Управління ресурсним потенціалом в аграрному секторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ

Спеціальність 08.00.03 - економіка та управління

національним господарством

Ульянченко Олександр Вікторович

Київ - 2008

Загальна характеристика роботи

ресурсний потенціал аграрний довкілля

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин у нашій країні робить неминучою зміну поглядів щодо механізму господарювання та характеру управління. Оскільки зовнішнє середовище постійно змінюється й ускладнюється, то система управління ресурсним потенціалом аграрного сектора економіки має набути нових якостей, розширюючи свої можливості. Ринок ставить підприємства аграрного сектора у принципово нові відносини з державними організаціями, з виробничими й іншими контрагентами, з працівниками стосовно формування та використання ресурсного потенціалу. Зміни ділового середовища вітчизняних підприємств, пов'язані з розвитком конкуренції, інформаційних технологій, з глобалізацією бізнесу та з іншими чинниками, обумовлюють необхідність застосування менеджменту, націленого на ефективне використання обмежених ресурсів. Сучасний стан сільськогосподарського виробництва України не дозволяє розв'язати основні проблеми функціонування агропродовольчого ринку без проведення структурної перебудови галузі, без технічного переозброєння та підвищення рівня кваліфікації працівників, без створення системи комплексного управління формуванням і використанням ресурсного потенціалу в аграрному секторі економіки.

Виходячи з того, що земля, основні й оборотні матеріальні засоби, трудові, фінансові й інформаційні ресурси є основними чинниками у виробництві сільськогосподарської продукції та забезпеченні продовольчої безпеки країни, у дослідженні основний акцент зроблено саме на питаннях управління формуванням і використанням ресурсного потенціалу аграрного сектора.

Проблеми у сфері управління використанням ресурсів розглядалися багатьма зарубіжними вченими та фахівцями. Фундаментальні дослідження теоретико-методологічних проблем управління, державного регулювання економіки та становлення економічної системи належать таким ученим, як С. Брю, Е. Вайнінг, Д. Веймер, Д. Кейнс, Ф. Кене, Ф. Котлер, В. Леонтьєв, К. Макконнел, К. Маркс, А. Маршалл, А. Пігу, Т. Пітерс, Д. Рікардо, А. Ростоу, П. Самуельсон, А. Сміт, Р. Уотермен, П. Хейне й іншим відомим економістам.

Окремі аспекти формування ресурсного потенціалу й управління його використанням відображені в роботах російських і вітчизняних учених: Л. Абалкіна, В. Амбросова, О. Амосова, В. Власова, В. Андрійчука, Л. Анічина, Л. Антоненка, З. Балабаса, М. Бєсєдіна, Я. Білоуська, В. Бойка, О. Бугуцького, П. Гайдуцького, А. Гальчинського, В. Галушки, М. Гладія, О. Гудзинського, А. Даниленка, М. Дем'яненка, В. Дієсперова, В. Добряка, Й. Завадського, В. Зіновчука, М. Калінчика, П. Канінського, І. Кириленка, Ю. Коваленка, М. Коденської, О. Крисального, М. Кропивка, Г. Лісовського, М. Лобаса, І. Лукінова, І. Мазура, М. Маліка, П. Макаренка, В. Месель-Веселяка, В. Мілосердова, Л. Михайлової, О. Могильного, П. Музики, О. Олійника, О. Онищенка, Б. Пасхавера, Г. Підлісецького, В. Рябоконя, П. Саблука, В. Ситника, А. Третяка, І. Ушачова, М. Федорова, І. Червена, Г. Черевка, А. Чупіса, В. Шапіро, В. Шебаніна, В. Шеремета, О. Шпичака, О. Шпикуляка, В. Шияна, А. Юзефовича, В. Юрчишина, К. Якуби та ін.

Відомі в економічній літературі підходи до управління ресурсним потенціалом довгий час не повною мірою враховували екологічні, територіальні та демографічні чинники його формування і використання. Цей недолік частково було усунено розробками представників еколого-економічної школи дослідження ефективності використання ресурсів сільського господарства: О. Балацького, П. Борщевського, П. Вєдєнічева, Б. Данилишина, С. Дорогунцова, Л. Мельника, О. Павлова, Н. Реймерса, В. Трегобчука, Т. Хачатурова, М. Хвесика, О. Царенка та ін. Дослідження цих учених спрямовані на обґрунтування шляхів відновлення та підтримки навколишнього середовища в стані екологічної рівноваги в умовах інтенсифікації сільського господарства.

Незважаючи на широкий спектр питань, охоплених дослідженнями, недостатньо опрацьованими як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі залишаються питання комплексного підходу до розроблення механізму управління формуванням і використанням ресурсного потенціалу. Проблема ефективного розвитку аграрного сектора є принципово необхідним для держави саме сьогодні, коли Україна вступає до СОТ, оскільки членство в цій організації не тількі спрощує доступ до світового продовольчого ринку, а й загострює конкуренцію за використання ресурсів. Ресурсний потенціал аграрної сфери потребує відтворення на основі кардинальної реструктуризації та технічного оновлення.

Дискусійний характер пропонованих в економічній літературі підходів до визначення механізмів управління ресурсним потенціалом аграрного сектора та недостатній рівень розробки проблем його використання в умовах функціонування ринкової економіки визначили вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до плану науково-дослідних робіт Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва з комплексної бюджетної теми “Розробка пропозицій щодо механізму підвищення ефективності управління агроресурсами в умовах реформування відносин власності та форм господарювання” (номер державної реєстрації 0102U004401), де автором розроблено концепцію підвищення ефективності управління формуванням і використанням ресурсного потенціалу в аграрному секторі економіки України. Тема дисертаційного дослідження „Управління ресурсним потенціалом в аграрному секторі” зареєстрована в українському інституті науково-технічної і економічної інформації (номер державної реєстрації 0107U004320).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обгрунтування теоретико-методологічних засад і концептуальних підходів щодо вдосконалення механізму управління формуванням і використанням ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки України в умовах поглиблення аграрної реформи й інтеграції України в европейський і світовий економічний простір.

