Розвиток стратегічного управління в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Особливості стратегічного менеджменту підприємств в умовах економіки України

2. Процес стратегічного планування

3. Проведіть стратегічну сегментацію цільового ринку підприємства (підприємство - на ваш вибір)

стратегічний управління менеджмент сегментація



1. Особливості стратегічного менеджменту підприємств в умовах економіки України

За останні кілька років у різних сферах господарської діяльності підприємств відбулися радикальні зміни. Причому це характерно не тільки для організацій в усьому світі, але, зокрема, для українських підприємств. Якщо раніше, застосовуючи успішну стратегію, вітчизняний виробник міг відчувати себе на ринку досить спокійно протягом тривалого проміжку часу, то в сучасних умовах для утримання конкурентних позицій доводиться здійснювати велику кількість змін і, в основному, стратегічного характеру. Ці зміни пов'язані, насамперед, з глобалізацією економіки, що створює одночасно незліченну кількість потенційних можливостей і загроз для діючих підприємств.

Можливості, які відкриваються перед підприємствами, зумовлені вступом України до Світової організації торгівлі, міжнародною економічною інтеграцією, приходом більш організованих, структурованих та ефективних національних і зарубіжних бізнес-систем, розвитком технологій. Небезпеки ж, своєю чергою, пов'язані з жорсткою конкуренцією, масштабним проникненням зарубіжних товарів на українські ринки, а також з мінливими потребами покупців.

Це приводить вже сьогодні до такої ситуації, коли багато підприємств „переживають” тенденцію зниження прибутку і поступаються першими місцями більш керованим, організованим та структурованим компаніям, які працюють за іншими принципами, з іншою швидкістю і якістю прийняття рішень. Для того, щоб скористатися можливістю і уникнути небезпек, підприємствам доцільно акцентувати увагу на нових принципах менеджменту, ґрунтуючись на підходах стратегічного управління, що й зумовлює актуальність теми дослідження.

Аналіз різних підходів до вивчення сутності стратегічного управління свідчить про неоднозначність точок зору з цього питання. Так, деякі вчені стверджують, що стратегічне управління розглядається як процес розробки і реалізації стратегії організації, діяльність якої здійснюється в зовнішньому середовищі. На думку інших учених, стратегічне управління - це комплекс розумових, вольових і формалізованих дій, що забезпечує визначення цілей організації і механізмів їх досягнення. З точки зору загального менеджменту стратегічне управління можна розглядати як сукупність специфічних процесів прийняття управлінських рішень з приводу формування місії та визначення цілей підприємства, вибору стратегій його діяльності та використання ресурсів у ринковому середовищі, які забезпечують реалізацію цих стратегій

На основі узагальнення теоретичних підходів до визначення сутності „стратегічного управління” наведемо уточнення цієї категорії. Так, під стратегічним управлінням слід розуміти таке управління, яке спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує і проводить своєчасні зміни в організації, що відповідають виклику з боку оточення і дозволяють домагатися конкурентних переваг, що в сукупності дає можливість організації виживати в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей.

Аналіз теорії і практики менеджменту дозволяє виділити ряд принципів, які обумовлюють необхідність нового, більш сучасного погляду на управління компаніями і лежать в основі стратегічного управління. До таких принципів можна зарахувати:

1) принцип перспективності: орієнтація на довгострокову перспективу. Наслідки прийнятих стратегічних рішень відіграють визначальну роль у розвитку організації протягом тривалого періоду. При цьому стратегічні помилки дуже складно виправити оперативними методами;

2) принцип комплексності: всебічний аналіз та облік інформації, що дозволяє своєчасно реагувати на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища;

3) принцип урахування змін: зміни постійні, вони тягнуть за собою потребу в управлінні та стратегічному баченні розвитку компанії;

4) принцип циклічності та цілісності: всі компанії розвиваються у відповідності з теорією життєвого циклу, на кожному етапі якого виявляються певні труднощі або тимчасові проблеми, які вимагають відповідних управлінських рішень стратегічного характеру, що забезпечують безперервність змін, зберігаючи єдність і цілісність;

5) принцип синергічності: облік взаємодії елементів системи (виробництва, обігу, управління, перерозподілу інвестиційних потоків), спільний ефект від якої дозволяє досягти кращого результату в цілому по структурі за рахунок координації розподілу спільних дій в усіх взаємопов'язаних процесах;

6) принцип урахування людського фактора: головною цінністю компанії має бути людина і її здатності генерувати результат та ідеї.

