Місце і роль документознавства в системі наук

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ:

Вступ

Розділ 1. Поняття про документознавство як наукову дисципліну

1.1 Основні етапи розвитку документознавства

1.2 Об'єкт і предмет документознавства. Сучасний погляд на документознавство

Розділ 2. Місце і роль документознавства в системі наук

2.1 Місце документознавства серед суміжних галузей знань

2.2 Взаємозв'язок документознавства з історією, правом та економікою

Висновок

Список використаних джерел



ВСТУП

Актуальність теми дослідження.

Одним з основних питань, пов'язаних із визначенням тієї чи іншої наукової дисципліни, є характеристика її з погляду тих ознак, що притаманні будь-якій науці. До таких ознак належать: об'єкт, предмет і структура науки, її зв'язок з іншими науками, місце в системі наук, методи наукових досліджень. Важливе значення мають також розгляд історії формування цієї науки, аналіз головних концепцій щодо її об'єкта і завдань.

Перш ніж приступити до цих конкретних питань, подамо робочу дефініцію документознавства: це - наука про документ,яка досліджує процеси створення і функціонування документів.

Історія документаційної науки виявилася короткою. У середині XX ст. (50-60-і роки) процеси комунікації починають розглядатися не тільки в ракурсі одного з їхніх засобів - документа, але й більш широко - як інформаційні. Поняття "документ" поступається місцем поняттю "інформація", оскільки перше є похідним від другого. Первісні уявлення про предметдокументаційної науки були модернізовані й набули інформаційного і кібернетичного змісту.

З 1946 р. документознавство розвивається як науковий напрямок, у завдання якого (за К. Г.Мітяєвим) входить вивчення в історичному аспекті розвитку способів, окремих актів і систем документування явищ об'єктивної дійсності і його результату - створення документів, їхніх комплексів і систем. Пізніше під документознавством розуміли науку про правила оформлення адміністративних докумнтів і ведення документаційного господарства. Документознавтсво ототожнюють із діловодством і розглядають як розділ архівознавтсва. Таке традиційне трактування документознавства збереглася певною мірою й до наших днів. Природно, що в такому розумінні дкоументознавсвта не могло претендувати на роль в загальнюючої науки про документ, тому що воно обмежено управлінською сферою. За його межами виявляються інші сфери людської діяльності - наука, техніка, культура, соціальне життя й т.д.

Пізніше починають розвиватися наукові напрямки за назвою документалістика й документознавство. Перша розглядається як прикладна галузь кібернетики, що займається оптимізацією керування документами системами всіх типів - образотворчого мистецтва до канцерського діловодства. І з цією метою документалістика вивчає структуру й властивість матричних документів, методи й засоби автоматичної обробки, зберігання, пошуку й використання їх, документні потоки і документні масиви для оптимізації для керування великої, головним чином, багатоканальними документними системами. Однак документалістика не відбиває всього діапазону досліджень документа, проблем його виробництва, поширення й використання й не може бути узагальнюючою наукою про документ.

Наприкінці 1960-х років з розвитком інформатики переосмислюються значною мірою досягнення документаційної науки, існування останньої у вигляді автономної наукової дисципліни фактично припиняється. В 1973 р. вживають рідкі спроби (Г. Г. Воробйов, К. Н. Рудельсон) узагальнити теоретичні відомості про документ, розробити його концептуальні основи за допомогою інформаційного аналізу. Частина питань, пов'язаних із класифікацією документів, створенням інформаційних моделей документа, дослідженням документних інформаційних потоків, увійшли у відповідні розділи бібліотеко-, бібліографо-, архівознавства й інформатики.

Аж до середини 1980-х років узагальнюючими науками про документ вважалися документалістика й інформатика. Однак інформатика (інформацієзнавство) займаєтьсявивченням і документної, і недокументної інформації. Поза її полем зору перебуває документ у його матеріальній іпостасі, умови виробництва, зберігання, організації роботи з документами. Тому, як і документалістику, використати інформатику як узагальнююча наука про документ досить складно.

До другої половини 1980-х років усвідомлюється той факт, що саме узагальнююче поняття документа найбільше адекватно відбиває предмет професійної діяльності співробітників бібліотек, органів інформації, архівів, музеїв, книгарень. Цьому сприяло впровадження в професійну діяльність комп'ютерної техніки й машиночитанних носіїв інформації.

Подальший розвиток загальдокументальних підходів пов'язаний з іменами Д. Ю. Теплова, А. В. Соколова, Ю. М. Столярова, О. П. Коршунова, у роботах яких поняття "документ" виступає як самостійна лексична одиниця. Авторами найбільш фундаментальних робіт, присвячених аналізупоняття "документ", класифікації документів, є Ю. М. Столяров, Г. М. Швецова-Водка, С. Г.Кулешов. З появою їхніх робіт у становленні й розвитку документознавства починається якісно новий етап. Проблеми документознавства здобувають міждисциплінарний характер, нимизаймаються бібліотеко- і бібліографознавці, фахівці в області інформатики, книгознавці.

Напочатку 1990 років відчуваєтсья необхідність вироблення єдиного підходу до науки про документ або комплекс наукових документознавчих дисциплін. Для узагальнюючої назви науки про документ починає використовуватися ряд назв: інформаційно-комунікаційна наука «А.В Соколов», документаційно-інформаційна наука «Г.М.Швецова-Водка» . Ядро такого комплексу наук про документ становлять бібліотеко-, бібліографо-, книго-, архіво-, музеєзнавство й інформатика. Загальним для них є дослідження документа як об'єкта, створеногоспеціально для передачі інформації. документознавство науковий економіка історія

Кожна з цих галузей знань має свої спеціальні задачі, форми і методи роботи з документами, однак теорія та історія документа являються загальними для них. До загальнотеоретичної проблематики відносится насамперед функціональний аналіз документів, вивчення їх особливостей, як матеріальних об'єктів із зафіксованою в них інформацію, питання класифікації і типологізаціїї документів. Вивченням загальнодокументних питань покликано займатися документознавство.

