Основи управління інноваціями

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут заочного і дистанційного навчання

Кафедра менеджменту

Контрольна робота з дисципліни: «Управління інноваціями»

Виконав:

студентка групи МА-V-1з

Мартинюк К.В.

Перевірив:

Навроцька Тамара Анатоліївна

Київ - 2016

Зміст

1. Поняття організації інновацій

2. Інвестиційний ризик

3. Формування конкурентних переваг

Список використаних джерел

1. Поняття організації інновацій

Поняття «організація інновацій» характеризує способи упорядкування і регулювання дій окремих особистостей і автономних груп працівників, орієнтованих на досягнення деяких цілей по утворенню та реалізації в соціально-культурній, науково-технічній, виробничій, економічній сферах діяльності людей інновації того чи іншого виду спрямування, різного ступеню новизни та складності, практичної цінності та ефективності шляхом спільних і скоординованих дій. При цьому інноваційна діяльність характеризується динамізмом, високими темпами морального старіння отриманих результатів і відповідно появою і реалізацією нових інновацій.

Організацію інновацій можна розглядати з різних позицій, зокрема, як:

1) Внутрішнє упорядкування тієї чи іншої системи і погоджена взаємодія частин.

2) Сукупність процесів або дій, направлених на утворення і досконалість взаємозв'язків між частинами цілого.

3) Об'єднання людей, що спільно реалізують ту чи іншу програму і досягають певних цілей, діючи на основі установлених правил та процедур.

Успішне впровадження науково-технічних нововведень із зазначеними параметрами і строками забезпечується відповідною організацією процесу впровадження на всіх стадіях циклу «дослідження - виробництво - експлуатація». Основними завданнями впровадження результатів НДДКР є:

* забезпечення процесів упровадження прогнозів, комплексних програм, перспективних і поточних планів, оперативного управління;

* збалансованість планів нової техніки з планами капітального будівництва, поставок обладнання і матеріалів;

* вибір таких організаційних форм впровадження, які найбільш відповідають завданням, що вирішуються;

* досягнення раціональних співвідношень виробничих потужностей;

* раціональне використання наукових, конструкторських, проектних, технологічних, випробувальних та виробничих потужностей;

* розвиток і підвищення ефективності роботи експериментальних дільниць, дослідницьких виробництв та дослідницьких баз;

* використання сучасних економічних відносин учасників розробки, дотримання сторонами договірних зобов'язань;

* кадрове забезпечення процесів впровадження;

* широка реклама наукових інновацій у передбачуваних сферах використання;

* створення мережі сервісного обслуговування нових інтелектуальних продуктів у споживача.

Використання традиційних і нових форм організації впровадження інновацій визначають можливість, масштаб і строк впровадження, а також технічний, економічний та соціальний ефект від інновації.

2. Інвестиційний ризик

Інвестиційні ризики можуть класифікуватися за сферами прояву, за формами інвестування і за джерелами виникнення.

Інвестиційні ризики за сферами прояву можуть бути економічними, політичними, соціальними, екологічними та іншими.

Економічний ризик пов'язаний з можливими змінами в економіці. Оскільки інвестиційна діяльність здійснюється в економічній сфері, то вона найбільшою мірою схильна до економічного ризику.

Політичний ризик пов'язаний з різними видами прояву адміністративних обмежень в умовах зміни державою свого політичного курсу.

Соціальний ризик пов'язаний з можливістю виникнення страйків, здійснення під впливом працівників підприємств -- реципієнтів інвестицій незапланованих соціальних програм тощо.

Екологічний ризик пов'язаний з можливістю виникнення екологічних катастроф, стихійних лих, що можуть спричинити прямі чи опосередковані збитки об'єктам інвестування.

Інші види ризиків -- рекет, викрадення майна, спотворення інформації з боку інвестиційних і господарських партнерів.

Інвестиційні ризики за формою інвестування поділяються на ризики реального інвестування і ризики фінансового інвестування.

Ризик реального інвестування пов'язаний з невдалим розташуванням об'єкта інвестування, що споруджується, збоями в постачанні будівельних матеріалів і обладнання, істотним зростанням цін на інвестиційні товари і т. ін., що затримує введення в експлуатацію об'єкта інвестування або знижує прибуток під час його експлуатації.

Ризик фінансового інвестування пов'язаний з непродуманим вибором фінансових інструментів для інвестування, фінансовими труднощами і навіть банкрутством окремих емітентів, непередбачуваними змінами в умовах інвестування, прямим обманом інвесторів тощо.

Ризики за джерелами виникнення поділяються на систематичний і несистематичний.

Систематичний (ринковий) ризик визначається зміною етапів економічного циклу, кон'юнктурних циклів інвестиційного ринку, зміною в податковому законодавстві та іншими чинниками, що на них інвестор не в змозі вплинути при виборі об'єктів інвестування.

