Сутність та види інновацій
Сутність та основні види інновацій. Фактори, що впливають на розвиток інноваційного процесу. Державна підтримка інноваційної діяльності в Україні та світі. Стратегія активного втручання держави, опосередкованого регулювання в інноваційній сфері.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.09.2016 |
| Размер файла | 171,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Контрольна робота
По курсу: «Інноваційний менеджмент»
На тему: «Сутність та види інновацій»
1. Сутність та види інновацій
В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми -- усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає». На думку А. Пригожина, «нововведення -- це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший». Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект.
Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають:
· стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);
· стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);
· специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.
Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін.
На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе».
Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.
Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.
Інноваційний процес -- це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва).
Інноваційний процес -- це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці -- від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.
Сутність кооперації в науці, як і в матеріальному виробництві, полягає в одночасності зусиль, без яких необхідний результат не може бути досягнутим.
Ефект кооперації дослідників в інноваційній сфері полягає в тому, що зі збільшенням кількості вчених
по-перше, з'являється можливість зібрати й опрацювати значний обсяг наукової інформації;
по-друге, з'являється велика кількість різноманітних точок зору на вирішення науково-технічних проблем і зростає ймовірність прийняття правильного рішення;
по-третє, легше розподіляти обов'язки відповідно до особистих здібностей і можливостей науковців.
Проте зростання кількості членів колективу ускладнює процес організації взаємодії і управління, знижує відповідальність індивіда за результати роботи.
Подальший розвиток кооперації супроводжується розподілом наукової праці, коли вчені спеціалізуються на вивченні певної категорії об'єктів: фізичних, хімічних, економічних, історичних тощо (предметний розподіл праці).
Інноваційний процес поділяється на окремі етапи, види діяльності та стадії, як-от: фундаментальні та прикладні дослідження, проектно-конструкторські розробки, освоєння нововведення у виробництві й експлуатації. Це призводить до дискретності інноваційного циклу, коли окремі результати не знаходять довгий час свого застосування на наступних стадіях.
Слід зазначити, що на відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується:
* високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;
* неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;
* необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;
* залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.
Потреба в інноваційному процесі формується під впливом такої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною ситуацією в розвитку суспільства. Започатковує інноваційний процес настанова на зміну ситуації або її вдосконалення.
Розрізняють три види інноваційного процесу
* простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);
* простий міжорганізаційний (товарна форма);
* розширений.
Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника -- піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.
Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:
1) створення інновації та її поширення;
2) дифузія нововведення.
Поширення інновації -- це інформаційний процес, форма і швидкість якого залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично використовувати. Справа в тому, що суб'єкти господарювання, діючи в реальному економічному середовищі, виявляють неоднозначне ставлення до пошуку та впровадження нововведень.
Дифузія інновацій -- це процес передавання (трансферту) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів. Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації -- це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії інновацій може здійснюватись як по міжфірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах.
2. Державна підтримка інноваційної діяльності в Україні і світі
Науково-обгрунтовано і теоретично доведено, що соціально-економічний розвиток країни можливий при переході від інвестиційного, як правило, екстенсивного до якісно нового, ефективного інноваційного типу розвитку, який базується на прискоренні техніко-технологічного оновлення виробництва, його інтенсифікації, удосконаленні процесів організації та стимулювання праці, форм і методів господарювання, їх спрямування на економію живої та уречевленої праці, зниженні матеріало- та енергомісткості виробництва, підвищенні його рентабельності та прибутковості. Це не лише збільшує джерела фінансування, але й відкриває можливості досягнення оптимального співвідношення між виробництвом, нагромадженням, споживанням та глибоких радикальних змін у житті, праці всього суспільства. Визначальним фактором розвитку економіки і суспільства, в цілому, є технологічний спосіб виробництва.
Погіршення економічного стану є стимулом до інноваційної діяльності, так як у період економічної кризи суб'єкт господарювання від стратегії максимізації прибутку переходить до стратегії мінімізації ризиків. Це пояснюється тим, що ризики вкладання капіталу в інновації є меншими за ризики вкладання у стару технологію чи продукцію. Зрозуміло, що нововведення пов'язані з ризиком, але відмова від них є ще більш ризикованою. Крім того, бути конкурентоспроможним можливо за рахунок менших ніж у конкурента цін, або за рахунок більш високої якості наданих послуг чи виготовлених продуктів. Оскільки в ціну входить собівартість продукції, то зменшувати її можливо лише до певної межі. А збільшувати якість продукції, послуг можливо за рахунок інновацій, наприклад технологічних. Відомий американський економіст П.Самуельсон відзначив, що виробники можуь бути конкурентоспроможними і підвищувати до максимуму свої прбутки, тільки знижуючи до мінімуму витрати за рахунок впровадження найбільш ефективних методів виробництва.