Для досягнення поставленої мети були визначені та вирішувалися такі завдання дослідження:

розкрити сутність та умови формування ресурсного потенціалу в аграрному секторі економіки;

простежити еволюцію підходів до управління ресурсним потенціалом та особливості функціонування інноваційного менеджменту в умовах диверсифікації аграрного виробництва;

систематизувати методологічні підходи до обгрунтування системи наукового забезпечення управління ресурсним потенціалом в аграрному секторі;

обґрунтувати теоретико-методологічні засади оцінки сукупного ресурсного потенціалу аграрної сфери та визначення системи показників ефективності його використання;

опрацювати концептуальні підходи до формування системи ефективного управління використанням ресурсного потенціалу;

визначити ступінь впливу факторів на ефективність управління ресурсним потенціалом в аграрному секторі економіки та розробити систему економіко-математичних моделей для оптимізації його використання;

систематизувати методологічні підходи до врахування впливу використання ресурсного потенціалу на довкілля у процесі сільськогосподарського виробництва;

розробити пропозиції щодо підвищення ефективності системи державного регулювання використанням ресурсного потенціалу з метою забезпечення продовольчої безпеки країни;

визначити порядок організації інформаційного забезпечення процесу управління ресурсним потенціалом в аграрному секторі.

Об'єктом дослідження є процес формування та використання ресурсного потенціалу в аграрному секторі економіки України.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних, методичних і прикладних положень управління ресурсним потенціалом в аграрному секторі економіки.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження були основні положення економічної теорії, теорії управління, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем теорії та практики удосконалення економічних взаємовідносин у використанні ресурсів в аграрному секторі економіки, системного аналізу управління формуванням і функціонуванням ресурсного потенціалу в умовах ринку. Завдяки застосуванню системного підходу обґрунтовано необхідність комплексного використання механізмів управління ресурсним потенціалом, що забезпечує узгоджене функціонування його складових. Використовувалися такі методи дослідження: порівняльного аналізу (вивчення методологічних підходів, концепцій, розробок, пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних учених); історичний метод (дослідження еволюції механізму впливу управління ресурсним потенціалом на розвиток аграрного сектора економіки України з метою виявлення закономірностей формування цього механізму); аналізу та синтезу (оцінка динаміки, структури й ефективності зрушень в аграрному секторі економіки України); абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формулювання висновків); статистико-економічний (аналіз використання та впливу розвитку ринкових переворень на сучасний стан ресурсного потенціалу в аграрному секторі); монографічний (визначення ефективних організаційних структур на ринку ресурсів в аграрному виробництві); економіко-математичного моделювання (оптимізація використання ресурсного потенціалу в аграрному секторі економіки) й ін.

Як інформаційні джерела дослідження використані закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові документи Міністерства аграрної політики України, офіційні матеріали Держкомстату України, дані ННЦ “Інститут аграрної економіки” УААН, монографії та статті вітчизняних і зарубіжних дослідників, результати експертних оцінок, особисті дослідження автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методологічних засад і концептуальних підходів до вдосконалення механізмів управління формуванням та використанням ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки України з метою підвищення його конкурентоспроможності:

вперше:

розроблено концепцію управління ресурсним потенціалом в аграрному секторі, сутність якої полягає в застосуванні комплексного підходу до організації ресурсозабезпечення та ресурсовикористання завдяки реалізації принципів інноваційного менеджменту, оптимізації системи управління використанням ресурсів на основі складання прогнозів використання ресурсного потенціалу в ринкових умовах;

обґрунтовано концептуальні підходи до формування інвестиційно-інноваційної моделі управління аграрним сектором та узагальнено систему показників комплексної оцінки ефективності використання ресурсного потенціалу, з урахуванням його структурних змін;

розроблено трисекторну економіко-математичну модель оптимізації використання ресурсного потенціалу в аграрному секторі на коротко- та довгострокову перспективу залежно від наявних ресурсів, економічного стану підприємств, динаміки змін аграрного виробництва;

систематизовано методологічні підходи до врахування впливу використання ресурсного потенціалу на довкілля та запропоновано методику розрахунку постійної плати за користування природними ресурсами та за нанесення шкоди довкіллю, із застосуванням коефіцієнтів екологічної небезпеки й економіко-екологічної цінності;

удосконалено:

методологічне забезпечення системи ефективного управління використанням і відтворенням ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки із застосуванням принципів інноваційного менеджменту в ресурсозабезпеченні та ресурсовикористанні;

теоретико-методологічні підходи до вивчення впливу технологічних змін на ефективність аграрного виробництва, з визначенням трьох етапів в управлінні ресурсним потенціалом: працезберігаючого, ресурсонасиченого, ресурсозберігаючого;

механізми реалізації екологоспрямованої стратегії управління розвитком аграрного виробництва й ефективного використання ресурсного потенціалу, за принципом переважання екологічної складової над економічною;

методичні підходи до застосування багатофакторних економіко-математичних моделей оптимізації раціонального розподілу ресурсів між галузями;

організаційно-управлінський механізм державного регулювання формуванням і використанням ресурсного потенціалу в аграрному секторі економіки через створення трирівневої системи інформаційно-консультаційних центрів;

дістало подальший розвиток:

розуміння сутності понять “ресурсний потенціал” і “виробничий потенціал” аграрного сектора економіки, обгрунтування поділу ресурсів аграрного виробництва (залежно від їх походження) на первинні та вторинні;

методичні підходи до дослідження причинно-наслідкових зв'язків між наявним ресурсним потенціалом аграрного сектора економіки та прогнозними моделями його розвитку;

науково-методичне забезпечення аналізу тенденцій формування та використання складових ресурсного потенціалу в умовах реформування аграрного сектора, становлення ринку та розвитку процесів глобалізації.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в сукупності вони створюють теоретичну, методологічну та методичну базу для практичного вдосконалення механізмів управління формуванням і використанням ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки України.

