Стилі управління в системі державної служби.

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Інститут державного управління

Кафедра державної служби

Реферат

з дисципліни «Психологія управління»

на тему «Стилі управління в системі державної служби»

Виконала: студентка 535-д групи

Ланьє Ганна Сергіївна

Перевірив:

доктор політичних наук, професор кафедри державної служби

Євтушенко Олександр Никифорович

Миколаїв - 2013

Зміст

Вступ

1. Сутність та зміст стилю управління

2. Особливості основних стилів управління в системі державної служби

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Проблеми сьогодення, пов'язані з питаннями ефективного державного управління та раціонального використання влади вимагають вивчення феноменів лідерства та керівництва, стилів керівництва. Як відомо, ефективне державне управління сприяє стабільності і порядку, розв'язанню різноманітних проблем, сприятливому психологічному клімату у колективі, готовності кожного співробітника включатись у виконання складного завдання. Якщо керівник вміє ставити завдання, визначати засоби досягнення мети і методи контролю, управляти думкою колективу, мотивувати працівників на повноцінну роботу та досягати високих результатів, тоді колектив починає працювати як злагоджений механізм. Саме тому тема даного дослідження є досить актуальною сьогодні.

Мета роботи: дослідити особливості стилів управління в системі державної служби.

Відповідно до поставленої мети визначено завдання дослідження:

- уточнити сутність та зміст стилю управління;

- проаналізувати основні стилі управління в системі державної служби.

Об'єкт дослідження: управління в системі державної служби.

Предмет дослідження: особливості стилів управління в системі державної служби.

Дане дослідження базується на використанні комплексу загальнонаукових (аналіз і синтез, збір, обробка та аналіз матеріалів з даної тематики, метод узагальнення) і спеціальних методів (системно-аналітичного та структурно-функціонального аналізу).

Наукова новизна одержаних результатів полягає тому, що на рівні студентської роботи цілісно виконано дослідження стилів управління в системі державної служби.

Практичне значення одержаних результатів. Положення і висновки дослідження можуть бути використані для подальшого аналізу стилів управління. Дане дослідження може використовуватись студентами при опрацюванні курсів психологія, психологія управління та ін.

Структура роботи зумовлена її метою та завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Сутність та зміст стилю управління

Результативність, і ефективність діяльності будь-якого органу залежать від стилю управління його керівника.

Визначення стилю управління наводиться у Словнику термінів та понять з державного управління відповідно до якого «стиль управління» - це сукупність найбільш характерних і стійких методів вирішення завдань і проблем, що використовуються в практичній діяльності керівником [7, с. 98]. У ході низки досліджень присвячених стилю управління було сформульовано наступні характеристики стилю:

1) стиль відображає усталені способи діяльності керівника і тісно пов'язаний з психологічними особливостями мислення, прийняття рішень, спілкування тощо;

2) стиль не є вроджена та незмінна якість, яка формується в процесі діяльності. Стилям управління можна навчати;

3) описання та класифікація стилів повинні відображати змістовні характеристики самої управлінської діяльності.

Таким чином, можна зробити узагальнююче визначення стилю управління як набору прийомів, форм та методів вирішення завдань і проблем, що динамічно формується в процесі діяльності і пов'язаний з психологічними якостями особи, що здійснює управління .

Російський науковець Г. Атаманчук, підтверджуючи думку, що стиль безпосередньо залежить від його основного носія - людини, саме поняття стилю розглядає як систему соціально-ефективних способів, засобів, форм і методів щоденного функціонування посадових осіб і в цілому органів державної влади і місцевого самоврядування, що постійно розвиваються; систему, яка побудована на відповідних принципах та забезпечує раціональне і демократичне ведення управлінських справ [1, с. 430].

В. Малиновський визначає стиль управління як сукупність найбільш характерних і стійких методів вирішення завдань і проблем, що використовуються в практичній діяльності керівником [7]; Ф. Хміль - як гнучку поведінку керівника щодо співробітників, яка змінюється в часі від ситуації та виявляється в способах виконання управлінських робіт підпорядкованим керівнику управлінським апаратом [12, с. 175]; М. Мурашко як манеру та спосіб поведінки керівника у стосунках з персоналом [9, с. 113].

