Теоретичні основи комунікаційного менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

на тему: «Теоретичні основи комунікаційного менеджменту»

Зміст

онтогенез комунікаційний менеджмент

1. Структура спілкування

2. Функції спілкування

3. Афіліація як потреба спілкування

4. Розвиток спілкування в онтогенезі

Список використаної літератури

1. Структура спілкування

"Якщо, слухаючи вас, дивляться вам в обличчя, реагують на ваші слова, погляд спрямований вам в очі - будьте впевнені: ви спілкуєтеся". М. І. Лісна

Спілкування - це взаємодія двох або більше людей, під час якої виникає психічний контакт, що проявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаєморозумінні, взаємопереживанні.

Крім взаємної спрямованості дій людей під час спілкування, найважливішою його характеристикою є те, що кожна особа у взаємодії однаковою мірою постає як суб'єкт, як особистість. В ході спілкування люди звертаються одне до одного, розраховуючи отримати відгук.

Рис. 1. Структура спілкування

Структура спілкування має взаємопов'язані сторони: комунікативну, інтерактивну, перцептивну. Комунікативна сторона спілкування пов'язана із виявленням специфіки обміну інформацією між людьми як активними суб'єктами спілкування, т. т. із врахуванням тих знань, якими обмінюються люди. Засобами комунікативного процесу є різні знакові системи: мова (або вербальне спілкування) та жести, міміка, інтонації (або невербальне спілкування).

Інтерактивна сторона спілкування: організація суб'єктами спілкування спільної стратегії взаємодії. Розрізняють різні програми взаємодії між людьми (від співробітництва аж до конкуренції). Цей же бік спілкування містить в собі таку значущу змінну, як визначення між партнерами статусу у спілкуванні тобто хто із них домінує, а хто повинен підлаштовуватись. Перцептивна сторона спілкування містить в собі процес взаємного сприймання і розуміння співрозмовниками одне одного. Перцепція, це перш за все, процес формування образу іншої людини в свідомості співрозмовника. Це досягається за рахунок «прочитання» по зовнішності партнера його психологічних рис та можливих особливостей його поведінки.

Ми не можемо часто виразити не тільки свої думки, але і почуття. Тому треба говорити перш за все про почуття. Почуття -- це внутрішні реакції на те, що людина зазнає. Вся інформація про світ надходить до нас через один з органів чуття. Ці відчуття дають нам лише описову інформацію. Така інформація лише описує те, що відбувається. Але вона не визначає змісту того, що відбувається. Після отримання нашими органами чуття інформації про події нам необхідно вирішити, що ця інформація означає. Інформація нейтральна, бо ми самі вирішуємо що вона означає. Інтерпретації наші, вони містяться всередині нас. Тому різні люди інтерпретують абсолютно по-різному ту ж саму чуттєву інформацію. Тому необхідно пам'ятати одну важливу річ: бо наприклад перш за все наші почуття спричинив не вчинок знайомого, а те як ми інтерпретуємо зміст сказаного знайомим. Тому важливо нам кожному вміти виражати почуття, бо їх стримування шкідливо впливає на здоров'я як фізично, так і психологічно. Тому дуже важливо дозволити почуттям бути, існувати і належним чином їх виражати. Не слід осуджувати почуття, пояснювати їх чи вибачатись за них. Треба просто вміти краще їх усвідомлювати, а таким чином ми зможемо через почуття краще пізнати ситуацію.

Існує кілька видів труднощів, які виникають тоді, коли почуття не осмислюються, не приймаються як свої і конструктивно не виражаються:

1. Придушуючи та ігноруючи свої почуття, ми можемо створити проблеми у взаємовідносинах. Якщо ми будемо придушувати почуття, то за цього можуть виникнути конфлікти і з'являться перепони, які спричинять погіршення відносин з іншими людьми.

2. Придушення та ігнорування почуттів може стати на заваді конструктивного діагнозу й вирішенню проблем, які виникають у відносинах. Підтримка взаємовідносин вимагає відкритого вираження почуттів для того, щоб можна було конструктивно розв'язати конфлікти та воратись з труднощами.

3. Ігнорування почуттів може бути причиною упередженості у сприйманні. Коли ми забороняємо самому собі проявляти почуття, це може вплинути на сприймання подій та інформації Людям властиво відмовлятися приймати добру ідею тому, що їй не подобається людина, котра її пропонує, або вони приймають погану ідею тому, що той, хто висуває її, милий їхньому серцю.

4. Прояв почуттів, який натякає на певну вимогу, може спричинити боротьбу з позиції сили. Часто почуття виражаються таким чином, що вимагають змін у поведінці того, кому вони адресовані. Якщо хтось вам скаже: “Ти мене засмучуєш, коли робиш це”, він має на увазі “Припини це робити”. Або коли товариш каже каже вам: “Ти мені подобаєшся, ти -- чудовий друг”, він, можливо опосередковано вимагає, щоб ви йому симпатизували. Коли почуття опосередковано натякають на певні вимоги, результатом можу бути боротьба з позиції сили на предмет того, чи буде задоволена ваша вимога.