Рекомендації щодо реалізації основних напрямів державної аграрної політики, спрямованої на створення сприятливих умов для комплексного розв'язання проблем ресурсного забезпечення аграрного сектора та розвитку сільських територій, прийнято до впровадження Комітетом з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України (довідка № 06-13/15-75 від 11.05.2007 р.). Рекомендації щодо розвитку аграрного ринку, вдосконалення системи матеріально-технічного забезпечення сільського господарства та системи управління використовуються Міністерством аграрної політики України (довідка № 37-11-3-15/14309 від 05.09.2007 р.). Запропоновані заходи щодо підтримки розвитку ресурсного потенціалу й ефективності його використання в аграрному секторі включено до Комплексної програми підтримки розвитку українського села на період до 2015 р. Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» УААН (довідка № 07/556 від 08.11.2007 р.). Розробки з інноваційної трансформації соціально-економічного розвитку України на основі оптимізації системи ресурсного забезпечення аграрного сектора прийнято до впровадження Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка № 01-08/359 від 18.05. 2007 р.). Пропозиції щодо налагодження економічних взаємовідносин у ресурсозабезпеченні аграрного сектора економіки та в управлінні раціональним використанням земельних, природних і трудових ресурсів прийнято до використання Головними управліннями агропромислового розвитку Харківської та Сумської обласних державних адміністрацій (довідки № 14-4-203 від 6.06.2007 р., № 02/399 від 27.02.2007 р.). Теоретико-методологічні та методичні розробки використовуються в навчальному процесі Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (довідка № 516 від 31.05.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення та висновки дисертації розроблені автором особисто. У наукових працях, опублікованих у співавторстві (номери 11, 17, 18, 25 за списком публікацій в авторефераті), автору належать:

- аналіз стану інвестиційної діяльності в сільському господарстві Харківської області, ідея розробки системи перспективних напрямів розвитку, які сприятимуть виходу сільськогосподарських підприємств із кризового стану;

- визначення та групування (за напрямами) функцій дорадчих структур науково-освітньої складової регіональної системи дорадництва: інформаційно-консультаційного, виробничого, науково-освітнього, соціального;

- обгрунтування методики розбудови економіко-математичної моделі оптимального складу машинно-тракторного парку в сільськогосподарських підприємствах.

З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використані лише ті положення, які є результатом особистої роботи здобувача. Автором досліджено та висвітлено проблеми організації економічних взаємовідносин у формуванні і використанні ресурсного потенціалу в аграрному секторі економіки.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися на науково-практичній конференції “Економічні проблеми розвитку АПК в умовах ринкової економіки” (29-31 березня 2000 р., м.Київ), на Першій всеукраїнській конференції молодих учених-аграріїв (15-16 березня 2001 р. м. Київ), на науково-практичних конференціях: “Особливості соціально-економічного розвитку України та регіонів” (27-28 жовтня 2005 р., м. Запоріжжя) та “Наука и технологии: шаг в будущее - 2006” (20-31 травня 2006 р., м. Бєлгород, Росія), на Першій міжнародній науково-практичній конференції “Фінансування та кредитування аграрного сектора: проблеми та перспективи” (4-6 вересня 2006 р., м. Мелітополь), на Першій міжнародній науково-практичній конференції “Передові наукові розробки -- 2006” (1-15 вересня 2006 р., м. Дніпропетровськ), на Шостій міжнародній науково-практичній конференції “XXI століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (8-9 червня 2007 р., м. Київ), на Третій міжнародній науково-практичній конференції “Государственное регулирование экономики и повышение эффективности деятельности субъектов хозяйствования” (19-20 квітня 2007 р., м. Мінськ, Білорусь), на міжнародній науково-практичній конференції “Ефективність використання ресурсного потенціалу в умовах сталого розвитку сільського господарства” (1-2 березня 2007 р., м. Харків), на Дев'ятих річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (26-27 квітня 2007 р., м. Київ).

Публікації. Основні результати дослідження викладено в одноосібній монографії “Формування та використання ресурсного потенціалу в аграрній сфері” обсягом 18,6 облік.-вид.арк; у підручнику “Інформаційні системи в менеджменті” (у співавторстві), в якому автору належить 12,0 облік.-вид.арк; в одноосібному підручнику “Дослідження операцій в економіці” обсягом 40,0 облік.-вид. арк.

Основні положення дисертаційної роботи викладено в 49 наукових публікаціях, з яких 24 - у наукових фахових виданнях, з них чотири у співавторстві. Загальний обсяг публікацій становить 98,8 облік.-вид. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації - 518 сторінок. У дисертації міститься 36 таблиць, 35 рисунків, 5 додатків (займають 98 сторінок). Список використаних джерел включає 395 найменувань, що міститься на 40 сторінках. Основний обсяг дисертації складає 380 сторінок.

Основний зміст роботи

У першому розділі “Методологічні засади управління ресурсним потенціалом в аграрному секторі економіки” досліджено теоретичні та методологічні основи управління ресурсним потенціалом аграрних підприємств у складних ієрархічних системах, обгрунтовано можливість застосування методів системного аналізу стану наукового забезпечення управління ресурсним потенціалом, визначено принципи формування концепції ефективного використання ресурсного потенціалу та сучасні підходи до управління ресурсним потенціалом в умовах ринку.

