Особливості процесу стратегічного планування транспортного кластера

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

В умовах демократизації суспільного життя, економічної реформи та переходу до ринкових відносин на перший план виходить необхідність введення нової, раціональної системи управління транспортної сфери, яка б сприяла підвищенню її ефективності. Виникає необхідність перегляду багатьох положень традиційної системи управління транспортного кластера. Сучасні вимоги потребують використання принципово нових підходів до формування стратегії розвитку транспортного підприємства. Стратегічне планування повинне базуватися на ретельному вивченні усіх чинників, що визначають діяльність транспортних підприємств та обґрунтуванні доцільності використання тих чи інших напрямів їхнього розвитку. Саме тому проведення стратегічного планування стає важливим напрямом наукових досліджень та є актуальною проблемою сучасної системи управління транспортним кластером. Стратегічне планування діяльності транспортних підприємств повинне здійснюватися незалежно від того, до якого виду транспорту воно належить та яку організаційно-правову форму має.

Усе більш очевидним стає те, що головною характерною рисою нових систем внутрішньо-кластерного управління повинна стати орієнтація на довгострокову перспективу, проведення фундаментальних досліджень, диверсифікованість операцій, інноваційну діяльність, максимальне використання ресурсного потенціалу. Децентралізація, скорочення рівнів в апараті управління, ефективність використання ресурсного потенціалу залежно від реальних результатів стануть основними напрямами змін в апараті управління транспортним кластером.

Окремі теоретичні, економічні та соціальні аспекти умов та факторів розвитку транспортного сектору Європейського Союзу, особливості його кластеризації досліджувалися багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими, зокрема Е. Аткінсоном, О. Білорусом, Б. Борщевським, О. Бутнік-Сіверським, Р. Банкером, Ч. Барре- тою, І. Бураковським, М. Войнаренком, А. Гайдуцьким, А. Гальчинським, А. Гончаруком, Б. Губським, С. Дем'яненком, М. Енрайтом, Г. Йоффе, С. Квашею, А. Кеттельсом, В. Котляренком, П. Кругманом, Д. Лук'яненком, О. Лукою, Ю. Макогоном, Н. Мікулою, Т. Мостенською, Н. Мусис, В. Новицьким, Б. Пасхавером, М. Портером, Дж. Робіном, П. Саблуком, Є. Савельєвим, П. Скоттом, С. Соколенко, А. Філіпенко, Б. Хагесом, Т. Циганковою, В. Чужиковим, І. Школою, В. Юрчишиним та багатьма іншими. Проте як у наукових роботах минулих років, так і в працях сучасних дослідників лише частково розглядаються особливості створення та ефективного функціонування кластерів, недостатньо оцінена їхня спроможність успішно конкурувати на світових ринках; майже відсутній аналіз динаміки диверсифікації транспортної галузі в умовах глобалізаційних перетворень, поширення і поглиблення інтеграційних процесів у європейських країнах; далеко не в повному обсязі висвітлені структурні зміни у продовольчому секторі економіки країн Європейського Союзу; майже відсутній системний аналіз різноманітних адаптаційних моделей, які дозволяють сформувати ефективний транспортний ринок у межах спільного європейського простору.

В умовах України теорія і практика стратегічного управління транспортним кластером ще не зайняли належного місця. Думки більшості керівників транспортних підприємств щодо потреби освоєння та застосування стратегічного управління в умовах діяльності вітчизняних транспортних підприємств коливаються від ствердження про неможливість використання досвіду зарубіжних корпорацій на українських підприємствах, до дуже обережного погодження з тим, що окремі елементи стратегічного управління, певно, будуть корисними в недалекому майбутньому. Усе це відбиває крайній песимізм щодо цього питання.

