Психологічні особливості лідера бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність питання спричинена грандіозним розвитком бізнесу сфери. Щороку відкриваються все нові і нові підприємства, та задля продуктивної та успішної діяльності в першу чергу ними повинен управляти справжній керівник, з високим розвитком особистісних та лідерських якостей, великим багажем знань та досвіду. Саме від сучасних бізнесменів залежить розвиток суспільства,адже вони є елітою суспільства,зразком для наслідування. Дослідження даного питання також спричинене складною ситуацією в державі,суперечливими економічними, політичними та соціальними умовами життя в сучасному суспільстві, які висувають перед людиною нові вимоги щодо її знань та особистісних якостей і, насамперед, до фахової підготовки. Адже успішність діяльності залежить не лише від професійності,а й від життєвої позиції,соціальної активності, конкурентоспроможного функціонування, мобільності, відповідальності та потягу до самовдосконалення,які передбачають сформованість лідерських якостей особистості. лідер менеджер бізнес темперамент

Потреба у лідерах з'явилась не сьогодні,проте вона завжди загострюється під час різких змін у всіх суспільних сферах життя. У сучасних умовах - лідерство дасть змогу підняти бачення людей на рівень більш високих стандартів, а також сформувати особистість здатну досягти високих результатів за допомогою своїх неординарних здібностей. Удосконалити внутрішньо управлінську структуру стосунків у групі,організації,забезпечити постійний рух вперед для досягнення найкращих результатів,корисних як для суспільства,так і для країни загалом. Особливо актуальним є використання психологічних ресурсів лідерів бізнесу,що є ключовою умовою конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

Лідерство,як феномен суспільних відносин завжди було центром теоретичних та емпіричних досліджень. Проблема лідерства була поставлена і розроблялась у вітчизняній психології ще у 20-30-х роках. Цю проблему вивчали:Г.М.Андреєва,В.М.Анисімова,І.П.Волков,В.Д.Гончаров,Ю.А.Замошкін,І.С.Кон,Е.С.Кузьмін,І.Г.Лукманова,А.Н.Немчина,Б.Д.Паригін,А.В.Петровський, І.С.Полонський,А.Г.Сорокова,Л.І.Уманський та інші. Серед зарубіжних дослідників значний внесок зробили праці К.Берда, М.Вебера,Л.Картера,Р.Лорда,Р.Стогділла,Ф.Тейлора,А.Файоля,Ф.Фідлера,Д.Філліпса, Г.Хоуманса. На сучасному етапі дослідженням даного питання займаються такі українські науковці,як: Чернявська.Т.П, Махова.Г.В. Гребешкова.О.Н та Хоманс.Л.

Проблема лідерства є однією з кардинальних проблем соціальної психології,оскільки цей процес не просто належить до проблем інтеграції групової діяльності,а й з психологічної точки зору описує суб'єкт цієї інтеграції. Саме тому нами була вибрана ця тема.

Ціль: дослідити психологічні особливості особистості лідерів бізнесу.

Задачі дослідження:

1)Теоретично дослідити поняття лідерства.

2) Проаналізувати структуру особистості лідера бізнесу.

3) Виявити характерні особливості лідера.

Об'єкт дослідження: особистісна сфера людини.

Предмет дослідження: психологічні особливості особистості лідерів бізнесу.

Метод дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення наукової літератури.

Робота складається з 32 сторінок і включає 3 розділи. Список використаної літератури складає 32 першоджерела.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІДЕРСТВА

1.1 Поняття і суть лідерства

Лідер -- це особа, за якою решта всіх членів групи визнає право брати на себе найбільш відповідальні рішення, інтереси, що зачіпають їх, і визначальний напрям і характер діяльності всієї групи. Він може бути призначений офіційно, а може і не посідати жодне офіційне положення, але фактично керувати колективом через свої організаторські здібності. Дослідження показують, що знання і здібності лідера оцінюються людьми завжди значно вище, ніж відповідні якості решти членів групи. Лідерові властиві наступні психологічні якості: упевненість в собі, гострий і гнучкий розум, компетентність як доскональне знання своєї справи, сильна воля, уміння зрозуміти особливості психології людей, організаторські здібності. Проте аналіз реальних груп показав, що деколи лідером стає людина, яка не володіє перерахованими якостями, і, з іншого боку, людина може мати дані якості, але не бути лідером. Лідером стає та людина, яка при виникненні в групі якої-небудь ситуації має якості, властивості, здібності, досвід, необхідні для оптимального вирішення цій ситуація для даної групи. Таким чином, лідером групи може стати тільки та людина, яка здатна привести групу до вирішення тих або інших групових ситуацій, проблем, завдань, хто несе в собі найбільш важливі для цієї групи особистісні риси, хто несе в собі і розділяє ті цінності, які властиві групі. Лідер -- це як би дзеркало групи, лідер з'являється в даній конкретній групі, яка група -- такий і лідер. Людина, яка є лідером в одній групі, зовсім не обов'язково стане лідером в іншій.

Лідер з організаторськими здібностями в стані швидко і правильно оцінювати ситуацію, виділяти завдання, що потребують першочергової реалізації, відрізняти здійсненне від безплідного прожектерства, достатньо точно розрахувати терміни рішення задач. Думка про те, що головна відмінна риса здатного організатора полягає в умінні швидко знаходити ефективні шляхи і засоби рішення задач. Талант керівництва людьми ґрунтується на цілому комплексі соціально-психологічних якостей і властивостей. Велику роль грає довіра і любов мас до свого лідера.

Структура механізмів дії лідерів на масу залежить від властивостей послідовників. Лідер знаходиться в сильній залежності від колективу. Група, маючи образ лідера, -- модель, вимагає від реального лідера, з одного боку, відповідності їй, а з іншої -- від лідера вимагається здатність виражати інтереси групи. Тільки при дотриманні цієї умови послідовники не просто йдуть за своїм лідером, але і бажають йти за ним.

Лідерство -- це процес соціальної організації і управління, спілкуванням і діяльністю членів групи, здійснюваний суб'єктом, який наділений певною владою.

Обов'язкова умова лідерства - володіння владою в конкретних формальних або неформальних організаціях найбільш різних рівнів і масштабу - від держави і навіть групи держав до урядових установ, місцевого самоврядування або народних і суспільних груп і рухів. Формалізована влада лідера закріплюється законом. Але у всіх випадках лідер має соціальну і психологічну, емоційну опору в суспільстві або в колективах людей, які за ним слідують [2.с.52].