Досвід свідчить, що саму високу рентабельсть мають підприємства (компанії), які регулярно впроваджують нові технології і за рахунок цього підвищують свою конкурентоспроможність. Щоб усвідомити необхідність нововведень, необхідно мати уявлення про дію «технологічного розриву». Кожна технологія спочатку повільно набирає темп і прискорює рух, а потім поступово втрачає свій потенціал. Тому виникає необхідність «технологічного розриву» - переходу на нову технологію.
Спочатку, коли кошти вкладаються в дослідження нововведення, результати (успіхи) є незначними. Потім, коли до справи залучаються ключові для досягнення успіху знання, реалізовані у вигляді розробок, результати поліпшуються стрибкоподібно (Р1).
У міру насичення ринку й інвестування в продукт або процес додаткових коштів з метою їх удосконалювання, забезпечувати технічний прогрес стає дедалі важче і дорожче (Р2). Це визначає межу ефективного використання нововведення. Межа результативності є сигналом до оновлення, до пошуку технології з більш високою межею результативності, яка б дозволила бути на рівні нової технологічної хвилі .
Отже, технології, як і продукти, мають свої межі результативності. Тих, хто не усвідомлює ідеї меж на S-подібній кривій, зміни застають зненацька .
У промисловому комплексі України домінуючими є виробництва третього (46%) та четвертого (50%) технологічних укладів (сировинні галузі промисловості, важке машинобудування, виробництво і прокат сталі, суднобудування, кольорова металургія, деревообробна, целюлозно-паперова промисловість, органічна та неорганічна хімія).
Виробництва, що належать до п'ятого технологічного укладу (комп'ютеризація, інформатизація, сучасні галузі електротехнічної промисловості, приладобудування, ракетно-космічна техніка, будівництво високотехнологічних приладів, авіаційна, медична, хімічна, фармацевтична промисловість) та шостого технологічного укладу (мікробіологічна промисловість, наукоємна і високотехнологічна медична техніка, види діяльності, засновані на біотехнологіях, генній інженерії) не перевищує 5%. Це свідчить про те, що Україна розвивається практично без наукових розробок і це в той час, коли у розвинутих країнах до 90% приросту ВВП досягається за рахунок інновацій.
Технологічна різноукладність із переважанням елементів 3-го та 4-го укладів обумовлює низьку конкурентоспроможність продукції вітчизняних виробництв, ресурсо-витратний характер виробничих секторів економіки та їх екологіч¬ну небезпечність. Висока енергоємність ВВП та, відповідно, національного продукту України, за умов її забезпеченості власними енергоресурсами менш ніж наполовину від необхідного їх обсягу, обмежує конкурентоспроможність національної економіки та посилює її залежність від кон'юнктури світового енергетичного ринку. Саме тому державна інноваційна політика має бути спрямована на підтримку індустріальної модернізації - запровадження сучасних інтенсивних енерго- і ресурсозберігаючих технологій, розвиток наукоємних, високотехнологічних галузей та активне державне стимулювання розвитку високотехнологічного потенціалу. інновація державний втручання
На рис. показана узагальнена схема об'єктивних передумов та потреб переходу на інноваційний шлях розвитку економіки України.
Економіка України знаходиться у стані, коли економічне зростання за рахунок інвестицій не інноваційного характеру стає неможливим. Інноваційні процеси і модернізація повинні охопити науково-технічні та освітянські сфери діяльності, виробничі технології, основні фонди, механізми корпоративного управління, систему державного управління, органи виконавчої влади.
Узагальнена схема об'єктивних передумов переходу на інноваційний шлях розвитку економіки України
Таким чином, існують об'єктивні потреби впровадження інноваційної моделі структурної перебудови та розвитку національної економіки. Без цього Україна не зможе підтримувати навіть скромний 5-6% середньорічний ріст, не говорячи вже про вихід на “європейський рівень”.
Досвід економічно розвинутих країн підтверджує, що еволюційні процеси в економіці здійснюється саме через інновації. Вони зумовлюють модернізацію та структурну перебудову всієї економіки і є основним критерієм вибору шляхів розвитку суспільства.
Реалізація стратегії випереджального розвитку, як зазначено у виступі Президента України на науково-практичній конференції “Стратегія сталого розвитку та структурно-інноваційної перебудови української економіки (2004-2015)” , можлива тільки на основі утвердження ефективно працюючої інноваційної моделі.
