, але не має при цьому звітувати за свої дії та нести відповідальність перед законом. Імперативність дії закону насамперед поширюється на пересічних членів суспільства, разом з тим, не забезпечуючи захисту їх головних інтересів. Це спонукає людину шукати для себе нішу, перебування в якій дозволяє якщо найменше опинятися у площині де перетинаються інтереси держави і пересічного громадянина.

Разом з поняттям «ментальність» достатньо широко використовується поняття «національна психологія», яке складається (за П.І. Гнатенко) з національного характеру, національних почуттів та національної самосвідомості, що формуються під впливом історичних і соціально-економічних умов. Для практики державного управління розбіжності між ними не є значущими, але врахування специфічних рис сприйняття членами суспільства владних впливів, національно-психологічних настанов і стеоретипів має бути принциповим. Так, матріархальний характер української сім'ї сприяє формуванню емоційно-почуттєвої компоненти українського менталітету, яка проявляється у таких формах суспільної поведінки, як слабка екстравертність, «хрестоматійний» український індивідуалізм, відносна байдужість до загальнодержавних інтересів, зовнішнє сприйняття влади з одночасною недовірою та певною зневагою до неї разом з прагненням вийти з під її контролю.

Унаслідок узагальнення найбільш сталих уявлень щодо рис української ментальності, обумовленої характерними властивостями української національної культури, базисними ознаками її соцієтальної психіки може стати твердження про те, що головними з них можуть бути названі такі: егоцентризм на груповому та індивідуальному рівнях; сторожкість у відношенні до пропозицій (впливів) зовні до визначення особистих або групових переваг; прагнення до перекладання відповідальності за все, що відбувається, на центральну владу; певний індивідуалізм (в окремих випадках спроможний привести до самоізоляції та конфліктності з зовнішнім оточенням); суспільна пасивність; традиційна покірність долі; немотивована амбітність; нехтування правових норм; розвинуті приватновласницькі інстинкти; комунікабельність; потайливість; відносна закритість (певною мірою унаслідок усвідомлення самодостатності), замикання у вузько групових рамках, обмеженість обміну з навколишнім середовищем (насамперед, інформаційному); поступливість (як аналог соціальної конформності й залежності стосовно ухвалення рішень політичного, економічного характеру); схильність до еволюційних шляхів розвитку; здебільшого предметне ставлення до дійсності; толерантність до інших культур; емоційно-почуттєвий характер сприйняття світу (перевага значущості морально-етичних та культурно-ціннісних настанов перед логіко-нормативними); сентиментальність; ліризм; екофільний характер праці (особливо землеробської); працьовитість; традиції добровільної, спільної співпраці.

Саме такі риси української ментальності й складають спектр соціально-психологічних та культурно-історичних чинників, які стають вирішальними в процесі цілевизначення, відбору ресурсної частини, конструювання механізмів взаємодії, оцінювання наслідків реалізованої державної політики по відношенню до регіонів.

Важливою умовою успішності процесу формування політики державного управління, насамперед на регіональному рівні, має виступати органічне урахування найзначущих рис ментальності українського народу (за умов визнання фактом того, що держава існує для захисту інтересів народу). При цьому слід зважати на те, що має йтись не про титульну націю, а про увесь український народ в різноманітті національного складу.

У зв'язку з відсутністю в Україні єдиного рівня концентрації національної ментальності наявною стає проблема різної спрямованості векторів прагнень окремих регіонів країни. Тоді ідея соборності стає найголовнішим сенсом в ході визначення цільного, органічно структурованого процесу державного управління на засадах зваженої загальнонаціональної політики в культурній, освітній, економічній та інших галузях.

Ідентифікація України як соціуму в геополітичному аспекті, який передбачає знаходження її місця на перетинанні векторів Схід-Захід, Північ-Південь у європейському політичному просторі, дає підстави для її презентації як «Середньої Європи», де особливістю менталітету української нації визнається те, що його не можна віднести до якогось одного полюсу за характерною виразністю рис соцієтальної психіки.

Внаслідок ментальних особливостей української нації конче необхідною уявляється поява сучасної української національної ідеї. Її пошуки протягом останніх п'ятнадцяти років не принесли успіху тому, що пропоновані моделі не були соціально-адекватними, не резонували з ментальними складовими. Проблема полягає в тому, що український народ у змозі згуртувати тільки ідея, що містить в собі раціональну основу із позначенням цілком конкретних цілей, досягнення яких забезпечувалось би реальним механізмом.

Розділ 2. Джерельна база процесів розробки та реалізації державної політики регіонального розвитку.