1.2 Теорії походження лідерства

Виділяють соціологічні і психологічні теорії лідерства залежно від того, в контексті яких учень вони розроблені. На сьогодні існують такі теорії: «теорія рис», «ситуаційна теорія», «теорія визначальної ролі послідовників» та «реляційна теорія» лідерства.

«Теорія рис» включає ідею про те, що лідерство - феномен, що народжується специфічними рисами лідера, такими як мистецтво переконання, благородство, любов до ризику, ентузіазм, безсторонність, сміливість, воля, чесність, справедливість, щирість і т.д. У соціологічних концепціях був навіть введений спеціальний термін для позначення таких специфічних рис лідера - харизма (від грец. - «милість», «благодать»). Харизма - виняткова обдарованість людини, яка справляє особливе враження на людей, що оточують її. Дійсно, зустрічаються люди, яких називають «природженими лідерами». Вони є такими в більшості груп і в багатьох соціальних ситуаціях. Проте найчастіше лідер буває пов'язаний з конкретною групою і типовими для неї соціальними ситуаціями. «Теорія рис» отримала достатньо багато спростувань у зв'язку з тим, що різні види життєдіяльності соціальної групи вимагають різних якостей лідера. Особливо широко вона була поширена в 50-60-і роки, коли найактивніше розроблялися проблеми суб'єктивних умов стресогенної праці. У сучасних умовах «теорія рис» продовжує привертати увагу дослідників. Д.Маєрс виділяє відповідні розробки, зроблені в останні десять років. Їх результатом стало виявлення рис найбільш ефективних лідерів в сучасних умовах. Відмічені наступні риси: упевненість в собі, що породжує підтримку зі сторони послідовників; наявність переконливих уявлень про бажане положення справ і здатність повідомити про них навколишньою простою і ясною мовою; достатній запас оптимізму і віри в своїх людей, щоб надихати їх; непересічність; енергійність; сумлінність; поступливість; емоційна стійкість [24.с.380]

Після «теорії рис» найбільшого поширення набула «ситуаційна теорія», що проголошує значущість ситуації в процесі висунення лідера. Лідер - функція ситуації. Якщо соціальна ситуація існування групи кардинально міняється, то висока вірогідність зміни лідера. Було виділено два психологічні чинники, які залежать від зміни ситуації: ступінь формалізації групи і ступінь автономії членів групи. Ці два психологічні чинники є критеріями для створення типології соціальних ситуацій. Було виділено п'ять типів соціальних ситуацій залежно від зміни ступеню формалізації відносин і автономії суб'єктів:раптові критичні ситуації,повторювані критичні ситуації,типові ситуації, типові конвенціональні ситуації,групові ритуали. На наш погляд, дана проблема є вельми актуальною у зв'язку з розробкою питань соціальної адаптації людини і динамікою соціального життя сучасного суспільства.

«Ситуаційна теорія» лідерства спричинили за собою розробку «теорії визначальної ролі послідовників». Дана теорія проголошувала, що лідерство - функція від очікувань послідовників. Лідер не може існувати без соціальної групи. Якщо група не підтримує лідера, то він втрачає можливість впливати на її діяльність. Послідовники можуть приймати або відкидати лідера. У зв'язку з цим необхідно вивчати вимоги і інтереси групи, громадську думку і інші психологічні характеристики груп. Група підтримуватиме лідера до тих пір, поки він розділяє цінності, значущі для неї. У контексті даної теорії лідер розглядається, перш за все, як людина,що веде за собою інших, тому особливо важливими є його можливості справити враження на тих, що його оточують і переконати їх діяти певним чином. Теорія визначальної ролі послідовників є однією з найбільш популярних в сучасному суспільному житті, а особливо в політичній та підприємницькій сферах, у зв'язку з необхідністю політиків та бізнесменів підтримувати свій популярний імідж і впливати на прихильників.

Психологічні теорії лідерства, на відміну від соціологічних, не розроблялися спеціально, а з'явилися побічним ефектом досліджень феноменів особи. У концепціях психоаналітичного напряму лідерство розглядалося як ефект нереалізованих в соціальному житті деяких потягів людини. Пригнічені потяги стають джерелом високої соціальної активності, що приводить людину до лідерства. Відбувається соціальна компенсація психологічній незадоволеності за рахунок впливу на інших.

Лідерство розглядалося також як наслідок комплексу неповноцінності, що виникає у деяких людей в дитячому віці і що є універсальною рушійною силою в подоланні перепон і розвитку особи. А.Адлер вважав, що прагнення до влади породжується страхом. Той, хто боїться людей, бачить необхідність володарювати над ними. У біхевіоризмі лідерство вивчалося як результат боротьби за виживання, яка найчастіше відбувається на неусвідомлюваному рівні. Тут лідерство пов'язували з такими якостями людини як домінантність, ініціатива, напористості і агресивність. Багато психологів різних напрямів об'єднує думка про те, що лідерство - це таке явище, яке пов'язане з новими напрямами соціальному життю. Напрями задають лідери, які ведуть за собою індивідуумів, що наслідують їх [10;144-148].

1.3 Функції лідера

Кар'єра лідера залежить від його особистих якостей. Його успіх можливий при здійсненні ряду функцій. Конструктивна функція - вираз інтересів суспільства в конкретній програмі. Вона повинна бути орієнтована на задоволення інтересів всіх або діяльної більшості суспільства, домагань можливо більшого числа людей і груп, але за умови, що вони не ущемлятимуть інтереси інших шарів суспільства. Сама по собі вона є умовою лідерства і його успіху. Немало реформ і революцій закінчилися невдачею через відсутність своєчасних, ясних і продуманих, зрозумілих суспільству і доступних для виконання програм.

Коли в далекому 1517 р. Мартін Лютер прибив на порталі церкви у Віттенберзі свої знамениті 95 тез про зловживання католицької ієрархії і церковних властей, він точно відобразив в них настрій що зневірився від потреби і переслідувань народу. Лютер виявився справжнім лідером. Лідер пропонує суспільству свою програму і по суті виробляє її спільно з суспільством і кращими виразниками його інтересів.

