Шляхи підвищення ефективності управлінської діяльності сучасного керівника Державної пенітенціарної служби України

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Шляхи підвищення ефективності управлінської діяльності сучасного керівника Державної пенітенціарної служби України

Сахнік Олена Володимирівна,

кандидат психологічних наук

Анотація

Висвітлено проблеми, пов'язані з необхідністю підвищення загальної культури управлінської діяльності сучасних керівників Державної пенітенціарної служби України, внесенням кардинальних змін у стиль їхньої взаємодії з підлеглими, що обумовлено наявністю сьогоденних вимог модернізації та реформування кримінально-виконавчої системи.

Ключові слова: управлінська діяльність; керівники Державної пенітенціарної служби України; реформування кримінально-виконавчої системи.

Аннотация

Освещены проблемы, связанные с необходимостью повышения общей культуры управленческой деятельности современных руководителей Государственной пенитенциарной службы Украины, внесением кардинальных изменений в стиль их взаимодействия с подчиненными, что обусловлено наличием сегодняшних требований модернизации и реформирования уголовно - исполнительной системы.

Ключевые слова: управленческая деятельность; руководители

Государственной пенитенциарной службы Украины; реформирования уголовно-исполнительной системы.

Annotation

The article is devoted to the problems associated with the need to improve the overall culture of management of modern leaders of the State Penitentiary Service of Ukraine, making fundamental changes in the style of their interactions with subordinates due to the presence of present-day requirements of modernizations and reform of the penal system.

Key words: overall management; leaders of the State Penitentiary Service of Ukraine; reform of the penal system.

Процеси реформування пенітенціарного відомства висувають підвищені вимоги до якості функціонування колективів правоохоронців, які перебувають у сфері його управлінського впливу. Питання особистої дисциплінованості, відповідальності, організованості, зацікавленості в кінцевих результатах праці є пріоритетними в справі налагодження продуктивної професійної діяльності органів та установ виконання покарань. У силу специфіки функцій і завдань, покладених на Державну пенітенціарну службу (ДПтС) України, характеру обов'язків із забезпечення законності й правопорядку в державі висока ефективність та мобільність роботи її персоналу традиційно підтримується за допомогою застосування жорстких, силових методів управління, що у свою чергу сприяє формуванню певного типу внутрішньо відомчих відносин. Виконання поставлених завдань досягається за рахунок суворого централізму, існування ієрархічної структури підпорядкування, переважно наказових та розпорядчих форм службового спілкування. управлінський керівник пенітенціарний підлеглий

Разом із тим принципи демократизму, толерантності, справедливості, гуманізму, чуйного ставлення до потреб найуразливіших категорій засуджених та осіб, узятих під варту, що мають бути властивими для професійної діяльності сучасного пенітенціариста, є нежиттєвими в умовах процвітання авторитарного стилю керівництва відомчим персоналом. Працівник органів та установ виконання покарань під час щоденного виконання службових обов'язків не може успішно реалізовувати зазначені вище принципи, перебуваючи під постійним пресом адміністративного тиску. Жорстке адміністрування, що залишається характерною рисою побудови службових стосунків із підлеглими для більшості управлінців кримінально-виконавчої системи, як правило, переноситься на поле взаємодії особового складу пенітенціарної служби зі спецконтингентом, віддаляючи досягнення поставлених реформуванням цілей. Виникає запитання: чи здатна посадова особа, яка проходить шлях свого професійного становлення під впливом дії адміністративної моделі управління, та сприймає її як зразок, бути терпимою, емпатійною, відкритою для сприйняття чужого болю? Черствість, категоричність, безкомпромісність, байдужість, які є наслідком пріоритету директивного, наказового характеру взаємодії начальників і підлеглих, - ті риси характеру, що зводять нанівець зусилля щодо виховання працівника пенітенціарного відомства нової формації.

Проблема ефективного керівництва досить ґрунтовно розглядалася в працях багатьох науковців, зокрема в працях Р. Акоффа, Б. Басса, В. Врума, Дж. Грейсона, Н. Келлі, Е. Локка, Т. Мітчела, Р. Стогділа, П. Херсі, Ф. Фідлера, Б. Шаміра, А. Яго та ін. Слід окремо зазначити праці Г. І. Ашина, Ю. К. Васильєва, Т. Т. Джамгарова, О. Г. Ковальова, Л. С. Нерссеян, Б. Д. Паригіна, В. Д. Шадрикова, В. М. Шепеля та інших дослідників, які висвітлювали різні аспекти формального й неформального лідерства, їх роль у формуванні працездатного колективу.