Інноваційна модель економічного розвитку країни - це матеріалізація досягнень науково-технічного прогреяки є за собом економічного і соціального розвитку .В умовах дефіциту капіталу інноваційна моде ль розвитку є найприйнятнішою, оскільки вона базується на використанні власного інтелектуального та науково-технічного потенціалу у межах національних потреб. Основна спрямованість інноваційної моделі розвитку направлена на формування інноваційного типу розширеного відтворення національної економіки. Вона може використовуватися для окремих територій, галузей, підприємств. Може бути базовою для розширеного відтворення суб'єктів господарювання всіх форм власності на засадах використання інноваційних ідей і продуктів. Інноваційна модель, об'єднавши економічні інтереси, може формувати гнучке наукомістке виробництво та ринок інноваційних продуктів, інтегрувати спільні зусилля держави і підприємців для розробки й реалізації стратегічної інноваційної політики. Інноваційній моделі розвитку притаманні наступні властивості:
· інтелектуалізація виробничої діяльності;
· використання сучасних інформаційних технологій;
· екологічність;
· творчість кадрів;
· добробут населення.
Для розвитку та підтримки інноваційної діяльності держава має створити сприятливе інноваційне середовище, яке забезпечить формування цивілізованих ринкових відносин у сфері обігу об'єктів інтелектуальної власності, концентрацію фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах науково-технічного розвитку, створення певних організаційно-правових умов для інноваційного підприємництва. Державна підтримка є об'єктивною передумовою нововведень, оскільки ринок не завжди може створити умови, при яких суб'єктам господарювання може бути вигідна і доступна безперервна інноваційна діяльність.
Державне регулювання інноваційної діяльності реалізується через цілеспрямований вплив органів державного управління на поведінку учасників ринкових відносин за допомогою прямих та опосередкованих механізмів правового та економічного регулювання з метою підвищення їх інноваційної активності, що в цілому має забезпечувати конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращувати екологічну ситуацію, сприяти розвитку венчурного підприємництва тощо.
Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:
- визначення, підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;
- формування і реалізації державних, галузевих, регіональних,місцевих інновац. програм;
- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;
- захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;
- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;
- стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;
- встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;
- підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.
Найважливішим напрямом державного регулювання в інноваційній сфері є формування фінансових і законодавчих механізмів підтримки інноваційних технологій і підприємництва у сфері науки й науково-технічної діяльності.
За формами впливу ці механізми розподіляються на:
· прямі (цільові комплексні програми, державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, централізовано встановлені ціни, нормативи якості та сертифікації технологій та продукції, нормативно-правові акти щодо обмеження та заборони виробництва певних видів продукції, державні бюджетні витрати, ліміти);
· опосередковані (рівень оподаткування та система податкових пільг, методи нарахування амортизації, регулювання цін, плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги, митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови обміну валют);
· змішані.
Залежно від засобів, механізми державного регулювання можуть бути:
· Залежно від засобів, механізми державного регулювання можуть бути:
· правові (прийняття законів і законодавчих актів щодо охорони інтелектуальної власності та правове регулювання її трансферу, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю);
· адміністративні (чи пряме управління з боку держави - заборона, дозвіл, примус);
· економічні (прогнозування, планування, економічне програмування, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, як заробітна плата, собівартість, прибуток, ціна тощо).
Залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні, поєднання механізмів прямого й опосередкованого регулювання, а також правових, адміністративних і економічних методів може бути різним. З розвитком ринкової економіки застосування опосередкованого регулювання значно збільшується і водночас зменшуються можливості прямого втручання держави в інноваційні процеси.
Швидке зростання витрат при здійсненні інноваційної діяльності є однією із основних причин підвищення ролі держави в цій сфері. Реалізація всіх етапів інноваційного процесу, від фундаментальних розробок до практичного впровадження новації, в багатьох найбільш комерційно перспективних областях науки і техніки пов'язана із значними витратами і часто може бути ефективною лише за наявності державної підтримки.
Механізм державної підтримки інноваційної діяльності має три загальні складові, що є характерними майже для всіх країн:
· система державної підтримки науково-технічної діяльності;
· стимулювання нововведень прямими (різні форми та джерела фінансування) та опосередкованими (непрямими) методами;
· підтримка інноваційного підприємництва.
Заходи в області поширення науково-технічних знань є важливою складовою загальної науково-технічної політики індустріальних країн, яка орієнтована на забезпечення процесу впровадження результатів досліджень і розробок у виробництво і наступне поширення їх в економіці. Сучасна держава відіграє важливу роль в області формування загальної науково-технічної культури суспільства.
