Пріоритизація науково-прикладних засобів адміністративного менеджменту з формування конкурентоспроможності у виробничій сфері

Forming of competitiveness of organizations, companies and enterprises is determined as priority of using administrative management in the production sphere on the basis of analysis of its characteristics. The forming of competitiveness involves interaction and interdependence of numerous functions and component indicators such as: product quality, product range, volume of production, efficiency of activity, development strategy and formulation methodology of market research etc.

Актуальність теми дослідження. У період реформаційних процесів набуває значення визначення пріоритетів адміністративного менеджменту у виробничій сфері, формування яких у комплексі б поєднувало всю сукупність як адміністративних, так і економічних впливів на кінцевий результат. Таким пріоритетом для виробничої сфери можна вважати формування конкурентоспроможності підприємства, оскільки конкурентоспроможність включає такі складові: конкурентоспроможність персоналу; рівень інноваційних технологій; досконалу організаційну структуру; формування позитивного іміджу; здійснення маркетингових заходів; якість продукції, показники ефективності та інші. Конкурентоспроможність відображає динамічну сукупність усіх складових виробничої діяльності у їхніх взаємозв'язках і взаємовпливах з метою досягнення цілей підприємства і визначає його перспективи.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Сучасний стан дослідження явища конкурентоспроможності носить переважно економічний характер і недостатньо вивчає основні управлінські впливи на її формування в сучасній економіці України. Ситуація, яка склалася у виробничій сфері, потребує поєднання адміністративних і конкурентних чинників, що забезпечувало б формування адекватних потребам механізмів конкурентоспроможності в реальних умовах і відповідало б основному принципу ринкової економіки - отриманню позитивного економічного результату.

Конкурентоспроможність розглядається в індивідуальному, колективному та суспільному форматах і стосується міжлюдських відносин на ринку робочої сили, праці, товарів, послуг, капіталів та в процесі вирішення повсякденних проблем.

Адміністрація підприємства методами адміністративного менеджменту впливає на процеси виробництва та збут продукції. Об'єктами управління є формування кадрового персоналу, вдосконалення організації виробництва, матеріально-технічне забезпечення, маркетингова діяльність, забезпечення інвестицій у розвиток, впровадження інновацій тощо.

Головною метою адміністративного менеджменту у виробничій сфері є формування конкурентоспроможності підприємств, організацій, що є умовою отримання прибутку і вирішення всієї системи виробничих і соціальних питань.

В основу дослідження явища конкурентоспроможності необхідно ставити потреби та можливості людини, що бере участь у конкуренції і як виробник благ, і як їхній споживач. Якраз виробнича сфера є пріоритетом, де реалізується як виробнича, так і соціальна функція конкурентоспроможності.

Вона за сутністю, складом і характером діяльності охоплює найбільш важливі сфери економіки. До складу виробничої сфери входять: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля та громадське харчування, матеріально-технічне забезпечення, заготівля тощо. Її діяльність визначається людьми, які використовують засоби виробництва та предмети праці і на основі вмінь, навичок та досвіду створюють нові товари та послуги.

Формування конкурентоспроможності відбувається по лінії - від конкурентоспроможного працівника, конкурентоспроможного колективу, конкурентоспроможної робочої сили, конкурентоспроможної галузі, конкурентоспроможної країни. Найбільші шанси для успіху в конкуренції мають ті працівники, хто здібний від природи до виконання роботи та отримає необхідні знання та уміння й може формувати фізичні та моральні пріоритети в процесі професійної діяльності.

Завершальним етапом процесу формування конкурентного працівника є конкурентоспроможність, що означає вміння проявити і використати свої особистісні, професійні та ділові якості, швидше й краще від інших реалізувати власний потенціал у конкретних умовах виробничої діяльності й мати можливість отримувати відповідну винагороду, досягти певного соціального статусу та забезпечити надійність свого життєвого становища, стабільність та професійне зростання.

Конкурентоспроможність працівника на зовнішньому ринку праці ставить вищі вимоги, які визначаються більш широким колом порівняльних позицій. Це, з одного боку, потребує додаткових професійних аргументів, з іншого - дає право претендувати на здобуття більш високих дивідендів.

Окрім знань, умінь і навичок, що є визначальним параметром конкурентоспроможності, значення мають також умови праці.

У наш час особливо зростає значення наступних чинників конкурентоспроможності:

а) творчих здібностей працівника;

б) володіння суміжними професіями;

в) здатності до освоєння нових знань, нової техніки і технології;

г) економіко-правової і загальної поінформованості;

ґ) ініціативності;

д) високих ділових якостей;

е) неординарності у прийнятті рішень;

є) прагнення до підтримки трудової дисципліни в колективі;

ж) здатності до виконання функцій у неординарних та екстремальних умовах.

Водночас варто враховувати, що загальний рівень конкурентоспроможності визначається не лише кваліфікацією кадрів, а й технологічними перевагами та ресурсною базою підприємств; доступністю, гнучкістю, безпечністю виробництва тощо.

Виходячи з типового визначення конкурентоспроможності як соціально-економічної категорії щодо здатності досягати законним шляхом найвищих економічних та соціальних переваг, конкурувати можливо:

а) самому з собою (порівнюючи результати, досягнуті в попередній період діяльності, або з особистими планами і амбіціями);

б) один з одним;

в) колективу з колективом;

г) у межах трудових колективів;

ґ) у межах галузі;

д) на міжгалузевому рівні;

е) у межах регіонів

є) на міждержавному та міжнародному рівнях.