Особливостям управлінської діяльності правоохоронців, зокрема, в системі органів внутрішніх справ, присвячені наукові праці таких вітчизняних та зарубіжних учених, як: В. Г. Андросюк, О. М. Бандурка, Л. Ф. Бурлачук,

О. В. Землянська, Я. Ю. Кондратьєв, В. П. Казміренко, М. В. Костицький, С. Д. Максименко, В. С. Медведєв, В. М. Синьов, В. О. Соболєв, В. М. Плішкін, О. В. Тімченко, Г. О. Юхновець, С. І. Яковенко та ін. Психологічним чинникам організації успішної командної роботи в органах внутрішніх справ приділяли значну увагу Д. О. Александров, В. І. Барко, Є. Г. Запорожцев, Ю. Б. Ірхін та інші дослідники.

Проблемам взаєморозуміння між керівником і підлеглими у процесі спільної діяльності присвячені дослідження Г. М. Андрєєвої, О. О. Бодальова, О. В. Карпова, Л. Б. Білонова. Стилі управління піддавались ґрунтовному вивченню А. Я. Анцуповим, Л. М. Балабановою, Є. П. Беклеміщевим, М. Д. Виноградським, А. Л. Журавльовим, А. І. Кітовим, Є. О. Климовим, К. Левіним, Б. Ф. Ломовим, А. Маслоу, Р. С. Немовим, М. М. Обозовим Г. В. Щокіним та іншими науковцями.

Проте, не зважаючи на загальну розробленість теми щодо здійснення успішної управлінської діяльності в різних колективах працівників, відмінних за специфікою свого функціонування, залишається нагальним питання щодо вивчення особливостей її організації в органах та установах виконання покарань у сучасних умовах.

Мета статті полягає у висвітленні проблем, пов'язаних із необхідністю підвищення загальної культури управлінської діяльності сучасних керівників ДПтС України, внесення кардинальних змін у стиль їхньої взаємодії з підлеглими, що зумовлено наявністю нинішніх вимог модернізації та реформування кримінально-виконавчої системи.

Ураховуючи теоретичні положення праць Є. А. Климова, М. В. Савчина,

І. Д. Пасічника, М. І. Томчука, можна стверджувати, що становлення особистості професійного управлінця ДПтС України, з одного боку, має поєднувати в собі процеси цілеспрямованого її формування у відповідності до загальних вимог професії типу “людина - людина”, а з другого - процеси розкриття, самостворення особистого стилю управлінської діяльності, ефективних способів спілкування з іншими людьми, які мають бути оптимально зорієнтованими на забезпечення гармонійності взаємодії, особливо на рівні “керівник - підлеглий”, позитивного вирішення службових питань, створення сприятливих умов для професійного становлення та самореалізації підпорядкованого персоналу.

Вдало обраний індивідуальний стиль професійної, зокрема, керівної діяльності становить собою складне психологічне явище, що в ідеалі має всебічно сприяти оптимальній реалізації психологічного потенціалу особистості управлінця та представників очолюваного ним колективу, безперервному розвитку організації. Як правило, ефективний лідер уміло застосовує (поєднує) різноманітні методи керівництва, враховуючи особливості ситуації, що виникла. Особливе значення вказана характеристика має для керівника правоохоронної структури, який зобов'язаний бути готовим до підтримання працездатності підлеглих в екстремальних умовах, оперативного подолання непередбачуваних обставин, здійснення жорсткого контролю за виконанням управлінських рішень й одночасно забезпечувати наявність стабільного, позитивного внутрішньо колективного клімату.

Так, авторитарний стиль (вольовий, директивний, одноосібний) є досить ефективним у нестабільних (надзвичайних) ситуаціях, його перевагою вважається оперативність здійснення адміністративного впливу на підлеглих для продуктивного виконання поставлених перед ними завдань протягом досить стислого часу, що не передбачає можливості виникнення дискусій, суперечок, прийняття компромісних рішень.

Демократичний стиль успішно застосовується досвідченими керівниками в стабільній, звичній для службових буднів обстановці, коли всі події відбуваються відповідно до заздалегідь визначеного плану, кожний працівник знає своє місце та свої обов'язки у ланцюжку щоденних справ.

Ліберальний стиль управлінської діяльності вкрай рідко спостерігається в правоохоронній практиці. Разом із тим він може виявитися досить вдалим за наявності в керівника бажання певним чином “заохотити” підлеглих, виявити особливо поважне, шанобливе ставлення до кращих, найбільш відповідальних працівників, тимчасово зменшивши з ними дистанцію у спілкуванні.

Не залежно від обраного в конкретній ситуації стилю управління персоналом, “малюнку” способів розв'язання існуючих проблем сучасний керівник ДПтС України при реалізації управлінських функцій насамперед повинен орієнтуватися на гуманістичні позиції роботи з оточуючими, мінімізацію випадків жорсткого командування та контролю, на побудову довірливих, гармонійних міжособистісних стосунків та ефективну спільну працю в підпорядкованому колективі. Гуманізація є неминучим та закономірним етапом подальшого розвитку правоохоронної системи суспільства, наступною стадією її прогресування [1, с. 53].