Необхідною умовою активізації інноваційного розвитку країни є аналіз світового досвіду управління інноваційними процесами для вироблення власного механізму регулювання нововведеннями з урахуванням специфіки і особливостей національної економіки. Це означає, що Україні слід обрати такі напрями розробки "високих" технологій, для реалізації яких у державі вже створено реальні передумови та існує відповідний науково-технічний потенціал виходу на передові позиції світової науки і техніки. Для України такими напрямами є матеріалознавство, зварювальне виробництво, аерокосмічна галузь, енергетичне машинобудування, верстатобудування, хімічна промисловість.
До механізмів державного регулювання в науково-технічній діяльності належать кредити, податкові та амортизаційні пільги, інформаційно-консультативна підтримка, антимонопольне законодавство, зовнішньоекономічні преференції тощо.
Державне фінансування може бути надане великим, середнім і малим підприємствам на різних етапах інноваційної діяльності, особливо на перших, що пояснюється високою невизначеністю її результатів, труднощами в оцінюванні умов беззбитковості та терміну окупності нововведень, високою капіталомісткістю.
При здійсненні стратегії активного втручання держава признає наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність головними факторами економічного росту національної економіки. Як правило, вибір даної стратегії передбачає зміни в законодавстві та в зовнішній політиці держави.
Так в Японії, яка керується даною стратегією, спостерігаються тісні зв'язки між органами державного управління і товаровиробниками, які виступають єдиним фронтом у світовому господарському просторі. Держава не тільки виконує орієнтаційні функції, але й відіграє активну роль в організації і фінансуванні багатьох важливих програм і проектів, реалізація яких вносить значний вплив у розвиток національної економіки. В Японії дозволяється у перший рік виробництва окремих особливо важливих виробів мати до 25% вартості такої продукції за рахунок амортизаційних відрахувань.
Стратегія опосередкованого (децентралізованого) регулювання - більш складний механізм участі держави в науковій та інноваційній сферах. Вплив держави на наукову та інноваційну діяльність здійснюється у найважливіших напрямах. Держава створює інноваційну інфраструктуру, пропонує економічній сфері до впровадження створені в державному секторі науково-технічні новації, виділяє державні ресурси для створення початкового попиту на нововведення, які знаходять подальше поширення в національній економіці. При здійсненні цієї стратегії використовуються податкові пільги та інші стимули наукової та інноваційної активності. На відміну від стратегії активного втручання, при якій провідна роль у виборі пріоритетів науково-технічного розвитку належить державі, в стратегії децентралізованого регулювання на перший план в науково-технічній та інноваційній діяльності виходять суб'єкти господарювання, а держава намагається створити їм сприятливі правові; економічні та інші умови для цієї діяльності.
Змішана стратегія використовується в країнах, де в економіці значну частину складає державний сектор, і держава зацікавлена у підтримці високого експортного потенціалу галузей цього сектору. В даному випадку по відношенню до державних підприємств держава використовує стратегію активного втручання, а до інших - стратегію децентралізованого регулювання. Змішана стратегія підтримки інноваційної діяльності характерна для Швеції.
У розвинених країнах світу стимулювання інноваційних процесів здійснюється шляхом прямого впливу держави на перебіг господарської діяльності та наданням опосередкованої підтримки нововведенням. У США має місце система різноманітних пільг для малих інноваційних структур, зокрема, кредитування сплати податків на інвестиції, звільнення фірм малого інноваційного бізнесу від податку на аренду, дозвіл на прискорену амортизацію, всі капітальні вкладення в науково-дослідні роботи вважаються поточними витратами і списуються відразу на собівартість. І, як наслідок, приблизно 80% усіх світових інновацій створюються в США. Витрати у цій країні на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) перевищують витрати Англії, Франції, Німеччини та Італії разом узятих і складають більше половини витрат на НДДКР усього капіталістичного світу. В США продається 90% нових товарів і лише 10% - старих, що надійшли на ринок 5 років тому.
У Німеччині, Іспанії та Італії додатково до низьких ставок податків упроваджують спеціальні системи заохочування ризикових проектів.
У Франції діють високі податки для всіх і різні спеціальні стимули інноваційного підриємництва.