Важке економічне та фінансове становище значної частини промислових підприємств в Україні, необхідність структурних змін у народному господарстві і завоювання конкурентних позицій на внутрішньому і зовнішньому ринках роблять необхідною розробку стратегічного плану розвитку, заснованого на багатоваріантних прогнозах макроекономічної ситуації та облік слабких і сильних сторін діяльності підприємства.

Доцільність застосування стратегічного управління на промислових підприємствах України зумовлена низкою факторів:

1) для ринкової економіки характерна значна частка невизначеності майбутнього, пов'язана зі значними ризиками. Стратегічне управління дозволяє вищим менеджерам прогнозувати проблеми, розрахувати можливі ризики і за рахунок якісного прогнозу ситуації на ринку отримувати стійкі високі доходи;

2) оскільки стратегічне управління ґрунтується на різних елементах планування, то для його ефективності розробляється стратегічний план розвитку підприємства, який дозволяє оцінювати альтернативні рішення, що виникають, з точки зору єдиної мети. Така оцінка необхідна, оскільки деякі альтернативні рішення можуть відвести підприємство убік від наміченої мети;

3) стратегічне управління дозволяє відповісти на фундаментальні питання:

-- який вид діяльності підприємства забезпечить максимально можливу ефективність усіх факторів виробництва;

-- який контингент споживачів;

-- якого роду товари підприємство може виробляти краще, ніж конкуренти;

-- яка конкурентоспроможність підприємства;

4) стратегічне управління сприяє ефективному фінансовому контролю, поставляючи необхідні дані для прийняття правильних адміністративних рішень;

5) стратегічне управління особливо необхідне під час вибору варіантів капіталовкладень, коли розроблені довгострокові цілі розвитку підприємства повинні стати останньою частиною прийняття рішення.

Реалізація стратегічного управління передбачає певну алгоритмічність. Особливу увагу приділено аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища,

формуванню бюджетів, портфельному аналізу, що передбачає всебічне комплексне дослідження із застосуванням широкого діапазону інструментів стратегічного управління. Використання стратегічного інструментарію в управлінні компанією вимагає значних фінансових витрат і специфічних навичок експертів, застосування підходу стратегічного управління можливо тільки в рамках інтегрованих бізнес структур, що й підтверджується практикою великих вітчизняних підприємств.

Враховуючи динамічність зовнішнього середовища, жорсткі умови конкуренції, а також необхідність державної підтримки, до 2012 р. в Україні планується реалізувати проект національна стратегія „Підприємство 2020”. Розробка зазначеного проекту покликана відобразити стратегічне бачення України в 2020-му році. З метою створення національної моделі співпраці бізнесу і суспільства, компанії намагатимуться брати до уваги соціальні та екологічні питання у своїх бізнес-стратегіях. Також уряд пропонує узагальнити досвід стратегічного управління найбільш успішних компаній України. Це зможе допомогти вивести країну на конкурентоспроможний рівень. Сьогодні бізнес розвивається більш успішно, він більш інтегрований, ніж держава України. Своїми знаннями, досвідом і активним співробітництвом з суспільством компанії зможуть сприяти високому рівню розвитку країни. Досить багато українських компаній вже увійшли до робочої групи проекту. Чільна роль віддається компаніям „Метінвест” і ДТЕК, оскільки вони є партнерами стратегічного проекту „Підприємство-2020”.

Розглянемо особливості стратегічного бачення української енергетичної компанії ДТЕК, яка в березні 2010 р. почала розробку довгострокової стратегії ДТЕК „20 +” у кілька етапів:

1) залучення до аналізу та досліджень більше 100 співробітників;

2) формування довгострокового бачення розвитку ДТЕК;

3) розробка з 2011 р. деталізованої стратегії компанії до 2030 р. Консультаційну підтримку надає ком-панія McKinsey.

