Напрями і методи управління ризиками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Напрями і методи управління ризиками

Зміст

1. Напрями управління ризиками

2. Методи зниження рівня економічного ризику

3. Сутність і особливості хеджування

4. Психологічні аспекти управління ризиками

диверсифікація хеджування ризик

1. Напрями управління ризиками

Ризики можуть бути вирішені за наступними напрямами:

1) ухилення від ризику;

2) передача (трансфер) ризику;

3) утримання ризику;

4) комбіноване застосування вищенаведених напрямів.

Розглянемо ці напрями більш детально.

Ухилення від ризику пов'язане з ухиленням від заходів і діяльності, що є ризикованими. Цей напрям вирішення ризику є найбільш простим і радикальним. Однак в теперішній час майже всі види діяльності так чи інакше пов'язані з різноманітними ризиками. Різним може бути лише рівень цих ризиків за різними видами діяльності. До того ж, не всіх видів ризиків можливо уникнути. Ухилення від одного виду ризику може призвести до виникнення інших. Крім того, ухилення від ризикованих видів діяльності і заходів не дозволяє отримати максимальне значення очікуваного прибутку.

Даний напрям вирішення ризиків також передбачає відмову від певних управлінських рішень, якщо рівень ризику за ними перевищує його прийнятний рівень для організації. Цей напрям є радикальним, але рідко використовується на практиці.

Прикладом може служити:

ь відмова від здійснення господарських операцій, рівень ризику яких надмірно великий і обтяжний для організації;

ь відмова від використання банківських кредитів, якщо кон' юнктура фінансового ринку несприятлива для організації;

ь відмова від будь-якої інвестиційної політики з метою підтримки високого рівня платоспроможності організації;

ь відмова від постачань імпортної сировини, які характеризуються можливими змінами в митному законодавстві;

ь відмова від авансових оплат постачальникам і реалізації на умовах відстрочки платежів.

Ухилення від ризиків є найбільш радикальним способом їхньої профілактики. Воно полягає в розробці таких заходів, що цілком виключають конкретний вид підприємницького ризику. До числа основних таких заходів відносяться:

а) відмова від здійснення господарських операцій, коли рівень ризику надмірно високий і не відповідає критеріям фінансової політики організації (незважаючи на високу ефективність цього заходу, її використання носить обмежений характер тому, що більшість господарських операцій пов'язані зі здійсненням прямої торгово-виробничої діяльності організації, що забезпечує регулярне надходження доходів і формування прибутку);

б) зниження частини позикових коштів у господарському обороті (відмова від надмірного використання позикового капіталу дає можливість уникнути одного з найбільш важливих господарських ризиків - втрати фінансової стійкості організації).

Передача (трансфер) ризику полягає в передачі відповідальності внаслідок настання несприятливих подій (в повному або частковому обсязі) іншій стороні, наприклад, страховій компанії. Передача ризику здійснюється за умовами контракту або через організаційну форму бізнесу. В більшості випадків передача ризику відбувається на платній основі. Сторона, що приймає відповідні ризики, може мати кращі можливості щодо управління цими ризиками, або змушена це робити в силу певних обставин. Наприклад, якщо працівник складу підприємства отримує заробітну плату за збереження товарно-матеріальних цінностей цього підприємства, то, відповідно, така особа має брати на себе відповідальність за збереження відповідних цінностей. Іншим випадком є страхові компанії, що здійснюють певні види страхування на добровільних і ринкових засадах за згодою сторін і на платній основі. Це є бізнесом таких компаній, що вимагає від них спеціалізації на управлінні певними ризиками.

Виділяють три причини, за яких передача ризику вигідна як для сторони, що передає ризик (трансферу), так і для сторони, що його приймає (трансфері):

Перша - втрати, що є відносно великими для сторони, яка передає ризик, можуть бути незначні для сторони, що приймає на себе цей ризик. Друга - трансфері може знати кращі способи і мати кращі можливості для скорочення можливих втрат, ніж трансфер.

Третя - передача контролю за ризиком у випадку, коли трансфері може знаходитися в кращій позиції для скорочення можливих втрат і ймовірностей настання несприятливих подій чи контролю за господарським ризиком.

Основний спосіб передачі ризику - це передача ризику через складання контракту. Розрізняють наступні види таких контрактів: будівельні, оренди, на збереження і перевезення вантажів, продажу, обслуговування, постачання.

Будівельні контракти.

При укладенні подібного контракту всі ризики, що пов'язані з будівництвом, бере на себе будівельна організація. До ризиків, які впливають на такі організації і які збільшують вартість об'єкта, можуть відноситися: збої в постачаннях матеріалів, погані погодні умови, страйки, розкрадання будівельних матеріалів. В контракті звичайно розглядаються штрафні санкції за несвоєчасне зведення об'єкта, визначається сторона, що несе ризик фізичних ушкоджень конструкцій в період будівництва.

Оренда - дуже розповсюджений метод передачі ризиків. Широко застосовується фінансова оренда (лізинг). Частина ризиків, що пов'язані з орендованим майном, лежить на власнику: цілком (наприклад, ризик фізичних ушкоджень власності, збільшення податку на майно) або частково (наприклад, ризик зниження комерційної цінності об'єкта).