Аграрний сектор являє собою складне поєднання багатьох виробничо-організаційних структур у певну систему, метою функціонування якої є задоволення потреб суспільства. Для того щоб аргументувати доцільність використання загальної методології дослідження систем для вивчення значимості управління формуванням і використанням ресурсного потенціалу в аграрному секторі економіки, розглянуто сутність категорії “система”, роль і значення сучасних економіко-математичних методів у розбудові соціально-економічних систем, у забезпеченні їх функціонування й ефективного управління.

Системний підхід використано як засіб дослідити певний процес або явище з урахуванням якнайбільшого числа внутрішніх зв'язків і зовнішніх чинників, які визначають функціонування досліджуваної системи. Застосування методів системного аналізу дозволило розглянути аграрний сектор як певне цілісне утворення, певну сукупність поєднаних між собою елементів, які досить чітко узгоджені між собою й утворюють функціональні ієрархічні структури в межах системи. Тому у деякі періоди системна сукупність характеризується певною стабільністю функціонування. Перебуваючи у взаємодії та розвитку, елементи системи створюють її нові агрегативні властивості, які не є притаманними ні складовим системи, ні її наявним структурам.

Використання методології системного аналізу при дослідженні складних соціально-економічних процесів в аграрному секторі економіки України стало ефективним засобом їх вивчення з урахуванням максимального числа внутрішніх суттєвих зв'язків і зовнішніх чинників, які визначають перебіг досліджуваних процесів та явищ у часі. Розуміння процесів та явищ як систем дає можливість досліджувати ціле та його самостійні (в певних межах) структури та розробити загальні принципи оптимального управління такими об'єктами.

В останні роки в практиці управління чітко простежується тісне переплетення трьох основних моделей управління: американської, японської, західноєвропейської. Вивчення історії розвитку менеджменту в зарубіжних країнах, його осмислення та критичний аналіз дозволили реально оцінити позитивні наслідки впровадження різних управлінських моделей у вітчизняну практику діяльності аграрних підприємств для підвищення ефективності реалізації управлінських рішень щодо використання наявного ресурсного потенціалу та забезпечення прибутковості діяльності. Одним із таких новітніх напрямів є програмний метод управління соціально-економічними процесами різних рівнів і призначення, різної орієнтації та різних термінів відповідних програм. Велика концентрація ресурсів, потрібних для втілення таких програм, їх значимість для суспільства роблять надзвичайно актуальними проблеми глибокого та всеосяжного дослідження умов, заходів і засобів втілення програм. Кожний недолік, прорахунок може породити значні негативні наслідки.

Підвищення ефективності аграрного виробництва та використання всіх видів ресурсів є життєво важливими для України, складними й унікальними за завданням і масштабами. Цього можна досягти зваженою, з урахуванням ресурсних можливостей та умов їх використання, стратегією розвитку аграрного сектора економіки на основі підвищення ефективності управління ресурсним потенціалом.

Доведено, що кінцевий результат відтворення реалізується на його заключній стадії, тому об'єктивно на цьому етапі має здійснюватися стратегічний контроль над усією агропромисловою системою, головною якісною характеристикою якої є ступінь збалансованості її елементів. У зв'язку з цим критерієм оцінки ефективності виробництва сільськогосподарської продукції у певних межах і темпів розвитку кожної галузі агровиробництва є не потенційні виробничі можливості галузей, а реальні ринкові потреби у продукції, які обумовлюють економічний ефект діяльності в аграрному секторі економіки.

З метою підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу визначено основні напрями формування системи ефективного управління використанням і відтворенням ресурсного потенціалу аграрного сектора: забезпечення раціонального використання земельних, водних та інших природних ресурсів в аграрному секторі, а також основних матеріальних засобів; застосування ресурсозберігаючих технологій; ефективне використання трудових ресурсів; забезпечення стабільності формування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів; упровадження результатів інноваційного розвитку, спрямованого на екологізацію й інтенсифікацію аграрного виробництва; розвиток транспортно-складської інфраструктури; забезпечення продовольчої безпеки держави.

Зазначено, що для розробки й успішного впровадження даної системи необхідно досягти високого рівня інформаційно-аналітичного забезпечення управління, що є необхідною умовою розвитку аграрного сектора економіки.

У другому розділі “Теоретичні положення управління формуванням і використанням ресурсного потенціалу” досліджено основні теоретичні положення, які стосуються визначення сутності, порядку формування, методології комплексної оцінки економічної ефективності використання ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки, інноваційного менеджменту як способу управління ресурсним потенціалом в ринковому середовищі й особливостей його використання в умовах диверсифікації аграрного виробництва, впливу соціально-економічних чинників на управління ресурсами.

Визначено, що ресурси характеризують природні, матеріально-технічні та соціально-демографічні умови відтворювального процесу в аграрному виробництві. Кількісні оцінки наявності ресурсів, джерел їх відтворення й оновлення важливі для обґрунтування можливостей функціонування аграрного сектора економіки як у поточному періоді, так і в майбутньому. Кожний окремий вид ресурсів і ресурсний потенціал аграрної сфери в цілому відображають вплив чинників, які створюються людиною штучно (машини, механізми, добрива, фінансові ресурси) або формуються природним шляхом (трудові ресурси, ґрунти, вода, сонячна енергія, повітря і т.д.). Взаємодія цих чинників і найскладніші процеси різної природи формують певні ефекти, тобто створюють масу споживчих вартостей, кількість та якість яких має відповідати суспільним потребам, забезпечувати конкурентоспроможність виробництва, зниження витрат виробництва, ефективне використання аграрного ресурсного потенціалу.

