Державна пропозиція суспільних благ та державне підприємництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

„КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра «Економіки підприємства»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Державний сектор та підприємництво»

на тему «Державна пропозиція суспільних благ та державне підприємництво»

Виконала:

студентка 4 курсу, групи ЗЕП-41

Фоменко В.І.

Науковий керівник:

к.е.н., доц. Шашина М .В.

Київ 2015

Зміст

1.Сутність державного сектору економіки та державне підприємництво

2. Види державних підприємств та їх характеристика

3.Державна пропозиція суспільних благ

Список літератури

1. Сутність державного сектору економіки та державне підприємництво

Важливим елементом національної системи підприємництва є держсектор економіки і державне підприємництво. Отже, одним з аспектів державної підприємницької політики є управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентної-здатності національної економіки.

Державний сектор економіки - це комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним або місцевим органам державної впади і використовуються державою для виконання економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

Об'єктами державної власності є:

1) матеріальна база функціонування держави, як політичного інституту (майно органів державної влади та управління, збройних сил та міліції, монетний двір, пошта тощо);

2) економічна основа для підприємницької діяльності держави (промислові і сільськогосподарські підприємства, дороги, залізниці, національний банк, тощо).

Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, що забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Державне підприємництво - це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг (виконання робіт) суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).

Організаційною формою держпідприємництва є державне підприємство. 

Державні підприємства діють на основі державної власності. А підприємства, що функціонують на основі комунальної власності територіальної громади, вважаються комунальними підприємствами.

Організаційно-правовими формами державних підприємств згідно із законом України є:

· Бюджетні/унітарні (казенні) державні підприємства (діють як державні комерційні і казенні підприємства);

· Державні корпорації (корпоратизовані державні комерційні підприємства);

· Змішані акціонерні товариства.

На рисунку 1 наведені форми державних підприємств.

Рисунок 1- Форми державних підприємств

2. Види державних підприємств та їх характеристика

Отже, залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють казенні (унітарні) та корпоративні державні підприємства.

Унітарним вважається підприємство, створене одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, якого призначає, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених ГКУ та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника й органу влади, до сфери управління якого воно входить. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, якого призначає орган, до сфери управління котрого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства. Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.

Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

* законом дозволено провадження господарської діяльності лише державним підприємствам;

* основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

* за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

* переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

* приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Державні корпорації:

цим підприємствам надається право господарської самостійності;

держава є власником, а право управління передане трудовим колективам;

застосовується контрактна форма роботи з державою, конкурентні засади із застосуванням тендерів.

Змішані акціонерні товариства (поєднують переваги приватного і державного підприємництва):

можливість вирішення макроекономічних завдань за умов розвитку конкурентних засад;

господарська діяльність здійснюється на комерційній основі;

деяким із них держава може встановлювати плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.Державні підприємства є важливим і об`єктивно необхідним елементом структури сучасного суспільства, пов`язаним із роллю держави в соціально-економічному розвитку, наявністю потреб, задоволення яких не може забезпечити приватне підприємство і в інтересах якого є отримання високого прибутку. За допомогою підприємств держава вирішує багато економічних і соціальних задач, пов`язаних із вирішенням загальнонаціональних проблем.

Сьогодні в Україні функціонують державні підприємства, котрі існують на основі державної власності, разом із приватними підприємствами.

Державне підприємництво виконує ряд важливих функцій у ринковій економіці. Виступаючи альтернативою приватному, воно здійснює такі призначення, які або не можуть бути забезпечені приватною ініціативою, або задовольняються нею на умовах вищих суспільних витрат.

Найчастіше серед цілей державного підприємництва називають забезпечення населення суспільними товарами (благами). На відміну від індивідуальних товарів, виробництво яких у своїй основі є прерогативою приватного бізнесу, суспільні товари знаходяться в сфері громадських інтересів.

Ще одна із функцій державного підприємництва полягає в тому, що воно виступає ініціатором (провайдером) щодо приватного сектора. Воно започатковує процеси, спрямовані на реконструкцію та розвиток економічного потенціалу суспільства, зростання сукупного капіталу. Саме державні виробничі об`єкти можна трактувати і як своєрідну матеріальну базу, і як інструмент для здійснення урядової економічної політики.

Наступна функція державного підприємництва є реалізація соціальних цілей. На сучасну державу покладається обов`язок розв`язання соціальних проблем, розвиток соціальної інфраструктури. Досягнення соціальної рівноваги у суспільстві є важливим чинником державного підприємництва .

Аналіз результатів ринкових перетворень в Україні показує, що ефективному використанню державної власності через інститути державного підприємництва перешкоджає ряд проблем:

- відсутні науково обґрунтовані критерії оптимізації обсягу і структури державного сектору економіки;

- потреба в удосконаленні механізму державного регулювання і контролю на підприємствах з державною формою власності;

- відсутня стратегія розвитку підприємств державного сектору економіки;

- низький професійний рівень менеджменту підприємницької діяльності.