ДТЕК розглядає проекти будівництва нових енергоблоків, розвитку вуглевидобутку та модернізації існуючих ТЕС, залучення інвестицій у видобуток власних вуглеводнів і максимальне використання відновлюваних джерел енергії. Загальний обсяг капіталовкладень, який планує здійснити ДТЕК у перспективі до 2030 р., оцінюється до 20 млрд доларів.

Компанія визначила шість стратегічних векторів свого розвитку на найближчі 20 років:

1) енергетика - розвиток теплової генерації з власним паливозабезпеченням та участь в проектах з поновлюваних джерел енергії і гідрогенерації;

2) суспільство - модернізація економіки, розвиток регіонів, захист екології;

3) люди - інвестування в розвиток персоналу;

4) ефективність - виробництва, інвестицій і управління;

5) Україна „плюс” - вихід на ринки Центральної та Східної Європи, країн СНД шляхом трейдингу та придбання компаній;

6) клієнти - збут електроенергії та допоміжних послуг усім категоріям споживачів, розвиток роздріб-ного бренду ДТЕК.

Слід зазначити, що ефективність реалізації стратегічного управління на вітчизняних підприємствах безпосередньо залежить від дотримання правил побудови та формування стратегії.

Таким чином, в умовах загострення конкуренції та посилення нестабільності економіки стратегічне управління на вітчизняних підприємствах повинно ґрунтуватися на:

1) модернізації наявного виробничого потенціалу підприємства на основі використання наявних можливостей внутрішнього і зовнішнього середо вища;

2) упровадженні інноваційних досягнень у виробничо-технологічну базу підприємства;

3) використанні внутрішнього потенціалу підприємства;

4) використанні галузевих можливостей;

5) сприянні модернізації виробничого потенціалу підприємства галузевими ресурсами;

6) розробці та реалізації програм підтримки впровадження інноваційних досягнень в господарському комплексі;

7) використанні національних можливостей господарським комплексом;

8) розробці та реалізації державних програм підтримки розвитку підприємства;

9) розробці та реалізації програм освоєння світових інноваційних досягнень на базі підприємства.



2. Процес стратегічного планування

Стратегічне планування є однією з основних функцій стратегічного управління. Воно являє собою процес прийняття управлінських рішень щодо стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації компанії до зовнішнього середовища, внутрішньої організації.

Процес стратегічного планування посідає центральне місце в системі стратегічного управління. Більшість західних і східних фірм використовують стратегічне планування для того, щоб змінити себе, вийти з безнадійних ситуацій, які сформувались зовні та в середині підприємства. Основні передумови переходу до стратегічного планування такі:

· необхідність реакції на зміни умов функціонування підприємств;

· потреба в об'єднанні різних напрямків діяльності підприємства в умовах розвитку процесів децентралізації та диверсифікації;

· наявність яскраво виражених конкурентних переваг і необхідність їхньої підтримки (у підприємств, що їх мають) або створення їх (в аутсайдерів), посилення конкуренції;

· інтернаціоналізація бізнесу, розвиток зв'язків з підприємствами, які використовують систему стратегічного планування;

· наявність висококваліфікованих менеджерів, здатних вирішувати складні питання, застосовуючи систему стратегічного управління;

· розвиток теорії та практики, стратегічного планування, які допомагають перейти від методу «проб і помилок» до наукових методів передбачення й підготовки майбутнього та до майбутнього;

· наявність доступної інформації (глобальних інформаційних мереж) для вивчення сильних і слабких сторін підприємства, зовнішнього середовища та умов конкуренції;

· посилення інноваційних процесів, генерація та швидке освоєння підприємствами нових ідей;

· необхідність впровадження високої культури управління, орієнтованої на запобігання опору змінам та стимулювання розвитку підприємства.