Обґрунтовано, що ресурси аграрної сфери залежно від їх походження доцільно розподілити на дві групи: первинні ресурси - ті, що створені природою незалежно від волі та бажання людини, але використовуються в суспільному виробництві; вторинні - це продукти процесу виробництва, які прямо чи опосередковано використовуються у виробництві матеріальних благ. До першої групи віднесено земельні та трудові ресурси, до другої - основні й оборотні матеріальні засоби, фінансові й інформаційні ресурси Оскільки в науковій літературі немає однозначного визначення терміна “ресурсний потенціал”, його ідентифіковано як складну інтегровану економічну категорію, яка означає сукупність первинних і вторинних ресурсів, спроможних забезпечити суспільне виробництво з метою задоволення матеріальних і духовних потреб людей.

Сукупність технологічно, економічно й екологічно взаємозбалансованих ресурсів, які забезпечують високоефективне й екологобезпечне виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку, зберігання, транспортування та реалізацію є, на нашу думку, виробничим потенціалом.

Урахування факторів, які обумовлюють рівень ефективності сільськогосподарського виробництва, дало можливість реально оцінити наявні ресурси, розробити стратегію сталого розвитку аграрних підприємств і визначити шляхи розвитку аграрної економіки в ринкових умовах. По результатах дослідження впливу різноманітних факторів на ефективність діяльності окремих підприємств, регіону або галузі в цілому запропоновано декілька підходів до класифікації цих факторів: функціональний, середовищний, мобільний, комбінований. Не виключено, що кожна класифікація може бути загальною стосовно галузі або ж локальною в умовах регіону чи конкретного сільськогосподарського підприємства. Отже, вплив різноманітних за своїм складом і дією факторів має досить складну структуру.

Перехід сільськогосподарського виробництва до адаптивного (симбіотичного) розвитку на основі біологізації й екологізації інтенсифікаційних процесів має здійснюватися за принципом поєднання законів розвитку природи та людської цивілізації. Економічні закони не повинні суперечити законам відтворення природного середовища та його ресурсів, а створювати умови для їх оптимальної взаємодії.

Для визначення ефективності виробництва результативні величини оцінок мають доповнюватися показниками ресурсів і витрат. Цим обґрунтовується те, що при характеристиці співвідношення між результатами виробництва та використанням ресурсів слід виходити зі ступеня задоволення потреб у сільськогосподарській продукції (кінцевий результат виробництва порівнюється з потребами), ресурсовіддачі та ресурсомісткості виробництва (результат виробництва зіставляється з ресурсами), його витратовіддачі та витратомісткості (результат виробництва порівнюється з витратами) тощо.

Обґрунтовано, що при оцінці ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно враховувати можливості задоволення потреб населення у продовольстві не лише завдяки кількості наявних ресурсів, а й їх ефективний розподіл та раціональне використання протягом виробничого циклу. Отже, при заданому обсягу ресурсів ступінь задоволення потреб у виробництві власної продукції визначатиметься ефективністю (віддачею) цих ресурсів. Оскільки ресурсовіддача - це показник ефективності виробництва та використання ресурсів, вимірюваний відношенням вартості кінцевих результатів виробництва до вартості використаних ресурсів, то, враховуючи досить великий розрив у часі між проведенням витрат та отриманням продукції в аграрному виробництві, при оцінці цього показника необхідно враховувати рівень інфляції за даний період, використовуючи коефіцієнт інфляції, що забезпечить більшу точність визначення ефективності використання ресурсів.

Формування ринку інновацій у сучасних умовах господарювання показує, що перехід від однієї якості до іншої потребує витрат ресурсів (енергії, часу, фінансів). Процес переходу від нового (новації) до нововведення (інновації) також потребує витрат різних ресурсів. Комерціалізація нововведень створює нову ринкову нішу на ринку капіталів і формує ринок нововведень. Оскільки інноваційна діяльність - це системний процес, що забезпечує постійне вдосконалення виробництва, то її здійснення вимагає гнучкого підходу до використання уже сформованого та постійно оновлюваного ресурсного потенціалу аграрних підприємств з урахуванням нових технологічних вимог. Реалізація інноваційних програм є більш ефективною для здійснення підприємництва в ринковому середовищі, яке постійно потребує пошуку нових форм організації й управління з метою отримання прибутків. Підприємництво в інноваційній сфері як процес включає в себе чотири стадії: пошук нової ідеї, її економічна оцінка, складання бізнес-плану досягнення мети, пошук необхідних ресурсів, які відповідали б необхідним умовам управління процесом чи підприємством.

З 2001 р. спостерігалося пожвавлення інноваційної діяльності в аграрному секторі. На сьогодні наукові установи виступають як розробниками, так і провідниками впровадження інновацій. Зокрема в Інституті землеробства УААН тільки за останній рік розроблено і впроваджено 23 інноваційних технологічних проекти на загальній площі 250 тис. га, створено та впроваджено 22 високопродуктивних сорти сільськогосподарських культур на площі понад 2 млн га. Національний науковий центр "Інститут механізації і електрифікації сільського господарства" УААН щорічно патентує понад 25 винаходів, які використовуються у практичній діяльності.

У межах комплексних програм розвитку сільського господарства регіонів здійснюється реалізація регіональної інноваційної моделі господарювання. Прикладом є Харківська область, агроформування якої вже кілька років працюють на основі впровадження у виробництво кращих досягнень науки та практики. Супроводження програми здійснює Центр наукового забезпечення агропромислового виробництва області, який об'єднує 16 наукових установ і навчальних закладів. Над упровадженням Програми працюють 150 докторів і 789 кандидатів наук.

Переведення агроформувань на інноваційну модель розвитку є перспективним напрямом, який створює сприятливе середовище для ефективного управління у сфері використання природних, фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів, для сталого конкурентоспроможного розвитку аграрного сектора.