Метою курсової роботи є дослідження зв'язків загального документознавства з іншими галузями знань.

Завдання:

1) Визначити основні етапи розвитку документознавства;

2) Дати характеристику об'єкта і предмету документознавства;

3) Дізнатись про сучасний погляд на документознавство;

4) З'ясувати місце і роль документознавства в системі наук;

5)Визначити,як історія ,право та економіка пов'язана з документознавство;

Об'єкт дослідження: Документознавство яке функціонує з іншими галузями знань.

Предмет дослідження: Предметом дослідження виступають основні взаємозв'язки, які дозволяють відокремити загальне документознавство від інших суміжних дисциплін і в той же час, які мають багато спільного з ним.



РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРО ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО ЯК НАУКОВУ ДИСЦИПЛІНУ

1.1 Основні етапи розвитку документознавства

Різноаспектний аналіз складових документа (у першу чергу тексту) завжди слугував основою дослідження ряду наук. Так, аналітико-синтетичний метод дослідження застосовувався ще давньогрецькими логографами в VI ст. до н.е. для написання лотосів (історій) на основі опрацювання міських та храмових хронік.

Грецький філософ Геродот вивчав офіційні документи канцелярій Ахеменідів, перекладені на грецьку мову й поширені в полісах Малої Азії. Аристотель, учитель А.Македонського, цікавився не тільки семантичною характеристикою творів, а й їхньою структурою, внутрішньою формою й впливом на читача. У другій половині III ст. до н.е. олександрійськими вченими зроблені висновки щодо архетипу текстів класичних художніх творів, створені й відредаговані їхні варіанти.

Значно підвищився статус документа, як юридичного акта, за умов феодального права, особливо коли це стосувалось питань володіння землею й людьми. Виникла необхідність у більш чіткій регламентації документів, захисті їх від підробок.

У 1276 р. побачила світ праця цюріхського каноніка Конрада з Муре під назвою "Samma de arte prosandi", де розглядались питання перевірки документів на автентичність, можливості застосування підроблених печаток тощо. Потреба в постійному визначенні оригінальності стародавніх актів зумовила розвиток практичної дипломатики, палеографії та сфрагістики .

У добу Відродження набуває поширення діяльність гуманістів щодо вивчення й видання античних пам'яток, використання їх для обгрунтування власних концепцій філософського політичного й правового характеру.

Прибічники первинної теорії знаходять найбільш віддалені прообрази загальної науки про документ у працях Ж.Мобільона - основоположника "дворянського" документознавства, який пов'язав зародження цієї науки з початком дослідження актових матеріалів на їх достовірність (к. XIV ст. - в Європі, к. XV ст. - в Росії ); посібниках засновника бібліографії Конрада Геснера (чотиритомна праця "Віbliotека universalis" (1545-1555 pp.); перших наукових часописах (сер. XVII ст.) та спробах випуску реферативних журналів (спочатку в Західній Європі (60-ті роки XVII ст.).

Формування наукових дисциплін про документ пов'язане також із розвитком центрів їх збереження. Вже в XV ст. у зв'язку з розширенням діяльності канцелярій відбувається відокремлення офіційних документів із єдиних сховищ манускриптів. Прикладом цього є створення в 1480 р. папської реєстратури ("таємної бібліотеки" папи Сікса TV) та дещо пізніше Архіву державних паперів в Англії, куди стала передаватися на зберігання, окрім правових пам'яток, уся розпорядча, фінансова та судова документація.

У 1571 р. побачили світ перші праці зі справочинства та архівознавства, серед яких показовою стала робота Якоба фон Раммінгена зі Штутгарта (Німеччина) під назвою "Про реєстратуру, її устрій та управління" і "Коротке повідомлення про вид досконалої та повної реєстратури", де пропонувався поділ існуючої документації на три групи. У подальшому рекомендації щодо класифікації документів за різними ознаками були опубліковані у Венеції в 1632 р.

У 1725 р., у зв'язку з необхідністю регламентації та упорядкування форм боргових зобов'язань, встановлення обов'язкових реквізитів, за наказом Петра І був прийнятий Вексельний статут, який набув поширення на території всієї Російської імперії.

Середина XIX ст. характеризується появою праць, що визначають теоретичні аспекти організації роботи з документами. Так, В.В. Варадінов, визначає її як науку "излагающую правила составления деловых бумаг, актов и самих дел" , вперше виділяючи основні реквізити діловодних документів XIX ст., класифікуючи дані документи, а також даючи характеристику декільком десяткам їх видів, М.Л. Магницькому належать спроби класифікувати окремі типи управлінської документації, проаналізувати їх із точки зору лінгвістичних особливостей; В.О. Вельдбрехту - розробити правила діяльності канцелярій, складання документів залежно від сфери їх функціонування ; І.І. Ріхтеру - застосувати десяткову систему класифікації до групування документів казенних залізниць тощо. Намагаючись окреслити зміст власних праць, вчені дають різні означення новій галузі наукової діяльності - "теорія діловодства", "теоретичне діловодство", "документальне джерелознавство" та ін., що свідчить про термінологічний пошук у межах новаційних дослідницьких напрямів.

Теоретичні засади організації роботи з документами можна знайти в опублікованих працях початку XX ст. А. Євтіхеева ("Десятична система в адміністративному діловодстві", 1921 р.), О. Бузинного ("Практичний підручник діловодства українською мовою", 1924 р.), Г. Славуцького та С. Войтицького ("Карткова система діловодства для центральних і губернських установ", 1924 р.), у "Посібнику з діловодства для райвиконкомів і сільрад" (1926 р.), у публікаціях О. Брагинського та М. Горен-штейтна, В. Зімелєва, Р. Даннерта тощо .

