Державна політика зайнятості. Мета, завдання, принципи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький національний університет

Кафедра управління персоналом і економіка праці

Реферат на тему:

“Державна політика зайнятості. Мета, завдання, принципи”

Виконала:

ст.гр. УПЕП-11-2

Біловольська Г. В.

Перевірила:

Літинська В. А.

Хмельницький 2015



Зміст

Вступ

1. Державна служба зайнятості, її мета та завдання

2. Основні принципи діяльності, функції й обов'язки державної служби зайнятості

3. Контроль за дотриманням законодавства про зайнятість населення

4. Аналіз правового регулювання ринку зайнятості України

Висновки

Перелік посилань



Вступ

Найважливішою передумовою й складовою формування соціально-економічних умов є державне регулювання зайнятості. Державне регулювання зайнятості населення -- це система соціально-економічних й організаційно-правових заходів, які розробляють і реалізують органи державної влади, спрямовані на забезпечення ефективної зайнятості трудових ресурсів.

Державне регулювання зайнятості населення здійснюється на основі методів прямого та опосередкованого впливу.

До методів прямого впливу належать: законодавчі акти, програми, які мають силу закону, а також інші нормативно-правові акти, що регламентують процеси зайнятості трудових ресурсів.

Опосередковані методи державного регулювання зайнятості спрямовані на підтримку діяльності підприємств, установ та організацій з метою збільшення кількості робочих місць унаслідок зростання виробництва.

Державне регулювання зайнятості населення ґрунтується на:

- забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці;

- сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць; добровільному виборі сфери діяльності й робочих місць;

- дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

- підтримці працездатних громадян в працездатному віці, які потребують соціального захисту;

- забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

- повній гарантії збереження робочих місць і професій, одержання доходів тощо.

Державне регулювання зайнятості населення постає одним з найважливіших чинників забезпечення стійкого економічного зростання України, адже розвиток економіки держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здатністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення.

Державна політика зайнятості пов'язана з формуванням цивілізованого ринку праці, який передбачає збалансування попиту на робочу силу шляхом створення робочих місць необхідної кількості та пропонування робочої сили шляхом створення умов для її професійної підготовки і забезпечення гідних умов праці. Функціонування ринку праці в умовах виходу з фінансової кризи вимагає здійснення заходів, спрямованих на створення умов для мінімізації негативного впливу кризових явищ на стан економічної активності населення, підтримку зайнятості населення та запобігання масовому вивільненню працівників і зростанню рівня безробіття.

Державна політика регулювання зайнятості передбачає спеціальні заходи, що дозволяють добиватися усунення диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили, а також запобігти загостренню проблем зайнятості - це: проведення збалансованої інвестиційної і податкової політики, розвиток малих підприємств, напрям капітальних вкладень як в галузі, що перспективно розвиваються, так і у галузі традиційної зайнятості, введення системи стимулювання розвитку підприємництва малого і середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності, регулювання пропозиції і підвищення якості робочої сили шляхом її профпідготовки, перепідготовки, перекваліфікації, переміщення, забезпечення соціальної захищеності і матеріальної підтримки тим, хто залишився без роботи.



1. Державна служба зайнятості, мета, завдання та принципи

Політика зайнятості - сукупність заходів прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Вона має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний.

Державне регулювання здійснюється мережею спеціальних державних установ для підтримання прийнятного рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць.

Основними завданнями державної служби зайнятості є:

- розробка і здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам на випадок безробіття;

- систематичне вивчення процесів на ринку праці і у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, а також складання необхідних прогнозів для розробки і впровадження заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;

- раціональне й ефективне використання Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

- Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:

- інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях, про послуги, що надаються службою зайнятості;

- консультує громадян з питань одержання роботи, у тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці;

- інформує та консультує власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи щодо наявності незайнятої робочої сили на відповідній території, можливості забезпечення нею підприємств, установ і організацій, включаючи проведення переселення громадян і членів їх сімей з інших регіонів;

- веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад, створює автоматизовані банки даних про потребу підприємств, установ і організацій у кадрах;

