Адміністративний менеджмент

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

1. Еволюція адміністративного менеджменту

У розвиток теорії і практики управління істотний внесок зробили різні підходи до управління. Найбільш важливими з них вважаються:

- підхід з позицій виділення різних шкіл в управлінні (наукового управління, адміністративного управління, людських відносин і науки про поведінку, науки управління або кількісних методів), а також процесний, системний, ситуаційний підходи;

- «одномірні» навчання про управління (наукове управління, біхевіористські підходи, організаційні теорії) і «синтетичні» навчання про управління (системний підхід і ситуаційні теорії).

У процесі розвитку менеджменту можна виділити 4 етапи:

1 етап - ділове адміністрування (з 1880 р.) - основоположний етап, пов'язаний з розвитком школи наукового управління й адміністративного управління. Це один з основних елементів управління персоналом в успішно працюючому підприємстві. Його визначають науковий менеджмент Ф.Тейлора, бюрократія М.Вебера і функціональний підхід А.Файоля.

2 етап - менеджмент людських ресурсів (з 1930 р.) - пов'язаний з розвитком концепції людських відносин на виробництві Элтона Мейо і Мері Паркер Фоллет, а також науковими дослідженнями Дугласа Мак-Грегора. Їх дослідження довели, що ефективність підприємства залежить від людського фактора (персоналу, керівництва), і дали можливість підвищити продуктивність праці шляхом впливу на людину, а не змінами у виробництві.

3 етап - менеджмент бізнесу (з 1945 р.) - характеризується підходом П'єра С.Дюпона й Альфреда П.Слоана, що спочатку 20-х рр. ХХ ст. уперше розробили організаційні принципи децентралізації для великого бізнесу. Учені розуміли, що для успішного розвитку необхідно орієнтуватися на зовнішні зміни (споживача), і таким чином визначили розвиток менеджменту від замкнутості до відкритості. Тим самим вони визначили інтенсивний розвиток маркетингу. Пізніше цей підхід використовували підприємці усього світу. На цьому етапі розвитку менеджменту загальною стала орієнтація на одержання найбільшого прибутку і гнучкість у задоволенні потреб споживача.

4 етап - соціальний менеджмент (з 1970 р.) - сучасний етап розвитку менеджменту, що пов'язаний з ім'ям Пітера Друкера. Він вважав, що кожне підприємство крім одержання прибутку повинне визначити свою міру соціальної відповідальності перед суспільством. Сучасний етап розвитку менеджменту поєднує й ефективне ділове адміністрування, і менеджмент людських ресурсів, і менеджмент бізнесу для гармонічного розвитку суспільства.

Історичні передумови для розвитку адміністративного менеджменту визначила поява наукового управління.

Наукове управління найбільш тісно пов'язане з роботами Фредеріка Уінслоу Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет, Генрі Ганта.

Ф. Тейлор працював простим робітником у невеликій механічній майстерні. За чотири роки він навчився професії механіка і модельника. Потім він працював на «Мідвел Стіл Воркс», там швидко зробив кар'єру, одночасно вчився на інженера-механіка. Уже як керівник Ф.Тейлор побачив, що між робітниками і керівниками немає ніякого співробітництва, скрізь прогресувала неефективність праці. Робітники, погано озброєні і не навчені, прагнули обмежувати норму виробітку.

Науковий менеджмент Ф.Тейлора полягав у тому, що бізнес здійснювався за допомогою нормативів, установлених на базі систематичних спостережень, досвідів і логічних міркувань.

Він розвивав науковий менеджмент у чотирьох сферах:

нормування праці (будь-яку працю можна структурувати і виміряти);

дослідження співвідношення часу і задач (результату необхідно досягати у визначений час, інакше винагорода за результат буде значно менше);

систематичний добір і навчання (кожне підприємство, що планує довгостроковий успіх, піклується про постійне підвищення кваліфікації персоналу);

грошові заохочення (ефективний менеджмент) припускає винагороду за кінцевий результат, а не за діяльність.