Розглядаючи державне підприємництво як інструмент підтримки конкурентоспроможності економіки, слід зазначити, що його масштаби залежать від умов які складаються в національному господарстві.

У перехідний економіці (яка зараз триває в Україні) значення і роль державного підприємництва незмерімо вище, ніж у ринкової. Існують щонайменше три фактори, які зумовлюють значну участь держави в підприємницькій діяльності у трансформаційний період.

· По-перше, це загальна слабкість частого сектора, що нездатний охопити весь відтворювальний процес.

· По-друге, небажання приватного капіталу йти у виробничу сферу, як із-за недостатніх розмірів власних коштів, так і в силу характерної довготривалості віддачі від вкладень.

· По-третє, наявність нерентабельних підприємств, які потребують фінансової санації та технічної модернізації.

3. Державна пропозиція суспільних благ

Державний (згідно із західною термінологією -- публічний) сектор, як було зазначене вище призначений для того, щоб відтворювати публічні (суспільні) блага.

Суспільні блага - це потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства загалом, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Це те, що однаковою мірою доступно всім членам суспільства і не вимагає безпосередньої оплати. Суспільне благо визначається як благо, що споживається спільно, тобто всі споживають його разом; суспільне благо не можна поділити на окремі частини і продати або купити на ринку, як не можна й позбавити будь-кого права користуватися ним. Споживання однією людиною не зменшує кількості споживання цього блага іншими.

Класичними прикладами таких благ є законодавча система, послуги у вигляді користування громадськими спорудами -- дорогами, парками, маяками. Найважливішими суспільними благами є освіта, медичне обслуговування, національна оборона, національні бібліотеки та інші національні культурні заклади, такі як національні оперні й балетні колективи, національні колекції живопису й мистецтва тощо. Це відрізняє суспільні блага від більшості товарів на ринку, які називають суто приватними благами.

Суспільні блага поділяються на „чисті” і „недосконалі”.

· Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, невинятковістю (неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом) і неконкурентністю - неможливістю перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього.

· Недосконалі блага характеризуються обмеженими можливостями використання, зумовленими географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага.

Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і морях), які також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво - використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей.

Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.

Вищесказане не означає, однак, що держава у всіх випадках ідеально виконує свої функції.

У кожній країні існує певна структура попиту та пропозиції благ, маючи на увазі характер споживання останніх. Частина з цих благ є чистими суспільними благами, інші блага є благами колективного або індивідуального споживання саме завдяки певній державній політиці. Зміна статусу блага відбувається, як правило, при кардинальній зміні соціально-економічних умов життя в країні, зміні державної економічної політики. Найбільш характерними є перетворення благ із суто суспільних у колективні, а також у блага індивідуального споживання. Саме такі зміни статусу благ відбуваються в останнє десятиріччя в Україні стосовно послуг медицини та освіти, багато з яких перетворюються зі змішаних суспільних благ в індивідуальні суспільні блага; із загальнонаціональних суспільних благ у локальні суспільні блага тощо.

Одна з теоретичних проблем економіки суспільного сектора полягає в тому, наскільки комерціалізація освіти, посилення її елітарності сприяє переходу освіти із категорії суспільних благ у розряд благ індивідуального споживання? Для відповіді на це запитання необхідно звернути увагу на дві обставини:

- більш широке впровадження в Україні принципу "турбуйся про свою освіту сам" призводить до того, що не держава, а самі люди визначають структуру послуг, що пропонуються на ринку освіти. У результаті суспільна корисність освіти знижується, іншими словами, освіта меншою мірою починає відповідати характеристикам суспільного блага. До того ж перехід освіти на ринкові засади обумовлює привілеї в освіті (доступ до більш якісного навчання зокрема) не найбільш обдарованим, а найбільш забезпеченим;

- останніми роками спостерігається тенденція до деінтелектуалізації праці: поряд зі зростанням значення висококваліфікованої трудової діяльності збільшуються обсяги праці низької кваліфікації, насамперед, у торгівлі, сфері обслуговування. Значне зростання зайнятості спостерігається за тими професіями, які не вимагають високої кваліфікації і серйозних інвестицій у людський капітал: секретарі, касири, кухарі, працівники охоронних структур. Така ситуація в поєднанні з динамічним розвитком вищої освіти поглиблює розрив між потребами економіки і створенням такого суспільного блага, як освіта.

