Управління якістю продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Управління якістю продукції



1. Цілі і принципи стратегії управління якістю

управління правовий стандарт

Починаючи з 1980-х рр. у діяльності організацій починають виділяти окремі функціональні напрямки. Розширюється перелік об'єктів менеджменту - маркетинг, інновації, персонал і т.д. У структурі загального менеджменту з'являються самостійні дисципліни - фінансовий менеджмент, управління маркетингом і т.д., в один ряд з якими можна поставити і управління якістю. Менеджмент спрямований на досягнення поставлених цілей (такий підхід отримав назву «управління за допомогою цілей», або МВО) і базується на побудові та подальшої реалізації структурованої системи цілей (дерева цілей). З іншого боку, загальний менеджмент визначив в якості основної мети постійне вдосконалення якості. Цей підхід отримав назву «управління за допомогою якості» (МВС)).

Таким чином, сьогодні в наявності процес «зрощування» загального менеджменту та управління якістю.

2. Десять складових підвищення якості

1. Формування усвідомлення потреби в якісній роботі і створення можливостей для поліпшення якості.

2. Встановлення цілей для постійного удосконалення діяльності.

3. Створення організації, здатної ефективно працювати над досягненням цілей, сформувавши команди і вибравши координаторів.

4. Надання можливості навчання всім співробітникам організації.

5. Виконання проектів, для вирішення проблем.

6. Інформування співробітників організації про досягнуті успіхи.

7. Вираз визнання співробітникам, які зробили найбільший внесок у поліпшення якості.

8. Інформування про результати.

9. Реєстрація досягнень.

10. Впровадження і закріплення досягнень, яких вдалося домогтися за рік, в системи і процеси, постійно функціонують в організації.

3. Системний підхід до управління якістю

Модель загального контролю якості (Total Quality Control) була запропонована Армандом Фейгенбаум на початку 50х років.

Під Загальним контролем якості Фейгенбаум розумів таку систему, яка дозволяла вирішувати проблему якості продукції, та її ціни в залежності від вигоди споживачів, виробників і дистриб'юторів. Фейгенбаум запропонував розглядати якість не як кінцевий результат виробництва вироби, а на кожному етапі його створення. Відповідно до даної концепції, модель Загального контролю якості виглядала наступним чином:

1. Розробка якості.

2. Підтримка якості.

3. Вдосконалення якості.

Загальне управління якістю, системність якості - це принципово новий підхід до управління будь-якою організацією, націлений на якість, заснований на участі всіх її членів (персоналу у всіх підрозділах і на всіх рівнях організаційної структури) і спрямований на досягнення довгострокового успіху за допомогою задоволення вимог споживача і вигоди як для співробітників організації, так і для суспільства в цілому.

Основні системи управління якістю: японські та європейські моделі.

У Японії була створена система управління якістю, в якій загальний контроль якості являє собою єдиний процес забезпечення якості повсюдно на підприємствах, цей процес здійснюється всім персоналом від президента до простих працівників. Основні підходи до управління якістю в японських моделях зводяться до наступних моментів:

1. Дізнатися запити споживачів.

2. Дізнатися, що будуть купувати споживачі.

3. Визначити витрати, необхідні для досягнення якості.

4. Попередити можливі дефекти і претензії.

5. Передбачити коригуючий вплив.

6. Виключити необхідність перевірки.

У 1967 р на 7-му Симпозіумі з управління якістю були названі 6 особливостей японської моделі управління якістю:

1. Участь усіх ланок в управлінні якістю.

2. Підготовка кадрів і навчання методам якості.

3. Діяльність гуртків якості.

4. Інспектування діяльності з управління.

5. Використання статистичних методів.

6. Загальнонаціональні програми з управління якістю.

У Японії були розроблені та застосовані свої інструменти управління якістю. Сьогодні всім добре відомі ці «сім інструментів»:

1. Залучення до процесу забезпечення якості кожного співробітника фірми.

