Вплив комунікативних здібностей майбутнього керівника на характер міжособистісних стосунків у колективі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив комунікативних здібностей майбутнього керівника на характер міжособистісних стосунків у колективі

У статті розглядаються такі поняття, як комунікація, що є одним з центральних у системі психологічного знання, та міжособистісні стосунки, які можуть бути реалізовані лише в спілкуванні. Комунікація об'єктивно породжується сумісною життєдіяльністю людей в системах, їх зовнішніх відносин з соціальним середовищем і внутрішньо груповими міжособистісними відносинами. Міжособистісні стосунки будуються на основі ділових і емоційних оцінок, а також переваг вибору людьми один одного. психологічний комунікація соціальний

Постановка проблеми. Досвід свідчить, що рівень професіоналізму керівників визначається не тільки їх теоретичною та практичною підготовленістю, а й умінням спілкуватися зі своїми підлеглими, тобто особистими якостями і здібностями керувати людьми. Психологічна некомпетентність керівника не тільки призводить до зниження ефективності його діяльності, складнощів у спілкуванні з підлеглими, але, в першу чергу, за неї розплачується він сам. Тому для того, щоб ефективно здійснювати свою діяльність керівники повинні володіти наукою і мистецтвом спілкування, їм необхідні знання основних закономірностей і механізмів цього процесу, його структури і форм, вони повинні вміло користуватися конкретними прийомами ефективної взаємодії і, нарешті, мати високорозвинені комунікативні здібності. Від того, наскільки розвинена в керівника педагогічного колективу здатність до управлінської комунікації, залежить: діагностика творчого потенціалу викладачів та реалізація диференційованих програм їх розвитку; стимулювання і підтримка творчих зусиль педагогів в освітньому процесі; становлення комунікативного простору взаємодії суб'єктів демократичного управління; створення ситуацій особистісного та професійного саморозвитку педагогів; морально-психологічний клімат в установі, ефективність виконання працівниками доручень і їх задоволеність своєю працею; взаємини з батьками, з органами державної влади і управління освітою, а також іншими установами.

Аналіз останніх джерел та публікацій показує, що для сучасної теорії і практики велике значення мають: філософська концепція діалогу (М. Бахтін, М. Бубер, В. Біблер); психологічна теорія особистості (Б. Ананьєв, Л. Виготський, О. Леонтьєв, О. Петровський, С. Рубінштейн); соціально-психологічні теорії співвідношення спілкування і діяльності (Б. Ананьєв, Г. Андреєва, М. Каган, Б. Ломов, С. Рубін- штейн та ін.); психолого-педагогічні концепції взаємодії в процесі навчання (І. Зимова, І. Котова, С. Смирнов, Є. Шиянов); дослідження проблем культури педагогічного спілкування, комунікативної компетентності педагога, шляхів підвищення ефективності педагогічної комунікації (А. Бодальов, Н. Бордовська, О. Даниленко, І. Ісаєв, В. Кан-Калик, Н. Кузьміна, О. Мудрик, А. Реан, В. Сластьонін, Н. Щуркова та ін.); ідеї гуманістичної особистісно орієнтованої педагогіки (М. Алексєєв, Є. Бондаревська, К. Роджерс, В. Сєриков, І. Якиманська та ін.); теорія творчого розвитку і саморозвитку (В. Андреєв). Значну роль виконує осмислення діалогу з погляду мовної культури (Л. Антропова, О. Баскаков, Ю. Жуков, М. Смирнова, В. Соколова, З. Смєлкова, Н. Колетвинова та ін.).

Виділення раніше невирішених частин загальної проблеми. Комунікативна поведінка керівника знаходить своє відображення в стилях і методах його управління. Описуючи портрет сучасного менеджера освіти, варто надати характеристику процесу комунікації і навичкам спілкування керівника педагогічного колективу. До навичок спілкування керівника школи або вузу відносять: здатність до ефективної взаємодії з вищим керівництвом, колегами, педагогами, учнями та їх батьками; здатність забезпечувати собі підтримку на кожному організаційному рівні спілкування; вміння аналізувати кожну точку зору; вміння контролювати стреси і кризові ситуації; вміння запобігати конфліктам і ефективно вирішувати їх. Саме зазначені пункти варто розглянути якомога ширше.