Однак вагома частина ризиків може бути передана шляхом спеціальних застережень у договорі оренди.

Орендодавець, передаючи майно, може гарантувати собі постійний дохід на певний період. Однак при тривалому терміні оренди зростає ризик і для орендаря тому, що важко передбачити майбутні зміни комерційної цінності орендованого майна, а отже, і зміни розміру орендної плати. Можливе рішення, що знижує рівень ризику власника майна, у цьому випадку, може бути пов'язане з фінансованою рентою, тобто встановленням орендної плати у відсотках до обсягу продажів орендаря, але не нижче певної фіксованої суми.

Контракти на збереження і перевезення вантажів.

В даному випадку обсяг ризику, що передається, залежить від статусу сторін, що укладають договір, і відповідних умов за таким договором. Укладаючи договір на перевезення і збереження продукції, підприємницька фірма передає транспортній компанії в основному статичні ризики, що пов'язані з випадковою загибеллю вантажу через провину транспортної компанії або псуванням продукції. При цьому втрати, що пов'язані з падінням ринкової ціни продукції, несе підприємницька фірма, навіть якщо подібне падіння викликане затримкою в доставці вантажу.

Контракти продажу, обслуговування, постачання.

Договори, що пов'язані з розповсюдженням товарів і послуг, також представляють підприємницькій фірмі широкі можливості щодо зниження рівня ризиків шляхом передачі останніх. Виробник чи дистриб'ютор часто пропонують споживачу гарантію усунення дефектів або заміни недоброякісного товару або недоброякісно виконаної послуги.

При цьому споживач, купуючи товар чи послугу, передає ризики, що пов'язані з його експлуатацією, виробнику або дистриб'ютору на період гарантії.

Можливою є також угода між оптовим торговцем і виробником, або між роздрібним і оптовим продавцем щодо повернення частини непроданих товарів. В даному випадку передається ринковий ризик.

Однак трансфер ризику - необов'язково найбезпечніший і найефективніший спосіб мінімізації рівня ризику. Трансфері може просто не мати достатніх засобів для покриття втрат трансферу, тому при передачі ризику необхідно враховувати наступні обставини: розподіл ризиків повинен бути чітким і недвозначним; трансфері повинен мати можливість швидко виконати всі прийняті на себе зобов'язання; трансфері повинен мати значні повноваження для скорочення рівня ризику і контролю за ним, щонайкраще використовувати ці повноваження; рішення щодо трансфері має прийматися на базі критерію ефективності (як недорогий і більш прибутковий метод) в порівнянні з аналогічними за надійністю методами мінімізації рівня ризику; ризик має передаватися за ціною, однаково привабливою як для трансферу, так і для трансфері.

Утримання ризику - це альтернатива вирішення ризику, що полягає у відмові від ухилення і передачі ризику внаслідок певних причин.

Це відбувається, коли суб'єкт господарювання приймає рішення здійснювати певний вид діяльності, що характеризується деяким рівнем ризику, і при цьому такий суб'єкт не передає або не може передати всі ризики за такою діяльністю. Абсолютно всі ризики неможливо передати, також як і неможливо ухилитися від всіх ризиків. Тому майже всі суб'єкти господарювання в той чи іншій мірі утримують на своїй відповідальності певні ризики. У випадку утримання ризику актуальними стають методи зниження рівня ризику.

Комбіноване застосування вищенаведених напрямів полягає у частковому застосуванні всіх можливих напрямів вирішення ризику, що може також реалізуватися через зовнішнє страхування і розподіл окремих ризиків. В такому випадку цей напрям стає сукупністю заходів, що одночасно поєднують використання як напрямів вирішення ризику, так і методів зниження його рівня.

2. Методи зниження рівня економічного ризику

Сутність всіх методів зниження рівня економічного ризику полягає або в мінімізації ймовірностей настання несприятливих подій, або в мінімізації можливих втрат, що будуть мати місце при настанні несприятливих подій.

Для зниження рівня ризику застосовуються різні методи. Найбільш розповсюдженими є:

1) диверсифікація;

2) лімітування;

3) розподілення ризику;

4) самострахування (об'єднання ризику);

5) одержання додаткової інформації;

6) планування (бізнес-планування);

7) сукупність управлінських дій щодо нейтралізації внутрішніх і зовнішніх чинників ризику;

8) хеджування;

9) зовнішнє страхування.

Такі методи зниження рівня ризику, як хеджування і зовнішнє страхування, будуть розглянуті більш детально при вивчені змістових модулів 5 - 9.

Диверсифікація реалізує відомий принцип - «ніколи не тримайте всі яйця в одному кошику». Можливості диверсифікації з метою мінімізації ризиків дуже великі і спрямовані на зниження рівня їхньої концентрації.

Реалізація цього методу не дозволяє знизити ймовірності настання несприятливих подій, знижується значення лише можливих втрат. Однак при цьому збільшується кількість чинників ризику, а, отже, і кількість можливих несприятливих подій.

Диверсифікація ресурсів - це процес їх розподілу між різними об'єктами або видами діяльності, що безпосередньо не пов'язані між собою.

Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Наприклад, придбання інвестором акцій п'яти різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує ймовірність одержання ним середнього доходу в п'ять разів і, відповідно, в п'ять разів знижує відповідний рівень ризику.