- здійснює добір і направлення на підприємства, в установи і організації незалежно від форм власності та господарювання працівників потрібних професій (спеціальностей) і кваліфікації, контроль за їхнім працевлаштуванням; веде первинний облік

- працевлаштування громадян, а також громадян, направлених на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку і оплачувані громадські роботи;

- сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку;

- розробляє прогнози щодо структури робочих місць, потреби підприємств, установ і організацій у працівниках за їх професійним складом та визначає на цій основі обсяги і напрями професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників та незайнятого населення;

- здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних як у навчальних закладах системи служби зайнятості, так і в інших навчальних закладах з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів громадян з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності на ринку праці;

- бере участь у підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості, заходів щодо запобігання безробіттю;

- вносить до місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів відповідних рад народних депутатів пропозиції про бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5 % загальної кількості робочих місць для осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- бере участь в організації оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях;

- реєструє безробітних, здійснює їх працевлаштування, а також виплачує допомогу по безробіттю, подає матеріальну допомогу безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, видає безвідсоткові позики для зайняття підприємницькою діяльністю;

- виплачує стипендії громадянам, які за направленням служби зайнятості проходять професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку;

- готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

- інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів, технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів, про умови навчання в них;

- здійснює роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;

- видає сертифікати комерційним організаціям, що надають послуги, пов'язані з профорієнтацією, підвищенням професійного рівня та підготовкою до роботи громадян за новою професією, а також сприяють працевлаштуванню громадян у період тимчасового перебування їх за кордоном;

- готує пропозиції про доцільність і можливість залучення та використання іноземної робочої сили, сприяє іноземним громадянам у професійній діяльності;

- здійснює контроль за дотриманням державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання законодавства про зайнятість населення. Вживає заходів щодо запобігання незаконному використанню робочої сили;

- розробляє статистичну звітність про стан ринку праці, забезпечує її достовірність і своєчасне подання;

- веде облік та складає звіти про витрачання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається два варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості - це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактики звільнення, навчання і підвищення кваліфікації, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомоги безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Така політика може себе виправдати лише при високій гнучкості ринку праці в цілому [1, c. 212].

2. Основні принципи діяльності, функції й обов'язки державної служби зайнятості

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

- система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;

- розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;

- система професійної підготовки та перепідготовки;

- розгалужена система органів працевлаштування;

- централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

- спеціальні програми стимулювання зайнятості у праце надлишкових регіонах.

Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах (рисунок 1.1) :

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

- співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Рисунок 1.1 - Принципи державного регулювання зайнятості

Саме тому ефективність заходів політики зайнятості сприяє більш ефективнішому використанню усієї наявної робочої сили [2, c.19].

Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій в Україні створено державну службу зайнятості. зайнятість державний регулювання законодавство

Вона здійснює такі функції:

- аналізує та прогнозує попит і пропозицію на робочу силу. Інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

- консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професій та з інших питань;

- веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

- надає допомогу громадянам у виборі роботи, а керівництву підприємств, установ, організацій -- працівників;

- організовує у разі потреби професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших закладів освіти, допомагає підприємствам щодо визначення змісту курсів навчання і перенавчання;

- надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам, які звільняються, і незайнятому населенню; реєструє безробітних і надає їм допомогу в межах своєї компетенції, зокрема грошову;

- бере участь у розробці перспективних та поточних державних і територіальних програм зайнятості та заходів із соціального захисту різних груп населення від безробіття.

Державна служба зайнятості має право: укладати за дорученням підприємств, установ і організацій усіх форм власності договори з громадянами про їх працевлаштування з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також надавати допомогу у разі переїзду на нове місце проживання за рахунок коштів підприємств, установ і організацій; розпоряджатися згідно зі встановленим законодавством порядком коштами Фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття; оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує оволодіння новою професією (спеціальністю), а також встановлювати їм на період навчання стипендії в розмірі, передбаченому законодавством України про зайнятість населення: у встановленому законодавством порядку надавати громадянам допомогу з безробіття, припиняти її виплату на певний строк або повністю. У реалізації державної політики зайнятості беруть також участь підприємства, установи й організації незалежно від форм власності. Вони зобов'язані створювати робочі місця для працевлаштування людей, які потребують соціального захисту і неспроможні конкурувати на рийку праці.