У книзі Ф.У. Тейлора «Принципи наукового управління» (1911 р.) викладені 4 основні риси наукової організації управління, що ввійшли в практику управління і дозволили здійснити стрибок у рівні продуктивності праці:

Адміністрація бере на себе розробку наукового фундаменту, що заміняє собою старі традиційні і грубо-практичні методи, для кожної окремої дії у всіх різних різновидах праці, що застосовуються у підприємстві.

Адміністрація здійснює на основі науково встановлених ознак ретельний добір робітників, а потім тренує, навчає і розвиває кожного окремого робітника.

Адміністрація здійснює співробітництво з робітниками в напрямку досягнення відповідності всіх окремих галузей виробництва науковим принципам.

Установлюється розподіл праці і відповідальності між адміністрацією підприємства і робітниками. Адміністрація бере на себе всі ті сфери праці, для яких вона є краще підготовленою, ніж робітники, тоді як у минулому майже вся праця цілком і велика частина відповідальності лежали на робітниках.

Ця комбінація ініціативи робітників у поєднанні з новими типами функцій, що здійснюються адміністрацією підприємства, на думку Ф.У. Тейлора, дозволяє науковій організації значно перевершити за продуктивністю всі старі системи.

Тобто основоположники школи наукового управління вважали за необхідне відділення управлінських функцій обмірковування і планування від фактичного виконання роботи.

Завдяки виникненню школи наукового управління менеджмент був визнаний самостійною сферою наукових досліджень, а його методи стали застосовуватися на практиці.

2. Система та категорії адміністративного менеджменту

Основні категорії адміністративного менеджменту

Існують різні підходи до визначення сутності адміністративного менеджменту.

Адміністративний менеджмент - один з основних напрямів сучасного менеджменту, що вивчає адміністративно-розпорядницькі форми управління.

Адміністративний менеджмент - це розробка і прийняття управлінських рішень, розподіл завдань між виконавцями і контроль їх виконання.

Адміністративний менеджмент - специфічна категорія і вид діяльності, що включає в себе всі інструменти і навички управління в умовах формальних організацій. Структурованість відносин у рамках таких організацій є специфічною відмінністю адміністративного управління як діяльності.

Характерні риси адміністративного менеджменту були визначені в рамках адміністративної школи управління, а також концепції бюрократії. До них відносяться:

функціональний поділ праці;

повноваження і відповідальність;

чіткі правила й інструкції, що визначають порядок виконання роботи і відповідальність працівників;

ієрархія й інші.

У процесі наступної еволюції адміністративного менеджменту позначилися його додаткові риси, що відрізняють сьогодні сучасний адміністративний менеджмент від адміністративного менеджменту часів формування класичної або адміністративної школи.

Предметом сучасного адміністративного менеджменту є принципи і підходи професійної організаційної діяльності у сфері управління щодо проектування й удосконалення адміністративно-управлінських технологій, побудови раціональних структур управління, формування персональних і виробничих і відносин, які залучають працівників у реалізацію місії і цілей підприємства і сприяють розвитку людського капіталу.

Відповідно до цього в теорії і практиці адміністративного менеджменту виділяється два основних напрямки:

розробка раціональної системи управління організацією;

побудова структури організації.

Варто розрізняти адміністративний менеджмент у бізнес-організаціях (business administration), а також некомерційних, суспільних і державних організаціях (public administration).

1) Бізнес-адміністрування, концентруючи увагу на сфері підприємницької діяльності, спрямоване на отримання прибутку, у той час, як публічне адміністрування спрямоване на вирішення задач, пов'язаних із забезпеченням потреб усього суспільства.

2) У бізнес-адмініструванні адміністративна функція підприємства (управління підприємством) відіграє основну роль. У публічному адмініструванні переважають правозабезпечуюча і правозахисна функції, у той час, як управлінська і правоохоронна функції носять стосовно них підлеглий характер.