Незважаючи на певні позитивні зрушення, технологічний потенціал в Україні знаходиться на досить низькому рівні. Так, обсяги та рівень наукових розробок, особливо рівень їх впровадження у виробництво ще не задовольняють потреби аграрного сектора економіки. Структурна перебудова економіки ще не базується на інноваційній основі. Наукомісткість промислового виробництва не перевищує 0,3 %, а сільського господарства - ще менше. З кожним роком зменшується частка витрат на науку у ВВП. Так, якщо у 2000 р. вона складала 1,2 % легальної частини ВВП, то у 2006 р. - лише 0,96 %. Витрати загального фонду на наукові дослідження та розробки в аграрному секторі у 2006 р. склали 81,9 млн грн, тобто 0,015 % від очікуваного ВВП (у високорозвинутих країнах цей показник становить: у США - 5-6 %, у Франції, Німеччині, Великобританії, Данії - 4-5 %).

У третьому розділі “Сучасний стан ресурсного потенціалу в аграрній сфері” визначено методику оцінки ресурсного потенціалу, проведено аналіз ефективності його використання в аграрному секторі в умовах реструктуризації аграрного виробництва, розглянуто вплив ресурсозабезпеченості аграрної сфери на продовольчу безпеку країни.

Існуюча в Україні система господарювання на землі ще не в повній мірі забезпечує ефективне використання ресурсного потенціалу й охорони природних ресурсів. З переходом до ринкових відносин держава втратила своє монопольне становище щодо володіння земельними ресурсами та вирішальну роль у господарському управлінні ними. Це миттєво призвело до втрати функцій планування, використання й охорони земель. Наслідком є те, що в Україні, яка має найкращі сільськогосподарські угіддя в Європі - 41,7 млн га (близько 69,1 % території) та посідає одне з провідних місць у світі за площею ріллі, продуктивність сільського господарства нижча від рівня загальноєвропейських і загальносвітових стандартів. Ефективне використання земельних ресурсів, оптимізація структури посівних площ сільськогосподарських культур у всіх природно-кліматичних зонах та охорона навколишнього середовища є важливими факторами сталого розвитку агропромислового комплексу. В Україні в сільськогосподарському обороті перебуває близько 80 % ріллі, тоді як у країнах з інтенсивним розвитком сільського господарства цей показник набагато нижчий (у Німеччині - 67 %, у Франції - 61, США - 43, у Великобританії - 35%). Високий показник розораності є негативним для нашої країни з двох причин: по-перше, це сприяє підвищенню втрат гумусу (за даними Інституту ґрунтознавства і агрохімії УААН, щорічні втрати гумусу в розрахунку на 1 га ріллі становлять майже 1 т); по-друге, свідчить про переважно екстенсивний розвиток сільського господарства та низький рівень культури агровиробництва.

Однією з причин кризового стану в аграрному виробництві є різке скорочення його фондозабезпечення та технічного оснащення, зниження вартості основних засобів (з 92,5 мрлд грн у 2001 р. до 74,2 млрд грн у 2006 р.), їх старіння та низькі темпи інвестування розвитку сільського господарства (у межах 4-5 % від загальної суми). За результатами аналізу зроблено висновки про негативну динаміку старіння основних засобів у сільському господарстві. За підрахунками, лише на оновлення машинно-тракторного парку необхідно щорічно купувати машин та устаткування на суму 15 млрд грн, але у 2006 р. інвестиції в основний капітал сільського господарства та мисливства склали лише 7,2 млрд грн.

Однією з вирішальних умов швидкого розвитку продуктивних сил України на перспективу є також збільшення енергопостачання та забезпечення галузей агропромислового виробництва й окремих технологічних процесів енергетичними потужностями. Дослідження показують, що розширення використання електроенергії в технологічних процесах сільського господарства забезпечує економію витрат живої праці, підвищує ефективність матеріального виробництва. Одним з основних показників енергетичної потужності є сумарна потужність двигунів тракторів сільськогосподарських підприємств. За останні 15 років відбулося значне скорочення тракторного парку, що призвело до зменшення даного показника вдвічі: з 42724 тис. к. с. у 1991 р. до 19077 тис. к. с. у 2006 р. Позитивним моментом енергозабезпечення сільськогосподарського виробництва є збільшення середньої потужності двигуна трактора (з 85,9 к.с. у 1991 р. до 94,8 к.с. у 2006 р.) та помітне підвищення електроозброєності праці в сільському господарстві, яке почалося з 2004 р.

Стан ресурсозабезпечення аграрного виробництва залежить від задоволення потреб сільськогосподарських підприємств у мінеральних добривах. Розвиток хімізації сільськогосподарського виробництва розпочався в період 1965-1990 рр., коли внесення промислових туків у ґрунт збільшилося з 0,9 млн т до 4,7 млн т (у 5,2 раза). За цей час площа посівів сільськогосподарських культур, під які вносилися добрива, розширилася з 13,1 млн га до 27,9 млн га, а їх питома вага -- з 42 до 91 %. У період з 1990 до 1998 рр. значно скоротилися обсяги виробництва мінеральних добрив, що стабілізувалося у 1999-2001 рр. і має тенденцію до збільшення починаючи з 2002 р. Проте, незважаючи на певне пожвавлення у виробництві добрив, темпи розвитку галузі ще залишаються незначними і рівень виробництва азотних мінеральних добрив в Україні у 2006 р. був на 15 % нижчим, ніж у 1990 р. Критична ситуація склалася з виробництвом калійних і фосфорних добрив, виробництво яких скоротилося відповідно більш ніж у 10 та 43 рази.