Виникла потреба розробляти реальні та надійні плани майбутнього розвитку транспортних підприємств з урахуванням ситуації, що склалася, визначати перспективи на основі альтернатив розвитку, орієнтуватися передусім на ринкові та фінансово-економічні перспективи, наприклад, на обсяги реалізації та доходу транспортного підприємства, прибутків, рентабельності капіталовкладень, ефективності тощо. Транспортне підприємство ставало більш залежним від попиту споживачів у визначенні перспектив свого розширення та подальшого існування.

• науково-технічний прогрес;

• використання зв'язків з іншими організаціями;

• зростання конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках внаслідок заповнення ринків;

• розвиток методології та інструментарію планування;

• наявність необхідної кількості кваліфікованих кадрів;

• лідирування підприємств, котрі більше уваги приділяли стратегічному плануванню.

Багато авторів публікацій з проблем менеджменту транспортного кластеру наголошували на змінах, що відбувалися у сприйнятті дійсності власниками та керівниками транспортних підприємств: від оптимістичного погляду в майбутнє, яке обіцяло широкі можливості розвитку, до реалістичного розуміння того, що майбутнє - не за усіма параметрами краще за минуле.

Стратегічне планування транспортного кластеру як явище та процес передбачення майбутнього та підготовки до майбутнього трактується досить широко: як інтегральний процес підготовки та прийняття рішень певного типу, як формулювання цілей та визначення шляхів їхнього досягнення, як забезпечення підготовленості транспортного підприємства для конкурентної боротьби на ринках тощо. У контексті цього розділу треба зробити акцент на тому, що стратегічне планування - це адаптивний процес, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка та корекція системи досить формалізованих планів, перегляд змісту заходів щодо їхнього виконання на основі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються зовні та всередині транспортного підприємства. Стратегічне планування транспортного кластера охоплює систему довго-, середньо- та короткострокових планів, проектів і програм, однак головний змістовний акцент при цьому робиться на довгострокові цілі та стратегії їхнього досягнення.

Стратегічне планування транспортного кластеру - це одна із функцій управління, що являє собою процес вибору цілей організації і шляхів їхнього досягнення. Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю орієнтовані на вироблення стратегічних планів. Динамічний процес стратегічного планування транспортного кластеру є тим дахом, під яким укриваються всі управлінські функції, не використовуючи переваги стратегічного планування, організації в цілому й окремих людях будуть позбавлені чіткого способу оцінки мети і напрямки корпоративного транспортного підприємства. Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління транспортними організаціями. Проектуючи усе вищесказане на реалії ситуації, що склалася в нашій країні, можна відзначити, що стратегічне планування транспортного кластеру стає усе більш актуальним для українських транспортних підприємств, що вступають у тверду конкуренцію як між собою, так і з іноземними корпораціями.

1. Визначено сутність, особливості, відмінні риси стратегічного планування транспортного кластера, його завдання та місце у системі стратегічного управління сучасним транспортним підприємством.

2. Узагальнено методологічні підходи та інструментарій розробки та реалізації стратегічних планів у транспортній сфері.

3. Розкрито зв'язок між стратегічними, тактичними планами, загальною та конкретними стратегіями транспортного підприємства.

Модель стратегічного планування на основі «стратегічної прогалини». Більшість зарубіжних транспортних підприємств використовують стратегічне планування як інструмент досягнення високих економічних показників у своїй діяльності: доходу, прибутку, рентабельності тощо. Економічний аналіз можливостей еволюційного розвитку транспортного підприємства дає змогу розрахувати так звану нижню межу «стратегічної прогалини», тобто показники діяльності, яких можна досягти на основі трен- дів, що склалися у попередні періоди. Однак, як правило, пасивна реєстрація та наслідування тенденціям не влаштовують транспортні підприємства, які намагаються забезпечити своє прибуткове існування у довгостроковій перспективі.