Досліджуючи стиль роботи керівного персоналу у сфері державної служби, Н. Гончарук розглядає це поняття як реально використовувану систему соціально-ефективних способів і тих, що постійно розвиваються; засобів, форм і методів повсякденного функціонування посадових осіб і в цілому органів державної влади, яка базована на відповідних принципах, що забезпечує раціональне та демократичне ведення управлінських справ [4, с. 163].

На її думку, відмінність роботи керівного персоналу у сфері державної служби від стилю роботи в інших сферах суспільства полягає, перш за все, в тому, що:

1) соціальна активність керівного персоналу і відповідальних органів пов'язана з використанням державно-владних повноважень або опорою на них;

2) така активність чітко та повною мірою законодавчо регламентована й відбувається в установлених формах і процедурах;

3) ця активність має на меті формування та реалізацію керівних дій» [4, с. 163].

Н. Васильєва розглядає стиль управління також як умову підвищення ефективності розвитку державної служби, адже на сьогодні виникає необхідність формування та розвитку системи державної служби, підвищення якості та ефективності державо-управлінської діяльності взагалі та підготовки державних службовців, які б мали достатньо високий інтелектуальний та творчий потенціал щодо вирішення складних проблем соціального розвитку суспільства. Тому, на її думку, необхідно формувати кардинально новий стиль управлінського мислення [2, с. 44].

Найчастіше стиль керівництва ототожнюють з типологією керівників і розглядають три стилі: автократичний, демократичний і ліберальний. У реальному житті названі стилі управління, як і відповідні типи керівників, «у чистому виді» не зустрічаються, на практиці вони використовуються в різних сполученнях. Ефективність того чи іншого стилю або їхнього сполучення визначається конкретними умовами діяльності, що постійно і досить часто змінюються [6, с. 43].

Варто зауважити, що стиль управлінської діяльності залежить від багатьох факторів, серед яких можна виокремити суспільно-політичний устрій, історію, традиції народів, що об'єднанні в державу, економічні, політичні, міжнародні та духовні обставини, за яких здійснюється управління, рівень освіти тих, хто управляє та тих, ким управляють тощо. Більшість дослідників нині схиляються до думки, що стиль безпосередньо залежить від основного його носія - людини [1, с. 431].

З таким твердженням не можна цілковито погодитися, оскільки, очевидно, що недостатньо лише сформулювати найбільш доцільний стиль управління, навчити йому і управління стане ефективним. Не можна підставити будь-яку людину в набір елементів стилю і вона проявить себе як ефективний управлінець.

Тобто в стилі державного управління здійснюється поєднання декількох явищ - управлінського процесу та людини. Разом з тим, вагу людини як основного компонента стилю державного управління також не слід перебільшувати. Адже навіть сильний лідер з відмінними особистісними якостями не зможе кардинально змінити стиль державного управління та зробити його більш ефективним. У суспільстві мають бути наявними норми та правила, які б за будь-яких обставин врегульовували діяльність такого лідера.

Слід відмітити, що тяжіння до сильного лідера, покладання надій лише на його професійні та особистісні якості, характерне для суспільств, що перебувають у нестабільному економічному чи політичному стані чи стані громадських заворушень чи війни і є невиправданим за часів стабільності та розвитку [22, с. 1].

Таким чином, стиль державного управління має складатися з наступних елементів:

1) цільових, функціональних та організаційних характеристик органів державної влади та місцевого самоврядування, які визначають їх місце та правовий статус в ієрархії управляючої системи суб'єктів державного управління;

2) юридично закріплених та практично застосованих форм, методів та процедур управлінської діяльності та їх посадових осіб;

3) культурних, професійних та особистісних якостей посадових осіб [1, с. 432] .

Отже, стиль керівництва - це певна система методів і прийомів управлінської діяльності, яким надає перевагу керівник. Вибір того або іншого стилю керівництва детермінований безліччю взаємодіючих об'єктивних і суб'єктивних факторів.