Ціль статті полягає у науковому обґрунтованні оптимальних шляхів формування діалогічних умінь майбутнього керівника ВПНЗ.

Виклад основного матеріалу. Важливою умовою взаємодії людей у колективі є комунікація. Поняття "комунікація" є одним з центральних у системі психологічного знання. "Комунікація - це процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виник із потреб сумісної діяльності" [7; ст.. 78].

Комунікація включає:

- обмін інформацією між суб'єктами діяльності, співробітниками в групах, а також між групами;

- здійснення сумісної стратегії діяльності, в яку входять суб'єкти спілкування;

- сприймання і розуміння людьми один одного в процесі вирішення сумісних завдань.

Інколи поняття "комунікація" і "міжособистісні стосунки" ототожнюються. Хоча ці поняття взаємопов'язані, вони не тотожні. Поняття "комунікація" має більш широкий зміст. Вона об'єктивно породжується сумісною життєдіяльністю людей в системах, їх зовнішніх відносин з соціальним середовищем і внутрішньо груповими міжособистісними відносинами. Міжособистісні стосунки будуються на основі ділових і емоційних оцінок, а також переваг вибору людьми один одного.

Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності.

Комунікація розглядається як сторона, умова діяльності або як окремий вид діяльності. Але саме завдяки комунікації або спілкуванню діяльність організовується. Під час комунікації відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Виходячи з функцій спілкування, називають три його сторони:

- комунікативну (обмін інформацією),

- інтерактивну (взаємодію)

- перцептивну (розуміння людини людиною).

Важко переоцінити важливість комунікативного спілкування в міжособистісних стосунках колективу - невербального та вербального спілкування. Шляхом аналізу міміки, жестів, інтонації, візуального контакту (очима) в діловому спілкуванні оцінюють правильність, щирість мовної інформації, наміри учасників.

"Комунікативна взаємодія людей у колективі відбувається переважно у вербальній (словесній) формі - в процесі мовного спілкування. Акт вербальної комунікації - це діалог, що складається з промовляння та слухання" [2]. Так само, як важливо уміти промовляти (існує наука - риторика) так велика увага приділяється вмінню слухати. Ділове спілкування передбачає уміння володіти як невербальною, так і вербальною комунікацією.

Інтерактивна сторона спілкування підкреслює аспекти, пов'язані з безпосередньою організацією спільної діяльності людей, їхньою взаємодією. В умовах колективу важливо не тільки обмінятися інформацією, але й організувати сумісну (спільну) діяльність, в яку кожен член групи (трудового колективу) вносить свій вклад. У багатьох колективах взаємозв'язок опосередкований загальними цілями, але діяльність індивідуальна за змістом праці. Є такі види спільної діяльності, в яких дії одного учасника неможливі без одночасних або попередніх дій інших членів групи. Очевидно, функція координації, узгодження є визначальною в організації спільної діяльності, взаємодії.

Визначальними в регуляції спільної взаємодії є "умови-фактори" діяльності та взаємодії. До них належать специфіка і складність завдань, тривалість спільної діяльності, кількісний склад трудового колективу, взаємозв'язок між членами колективу, його функціональна структура та ступінь ізольованості й автономності.

Як додаткові фактори можна виділити індивідуально-психологічні властивості членів колективу та його однорідність-різнорідність. Перший фактор - співвідношення темпераменту, інтелекту, характеру, інтересів - бере участь у регуляції ефективності спільної діяльності та міжособистісних стосунків. Але його регулятивна функція мало усвідомлюється, хоча люди констатують міжособистісні відмінності у зовнішності, поведінці, але не надають їм значення, вважаючи природними, незмінними. Другий фактор - співвідношення поглядів, оцінок, ставлення до себе партнерів, діяльності - не тільки усвідомлюється, але й реально впливає на міжособистісні стосунки та спільну діяльність. "Він регулюється такими механізмами соціальної поведінки, як: імітація (найпростіша форма відображення поведінки інших людей), навіювання (некритичне наслідування зразків поведінки інших людей), конформність (свідома зміна ціннісних орієнтацій, прийняття групових норм, очікувань та ролей, які нав'язує колектив)" [5; с.125].

Подібність і розбіжність соціальних установок породжують симпатії та антипатії між людьми, визначають рівень їх сумісності. Феномен сумісності розкриває наявність внутрішньої єдності суб'єктів спілкування. Сумісність - це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один одним за певних енергетичних витрат і значної взаємної ідентифікації. Суб'єктивна задоволеність - це головна ознака сумісності.