Можна розглядати диверсифікацію як розсіяння інвестиційного ризику. Однак вона не може звести інвестиційний ризик до нуля. Це пояснюється тим, що на підприємництво й інвестиційну діяльність суб'єкта господарювання, впливають зовнішні фактори, що непов'язані з вибором конкретних об'єктів вкладення капіталу, і, отже, на них не впливає диверсифікація.

Зовнішні фактори стосуються всього фінансового ринку, тобто вони впливають на фінансову діяльність всіх інвестиційних інститутів, банків, фінансових компаній, а не на окремі організації.

До зовнішніх факторів відносяться процеси, що відбуваються в економіці країни в цілому, воєнні дії, хвилювання в суспільстві, інфляція і дефляція, зміна дисконтної ставки, зміна процентних ставок за депозитами, кредитами у комерційних банках та ін. Ризик, обумовлений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації.

В якості напрямів диверсифікації можуть бути використані

а) диверсифікація різних видів діяльності (вона передбачає використання альтернативних можливостей одержання доходу і прибутку від різних видів господарських операцій);

б) диверсифікація постачальників товарів (вона, наприклад, передбачає забезпечення розмаїтості комерційних партнерів з постачання на підприємство основних груп товарів);

в) диверсифікація асортименту продукції, що випускається;

г) диверсифікація портфеля цінних паперів (вона передбачає розмаїтість цього портфеля за окремими видами і елементами цінних паперів (не змінюючи при цьому цілей формування цього портфеля);

д) диверсифікація депозитного портфеля. Вона передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошових коштів організації на депозитне зберігання в декількох банках (не змінюючи при цьому істотно умови їх розміщення).

Однак на практиці диверсифікація може не тільки знизити рівень ризику, але й підвищити його. Якщо, наприклад, відбувається диверсифікація видів діяльності, то у випадку відсутності інформації щодо нових таких видів можуть бути прийняті невірні управлінські рішення, що призведуть до додаткових втрат. Диверсифікація видів діяльності обумовлює необхідність отримання інформації та удосконалення досвіду щодо всіх таких видів. Також, як і при вкладенні коштів у різні банки, з'являється необхідність додаткового отримання інформації щодо надійності всіх таких банків. Інакше рівень ризику втрати коштів може не тільки зменшитися, але й бути вищим, ніж при роботі з одним банком.

Лімітування - це встановлення лімітів, тобто граничних сум затрат, продажу, кредиту та ін.

Лімітування не дозволяє знизити ймовірність настання несприятливої події, воно лише обмежує можливі втрати.

За видами діяльності і господарських операцій, що можуть постійно виходити за встановлені межі припустимого ризику, цей ризик лімітується шляхом встановлення відповідних економічних і фінансових нормативів. Сукупність таких нормативів, що забезпечують лімітування економічних ризиків, може включати:

а) максимальний обсяг комерційної операції з закупівлі товарів, що укладається з одним контрагентом;

б) максимальний розмір сукупних запасів товарів на підприємстві (запасів поточного поповнення, сезонного збереження, цільового призначення);

в) максимальний розмір споживчого кредиту, що надається одному покупцю (у рамках диференційованих груп чи покупців груп товарів);

г) мінімальний розмір оборотних активів у високоліквідній формі (з виділенням їхньої суми у вигляді готових засобів платежу);

д) граничний розмір використання позикових коштів в обороті (чи їхня питома вага в загальній сумі капіталу, що використовується);

е) максимальний розмір депозитного внеску, що розміщується в одному комерційному банку, та інші.

Отже, лімітування є важливим методом зниження рівня ризику і застосовується банками при видачі позичок, при виведенні договору на овердрафт. Також лімітування застосовується при продажу товарів в кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталу.

Розподілення ризику - є одночасно і методом зниження його рівня і напрямом його вирішення. Полягає в тому, що ризик певних втрат розподіляється між сторонами (учасниками) таким чином, що можливі втрати кожної стають відносно невеликими. На цьому методі ґрунтується діяльність акціонерних товариств.

Реалізація цього метода не дозволяє знизити ймовірності настання несприятливих подій, знижуються лише можливі втрати для кожної сторони (учасника).

Самострахування (об'єднання ризику) - метод ґрунтується на трансформації безлічі випадкових втрат в постійні витрати. Тобто практичною реалізацією цього метода є ситуація, коли в кошторисі витрат всі очікувані втрати від впливу безлічі чинників ризику об'єднуються однією статтею: «Витрати на покриття непередбачуваних втрат». Цей метод лежить в основі страхування. Самострахування - група заходів для внутрішнього страхування від ризиків, що покликана забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків у процесі розвитку організації.

Самострахування (об'єднання ризику) не дозволяє ані знизити ймовірності настання несприятливих подій, ані можливі втрати. Завдяки реалізації цього методу зсуваються границі зон економічного ризику, що знижує його рівень.

Самострахування означає, що підприємець швидше підстрахується сам, аніж купить страховку в страховій компанії. Тим самим він заощаджує на витратах капіталу, що пов'язані з зовнішнім страхуванням.

Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових ускладнень фінансово-комерційної діяльності. В процесі самострахування створюються різні внутрішні резервні і страхові фонди. Ці фонди в залежності від мети призначення можуть створюватися в натуральній чи грошовій формі.