У розумному гармонійному поєднанні вищеназвані стилі управління персоналом є запорукою успішності професійної діяльності керівника. Таким чином, надання суттєвої переваги одному з них свідчить про наявність значних проблем в очолюваному таким управлінцем колективі. Особливо небезпечним в умовах реформування кримінально-виконавчої системи є нахил у роботі з особовим складом у напрямі жорсткого авторитаризму. Розумний і компетентний керівник не буде постійно демонструвати власні амбіції та силу своєї влади підлеглим. Більшою мірою він виявляє турботу про вибір доцільних шляхів досягнення організаційних цілей та виконання функціональних завдань, підтримує та мотивує ініціативи підлеглих, надає їм реальну допомогу в подоланні труднощів.

Привласнює “атавістичний” стиль спілкування з підлеглими, як правило, та посадова особа, яка сама проходила професійне становлення в подібних умовах, та не знається на прогресивних формах і методах управління персоналом. Вибір такого стилю управлінської діяльності може бути спровокованим і наявністю інших, не менш важливих чинників, серед яких такі:

- недоліки в загальному розвитку особистості керівника;

- недостатній рівень його професійної, освітньої підготовки;

- обмежений життєвий і службовий досвід;

- низька кваліфікація, низький рівень загальної та корпоративної культури підлеглих тощо [1, с. 150].

Але якими б не були причини вибору керівником авторитарного стилю управління як основи професійної діяльності, вони не можуть бути виправданням породження внаслідок невдалого керівництва таких прикрих явищ, якими є систематична демотивація підлеглих, формування негативно забарвлених взаємовідносин між членами службового колективу, створення численних психологічних бар'єрів під час виконання професійних завдань, втрата працівниками відчуття єдності особистих і колективних інтересів та ін.

141Сучасна система управління Державної пенітенціарної служби України повинна бути як ніколи спрямованою на пробудження різноманітних здібностей працівників із метою їх максимального використання в процесі спільної професійної діяльності, на формування сприятливого соціально - психологічного клімату в організації, на створення умов для зародження та успішної реалізації якісних міжособистісних стосунків у підрозділах, оптимізацію взаємодії на рівні “керівник-підлеглий”, що сприятиме всебічному розвитку особистості управлінця та підпорядкованого йому персоналу. Основні психологічні особливості управлінської діяльності сучасного керівника ДПтС України пов'язані з наявністю широкого спектру функцій управління на різних рівнях його ієрархії, до яких належать: цілепокладання, планування,

організація, координація, стимулювання, контроль, аналіз результатів професійної діяльності, що вимагають пошуку ефективних шляхів активізації людських ресурсів та врахування соціально-психологічних особливостей персоналу. Висвітлене положення вказує на вимогу постійного вдосконалення керівником пенітенціарної системи управлінських умінь і навичок, систематичного аналізу та об'єктивного оцінювання власних недоліків, пошуку нових, більш раціональних, форм управління.

У цьому контексті важливим є ознайомлення керівників кримінально - виконавчої служби з прогресивними науковими підходами до розв'язання управлінських проблем, що існують у високорозвинених демократичних країнах світу. Зокрема, привертає неабияку увагу концепція рефлексивного управління персоналом, розроблена англійськими науковцями. Автори цього дослідження пропонують виконувати найскладніші технологічні завдання управління, наприклад, досягати формування відповідальності працівників організації та безпосередньо першої особи за результати професійної діяльності, завдяки “розкріпаченню” стосунків керівників і підлеглих, які перетворюються в стосунки спеціалістів-професіоналів. Розробники концепції глибоко переконані в тому, що управління в формі влади є примітивним підходом до його здійснення, та висловлюються відносно того, що управляти можна лише тим процесом, у якому особа сама бере активну участь, і в ефективності якого вона є особисто зацікавленою. Найбільш ефективним управлінням англійські вчені вважають таке, яке не нав'язується, не формалізується, яке є природним, як дихання [2].

Значимими також є результати наукових досліджень японського психолога, професора Д. Місумі, що гучно перекликаються з положеннями вищезазначеної концепції. Так, автор РМ-методу констатує, що лідерський стиль, орієнтований на досягнення організаційних цілей шляхом тиску й контролю, практично не працює. Розроблений ним метод розвитку лідерських якостей успішного менеджера передбачає роботу, насамперед, над формуванням активної “діяльнісної” позиції управлінця, його орієнтації на підтримку з боку підпорядкованого персоналу, задоволення індивідуальних і групових потреб членів організації, збереження її цілісного організму. Професор Д. Місумі підкреслює, що надані менеджеру офіційні права й влада не є гарантами ефективності його управління. Несанкціоноване лідерство, тобто здатність впливати на групу поза її формальною структурою, має для організації не менш важливе значення [3, с. 236].