Легітимізація державної політики регіонального розвитку має свою джерельну основу, закріплену Основним законом України - Конституцією та цілою низкою законів, що регулюють владні відносини у державі, визначаючи соціальну спрямованість державного управління. Саме ці засади мають забезпечувати конструктивність державної політики, застерігати від її підміни політичними амбіціями партій, або окремих впливових осіб, які, посідаючи певні місця у державній ієрархії, здатні впливати на процеси формування та реалізації політики держави щодо розв'язання регіональних проблем.

Важливе місце за значущістю в ініціації процесів розробки державної політики мають Посилання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє та зовнішнє становище України. Саме вони визначають специфічність процесів розробки державної політики практично в усіх галузях суспільного життя, притаманних Україні як державі. Віддаючи належне значущості за масштабами проблем, що ставляться у президентських посиланнях, та за їх соціальною гостротою, слід відзначити їх змістовну еклектичність та фрагментарність, відсутність наскрізної логіки, системності та єдності у підходах до їх структури, що спричиняється насамперед пріоритетністю політичної доцільності. Окрім того, стосовно проблематики регіонального розвитку, це свідчить про недостатню ефективність функціонуючих при Президентові України консультативних і консультативно-дорадчих органів, наприклад - Національної ради з питань взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

З метою забезпечення виконання завдань, що ставляться Президентом України перед Верховною Радою, в її структурі створено комітети з питань державного будівництва та місцевого самоврядування та з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики. Аналіз законодавчо-нормативного забезпечення розв'язання проблем регіонального рівня показав існуючий дефіцит законодавчого регулювання в частині розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, недосконалість правової бази, невизначеність щодо питань фінансово-економічних основ розвитку органів управління на регіональному рівні та рівні місцевого самоврядування.

Практичне забезпечення виконання політичних завдань в Україні щодо регулювання регіонального розвитку покладається на Кабінет Міністрів, що є головною інституційною основою реалізації державної політики розвитку регіонів, яка діє на підставі конкретних програм функціонування уряду.

Незважаючи на наявність достатньо обґрунтованих стратегічних підходів у діяльності уряду до вирішення проблем регіонів, а через них - загальнодержавних проблем, основною причиною труднощів, що виникають, виступає непослідовність та порушення системності, пов'язаних з пріоритетністю питань перерозподілу влади у державі та з урахуванням використання ресурсів, які мають спрямовуватися як на розвиток держави взагалі, так і регіонів зокрема.

Слід позитивно оцінювати створення спеціального державного інституту, покликаного виконувати функції органу центральної влади та опікуватися проблемами регіонів - Міністерства регіонального розвитку та будівництва, а також консультативно-дорадчого органу при ньому - Ради розвитку регіонів. Такий позитив витікає, насамперед, з факту, що усі раніше розпорошені функції державного управління регіональним розвитком сконцентровані у форматі єдиної спеціалізованої структури державного управління.

Програма реалізації державної політики в Україні на сучасному етапі сформульована як державна стратегія регіонального розвитку до 2015 року. Вона є документом, покликаним конкретизувати ще одну державну стратегію, яка включає розв'язання проблем регіонального розвитку як складову стратегії євроінтеграції України, передбачаючи висвітлення змісту механізмів державного управління регіональним розвитком.

Розділ 3. Вдосконалення моделі формування та реалізації державної регіональної політики

Встановлено етапність формування уявлень про моделі регіонального розвитку, які знайшли (або знайдуть) своє використання в Україні. Змістовно перший етап 1992-2001 роки пов'язується з функціонуванням моделі, що мала перерозподільчий характер та за сутністю була «патерналістською».

Така модель передбачала концентрацію державою, в особі органів державної влади, різноманітних ресурсів та їх розподіл, зважаючи тільки на інтенсивність, наполегливість та аргументацію у зверненнях регіональних влад. Державна політика, за таких умов, може бути визначена як адміністративно-регулятивна, з можливостями певного стримування диспропорційності регіонального розвитку та балансування на межі поглиблення кризового стану справ.

Чинна модель, що обіймає період з 2001 року по теперішній час, тобто другий етап формування моделі регіонального розвитку, може бути визначена як «стимульно-компенсаційна».