2. Використання статистичних методів контролю над якістю.

3. Створення системи мотивації.

4. Заохочення навчання, підвищення кваліфікації.

5. Організація гуртків якості, які підтримують нижчу ієрархічну щабель управління.

6. Створення команд (тимчасових колективів) з фахівців, зацікавлених у вирішенні конкретної проблеми.

7. Перетворення проблеми забезпечення якості в загальнонаціональну задачу.

Методика, запропонована Європейським фондом управління якістю (European Foundation for Quality Management), пропонує структуроване безліч критеріїв управління якістю, які можуть ефективно застосовуватися для вдосконалення діяльності будь-якої компанії чи її підрозділу.

Методика ЕFQМ використовується при проведенні конкурсу на присудження Європейської Премії Якості та переслідує наступні цілі:

· Задоволення потреб клієнтів,

· Задоволення інтересів персоналу,

· Вплив на суспільство.

Однією з основних завдань ЕFQМ є сприяння компаніям у вдосконаленні їх діяльності.

Модель EFQM базується на наступних положеннях:

· У центрі уваги - клієнт.

· Співпраця з постачальниками.

· Підвищення кваліфікації та участі персоналу.

· Процеси і факти.

· Безперервне вдосконалення та новаторство.

· Керівництво та послідовність у досягненні цілей.

· Взаємна відповідальність.

· Розподіл результатів.

Порядок перерахування основних положень не має істотного значення. Список основних положень також не слід вважати остаточним, він може змінюватися в міру розвитку і вдосконалення діяльності компанії.

Безліч критеріїв ЕFQМ можна розбити на дві групи:

1. Зроблені зусилля.

2. Результати.

Існує спеціальна таблиця, де кожен критерій виражений у відсотковому вазі від всіх критеріїв. Ці процентні ваги використовуються при проведенні конкурсу на присудження Європейської Премії Якості.

4. Комплексні системи управління якістю

Сучасна комплексна система управління якістю за своєю значимістю, поставленим завданням, методам впровадження, фактичному функціонуванню, результативності та управління на постійній основі істотно відрізняється від системи якості, що функціонувала ще в недавньому минулому на деяких підприємствах. Така система фактично являла собою щось на зразок спільної заяви про політику в сфері якості, функціонувала на базі поверхневорозроблених інструкцій з проведення оглядів і випробувань і застосовувала методики, абсолютно не взаємопов'язані з потребами виробництва, які служили тільки доказом існування програми якості для споживача. Наявна документація часто не використовувалася у заходах фірми, спрямованих на поліпшення якості продукції, рекомендації фахівців не відрізнялися масштабністю і глибиною і мали дуже обмежений характер.

В даний час успіхи, досягнуті фірмами в поліпшенні якості продукції і істотне скорочення витрат на якість, залежать цілком від функціонуючої системи управління якістю. Практичний досвід показує, що виробництво виробів або послуги, показники яких не відповідають вимогам якості, завжди є результатом слабко розробленої системи. Сьогоднішній замовник в особі промислового концерну або урядової організації, знайомлячись з пропозиціями фірми, ретельно перевіряє не тільки якість продукції, але і систему управління якістю на предмет її грунтовності, масштабності та ефективності. Фірми-споживачі в основному через свої споживчі групи і організації, а також окремі покупці починають також оцінювати якість продукції саме з цих позицій.

5. Нормативно-правові засади забезпечення якості

Система забезпечення якості продукції базується на стандартизації. Обов'язкові вимоги до якості включені в державні стандарти Російської Федерації - стандарти на продукцію. Номенклатура показників якості однорідної продукції встановлюється у державних стандартах Системи показників якості (СПК).

Загальноприйнятим документом, що підтверджує якість продукту, є сертифікат. Сертифікат засвідчує, що виріб відповідає певному стандарту якості або іншому нормативно-технічному документу.