У Туреччині значні пільги мають нерезеденти, які вкладають кошти в інноваційні проекти, що реалізуються у пріоритетних секторах економіки та відсталих регіонах. Зокрема на 20% може бути знижене мито для таких суб'єктів господарювання, ставка оподаткування прибутку - на 20 - 70 %, земельні ділянки надаються безоплатно, на суму, що дорівнює половині загальної вартості інноваційних інвестицій, запроваджено практику надання пільг із сплати податку на додану вартість і тарифів на електроенергію
В Ірландії основними інструментами стимулювання нововведень є пільгове оподаткування та система державних субсидій на купівлю основних засобів, землі, устаткування, нових технологій, розвиток інфраструктури, будівництво, на підвищення кваліфікації кадрів, наймання інструкторів і технічних радників, на розвиток виробництва та дослідження щодо створення нових продуктів і підвищення ефективності виробництва. Субсидії надавалися Агенством промислового розвитку, яке оцінювало кожен проект за низкою критеріїв .
Отже, досвід передових країн свідчить, що найкращих результатів досягнуто у тих державах, де основними напрямами впливу урядових органів на інноваційні процеси є фінансово-кредитне регулювання, стимулювання, організаційно-правова підтримка інноваційної діяльності.
Для країн пострадянського простору з переходом до ринкових відносин актуальними є задачі розвитку та підтримки інноваційної діяльності. Україна і Росія завжди були багатими талановитими «кулібіними», «лівшами», знаменитими інженерами та вченими. Але сьогодні Україна не належить до переліку високорозвинених країн світу. У той же час Китай ще три десятиліття назад не мав значних науково-технічних досягнень, не покращила стан наукових галузей і так звана «культурна революція». Але у результаті структурних та якісних перетворень, комплексного інноваційного розвитку за останні 20 років Китай перетворився у сучасну розвинену країну.
У Японії також була відсутня суто науково-дослідна база на зорі «японського чуда», інноваційний характер якого є очевидним, проте японці мали розвинуту базу промислового шпигунства, потенціал якої змогли використати надзвичайно інноваційно.
В Україні на найвищому державному рівні визначено пріоритетність інноваційного розвитку національної економіки. Інноваційний розвиток наразі стає не лише «національною економічною ідеєю», а й тактикою державної економічної й соціальної політики.
На сьогодні в Україні створена нормативно-правова база інноваційної діяльності, яка вміщує понад 80 нормативно-правових документів, основна спрямованість яких - створення сприятливих умов для активізації інноваційної діяльності та сталого економічного зростання. Але за якістю вони поступаються законодавчій базі економічно розвинених країн, оскільки в цих документах відсутній системний підхід щодо підтримки та стимулювання інноваційних процесів, визначення основних преференцій для суб'єктів інноваційної діяльності. Основні напрями стимулювання та підтримки нововведень визначені документами, зокрема:
· Укази Президента та Послання до Верховної Ради ("Про Національну раду з інноваційного розвитку України", «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки», “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2012 році”);
· Господарський Кодекс України;
· Закони України (“Про інноваційну діяльність”, "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій", "Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій", “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, "Про наукову і науково-технічну діяльність“;
· Постанови Верховної Ради (“Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України”, “Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні”, «Про Концепцію розвитку національної інноваційної системи»);
· Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Назустріч людям”, "Український прорив: для людей, а не політиків“, Державна цільова економічна програма "Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009-2013 роки";"Концепція розвитку національної інноваційної системи", постанова «Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів» та інш.
Господарським кодексом України (стаття 328) визначено, що держава регулює інноваційну діяльність шляхом:
· визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики;
· формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;
· створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;
· створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.
Головною метою державної інноваційної політики відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.
Основними принципами державної інноваційної політики є:
· Формування нормативно правової бази у сфері інноваційної діяльності.
· Підтримка інноваційної діяльності (здійснення сприятливої кредитної, податкової та митної політики у цій сфері).
· Визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку.
· Створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу.
· Забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності.
· Підтримка підприємців у науково-виробничій сфері.
· Підтримка міжнародної науково-технологічної кооперації, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок.
· Сприяння розвиткові інноваційної структури.
· Інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності.
· Підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.
Принципи державної інноваційної політики залежать від економічної ситуації, яка склалась у країні, особливостей економіко-правового регулювання економічних відносин, соціально-економічного розвитку.
Пріоритетні напрями розвитку - це тематичні сфери науки і техніки, які мають першочергове значення для досягнення перспективних і поточних цілей соціально-економічного розвитку. Вони формуються під впливом національно-економічних, політичних, екологічних та інших чинників.
Пріоритетні напрями реалізуються у вигляді важливих міжгалузевих проектів і програм зі створення, освоєння та поширення технологій, що здатні кардинально змінити технологічний базис економіки.