Розвиток економіки будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Тому можливість займатися ефективною працею, забезпечення зайнятості та її регулювання можна розглядати як чинник забезпечення стійкого економічного зростання держави.

У свою чергу, стійке економічне зростання розширює можливості зайнятості, приводить до скорочення безробіття, збільшення продуктивності праці та підвищення доходів працівників. У випадку, коли економічне зростання не супроводжується збільшенням кількості робочих місць, підвищенням продуктивності праці та доходів, користь отримують тільки ті, хто працює, а у цілому відбувається зростання безробіття та збільшення розриву між зайнятими і безробітними..

Державне регулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

З самого початку країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі).

Згідно з чинним законодавством державній службі зайнятості надано право:

- одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, про вивільнюваних працівників і заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

- розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції щодо встановлення для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для працевлаштування;

- направляти для працевлаштування на підприємства (в установи, організації) усіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

- направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

- оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також встановлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

- надавати громадянам матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати виплату допомоги;

- вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивіль

- звільнення працівників у разі утруднення їх подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, що спричинюються цією відстрочкою, згідно із законодавством України;

- відвідувати підприємства (установи, організації) для контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистом громадян;

- розпоряджатися коштами фонду сприяння зайнятості;

- стягувати з підприємств (установ, організацій) незалежно від форм власності суми прихованих або занижених обов'язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- компенсувати до 50 % витрат підприємствам (установам, організаціям) на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування;

- стягувати штрафи з підприємств (установ і організацій) усіх форм власності в разі:

- відмови у прийнятті на роботу громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у межах установленої броні;

- використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;

- надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном без дозволу (ліцензії), виданого Державним центром зайнятості;

- припиняти дію наказів, інструкцій та інших рішень підприємств (установ, організацій) усіх форм власності, що суперечать законодавству про зайнятість населення. У разі потреби вносити до вищих органів пропозиції про скасування зазначених наказів;

- стягувати з підприємств, установ та організацій суми витрат, пов'язаних із працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені.

3. Контроль за дотриманням законодавства про зайнятість населення

Державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю виступає важливим і ефективним способом захисту трудових прав працюючих. Міжнародними стандартами у сфері праці, зокрема. Конвенцією Міжнародної організації праці про інспекцію праці у промисловості й торгівлі 1947 р. № 81, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-1V, та Конвенцією Міжнародної організації праці про інспекцію праці в сільському господарстві 1969 р. № 129, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-1V, передбачено, що кожна країна - член МОП повинна створити і забезпечити функціонування системи інспекції праці на промислових підприємствах та у сільському господарстві. Завданнями інспекції праці є забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як, наприклад, норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров'я і добробуту, використання праці дітей і підлітків та з інших подібних питань. Тобто інспекція має здійснювати загальний суцільний нагляд у сфері праці [3].

Відповідно до ст. 260 КЗпП України та ст. 38 Закону України "Про охорону праці" державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: 1) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці; 2) спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки; 3) спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки; 4) спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Передусім це Державна інспекція України з питань праці, яка входить до системи органів виконавчої влади і здійснює свою діяльність відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 386/2011. Вона забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі - роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій, пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням, дотримання трудової дисципліни, умов праці жінок, молоді, інвалідів, надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спеціальним одягом і спеціальним взуттям, засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням; проведення обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій; дотримання режимів праці та інших норм законодавства;

2) здійснює державний нагляд та контроль за дотриманням роботодавцями вимог законодавства про пільги і компенсації працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці (щодо застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці. Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, галузевих переліків важких робіт, робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, зайнятість на яких дає право на підвищену оплату праці, а також надання працівникам підприємств пільг і компенсацій за роботу із шкідливими умовами праці; проведення атестації робочих місць за умовами праці);

3) здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення з питань дотримання прав громадян при прийомі на роботу та працівників при звільненні з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; дотримання прав і гарантій щодо працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

4) здійснює державний нагляд та контроль за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі громадськими організаціями інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів у частині: реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів; подання звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

5) здійснює контроль за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб;

6) взаємодіє в межах своїх повноважень з центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці щодо реалізації державної політики у сфері охорони праці;

7) проводить роз'яснювальну роботу з питань недопущення дискримінації на робочих місцях ВІЛ-інфікованих і хворих на СПІД;

8) взаємодіє з іншими органами влади, об'єднаннями профспілок і об'єднаннями роботодавців, іншими громадськими організаціями з питань запобігання використанню праці дітей;

9) забезпечує інформування населення щодо додержання законодавства про працю, зайнятість населення, а також законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування з питань призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб;

10) здійснює роз'яснювальну та консультаційну роботу з роботодавцями з питань, що належать до компетенції Держпраці України;

11) разом з представниками інших органів виконавчої влади бере участь у комісіях із розслідування нещасних випадків на виробництві;

12) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Держпраці України Президентом України [4].

Свої повноваження Держпраці здійснює як безпосередньо, так і через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

4. Аналіз правового регулювання ринку зайнятості України

В умовах подальшого розвитку науково-технічного прогресу, автоматизації виробництва, її все більш корпоративного або навпаки - локального характеру дістало місце підвищення професійних та особистих вимог до фахівців, тенденції надвиробництва, неможливість швидко знайти підходящу роботу.

Всі зазначені явища та інші дедалі більше перетворюються на чинник деградації робочої сили. Але в Україні формування ринку праці диктує необхідність розробки політики зайнятості, яка буде враховувати специфіку перехідної економіки, національні особливості та менталітет населення [5, c. 74].

Це не виключає застосування деяких принципів та методик, які є характерними для стратегій зайнятості в країнах з розвиненим ринковим господарством, але можливо лише при умові їх адаптації до «українських реалій». В Україні трудові відносини як контекст політики зайнятості мають специфіку, яка визначається низкою факторів:

- Ринкові відносини в сфері праці знаходяться в процесі становлення.

- Безпосереднім слідством зниження виробництва стає не зростання безробіття, як це відбувається в умовах розвиненого, ефективно функціонуючого ринку праці, а зростання внутрішньовиробничої незайнятості. Аналіз роботи підприємств останніх років показує, що приховане безробіття зростає значно більшими темпами ніж відкрите. Різке скорочення виробництва не супроводжується адекватним звільненням робочої сили.

- Інфляція і економічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну платню: відбувається подальше зменшення й без того низької реальної заробітної платні, особливо в державному секторі, та зростає відрив розміру винагороди за працю від її результатів, якості та складності. В результаті заробітна платня втрачає належну їй функцію розподілу праці між різними секторами економіки у відповідності з попитом. Це призводить до нарощення диспропорцій між структурами попиту на працю та її пропозиції в професійно-кваліфікаційному, галузевому, територіальному та інших аспектах. Консервації зазначеної диспропорції сприяє штучне підтримання підвищеного попиту на робочу силу.

У порівнянні із засобами, які мають у своєму розпорядженні центральна та місцева влади у розвитих країнах світу, фінансові, матеріальні та кадрові ресурси, яки мають у своєму розпорядженні відповідні державні органи України, щодо розробки і проведення політики зайнятості, украй обмежені. Тому якісно інше значення набуває правильний вибір пріоритетів [7].

З урахуванням вищезазначеного можна сформулювати деякі стратегічні принципи політики зайнятості. Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

- співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Але політику зайнятості, якою вона повинна бути не можна зводити лише до допомоги безробітним, що спостерігаються сьогодні в Україні. Теоретичною базою для такого явища напевно є дещо звужене трактування простору ринку праці як сфери, що охоплює виключно безробітних та вакансії, а не всю сукупність відносин в області зайнятості.