Зміна статусу блага нерідко означає, що зміни відбуваються в структурі його ринкової пропозиції. Скажімо, медичні послуги продовжують надаватись як суспільні, колективні, індивідуальні, але змінюється частка кожного типу медичної послуги в загальній їх структурі. При цьому деякий базовий рівень забезпечення послугами охорони здоров'я для всіх громадян є суспільним благом, а вже додаткові послуги надаються як колективні, індивідуальні. державний підприємство казенний корпоративний

Базова, середня освіта в Україні також залишається суспільним благом, а вже навчання на робочому місці на відміну від радянського періоду все частіше стає сьогодні об'єктом купівлі-продажу. Роботодавець надає робоче місце без оплати, а здобувач цього місця отримує трудові навички протягом відносно тривалого періоду часу.

Держава має впливати на оптимізацію розподілу виробничих, грошових ресурсів економічної діяльності між виробництвом суспільних, колективних благ і благ приватного споживання.

Тут можливі два підходи.

Перший підхід:

· необхідно виходити насамперед з обмеженої можливості акумулювати кошти через державний бюджет у кожний період часу. Ця обмеженість визначає максимально можливий рівень державних витрат на забезпечення населення суспільними товарами. А решта ресурсів спрямовується на створення колективних і індивідуальних благ, що реалізуються їх споживачам безпосередньо. З переходом до ринкових відносин через центральний бюджет перерозподіляється значно менше ресурсів, ніж в умовах адміністративно-командної економіки, що визначає скорочення виробництва суспільних благ. За будь-яких обставин держава повинна забезпечувати централізованими ресурсами протидію психічним, інфекційним захворюванням, що виступає чистим суспільним благом. А вже масштаби фінансування державою лікування серцево-судинних захворювань залежать від стану її бюджету.

Другий підхід:

· державі немає необхідності втручатись у процес диференціації та реалізації різних потреб населення в умовах зростання його доходів. Забезпечення населення суспільними благами з самого початку націлено на задоволення первісних, обов'язкових потреб без урахування індивідуальних особливостей, переваг, смаків. Вже клуби, коаліції споживачів спрямовані на задоволення більш розвинутих потреб. Створення клубів базується на зростанні доходів, появі груп населення з відносно високими доходами і розвинутими потребами. Саме тому останніми роками в Україні спостерігається значне зростання платних мед установ, стоматологічних клінік, приватних ліцеїв тощо.

У кожному суспільстві існує нерівномірність у розподілі доходів, влади, власності, економічних можливостей тощо. Якщо ступінь цієї нерівномірності не перевищує певної небезпечної межі, - вона є природним явищем. Але надмірна нерівномірність у розподілі доходів, благ, бідність значної частини населення заважає соціально-економічній стабілізації. Тому усунення надмірної нерівномірності в розподілі, перерозподіл доходів можна вважати суспільними благами.

Існує нерівномірність у розподілі на території країни таких суспільних благ, як медичні, освітні послуги, можливість для здібних людей поліпшити заробіток, свобода від крайньої бідності, соціальний спокій. Держава мусить впливати на усунення цієї нерівномірності між регіонами, зокрема, використовуючи систему бюджетних трансфертів: перерозподіляючи бюджетні кошти на користь відносно слабозабезпечених суспільними благами регіонів.

Найбільш чутливо на регіональні відмінності в забезпеченні суспільними благами реагують інвестиції (у тому числі й іноземні). З одного боку, низький рівень забезпеченості таким благом, як соціальний спокій у певних регіонах не сприяє залученню до них капіталовкладень, а з іншого - невисокий рівень забезпеченості суспільними благами не викликає в місцевого населення значних вимог щодо рівня оплати, соціального пакета і таким чином може сприяти залученню капіталовкладень.

Від розподілу суспільних благ на території країни залежать і напрями міграції населення, кваліфікованих кадрів. Згідно з тезою відомого економіста люди залишають місця, де їх не задовольняє стан забезпечення благами суспільного користування (відповідно до рівня податків, які вони сплачують). Але на практиці, зокрема в Україні, ця теза не знаходить підтвердження, очевидно тому, що досить значними порівняно з доходами є витрати на територіальне переміщення сімей.

Водночас немає сенсу намагатись уникнути соціально-економічної нерівності людей, пов'язаної з їх участю в різних клубах, споживанням таких клубних благ, як послуги платних шкіл, лікарень, басейнів, курортів. З розвитком ринкової економіки все більшого значення набуватимуть клуби споживачів, що належать до певних підприємств і благ, користування якими буде можливим лише за умови трудової діяльності на конкретному підприємстві (наприклад, відомчий оздоровчий комплекс). Можливість участі в таких клубах - додатковий стимул для продуктивної праці.

Необхідно розрізняти поняття доступу до споживання суспільного блага і реальне споживання цього блага кожним окремим. Усі громадяни країни мають рівний доступ до безкоштовної освіти, медицини. Але рівний доступ до споживання цих суспільних благ не означає рівності в споживанні цих благ різними користувачами. Хвора людина отримує більше медичних послуг, ніж здорова. Здібний учень одержує більше освітніх послуг, ніж той, який має середні здібності. Не всі однаковою мірою можуть насолоджуватися творами літератури, мистецтва, які належать до чистих суспільних благ. Таким чином, нерівномірність розподілу суспільних благ, а отже і соціальна нерівномірність може бути пов'язаною з нерівномірністю їх реального споживання.