Резервні грошові фонди створюються насамперед на випадок покриття непередбачених втрат і кредиторської заборгованості. Створення їх є обов'язковим для акціонерних товариств.

Підприємці і громадяни для страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування.

В ризик-менеджменті часто використовуються форми внутрішнього страхування ризиків, що представлені на рис. 1.

Рис. 1. Основні форми внутрішнього страхування (самострахування) ризиків в організації в процесі логістичної діяльності

Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок відповідної «премії за ризик» полягає в плануванні при роботі з контрагентами додаткового прибутку за ризикованими операціями в розмірі вище того рівня, що можуть забезпечити безризикові операції. Цей додатковий прибуток має зростати пропорційно збільшенню рівня ризику.

Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок сукупності штрафних санкцій є однією з найбільш розповсюджених форм внутрішнього страхування ризиків. Воно передбачає розрахунок і включення в умови контрактів необхідного рівня штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у випадку порушення контрагентами своїх зобов'язань. Рівень штрафних санкцій повинен повною мірою компенсувати фінансові втрати організації у зв'язку з неотриманням доходу, інфляцією, зниженням майбутньої вартості грошей та інших негативних наслідків господарських ризиків.

Забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок попереднього резервування частини фінансових коштів дозволяє забезпечити внутрішнє страхування логістичних ризиків за тими операціями організації, за якими відшкодування негативних наслідків не може бути покладене на контрагентів.

Таке резервування фінансових ресурсів здійснюється у формах:

а) формування резервного (страхового) фонду організації (створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства);

б) формування цільових резервних фондів (перелік таких фондів і розміри відрахувань визначаються статутом підприємства й іншими внутрішніми нормативними документами);

в) формування резервних обсягів грошових коштів при розробці бюджетів за окремими господарськими операціями (таке резервування коштів здійснюється у вигляді спеціальних статей бюджету);

г) нерозподілений залишок прибутку (його можна розглядати як резерв фінансових ресурсів, що використовується у необхідних випадках з метою ліквідації негативних фінансових наслідків окремих логістичних операцій організацій).

Різновидом реалізації такого методу, як самострахування, є створення резервних фондів і страхових товарних запасів.

Створення спеціального резервного фонду (фонду ризику) здійснюється за рахунок відрахувань із прибутку на випадок виникнення несприятливих подій. Самострахування за рахунок резервного фонду доцільно в тому випадку, коли вартість майна, яке страхується, відносно невелика в порівнянні з майном і фінансовими критеріями всього бізнесу, і коли ймовірність втрат надзвичайно мала. При визначенні необхідного рівня страхових резервних фондів виходять із середньозваженої величини різних компонентів: поточних активів, основного капіталу.

Найчастіше страхові фонди формуються в розмірі 1 % від вартості активів, чи 1-5 % від обсягу продажів, чи 3-5 % від річного фонду виплат акціонерам.

Розмір відповідного страхового фонду (РСФ) може бути визначений на основі статистики щодо втрат за минулі періоди часу:

де Ві - фактичні втрати за і-й період часу, грош.од.;

Чі - розмір чинника (активи, обсяг продажу, виплати акціонерам) за і-й період часу, відносно якого визначається значення страхового фонду, грош.од.;

n - кількість періодів часу. Чим більше періодів часу, за які є статистичні дані щодо втрат, тим більш об'єктивним буде значення відповідного резервного фонду.

Резервування частини матеріальних і нематеріальних ресурсів припускає створення страхового товарного запасу, страхового запасу коштів.

Створення страхового товарного запасу здійснюється з метою компенсації коливань або попиту на товари, або постачань сировини. Позитивною обставиною такого заходу є забезпечення можливості нормального функціонування в умовах невиконання графіків постачань сировини і ажіотажного попиту на товар. З іншого боку, цей захід впливає на заморожування частини оборотних коштів, подовження операційного циклу, збільшення потреби у фінансових ресурсах.

Розмір страхового товарного запасу (РСТЗ) може визначатися за формулою:



де QД - одноденний (добовий) обсяг закупівлі товарів, що передбачений діючими контрактами;

д - середньоквадратичне відхилення фактичного терміну постачання товарів від контрактних умов, дні або доби;

КСЗ - коефіцієнт формування страхового запасу в залежності від рівня ризику. Нормативне значення цього коефіцієнта коливається в межах від 1 до 3, в залежності від кон'юнктури ринку і стабільності виконання зобов'язань постачальниками.

Одержання додаткової інформації як метод зниження рівня ризиків.

Оскільки важливою причиною ризику є невизначеність майбутнього і зовнішнього середовища, отримання додаткової релевантної інформації знижує рівень відповідної невизначеності, а, отже, і знижує рівень ризику.

Інформація відіграє важливу роль в ризик-менеджменті. Підприємцю часто доводиться приймати ризиковані рішення, коли результати вкладення капіталу і здійснення логістичних операцій невідомі і засновані на неповній інформації. За наявністю повнішої інформації, він міг би зробити точніший прогноз і знизити рівень ризику. Це робить інформацію дуже цінним товаром.