Крім того, існують макропроцеси, які стимулюють розвиток стратегічного планування. Понад 40 країн розвивають свою економіку за допомогою системи п'ятирічних планів. Наприклад, у Японії планувалося 10 п'ятирічок, у Франції п'ятирічні плани застосовуються з 1947 року. Наявність таких планів орієнтує підприємства на певні напрямки та спонукає їх планувати свою діяльність.

Стратегічне планування -- це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля всього підприємства, спрямовані на розробку та організацію виконання стратегічних планів, проектів і програм. У свою чергу, розробка планів як специфічний вид діяльності -- це послідовний ітераційний процес, що складається з кількох взаємопов'язаних етапів:

· встановлення цілей;

· визначення стратегій («стратегічного набору») та заходів щодо їхньої реалізації;

· передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах і програмах різного типу, що є інструментами досягнення цілей та реалізації стратегій;

· організація виконання планових завдань;

· облік, контроль та аналіз їхнього виконання.

Останні два етапи є переходом до впровадження цілісної системи стратегічного управління, оскільки зумовлюють необхідність організаційно-аналітичної та контрольно-координаційної діяльності не лише в органах стратегічного планування, а й у ланках, де виконуються дії, визначені стратегічними планами та програмами.

Мета стратегічного планування -- встановити певний порядок дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

Реалізація мети стратегічного планування можлива, якщо воно відповідає таким основним принципам:

· цілевстановлення та цілереалізація -- всі заходи та шляхи їхнього здійснення, передбачені в системі стратегічного планування, спрямовано на встановлення та досягнення цілей (стратегічних орієнтирів): система планування відповідальна за це. Відповідність цьому принципу свідчить про дієвість планів, які цінні тим, що дають змогу досягти результатів;

· багатоваріантність, альтернативність та селективність -- реакція на середовище, що змінюється, шляхом переходу на заздалегідь обгрунтовані та визначені альтернативи;

· глобальність, системність, комплексність і забалансованість -- орєнтація на охоплення окремими стратегіями всіх аспектів діяльності об'єкта та взаємозв'язок між ними; в межах стратегічного планування готують систему рішень, а не окремі рішення; спрямованість на зміну ситуації зовні та всередині підприємства;

· спадковість і послідовність -- стратегічні зміни мають впроваджуватися в певному порядку (про це йшлося під час розгляду «стратегічного набору») з урахуванням досягнутих результатів і специфічних особливостей процесів та явищ;

· безперервність -- стратегічна діяльність є складним процесом, зупинка якого повертає підприємства у початкову позицію;

· наукова та методична обгрунтованість -- використання поширених науково-методичних підходів допомагає розробляти реальні плани, узгоджені з параметрами зовнішнього та внутрішнього середовища;

· реалістичність, досяжність -- врахування особливостей функціонування об'єкта, відносно якого розробляються стратегічні плани, та можливості досягнення певних параметрів;

· гнучкість, динамічність, реащія на ситуацію -- урахування часових характеристик і характеру змін, що відбуваються на підприємстві згідно з етапами «життєвих циклів» (підприємства та пов'язаних з ним окремих підсистем); цьому сприяє наявність надійного зворотного зв'язку;

· ефективність і соціальна орієнтованість -- забезпечення, з одного боку, перевищення результатів, передбачениих плануванням над витратами, потрібними для його здійснення; з іншого -- розв'язання не лише суто виробничих проблем, а й участь у пом'якшенні суспільних проблем;

· кількісна та якісна визначеність -- планування має дати певні орієнтири, які відіграватимуть роль контрольних точок, але не можна процес планування звести лише до розрахунків показників, забуваючи про сутність процесів, які потрібно здійснити;

· довгостроковість заходів -- орієнтація на розв'язання складних проблем, які існуватимуть у довгостроковій перспективі; неможливість усунення їх одномоментним заходом спонукає до обгрунтованих, послідовних, складних заходів.