3) Бізнес-адміністрування припускає спрямованість всієї управлінської діяльності на внутрішню організацію, на упорядкування відносин усередині самої організації для досягнення своїх цілей (оскільки бізнес-організації не можуть впливати на суспільні відносини шляхом прийняття і забезпечення при необхідності примусового виконання нормативно-правових актів. Мова може йти лише про взаємовигідні договірні взаємини підприємства з зовнішніми суб'єктами, дотримання законодавства і своїх зобов'язань перед державою, соціальної відповідальності підприємством). У публічному адмініструванні можна виділити як управлінську діяльність, що спрямовується за межі відповідного органу і регулює визначені суспільні відносини, так і управлінську діяльність, що носить внутрішньоорганізаційний характер і спрямована на регулювання адміністративно-правових і трудових відносин усередині органу публічної влади.

Проте, більшість ефективних і діючих управлінських методів, технологій, способів і інструментів з'явилися і пройшли апробацію саме в бізнесі, і лише потім інтегрувалися в систему публічного адміністрування.

Сфера інтересу дисципліни, що вивчається, обмежена адміністративним менеджментом саме в бізнес-організаціях (business administration).

Адміністративний менеджмент як система управління складається з двох підсистем: керуючої (суб'єкт адміністративного управління) і керованої (об'єкт адміністративного управління).

Суб'єктом адміністративного менеджменту є адміністрація підприємства в цілому, а не окремий керівник. (Керівник, у свою чергу, є суб'єктом адміністративної діяльності, зміст якої складає виконання організаційно-розпорядницьких функцій). У загальному значенні під адміністрацією підприємства розуміється його керівний склад.

Об'єктами управління в загальному випадку є:

1) відносини між людьми, що виникають у тих функціональних сферах діяльності підприємства, що мають потребу у керуючому впливі;

2) відносини між представниками адміністрації підприємства з приводу управління.

Об'єкти управління підприємств, некомерційних організацій відрізняються від об'єктів управління органів публічної влади (державні органи, органи місцевого самоврядування), що не наділені господарською компетенцією.

Рис. 2.1 - Адміністративний менеджмент як система

Вплив суб'єкта адміністративного управління на об'єкт являє собою процес адміністративного менеджменту і здійснюється шляхом виконання суб'єктом адміністративної функції за допомогою використання визначених адміністративно-управлінських технологій і адміністративних методів управління

Адміністративна функція виражає зміст (спрямованість) керуючого впливу на об'єкт адміністративного управління.

Методи управління - способи роботи з конкретними інструментами, засобами управління, способи реалізації функцій управління.

Адміністративно-управлінські технології - це способи безпосереднього (прямого) оперативного впливу на керований об'єкт.

Основою для реалізації адміністративно-управлінських технологій є:

повноваження керівників;

авторитет влади, пов'язаний з можливістю керівників у рамках наданих їм повноважень віддавати розпорядження для підлеглих;

принцип обов'язкового і точного виконання підлеглими законних розпоряджень, відданих керівниками в рамках їх повноважень.

Своє вираження адміністративно-управлінські технології знаходять у конкретних управлінських рішеннях, прийнятих колегіально (радою акціонерів, правлінням і т.д.) або одноосібно відповідним керівником.

Система адміністративного управління (Administrative Management System - AMS)

Система адміністративного управління - Administrative Management System (AMS) - є основою ефективного управління для будь-яких компаній світу. На думку багатьох експертів, усі великі, середні і малі компанії на Заході й в Азії, у тому числі такі відомі компанії, як Toyota, Honda, Ford, BMW, Volkswagen, Sony, Samsung, Coca-Сola, McDonaldђs, у своїй практиці управління спираються на систему адміністративного управління.

Система адміністративного управління за 100 років настільки увійшла в практику управління на Заході й в Азії, що сучасні західні фахівці з управління і керівники навіть не уявляють, що десь управління може будуватися інакше - може бути безсистемним.

Дана система є базисною, значно спрощує процес управління й істотно підвищує ефективність будь-яких підприємств, дозволяючи їм прогресивно розвиватися. Система адміністративного управління дозволяє істотно підвищити ефективність будь-якого підприємства, його прибутковість і конкурентоспроможність.

Підвищується довгострокова конкурентоспроможність підприємств без суттєвих вкладень у модернізацію виробництва.