Організаційна функція включає створення кадрів і системи управління, об'єднання прихильників, планування процесів і дій, практичних аспектів роботи. Лідер формує апарат, розподіляє в ньому обов'язки, створює умови для виховання, висунення і призначення керівників, контролює і регулює відносини між ними, орієнтує їх на компроміс або на рішучу зміну політики і заміну керівництва і ін. Координаційна функція - узгодження дій елементів групи, установ, напрямів їх діяльності. Лідер повинен приводити їх рішення і бізнес вибір у відповідність з громадською думкою, з прийнятою в суспільстві системою цінностей. Існує ще інтеграційна функція - об'єднання однодумців, оточення, суспільства навколо програми лідера.[26,c.87]

Отже,особа, яка претендує на роль лідера, передусім має компенсувати недоліки і прорахунки у діяльності групи та її керівника. В такому разі лідер повинен взяти на себе відповідальність за реалізацію інтеграційної та об'єднуючої функцій. Не менш важливою є регулятивна функція, спрямована на персоніфікацію функціонально-рольових відносин в групі, встановлення і підтримку сприятливих соціально-психологічних відносин, вироблення і підтримку групових норм. Це особливо важливо для груп, у діяльності яких домінують формальні, позбавлені уваги керівника до підлеглих, відносини. Також можна відмітити,що вирішальна роль лідера полягає в інтеграції членів групи та регулюванні взаємин у ній. Намагання придушити вияви у групі лідерської ініціативи зобов'язує лідера підтримувати цю ініціативу в усіх її легітимних формах.

1.4 Стилі лідерства

Одним з найбільш традиційних питань лідерства є питання про стилі лідерства. Ще в 30-і роки К.Левин виділив три стилі лідерства: авторитарний (директивний), демократичний (колегіальний) і анархічний(потурання). Стиль лідерства - це типова для лідера система прийомів дії на членів групи підпорядкованих або ведених.[27.c.71-75]

Авторитарний стиль виявляється в жорстких способах управління, придушенні ініціативи членів групи, відсутності обговорення ухвалюваних рішень, управляє групою тільки одна людина - лідер-керівник, який сам виробляє рішення, контролює і координує роботу підлеглих.

Демократичний стиль відрізняється колегіальним обговоренням проблем в групі, заохоченням лідером ініціативи підлеглих, активним обміном інформацією між лідером і членами групи, ухваленням рішень на загальних зборах.

Стиль потурання виражається в добровільній відмові керівника від управлінських функцій, усуненні від керівництва, передачі функцій управління членам групи.

Кожен стиль має свої переваги і недоліки, ,в кожному є як плюси,так і мінуси. При авторитарному стилі якість рішень лідера залежить від інформації, якою він володіє і від його здатності правильно її інтерпретувати. Проте авторитарний не завжди володіє достатньою інформацією для ухвалення рішень, оскільки між ним і його групою існує велика соціальна дистанція. Підлеглі не дуже відверті з ним, і про багато подій в групі він може не знати. Авторитарний стиль сприяє збільшенню ієрархічних ступенів, що породжують формалізацію відносин. В цілому при такому стилі ухвалення рішень і їх підтримка членами групи залежать від авторитету лідера. Самі рішення доводяться до підлеглих в ясній, конкретній і чіткій формі,проте ніколи не дає своїм підлеглим повної інформації про хід справ, що може викликати фрустрацію членів групи і прискорити формування неформальних мікрогруп. Авторитарний лідер дуже уважно відноситься до контролю, який виступає переважаючою управлінською функцією. Авторитарний стиль припускає чітке планування роботи, виконання всіх справ відповідно до термінів, оперативне ухвалення рішень з важливих питань функціонування групи. При такому стилі управління характерне відмежування колективу від лідера,що спричиняє зниження продуктивності праці,загострення відносин у колективі та погіршення загальної атмосфери.

При демократичному стилі керівник має більше інформації про групові процеси, що полегшує ухвалення рішень і робить їх адекватнішими ситуації. Проте саме ухвалення здійснюється повільніше у зв'язку з демократичними процедурами. Крім того, керівник повинен володіти особливими якостями: гнучкістю поведінки, толерантністю по відношенню до підлеглим, терпінням і стриманістю при високому рівні товариськості. Даний стиль сприяє сприятливішому психологічному клімату в групі, ніж авторитарний. Спостерігається відносно високий ступінь задоволеності членів групи своєю діяльністю і положенням серед колег. Проте у керівника можуть бути проблеми у зв'язку з контролем діяльності.

Стиль потурання зустрічається значно рідше, ніж авторитарний і демократичний. При такому стилі група існує самостійно і сама визначає основні напрями своїй життєдіяльності. Поступово відбувається повна відмова від формальних відносин, соціальна дистанція між членами групи різко скорочується, збільшується фамільярність в обігу один з одним. У такій ситуації може знизитися інтерес до справи, і сумісна мета може бути і не досягнута. Тільки високий рівень особового або професійного розвитку членів групи може сприяти нормальній роботі групи при такому управлінні. В той же час стиль потурання може сприяти зростанню відповідальності і самостійності рядових членів групи.

Кожен стиль має деякі достоїнства і недоліки. Кожен стиль може бути доречний в одних обставинах і не доречний в інших. Авторитарний стиль простий і оперативний, проте веде до пасивності підлеглих і лицемірства по відношенню до керівника. Демократичний стиль робить можливою участь всіх в управлінні, проте заважає при необхідності швидкому ухваленню рішень. Стиль потурання орієнтується на самостійність членів групи, але це можливо тільки при їх високій кваліфікації. Цілком зрозуміло, що найбільш успішні лідери і керівники орієнтуються на всі три стилі залежно від умов діяльності. Один і той же керівник може міняти системи прийомів дії підлеглих. Основними чинниками зміни стилю керівництва можуть бути: ступінь терміновості ухвалення рішення, конфіденційність завдання, величина групи, особа керівника, розумові здібності підлеглих або рівень їх професіоналізму [10; 148-150].