Період (часові характеристики) стратегічного планування залежить від специфіки підприємства, його галузевої приналежності, рівня невизначеності та динамічності середовища. Так, на підприємствах різних галузей заміна технологічних процесів та оновлення продукції здійснюються через різні проміжки часу; їх, як правило, і враховують, визначаючи періоди, на які розробляються стратегічні плани:

лісотехнічне господарство -- 10-20 років;

транспортне машинобудування та автомобілебудування -- 10--20 років;

хімічна та фармацевтична промисловість--до 10 років;

електротехнічна промисловість -- 5--10 років;

легка промисловість--до 5 років;

виробництво ЕОМ -- 2-3 роки і т. д.

Збільшення «часового горизонту» не підвищує ефективність планів. Одним із факторів (особливо для малих підприємств) підвищення якості планів є збільшення частоти планування (за рахунок корекції), вдосконалення змісту, що впливає суттєвіше, ніж подовжений період.

При переході до ринкових відносин підприємствам надано можливість самостійно господарювати в умовах ринку, тому особливої ваги набуває здатність цих підприємств так спланувати свою діяльність, щоб не стати банкрутом, а ше краще -- щоб отримувати прибуток, тим самим підвищуючи добробут населення. Виходячи з різноманітності характеристик підприємств, можливі різні підходи до організації системи стратегічного управління загалом і стратегічного планування зокрема. Світовий досвід свідчить: на основі загальних принципів кожне підприємство обирає ту чи іншу систему, робить акцент на окремих сторонах діяльності підприємства, вводячи цей орієнтир як основу планування.

3. Проведіть стратегічну сегментацію цільового ринку підприємства (підприємство - на ваш вибір)

Як приклад сегментації реально існуючого ринку проведена сегментація ринку чаю. Для прикладу візьмемо фірму ТОВ "Чай".

Підприємство OOO "Чай" займається виробництвом і реалізацією чаю на території Росії. Різновиди чаю фірми OOO "Чай":

1. Чорний байховий чай. Цей чай отримують при послідовному виконанні основних стадій обробки: зав'ялення, ферментації, скручування і сушіння листа. За характером механічної обробки чорний чай буває розсипний, пресований і екстрагований.

2. Екстраговані (або швидкорозчинні) чаї випускаються або у вигляді рідкого екстракту, або у вигляді порошку. Більш поширений чорний розсипний байховий чай. Він, у свою чергу, буває крупнолистовий, листовий, різаний, дрібний (висівка і крихта). Крупнолистовий чай у всьому світі вважається кращим за смаковими і лікувальними властивостями. Його особливість у тому, що, проходячи через спеціальні машини для скручування, чайний лист залишається цілим і зберігає всі свої цінні властивості. У справжнього крупнолистового чаю розварений лист має рівний коричнево-червоний з мідним відливом колір, а настій відрізняє вишуканий букет смаку та аромату. Завдяки тому, що лист залишається неушкодженим, а тільки скручується в пружну спіральки. Він не втрачає лікувальних властивостей. Справжні поціновувачі цього напою воліють елітні сорти чистого цейлонського крупнолистового чаю.

3. Пакетований чай. Йому віддають перевагу 70% населення планети. У пакетах повинен бути дрібний чайний лист, а не пил або чайна крихта. Специфіка такого чаю в тому, що у дрібного листа, насипаного в пакетик, більше площа зіткнення з водою. Він швидше розварюється і відразу віддає екстрактивні речовини. Особливе значення має папір пакетика: вона повинна бути в міру пористої, сукна і не давати присмаку.

4. Гранульований чай - це скручені в машинах чаїнки. Виробництво такого чаю механізовано, що позбавляє його значної частини ароматичних і корисних речовин. Зате настій виходить дуже міцний. Зазвичай його п'ють з молоком або лимоном.

5. Зелений чай отримав свою назву від оливкового кольору чаїнок і світло-зеленого настою. Його виготовляють за особливою технологією. Зібраний свіжий лист обдають гарячою парою. У прискореному темпі проходить просушування і скручування. За своїми цілющими властивостями цей напій не має собі рівних. Він корисний для серцево-судинної системи, містить бактерицидні і тонізуючі речовини, вітаміни, сприяє процесу травлення.