Її сутність визначається як мотиваційна, тобто вона зорієнтована на створення умов для прискореного розвитку тієї частини регіонів, що спроможна виконувати роль «локомотивів» розвитку та компенсувати на дотаційних засадах брак ресурсної бази для регіонів-аутсайдерів. Державна політика, за цих умов, набуває ознак «ліберально-сфокусованої» з метою забезпечення життєво важливого балансу між рівнями розвитку окремих регіонів. На засадах максимально повного використання потенціалу такої моделі та у рамках даного етапу, закінчення якого за оптимістичними прогнозами може бути визначено за «Державною стратегією регіонального розвитку до 2015 року» терміном дії цього документу, уявляється доцільним розробити нову модель з урахуванням перспектив розвитку української держави. Це може бути «інтеграційно-партнерська» модель, що за своєю сутністю передбачає поєднання ресурсної бази регіонів і держави для використання з метою досягнення інтегрованих цілей нового, вищого рівня, сформульованих на базі державної політики регіонального розвитку. Це є політика рівноправних партнерських відносин між державою і регіонами, спільне використання поєднаних ресурсних баз, що головним чином забезпечує відповідність принципам регіональної політики Європейського Союзу.

Розуміння раціоналізації європейського досвіду вирішення проблем регіонального розвитку визначається як рівень оперування потенціалом допомоги у виді наданої інформації та матеріальних, насамперед фінансових ресурсів, у повній відповідності до поставленої мети та з урахуванням реальних можливостей національної системи державного управління з максимально повною відповідністю головним засадам регіональної політики. Результатом аналізу стало те, що основними джерелами для опанування досвідом європейських країн, на рівні раціоналізації, виступають програми Phare, Interreg, Tacis, створені Європейським Союзом та використовувані як інструменти допомоги країнам Центральної та Східної Європи - кандидатам для вступу в ЄС.

Узагальнення практики діяльності за цим напрямом надає змогу сформувати теоретичну модель раціоналізації європейського досвіду розв'язання проблем регіонального розвитку в Україні. Школою вивчення такого досвіду слід вважати можливості, що надаються за умов активної роботи представництва України у Конгресі місцевих та регіональних влад Європи, де надається практична допомога у підготовці кадрів для означених рівнів влади, сприяння контактам національних організацій з партнерами інших країн.

Як напрями вдосконалення чинної моделі державної політики регіонального розвитку запропоновано забезпечення міжрівневої співпраці та взаємної відповідальності як організаційно-ресурсного підґрунтя для забезпечення партнерських відносин влади і народу, центру і регіонів, державних установ, бізнесових і громадських організацій.



ВИСНОВКИ

У дисертації наведено розробку й надано теоретичне обґрунтування системи формування та впровадження державної політики регіонального розвитку в Україні.

На основі проведеного дослідження сформульовано такі висновки:

1. Стійка тенденція зростання ролі регіонів і розширення їх самостійності у загальних процесах розбудови господарського комплексу української держави, з одного боку, та зростання диспропорцій їх розвитку, низький рівень економічної активності, неспроможність до ефективного функціонування в ринкових умовах унаслідок структурної специфіки національної економіки, з другого боку, значною мірою актуалізують необхідність наукового аналізу системи формування державної політики регіонального розвитку та її реалізації в механізмах державного управління.

2. Запропоновано визначення державної політики регіонального розвитку, як системної, цілеспрямованої та планомірної діяльності повноважних органів державної влади, що розробляється за абсолютної першості чинного законодавства, спрямовується на забезпечення умов для розвитку регіонів як складових держави на засадах соціально-адекватної оцінки існуючого стану для визначення пріоритетності та перспектив їх розвитку, заходів щодо розв'язання економічних, соціальних та культурних проблем, сприяння рівноправному, діловому та взаємовигідному розвитку співробітництва як усередині країни, так і за її межами.

3. Розроблено бачення теоретико-методологічного підґрунтя формування державної політики регіонального розвитку, як: комплексного теоретичного підходу, що поєднує діяльнісний, системний та структурно-функціональний підходи; виділених закономірностей процесу управління регіональним розвитком; певного спектра теоретичних принципів, за якими розробляється та впроваджується державна політика; визначення специфіки методів розробки державної політики; встановлення специфічності суб'єктно-об'єктних відносин (держави та регіонів).

4. Визначено, що управлінські впливи на рівні державних органів влади спрямовані на розробку та реалізацію політики регіонального розвитку, що розраховують на необхідний рівень ефективності, мають резонувати з найважливішими ментальними характеристиками українського соціуму. Сформульовано, за наслідками узагальнення найсталих уявлень про риси української ментальності, що вони стають вирішальними в процесі цілевизначення, відбору ресурсної частини, конструювання механізмів взаємодії, оцінювання наслідків реалізованої державної політики стосовно відношення до регіонів.