Нормативна документація являє собою документи, що містять правила, загальні принципи і характеристики, що мають відношення до певних видів діяльності або їх результатів і доступні широкому колу користувачів. У першу чергу, до таких документів відносяться так звані стандарти.

На території Росії діють наступні категорії стандартів:

· ДСТУ - державний стандарт України,

· ГОСТ - державний стандарт СНД,

· ІСО (ISO) - міжнародний стандарт.

Стандарт загальних технічних умов містить наступні розділи:

· Класифікація, основні параметри і (або) розміри,

· Загальні технічні вимоги,

· Вимоги безпеки,

· Вимоги охорони навколишнього середовища,

· Методи контролю,

· Правила приймання,

· Транспортування та зберігання,

· Вказівки по експлуатації (ремонту, утилізації),

· Гарантії виробника.

Вимоги до якості продукції можна знайти в розділі «Загальні технічні вимоги», містить такі підрозділи:

· Характеристики (показники) якості,

· Вимоги до сировини, матеріалів, покуп виробам,

· Комплектність,

· Маркування,

· Упаковка.

Міжнародна стандартизація:

1. Забезпечує взамозаменяемость елементів складної продукції.

2. Зближує рівень якості товарів, вироблених у різних країнах.

3. Сприяє взаємообміну науково-технічною інформацією.

4. Сприяє міжнародної торгівлі.

5. Прискорює науково-технічний прогрес учасників міжнародних організацій.

Сертифікація представляє собою діяльність органів з сертифікації підтвердження відповідності об'єктів вимогам технічних регламентів, положенням стандартів або умовам договорів.

Зазвичай у практиці виробництва беруть участь дві сторони - виробник товару і споживач. Продавець - це посередник, який процес продажу, але до якості продукції це відношення не має. Сертифікація - це дія третьої сторони, яка шляхом акредитації отримала від держави право засвідчувати якість продукції.

Позитивним результатом сертифікації є документ, званий сертифікатом відповідності, який підтверджує відповідність об'єкта сертифікації всім мінімальним вимогам, встановленим національним законодавством. Цей документ практично означає допуск товару (послуги) на ринок.

В Україні сертифікація може проводитися за двома основними схемами: обов'язкової і добровільної.

Обов'язкова сертифікація є засобом державного контролю над безпекою продукції. Об'єктом обов'язкового підтвердження відповідності може бути тільки продукція, що випускається в обіг на територіїУкраїни. У нашій країні обов'язкової сертифікації підлягають, наприклад, товари, призначені для особистих побутових потреб, засоби виробництва, зброя, транспортні засоби і т.д.

Добровільна сертифікація проводиться за ініціативою юридичних осіб та громадян на основі договору між заявником та органом з сертифікації. За кордоном не існує розподілу сертифікації на обов'язкову і добровільну.



6. Контроль та регулювання якості

Контроль якості - це одна з основних функцій у процесі управління якістю. Це також найбільш об'ємна функція по застосовуваних методів, яким присвячена велика кількість робіт в різних галузях знання. Значення контролю полягає в тому, що він дозволяє вчасно виявити помилки, щоб потім оперативно виправити їх з мінімальними втратами.

Контроль - це діяльність, що включає проведення вимірів, експертизи, випробування або оцінки однієї або кількох характеристик об'єкта і порівнянняотриманих результатів з встановленими вимогами для визначення, чи досягнута відповідність по кожній з цих характеристик.

Більш широке трактування контролю, коли в нього включається три етапи: визначення нормативів, зіставлення запланованих і отриманих результатів і прийняття коригуючих заходів більше відповідає терміну управління. Справді, при розширеному тлумаченні контролю відбувається дублювання функцій, які поряд з контролем вже були виділені у вигляді самостійних управлінських функцій. Перший етап розширеного контролю - визначення нормативів - дублює функцію планування, а третій етап - прийняття коригувальних заходів - дублює функції: розробка заходів, прийняття рішень та їх реалізація.