Сутність цього методу зниження рівня ризику полягає в тому, що маючи додаткову інформацію щодо майбутніх подій і чинників ризику, суб'єкт управління приймає відповідні рішення щодо нейтралізації небезпеки, чинників ризику в порядку їх небезпечності. Ресурси організації об'єктивно є обмеженими, в тому числі і ресурси робочого часу суб'єкта управління. Отже, в таких умовах неможливо нейтралізувати всі чинники ризику. Однак можливо вплинути на найбільш небезпечні.

В залежності від особливості чинника ризику (зовнішній чи внутрішній), реалізація цього методу дозволяє знизити як імовірності настання несприятливих подій, так і можливі втрати.

Якщо організація в своїй діяльності має справу з асиметрією інформації і моральним ризиком, то для їх нейтралізації можливі наступні заходи:

- ретельний відбір контрагентів;

- диференціація контрагентів за групами ризику;

- диференціація умов взаємодії з контрагентами в залежності від їх причетності до певної групи ризику;

- відмова від співпраці з контрагентами групи високого ризику;

- використання при прийнятті рішень щодо доцільності співпраці з контрагентами опосередкованої інформації, що дозволяє передати «ринкові сигнали»: репутація, торгова марка, гарантія, фірмовий знак, сертифікат якості, поручительство;

- розподіл з контрагентами морального ризику (часткова компенсація збитків);

- збір і систематизація додаткової інформації щодо контрагентів.

Максимальна вартість додаткової (повної) інформації (ВДІ), що впливає на покращення економічного становища суб'єкта господарювання в умовах ризику, складає:

де М(Пр_О^В) - очікуваний прибуток в умовах визначеності, грош. од.

М(Пр_О^Р) - очікуваний прибуток в умовах ризику, грош.од.

Планування (бізнес-планування) як метод зниження рівня ризику є засобом зниження рівня невизначеності майбутнього і зовнішнього середовища. Безперечно, що неможливо наперед все з'ясувати і передбачити в планах, однак розробляючи ці плани (бізнес-плани), суб'єкти управління завчасно можуть замислитися над можливими проблемами у діяльності та розробити гнучку схему їх нейтралізації. Так що в такому випадку майбутнє стає менш невизначеним, а, отже, і знижується рівень ризику. Тобто планування не дозволяє повністю нейтралізувати невизначеність майбутнього, а лише частково прояснює його. Однак і це часткове прояснення в певній мірі знижує рівень ризику.

В результаті реалізації цього методу також може знижуватися або ймовірність настання несприятливої події, або можливі втрати в залежності від особливості чинника ризику, небезпека якого нейтралізується завдяки плануванню.

Сукупність управлінських дій щодо нейтралізації внутрішніх і зовнішніх чинників ризику - цей метод полягає в прямому управлінському впливі на відповідні чинники ризику, в результаті чого знижується або ймовірність настання несприятливої події, або можливі втрати. Суб'єкти управління мають використати всі можливості зниження рівня ризику, що може бути реалізовано через:

ь ретельний відбір персоналу;

ь ретельній огляд і аналіз контрактів, що укладаються;

ь перевірка партнерів;

ь здійснення бізнес-планування діяльності.

Після виявлення ризиків, які можуть загрожувати безпеці організації в процесі логістичної діяльності, визначення чинників, що впливають на відповідну діяльність, і проведення оцінки рівня цих ризиків, а також виявлення пов'язаних з ними очікуваних втрат, перед організацією постає задача розробки заходів щодо мінімізації рівня виявлених ризиків.

До таких заходів відносяться:

· недопущення втрат;

· мінімізація можливих втрат;

Недопущення втрат - метод припускає здійснення організацією певних заходів і дій, що спрямовані на недопущення ризикових ситуацій. Недопущення ризикових ситуацій може бути досягнуте за рахунок:

ь підвищення обґрунтованості підготовки і реалізації управлінських рішень;

ь одержання додаткової інформації;

ь розробки схем ділової активності, що уникають найбільші зони втрат.

Мінімізація можливих втрат - метод, спрямований на розробку заходів щодо мінімізації можливих втрат у випадку настання несприятливої події. Метод включає такі напрямки:

Ш диверсифікованість діяльності організації, що полягає в розподілі зусиль і капіталовкладень між різноманітними видами діяльності, безпосередньо незв'язаними один з одним. В такому випадку, якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності буде збитковим, то інший вид діяльності може приносити прибуток;

Ш використання професійних стратегій, що припускає встановлення певної структури капіталу і майна організації за окремими напрямками його використання для досягнення певних цілей. Наприклад, портфельні стратегії можуть включати товарний портфель, інвестиційний портфель, портфель цінних паперів, валютний портфель;

Ш лімітування обсягів найбільш ризикованих операцій логістичної діяльності, як спосіб мінімізації рівня ризику, передбачає встановлення лімітів на проведення найбільш ризикованих дій, до яких відносять обсяг транспортування товару однією транспортною організацією, обсяг реалізації товарів, попит на який є нестабільним чи знаходиться в процесі формування; обсяг закупівлі товарів в умовах передоплати; обсяг реалізації товарів в умовах відстрочки платежу; обсяг позикових коштів, що залучаються; обсяг інвестування за одним проектом;

Ш розробка і реалізація сукупності заходів для локалізації наслідків настання несприятливої події.