5. Обґрунтовано, що легітимізація державної політики регіонального розвитку має свою джерельну основу, яка закріплена Основним законом України - Конституцією - та низкою конституційних актів, законів, що регулюють владні відносини у державі, визначаючи соціальну спрямованість державного управління. Саме ці джерельні засади мають забезпечувати конструктивність державної політики, застерігати від її підміни політичними амбіціями партій або окремих впливових осіб, що посідають певні місця у державній ієрархії та здатні впливати на процеси формування і реалізації політики держави щодо вирішення регіональних проблем.

6. Доведено на засадах використання аналізу законодавчо-нормативного забезпечення вирішення проблем регіонального рівня, що існує дефіцит законодавчого регулювання в частині розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Встановлено недосконалість правової бази, невизначеність питань фінансово-економічних основ розвитку органів управління на регіональному рівні та рівні місцевого самоврядування, певна змістовна еклектичність та фрагментарність, відсутність наскрізної логіки, системності та єдності у підходах до змісту нормативно-правових актів. Це обумовлюється, перш за все, пріоритетністю політичної доцільності, слабкістю та дефіцитом ефективності функціонуючих консультативних і дорадчих органів.

7. Встановлено етапність формування моделей регіонального розвитку, що знайшли, або знайдуть своє використання в Україні, та з'ясовано їх характер і зв'язок зі змістом державної політики. Запропоновано таке бачення змісту «інтеграційно-партнерської» моделі, яке на засадах відповідності принципам регіональної політики Європейського Союзу забезпечує поєднання ресурсної бази регіонів і держави для спільного використання з метою досягнення інтегрованих цілей, сформульованих на базі державної політики регіонального розвитку нового рівня.

8. Сформульовано розуміння раціоналізації європейського досвіду вирішення проблем регіонального розвитку як рівня оперування потенціалом допомоги у виді наданої інформації та матеріальних, насамперед фінансових ресурсів, у повній відповідності до поставленої мети та з урахуванням реальних можливостей національної системи державного управління з максимально повною відповідністю головним засадам регіональної політики. На цих засадах запропоновано теоретичну модель раціоналізації європейського досвіду розв'язання проблем регіонального розвитку в Україні.

9. Обґрунтовано такі напрями вдосконалення чинної моделі системи формування та реалізації державної політики регіонального розвитку, як забезпечення міжрівневої співпраці та взаємної відповідальності. Вони виступатимуть як організаційно-ресурсне підґрунтя для забезпечення партнерських відносин влади і народу, центру і регіонів, державних установ, бізнесових і громадських організацій.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Новікова І.В., Бурега В.В. Регіональний рівень державного управління: у пошуках соціальної адекватності / І.В. Новікова, В.В. Бурега // Проблеми державного управління економікою: Зб. наук. праць Донецького державного ун-ту управління. - Донецьк, 2005. - Т. VI, вип. 59, серія «Державне управління». - С. 19-26.

Особистий внесок: уточнено зміст управління регіональним розвитком як складової загальної системи державного управління, розуміння поняття «регіон» у контексті парадигми «соціально-адекватного управління».

2. Новікова І.В. Методологічні питання формування державної політики управління регіонами / І.В. Новікова // Фінансовий механізм державного управління економікою України: Зб. наук праць Донецького державного ун-ту управління. - Донецьк, 2006. - Т. VII, вип. 73, серія «Державне управління». - С. 136-149.

3. Новікова І.В. Ментальний спектр формування та реалізації державної політики в Україні / І.В. Новікова // Управління діяльністю органів державної влади: Зб. наук. праць Донецького державного ун-ту управління. - Донецьк, 2006. - Т. VII, вип. 71, серія «Державне управління». - С. 189-202.

4. Новікова І.В. Раціоналізація європейського досвіду регулювання: спроби впровадження / І.В. Новікова // Менеджер. - 2008. - № 3 (45). - С. 118-128.

В інших наукових виданнях та матеріалах конференцій

5. Новікова І.В. Категоріальний аналіз проблем формування політики державного управління / І.В. Новікова // Соціологія управління: Зб. наук. праць Донецького державного ун-ту управління. - Донецьк, 2007. - Т. VIII, вип. 3 (80), серія «Соціальні та галузеві соціології». - С. 132-139.

6. Новікова І.В., Бурега В.В. Нормативно-правове регулювання в процесі регіонального розвитку України / І.В. Новікова, В.В. Бурега // Актуальні проблеми в праві та шляхи їх вирішення: матеріали міжвузівської наук. студ. конф., 28 листопада 2007 р.: Тез. доп. - Донецьк: ДонДУУ, 2007. - Т. 1. - С. 181-184.

Размещено на Allbest.ru

...