AMS також дозволяє вирішувати проблеми управління і мотивації персоналу на підприємстві, що у свою чергу сприяє підвищенню виконавської дисципліни і продуктивності праці на кожному робочому місці, ліквідації втрат і браку, суттєвому зниженню собівартості, ритмічній роботі всього підприємства. Опора на сучасну систему адміністративного менеджменту дозволяє впевнено і гідно конкурувати на вітчизняних і закордонних ринках.

Початково система адміністративного управління спрямована на якісне вирішення двох основних задач управління:

раціональна організація праці на кожному робочому місці;

мотивація кожного працівника підприємства до продуктивної і якісної праці.

Відповідно до цього, цілісна система адміністративного управління складається з двох взаємозалежних підсистем:

підсистема I - Система адміністративного управління підприємством, або Організаційна система управління;

підсистема II - Система адміністративного управління персоналом, або Раціональна модель трудових відносин, що базується на ефективній системі оплати праці.

ПІДСИСТЕМА I: Система адміністративного управління підприємством "Організаційна система управління"

Організаційна система відповідає на питання: хто, що, як і коли повинен робити у підприємстві для виконання її цілей і задач.

Задача організаційної системи: за рахунок правильної постановки планування, організації праці і контролю забезпечити раціональний рух матеріальних і інформаційних потоків у межах усього підприємства з метою отримання максимально можливого прибутку.

Складові частини організаційної системи:

прозора система планування і бюджетування, що охоплює всю діяльність підприємства;

ретельно пророблена структура управління;

положення про підрозділи і посадові інструкції;

штатно-посадовий розклад;

маршрутні карти руху документообігу;

форми документів, необхідних для виконання всіх процедур даного документообігу.

Принципи регулювання виробничих відносин:

горизонтальний і вертикальний поділ праці;

єдність дирекції;

централізація управління;

ПІДСИСТЕМА II: Система адміністративного управління персоналом "Раціональна модель трудових відносин"

Раціональна модель трудових відносин відповідає на питання:

як слід кожному працювати;

як працівникам будувати відносини з керівниками і колегами;

як оплачується праця;

як керівникам правильно керувати персоналом.

Задача Раціональної моделі трудових відносин: забезпечити високий рівень продуктивності і якості праці, трудової, виробничої і виконавської дисципліни на кожному робочому місці, за рахунок правильного регулювання трудових відносин і використання ефективної системи оплати праці.

Складові частини Раціональної моделі трудових відносин:

Уніфікована тарифна система;

Уніфікована результуюча система;

Уніфікована система участі персоналу у доходах (прибутках);

Принципи регулювання трудових відносин:

єдиноначальність (у кожного працівника тільки один начальник -- безпосередній керівник);

неухильне підпорядкування кожного працівника своєму безпосередньому керівнику;

сувора дисципліна і порядок;

єдині правила співробітництва для всього персоналу;

відповідність грошової винагороди витратам праці;

персональний підхід до заробітної плати кожного працівника.

Система адміністративного управління -- це базисна система управління підприємством, і всі сучасні новації в управлінні є надбудовою над цим базисом:

Адміністративна система і бережливе виробництво;

Адміністративна система та ERP-системи;

Адміністративна система та ISO 9000;

Адміністративна система і процесний підхід.

Насправді, управління на Заході й в азіатських країнах розвивалося у такому порядку: спочатку у всіх компаніях була впроваджена і налагоджена система адміністративного управління (AMS), потім вони налагодили ощадливе виробництво (lean production), потім автоматизували систему адміністративного управління шляхом впровадження ERP-систем, далі ввели сертифікацію системи управління якістю за стандартами ISO.

Таким чином, система адміністративного управління первинна. Все удосконалення управління в будь-яких компаніях світу починається тільки після постановки і налагодження даної системи.

3. Методи адміністративного менеджменту та їх класифікація

Метод управління - це метод впливу суб'єкта управління на об'єкт щодо практичного здійснення стратегічних і тактичних цілей системи управління.