Рівень ефективності захисту сільськогосподарських культур від хвороб і шкідників, обсяги застосування хімічних засобів, показники їх ефективності та втрат урожаїв дуже відрізняються за регіонами світу. Ефективність заходів із хімічного захисту коливається по окремих культурах від 3 до 67 %, а по регіонах - від 33 до 53 %. Пояснюється це тим, що деякі високоурожайні культури є більш привабливими для шкідників і хвороб. Цьому сприяє також застосування високих норм азотних добрив, порушення сівозмін, поширення шкідливих мікроорганізмів через недотримання правил карантину. Але головною причиною є інтенсифікація вирощування сільськогосподарських культур, без урахування такого важливого елемента, як своєчасний інтегрований захист рослин.

В останні декілька років визначальним напрямом аграрної реформи в Україні є створення господарських товариств, приватно-орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів тощо як середніх і великих форм організації виробництва на засадах приватної власності на землю та на майно. Роль приватного сектора зростає, роль суспільного сектора зменшується. У 2006 р., за даними Держкомстату України, частка приватної власності у сільському господарстві становила 96,7 %.

Обґрунтовано, що зміна організаційно-правових форм господарювання й удосконалення системи управління ресурсним потенціалом у сільському господарстві мають передбачати:

- визначення рівня ефективного використання ресурсного потенціалу й окремих його елементів;

- прогнозування та формування оптимального рівня ресурсного потенціалу за різних форм власності й господарювання;

- розробку нормативів ресурсних витрат на виробництво основних видів сільськогосподарської продукції;

- обґрунтування виробничих можливостей та обсягу необхідних ресурсів на основі оптимізації господарської діяльності підприємств і врахування стратегії розвитку;

- визначення пріоритетних напрямів інвестиційної політики з урахуванням сегментації ринків;

- розробку соціально-економічних заходів з ефективного використання, відновлення та збереження ресурсів.

Адаптація працівників сільського господарства до ринкових умов супроводжувалася загальним зниженням продуктивності праці, і лише з 2004 р. розпочалося поступове її підвищення. Так, продуктивність праці в сільгосппідприємствах у розрахунку на одного зайнятого в сільськогосподарському виробництві в 1990 р. становила 25,6 тис. грн. (у порівнянних цінах 2005 р.), у 2000 р. - 12,4 тис. грн. (48,4 %), у 2003 р.- 17,6 тис. грн. (68,8%), у 2004 р.- 29,0 тис. грн. (113,3 %), у 2006 р. - 39,4 тис. грн. (153,9 %). Аналіз тенденції основних показників стану аграрної економіки за період 2001-2006 рр. свідчить про значний вплив внутрішніх і зовнішніх факторів (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка основних економічних показників функціонування

сільського господарства України*

* За даними Держкомстату України

Для визначення впливу розміру господарств на ефективність виробництва сільськогосподарської продукції нами було відібрано 6298 сільськогосподарських підприємств, у яких частка виручки від реалізації сільськогосподарської продукції у загальній виручці перевищує 75%, проведено їх групування за розміром сільськогосподарських угідь та обчислено рівень рентабельності по кожній групі. Результати визначення впливу одного із чинників ресурсного потенціалу переконливо доводять переваги крупних за розміром підприємств.

Незважаючи на те, що обсяги виробництва продукції сільського господарства у вартісному виразі мають тенденцію до зростання, ще спостерігається диспропорція у структурі валового виробництва сільськогосподарської продукції, де домінуючим залишається рослинництво. В умовах ринкової економіки ефективне ведення тваринництва можливе за умов зниження собівартості продукції, що досягається впровадженням прогресивних технологій утримання та годівлі тварин, використанням високопродуктивних порід, зменшенням витрат енергоресурсів. Реалізація цих завдань позитивно вплине на конкурентоспроможність продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Для дослідження характеру розвитку економічних процесів розроблено методику, яка дозволяє здійснити співставлення причин і наслідків технологічних, економічних, фінансових рішень. При такому підході можна розробити динамічну модель розвитку продуктивних сил регіону, яка б враховувала прогноз процесу науково-технічного забезпечення галузі, адекватний реальній дійсності та стану врегулювання відносин власності на перспективу.

Серед факторів, які забезпечують стійке підвищення ефективності функціонування різних видів виробничих систем, можна виділити такі: створення достатніх резервів окремих видів ресурсів або продукції; оптимізація структури сільськогосподарського виробництва; підвищення інформативності в галузі застосовуваних технологій, маркетингу, побудови схем прийняття управлінських рішень. Для реалізації позитивного впливу факторів на проміжні та кінцеві результати розроблено трисекторну економіко-математичну модель, яка включає в себе:

- динамічну модель розвитку підприємства на коротко- та довгострокову перспективу;

- модель оптимізації взаємозв'язків економічних факторів і показників обігу ресурсів;

- динамічну модель оптимізації виробничої програми підприємств і структури виробництва.

За допомогою динамічних моделей визначається послідовність цих змін у часовому просторі. Отже, на відміну від детермінованих моделей, у динамічних моделях йдеться не про визначення одного оптимального плану, а про оптимізацію розвитку підприємства протягом декількох періодів.

Достатнє для реалізації економіко-математичної моделі інформаційне забезпечення дає можливість оцінити перспективу господарської діяльності в ринкових умовах з урахуванням узгодженості цілей комплексного розвитку економіки господарств різних форм власності з ресурсним забезпеченням, рівня доходності прогнозованого виду господарської діяльності - з кон'юнктурою ринку тощо.

Аналіз забезпечення населення продовольством свідчить, що деструктивні зміни в економічному та соціальному розвитку суспільства у 1991-2006 рр. призвели до подальшого погіршення життя населення, до різкого зниження попиту на переважну більшість продуктів харчування.