2. Особливості основних стилів управління в системі державної служби

Значний вплив на розвиток сучасних уявлень про стилі керівництва мали дослідження К. Левіна, проведені в кінці 30-х років 20 століття. Ним виділено три основні стилі: авторитарний, демократичний і ліберальний. Ця типологія практично відтворюється у сучасних зарубіжних концепціях, зокрема, Р. Лайкерта, який виділяє чотири стилі - експлуататорський авторитарний, доброзичливий авторитарний, консультативно-демократичний і партисипативний, а також К. Бланчарда і П. Херсі, які вирізняють чотири основних стилі керівництва: директивний, авторитарний, демократичний і делегуючий (дозволяючий).

У своєму дослідженні К.Левін виявив, що авторитарне керівництво добивалося виконання більшого обсягу роботи, ніж демократичне. Однак на другій чаші вагів за використання авторитарного стилю були такі негативні явища, як низька мотивація, менша оригінальність і значно менш дружні стосунки між членами групи, відсутність групового мислення, більша агресивність, що виявлялася по відношенню як до керівника, так і до інших членів групи, велика придушувана тривога і одночасно - більш залежна і покірна поведінка підлеглих.

К. Левін виявив, що за ліберального керівництва (порівняно з демократичним) обсяг виконуваної роботи зменшувався, з'являлося більше гри і при опитуваннях підлеглі віддавали перевагу демократичному керівництву.

Слід підкреслити, що пізніші емпіричні дослідження не повністю підтвердили висновки К. Левіна про те, що автократичне керівництво забезпечувало вищу продуктивність праці, але нижчий рівень задоволеності робітників, ніж демократичне керівництво [13, c. 61].

Для авторитарного (директивного, диктаторського) стилю управління характерне тверде одноосібне прийняття керівником всіх рішень, жорсткий тотальний контроль за виконанням рішень із погрозою покарання, відсутність інтересу до працівника як до особистості. За рахунок постійного контролю цей стиль управління забезпечує цілком прийнятні результати роботи (за непсихологічними критеріями: прибуток, продуктивність, якість продукції може бути високими), але недоліків більше, ніж переваг:

1) висока ймовірність помилкових рішень;

2) придушення ініціативи, творчості підлеглих, уповільнення нововведень, застій, пасивність співробітників;

3) незадоволеність людей своєю роботою, своїм положенням у колективі;

4) несприятливий психологічний клімат, що обумовлює підвищене психологічно-стресове навантаження і шкідливий для психічного і фізичного здоров'я.

Цей стиль управління доцільний і виправданий лише в критичних ситуаціях (аварії, бойові воєнні дії і т.п.). Але в автократа є і привабливі риси. Люди цього типу найчастіше мають прямо-таки блискавичну реакцію, енергійні і розумні, рішуче переборюють труднощі [8, c. 134].

Авторитарне керівництво має такі форми:

1. Патріархальне, породжене уявленнями про колектив як велику родину, де всі повинні виконувати розпорядження керівника, який вважає підлеглих нездатними приймати рішення, а тому мусить піклуватися про них;

2. Бюрократичне. В основі його - надмірне ставлення до значущості й ролі чиновництва, погляд на людину як носія регламентованих функцій;

3. Харизматичне. Суть його у визнанні видатних, неповторних якостей лідера. Такий керівник може зажадати будь-чого від підлеглих, не турбуючись про них. Отже, авторитарний стиль керівництва породжує нещирість, недовіру, напруженість у стосунках. Підлеглі змушені маскуватися і пристосовуватися, поводитись так, як бажає керівник [5].

До позитивних наслідків такого стилю керівництва можна віднести:

дисциплінованість виконавців;

мінімальний час проходження команди і її незначна мінливість (оскільки виконавцю не потрібен час на роздуми та інтерпретацію вказівки);

при достатній кваліфікації керівника вдається уникнути типових помилок і безглуздих втрат (в екстремальних умовах - людських);

можливість нівелювати вплив невисокого професіоналізму деяких виконавців на кінцевий результат роботи;

при налагодженій системі надання розпоряджень і їх виконання мета досягається швидше, а результати, як правило, відзначаються точністю.