Методи управління - це сукупність прийомів і способів цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або окремого працівника з метою спонукати їх зробити визначені дії в інтересах підприємства.

Методи управління підрозділяються на адміністративні, економічні і соціально-психологічні.

Розглянемо адміністративні методи управління.

Адміністративні методи - це методи прямого впливу, що носять директивний, обов'язковий характер. Вони засновані на дисципліні, відповідальності, владі, примусі. адміністративний менеджмент управління

Адміністративні методи орієнтовані на такі мотиви поведінки, як усвідомлена необхідність дисципліни праці, почуття боргу, прагнення людини трудитися у певному підприємстві і т.п. Ці методи управління відрізняє прямий характер впливу: будь-який регламентуючий або адміністративний акт підлягає обов'язковому виконанню.

Для адміністративних методів характерна їх відповідність правовим нормам, що діють на визначеному рівні управління, а також актам і розпорядженням вищих органів управління.

Адміністративний вплив - це цілеспрямована зміна суб'єктом управління стану об'єкта.

Адміністративний вплив пов'язаний з трьома типами підпорядкування:

змушене і нав'язане ззовні ;

пасивне;

усвідомлене, внутрішньо обґрунтоване.

За допомогою адміністративних методів визначаються:

місце колективів і окремих працівників у системі виробництва і управління;

їх права, обов'язки і міра відповідальності;

способи координації їх дій і взаємозв'язків у процесі виробництва і управління.

Адміністративні методи управління мають наступні особливості:

впливають на волю підлеглих, що виявляється в однозначності розпоряджень, які віддаються, і в зобов'язанні виконання будь-якого адміністративного акту;

носять безоплатний характер, що не передбачає стимулювання;

вимагають наявності і використання контролю виконання;

вимагають не найкращого вирішення проблем, а виконання строго визначених дій.

Переваги адміністративних методів управління: вони ефективні у примітивних ситуаціях; дозволяють встановити сувору дисципліну; забезпечують обрану технологію виробництва і управління.

До недоліків відноситься: не сприяють розвитку творчого початку особистості; призводять до концентрації влади; вимагають обов'язкового оформлення всіх прийнятих рішень, що негативно впливає на час їх реалізації; часто негативно оцінюються персоналом.

У підприємстві можливі три форми прояву адміністративних методів:

обов'язкове розпорядження (наказ, заборона і т.п.);

узгоджувальні (консультація, компроміс);

рекомендації, побажання (порада, роз'яснення, пропозиція, спілкування і т.п.).

Система адміністративних методів може бути представлена як сукупність двох рівнозначних елементів:

вплив на структуру управління: здійснюється в більшості випадків шляхом організаційного регламентування, нормування, організаційно-методичного інструктування і проектування;

вплив на процес управління: методи розпорядницького впливу керівника на колектив у цілому й особистості зокрема.

Адміністративні методи управління є могутнім важелем досягнення поставлених цілей у випадках, коли необхідно підкорити колектив і спрямувати його на вирішення конкретних задач управління.

Ідеальною умовою їх ефективності є високий рівень регламентації управління і трудової дисципліни, коли управлінські впливи без значних перекручувань реалізуються нижчестоячими ланками управління. Це особливо актуально у великих багаторівневих системах управління, до яких відносяться великі підприємства. 

Адміністративні методи управління підрозділяються на:

організаційні методи;

розпорядницькі методи;

дисциплінарні методи.

Організаційні методи орієнтовані на використання у типових ситуаціях. До організаційних методів відносяться:

регламентування;

нормування;

інструктування.

Сутність регламентування полягає у встановленні статусу і цілей функціонування, повноважень, прав і відповідальності, правил і критеріїв оцінки діяльності об'єкта регламентування.

В якості об'єкту регламентування може розглядатися:

підприємство у цілому (основний регламентуючий документ - статут підприємства);

структурний підрозділ (положення про підрозділ);

посада в апараті управління (посадова інструкція);

відносини між підприємством і персоналом (правила внутрішнього розпорядку, правила прийому на роботу);

технологія виконання управлінських робіт (технологічний паспорт, схеми документообігу у підприємстві і підрозділах);

бізнес-процес (регламент бізнесу-процесу, адміністративний регламент).