Різновидом управлінських дій щодо нейтралізації внутрішніх і зовнішніх чинників ризику, як методу зниження рівня ризику, є розробка і впровадження сукупності штрафних санкцій.

Розробка і впровадження сукупності штрафних санкцій використовується тільки за тими видами ризику, ймовірність реалізації яких залежить від контрагентів організації. Розмір фінансових санкцій повинен повною мірою компенсувати фінансові втрати організації внаслідок виникнення несприятливої події.

Розмір фінансової санкції (СФ) в процентному розмірі може визначатися за наступною формулою:

де ДПр - можливе зменшення прибутку організації внаслідок невиконання зобов'язань контрагентом, грош. од.;

Вк - вартість контракту з контрагентом.

Практика розрахунку і включення в ціну ризикової надбавки припускає компенсацію можливих втрат організації внаслідок виникнення несприятливої події.

3. Сутність і особливості хеджування

Одним з широковідомих методів зниження рівня ризику є хеджування.

Хеджування (від англ. hedge - огороджувати, страхувати себе від можливих втрат) - страхування від втрат, техніка зведення до мінімуму ризику втрат від несприятливої зміни цін шляхом відкриття контрактів на рівну суму на протилежних позиціях.

Хедж - термінова угода, що укладається для страхування від можливої зміни ціни товарів.

Сутність хеджу полягає в відкритті позиції на термінових товарних або фондових ринках, що дорівнює за розміром і протилежна за характером угоді, що укладена на звичайному ринку.

Хеджування здійснюється на додаток до звичайної комерційної діяльності промислових і торгівельних організацій або фінансових операцій банків, страхових компаній, пенсійних фондів та ін. Хеджування є специфічною формою нейтралізації небезпеки майновим інтересам суб'єктів господарювання і являє собою сукупність заходів, що дозволяють мінімізувати негативні коливання цін товарів, цінних паперів, курсів валют, ставок процентів за видами інвестицій. Хеджування також може здійснюватися шляхом створення зустрічних вимог і зобов'язань (комерційного, кредитного або валютного характеру).

Основною метою хеджування є згладжування різких коливань цін на активи і зобов'язання. З іншого боку, застосування хеджування не дозволяє отримати максимальний прибуток внаслідок кон' юнк турного збільшення цін на активи, якими володіє організація, або кон'юнктурного зниження цін на активи, які планується придбати. Тому хеджування слід використовувати, коли майбутній розвиток подій передбачається за гіршим сценарієм.

Здійснення операцій «хеджування» дозволяє уникнути цінового й інфляційного ризиків при здійсненні організацією угод на товарних чи фондових біржах.

Сутність операції «хеджування» полягає в тому, що, купуючи товар (цінні папери) на умовах постачання у майбутньому періоді, організація одночасно здійснює продаж ф'ючерсних контрактів на аналогічну кількість товарів (цінних паперів). Якщо вона понесе фінансові втрати через зміну ринкових (біржових) цін як покупець реального товару (конкретних видів цінних паперів), то вона одержить виграш у таких же розмірах, як продавець ф'ючерсних контрактів на нього.

Хеджування в стратегії управління ризиком - це процес зменшення рівня можливих втрат. Організація може прийняти рішення хеджувати всі ризики, не хеджувати нічого, або хеджувати що-небудь вибірково.

Вона також може спекулювати - свідомо чи ні.

Хеджування всіх ризиків - не є способом їх повного уникнення.

Однак фінансові директори багатьох організацій віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют чи процентні ставки зміняться несприятливо для них, то вони хеджують ризик, а якщо динаміка буде на їх користь - залишають ризик непокритим. Це і є, власне, спекуляція.

Розрізняють короткий, довгий і досконалий хедж.

Короткий хедж - продаж ф'ючерсного контракту в передбаченні дійсного продажу товару на ринку торговельних угод з реальними товарами. Використовується для нейтралізації можливого зниження вартості рівного обсягу фінансових активів або товарів, що є в наявності

Довгий хедж - купівля ф'ючерсного контракту в передбаченні реальної купівлі товару на ринку торгових угод. Використовується виробниками і експортерами для захисту від можливого підвищення ринкових цін

Досконалий хедж - хеджування, що повністю нейтралізує негативне коливання ринкових цін.

Рівень «досконалості» хеджування визначається шляхом порівняння зниження очікуваних втрат (внаслідок здійснення такого заходу) з вартістю всіх витрат за хеджем. Якщо розмір зниження очікуваних втрат від коливання ринкових цін перевищує витрати на здійснення хеджування, то останнє є доцільним.

На практиці часто є проблематичним визначити зниження відповідних очікуваних втрат через важкість оцінки значення ймовірності настання несприятливої події. Тому порівнюють зниження не очікуваних втрат, а можливих втрат з вартістю здійснення хеджування. В такому випадку оцінка ефективності хеджування є недосконалою через ігнорування ймовірнісного характеру майбутніх подій.

Отже, ефективність хеджування (ЕХ) можна визначити за формулою:

де ДВоч - зниження очікуваних втрат внаслідок здійснення хеджування, грош. од.

ЗХ - сума витрат на здійснення хеджування, грош. од.