До негативних характеристик авторитарного стилю відносяться такі:

робота здійснюється під гаслом «Мета - первинна, засоби - вторинні»;

заборона та покарання превалюють над заохоченнями;

досить часто вищий керівник втручається в справи підлеглих керівників (в основному з метою «зразкового» покарання), порушуючи тим самим принцип єдиноначальності. Керівник полюбляє, як правило, «виховувати» підлеглих і нерідко намагається втручатись в їх особисте життя;

відсутні умови розвитку творчості й ініціативи підлеглих;

підлеглі не набувають досвіду самостійного прийняття рішень у несподіваних чи позаштатних ситуаціях;

керівник з таким стилем може припуститися помилки, але ніхто не зможе вказати йому на це, звикнувши до сліпої покори, що призведе до повного краху конкретного заходу [3].

Демократичний стиль ґрунтується на колегіальному прийнятті рішень керівниками (за особливо складних умов до розв'язання проблем можуть бути залучені й професіонали, але співробітників до прийняття рішень переважно не залучають), широкій поінформованості управлінського апарату про розв'язувану проблему, цілі організації, а також поінформованістю усіх співробітників про виконання накреслених завдань і цілей.

Участь управлінців усіх ланок у процесі прийняття рішень сприяє тому, що кожний з них добровільно перебирає на себе відповідальність за свою роботу і усвідомлює її значущість у досягненні загальної мети. Функції контролю та оцінювання розподіляються між рівнями влади, дедалі більше переходячи від верхніх рівнів до нижчих.

Співробітники за демократичного стилю керівництва є не просто виконавцями чужих рішень, а сприймають цілі організації як власні цінності та інтереси. авторитарний державний управління

Керівники нижчої ланки, як правило, репрезентують і обстоюють інтереси співробітників перед вищим керівництвом, що породжує зустрічний потік інформації від співробітників до керівництва.

Цей стиль активізує ініціативність співробітників, є передумовою нестандартних рішень, сприяє поліпшенню морально-психологічного клімату та загальної задоволеності співробітників організацією.

За таких умов співробітники мають змогу навчатися один у одного по горизонталі, коли кожний є джерелом інформації, а керівник-демократ враховує індивідуально-психологічні властивості, потреби, інтереси підлеглих, обирає адекватно ситуації засоби впливу на них.

Оскільки демократичний лідер припускає, що люди мотивовані потребами більш високого рівня - в соціальній взаємодії, успіхах і самовираженні, - він намагається зробити обов'язки підлеглих більш привабливими, сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи схвалення або допомоги. А знадобиться допомога, вони, не вагаючись, можуть звернутися до керівника.

Щоб добитися цього, керівник організовує двостороннє спілкування і грає направляючу роль. Він намагається навчити підлеглих вникати в проблеми організації, видавати їм адекватну інформацію і показувати, як шукати і оцінювати альтернативні рішення.

Демократичний стиль ґрунтується на принципі консультування і допомоги підлеглим.

Характерні риси:

відношення виконавця до роботи позитивне та компетентно-ініціативне. Плануються, в основному, кінцевий термін та очікуваний результат роботи; контроль здійснюється лише щодо значущих проміжних етапів роботи;

припускається сумісне обговорення проблеми як по горизонталі, так і по вертикалі;

делегування повноважень здійснюється не тільки знизу догори, але і зверху вниз;

інформація, яка доводиться до відома підлеглих, є цілком достатньою для самостійного і правильного прийняття рішення самим виконавцем;

рішення керівником приймаються одноосібно, але з урахуванням результатів колегіального обговорення в групі;

До позитивних результатів такого стилю керівництва можна віднести:

стимулюються відповідальність і творчість виконавців;

здійснюється адаптація розпоряджень до реальних умов;

стимулюється підвищення кваліфікації співробітників і, відповідно, виникає можливість підготовки кадрів на висування; [3]

відзначається велика пристосованість колективу до різних нестандартних ситуацій;

виявляється зацікавленість виконавців у кінцевому результаті;

товариші по службі сприймаються насамперед як однодумці і колеги по роботі;

підвищується активність співробітників щодо нововведень.