Отже, підсумовуючи вище сказане можна зробити висновок: лідерство властиве самій природі людини і є якнайдавнішою формою організації життя людей, дієвим засобом вирішення насущних питань. Лідерство це мистецтво впливу на людей, уміння надихнути їх на те, щоб вони прагнули досягти потрібних цілей. Лідер передає своєму оточенню знання, моральні цінності. Особистісні достоїнства лідера - зразок для наслідування, предмет пошани..Люди слідують за лідером тому, що він в змозі запропонувати їм засоби для задоволення їх потреб, вказати напрям діяльності та вказати шляхи до досягнення успіху. Лідер з організаторськими здібностями в стані швидко і правильно оцінювати ситуацію, виділяти завдання, що потребують першочергової реалізації, відрізняти здійсненне від безплідного прожектерства, достатньо точно розрахувати терміни рішення задач. Талант керівництва людьми ґрунтується на цілому комплексі соціально-психологічних якостей і властивостей, де велику роль грає довіра і любов мас до свого лідера.

РОЗДІЛ 2. ОСОБИСТІСТЬ ЛІДЕРА БІЗНЕСУ

2.1 Структура особистості лідера бізнесу

В якості моделі ієрархічної структури особистості лідера бізнесу можна взяти концепцію радянського психолога К. К. Платонова, який виділяв в особистості чотири підструктури. Цей психолог представляв структуру особистості у вигляді своєрідної піраміди, фундаментом якої були генетичні, фізіологічні та біохімічні особливості людського організму, а вищий рівень визначався соціальними і духовними особливостями особистості. Кожен наступний рівень у процесі індивідуального розвитку надбудовувався над попереднім. При цьому вищі рівні, з одного боку, залежали від нижчих, а з іншого - активно впливали на них.[27, с.125]

Наприклад, соціальна спрямованість підприємця залежить від його статевої приналежності: у чоловіків-бізнесменів вона орієнтується більше на зовнішні ознаки престижу і багатства, в той час як у жінок, що займаються бізнесом, важливу роль відіграють сімейні цінності та гармонійність їх відносин з близькими людьми. З іншого боку, сформовані інтереси в області бізнесу можуть впливати на біологічні програми особистості: так, у всіх успішних підприємців незалежно від статі і віку відзначаються такі особистісні якості як працьовитість, наполегливість, активність та інші, що дозволяють їм компенсувати недоліки біологічної підструктури їх особистості.

Найбільш важливу роль у структурі особистості відіграє її спрямованість, що розуміється як сукупність стійких мотивів, переконань і прагнень, орієнтувальних людини на досягнення щодо його життєвих цілей. Ця характеристика особистості завжди соціально обумовлена ??і формується в процесі індивідуального розвитку, під впливом навчання і виховання. Вона проявляється в цілях, які ставить перед собою людина, в його інтересах, соціальних потребах, пристрастях і установках, а також у його потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах і т. д.

Виділяють три основних види спрямованості особистості: особиста, суспільна і ділова.

Особиста спрямованість створюється переважанням мотивів власного благополуччя, прагненням до особистого першості, престижу. Людина з переважанням такої спрямованості частіше зайнята сама собою, своїми почуттями і переживаннями і мало реагує на потреби оточуючих її людей. У своїй професійній діяльності вона нерідко ігнорує інтереси співробітників або роботу, яку повинна виконувати. У роботі бачить, перш за все, можливість задовольнити свої бажання поза зв'язком з інтересами справи або бажаннями і потребами співробітників.

Громадська спрямованість має місце, якщо думки і вчинки людини в основному визначаються потребами у спілкуванні і для нього важливо підтримувати хороші відносини з колегами по роботі чи навчанні. Така людина виявляє інтерес до спільної діяльності, але його більше цікавить сам процес спілкування, ніж кінцевий результат роботи. Нерідко такі люди, незважаючи на видиму підвищену активність, не тільки не сприяють, але навіть заважають досягненню мети організації, створюючи непотрібну суєту і відволікаючи інших працівників від їх прямих обов'язків.

Ділова спрямованість відображає пріоритет мотивів до досягнення професійних цілей, захоплення процесом діяльності, прагненням оволодіти новими навичками і вміннями. Спілкування для людини не є самоціллю, а служить лише засобом досягнення професійних цілей.

Серед підприємців переважають люди першої і третьої групи, причому, хоча вступають на шлях підприємництва частіше люди першої групи, дійсно видатних успіхів у бізнесі досягають особи з переважанням ділової спрямованості. Професійне становлення розглядається,як один з аспектів професійного розвитку особистості. На протязі всього життя людини відбувається розвиток,продовження,поглиблення,уточнення професійного самовизначення:розширюється і коректується образ професіонала, відбувається прийняття себе,перегляд відношення до професії і до себе в ній.[33,c.67]

2.2 Особливості темпераменту і характеру лідера бізнесу

Індивідуально-психологічні відмінності між людьми залежать від динамічних особливостей їх психіки -- рівня інтенсивності психічних процесів і станів, швидкості їх перебігу. Ці відмінності виявля ються в загальній активності людини, її моториці, емоційності і відзначаються достатньою постійністю. Сукупність індивідуальних особливостей, які характеризують динамічну та емоційну сторони поведінки, діяльності і спілкування людини, називається темпераментом.

Людина холеричного темпераменту енергійна, неврівноважена, схильна до бурхливих емоцій, швидких рухів, різких змін настрою, пристрасна в роботі, здатна до лідерства та керівництва. Лідери з холеричним типом темпераменту краще реагують на зміни та нові умови роботи,можуть змотивувати команду та психологічно і емоційно підтримувати колектив у будь-яких умовах.

Сангвініку властиві висока психічна активність, врівноваженість, швидка зміна вражень, легкість і гнучкість у спілкуванні. Флегматик відзначається деякою повільністю, інертністю, стійким настроєм, постійністю і глибиною почуттів, розміреними діями і мовою, серйозністю, наполегливістю в роботі. Меланхоліку властиві сповільненість рухів, стриманість у мові, низький рівень психічної активності, схильність до глибоких переживань, замкненість, некомунікабельність.