Однак фундаментальні основи науки, що розглядається, були закладені в першій половині XX ст. у навчальному курсі професора Московського державного історико-архівного інституту (далі - МДІАІ, 1930 р.) М.П. Вишневського "Теорія і техніка архівної справи" (1936 р.), який містив розділ "Загальне діловодство". Зміст розділу склали питання з історії діловодства, класифікації документів, що функціонують в управлінській сфері, методики їх вивчення.

Автором нової редакції даного курсу в середині минулого століття став Костянтин Григорович Мітяєв (1902- 1969 рр.). Поняття документознавство як термін уперше з'явилося в доповіді вченого під назвою "Розвиток радянського архівознавства за 25 років" на конференції архівістів СРСР, що відбулась в червні 1942 року. Дана конференція "Про реорганізацію та централізацію архівної справи" була присвячена ювілею Декрету Ради народних комісарів від 1 червня 1918р.

У своїй доповіді на цій конференції проф. К.Г.Мітяєв запропонував вважати документознавство як архівознавчу дисципліну, що може стати вступом до теорії й практики архівної справи. Він наголошував, що документознавство мусить бути науково влаштованою теорією, яка призначена вирішувати проблеми загальної класифікації та історії розвитку різних видів документації.

Починаючи з 1942 р. проф. К.Г.Мітяєв деталізував свої підходи до науки про документ у курсі "Теорія і практика архівної справи" , одним з розділів якого було "Загальне документознавство".

Зміна назви розділу мало вплинула на його сутнісне наповнення, що засвідчило певне ототожнення К.Г. Мітяєвим понять "загальне діловодство" та "загальне документознавство". Розділ "Загальне документознавство" в курсі "Теорія і практика архівної справи" за статусом був пропедевтичним і являв собою своєрідний вступ до вивчення документів, систем і способів документування в історичній ретроспекції діловодної практики. Варто зазначити, що стрижневим об'єктом, навколо якого розгортався зміст розділу, виступав управлінський документ. Таким чином, як зазначає В.В. Бездрабко, загальне документознавство для проф. К.Г. Мітяєва, оперуючи сучасною термінологією, за змістом було тотожним управлінському документознавству.

Поступово вивчення документів та систем документування, розпочате вченим в архівознавчому аспекті, стало виокремлюватися в самостійну наукову дисципліну. Документи в ній стали вивчатися як об'єкти оперативної дії та соціальної функції, заради виконання якої були створені. У своїх більш пізніх публікаціях проф. К.Г.Мітяєв визначав документознавство як "наукову дисципліну, що вивчає в історичному розвитку способи, окремі акти і системи документування явищ об'єктивної дійсності і створювані в результаті документування окремі документи, їхні комплекси і системи" .

У зазначених роботах учений фактично подає своє бачення об'єкта дослідження документознавства, який складається з трьох частин: 1) способи документування в цілому; 2) способи документування в різних галузях діяльності; 3) документи, їхні комплекси та системи.

Не розглядаючи окремо поняття об'єкта документознавства, проф. К.Г.Мітяєв не піднімає питання і про його предмет. Однак головні риси предмета цієї дисципліни вимальовуються з переліку названих ним завдань. А саме: вироблення оптимальних характеристик засобів документування та визначення засад класифікації цих засобів і документації в їх історичному розвитку на сучасному етапі.

У роки Великої вітчизняної війни в 1943 р. Головне архівне управління створює проект "Інструкції по постановці документальної частини і охороні документальних матеріалів в поточному діловодстві установ, організацій і підприємств". У цьому проекті вказувалось на необхідність єдності вимог до документа в діловодстві та архіві, а також зроблена спроба уніфікувати вимоги до організації документаційного забезпечення в цих установах.

У післявоєнні роки відставання у сфері господарювання примусило звернути увагу на стан організації роботи з документами, які є як об'єктом так і результатом праці у цій сфері й виступають основним носієм інформації для прийняття управлінського рішення.

Урядовими директивами (Постанова Ради Міністрів СРСР від 25.07.1963 "Про заходи щодо поліпшення архівної справи в СРСР") було поставлене завдання розроблення та реалізації Єдиної державної системи діловодства (далі - ЄДСД), основним розробником якої став створений у 1965 р. галузевий Всесоюзний науково-дослідний інститут документування і архівної справи - ВНДІДАС.

Створення ЄДСД потребувало не тільки вивчення й аналізу попереднього досвіду роботи з документацією, а й проведення необхідних досліджень та підготовки відповідних ресурсів. Указане, як підкреслює професор проф. С.Г. Кулешов, послужило поштовхом для подальшого розвитку документознавства як наукової і навчальної дисципліни й проведенню подальших досліджень у цьому напрямі .

Про становлення документознавства як науки писали також багато у свій час В.М. Автократов, Б.І. Ілізаров, М.П.Ілюшенко, О.П. Коршунов, Т.В. Кузнєцова, Я.З. Лівшиць, А.М. Сокова. Помітним осередком розвитку документознавства стала кафедра історії державних закладів і діловодства МДІАІ.

Вийшовши з надр архівознавства, документознавство взяло на використання багато методів вивчення документів і певних документальних комплексів, розроблених архівознавством. У якості основних питань стало вивчення закономірностей існування документів - створення, проектування документів й систем документації, їх уніфікація й стандартизація, організація створення та руху у поточній діяльності установ, механізація діловодних процесів .

Уперше, обґрунтовуючи теоретичні засади нового наукового напряму, проф. К.Г. Мітяєв називав таке документознавство загальним, бо саме воно стало основою для дослідження проблем документування й руху документації в дисциплінах, що вивчають різні види документів. Власне таке трактування, подібне метанауковій концепції, й визначає підходи до визначення головного об'єкта вивчення - документа. У своїх роботах проф. К.Г.Мітяєв відокремлює документи від книг, оскільки перші є завжди першоджерелами знань. Прерогативою спеціального документознавства науковець вважав дослідження переважно різних типів специфічних видів документації (або ж специфічних видів документів, наприклад, кінофотофоно-документи).