Вихідні теоретичні та практичні положення, викладені у працях зарубіжних науковців, доцільно порівняти з результатами досліджень вітчизняних психологів, які працювали в галузі менеджменту [4-8]. Виявляється їх узгодженість, досягнута завдяки спробі втілити в управлінську діяльність основні принципи тектології та праксеології, які розглядають знання й практику в невідривній єдності, обумовленій змістовним характером професійної діяльності. Праксеологічний підхід до організації управлінської діяльності має бути визнаним науковим підґрунтям гуманізації праці керівника пенітенціарного органу, формування особистості управлінця-професіонала, орієнтованого одночасно як на досягнення високих результатів у професійній діяльності, так і на створення умов для розвитку гармонійних міжособистісних стосунків у підпорядкованому колективі.

Особлива роль у здійсненні управлінської діяльності керівника ДПтС України має відводитися вмінню влучно обирати способи та форми здійснення управлінського впливу, адекватні конкретній ситуації, що зумовлюється об'єктивними та суб'єктивними чинниками. Доцільно звернути увагу на те, що не існує “поганого”, “доброго” чи універсального способу управління, а ефективність діяльності керівника залежить від ступеня гнучкості у використанні позитивних сторін того чи іншого стилю (авторитарного, демократичного, ліберального) відповідно до певних обставин.

Слід окремо зазначити, що основною в сучасних умовах реформування органів та установ виконання покарань має бути функція щодо забезпечення психологічної захищеності підпорядкованого персоналу. Професіонал-управлінець має розуміти всю важливість сформованого стану психологічної готовності членів колективу до дій у психологічно складних та екстремальних умовах, свою роль у здійсненні профілактики негативних наслідків психотравматичних впливів і професійної деформації, створенні позитивного морально-психологічного клімату та безконфліктних службово-особистісних взаємин у підрозділі. Чим послідовніше зміцнюються в колективі відносини товариства, традиції співробітництва, тим яскравіше виявляється атмосфера загальної співпраці й бажання належати саме до цього професійного середовища, в якому особистість почуває себе психологічно захищеною, необхідною та корисною.

Підсумовуючи вищевикладене, варто зазначити, що важливим для ефективного керівника ДПтС України є створення власного, гуманістично спрямованого стилю управлінської діяльності, який ґрунтується на правильному виборі тактики налагодження гармонійних партнерських стосунків із підлеглим персоналом. Такі професійно-управлінські якості сучасного керівника, як тактовність, толерантність, емпатійність, доброзичливість, людяність є не менш вагомими для організації продуктивної роботи підпорядкованого йому колективу, ніж категоричність, вимогливість, критичність, принциповість, непохитність та ін.

Перспективи подальших розвідок у досліджуваному напрямі вбачаються у визначенні напрямів професійно-психологічної підготовки працівників ДПтС України до ефективної керівної діяльності, оформленні критеріїв оцінювання успішності виконання ними складних управлінських функцій.

Список використаних джерел

1. Бесчастный В. Н. Работа с персоналом органов внутренних дел : [науч.- практ. пособие] / Бесчастный В. Н. - Донецк : ДЮИ МВД при ДонНУ, 2005. - 324 с. " '

2. Модели и методы управления персоналом : [рос.-брит. учеб. пособие] / под ред. Е. Б. Моргунова. - М. : ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 2001. - 464 с. - (Библиотека журнала “Управление персоналом”).

3. Проблемность в профессиональной деятельности : теория и методы психологического анализа / ответст. науч. ред. Л. Г. Дикая. - М. : Изд-во “Институт психологии РАН”, 1999. - 358 с.

4. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України : теорія, досвід, шляхи вдосконалення / Олександр Маркович Бандурка. - Х. : Основа, 1996. - 398 с.

5. Барко В. І. Психологія управління персоналом органів внутрішніх справ (проактивний підхід) : моногр. / Вадим Іванович Барко. - К. : Ніка-Центр, 2003. - 448 с. ~ ' '

6. Запорожцев Є. Г. Психологічні особливості діяльності керівника органів внутрішніх справ України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 19.00.06 “Юридична психологія” / Запорожцев Є. Г. - К., 2000. - 20' с. ' '

7. Шаповалов О. В. Психологічні чинники плинності керівних кадрів та психологічне забезпечення роботи з резервом кадрів на висунення : аналітичний огляд / Олександр Володимирович Шаповалов. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2002. - 90 с.

8. Кобера А. В. Психологічні аспекти керівництва і лідерства / А. В. Кобера // Наукові записки Інституту психології ім. Г. С. Костюка. - 2005. - Випуск 26. - Т. 2. - С. 286-290.

Размещено на Аllbеst.ru