Відмінності в темпераментах -- це відмінності не в рівнях можливостей психіки, а в своєрідності її проявів. Кожний тип темпераменту має позитивні і негативні сторони. Позитивним для холерика є здатність зосереджувати значні зусилля протягом короткого часу, а недоліком те, що при тривалій роботі йому бракує витримки. Сангвінік відзначається високою працездатністю, швидкою реакцією, однак у нього швидко падає інтерес до роботи. Флегматик здатний довго і наполегливо працювати, але він не може швидко переключатися на інші завдання. Меланхолік відзначається великою витримкою, але повільним входженням в роботу. Працівники, для яких характерні інтровертивність, ригідність, тривожність, неемоційність, загальмованість, більш ефек тивно виконують регламентовану діяльність з усталеним алгоритмом, монотонні роботи та роботи, які вимагають точності рухів і дій. Недостатня психічна активність у них компенсується підвищеною точністю, чіткістю і акуратністю в роботі.

Отже, властивості темпераменту виявляються в основному у своєрідності виконання роботи. Наявність у колективі особистостей різних типологічних структур сприяє більш ефективній трудовій діяльності за умови, якщо завдання розподіляються з врахуванням цих особливостей.

Особливості темпераменту як динамічної сторони психіки є передумовою формування і розвитку тих основних властивостей особистості, які становлять характер людини. Характер -- це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які формуються і виявляються в діяльності і спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки. Діючи на основі загальних інтересів, однакових поглядів, мотивів, люди виявляють у поведінці індивідуальні особливості. Так, вони можуть бути поступливими або твердими, рішучими або нерішучими, впевненими або скутими, зауваження можуть висловлювати в м'якій, доброзичливій або грубій формі і т. ін. Індивідуальні особливості, які утворюють характер людини, стосуються в першу чергу її волі, розуму, почуттів. Ці риси, або сторони, характеру не існують ізольовано, а знаходяться в закономірних залежностях, що визначає структурність характеру.

Одні риси характеру виступають як основні і забезпечують загальну спрямованість проявів всього комплексу, інші -- як другорядні. Останні можуть визначатися основними рисами або не гармоніювати з ними. У результаті людина може мати цілісний або суперечливий характер.

У бізнесі риси характеру є спонукальною, мотивуючою силою, особливо в стресових ситуаціях, коли необхідно зробити вибір дій, перебороти значні труднощі. Однією з таких рис харак теру є мотивація досягнення, тобто потреба обов'язково досягти успіху в діяльності. Людина може йти на ризик, виявляти ініціативу, наполегливість і т. д. Можлива інша стратегія поведінки, коли людина не намагається досягти успіху, а намагається уникнути невдачі. У цьому разі вона ухилятиметься від ризикованих дій, не виявлятиме ініціативи, не втручатиметься у складні ситуації з невизначеним результатом. [11.c.143]

Інтегральна характеристика індивідуальності людини утворюється як сплав рис темпераменту і характеру. Так, флегматику важче, ніж холерику чи сангвініку, сформувати в себе ініціативність і рішучість. Для меланхоліка проблемою є переборення нерішучості і тривожності, для сангвініка -- сформувати звичку терпеливо виконувати нецікаву роботу, для холерика -- виробити у собі стриманість і самокритич ність. Однак характер має в своїй основі не тільки динамічні особливості темпераменту, але є результатом соціалізації особистості, її виховання і самовиховання. Він виявляється в діяльності і спілкуванні, у них же й формується.

Найбільш яскраво характер виявляється у вчинках, поведінці і діяльності людини. Здатність людини в екстремальних ситуаціях піднятися над обставинами, протидіяти їм, перебороти внутрішні вагання, усвідомлювати себе як суб'єкт діяльності свідчить про величезні можливості її розвитку. Оволодіння властивостями власного темпераменту і їх компенсація, формування індивідуального стилю діяльності розпочинається ще в дитячі роки, відбувається під впливом навчання і виховання і завершується в умовах трудової діяльності людини.

Отже,можемо підмітити,що лідерство - це властивість характеру, а не темпераменту. Темперамент може сприяти формуванню одних якостей і заважати розвитку інших. Темперамент не перешкоджає лідерству; справжня перешкода - недоліки характеру,які швидко залишають людей позбавленими моральної енергії та волі. Лідерство здійснюється саме за допомогою характеру. Цілеспрямований характер, гармонія та врівноваженість не з'являються самі собою, від природи. Ми набуваємо їх за допомогою власних зусиль. Саме намір набути їх уже є актом лідерства. Лідерство може бути тільки характером. Характер не нав'язаний нам кимось ззовні. Характер - це те, що ми можемо формувати і зміцнювати, і роблячи це, ми досягаємо цілеспрямованості, гармонії та рівноваги. Ми зміцнюємо свій характер за допомогою наполегливого виховання здорових моральних звичок, званих етичними або людськими чеснотами. Всі люди у світі поділяються на лідерів і тих, хто слідує за лідером. І ті, й інші однаково важливі. Без підлеглих робота лідерів не мала б сенсу, а без лідера підлеглі не змогли б нічого зробити. Де двоє або троє зібрані разом - там має бути лідер. Мета лідерства - внести порядок і зуміти організувати.

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ЛІДЕРСТВА

3.1 Якості,характерні лідеру бізнесу

Одна із безперечних позитивних якостей особистості бізнес сфери - це її лідерські якості. Лідера можна визначити як найбільш авторитетну особистість у даному соціальному співтоваристві, що грає центральну роль в організації спільної діяльності та регулюванні взаємин у групі.

Бізнесмен не може не бути лідером, оскільки він повинен згуртувати навколо себе людей і надихнути їх для досягнення високої мети. Він досягне успіху, тільки якщо зможе переконати своїх співробітників у здатності досягти такого рівня виконання завдань, який раніше здавався їм недоступним. Ця здатність лідера тісно пов'язана з такими якостями, як уміння створювати оптимістичні плани, посилювати надії на успіх, пояснювати суть інновацій, згуртовувати колектив у кризових ситуаціях і т.д.

На думку А. Менегетті, лідер - це людина, яка, задовольняючи власний егоїзм , реалізує громадський інтерес. Розвиваючи власну діяльність, він розподіляє матеріальні блага і забезпечує роботою сотні людей. При цьому попутно лідер стимулює прогрес у суспільстві і вносить пожвавлення в економіку, що дає поштовх еволюції суспільства.[24,с.132]

Для задоволення інтересів суспільства підприємцю необхідно:

а) вивчити інтереси певної групи людей;

б) запропонувати певні способи задоволення існуючих інтересів або вирішення актуальних проблем;

в) зуміти за допомогою підприємницької активності отримати власну вигоду, водночас вирішуючи соціальну проблему.