Несистематичний (специфічний) ризик притаманний певному об'єкту інвестування чи діяльності певного інвестора. Він може виникнути через некваліфіковане керівництво компанією -- об'єктом інвестування, посилення конкуренції в певних сегментах інвестиційного ринку, нераціональну структуру інвестованих коштів, небажані наслідки яких можна було б попередити або уникнути їх у разі ефективного управління інвестиційним процесом (проектом). інвестиційний економічний ринковий

Поділ ризику інвестиційного ринку на систематичний або несистематичний є важливим принципом у теорії ефективного інвестиційного портфеля.

3. Формування конкурентних переваг

Посилення конкурентної боротьби супроводжується появою великої кількості конкуруючих підприємств як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках, зростанням вимог ринку, що змушує підприємство увесь час розвивати свій стратегічний потенціал, шукати можливі варіанти його ефективного використання, створення нових конкурентних переваг.

Формування нових конкурентних переваг є найважливішим моментом у досягненні підприємством сталої конкурентної позиції на ринку. Механізм формування нових конкурентних переваг базується на ефективній взаємодії умов функціонування підприємства й факторів, що формують його ресурсний потенціал (інтелектуальний капітал підприємства, досвід і знання, унікальні навички, конкурентні можливості, ринкові досягнення тощо).

Прийняття рішення про формування нової конкурентної переваги відбувається у процесі моніторингу існуючих конкурентних переваг, коли виникає необхідність перекривання застарілих конкурентних переваг і тих, що перебувають на стадії спаду, новими, більш ефективними й стійкими, та виявлення можливих нових конкурентних переваг з урахуванням потреб ринку. Порядок формування нових конкурентних переваг розділяють на чотири етапи: підготовчий, проектний, впровадження нових конкурентних переваг, аналіз результатів впровадження нових конкурентних переваг (рис.3.1).

Рис. 3.1 Послідовність етапів розробки стратегії формування нових конкурентних переваг

На підготовчому етапі відбувається аналіз інформації, яка необхідна для формування нових конкурентних переваг, отриманої в процесі моніторингу, виявлення нових конкурентних переваг на базі аналізу отриманої інформації й зіставлення їх з можливостями підприємства. Наступним кроком у рамках підготовчого етапу виступає обґрунтування рішення про формування переліку нових конкурентних переваг з урахуванням їх рейтингування за значущістю для підприємства та одержуваною ефективністю й стійкістю у випадку їх реалізації та відповідності конкурентній стратегії.

На проектному етапі розробляється проект нової конкурентної переваги, де вказуються всі задіяні фахівці підприємства і їх функції у процесі формування нових конкурентних переваг. Вслід за цим проводиться оцінка очікуваної ефективності й стійкості нових конкурентних переваг у рамках проекту.

При відповідності вимогам, проект нової конкурентної переваги приймається до впровадження (третій етап). При невідповідності критеріям необхідно повернутися до першого етапу з метою отримання нової інформації за результатами моніторингу конкурентних переваг перш ніж ухвалювати рішення про формування нових.

Після впровадження нової конкурентної переваги проводиться останній, четвертий етап - визначення результатів від її реалізації. У рамках даного етапу проводиться аналіз зіставлення запланованих результатів з отриманими на основі проведення моніторингу. У випадку відповідності встановленим критеріям підприємство вживає заходів з підтримки нової конкурентної переваги. В іншому випадку провадиться аналіз проекту й виявляються слабкі місця, які необхідно усунути.

Таким чином, наведений методичний підхід до організації процесу формування нових конкурентних переваг, з урахуванням особливостей конкурентної боротьби на ринку, факторів, що впливають на ефективність та стійкість конкурентних переваг підприємства, дозволяє сформувати раціональну систему конкурентних переваг. Формування конкурентних переваг є складним і багатогранним процесом, необхідною передумовою якого є досягнення стійкого функціонування підприємства, і має безперечну практичну цінність.

Список використаних джерел

1. Азоев Г. Л. Конкурентные преимущества фирмы / Гос. ун-т управления, Нац. фонд подготовки кадров / Г. Л. Азоев, А. П. Челенков. - М.: ОАО «Тип»НОВОСТИ», 2000. - 256 с.

2. Теоретичні основи конкурентної стратегії підприємства: моногр. / за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Ю. Б. Іванова, д-ра екон. наук, проф. О. М. Тищенка. - Х.: ВД «ІнЖЕк», 2006. - 384 с.

3. Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление / Р. А. Фатхутдинов. - М.: Инфра-М, 2000. - 312 с.

4. http://library.if.ua/books/128.html

5. http://subject.com.ua/economic/innovative/14.html

Размещено на Allbest.ru