5. Іноді нас можуть попросити стримати свої почуття. Однак придушення почуттів може призвести до виникнення бар'єрів, розростання конфліктів і тому погіршують стосунки.

Важливість мети та стосунків впливають на наші дії під час конфліктів. Враховуючи ці дві умови, можна визначити п'ять способів розв'язання конфліктів:

1. “Черепахою” є ті люди, які переважно стараються уникнути конфлікту. Вони відмовляються від власних цілей і тримаються осторонь як спірних питань, через які виникає конфлікт, так і людей причетних до нього. Вони переконані, що легше втекти (фізично чи психологічно) від конфлікту, ніж зітнутись з ними;

2. “Акули” намагаються перемагати опонентів тим, що силоміць примушують їх розв'язати конфлікт. Для “акул” найважливішими є власні цілі, а стосунки з людьми мають другорядне. значення. Вони будь-якою ціною готові добиватися власної мети;

3. У конфліктних ситуаціях можна також бути “плюшевим ведмедиком”. Для “ведмедиків” стосунки найважливіше, а власні цілі для них не мають ніякого значення. “Ведмедики” хочуть щоб всіх їх любили та цінували. Вони вважають, що краще уникнути конфлікту заради гармонії, і впевнені, що конфлікти не можна обговорювати завдаючи шкоди стосункам. Вони бояться завдати болю, образити, зіпсувати стосунки під час конфлікту. Щоб зберегти стосунки вони готові пожертвувати своїми особистими цілями;

4. “Лисиці” невибагливі як у своїх цілях, так і у стосунках з іншими людьми. “Лисиці” шукають компромісу. Вони жертвують частиною своїх домагань під час конфлікту і переконують іншу особу поступатися якоюсь частиною своїх цілей. Вони шукають “золотої середини” між двома крайніми позиціями;

5. “Сови” дуже високо цінують власні цілі та стосунки. Вони розглядають конфлікт, як проблему, яку треба розв'язувати, і шукають таке рішення, яке б задовольнило в їх власні цілі, і цілі супротивної сторони у конфлікті. “Сови” приймають конфлікти, як засіб поліпшення стосунків шляхом послаблення напруження між двома людьми. Шукаючи рішення, які б задовольняли, і їх самих і іншу особу, “сови” підтримують стосунки. “Сови” не заспокояться доти, доки не буде знайдене рішення, яке б задовольняло і власні, і чужі цілі. Вони також не заспокояться доти, доки напруження не спаде і негативні емоції не будуть повністю зняті.

2. Функції спілкування

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три функції:

* інформаційно-комунікативну;

* регулятивно-комунікативну;

* афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень -- передавання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження -- неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, у тому числі й соціального.

Існують інші класифікації функції спілкування. Зокрема, залежно від мети спілкування, Л.А. Карпенко визначає такі функції спілкування та їх мету:

¦ контактна -- встановлення контакту як стану готовності до передачі та прийняття інформації і підтримання взаємозв'язку у формі постійної взаємоорієнтованості;

¦ інформаційна -- обмін інформацією, думками, рішеннями;

¦ спонукальна -- стимулювання партнера по спілкуванню;

¦ координаційна -- взаємна орієнтація і погодження дій при організації взаємодіяльності;

¦ розуміння -- не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (намірів, емоційних станів тощо);

¦ амотивна -- збудження у партнера необхідних емоційних станів ("обмін емоціями") чи зміна своїх під впливом партнера;

¦ встановлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових зв'язків соціуму, в якому необхідно діяти індивіду;

¦ вплив -- зміна стану, поведінки, особистісно-образних формувань (намірів, установок, рішень, потреб, дії тощо).

3. Афіліація як потреба спілкування

Термін афіліація означає зв'язок і пояснюється як „прагнення бути в товаристві інших людей, потреба у спілкуванні, у проявах дружби та любові”.

Г. Мюррей описує мотив афіліації як прагнення заводити дружбу, радіти іншим людям, любити їх, співпрацювати і спілкуватися з ними у груповій взаємодії. Мета афіліації - взаємний, довірливий зв'язок, де кожний із партнерів, якщо й не любить іншого, то ставиться до нього прихильно, приймає його, по-дружньому підтримує, симпатизує йому. Афіліативні стосунки можуть бути спрямовані як на знайомих, так і на незнайомих людей і проявляються у позитивних мовленнєвих висловлюваннях, дружелюбному виразі обличчя, тривалості контакту очей, у частоті кивання головою, в позі, жестикулюванні.