А. Менегетті вважає, що економічний лідер - це оперативний центр безлічі відносин і функцій, який створює нові робочі місця, приносить прибуток і сприяє розвитку сфери послуг. За уявленнями цього автора, лідер володіє трьома групами якостей, серед яких умовно можна виділити інтелектуальні здібності, особистісні якості та набуті вміння.

Аналіз діяльності українських і зарубіжних підприємців показує, що серед різноманітних особистісних якостей можна виділити п'ять найбільш важливих:

¦ самостійність;

¦ амбітність;

¦ наполегливість;

¦ працьовитість;

¦ стійкість

Перша якість - самостійність у глобальному сенсі можна визначити як прагнення людини самій визначати своє життя, самостійно вибирати мету в роботі і засоби для її досягнення. Наявність такої риси особистості - одна з найважливіших умов успіху. Підприємцями стають в першу чергу ті люди, яких не влаштовує їх роль найманого працівника, яким не вистачало самостійності на їх попередній роботі. Якщо згадати ієрархію потреб, то можна сказати, що підприємці - це люди з особливо вираженою потребою до самореалізації.

Амбіційність також є важливою якістю, яка допомагає починаючому бізнесменові долати будь-які перешкоди на його шляху до успіху. Цікаво відзначити, що ставлення людей до даної особистісної якості значно відрізняється в різних культурах. У США воно оцінюється як гідність, а в Україні - частіше як недолік, принаймні, про таких людей нерідко говорять із засудженням. Тим не менш, амбіційність, тобто підвищена самооцінка і віра в успіх, надає людині додаткові сили і допомагає справлятися з труднощами.

Наполегливість у додатку до підприємницької діяльності означає бажання робити все можливе для досягнення успіху і готовність піти заради нього на певні жертви. Наполегливість у додатку до бізнесу проявляється в тому, що людина живе своїм бізнесом, думає тільки про нього.

Працьовитість як особистісна якість повною мірою характеризує багатьох успішних людей у бізнесі. Вони працюють не тільки тому, що хочуть заробити побільше грошей, а тому, що їм подобається сам процес праці, бо він приносить їм задоволення.

Стійкість до життєвих негараздів і вміння тримати удари долі складається з двох компонентів: здібності не падати духом при несприятливих обставинах і вміння отримувати позитивний досвід з невдач.

Ще один важливий момент, що стосується ефективного керівництва, полягає в тому, що успішний керівник повинен завжди вміти знаходити оптимальний баланс між двома крайнощами. Аналіз особистісних особливостей найбільш успішних лідерів бізнесу України показує, що більшість з них володіють парами якостей, які на перший погляд здаються взаємовиключними один одного:

* Амбіційність - Скромність;

* Стратегічне мислення - Увага до дрібниць;

* Ентузіазм - Внутрішній спокій;

* Здатність йти на ризик - Уміння отримувати користь з помилок.

Найцікавіший момент полягає в тому, що будь-яке з даних якостей при своєму розвитку перетворюється в недолік, і тільки в балансі зі своєю протилежністю, подібно східному символу «Інь-Янь», знаходить гармонію і веде до успіху.

Амбіційність - найважливіша якість підприємця, яка дає успішному керівникові ту енергію, без якої неможлива перемога в сучасному бізнесі. У той же час скромність лідера виявляється в тому, що він не буде приписувати собі всі досягнення організації, в іншому випадку у його підлеглих може виникнути відчуття, що шеф просто використовує їх. Слід зазначити, що ніщо так не окриляє працівників, як демонстрація їх досягнень керівництвом.

Вдала стратегічна ідея - це те, що відрізняє успішну компанію від посередньої, видатного лідера - від наслідувача чужим ідеям. Головна стратегічна ідея багатьох успішних бізнесменів полягала в тому, що вони відштовхувалися не від своїх бажань, а від потреб людей, які платили за виконання своїх бажань. Так, бажання людей спілкуватися між собою призвело до зростання багатства компаній стільникового зв'язку, прагнення людей до здоров'я збагатило фармацевтичні компанії, а спрага розваг породила індустрію шоу-бізнесу. У той же час, намагаючись мислити масштабно, керівник повинен розуміти, що іноді прикра дрібна помилка може погубити найграндіозніше підприємство. Тому мудрий керівник думає і про дрібниці.

Ентузіазм - це те, що заражає емоціями, що змушує здійснювати трудові подвиги. Жоден великий проект не був виконаний тільки на основі холодного розрахунку. Віра в майбутнє, віра в успіх, гордість за свою організацію, радість спільної праці - всі ці чинники значно посилюють ресурс організації, при цьому вони виходять від її лідера. У той же час на одних почуттях та емоціях далеко не заїдеш. Коли час натхнення і емоційного пориву закінчується, настає час логіки і спокійної впевненості в правильності свого шляху.

Водночас, ведення бізнесу неможливе без ризику, тому підвищена схильність до ризикованих вчинків є нормальною особливістю підприємця. Однак слід пам'ятати, що ризик буває виправданим і невиправданим. У першому випадку людина готова зробити якісь дії в умовах невизначеності, якщо бачить, що ймовірність успіху досить велика. Якщо ж людина не оцінила ймовірність настання несприятливої події або ж вона починає справу при вкрай низьких шансах на успіх, ризик не виправданий. Тому підприємець повинен, з одного боку, вміти йти на певний ризик, але з іншого - він повинен бути досить мудрим і обережним, щоб не ризикувати даремно. Від невдачі ніхто не застрахований, тому для підприємця надзвичайно важливе вміння спокійно аналізувати кожен свій промах і отримувати з нього користь, щоб не повторювати своїх помилок. Керівник з характером підприємця наповнює свою діяльність та діяльність своєї команди духом підприємництва і спонукає всіх шукати нові шляхи для досягнення економічного успіху. На думку вчених,підприємець-це людина волі і дисципліни. До професійно важливих підприємницьких якостей вони відносять:організаторські здібності,інтуїцію, агресивність, пониження значимості проблем,працьовитість.[32,c.12]

?Якостями, які протипоказані підприємцю, є емоційна неврівноваженість, лінивість, пасивність, навіюваність, надмірна старанність і пунктуальність. Останні в цьому списку якості традиційно відносяться до позитивних, однак те, що добре в найманого працівника, є мінусом для підприємця, який повинен сам давати собі завдання, а не чекати, поки хтось скаже йому, що потрібно робити. Ще одна особистісна якість, що утрудняє діяльність підприємця, - підвищена тривожність. При її наявності бізнесмен буде занадто довго вагатися, приймаючи рішення, і занадто повільно діяти, а то й зовсім проявить пасивність. Підприємництво - це завжди ризик і дії в умовах невизначеності. За таких обставин краще діяти й помилятися, отримуючи користь з помилок, ніж боятися провалу і нічого не робити. Поки бізнесмен коливається і розмірковує, час працює проти нього: конкуренти виробляють товари і захоплюють ринки, податкова служба нараховує податки і штрафи, а господарі приміщень - орендну плату. Бізнес подібний подорожі вгору по річці: «той, хто кинув весла, не стоїть на місці, а пливе , втрачаючи всю свою перевагу».