У 1969 р. відбулося юридичне оформлення документознавства як наукової спеціальності, а дещо пізніше і як навчальної дисципліни, яка почала викладатись в- освітніх закладах СРСР.



1.2 Об'єкт і предмет документознавства. Сучасний погляд на документознавство

Визначення об'єкта і предмета документознавства залежать від багатьох факторів. Перш за все, від самовизначення документознавства, його місця серед інших наукових дисциплін, його внутрішньої структури.

Об'єктом документознавства є документ як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства. Предметом документознавства є визначення видів, структури і властивостей документа, а також закономірностей його створення та функціонування у суспільстві. Наукова дисципліна під назвою «документознавство» з'явилася в Радянському Союзі в 60-ті роки минулого століття. Першопричиною її виникнення була необхідність історичного і теоретичного вивчення документів, які відкладалися в архівах після виконання свого безпосереднього призначення, тобто тієї мети, з якою вони створювалися. Визначення «документа» -- безпосереднього об'єкта документознавства -- показало, що це поняття трактується доволі широко, охоплюючи різноманітні твори людської думки. Але у визначенні предмета документознавства провідні вчені даної галузі прагнули показати реальні обмеження власних досліджень, зумовлені зв'язком документознавства з архівознавством і його кінцевою метою: дати характеристику документів, які потрапляють на зберігання в архіви. Оскільки такими були, переважно, документи діловодні або адміністративні, управлінські, то саме на їх вивчення і спрямовувалося документознавство.

Є.О. Плешкевич називає дану версію документознавства «класичним документознавством» і загалом правильно описує еволюцію поглядів на його об'єкт і предмет . Справедливо відзначаючи прагнення «класичного документознавства» до широкого трактування документа як свого об'єкта, Є.О. Плешкевич пропонує звузити цей об'єкт до управлінського документа, підтверджуючи таким чином, що традиційне («класичне») документознавство було, є і має бути, переважно, управлінським документознавство.

«Нова версія» документознавства (або «альтернативне документознавство») виникла на базі традиційного («класичного») документознавства, використовуючи широке трактування документа як свого об'єкта. Безумовно, підґрунтям для виникнення «альтернативного документознавства» було не тільки і не стільки «класичне документознавство», скільки наукова інформатика і документалістика 60-х--70-х років ХХ ст., соціальна інформатика і теорія соціальної інформаційної комунікації 70-х--90-х років ХХ ст. Глибші корені «нового» документознавства сягають теорії документації (або документології) початку ХХ ст.

Уточнення об'єкта і предмета «нової версії» документознавства відбувається, переважно, протягом останніх десяти років (1997--2007) в публікаціях, присвячених викладанню цієї дисципліни. Як правило, визначення об'єкта і предмета документознавства пов'язується з уявленнями про структуру документознавства.

Ідею щодо розширення об'єкта і предмета документознавства, трактованого як документологія, позитивно сприйняв і спробував прокоментувати М.С. Ларьков. На його думку, в межах документознавства-документології (яке він пропонує називати загальним документознавством) повинні розв'язуватися всі питання, що стосуються характеристики не тільки всіх видів документа і систем документування, але й будь-яких систем документації і комплексів документів, характеристики системи документних комунікацій і документних технологій, сукупності питань, що вивчаються такими комплексними дисциплінами, як архівознавство та книгознавство тощо. Як висновок, М.С. Ларьков вважає, «що предметна область документознавства охоплює доволі широкий спектр проблем, що вивчаються низкою дисциплін документознавчої орієнтації, які сформувалися в різні часи і розвиваються значною мірою самостійно».

На наш погляд, документологією слід називати саме цикл наук про документ, а не окрему наукову дисципліну. Об'єктом документології має бути система документальних комунікацій в цілому, в усіх її аспектах і деталях, а предметом -- створення та функціонування документів різних видів. Більш конкретно предмети досліджень мають визначатися в кожній документологічній дисципліні окремо.

Структуру документознавства можна визначити як перетин двох напрямів її диференціації: аспектного і об'єктного. Аспектами є предмети вивчення: теорія документа, історія документа, організація документаційної діяльності, методика (або технологія) документаційної діяльності. Об'єктний напрям диференціації документознавства передбачає виділення таких підрозділів: документ загалом, як явище інформаційно-комунікаційної сфери суспільства; окремі види документа і системи документації; окремі процеси та операції документаційної діяльності

Першому об'єктному підрозділу відповідає загальне документознавство, другому -- спеціальне документознавство. Предмет кожного підрозділу можна побачити у визначенні його мети, пов'язаної з аспектом вивчення того чи іншого об'єкта.

Подальші дослідження об'єкта і предмета документознавства повинні спиратися на чіткі уявлення щодо його місця серед інших наукових дисциплін, а також його диференціацію відповідно до конкретизації об'єкта і предмета досліджень.

Сучасний етап розвитку документознавства в Україні характеризується її оформленням як самостійної наукової дисципліни. Вагомим підтвердженням цього є ґрунтовні монографії провідних вітчизняних учених -- С.Кулешова , Г.Швецової-Водки , відомий підручник професора Н.Куш-наренко, що витримав чотири видання . Активно формуються дві концепції документознавства -- розширена (Н.Кушнаренко) і спеціалізована (С.Кулешов). Серед суттєвих відмінностей цих концепцій одним з найпринциповіших є різне бачення структури даної науки.

У порівнянні з більшістю наукових дисциплін, документознавство -- наука нова, започаткована на межі багатьох інших в XX столітті в Європі. "Документаційна наука", "книго-архівознавство", "документологія", "дипломатика", "справочинство" -- це неповний перелік назв цієї наукової дисципліни, який характеризує пошук власного об'єкта і предмета дослідження. 60-ті роки XX століття характеризуються пильною увагою спеціалістів різних галузей до такого об'єкта як інформація, що призвело до чіткого розмежування двох наукових напрямів -- документознавства і документалистики.