Визначення конкурентоспроможності транспортного кластера - складний багатоплановий процес, який торкається різних сторін діяльності транспортного підприємства та потребує розв'язання специфічних для кожної фірми завдань, чого можна досягти різними способами. Цільова спрямованість на довгострокову конкурентоспроможність означає більш широкий спектр стратегічних заходів порівняно з моделлю, орієнтованою на «стратегічну програму», де іноді достатньо проводити дослідження та розробляти стратегії, не виходячи за межі системи «продукт-ринок». Тут невідкладною проблемою є визначення ключових факторів успіху та розробка відповідних заходів щодо їхньої реалізації. При цьому, зокрема, йдеться також про підвищення інноваційного рівня транспортного підприємства загалом.

Модель стратегічного планування транспортного кластера, орієнтована на створення позитивного іміджу. Створення позитивного іміджу транспортного підприємства у ринковій економіці - це варіант інвестування в забезпечення довгострокового функціонування, оскільки підприємства з надійною репутацією мають лояльних споживачів, довгострокових партнерів, широкий доступ до інвестицій та кредитів тощо. Модель, орієнтована на створення позитивного іміджу транспортного кластера, можуть застосовувати багато транспортних підприємств, тому що в ній відбито поширену концепцію соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством, соціально-орієнтовану філософію існування транспортної компанії. транспортний кластер стратегічний конкурентоспроможність

Механізм формування позитивного іміджу транспортного кластера складний і охоплює розробку та реалізацію заходів щодо створення транспортних послуг відповідно до вимог споживачів і суспільства й широке застосування механізмів public relation.

Моделі стратегічного планування транспортного кластера враховують розміри транспортних підприємств. Розміри таких підприємств залежать від масштабів попиту, особливостей транспортної галузі, технологій, що використовуються, тощо. Велика транспортна фірма, яка має розвинений апарат управління, достатню кількість фінансових та інтелектуальних ресурсів, використовує планування в повному обсязі, з проходженням необхідних етапів, підетапів, процедур та операцій створення системи планів, проектів і програм. Необхідність всебічно обґрунтування планів зумовлена високою ціною помилки, яка може призвести до збитків і навіть до банкрутства. Великі транспортні підприємства витрачають значні кошти та час на доплановий аналіз і процес планування, оформлення та узгодження великої кількості документів.

Для невеликих фірм транспортної сфери використовується спрощений варіант стратегічного планування, оскільки обсяги інформації, що використовується при формуванні планів, досить невеликі, більшість рішень, що приймаються, стосуються незначної кількості осіб і дуже часто не оформлюються у вигляді складної системи планових документів (планів, проектів та програм). Транспортні фірми малого бізнесу можуть мати перелік стратегій, закріплений у вигляді протоколу зборів, або невеликого за обсягом плану. Якість плану залежить від підготовки керівника та власника в питаннях стратегічного управління. Незважаючи на спрощеність підходу для транспортних підприємств малого бізнесу, існування підсистем планування дає позитивні результати. Систематичне ефективне стратегічне планування (на відміну від практики інтуїтивного прийняття рішень) потребує формулювання та ефективного використання специфічної організаційної системи, де передбачається існування (призначення) відповідальних осіб (підрозділів), які здійснюють окремі роботи з розробки та виконання різних стратегічних планів.

У результаті досліджень проведено теоретичне та методологічне обґрунтування доцільності використання стратегічного підходу при аналізі середовища функціонування транспортного кластеру з визначенням рівня його конкурентоспроможності, сильних та слабких сторін, факторів впливу на поточну діяльність та можливі перспективи його функціонування у майбутньому у поєднанні з фінансово-економічним плануванням його діяльності на основі класичних підходів. Практична значущість дослідження полягає у тому, що його результатами є рекомендації щодо стратегії подальшого розвитку транспортного підприємства, які ґрунтуються на об'єктивному аналізі стану транспортного підприємства, транспортної галузі, основних факторів зовнішнього середовища, чинників ризику. Результати дослідження втілені у розроблених елементах стратегічного плану транспортних підприємств з визначеними механізмами та інструментами його практичної реалізації, у їхньому взаємозв'язку з тактичними планами та загальною стратегією транспортного підприємства.