Нормування як метод управління використовує норми, що мають конкретне числове вираження, і нормативи, що носять загальний, типовий характер і є основою для розробки норм.

Виділяють наступні основні види нормування:

чисельності, тобто визначення кількості людей, необхідних для виконання визначеної роботи;

виробітки й обслуговування, тобто визначення кількості виконуваних виробничих операцій за одиницю часу, кількості одиниць виробленої продукції, кількості обслугованих клієнтів або зроблених послуг за визначений час;

управління, тобто визначення кількості підлеглих у одного керівника;

витрат ресурсів, тобто визначення кількості ресурсів, що витрачаються при виконанні якої-небудь роботи.

Метою інструктування є ознайомлення працівників з умовами роботи, прийнятими рішеннями, задачами, що стоять перед ними, наслідками невиконання якого-небудь завдання.

За формою здійснення інструктування підрозділяють на: усне і письмове, індивідуальне і колективне.

Види інструктування:

ознайомлення,

порада,

пояснення,

застереження,

роз'яснення.

Розпорядницькі методи спрямовані на досягнення поставлених цілей управління, дотримання внутрішніх нормативних документів або підтримку системи управління підприємством у заданих параметрах шляхом прямого адміністративного регулювання.

Розпорядницькі методи застосовуються при необхідності втрутитися у процес виробництва і управління для усунення існуючих відхилень або для реалізації можливостей, що представилися.

До відомих способів розпорядницького впливу варто віднести накази, розпорядження, вказівки, інструкції, цільове планування, нормування праці, координацію робіт і контроль виконання.

Форми здійснення розпорядницьких методів управління:

Наказ - документ, у якому сформульовані цілі, зміст, обсяг і терміни виконання завдань, зазначені виконавці й умови виконання цих завдань, а також визначена посадова особа, що здійснює виконання. Видає наказ керівник підприємства або посадова особа, якій делеговані відповідні повноваження. Це найбільш категорична форма розпорядницького впливу. Наказ зобов'язує підлеглих точно виконати прийняте рішення у встановлений термін, а його невиконання спричиняє відповідну санкцію (покарання). Наказ зазвичай складається з п'яти частин: констатація ситуації або події, заходи для усунення недоліків або забезпечення адміністративного регулювання, виділені ресурси для реалізації рішення, терміни виконання рішення, контроль виконання.

Розпорядження - усна або письмова вимога до підлеглих виконати визначені види робіт з метою вирішення яких-небудь питань (видаються, як правило, функціональними керівниками або лінійними керівниками середнього рівня). Це другий основний вид розпорядницького впливу. Воно є обов'язковим для виконання в межах конкретної функції управління і структурного підрозділу. Розпорядження може містити всі перераховані вище частини наказу і так само, як і наказ, обов'язкове для виконання перерахованими в ньому підлеглими. Відмінність розпорядження від наказу полягає в тому, що воно не охоплює усі функції підприємства і зазвичай підписується заступниками керівника підприємства.

Постанова приймається на рівні всього підприємства спільно адміністрацією і громадськими організаціями.

Вказівка здійснюється в усній формі, використовується на нижчому рівні управління. Є локальним видом впливу і найчастіше спрямована на оперативне регулювання управлінського процесу в короткий термін і для обмеженого числа співробітників. Якщо вказівки даються в усній формі, то вони мають потребу у чіткому контролі виконання або повинні бути основою високої довіри в схемі відносин “керівник-підлеглий”.

Наставляння - метод однократного застосування з боку керівника, коли він намагається аргументовано пояснити доцільність трудового завдання для підлеглого. У випадку відмови підлеглого повторна спроба недоцільна, тому що призведе до втрати авторитету керівника.

В якості методів, спрямованих на підтримку дисципліни, виступають: застереження, роз'яснення, ознайомлення, порада.