Міжособистісні стосунки і сумісність створюють психологічний клімат трудового колективу. Але психологічний клімат у підсумку характеризується швидше спрацьованістю, ніж сумісністю. Спрацьованість - це результат взаємодії конкретних учасників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емоційно-енергетичними затратами та задоволенням собою, партнерами та змістом роботи. Якщо спрацьованість характеризується задоволенням змістом діяльності, то сумісність - задоволенням спілкуванням. Тому психологічний клімат трудового колективу можна визначити через задоволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (керівник - підлеглі) та горизонталі (виконавці).

Комунікабельність людини характеризується легкістю входження в контакт з іншими людьми, відсутність замкнутості, ізольованості. Причому комунікабельність як якість особистості обов'язково має супроводжуватися емоційно-позитивним "планом" спілкування. Людину, яка легко вступає в контакт, в діловий зв'язок з іншими людьми, але при цьому викликає у партнерів емоційно-негативний "план" спілкування, можна назвати контактним, але не комунікабельним. На відміну від комунікабельної, контактна людина спілкується за необхідністю, в залежності від конкретних умов і обставин, її спілкування обов'язкове, вимушене.

Протилежною якістю комунікабельності є замкнутість. "За результатами проведених досліджень, психологи встановили, вимога до особистості керівника" [4; с 256]. Наприклад, керівник повинен бути високо комунікабельним людиною. Дослідження показали, що тільки конкретні рівні прояву комунікабельності супроводжуються високими результатами ефективності керівництва. Такий рівень ефективності можуть домагатися як високо комунікабельні, так і низько комунікабельні керівники - в залежності від індивідуальних здібностей підлеглих.

Там, де рівень організованості, спрацьованості колективу досить високий, низька комунікабельність його керівника є не тільки допустимою, але й навіть бажаною. Недостатньо високий рівень розвитку організованості і спрацьованості колективу зажадає від керівника прояв високої комунікабельності, постійних організаторських зусиль. Тому низька комунікабельність сама по собі не може розглядатися як негативний фактор в діяльності керівника, тим більше що сверхкомунікабельність керівника заважає роботі колективу, відволікаючи великою кількістю контактів [6, с. 211-212].

Для вивчення впливу комунікабельності особистості керівника на ефективність керівництвом колективом за виробничими і соціально-психологічними показниками, психологи вивчили близько 200 первинних колективів та їх керівників. Була висунута гіпотеза: зростання комунікабельності має надавати позитивний вплив на виробничі та особливо на соціально-психологічні показники діяльності керівників. В результаті досліджень за певними методиками і бальними оцінками виділено п'ять рівнів прояву комунікабельності керівників (за 24-х бальною шкалою):

- наднизька (замкнутість) до 4-х балів;

- низька комунікабельність - 5-9 балів;

- помірна комунікабельність - 10-14 балів;

- висока комунікабельність - 15-19 балів;

- надвисока комунікабельність понад 20 балів.

"З 200 досліджених керівників з наднизькою

комунікабельністю виявилося - 6 % керівників; з низькою - 26,5 %; помірною - 55 %; високою - 12,5 %; надвисокої - 0 %" [2]. Залежно від рівня прояву комунікабельності проявляється ефективність керівництва за двома напрямками: виробнича і соціально-психологічна. Виявилося, що високу виробничу ефективність досягають керівники, які мають 8-10 і 14-15 балів комунікабельності, а високу соціально-психологічну ефективність досягають ті, котрі мають 6-9 і 14-15 балів, в залежності від рівня організованості і спрацьованості колективу.

Культура мови серед правил пристойності, що мають найбільше практичне значення, відіграє особливу роль. Вона передбачає лінгвістичні вміння і навички, вміння підібрати для вираження своїх думок правильні і потрібні слова і побудувати з них фрази, використання словесних формул ввічливості (дякую, вибачте і т.д.), оптимальний темп мови, емоційне забарвлення слів, текстів, міміки, стилістичну і орфоепічних грамотність, багатий лексикон. Мова незв'язна, невиразна, Заштампованість не сприяє високій ефективності спілкування, не переконує і не залишає враження в душах людей.