Хеджування не дозволяє знизити ймовірність настання несприятливої події, мінімізуються лише можливі втрати. В такому випадку ефективність хеджування можна також визначити за наступною формулою:

де РНПі - імовірність настання і -ої несприятливої події, частки од.

ДВмі - зниження можливих втрат за і - ою несприятливою подією внаслідок здійснення хеджування, грош.од.

n - можлива кількість несприятливих подій, втрати за якими можна мінімізувати внаслідок хеджування.

Розрізняють два види хеджування з використанням ф'ючерсних і форвардних угод: хеджування купівлею і продажем. Сторона, що здійснює хеджування купівлею, як правило, робить це під закупівлю товару в майбутньому. Сторона, що здійснює хеджування продажем, передбачає здійснити продаж на ринку реального товару або тримає запаси товарів, і тому укладає на біржі угоди на продаж для страхування від можливого зниження цін.

Всі види діяльності організації, в тому числі і логістичної, так чи інакше відображаються на її фінансовому становищі. Отже логістичні та фінансові ризики організації взаємопов'язані один з одним і в підсумку характеризують рівень економічного ризику.

Хеджування як фінансових, так і інших ризиків, шляхом здійснення відповідних операцій з похідними цінними паперами, є результативним засобом мінімізації можливих втрат при настанні несприятливих подій. Одним з недоліків загального хеджування є досить істотні сумарні витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Однак рівень цих комісійних може бути нижче витрат за зовнішнім страхуванням і очікуваних втрат від несприятливих цінових змін.

Вибіркове хеджування можна розглядати як один із способів зниження можливих втрат. Інший спосіб -- страхувати ризики тільки після того, як курси або ставки змінилися до певного рівня. При цьому вважається, що зниження відповідних цін (курсів, ставок) до певного рівня організація може витримати без загрозливих для її становища наслідків.

В залежності від видів похідних цінних паперів, що використовуються для нейтралізації ризиків зміни ринкових цін, розрізняють наступні форми хеджування:

а) з використанням ф'ючерсних контрактів;

б) з використанням опціонів;

в) з використанням операцій «своп».

Хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів характеризує засіб нейтралізації ризиків за операціями на товарній або фондовій біржі шляхом укладення протилежних угод.

Ф'ючерсний контракт (угода) - угода на купівлю або продаж активу на біржах за умов його оплати за узгодженою ціною через певний період часу після укладення контракту. Тобто це угода на купівлю-продаж активу за цінами, що діють на момент укладання угоди, і з постачанням та оплатою активу в майбутньому. Ф'ючерсні контракти укладаються не з метою купівлі або продажу реального активу, а з метою страхування (хеджування) від коливання цін, або з метою отримання прибутку в результаті зміни цін. Тому практично за всіма випадками зобов'язання за ф'ючерсними контрактами виконуються шляхом уплати або отримання різниці в ціні, а не шляхом постачання реального активу. Ф'ючерсні контракти широко використовуються на ринках тих товарів (активів), для яких характерні значні коливання цін.

Логіка хеджування за ф'ючерсними контрактами полягає в тому, що якщо організація понесе втрати внаслідок зміни цін к моменту поставки активу як продавець, то отримає таку ж саму компенсацію як покупець ф'ючерсних контрактів в тому ж розмірі. Тобто, якщо організація має втрати внаслідок зміни цін в момент поставки реальних активів як продавець, то вона має виграш в тому ж розмірі як покупець ф'ючерсних контрактів на такий же обсяг активів.

Операції хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів передбачають здійснення трьох видів біржових угод:

1) купівлю (продаж) реального активу з поставкою в майбутньому періоді (форвардна угода);

2) продаж (купівлю) ф'ючерсних угод на аналогічний обсяг активів (відкриття позицій за ф'ючерсними угодами);

3) закриття позиції за ф'ючерсними угодами в момент поставки реального активу шляхом здійснення протилежної з ним операції.

Перші два види угод здійснюються на початковій стадії нейтралізації ризику коливання цін, третій - на стадії завершення.

Хеджування з використанням опціонів передбачає угоду з премією (опціоном). Ця премія платиться за право продажу або купівлі активу протягом певного періоду, що обумовлений у відповідній угоді. При використанні цього виду хеджування, також як і в попередніх видах, існує можливість опціону на купівлю (що надає право купівлі активу за певною ціною) і опціону на продаж (що надає право продажу активу за певною ціною), а також подвійного опціону (що надає право одночасно і на купівлю, і на продаж активу за узгодженою ціною). Сума, яку сплачує організація за придбання опціону, за сутністю є ціною за страхування від коливання цін. Тобто вартість опціону в такому випадку є аналогом страхового внеску (страхової премії).

Хеджування з використанням операцій «своп» застосовується для нейтралізації фінансових ризиків при операціях з цінними паперами, валютою. Основною метою використання такого виду хеджування є покращення структури активів, зобов'язань, цінних паперів, грошових коштів в різних валютах.

СВОП - (від англ. swap - обмін) - 1. тимчасова купівля з гарантією наступного продажу; 2. операції з обміну зобов'язаннями або активами для покращення їх структури, зниження ризиків і втрат, отримання прибутку; 3. одночасна обмінна операція з цінними паперами (наприклад, обмін короткотермінового цінного паперу на довготерміновий).