У світовій науці та праві вже давно сформувалося та знайшло практичне застосування розуміння політики зайнятості як інструмента найбільш повної реалізації та розвитку трудового потенціалу населення. Засоби, які спрямовані на допомогу безробітним, складають органічну частину цього більш загального контексту. Так, документ, що його підготовлено Міжнародним центром економічного розвитку, розташовує в одній низці із скороченням безробіття наступні цілі державної політики зайнятості:

- Більш повне використання недовикористовуваної робочої сили;

- Створення можливостей продуктивної та добре оплачуваної зайнятості;

- Інвестиції до людського капіталу з метою збільшення індивідуальної продуктивності сполученої з адаптацією технологічних процесів до можливостей працівників;

- Стимулювання механізмів адаптації до вимог ринку (і в першу чергу сприяння розвитку виробничої та соціальної інфраструктури) [6, c. 103].

На сьогодні політика зайнятості в Україні спрямована на допомогу традиційним групам ризику та особам, які знаходяться під загрозою звільнення з промислових підприємств. Питання ж найбільш цінної з людської точки зору довгочасної економічної віддачі частини трудового потенціалу залишається невирішеним. Враховуючи вищезазначене, наведу аналіз діючого законодавства України про зайнятість населення та його відповідність сучасним вимогам та природному стану речей [7].



Висновки

Державне регулювання зайнятості населення постає одним з найважливіших чинників забезпечення стійкого економічного зростання України, адже розвиток економіки держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Враховуючи сучасний стан у сфері праці та зайнятості в Україні, спричинений економічною кризою, пріоритетними напрямками державного регулювання зайнятості мають стати проведення економічної політики в інтересах зайнятості та регулювання безробіття. В контексті забезпечення стійкого економічного зростання України запропоновані пріоритетні напрямки державного регулювання зайнятості населення щодо створення нових і збереження існуючих робочих місць, а також підтримки і захисту безробітних мають бути спрямовані на вирішення їх щодо окремих регіонів країни (перш за все, стосовно депресивних регіонів, монофункціональних міст тощо) з урахуванням збалансованості регіональної економіки.

Поряд з певним поліпшенням ситуації у сфері зайнятості існує ряд проблем, які потребують розв'язання. Насамперед це недостатня економічна активність населення (чисельність економічно неактивного населення працездатного віку становить понад 8 млн. осіб), кількісно-якісний дисбаланс між попитом та пропонуванням робочої сили, низький рівень кваліфікації осіб, які шукають роботу.

Глобальною проблемою національного ринку праці є його функціонування в умовах набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі, у тому числі проблема конкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців. Тому зазначені проблеми потребують розробки та реалізації відповідних заходів з боку держави щодо покращення зайнятості в Україні.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.

У процесі реалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділити вирішенню таких питань: посилення мотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робочої сили; забезпечення дотримання прав і гарантій працівників, недопущення випадків неналежного оформлення трудових відносин з роботодавцями; сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; забезпечення соціального захисту населення від безробіття.



Перелік посилань

1 Махсма М. Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / М. Б. Махсма. - К. : Атіка, 2005. - 304 с.

2 Старовойтова Л. И. Занятость населения и ее регулирование: учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / Л. И. Старовойтова, Т. Ф. Золотарева. - М. : Издательский центр «Академия», 2001. - 192 с.

3 Закон України «Про зайнятість населення» № 804-XII (804-12) від 01.03.91 зі змінами та доповненнями.

4 Постанова Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2010 р. N 831 «Про основні напрямки реалізації державної політики зайнятості на 2010-2011 роки» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.

5 Ушенко Н. В. Напрямки реалізації державного регулювання зайнятості населення України // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - №11. - С.72-75

6 Чернявська Ю. Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні // Формування ринкових відносин в Україні - 2007. - №8. - С.102-106.

7 Карпухно І. О. Проблеми сучасного розвитку ринку праці України [Електронний ресурс] / І. О. Карпухно, І. В. Колесник. - Режим доступу:http://economy.nayka.com.ua/.

Размещено на Allbest.ru

...