Згідно з проектом Концепції економічної безпеки України, критерієм продовольчої безпеки є забезпечення всіх громадян достатнім харчуванням за нормативних умов і мінімально необхідним - за надзвичайних ситуацій. Зменшення споживання населенням України продуктів харчування, особливо тваринного походження, негативно позначається саме на енергетичному та білковому забезпеченні організму людини. Калорійність харчування населення не відповідає рекомендаціям ФАО (ООН). Показник добового забезпечення населення енергією (2505 ккал) нижчий за відповідний показник у Росії (2904 ккал) і значно нижчий, ніж у розвинутих країнах (в Австрії - 3536 ккал, у Німеччині - 3382 ккал, у Польщі - 3366 ккал). Майже у 20 % населення України енергетична цінність харчування не перевищує 2100 ккал, що, за визначенням міжнародних експертів, є межею бідності.

Відмова України на початку 90-х рр. ХХ ст. від втручання держави в побудову ринкових відносин руйнівним чином вплинула на аграрний сектор економіки, знизила рівень продовольчої безпеки. Негативні наслідки реформування аграрного сектора ще не вдалося подолати, тому актуальним залишається підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, опрацювання стратегії його розвитку. Зроблено спробу обґрунтувати доцільність застосування еколого-економічного підходу до управління ресурсним потенціалом аграрного сектора. Такий концептуальний підхід має системний характер і забезпечує збалансування економічних та екологічних аспектів аграрного виробництва. У ринкових умовах не можна забезпечити ефективне функціонування підприємств аграрного сектора, не враховуючи екологічну безпечність продовольчої сировини та продуктів її переробки. Наявний ресурсний потенціал аграрного сектора забезпечує можливість істотного збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

У четвертому розділі “Основні напрями раціонального використання та відтворення ресурсного потенціалу в аграрній сфері” визначено фактори впливу на раціональне використання ресурсного потенціалу в ринковому середовищі, еколого-економічні умови використання ресурсів в аграрному виробництві, шляхи підвищення ефективності використання трудових ресурсів в аграрному секторі, особливості формування та використання ресурсного потенціалу в умовах глобалізації економіки.

Критерієм ефективності технологій виготовлення продукції є максимальний вихід продукції при раціональному використанні природних, трудових і матеріальних ресурсів. Виділено такі етапи технологічних змін в аграрній галузі: працезберігаючий (1965 - 1972 рр.), ресурсонасичений (1973 - 1988 рр.), ресурсозберігаючий (з 1988 р.). Ресурсонасиченість як фактор ефективності діє до певних меж, коли споживчі ресурси окупаються додатковою продукцією. Наступні періоди характеризуються зростанням виробництва без значного підвищення продуктивності земель, прибутковості галузі. У цьому випадку виникає необхідність в якісній зміні ресурсів, їх модернізації, заміні. Прикладом може служити постійне покращання якості садивного матеріалу, використання нових сортів, що створює умови для переходу на ресурсозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур. Методологія економічної оцінки впливу технології на навколишнє середовище орієнтується на врахування всіх видів збитків навколишньому середовищу та на оцінку повноти використання видобувних ресурсів. Виділено два підходи до визначення оцінки екологічної ефективності виробництва. При витратному підході розглядаються втрати від зміни стану навколишнього середовища або від його забруднення, а також шкода, що завдається суспільству у вигляді додаткових витрат через необхідність компенсації цих втрат і збитків. А це передбачає, по-перше, екстраполяцію існуючої структури потреб на майбутнє, по-друге, прогнозування можливості відновлення рівноваги в навколишньому середовищі після припинення технологічних впливів. Ресурсний підхід виходить з незмінності структури потреб. Витратний підхід визначається двома доданками - збитками від забруднення та витратами на їх відшкодування. Єдиною мірою при оцінці економічної шкоди виступає кількість праці або робочого часу, тому для еколого-економічної оцінки майбутніх та існуючих технологій є можливим застосування такого економічного показника, як продуктивність праці.

Технократична концепція розвитку національного аграрного сектора економіки, яка ґрунтується на врахуванні технічних, гідромеліоративних та агрохімічних факторів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, на застосуванні в ньому індустріальних технологій і максимальному залученні земельних та інших ресурсів, зумовила надмірні негативні антропотехногенні навантаження на природу, підірвала її відтворювальні, відновлювані та саморегулюючі можливості. Результатом активізації господарської діяльності людини є зростаючий тиск на довкілля, порушення екологічної рівноваги. Одержання кінцевого ефекту в аграрному виробництві в багатьох випадках супроводжується погіршенням біосфери - забрудненням водного та повітряного басейнів, ґрунтового покриву шкідливими відходами та викидами, виснаженням природних ресурсів, погіршенням їх корисних властивостей, нанесенням збитків виробництву, природному середовищу, шкоди здоров'ю людини, яка є головною продуктивною силою суспільства.

Отже, виникає стійка суперечність між господарською діяльністю й її наслідками для навколишнього середовища та для самої людини. Головним економічним фактором, який сприяє перетворенню нераціонального природокористування на раціональне, слід вважати не періодичні штрафи, а постійну обов'язкову плату за природні ресурси та за шкоду, завдану навколишньому середовищу. Тому при визначенні впливу різних факторів на довкілля доцільним є введення у плату за одиницю ресурсу прогресивних коефіцієнтів екологічної небезпеки й економіко-екологічної цінності. Величина коефіцієнта екологічної небезпеки має зростати з наближенням ступеня антропогенного тиску в екосистемі до критичного рівня гранично допустимого антропогенного навантаження, при перевищенні якого починається незворотнє руйнування екосистеми. Величина коефіцієнта екологічної цінності має відображати сумарну соціально-економічну, екологічну та наукову цінність даної екосистеми.