Отже СВОП - така торговельно-обмінна операція, за якою угода щодо купівлі (продажу) активу супроводжується контругодою на продаж (купівлю) через певний час того ж активу за такими ж або іншими умовами.

4. Психологічні аспекти управління ризиками

Основою психологічної теорії рішень є теорія корисності. При розгляді теорії корисності в процесах прийняття рішень важливого значення набуває умовний поділ людей за їх ставленням до ризику. Можливо виділити три групи людей за ставленням до ризику:

1) противники ризику;

2) нейтральні до ризику;

3) прихильники ризику.

Прийняття рішень пов'язано з вибором найбільш доцільної альтернативи з декількох. Це обумовлено обмеженістю ресурсів і наявністю безлічі варіантів прийняття рішень щодо використання таких ресурсів.

Людям часто приходиться робити вибір альтернатив, що різняться за рівнем ризику і доходності. Виділені групи людей роблять вибір альтернативи, виходячи з суб'єктивного визначення корисності доходу за відповідними альтернативами.

Корисність доходу - ступінь задоволення, яке одержує суб'єкт від отримання певного рівня такого доходу.

Противники ризику - це особи, які при виборі різних альтернатив будуть надавати перевагу більш гарантованому результату ніж тим альтернативам, де рівень ризику вище, однак і вище очікуваний дохід (прибуток).

У таких людей відносно низька гранична корисність доходу, а, відповідно, і має місце від'ємний нахил кривої граничної корисності доходу.

Граничну корисність доходу (МU) можливо визначити за формулою:

де ДU - зміна корисності доходу;

ДI - зміна доходу, грош.од.

У людей, що є противниками ризику, на кожну додаткову одиницю збільшення доходу приходиться все менше збільшення його корисності (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка граничної корисності доходу людини, що є противником ризику: MU - гранична корисність доходу; I - дохід.

Оскільки люди цієї групи відхиляють альтернативи з певним рівнем ризику на користь гарантованого результату, очікуваний дохід (прибуток) таких людей внаслідок вибору ними альтернатив не є максимальним.

Гранична корисність доходу, що зменшується, у таких людей розвиває антипатію до ризику. Несхильність до ризику є типовою рисою багатьох людей. Вони можуть обрати альтернативу з підвищеним рівнем ризику, якщо їм запропонують певну компенсацію.

Нейтральна до ризику людина при виборі альтернативи керується максимальним значенням очікуваного доходу (прибутку). Такі люди можуть обирати ризиковані альтернативи, якщо за ними очікуваний прибуток (дохід) є максимальним. Для таких людей гранична корисність доходу є постійною, оскільки кожна додаткова одиниця доходу в рівній мірі збільшує корисність цього доходу (рис. 3).

Рис. 3. Динаміка граничної корисності доходу людини, що нейтральна до ризику

У людей, які нейтральні до ризику, немає психологічної залежності, що пов'язана з ризиком. З точки зору управління ризиком рішення цього типу людей є правильними і оптимальними.

Прихильники ризику - особи, які при виборі альтернативи будуть схильні обирати ту, що пов'язана з ризиком, але за якою можливе отримання максимально можливого доходу (прибутку) .

Можливий дохід (прибуток) не слід плутати з очікуваним.

У таких людей відносно висока гранична корисність доходу, а, відповідно, і має місце позитивний нахил кривої граничної корисності доходу. Тобто, на кожну додаткову одиницю доходу має місце більш значне збільшення її корисності (рис. 4).

Рис. 4 Динаміка граничної корисності доходу людини, що є схильною до ризику

Такі люди отримують задоволення від азартних ігор і ризикових ситуацій. Однак такі альтернативи пов'язані з більшою можливістю втрат. Очікуваний дохід (прибуток) за обраною такими особами альтернативою, не є максимальним.

До того ж, тип людини за ставленням до ризику можна визначити й виходячи з наступних правил:

якщо очікувана корисність доходу М(U) менше корисності очікуваного доходу U(M(I)), то людина є противником ризику;

якщо М(U) = U(M(I)) - людина нейтральна до ризику;

якщо М(U) > U(M(I)) - людина схильна до ризику.

Очікувану корисність доходу М(U) не слід плутати з граничною корисністю МU.

Очікувана корисність доходу (М(U)) визначається за формулою математичного очікування:

де Ui - корисність доходу за і - м результатом;

Pi - імовірність настання і - го результату, частки од.;

n - кількість можливих результатів.

Очікуваний дохід (M(I)) також визначається за формулою математичного очікування:

де Іі - дохід, що буде отриманий при настанні і - ї події, грош.од.;

Pi - імовірність настання і - ї події, частки од.;

n - кількість можливих подій.

Щодо всіх типів людей функція корисності доходу має властивість росту одночасно зі збільшенням доходу.

В умовах ризику поведінка осіб ґрунтується на наступних принципах:

Ш споживачі мають послідовний ряд вподобань;

Ш ці вподобання залежать від кількісної цінності, що називають «корисністю», кожної альтернативи;

Ш при відсутності чинника ризику споживач обере ту альтернативу, що принесе йому найбільшу корисність;

Ш в умовах ризику споживач обере ту альтернативу, за якою най

Ш більшою є очікувана корисність.

Размещено на Allbest.ru

...