У залежності від місця контролю і етапів робіт існують:

контроль проектування;

вхідний контроль матеріалів і комплектуючих виробів;

контроль за станом технологічного обладнання;

операційний контроль при виготовленні;

авторський нагляд за виготовленням;

активний контроль за приладами, вбудованими в технологічне обладнання;

приймальний контроль готової продукції;

контроль монтажу та нагляд за експлуатацією на об'єктах.

Залежно від охоплення контрольованої продукції:

вибірковий контроль;

суцільний контроль.

При контролі якості продукції використовуються різні фізичні, хімічні та інші методи, які можна розділити на дві групи: руйнують і неруйнівні.

Особливим видом контролю є випробування готової продукції. У словнику термінів Європейської організації з якості дається таке визначення: випробування - це визначення або дослідження однієї або декількох характеристик виробу під впливом сукупності фізичних, хімічних, природних чи експлуатаційних факторів і умов.

Випробування проводяться за відповідними програмами.

Для аналізу результатів контролю якості широкого поширення набули методи статистичного контролю якості. Найбільш відомими серед них стали «сім інструментів контролю якості», які спочатку широко застосовувалися в гуртках якості в Японії, а потім і в інших країнах, завдяки своїй ефективності і доступності для рядових працівників підприємств. До складу цих «семи інструментів» входять: метод розшарування, графіки, діаграми розкиду, діаграма Парето, причинно-наслідкова діаграма, контрольні карти, гістограми.

7. Ефективність управління якістю

Весь персонал - від вищого керівництва до рядового співробітника-повинен бути залучений в діяльність з управління якістю.

Принцип залучення втілюється в таких діях і проявах, як:

· Прийняття на себе відповідальності за рішення проблем,

· Активний пошук можливостей поліпшень,

· Активний пошук можливостей підвищення професіоналізму,

· Добровільна передача знань і умінь у колективах,

· Орієнтація на створення цінності для споживача,

· Раціоналізаторство і творчість,

· Краще представлення організації споживачів та суспільства,

· Ентузіазм і гордість працівників від усвідомлення того, що вони є частиною організації.

При повній залученості співробітників досягається потужний ефект, при якому сукупний результат колективної роботи істотно перевершує суму результатів окремих виконавців.

У стратегічному плані ефективність управління якістю продукції на даному етапі необхідно оцінювати за критерієм «висока якість - низька ціна». Найважливішою умовою реалізації такого підходу до забезпечення якості продукції; є те, що підвищення якості продукції на одному підприємстві може здійснюватися тільки заради економії витрат праці споживача, тобто на іншому, технологічно суміжному підприємстві. Це передбачає, що в рамках прямих господарських зв'язків між підприємствами більш високі показники якості продукції виробника і відповідна економія споживача (підвищення продуктивності праці, зниження матеріальних витрат) повинні складати найважливіший елемент економічних відносин.

У практичному відношенні критерієм, що відображає загальний стратегічний курс, може служити збільшення коефіцієнта ефективності праці, обумовлене впливом створюваної системи управління якістю продукції (Кет.ск).

Ефективність праці - це критерій, економічний стимул і джерело оплати праці всіх категорій працівників за підвищення якості продукції, що випускається, за впровадження науково-технічних нововведень на підприємстві, починаючи з робочого місця, за застосування стандартів з підвищеними споживчими властивостями. Аналіз за цим критерієм дозволяє визначити принципові недоліки існуючих систем управління якістю, вказувати шляхи та методи їх комплексного вдосконалення і взаємного узгодження з цілями і завданнями соціально-економічного розвитку суспільства в цілому і суспільного виробництва.

Список літератури

1. Павлов В.С. Управління якістю: Навчальний посібник. - М.: Инфра-М, 2007

2. Кучухідзе Л.С. Якість продукції. - М., 2005

3. Корзун П.В. Маркетинг та управління якістю - СПб.: Пітер, 2006

Размещено на Allbest.ru

...