Дисциплінарний вплив регламентується КЗоТ і застосовується у випадку невиконання працівником своїх функціональних обов'язків. Право на його здійснення має тільки керівник, що виступає в ролі роботодавця.

Дисциплінарна відповідальність і стягнення застосовуються у випадку порушення трудового законодавства, коли має місце дисциплінарна провина, під якою розуміється протиправне винне невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків працівником. Для залучення працівника до дисциплінарної відповідальності необхідна наявність трьох умов:

невиконання або неналежне виконання трудових (службових) обов'язків;

протиправні дії або бездіяльність працівника;

порушення правових норм із вини працівника.

Дисциплінарні стягнення накладаються керівником підприємства, а також іншими посадовими особами, яким делеговані у встановленому законом порядку відповідні права. Право накладати дисциплінарні стягнення можуть мати начальники цехів, керівники відділів і служб, керівники самостійних структурних підрозділів, начальники ділянок. Звільнення можуть здійснювати тільки керівники підприємства, керівники ж структурних підрозділів можуть клопотати про застосування цих стягнень.

За провину в сфері трудових правовідносин можуть також застосовуватися покарання, що за своїм статусом не є дисциплінарними стягненнями і які можуть застосовуватися одночасно з дисциплінарними стягненнями. До таких заходів можна віднести позбавлення співробітника, що провинився, премій, винагороди за підсумками за рік, не надання йому пільгових путівок у санаторії і будинки відпочинку, перенесення черги на одержання житлової площі. У ряді випадків допускається одночасне накладення адміністративного і дисциплінарного стягнення.

Матеріальна відповідальність і стягнення. Матеріальна відповідальність працівників виражається в їх обов'язку відшкодувати збиток, заподіяний винною дією або бездіяльністю підприємству, у якому вони працюють. Матеріальна відповідальність накладається на працівників за збиток, заподіяний підприємству, з яким вони знаходяться у трудових відносинах, а також за збиток, що виник у зв'язку з відшкодуванням їм збитку, заподіяного його працівниками третім особам, якщо цей збиток відшкодований підприємством. Найчастіше до видів збитку, який необхідно відшкодовувати, відносяться наступні випадки: знищення або псування майна через недбальство робітника; втрата документів, обладнання; змушений простій на підприємстві з вини працівника й ін. Матеріальна відповідальність може бути повною та обмеженою, індивідуальною та колективною.

Адміністративна відповідальність і стягнення застосовуються у випадках здійснення адміністративних правопорушень. Розрізняють такі види адміністративного стягнення, як попередження, штрафи, адміністративний арешт, виправні роботи, конфіскація або вилучення предметів.



Список використаної літератури

1. Баринов В.А. Организационное проектирование : учебник / В.А. Баринов. - М.: ИНФРА-М, 2005. - 399 с.

2. Бовыкин В. Новый менеджмент. Решение проблем управления. Повышение в десятки раз темпов роста капитала / В. Бовыкин. - М.: Экономика, 2004. - 368 с.

3. Веснин В.Р. Менеджмент : учебник / В.Р. Веснин. - 3-е изд. перераб. и доп. - М.: ТК Велби , Изд-во Проспект, 2006. - 504 с.

4. Виханский О.С. Менеджмент : учебник / О.С. Виханский, А.И. Наумов. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: Экономистъ, 2006. - 670 с.

5. Керівництво організацією : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, Н.Т. Мала, О.Г. Мельник, І.С. Проник. - Львів: Вид-во нац. ун-ту „Львів. політехніка”, 2008. - 244 с.

6. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба [та ін.]. - К.: Атіка, 2007. - 564 с.

7. Новіков Б.В. Основи адміністративного менеджменту : навч. посіб. / Б.В. Новіков, Г.Ф. Сініок, П.В. Круш. - К.: Центр навч. л-ри, 2004. - 560 с.

8. Райченко А.В. Административный менеджмент : учебник / А.В. Райченко. - М.: ИНФРА-М, 2007. - 416 с.

9. Райченко А.В. Общий менеджмент / А.В. Райченко. - М.: ИНФРА-М, 2005. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru

...