6. Червоний і зелений чай - це проміжні між чорним і зеленим. Для жовтого чаю використовують більш молоді пагони, переважно нирки. Для нього характерний дуже приємний, ледь терпкий смак і міцний настій.

7. Фруктовий і трав'яний чаї не можна вважати справжнім чаєм, оскільки чайного листа в них немає. Вони містять тонізуючі або заспокійливі збори трав. Фруктові чаї - заварені сухі шматочки фруктів. Хороші тим, що не містять кофеїну і їх можна пити на ніч.

8. Бергамотове та інші ароматизовані чаї - при їх виготовленні використовуються чайний лист і ароматизатори, які бувають натуральні або синтетичні. Синтетичні - це есенції, формула яких в точності повторює формулу натуральних речовин.

Чай - це напій, який вже давно завоював величезну популярність і став невід'ємною частиною способу життя більшості росіян. Саме цим пояснюється досить висока частота покупок даного продукту (рис.1).

У ході дослідження виявлялися переваги споживачів чаю за обсягом упаковки. Найбільшою популярністю у росіян користується 250-грамова пачка, яка є оптимальною з точки зору ціни і обсягу (рис.2).

Основна маса споживачів чаю -55% - за один похід у магазин набуває одну пачку чаю (рис.3).

Результати дослідження показали, що росіяни в основному воліють купувати чай в звичайних магазинах або супермаркетах (рис.4).

Переваги покупців по відношенню до видів чаю, що реалізується в різній упаковці, залежить від того, для якої мети він купується. Для споживання вдома зазвичай використовується або листовий чай в пачках, або пакетований чай. Гранульований чай в пачках будинку воліють пити 10% (рис.5).

Оцінений чай за параметрами

1. Рівень якості	Високий	Високий	Високий
2. Вага нетто (кількість пакетиків)	250 гр.	250 гр.	250 гр.
3. Діапазон ринкової ціни	18 грн.	12 грн.	9 грн
4. Країна-виробник	Росія	Росія	Росія
5. Типові різновиди	Пакетований	Гранульований	Крупнолистовий
II. Оцінка ринкових параметрів товару
1.Привлекательность упаковки	Приваблива	Приваблива	Приваблива
2. Привабливість для регіональних дилерів	Привабливий	Не в достатній мірі	Привабливий
3. Наявність на ринку в достатній кількості чаю даної марки	Ринок насичений	Ринок насичений частково	Ринок насичений
4.Актівность рекламної діяльності	Досить регулярно	Періодично	Регулярно
III. Оцінка товару в процесі споживання
1.Качества товару, що сприяли купівлі	Відома торговельна марка	Відома торговельна марка	Цей листовий чай
2.Качества товару, що перешкоджали купівлі і споживання.	Відсутність зовнішньої целофановій упаковки	Наявність ароматичних добавок, швидкість у використанні	Крупнолистовий чай на любителя

Характеристика результатів споживання

Моделі чаяПараметри	Lipton	Принцеса Нурі	"Чай"
Рівень забезпеченості товаром (у відсотках від 100%)	91	80	98
Рівень задоволеності покупкою	89	87	92
Рівень відповідності очікуванням споживача	99	97	100
Бажання повторити покупку	95	84	98
Бажання придбати чай іншої марки	52	61	33
Інтерес до іншого різновиду чаю ??цієї марки (ступінь довіри марці)	100	93	96
Пропозиції поусовершенствованію	Додати зовнішню целофанову упаковку	Доповнити асортимент	-

Стосовно чаю, можна говорити про відсутність яскраво вираженого сегментування. Т.к. це товар масового споживання, групи споживачів недостатньо різняться, то маркетингова політика носить масовий характер. В основному застосовується стратегія товарно-диференційованого маркетингу, тобто фірма випускає чай різних типів (пакетований, листовий і т.д.), різної розфасовки, з наповнювачами і без і т.д, хоча останнім часом починає розвиватися і цільовий підхід.