Негативними ж сторонами демократичного стилю є те, що:

дисциплінованість виконавця суттєво залежить від його самосвідомості, а тому свобода вибору може бути використана несумлінними співробітниками для забезпечення позиції відступу від дорученої справи і відповідальності, або прояв довіри може сприйматися як слабкість керівника;

час проходження вказівки і її можливі суб'єктивні перекручення (адаптованість) значні, а це не завжди має позитивне значення;

однією з основних складових авторитету керівника при такому стилі керівництва є його професіоналізм, однак сама система демократичного стилю може сприяти несумлінним підлеглим-професіоналам в приниженні авторитету керівника;

не виключений вплив виконавців з невисокою кваліфікацією на кінцевий результат роботи;

фактично відсутня можливість негайного виявлення і виправлення помилки, припущеної виконавцями в період між звітними термінами [3].

Позиція керівника - «всередині» групи - є достатньо ефективною і використовується в широкому спектрі різнобічних службових ситуацій.

Демократичний стиль є найефективнішим, тому що він забезпечує високу ймовірність правильних, зважених рішень, високі виробничі результати праці, ініціативу, активність співробітників, задоволеність людей своєю роботою і членством у колективі, сприятливий психологічний клімат і згуртованість колективу.

Демократ не уникає відповідальності за власні рішення або помилки підлеглих, по заслугах хвалить або лає, свої вказівки формулює чітко і переконливо [8, c. 148].

Ліберальний стиль характеризують невисока активність, небажання і нездатність керівника приймати будь-які рішення, намагання уникнути будь-яких інновацій, перекладання виробничих функцій та відповідальності на інших керівників і підрозділи. Підрозділи й організація за такого керівництва неухильно втрачають свою мобільність, співробітники - мотивацію, ініціативу та інтерес до справ організації.

Активні, творчо зорієнтовані співробітники починають використовувати робоче місце та час для діяльності, не пов'язаної з організацією.

Чим сильнішою є залежність підрозділів або організації від вищих владних структур, тим частіше формується ліберальний стиль керівництва. Його ще називають непослідовним стилем, адже він дезорієнтує діяльність і спілкування з підлеглими.

Керівник часто діє залежно від свого емоційного стану, що призводить до застосування певного стилю керівництва або поєднання кількох стилів.

Загалом, стиль керівництва формується під впливом суб'єктивних (характерологічні якості керівника, загальна культура індивіда, рівень вимог, особливості самооцінки та ін.) та об'єктивних (стиль керівництва адміністрації, характер відносин між керівниками, наявність упорядкованих місць для роботи тощо) чинників.

Ліберальний стиль ґрунтується на принципі партнерства з підлеглими. Характерні риси:

· однією з основних рушійних сил життєдіяльності людини є потреба в самоактуалізації; стиль керівництва скеровано на планування і контроль лише результатів виконаної роботи;

· дискусії та обговорення - основний спосіб прийняття рішень;

· делегування повноважень здійснюється згори донизу значно інтенсивніше, аніж знизу нагору;

· інформація доводиться до підлеглого без обмежень;

· думки підлеглих однаковою мірою враховуються при ухваленні остаточного рішення [3].

До позитивних рис такого стилю керівництва можна віднести наступне:

*стимулюються самостійність, відповідальність і творчість виконавців;

*кожна задача сприймається, осмислюється й адаптується до наявних можливостей;

*формується індивідуальний стиль роботи співробітників;

*утворюються окремі напрями (групи) за принципом продуктивної конкуренції та співробітництва;

з'являється великий кадровий резерв для просування по службі;

створюється значний інтелектуальний потенціал;

у кінцевий результат, як правило, виконавцями вкладається особистісний зміст;

найчастіше працює механізм самомотивації, що обумовлює високу продуктивність праці;

*колектив здатний вирішувати найскладніші задачі в стислий термін.

До негативних сторін ліберального стилю крім того, що вже зазначалося щодо демократичного стилю, можна віднести наступне:

· конкуренція між співробітниками може перейти з професійної сфери в суто особистісну, що не сприяє згуртованості групи;

· складність об'єктивної оцінки результатів праці (як правило через високу інтелектуальну ємність продукту) найчастіше обумовлює необ'єктивність керівника в розподілі заохочень і покарань;

· досягнення спільного рішення та порозуміння вкрай важке;

· виникають спроби перехопити керівництво у офіційного керівника;

· деякі розділи робіт плануються і здійснюються, перш за все, в особистих інтересах, а не в інтересах загальної справи.