Блокування афіліації викликає почуття самотності, відчуженості і породжує фрустрацію.

Розглядаючи потребу людини в емоційно-довірливому спілкуванні, І.В. Кузнєцова виділяє дві тенденції - надію на афіліацію. Поєднання цих тенденцій дає чотири типи мотивації спілкування: а) висока надія на афіліацію, низька чутливість до неприйняття; у цьому випадку людина товариська аж до надокучливості; б) низька надія на афіліацію і низька чутливість до неприйняття; така людина віддає перевагу самотності; в) висока надія на афіліацію і висока чутливість до неприйняття; в індивіда виникає сильний внутрішній конфлікт: він прагне до спілкування і водночас уникає його; г) низька потреба в афіліації, висока чутливість до неприйняття; в цьому випадку потреба у підтримці, розумінні залишається незадоволеною і особа поринає у світ своїх переживань.

З метою виявлення у студентів мотивів афіліації, ми використали тест діагностики мотивів афіліації. У дослідженні взяли участь 240 студентів спеціальності.

Студенти ІV-го та V-го курсів достовірно більше мотивовані на прийняття іншими, ніж студенти ІІ-го курсу. Випускники достовірно більше прагнуть бути прийнятими іншими, ніж першокурсники.

4. Розвиток спілкування в онтогенезі

Онтогенез (від греч.(грецький) уn, рід.(народився) відмінок уntos -- суще і ...генез ), індивідуальний розвиток організму, сукупність послідовних морфологічних, фізіологічних і біохімічних перетворень, що зазнають організмом від моменту його зародження до кінця життя.

Коли говорять про роль спілкування у формуванні людської психіки, то наводять приклади дітей-мауглі. Ці класичні приклади показують, що без спілкування з людьми дитина не стане людиною в повному розумінні цього слова.

На ранніх етапах онтогенезу спілкування має особливо велике значення для розвитку особистості дитини. Поведінка, діяльність і ставлення дитини до світу і самого себе значною мірою визначається її спілкуванням з дорослими. Як підмічав Д.Б. Бльконін, дитина-- це завжди дві людини: вона і дорослий. Сучасні дослідження поведінки немовлят показали, що в перші дні після народження діти не виявляють потреби у спілкуванні з дорослими. Це свідчить про те, що потреба у спілкуванні не природжена, а формується в процесі взаємодії з дорослим.

Спілкування з оточуючими людьми складається в онтогенезі поступово. Його передумовою є реакції зосередження, які виникають у малюка в перші дні життя в контакті з дорослими. Однією з перших ознак цих контактів є посмішка дитини у відповідь на ласку дорослого (на 4-ому тижні життя). Вже на другому місяці життя виникає специфічно людська соціальна за своєю природою потреба -- потреба в дорослій людині, у спілкуванні з дорослими, що доглядають дитину. Первинною формою вияву цієї потреби є реакція пожвавлення. Це є безпосередньо-емоційне спілкування з партнером. В такому спілкуванні, виражаючи своє ставлення до партнера, діти використовують різні експресивно-мімічні засоби (погляд, посмішка, виразні рухи, вокалізація).

Отже, виділимо основні етапи оволодіння процесом комунікації в онтогенезі дитини:

1. Домовленнєвий етап, який триває приблизно до 11 місяців. На початку відбувається розвиток фонематичного слуху: немовля вчиться розрізняти інтонацію, тембр голосу людей, які його оточують, а з двомісячного віку починає агукати -- співати голосні звуки. Це і є початок зворотного зв'язку -- прагнення маленької дитини відповісти оточенню, увійти з ним у контакт.

2. Етап початкового оволодіння мовою: дитина, коли їй виповнюється рік, починає вимовляти слова, спочатку просто наслідуючи дорослих -- вона прагне насамперед задоволення своїх елементарних потреб. Слів ще не вистачає, і вони є багатозначними. Так, вимовляючи слово "мама", малюк сигналізує про різні речі: можливо, йому хочеться пити, можливо -- на руки, а може, слід допомогти йому щось зробити. На допомогу приходить активна жестикуляція, міміка тощо.

3. Етап оволодіння граматичною структурою мови -- наступний: лексикон розширяється, у мовленні дитини з'являються певні граматичні конструкції тощо; цей період триває до 7 років.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Мовленнєва комунікація: Підручник. -- К.: Центр навчальної літератури, 2004.

2. Винославська О.В., Бреусенко-Кузнєцов О.А., Зливков В.Л., Апішева А.Ш., Васильєва О.С. Психологія. Навчальний посібник / К.: Фірма "ІНКОС", 2005.

3. Горелов И. Н. и др. Умеете ли вы общаться? -- М., 1991.

4. Філоненко М. Психологія спілкування. Навчальний посібник / К.: Центр учбової літератури, 2008.

Размещено на Allbest.ru