Законом України “Про cтратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” визначені cтратегічні пріоритетні напрями, а саме: машинобудування, приладобудування, новітні ресурсозберігаючі технології, нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації тощо. Там же зазначено, що розвиток людського потенціалу, економіки і природного середовища є особливим пріоритетом в Україні.
Основною метою Концепції розвитку національної інноваційної системи (2009 року) визначено створення умов для підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників для покращення добробуту людини та забезпечення стабільного економічного зростання. Ця мета може бути досягнута шляхом:
* технологічної модернізації національної економіки,
* підвищення рівня їх інноваційної активності,
* виробництва інноваційної продукції,
* застосування передових технологій і методів організації та управління господарською діяльністю.
У документі визначені основні засади формування та реалізації збалансованої державної політики з питань забезпечення розвитку НІС, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Строк реалізації Концепції - до 2025 року.
Вона фіксує платформу, яка забезпечуватиме програмоване створення в Україні конкурентоспроможного на світовому ринку товару за рахунок упровадження трьох системних нововведень, а саме:
* ринковий підхід до організації інноваційної діяльності, результативність якої визначається отриманим прибутком, а не вкладеними зусиллями;
* вимога термінового переходу в державному управлінні інноваційною сферою від галузевих до функціональних засад;
* капіталізація інтелектуальної власності як механізму збільшення вартості основних фондів суб'єктів господарювання та стимулювання суспільства до розширеного відтворення інтелектуального капіталу нації.
Складовими НІС є підсистеми державного регулювання, освіти, генерації нових знань, інноваційної інфраструктури, а також виробництва продуктів і послуг. Прийняття Концепції має прискорити формування умов для ефективної діяльності суб'єктів, які створюють та/або сприяють створенню та поширенню нових знань і технологій, а також здійснюють їх комерційну реалізацію. Це, в свою чергу, призведе до здійснення цілеспрямованих структурно-функціональних змін в економіці і до збільшення частки інноваційного фактору в прирості ВВП, яка має досягти не менше як 30 % загального обсягу приросту ВВП.
Закон України “Про інноваційну діяльність”, основною спрямованістю якого є активізація інноваційних процесів та створення законодавчої бази для економічного стимулювання розвитку в Україні інноваційних структур, впровадження інноваційної моделі розвитку, як це не парадоксально, набрав чинності лише 8 серпня 2002 року. До цього в Україні не існувало системного правового регулювання інноваційної діяльності.
Згідно зі ст.21 початкової редакції цього Закону оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності повинно було здійснюватися таким чином: 50% ПДВ за операціями з продажу товарів, пов'язаних з виконанням інноваційних проектів та 50% прибутку, одержаного від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної діяльності. Крім того, інноваційним підприємствам цим Законом було визначено додаткові заходи щодо фінансової підтримки суб'єктам інноваційної діяльності, а саме:
· щорічна 20 % норма прискореної амортизації основних фондів групи 3, яка сприяла б швидкому накопиченню коштів для заміни застарілого обладнання і технологій;
· 50%-е зменшення діючої ставки земельного податку;
· безмитне ввезення до України необхідних для виконання пріоритетного інноваційного проекту сировини, устаткування, обладнання, комплектуючих, які не виробляються в Україні;
· повне безвідсоткове кредитування пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України чи коштів місцевих бюджетів;
· компенсація відсотків (повна чи часткова), сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;
· надання державних гарантій комерційним банкам, які здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;
· майнове страхування реалізації інноваційних проектів відповідно до Закону України "Про страхування".
Але дія визначених Законом України “Про інноваційну діяльність” преференцій щорічно, починаючи з 2003 року, призупинялася законами про Державний бюджет України на відповідний рік. Передбачені пільги так і залишилися на папері, що, безперечно, негативно вплинуло на розвиток інноваційних процесів, впровадження інноваційної моделі структурної перебудови вітчизняної економіки.
Крім недосконалої нормативно-правової бази чинниками, що гальмують інноваційні процеси в нашій державі, є відсутність фінансування, високі кредитні ставки банківських установ, значні витрати, пов'язані з нововведеннями. Отже, заходи державного регулювання інноваційної діяльності мають бути спрямовані на всебічне заохочення підприємництва та приватної ініціативи. У різних країнах державне регулювання інноваційної діяльності незалежно від рівня і специфіки реалізуються за напрямами, які пов'язані з фінансуванням, поширенням технічних знань і конкуренцією.