Збільшення державних витрат на виробництво суспільних благ, що неоднаково споживаються різними групами населення, може сприяти відтворенню, розширенню соціальної нерівності. Оскільки у вищих навчальних закладах України навчаються в основному представники вищих та середніх за рівнем доходів верств населення, то поширення державних витрат на означений вид суспільних благ буде рухатись у бік заможніших громадян. Тому більш доцільно вищу освіту підтримувати не тільки з боку пропозиції освітніх послуг, а надавати частину коштів здібній молоді з бідних сімей, тобто об'єктом державної підтримки зробити значною мірою попит на освіту.

Господарський механізм створення суспільних благ - система економічних інструментів, завдяки яким відбувається узгодження інтересів виробників і споживачів цих благ. Він включає механізми виборів у законодавчі органи влади, ціноутворення на суспільні блага, податки тощо.

У кожній країні здійснюється суспільний вибір тих суспільних благ, які найбільш важливі на даний час, враховуючи обмеженість бюджетних ресурсів. А голосування парламентаріями за бюджет кожного року - це, крім іншого, голосування за напрями витрачання коштів на суспільні блага.

В Україні ще не сформувались політичні групи, що цілеспрямовано б обстоювали інтереси громадян країни в споживанні певних суспільних благ з точки зору їхньої належної якості, економії коштів платників податків на створення таких благ. Але інтереси в суспільних благах тільки починають усвідомлюватися, виділятися.

Суспільним благом можна вважати і невисоке безробіття, яке не загрожує соціальній стабільності суспільства.

Для створення такого суспільного блага, як соціальна безпека трудового населення відбувається інституціональне втручання у вигляді систем соціального захисту населення, законодавства про мінімальну зарплату і захист зайнятості (обмеження щодо звільнень), впливу профспілок на ціноутворення на робочу силу. Але, на думку багатьох західних економістів, це втручання у другій половині XX ст. сприяло збільшенню безробіття в розвинутих країнах.

Тобто існує протиріччя між господарським механізмом створення суспільного блага "соціальна безпека трудового населення" і економічним механізмом, що знаходиться в основі відтворення суспільного блага "невисоке безробіття". Це протиріччя може бути розв'язане на шляху пошуку компромісу між регулюванням і дерегулюванням ринку праці, компромісу, який намагаються знайти в Україні роботодавці, профспілки і уряд.

Таким чином, у своїй політиці держава має визначати найбільш актуальні для соціальної сфери суспільні блага, забезпечувати їх створення.

В Україні створюються такі категорії суспільних благ, що мають безпосереднє відношення до функціонування ринку праці, відтворення робочої сили, розподілу доходів, соціальної політики:

- чисті суспільні блага, які ще мають назву благ Самуельсона.

До таких благ належать закони, які регулюють соціально-трудові відносини; фінансова стабільність, від якої залежить ділова активність та попит на робочу силу; свобода від крайньої нерівномірності розподілу доходів, бідності; соціальна безпека і спокій;

- змішані суспільні блага. Вони включають, послуги закладів охорони здоров'я, освіти; житлово-комунальні послуги.

Зараз в Україні відбувається переведення благ суспільного споживання переважно на фінансування за рахунок коштів їхніх окремих споживачів. Той факт, що виробництво деяких благ переходить на приватне, змішане фінансування, не може розглядатися як зміна статусу блага з суспільного на благо приватного споживання. Але у кожному разі невиправдане звуження фінансової основи важливої для усього суспільства продукції може сприяти її зменшенню, повній ліквідації. Для запобігання таким процесам треба жорстко окреслити коло суспільних благ, які життєве необхідні Україні.

Список літератури

1. Буздуган Я. Охорона здоров'я та медичні послуги в системі суспільних благ //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 115-116.

2. Зятковський І. В. Фінансове забезпечення бюджетних установ в умовах реорганізації сфери виробництва суспільних благ //Фінанси України. - 2006. - № 1. - С.13-23

3. Мікроекономіка: підручник / Катерина Базилевич, Анжела Ігнатюк, Сергій Слухай ; ред. : Віктор Базилеч. - К. : Знання, 2007. - 677 с.

4. Мортіков В. Суспільні блага та економічна політика //Україна: аспекти праці. - 2005. - № 2. - C. 29-32

5. Мортіков В. В. Фінансування створення суспільних благ //Фінанси України. - 2005. - № 10. - С.76-82.

6. Мортіков В. До питання про сутність локальних суспільних благ //Економіка України. - 2007. - № 3. - C. 68-73

Размещено на Allbest.ru