Документалістика розглядається як прикладна галузь кібернетики, об'єктом якої є оптимізація управління документними системами різних типів, а предметом -- інформаційно-кібернетичний процес, що виражається у вивченні структури і властивостей машиночитних документів, методи і засоби автоматизованого опрацювання, збереження, пошуку і використання документних повідомлень, документі потоки, масиви, можливості їхньої оптимізації в багатоканальних автоматизованих документних системах. Означена суть закріплена в ДСТУ.

Документознавство як наукова дисципліна, розглядаючи інформацію як семантичний базовий елемент документа, зосереджує увагу на таких аспектах аналізу інформаційних процесів: онтологічному, гносеологічному, аксіологічному.

Сучасна наука широко й успішно використовує загальнонаукові методологічні підходи: системний, діяльнісний, функціональний, вірогіднісно-статистичний тощо. Особливість цих підходів виражається в тому, що вони базуються на деякій, досить широкій за обсягом, загальнонауковій категорії, наприклад, "система", "функція", "можливість", "діяльність", яка слугує для побудови теорій, що пояснюють явища, які ми спостерігаємо.

Розуміння інформації здійснюється через ствердження єдності інформації та інформаційного підходу, яке виражається в тому, що інформація є результатом інформаційного підходу до пізнання реальної дійсності, і навпаки, інформаційний підхід неможливий без оперуванням поняттям інформації. Первинним у цій єдності є інформаційний підхід, тобто методологічний засіб вивчення об'єктивного світу, а інформація -- базове поняття означеного підходу, конкретний зміст якого не задано апріорі, а варіюється у залежності від поставленого пізнавального завдання. Межі варіювання змісту поняття "інформація" досить широкі, але не безмежні, бо інформаційний підхід застосовується не до будь-яких явищ, а лише до процесів відображення. Тільки у відображенні -- взаємодії або у самовідображенні (різноманітності) об'єктів убачаються ті явища (властивості, відношення), які в тій або іншій концепції називаються інформацією. Таким чином, інформація -- не об'єкт вивчення, до якого застосовують інформаційний підхід, а поняття, через яке цей підхід реалізується. В усіх випадках поняття інформації використовують для опису і пояснення явищ відображення. Отже, інформація -- це категорія інформаційного підходу, що розкриває спосіб (форму) руху образів в часі і просторі.

Документознавство (як самостійна наукова дисципліна) і документалістика (як прикладний напрям кібернетики) розвиваються паралельно, вирішуючи свої завдання, маючи власні об'єкти і предмети дослідження, проблеми розвитку.

Короткий хронологічний період розвитку документознавства дає привід деяким науковцям заперечувати існування наукової дисципліни або ототожнювати її з документалістикою; справочинство, як спеціальне прикладне документознавство теж намагаються ототожнити з документознавством. Все означене ще раз підтверджує значущість інформаційних процесів для розвитку різних сфер суспільного буття. Підтвердженням цього стало введення до Державного реєстру спеціальностей України нової спеціальності "Документознавство та інформаційна діяльність", яка має широкі можливості з точки зору спеціалізацій і підготовки фахівців у галузі документування соціально значущої інформації.

Останнім часом виявлено потужне вивчення різних видів документів (картографічних, патентних, музичних, кінофотофонодокументів тощо). Оcобливо слід відзначити у контексті історіографії документознавства 1990- 2000-х рр.. Зосередження уваги на здобутках спеціального документознавства робить можливим незаангажований погляд на теорію та історію документознавства.

Зародження і розвиток документознавчих ідей, формування документознавства як навчальної дисципліни та науки, міждисциплінарні зв'язки й інші складні історико-дисциплінарні питання залишаються нерозглянутими, а отже, й «неосмисленими» сучасною історіографією. Кількість загальних і конкретно-тематичних праць, безпосередньо присвячених розвиткові історико-документознавчих досліджень, у вітчизняній і зарубіжній історіографії є незначною. Вивчення історіографії історії документознавства демонструє парадоксальну картину невідповідності нагромадженого емпіричного матеріалу ступеню його теоретико-методологічного освоєння.

Увага до нової сфери професійної діяльності є результатом інтенсивного розвитку потужного наукового напряму в системі наук, особливістю наукової дисципліни якого є документ -- специфічний системний матеріальний об'єкт, основним елементом якого є соціально значуща інформація, яка характеризує інформаційний потенціал цивілізації, її матеріальну і духовну культуру.

Поняття „документ” є центральним, фундаментальним в документознавстві. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що є об`єктами практичної діяльності зі створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, пошуку, розповсюдження та використання документної інформації в суспільстві.

Документ - формалізоване, узагальнююче поняття, що характеризує матеріальний об`єкт, в якому на конкретному матеріальному носії за допомогою різних знакових истем при застосуванні різних способів документування закріплюється соціально важлива інформація для передачі її в просторі і часі.

Поняття документу широко використовується в різних сферах суспільної діяльності. Майже в кожній галузі знання є одне або кілька своїх власних визначень даного поняття у відповідності до специфіки тих об`єктів, яким надається статус документу. Звідси й багатозначність (полісемічність) цього поняття, що ускладнює спілкування та взаєморозуміння між фахівцями документо-комунікаційної галузі.

Систематизація, узагальнення різних значень, що включає поняття „документ”, класифікація його різних видів, стандартизація і уніфікація всіх процесів, що пов`язані з документуванням, вдосконалення методів та способів документування - ось далеко не повний перелік завдань теоретичного і практичного документознавства на сучасному етапі.



РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ І РОЛЬ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА В СИСТЕМІ НАУК

2.1 Місце документознавства серед суміжних галузей знань

Місце загального і спеціального документознавства серед інших наукових дисциплін характеризується С. Г. Кулешовим як їх "зв'язки" з рядом наук. Для загального документознавства це: науки документально-комунікаційного циклу, семіотика, інформологія, мовознавство, інформатика, філософія, культурологія, соціологія, загальна теорія комунікації, історичне джерелознавство, історія писемності, історія культури, загальна теорія класифікації, психологія . Для спеціального документознавства це: архівознавство, мовознавство (документна лінгвістика), теорія і практика менеджменту, правознавство, історичне джерелознавство, технологія справочинства, інформатика, інформологія, теорія комунікацій, теорія науково-інформаційної діяльності, історія справочинства, дипломатика, неодипломатика, філігранологія (історія паперу), сфрагістика, палеографія, кодикологія тощо. "Зв'язки" означають спільність об'єкта дослідження (в деяких випадках), спільність проблематики, спільність методів тощо.

Документознавство відноситься до циклу наук про суспільство, з багатьма з яких перебуває в тісному взаємозв'язку й взаємодії. Ця взаємодія проявляється в різних формах і відбувається на різних рівнях, насамперед на рівні об'єкта й предмета дослідження, понятійного апарата, методів дослідження.

Документознавство тісно пов'язане з історичною наукою. Як ми вже відзначали, об'єктом документознавства є документ в історичному розвитку. Поява тих або інших документів, не кажучи вже про системи документації, безпосередньо пов'язана з еволюцією суспільства, з певними її етапами. Тому функціонування документів і систем документації, складання комплексів документів неможливо зрозуміти без знання соціально-економічної, політичної історії, історії культури й т.д. З іншого боку, сама форма документа характеризується відносною самостійністю, наявністю власних закономірностей розвитку, які, у свою чергу, впливають на ті або інші сторони суспільного розвитку. Тому вивчення минулого припускає й знання генезису документних форм.

Документознавство об'єктивно сприяє формуванню джерельної бази історичних досліджень й у цій своїй якості тісно примикає до джерелознавства -- однієї з найважливіших галузей історичної науки, що досліджує теорію, методику й техніку історичних джерел. Джерелознавці також вивчають форму документа, структуру й властивості документованої інформації в їхньому історичному розвитку. Діловодні документи в джерелознавстві звичайно виділяються в самостійний розділ.

На підставі близькості із джерелознавством документознавство звичайно відносять до класу історичних наук, включаючи його до складу так званих допоміжних і спеціальних історичних дисциплін, які розглядаються як субдисципліни джерелознавства. При цьому ряд авторів (А. И. Гуковський, С. М. Каштанів, Б. Г. Літвак, О. М. Медушевская, В. В. Фарсобін та ін.) фактично розміщають документознавство усередині дипломатики -- допоміжної історичної дисципліни, що вивчає документи правового порядку. Інші дослідники, навпроти, пропонують розширити коло проблем документознавства, включивши в його склад такі допоміжні історичні дисципліни, як дипломатика, палеографія, метрологія, генеалогія. Причому й ті, і інші здебільшого фактично ставлять знак рівності між документознавством і діловодством.

Однак, незважаючи на тісний зв'язок документознавства із джерелознавством, між ними є істотні розходження, які спостерігаються:

* в об'єкті дослідження (джерелознавство вивчає, крім письмових документальних джерел, також й інші види й форми історичних джерел, зокрема, речовинні);

* з метою дослідження (джерелознавство вивчає документ із метою вироблення методів витягу необхідної інформації);

* у хронології (джерелознавство вивчає документи винятково в ретроспективному середовищі, а документознавство -- також в оперативному й у перспективному середовищі).

Остання відмінність взагалі не дозволяє, на наш погляд, відносити документознавство до числа історичних дисциплін, як це роблять багато авторів, оскільки історична наука обмежена вивченням лише минулого людського суспільства.

Варто також помітити, що останнім часом виявилася тенденція до того, щоб саме джерелознавство вивести за рамки винятково історичної науки й розглядати як інтегруючу дисципліну в системі гуманітарних наук, як елемент історичної антропології, етнології, соціології, тобто всього гуманітарного знання. У результаті такого підходу закономірно виникає комплексна проблема феномена документа й, як наслідок, завдання розвитку нової дисципліни -- феноменології документа.

За цілями й об'єктом вивчення документознавство тісно пов'язане з архівознавством. Їх поєднують загальне завдання -- формування ефективного інформаційного середовища, єдиний об'єкт дослідження -- документ, а також єдність способів організації, зберігання, пошуку інформації, вироблення принципів документоутворення. Разом з тим документознавство й архівознавство вивчають документ із двох протилежних сторін: архівознавство -- з боку інформаційної цінності документа як історичного джерела з упором на комплекси документів, а не на окремі документи. Документознавство вивчає свій об'єкт із боку інформаційної й оперативної цінності, як носій інформації, що функціонує насамперед у сучасному соціальному середовищі.

Документознавство безпосередньо впливає на розвиток архівознавства, тому що чим якісніше документи, створені в діловодстві, тим успішнішою буде робота архівів зі зберігання й використання документних багатств.

Чимало спільного можна виявити також між документознавством і книгознавством. Їх зближають:

* інформаційна, соціальна сутність об'єктів дослідження -- документа й книги; багато в чому однакові цілі й функції;

* папір як загальний матеріальний носій інформації;

* лист як однаковий спосіб передачі інформації.

При цьому з розвитком комп'ютерних технологій відбувається подальше зближення документа й книги, які однаково можуть бути представлені в електронному варіанті. У той же час між документознавством і книгознавством існують і розходження, які полягають насамперед у тім, що книга -- об'єкт книгознавства -- призначена для тиражування, множинного відтворення інформації, тоді як документ унікальний.