Велике значення для відновлення економіки України на сучасному етапі відіграють механізми державного регулювання, складовою частиною яких є система оподаткування. Країна має виконати невідкладні завдання у сфері розвитку інноваційної та науково-технічної діяльності. Їх реалізація позитивно впливатиме як на досягнення економічної стабілізації, так і на забезпечення економічного розвитку на новій технологічній і технічній основах.
Реалізація інноваційної політики дозволить максимально задовольняти розумні потреби суспільства і при цьому раціонально витрачати обмежені виробничі ресурси. Цього можна досягнути завдяки забезпеченню інноваційного розвитку усіх сфер соціальної та економічної діяльності.
Література
1. Ілляшенко С. М. Інноваційний менеджмент : підручник / С. М. Ілляшенко. - Суми : Університетська книга, 2010. - 334 с.
2. Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент : навч. посіб. / Н. В. Краснокутська. - К. : КНЕУ, 2003. - 504 с.
3. Управління інноваційною діяльністю в умовах глобалізації : монографія / [М. А. Латинін, С. В. Майстро, В. Ю. Бабаєв та ін.] ; за заг. ред. д.держ.упр., проф. М. А. Латиніна. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2012. - 312 с.
4. Геєц В. М. Інноваційні перспективи України / В. М. Геєц, В. П. Семиноженко. - Х. : Константа, 2006. - 272 с.
5. Глазьев С. Ю. Теории долгосрочного технико-экономического развития / С. Ю. Глазьев. - М. : ВлаДар, 1993 . - 223 с.
6. Дежина И. Г. Государство, наука и бизнес в инновационной системе России / И. Г. Дежина, В. В. Киселева. - М., 2007. - 184 с.
7. Керівництво з управління інноваційними проектами і програмами організацій : монографія / Переклад на українську мову під редакцією проф. Ф. О. Ярошенка. - К. : Новий друк, 2010. - 160 с.
8. Моргунов Е. В. Национальная (государственная) инновационная система: сущность и содержание / Е. В. Моргунов, Г. В. Снегирев // Собственность и рынок. - 2004. - №7. - С. 10-21.
9. Онікієнко В. В. Інноваційна парадигма соціально-економічного розвитку України / В. В. Онікієнко, Л. М. Ємельяненко, І. В. Терон ; за ред.. В. В. Онікієнка. - К. : РВПС НАН України, 2006. - 480 с.
10. Самарский А. О. Концепции технологических укладов и о некоторых перспективах капитализма / А. О. Самарский // Пропаганда. - Режим доступу : http://propaganda-journal.net/773.html
11. Синергия пространства: региональные инновационные системы, кластеры и перетоки знания / отв. ред. А. Н. Пилясов. - Смоленск : Ойкумена, 2012. - 760 с.
12. Стандарты управления проектами. - Режим доступу : http://info.pm-club.org/standarty/55-2008-04-07-10-45-09?format=pdf
13. Яковлєв А.І. Управління інвестиційною та інноваційною діяльністю на основі проектного аналізу. Навч. посібник. - К.: Вид-во УАДУ, 1998. - 120 с.
14. Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. -- К.: Заповіт, 1996. -- 284 c.
15. Бетухина Е., Пойсик М. Мировая практика формирования научно-технической политики. -- Кишинев, 1990. -- 211 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Комплексний підхід до аналізу інноваційної діяльності підприємства та оцінку ефективності інновацій та його основні етапи. Оцінка інноваційного процесу підприємства на основі врахування економічного та неекономічних ефектів від запровадження інновацій.
реферат [951,1 K], добавлен 24.11.2010Значення формування активної інноваційної політики держави. Організаційно-економічні особливості інноваційної діяльності, її основні складові. Ринок інновацій та шляхи його розвитку. Проблеми інноваційного розвитку в Україні та шляхи їх вирішення.
реферат [27,4 K], добавлен 07.11.2009Сутність поняття "інновація". Функції інновації. Дослідження спонукальних мотивів впровадження управлінських інновацій господарюючими суб’єктами України. Аналіз факторів, що впливають на управлінські інновації.
курсовая работа [53,2 K], добавлен 06.09.2007Поняття і сутність інновацій та інвестування. Інноваційна діяльність, маркетингові дослідження при інноваціях. Оцінка ефективності інновацій, аналіз беззбитковості та оцінка ризиків. Сутність інноваційного менеджменту, інвестиційний проект та цикл.
курс лекций [248,4 K], добавлен 04.10.2013Середовище організації, як простір для реалізації нововведень. Функції інноваційного менеджменту. Формування й оцінка інноваційного потенціалу, реалізація інноваційної стратегії. Мотивація інноваційної діяльності на прикладі вітчизняних підприємств.