Фахівці, що вивчають психологічні особливості сучасних українських підприємців, відзначають у них набір далеко не оптимальних особистісних якостей, які тим не менш дозволяють їм вести свій бізнес з урахуванням українських економічних і соціальних реалій. Їм характерні такі риси як:

¦ раціоналістичність - прагнення все прорахувати, передбачити і врахувати;

¦ недовірливість - сприйняття світу як ненадійного, часто прямо ворожого, що призводить до прагнення посилити контроль за всім, також підозрілість по відношенню до своїх працівників і партнерів по бізнесу;

¦ агресивність - схильність до вирішення проблем силовими методами замість пошуку компромісів, а також схильність емоційних спалахів у взаєминах з персоналом;

¦ авторитарність - переважання домінуючого стилю керівництва, що не терпить критики чи свободи думок;

¦ забобонно-містична настроєність - віра в прикмети, ворожіння, псування, астрологічні прогнози і т. д., яка пояснюється неможливістю повного інтелектуального контролю над соціальною, ділової і життєвої ситуацією.

Дж. Стівенс виділив ряд особистісних якостей, що заважають людині гармонійно і успішно жити і діяти. Він назвав їх «драконами» і показав, що особистісні особливості можуть бути як корисними, так і шкідливими для людини. До числа цих рис даний автор, зокрема, відніс зарозумілість, в основі якого можуть ховатися страх перед власною незахищеністю, боязнь негативних оцінок або завищене уявлення про власну значущість. Інша негативна риса - нетерплячість, яка проявляється в страху перед можливістю втратити час. Люди, заражені подібним страхом, постійно перебувають у стані стресу, намагаються зробити багато чого за короткий проміжок часу і живуть мріями про майбутнє, не вміючи жити в сьогоденні.[30.c.99]

Зовнішнім проявом поведінки таких людей буде легка збудливість, грубість, дратівливість, запальність і поспішність у рішеннях. Внутрішні прояви поведінки будуть виявлятися у неспокої, схильності до паніки, дратівливості і примхливості. Дж. Стівенс вважає, що зовсім позбутися від цих рис характеру неможливо, але їх можна приручити і використовувати на благо собі і людям.

Таким чином, основними особистісними якостями підприємця є: самостійність; амбіційність; наполегливість; працьовитість, стійкість. Наявність таких рис особистості - одне з найважливіших умов успіху.

Крім власне особистісних якостей, підприємець повинен володіти набором специфічних знань, умінь і навичок в тій області, в якій він працює. Головне тут - бажання вчитися і підвищувати свою кваліфікацію з метою вдосконалення свого бізнесу. Дослідження особистості підприємця за допомогою психологічних тестів не тільки допомагає уточнити ті чи інші сторони його особистості, а й показує, в якому напрямку йому слід працювати над собою, щоб підвищити ефективність своєї підприємницької діяльності. Проведений аналіз психологічних особливостей особистості успішного лідера бізнесу дозволяє скласти його портрет особистості . Він володіє високим природним інтелектом, який доповнюється високим рівнем професіоналізму. Також необхідна риса яка є важливою для успішності - творчий характер, вміле використання конструктивних ідей. Це дозволяє уникати стереотипних рішень і знаходити вихід із ситуації невизначеності. Впевнений і ефективний підприємець зазвичай відрізняється високою, тверезої самооцінкою, що дозволяє йому реалістично зважувати свої можливості, продуктивно оцінювати власний досвід і заповнювати прогалини в знаннях.

Таким чином, лідер має такі якості, як схильність до дії, наявність кваліфікації та життєвого досвіду; відкритість до нових перспектив, подолання старих обмежень; ініціативність, енергійність, пристосованість до нових умов існування, здатність передбачати, вміти складати план, особисту зацікавленість, високу мотивацію; відділяти істотне від несуттєвого. Успішні підприємці самостійні, незалежні, вміють приймати рішення у невизначених ситуаціях, схильні до ризику.

3.2 Відмінності між лідером та менеджером

Організації, що домагаються успіху, відрізняються від протилежних їм тим, що мають більш динамічне та ефективне керівництво. Під керівництвом, з точки зору власника, мається на увазі або індивід «керівник» або група «керівний склад». Синонімами слів керівництво і керівник є слова лідерство і лідер. Природа лідерства може бути краще зрозуміла, якщо його порівнювати з керуванням. Бути менеджером і бути лідером в організації - це не одне і теж. Менеджер в своєму впливі на роботу підлеглих і побудові відносин з ними, перш за все, використовує і покладається на посадову основу влади та її джерела. Лідерство ж, як специфічний тип відносин управління, ґрунтується більше на процесі соціального впливу, а точніше взаємодії в організації. Цей процес є більш складним, що вимагає високого рівня взаємозалежності їхніх учасників. На відміну від управління ,лідерство передбачає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відповідно відносини «начальник - підлеглий», властиві традиційному погляду на управління, заміняються відносинами «лідер - послідовник». Будь-яке підприємство, установа може розглядатися в двох планах: як формальна і неформальна організація. Відповідно до двох організаційних структур правомірно говорити і про два притаманних їм типи відносин людей: формальних і неформальних. Відносини першого типу - посадові, функціональні; відносини другого типу - психологічні, емоційні. Так ось керівництво, менеджмент - феномен, що має місце в системі формальних, офіційних відносин, а лідерство - феномен, породжений системою неформальних, неофіційних відносин причому роль менеджера заздалегідь визначена «на табло» соціальної організації, обумовлений коло функцій реалізує її обличчя. Роль лідера виникає стихійно, в штатному розкладі установи, підприємства її немає. Менеджер - це людина, яка направляє роботу інших і несе персональну відповідальність за її результати. Хороший менеджер вносить порядок і послідовність у виконувану роботу. Лідер - надихає людей і вселяє ентузіазм в працівників, передаючи їм своє бачення майбутнього і допомагаючи їм адаптуватися до нового, пройти етап змін. Керівник колективу призначається ззовні, вищим керівництвом, отримує відповідні владні повноваження, має право на застосування санкцій (як позитивних, так і негативних). Лідер висувається з числа оточуючих його людей, по суті, рівних (або, принаймні, близьких) йому за статусом (службовому становищу), він якби «один з нас». Разом з тим лідер також може вдаватися до санкцій у відношенні кого-то з партнерів, але ці санкції носять неформальний характер, право на їх застосування ніде офіційно не зафіксовано. Тут слід звернути увагу ще й на такий цікавий момент. Як би людина не прагнула стати лідером вона ніколи ним не стане, якщо оточуючі не сприймуть його як лідера. А от у керівництві справа йде зовсім інакше. Менеджер нерідко призначається на свою посаду незалежно від того, сприймають його підлеглі відповідним цій ролі чи ні.[26.c.58]