Неприпустимим елементом промови керівника є лихослів'я. Для того, щоб навчитися добре говорити, необхідно навчитися ясно мислити, а для цього необхідно бути ерудованим, освіченою людиною, вміти переконувати, розмірковувати, аналізувати. Як сказав, Артур Шопенгауер: "Хто ясно мислить, той ясно висловлює". Потрібно володіти технікою мови, постійно поповнювати свій лексикон і практикуватися в ораторському мистецтві.

Комунікабельність - воістину щасливий дар, який полегшує життя. Підтримка іншої людини дозволяє послабити дію негативних емоцій, пом'якшити внутрішню напругу, запобігти психічний зрив. А в радісні хвилини посилити позитивні емоції, зробити почуття більш насиченими.

Некомунікабельність не тільки позбавляє людину того полегшення, яке дає нам у важких життєвих ситуаціях можливість виговоритися, відчути співчуття і емоційну підтримку, - вона збіднює життя, заважає почерпнути всі ті духовні багатства, які має в своєму розпорядженні інша людина [5, с.34].

Некомунікабельність не є незмінною властивістю. Взагалі не слід розглядати будь-які риси характеру як щось раз і назавжди дане, незмінне. Некомунікабельність можна і треба в собі долати, свідомо і наполегливо переробляти себе, йти на контакти, на пошуки друзів, співрозмовників.

І ще одна якість, яку необхідно в собі виховати - вміння відчувати настрій іншої людини, емпатії, співчуття йому. Не можна дозволяти собі затьмарювати чужу радість, треба вміти розділити чужий біль. У важку хвилину одному потрібно, щоб з ним говорили, для іншого слова нестерпні - йому хочеться, щоб поруч з ним помовчали, йому досить співчутливого погляду, теплого рукостискання. Спілкування - це складне мистецтво, воно вимагає душевної тонкощі. Якщо бесіда не виходить, прагнення до розмови не підтримується, то треба вміти відступити, не ображаючись. Складний світ чужої душі вимагає поваги, бережливої уваги. Треба бути терплячим, тактовним, і людина сама охоче піде на контакт.

Висновки. Таким чином, міжособистісні стосунки між людьми завжди вплетені в спілкування і можуть бути реалізовані лише в ньому. Комунікація виступає в трудовому колективі як спосіб об'єднання індивідів і разом з тим як спосіб їх розвитку в особистісному і професійному плані. Як позитивні, так і негативні міжособистісні стосунки реалізуються в спілкуванні. В процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями. Результат спілкування - налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії.

Перспектива подальшого дослідження полягає у тому, що існує велика кількість метонімічних перенесень, які потребують всебічного вивчення.

Література

1. Бадюл, С. Професійно-педагогічні цінності як психолого-педагогічна основа процесу становлення майбутнього вчителя початкових класів [Текст] / С. Бадюл // Рідна школа. - 2002. - № 6. - С. 14-15.

2. Батракова, З.М. Педагогічна спілкування як діалог у культурі [Текст] / З.М. Батракова // Педагогіка. - 2002. - № 4.

3. Боденко Б.Н. Социально-психологическая защищённость и компетентность в целостном поведении человека в образовательной среде / Социальные компетенции (компетентности) в образовательной программе ВПО : Материалы ХYП Всеросс. научно-метод. конф. ["Проектирование федеральный образовательных государственных стандартов и образовательных программ высшего профессионального образования в контексте европейских и моровых традиций"] ; под ред. И.А. Зимней. - М.- Уфа: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов,2007. - С. 34-39.

4. Каган М.С. О педагогическом аспекте теории диалога / М.С. Каган // сб. материалов конф. Серия "Sympjsium". - Вып. 22.-СПб., 2002. - 350 с.

5. Конецкая В.П. Социология коммуникаций [Текст]. - М. : Междунар. ун-т бизнеса и управления, 1997. - 304 с.

6. Коновалова, Е.В. Диалоговое взаимодействие в процессе обучения // Материалы XIV Всероссийской научной конференции "Мониторинг качества образования и творческого саморазвития конкурентноспособной личности". - Казань, 2006. - С. 211-212.

7. Словник базових понять з курсу "Педагогіка": навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: вид. 2-ге, доп. і перероб. // Укладач О.Є. Антонова. - Житомир: Вид-во ЖДУ імені Івана Франка, 2014. - 100 с.

Размещено на Allbest.ru