Зрозуміло, що конкурентоспроможність працівника виступає не сама по собі, не як самоціль, а як засіб для створення визначеного товару (продукції), різного виду послуг.

Конкурентоспроможність продукції як комплекс споживчих та вартісних характеристик, які визначають її успіх на ринку, тобто спроможність саме даного товару бути обміненим на гроші в умовах широкої пропозиції до інших конкуруючих товаровиробників, є матеріалізованою частиною конкурентоспроможності її виробників.

За цією логікою, під конкурентоспроможністю підприємства слід розуміти його реальну та потенційну спроможність та наявні можливості вивчати попит, проектувати, виготовляти та реалізувати товари, які за своїми параметрами в комплексі кращі для споживачів, ніж товари конкурентів.

Для досягнення конкурентоспроможності підприємства акценти повинні бути розставлені наступним чином:

1) КС робітників;

2) КС інженерно-технічних працівників;

3) КС керівного складу;

4) КС кінцевого продукту (одержується в результаті взаємодії перших трьох чинників).

Конкурентоспроможність досягається:

- забезпеченням розвитку здібностей у процесі навчання;

- забезпеченням досягнення конкурентних цілей шляхом створення, розвитку й утримання конкурентних переваг під час професійної діяльності на підприємстві;

- здатністю адаптуватися та вдосконалюватися в змінних умовах сучасного ринку праці;

- вдосконаленням управлінського впливу та міжпрофесійних зв'язків;

- відповідністю професійної готовності кадрів потребам та стратегії розвитку підприємства, регіону, держави;

Зростання рівня конкурентоспроможності відбувається завдяки:

- вдосконаленню організаційно-економічних умов праці;

- зміні ціни на послуги робочої сили і наявності системи мотивації підвищення її якісного рівня;

- інвестуванню у людський капітал;

- удосконаленню вікової структури людських ресурсів.

При формуванні конкурентоспроможності необхідно враховувати також соціальні аспекти, оскільки доведено, що в особистісному значенні конкурентоспроможність відноситься до якісних характеристик робочої сили. Головною складовою конкурентоспроможності є працездатність як максимальна ефективність діяльності людини за функціональної мобілізації. Цей показник залежить не тільки від об'єктивних характеристик особи, таких як вік, стать, фізичні й фізіологічні дані, а й від суб'єктивних чинників: професії (спеціальності), умов праці, способу життя тощо.

Для України на етапі становлення ринкової економіки надзвичайно важливо усвідомити вирішальну роль конкурентоспроможності в людському розвитку та здійснювати реальні кроки до її покращення.

Управління процесом формування конкурентоспроможності як вплив з метою отримання позитивних змін у рівні знань, умінь та навичок здійснюється через мотивацію. Це насамперед схвалення позитивних дій та вчинків і спонукання до їх повторення.

Заохочення мають бути:

а) справедливими, враховувати міру внеску;

б) не повинні бути частими;

в) використовуватися по мірі їхнього зростання, від найменшого до найбільшого;

г) носити гуманістичний характер.

Методика формування конкурентоспроможності як сукупність способів та прийомів має: органічно пов'язуватися з метою, яка стоїть перед колективом, групою, працівником; не ускладнювати систему мотивації, яка традиційно діє і дає позитивні результати; диктуватися конкретними завданнями і змістом процесу; бути динамічною щодо здійснення впливів; враховувати особливості професії та досвід роботи.

Найважливіші принципи формування конкурентоспроможності:

1. Особистого вибору. Він ґрунтується на праві вільно розпоряджатися власним інтелектуальним, фізичним та моральним ресурсом у процесі професійної діяльності.

2. Ініціативності. Конкуренція змушує виявляти особисту ініціативу та самостійність, оскільки орієнтована на зацікавленість, впевненість у перемозі.

3. Об'єктивності - унеможливлення необ'єктивного оцінювання результатів.

4. Комплексного підходу - застосування різних форм та методів формування конкурентоспроможності.

Література

1. Вдовенко І. С. Теоретичні і методичні засади формування конкурентоспроможності в процесі підготовки висококваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах: дис. ... доктора пед. наук: 13.00.04 / Вдовенко Ігор Станіславович; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. - К., 2013. - 474 с.

2. Пастухова Т.Ю. Метод розрахунку конкурентоспроможності підприємства, заснований на теорії ефективної конкуренції [Електронний ресурс] / Т.Ю. Пастухова. - Режим доступу http://www.confcontact.com/2012_03_15/ek1_pastuhova.php

3. Продіус Ю. І. Формування системи забезпечення конкурентоспроможності промисловості : [монографія] / Ю. І. Продіус. - Одеса: Астропринт, 1999. - 72 с.

4. Трещов М.М. Методи оцінювання конкурентоспроможності продукції [Електронний ресурс] / М.М. Трещов // Економічний простір. - 2009. - № 23/1. - С. 118-126. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2009_23/1/treshov.pdf

5. Загородній А.Г. Оцінювання конкурентоспроможності інноваційної продукції в процесі вибору інноваційної стратегії підприємства / А.Г. Загородній // Фінанси України. - 2007. - № 1. - С. 99-110.

6. Юдін М. Порівняльна характеристика методів оцінки конкурентоспроможності продукції [Електронний ресурс] / М. Юдін // Економіст. - 2010. - № 6. - С. 40. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekonomist/2010_6/40_42.pdf

7. Блонська В. І. Порівняльна характеристика методів оцінки конкурентоспроможності продукції [Електронний ресурс] / В. І. Блонська, Н.Т. Депа // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.15. - С.115-120.

Размещено на Allbest.ru