Документознавство взаємозалежно із правознавством, насамперед з такими його галузями як конституційне, цивільне, адміністративне, трудове, підприємницьке право. У документознавстві широко використовуються досягнення правової науки: додання юридичної чинності документам, правові способи їхнього введення в дію, класифікація правових актів й ін. У сучасному законодавстві документація диференціюється за видами, значимістю, виділяються окремі системи документів. Одним з об'єктів документознавства є система організаційно-правової документації. Юристи у своїй повсякденній діяльності не можуть обійтися без знання основ документознавства, організації й технології документаційного забезпечення управління. Криміналісти досліджують природу документів, прийоми, способи навмисного перекручування документованої інформації й т.п. з метою розкриття й розслідування службових підробок.

Не можна не сказати й про зв'язок документознавства з економічними науками. Оптимізація діяльності служб документаційного забезпечення управління неможлива без визначення їхньої економічної ефективності, без всебічного аналізу використання фінансових і матеріальних ресурсів на створення й обробку документів, без складання відповідних методик, нормативів трудовитрат. У число систем документації, досліджуваних документознавством, входять і такі спеціальні системи, що безпосередньо відбивають економічну сферу життя й діяльності суспільства, як бухгалтерська, звітно-статистична, техніко-економічна, банківська.

Традиційно міцними є взаємозв'язок і взаємодія між документознавством і теорією управління, менеджментом, оскільки в документах знаходять безпосереднє відбиття й функції керування, і його організація. У цьому зв'язку В. С. Мінгалеєм навіть сформульований «найзагальніший закон документознавства», суть якого полягає в «відповідності змісту документації функціям управління». У свою чергу, раціональна організація роботи з документами сприяє вдосконалюванню управлінської діяльності, підвищенню її ефективності, оскільки практично всі працівники управлінського апарата зайняті роботою з документами, затрачаючи на це, за деяким даними, не менш 60% робочого часу.

Поява й успішний розвиток в останні роки нової наукової дисципліни -- інформаційного менеджменту ще сильніше зблизило дослідження управлінських і документознавчих проблем, оскільки більша частина інформації фіксується в документах. Більше того, деякі автори (М. В. Ларін) у перспективі прогнозують об'єднання служб документаційного забезпечення управління й інформаційного менеджменту.

Документознавство випробовує також вплив таких прикладних дисциплін як соціологія управління, психологія управління й ділового спілкування.

У документознавсті досить широко використовуються досягнення прикладної лінгвістики, насамперед з метою уніфікації текстів документів, стандартизації мовних одиниць, а також у процесі редагування службових документів.

Особливо варто зупинитися на зв'язку документознавства з інформатикою. Стрімке нарощування інформаційних ресурсів, бурхливий розвиток комп'ютерних технологій й активне теоретичне осмислення інформаційних процесів у другій половині 20 сторіччя не просто вплинули на характер і зміст документознавчих досліджень, але й привели до вибудовування документознавства в цикл наук про соціальну інформацію. У результаті документознавство виявилося самим тісним чином пов'язане з такими науковими дисциплінами, як соціальна інформатика, документалістика, обчислювальна техніка й програмування, інформаційна безпека й захист інформації й ін. Лише разом із цими науками документознавство має можливість на сучасному етапі ефективно вирішувати теоретичні й прикладні завдання, пов'язані з виробництвом, передачею, споживанням, зберіганням документованої інформації.

2.2 Взаємозв'язок документознавства з історією, правом та економікою

Документознавство відноситься до циклу наук про суспільство, з багатьма з яких перебуває в тісному взаємозв'язку й взаємодії. Ця взаємодія проявляється в різних формах і відбувається на різних рівнях, насамперед на рівні об'єкта й предмета дослідження, понятійного апарата, методів дослідження.

Документознавство тіснопов'язане з історичною наукою. Об'єктом документознавства є документ в історичному розвитку. Поява тих або інших документів, не кажучи вже про системи документації, безпосередньо пов'язана з еволюцією суспільства, з певними її етапами. Тому функціонування документів і систем документації, складання комплексів документів неможливо зрозуміти без знання соціально-економічної, політичної історії, історії культури й т.д.

Документознавство взаємозалежно із правознавством, насамперед з такими його галузями як конституційне, цивільне, адміністративне, трудове, підприємницьке право. У документознавстві широко використовуються досягнення правової науки: додання юридичної чинності документам, правові способи їхнього введення в дію, класифікація правових актів й ін.

З економічними науками - відбивають економічну сферу життя й діяльності суспільства, як бухгалтерська, звітно-статистична, техніко-економічна, зовнішньоторговельна, банківська, фінансова.

Політологія взаємодіє з великою кількістю наук, предметом дослідження яких є окремі аспекти політичної дійсності.

Співвідношення між політикою та економікою в історичному вимірі можна виразити так:

1) закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації;

2) політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах;

3) політика стримує економічний розвиток або коригує його відповідно до соціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації;

4) політика, враховуючи закони об'єктивного економічного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного економічного укладу до іншого;

5) політика має вирішальний вплив на економіку в перехідних суспільствах, оскільки може стабілізувати або дестабілізувати фінансову систему, стримувати інфляцію або розкручувати інфляційну спіраль, створювати нову економічну модель і тим самим давати поштовх до культурної модернізації або допускати стагнацію при еклектичному існуванні елементів старої і нової систем. Політика та мораль як сукупність цінностей і норм неправового характеру пов'язані між собою. Громадськість оцінює політику і політиків категоріями справедливості, честі. Однак колективна мораль не завжди збігається з універсальними цивілізаційними моральними принципами і тому етична оцінка політичної діяльності може бути спотворена стосовно цивілізаційних моральних стандартів. Так, на Заході подружня невірність може зашкодити політичній кар'єрі, а у посткомуністичних країнах навіть звинувачення у корупційній діяльності не перешкоджає політичному успіхові.

У документознавстві широко використовуються досягнення правової науки: додання юридичної сили документам, правові способи їх введення в дію, класифікація правових актів та ін У сучасному законодавстві документація диференціюється по видах, значимості, виділяються окремі системи документів. Одним з об'єктів документознавства є система організаційно-правової документації. Юристи у своїй повсякденній діяльності не можуть обійтися без знання основ документознавства, організації і технології документаційного забезпечення управління. Криміналісти досліджують природу документів, прийоми, способи навмисного перекручування документованої інформації і т.п. з метою розкриття та розслідування службових підробок.