Висновки

В результаті проведеного дослідження автор приходить до наступних висновків:

1. Стиль керівництва виражається в тому, якими способами керівник спонукає колектив до ініціативного і творчого виконання покладених на нього обов'язків, як контролює результати діяльності підлеглих. Прийнятий стиль створює і відтворює в колективі (системі управління) особливу атмосферу і породжує свій етикет, певний тип поведінки і взаємостосунків. Стиль керівництва кожного конкретного керівника - це упорядкована сукупність робочих, практичних прийомів його поведінки і стосунків з підлеглими в процесі управління. В ньому відображається концепція керівника, його особистість, досвід, кругозір, характер; ділові манери і ділова професійна грамотність, єдність професійно організаційних, ідейно-політичних, моральних та інших якостей керівника.

2. Існують традиційні і сучасні підходи до визначення стилю управління. Вперше стилі управління були визначені К. Левіном як авторитарний, демократичний і ліберальний. Пізніше деякі автори внесли зміни в їх назву і тепер ці ж стилі називають директивний, колегіальний і пасивний. Авторитарний (автократичний) стиль відноситься до стилю, що базується виключно на використанні влади. Він припускає недбайливість виконавця і тому будується на найдокладнішому плануванні робіт і суворому контролі, на чітких розпорядженнях. Демократичний стиль ґрунтується на принципі консультування і допомоги підлеглим. Ліберальний стиль ґрунтується на принципі партнерства з підлеглими. Поєднання декількох стилів управління є найбільш оптимальним.

Список використаних джерел

1. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления [Текст]. Курс лекций. / Г. В. Атаманчук. - М. : ОМЕГА-Л, 2006. - С. 430-432.

2. Васильєва Н. В. Стиль управління, як умова підвищення ефективності розвитку державної служби [Текст] / Н. В. Васильєва // Наук. вісник АМУ : зб. наук. пр. - 2010. - Вип. 4. - К. : АМУ, 2010. - С. 42-47. - (Серія : «Управління»).

3. Волошина О.В. Лідерство та керівництво. Психологічні аспекти удосконалення стилю та методів керівництва [Електронний ресурс] / О.В. Волошина. - Режим доступу : www.naiau.kiev.ua/nniu.../leader_kerivn.doc

4. Гончарук Н. Т. Керівний персонал у сфері державної служби України [Текст] : [формування та розвиток] : моногр. / Н. Т. Гончарук. -- Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2012. -- 343 с.

5. Дорош О. Основні стилі керівництва [Електронний ресурс] / О.Дорош. - Режим доступу : http://www.kds.org.ua/blog/osnovni-stili-kerivnitstva

6. Летучий Д. Стилі управління персоналом у сфері державної служби: шляхи удосконалення / Д. Летучий // Вісник державної служби України. - № 1, 2013. - с. 41-46

7. Малиновський В.Я. Словник термінів і понять з державного управління / В.Я. Малиновський. - К. : Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2005. - 198 с.

8. Моргулець, О. Б. Менеджмент у сфері послуг : [навчальний посібник для студ. вищ. навч. Закладів] / О. Б. Моргулець. - Київ : Центр учбової літератури, 2012. - 384 с.

9. Мурашко М. І. Кадрова політика та основи управлінської діяльності [Текст] / М. Мурашко; [Центр перепідгот. Та підвищ. кваліфікації прац. органів держ. влади, органів місц. самовряд., керівників держ. п-в, установ та орг. Черніг. облдержадмін]. - Чернігів : Черніг. обереги, 2004. - 230 с.

10. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 448 с.

11. Телешун С. Свободи багато не буває, буває нерозвинута демократія / С. Телешун // Газета «День». - 2000. - № 76. - 27 квіт. - 1 с.

12. Хміль Ф. І. Управління персоналом [Текст] : підр. [для студ.вищих навч. закл.]. - К. : Академвидав, 2006. - 488 с.

13. Шайгородський Ю.Ж. Концептуальні засади ефективності стилів керівництва / Ю.Ж. Шайгородський // Ринок праці та зайнятість населення. -2011, №1. - с. 61-62.

Размещено на Allbest.ru

...