курсовая работа [63,3 K], добавлен 04.12.2010Інноваційна стратегія, менеджмент інновацій, їх суть і взаємозв'язок. Державне регулювання інноваційної діяльності в економіці України. Формування інноваційної стратегії впровадження нової конструкції пружної муфти та докази її економічної ефективності.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 04.07.2010Організаційні структури і фактори впливу інноваційного менеджменту. Вибір організаційних форм інноваційної діяльності. Види інноваційних стратегій. Інноваційна роль експлерентів. Методи експертизи інноваційних проектів, оцінка їх економічної ефективності.
курс лекций [55,9 K], добавлен 13.03.2010Розвиток підприємництва як необхідна умова розвитку держави. Підприємницька діяльність в Україні, етапи розвитку та вплив на неї різних факторів. Сутність та види, ознаки та суб'єкти підприємництва. Поняття менеджменту підприємницької діяльності.
реферат [115,8 K], добавлен 23.02.2009Поняття інновацій та їх характеристика. Реінжиніринг як фундаментальне переосмислення бізнес-процесів компаній, його базові види. Реінжиніринг як важливий напрям інноваційної діяльності. Етапи його впровадження та приклади застосування за кордоном.
контрольная работа [296,5 K], добавлен 17.05.2010Вплив інноваційної діяльності на різні сторони життєдіяльності суспільства. Поняття інновації, інноваційної діяльності, інноваційного процесу. Типи шляхів економічного розвитку. Методи, функції, система управління інноваційним розвитком на макрорівні.
лекция [65,0 K], добавлен 17.11.2009Економічна сутність інвестицій та динаміка інвестування. Сутність, мета і завдання інвестиційного менеджменту. Основні поняття інвестиційної діяльності та стадії інвестиційного процесу. Регулювання інвестиційної діяльності державними органами в Україні.
курсовая работа [83,8 K], добавлен 09.01.2009Сутність зайнятості. Форми та види зайнятості. Їх характеристика. Державна політика регулювання зайнятості. Основні методи та заходи регулювання зайнятості, їх характеристика та особливості застосування в різних економічних системах. Зарубіжний досвід.
курсовая работа [70,7 K], добавлен 17.03.2007Зміст та еволюція інноваційно-підприємницьких теорій. Життєвий цикл інновацій, оцінка ефективності інноваційної діяльності. Особливості сучасних інноваційних процесів в Україні, механізми її регулювання та стан фінансування у наукові нововведення.
курсовая работа [430,8 K], добавлен 15.05.2012Особливості інноваційного процесу і конкретні управлінські дії по його вдосконаленню. Стратегія діяльності фірми. Типи інноваційної стратегії. Організаційні структури і управління нововведеннями. Забезпечення зв'язку досліджень і розробок з виробництвом.
статья [1,9 M], добавлен 11.02.2010Види та функції стратегій інноваційної діяльності в управлінні підприємством. Особливості та діагностика ефективності використання інноваційних стратегій в управлінні. Практичні рекомендації щодо використання інноваційної діяльності на підприємстві.
курсовая работа [61,7 K], добавлен 14.08.2011Проблема визначення економічного ефекту та система показників оцінки загальної економічної ефективності інновацій. Індекс рентабельності інновацій, визначення патенту, ліцензійна угода з періодичними платежами (роялті), особливості методу дисконтування.
контрольная работа [41,9 K], добавлен 19.08.2009Сутність стратегічного потенціалу, його характерні риси і види. Характеристика методичних та організаційно-економічних засад формування стратегічного потенціалу. Основні етапи стратегічного планування компанії. Стратегія як основа діяльності компанії.
контрольная работа [41,5 K], добавлен 21.04.2015Зайнятість як соціально-економічна категорія. Її принципи, структура, види, фактори та основні риси. Регулювання зайнятості населення. Механізм регулювання ринку робочої сили. Державна політика зайнятості. Регулювання попиту і пропозиції робочої сили.
реферат [36,7 K], добавлен 13.08.2009Мета організації інноваційної діяльності. Завдання менеджерів щодо впровадження новацій для підвищення конкурентоспроможності, зміцнення ринкових позицій, забезпечення розвитку підприємства. Наукова, технічна та виробнича стадії інноваційного процесу.
реферат [146,0 K], добавлен 20.05.2011Оцінка інноваційних проектів та визначенням ступеня впливу їх на добробут власників або інвесторів. Відмінність фінансового та економічного підходів до оцінки проекту, фактори впливу. Матриця економічної ефективності та привабливості інновацій.
контрольная работа [1,3 M], добавлен 19.08.2009