Говорячи про просування товару, можна зазначити, що представлені фірми використовують різні стратегії: "Чай" рекламує торгову марку, а вже сам споживач може вибирати різні сорти; "Lipton" представляє споживачеві конкретний товар, виявляючи його конкурентні властивості (наприклад, чай "Чорна перлина "), а" Принцеса Нурі "рекламує певний вид чаю: чай з полуницею, з чорною смородиною і т.д., акцентуючи увагу споживача на те, що це чай з ароматичними добавками.

Дослідження запитів споживачів засноване на даних. На їх основі можна зробити наступні висновки:

1) найбільш значущі для покупця характеристики чаю - це, природно, смакові характеристики, причому серед них особливо важлива міцність чаю, густота чайного смаку;

2) друга за важливістю характеристика - це упаковка, причому вона повинна нести не тільки інформативну функцію, а й рекламну, містити назву торгової компанії та присуджені стандарти якості, оскільки для споживача важливіше не інформація про те, з яких саме плантацій зібраний чай, а гарантія його якості;

3) якщо говорити про кращу різновиди чаю, то це крупнолистовий чай.

Для проведення успішної сегментації ринку доцільно застосовувати п'ять принципів: принцип відмінності між сегментами, принцип подібності споживачів, принцип великої величини сегмента, принцип вимірності характеристик споживачів і принцип досяжності споживачів. Усіх цих принципів бажано дотримуватися, проте буває так, що фірма свідомо упускає один з принципів. Методи сегментування дозволяють вже безпосередньо розділяти споживачів на групи. Найбільш поширеними методами сегментування ринку є: метод угруповань за одним або кількома ознаками і методи багатовимірного статистичного аналіза.Крітеріі сегментування ринку поділяються на критерії сегментування споживчого ринку та критерії сегментування промислового ринку. До перших належать: демографічні, регіональні та критерії життєвого стилю споживачів. До других - середа, робочі характеристики, метод здійснення закупівлі, ситуаційні фактори та особисті якості покупця. При виборі цільового сегмента ринку, фірмі необхідно вирішити, скільки сегментів слід охопити і як визначити найвигідніші сегменти. У зв'язку з цим виділяють: недиференційований маркетинг, диференційований маркетинг і концентрований маркетинг.

Список використаних джерел

1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / И. Ансофф. СПб.: ПИТЕР КОМ, 1999. 416 с.

2. Воронкова А. Э. Стратегическое управление конкурентоспособным потенциалом предприятия: диагно-стика и организация: монография / А. Э. Воронко-ва. 2-е изд., стереотипное. Луганск: Изд-во Вос-точноукраинского национального университета име-ни Владимира Даля, 2004. 320 с.

3. Довгань Л. Є. Стратегічне управління: навч. посіб. / Л. Є. Довгань, Ю. В. Каракой, Л. П. Артеменко. К.: Центр учбової літератури, 2009. 440 с.

4. Ігнатьєва І. А. Стратегіч-ний менеджмент: підручник / І. А. Ігнатьєва. К.: Каравела, 2008. 480 с.

5. Официальный сайт ДТЭК. Долгосрочная стратегия ДТЭК [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.dtek.com/ru/ about-us/strategy.

6. Официальный сайт Метивест. Наше стратегическое видение [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.metinvestholding.com/ru/about/strategy.

7. Национальная стратегия „Предприятие 2020” появит-ся в Украине в 2012 году. [Электронный ресурс].

Режим доступа: http://delo.ua/opinions/nacionalnaja-strategija-predprijatie-2020-pojavitsja-v-ukraine-v-2-164431/.

8. Павлов К. Разработка стратегии развития экономики на разных уровнях управленческой иерархии / К. Павлов // Экономика промышленности. 2010. № 1. С. 30 - 35.

9. Басовський Л.Є. Маркетинг. Курс лекцій. М., ИНФРА-М, 2000.

10. Попов Є.В. Сегментація ринку / / Маркетинг в Росії і за кордоном. 1999. № 2. С. 15-26.

11. Карпов В.М. Вибір цільового ринку / Маркетинг. 1994. № 3. С. 61-71.

12. Котлер Ф. Маркетинг - менеджмент. СПб., Пітер, 2009.

Размещено на Allbest.ru

...