Загалом, керівництво, менеджмент є соціальний за своєю сутністю феномен, а лідерство - психологічний. І в цьому - основна відмінність між ними, хоча в той же час є й чимало спільного. По-перше, і керівництво, і лідерство є засобом координації, організації відносин членів соціальної групи, засобом управління ними. По-друге, обидва феномена реалізують процеси соціального впливу в групі. Але в одному випадку (керівництво), - це вплив направляє, головним чином по офіційних каналах, тоді як в іншому (лідерство) - за неофіційними. По-третє, обом феноменам властивий момент відомої субординації відносин. Причому в керівництві він виступає досить виразно і закріплений посадовими інструкціями, а у лідерстві його присутність набагато менш помітна і вже заздалегідь ніяк не окреслена. І зовсім не випадково, що нерідко лідерство здатне переходити в керівництво, а керівник стає лідером і т.д. Прикладів такого роду трансформацій в минулому і сьогоденні безліч. У наш же час хороший керівник організації - це людина, яка одночасно є лідером і ефективно управляє своїми підлеглими. Таким чином, необхідно ще раз вказати, що відмінність між поняттями лідер від менеджер досить велика. Менеджер, як правило, завжди лідер. Лідер же не зобов'язаний бути менеджером. Лідерство зустрічається як у формальних відносинах, так і не в формальних, чого не можна сказати про менеджмент.

ВИСНОВКИ

1.Лідер -- це особа, за якою решта всіх членів групи визнає право брати на себе найбільш відповідальні рішення, інтереси, що зачіпають їх, і визначальний напрям і характер діяльності всієї групи. Лідерство - це не новий стиль керівництва, а спосіб організації влади в, цивільному суспільстві з розвиненою політичною свідомістю всіх або більшості його соціальних шарів. Аналіз природи лідерства показує, що воно виникає з певних потреб людей і їх об'єднань, які і покликані задовольняти лідери. Лідер знаходиться в сильній залежності від колективу. Група, маючи образ лідера, -- модель, вимагає від реального лідера, з одного боку, відповідності їй, а з іншої -- від лідера вимагається здатність виражати інтереси групи. Тільки при дотриманні цієї умови послідовники не просто йдуть за своїм лідером, але і бажають йти за ним. В результаті аналізу першоджерел,можна зробити висновок,що питання лідерства має як ніколи актуальну потребу у вивченні та дослідженні. В умовах нестабільності та невпевненості у завтрашньому дні уся відповідальність за прийняття рішень та організацію діяльності лягає на сучасного бізнесмена. В свою чергу він повинен володіти певними якостями,вміннями,навиками та досвідом,щоб результативно та успішно вести власну справу. Проте неможливо займатися підприємницькою діяльністю наодинці,варто організувати працю так,щоб не лише власник був зацікавлений в успіху,а всі у команді,колективі працювали на благо однієї справи. Саме таке питання постає найголовнішим сьогодні. Лідер повинен в першу чергу бути вимогливим до себе,повинен вдосконалювати свої вміння та розвиватись у певній галузі. Так як лідер є обранцем з групи,він отримує від неї підтримку і при саморозвитку та правильній мотивації група буде братиме приклад з лідера, як «найкращого» з-поміж них.

2. Найбільш важливу роль у структурі особистості відіграє її спрямованість, що розуміється як сукупність стійких мотивів, переконань і прагнень, орієнтувальних людини на досягнення щодо його життєвих цілей. Ця характеристика особистості завжди соціально обумовлена і формується в процесі індивідуального розвитку, під впливом навчання і виховання. Вона проявляється в цілях, які ставить перед собою людина, в її інтересах, соціальних потребах, пристрастях і установках, а також у його потягах, бажаннях, схильностях та ідеалах. У бізнесі риси характеру є спонукальною, мотивуючою силою, особливо в стресових ситуаціях, коли необхідно зробити вибір дій, перебороти значні труднощі. Однією з таких рис харак теру є мотивація досягнення, тобто потреба обов'язково досягти успіху в діяльності.

3.Одна із безперечних позитивних якостей особистості бізнес сфери - це її лідерські якості. Лідера можна визначити як найбільш авторитетну особистість у даному соціальному співтоваристві, що грає центральну роль в організації спільної діяльності та регулюванні взаємин у групі. Бізнесмен не може не бути лідером, оскільки він повинен згуртувати навколо себе людей і надихнути їх для досягнення високої мети. Тому справжній лідер повинен володіти низкою якостей, які допоможуть зорганізувати діяльність та привести підприємство до успіху. Серед таких якостей можна виділити амбіційність, самостійність,працьовитість, наполегливість,стійкість, стратегічне мислення,ентузіазм та здатність іти на ризик. Справжній лідер ніколи не отримує цих якостей від народження,а набуває їх щоденною працею та саморозвитком. Варто підмітити,що талант керівництва людьми ґрунтується на цілому комплексі соціально-психологічних якостей і властивостей, де велику роль грає довіра і любов мас до свого лідера.