Документознавство пов'язано з економічними науками. Оптимізація діяльності служб документаційного забезпечення управління неможлива без визначення їх економічної ефективності, без всебічного аналізу використання фінансових і матеріальних ресурсів на створення та обробку документів, без складання відповідних методик, нормативів трудовитрат і т.д. У число систем документації, досліджуваних документознавством, входять і такі спеціальні системи, безпосередньо відбивають економічну сферу життя і діяльності суспільства, як бухгалтерська, звітно-статистична, техніко-економічна, зовнішньоторговельна, банківська, фінансова.



ВИСНОВОК

Отже, в результаті проведеного дослідження можна зробити висновок, що загальне документознавство тісно пов'язане з рядом наук, що займаються вивченням документа. Це зрозуміло, оскільки взагалі документознавство як наука дуже молоде, але дослідження документів проводились набагато раніше в межах інших дисциплін, які відносяться до різного спрямування.

Швецова-Водка Г.М., на мою думку найбільш виважено підходить до оцінки різних трактувань досягнень документознавства, критично переосмислюючи існуючі погляди та намагаючись створити єдиний підхід в рамках документаційної науки. Проте поки що погляди різних дослідників розходяться і єдиної систематизації ще не досягнуто.

Документознавство відноситься до циклу наук про суспільство, з багатьма з яких знаходиться в тісному взаємозв'язку і взаємодії. Ця взаємодія проявляється в різних формах і відбувається на різних рівнях, насамперед на рівні об'єкта і предмета дослідження, понятійного апарату, методів дослідження.

Документознавство самим тісним чином пов'язане з історичною наукою. Як вже зазначалося, об'єктом документознавства є документ в історичному розвитку. Поява тих чи інших документів, не кажучи вже про системи документації, безпосередньо пов'язане з еволюцією суспільства, з певними її етапами. Тому функціонування документів і систем документації, складання комплексів документів неможливо зрозуміти без знання соціально-економічної, політичної історії, історії культури тощо.

З іншого боку, сама форма документа характеризується відносною самостійністю, наявністю власних закономірностей розвитку, які, в свою чергу, надають певний вплив на ті чи інші сторони суспільного розвитку. Тому вивчення минулого передбачає і знання генезису документних форм.

Документознавство об'єктивно сприяє формуванню джерельної бази історичних досліджень і в цій своїй якості тісно примикає до джерелознавства - однієї з найважливіших галузей історичної науки, що досліджує теорію, методику і техніку історичних джерел. Джерелознавці також вивчають форму документа, структуру і властивості документованої інформації в їх історичному розвитку. Діловоднихдокументи в джерелознавстві звичайно виділяються в самостійний розділ.

На підставі близькості з джерелознавством документознавство звичайно відносять до класу історичних наук, включаючи його до складу так званих допоміжних і спеціальних історичних дисціплін, які розглядаються як субдисципліни джерелознавства. При цьому ряд авторів (А.І.Гуковскій, С.М.Каштанов, Б.Г.Літвак, О.М.Медушевская, В.В.Фарсобін тощо) фактично розміщують документознавство усередині дипломатики - допоміжної історичної дисципліни, що вивчає документи правового порядку. Інші дослідники, навпаки, пропонують розширити коло проблем документознавства, включивши до його складу такі допоміжні історичні дисципліни, як дипломатика, палеографія, метрологія, генеалогія. Причому і ті, й інші в більшості своїй фактично ставлять знак рівності між документознавством і діловодством.

Однак, незважаючи на тісний зв'язок документознавства з джерелознавством, між ними імеют істотні відмінності, які спостерігаються: в об'єкті дослідження (джерелознавство вивчає, крім письмових документальних джерел, також і інші види і форми історичних джерел, зокрема, речові.

За цілями і об'єкту вивчення документознавство тісно пов'язане з архівознавством. Їх об'єднують спільна задача - формування ефективної інформаційної середовища, єдиний об'єкт дослідження - документ, а також єдність способів організації, зберігання, пошуку інформації, вироблення принципів документообразования.

Разом з тим документознавство та архівознавство вивчають документ з двох протилежних сторін: архівознавство - з боку інформаційної цінності документа як історичного джерела з упором на комплекси документів, а не на окремі документи. Документознавство вивчає свій об'єкт з боку інформаційної та оперативної цінності, як носій інформації, функціонуючий насамперед у сучасній соціальній середовищі.

Тісний зв'язок документознавства з самими різними теоретичними та прикладними науковими дисциплінами в чому зумовила і методи документознавчих досліджень, тобто способи, прийоми для вирішення конкретних наукових завдань.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бездрабко В.В. К.Г. Мітяєв і становлення документознавства // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2008. - № 1. - С. 8 - 21

2. Бездрабко В.В. Поль Отле і наука про документ // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2007. - № 4. - С.6 - 10.

3. Биков В. Ю. Автоматизовані інформаційні системи єдиного інформаційного простору освіти і науки // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / Гол. ред.: Мартинюк М. Т. -- Умань: СПД Жовтий, 2008. -- Ч. 2. -- С. 47-56.

4. Биков В.Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти: монографія / В.Ю. Биков. - К. : Атіка, 2009. - 684 с.

5. Бужиков Р. П. Психолого-педагогічні вимоги щодо створення і навчального призначення педагогічного програмного забезпечення / Р. П. Бужиков // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т.50. Вип. 37. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. - С. 92.

6. Буртовий С. В. Педагогічні можливості використання Інтернет-технологій Веб 2.0 / С. В. Буртовий // Педагогічний вісник. - 2010. - № 1-2 (13-14). - С. 39 ? 43.

...