Оперативне планування у системі виробничого менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оперативне планування у системі виробничого менеджменту

Важливим етапом внутрішньовиробничого планування є складання оперативних планів виробничо-господарської діяльності підприємства на поточний період. Оперативне планування забезпечує:

- своєчасне та якісне виконання поточних завдань, передбачених річними планами діяльності підприємства;

- ритмічне виробництво відповідно до встановлених обсягів, номенклатури, термінів виготовлення продукції та її поставки споживачам (замовникам);

- раціональний розподіл ресурсів підприємства - технічних, матеріальних, трудових, фінансових;

- конкретизацію і доведення завдань цехам, дільницям, бригадам, робочим місцям з регламентацією їх виконання;

- розробку календарно-планових нормативів - тривалості виробничого циклу, оптимального розміру партії виробів і випуску продукції, величини наробків та ін.;

- своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, напівфабрикатами, інструментами;

- складання графіків руху предметів праці в часі та просторі, доведення їх до виконавців;

- координацію роботи суміжних цехів, дільниць, бригад, робочих місць;

- контроль і регулювання ходу виробничого процесу та роботи підприємства.

Виконання цих завдань забезпечить чітку, ритмічну роботу всіх структурних підрозділів підприємства, своєчасний випуск продукції відповідно до встановлених термінів, стабільність діяльності підприємства.

Оперативно-виробниче планування і регулювання (ОПВ і Р) - це поточна діяльність планово-виробничих служб підприємства впродовж короткого періоду часу, пов'язана з розподілом робіт між структурними підрозділами, забезпеченням їх необхідними ресурсами, оперативним регулюванням виробничого процесу для реалізації поставлених завдань.

У сучасній теорії операційного менеджменту оперативно-виробниче планування розглядається як багаторівневе, структуроване на різні блоки і стадії робіт. Розрізняють три рівні оперативного планування: заводський (міжцеховий), цеховий, дільничний.

За характером використовуваних методів планові роботи в ОВП поділяють на три послідовно виконуваних блоки: об'ємне планування; календарне планування; оперативне регулювання (диспетчерування).

Основне завдання об'ємного планування є розробка конкретних виробничих завдань і показників цехам, розподіл виробничої програми за підрозділами підприємства з урахуванням термінів її поставки замовникам (споживачам) та визначенням черговості робіт (замовлень).

В умовах ринкової нестабільності та невизначеності щодо обсягів робіт на найближчий період на одних підприємствах і постійних типових замовлень на інших, проблеми черговості запуску робіт у виробництво, визначення режиму роботи структурних підрозділів, залучення до виробничого процесу субпідрядників, виконання роботи "на склад" набуло особливого значення. Однак на практиці об'ємне планування виконується з використанням трудомістких і малоефективних систем ручного планування черговості на основі здорового глузду та оцінювання виробничої ситуації.

Календарне планування передбачає визначення термінів початку і закінчення робіт в основних цехах, термінів їх передачі з цеху до цеху, передачі виробів на склад готової продукції, замовнику або на реалізацію.

Вихідними даними для складання календарних планів слугують обсяги випуску продукції на певний період, трудомісткість виконуваних робіт, терміни поставок продукції на ринок (замовникові).

Сутність оперативного регулювання полягає в оперативному контролі за ходом виробничої діяльності, його координації та регулювання при виникненні проблем у виробництві або зміні завдань, а також в оперативному обліку продукції та використаних ресурсів.

Продумане та якісне виконання основних завдань оперативно-виробничого планування сприяє реалізації зведених тактичних і стратегічних планів діяльності підприємства, поліпшує всі основні показники його роботи, сприяє організації ритмічного та рівномірного завантаження цехів і дільниць впродовж усього планового періоду (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Вплив ОВП і Р на результати економічної діяльності підприємства

Оперативно-виробниче планування на підприємстві здійснюється у декілька етапів: попередні розрахунки, складання планових завдань і графіків, внесення змін в оперативні плани і графіки.

Система оперативно-виробничого планування і регулювання роботи включає сукупність основних елементів:

- вибір та обґрунтування планово-облікових одиниць для кожного структурного підрозділу підприємства;

- формування цехових і дільничних виробничих завдань (програм);

- розрахунки завантаження устаткування і виробничих площ;

- розробка календарно-планових нормативів;

- календарні графіки проходження замовлень у виробництві. Сутність вибору та обґрунтування планово-облікових одиниць

полягає в оптимальному укрупненні або деталізації номенклатури виробничої програми стосовно кожного рівня оперативного планування - від більш загальних одиниць на заводському рівні до більш детальних - на рівні цеху, дільниці.

Так, обсяг книжкового замовлення на поліграфічному підприємстві визначається кількістю примірників, аркушо-відбитків, фарбо-відбитків. На рівні формного цеху - кількістю фарбо-форм, аркушів набору. На рівні дільниць: складання тексту - кількістю знаків; виготовлення ілюстративного матеріалу - кількістю квадратних сантиметрів; монтажу - кількістю полос і форм; виготовлення форм - кількістю фізичних друкарських форм.

Суть розробки календарно-планових нормативів зводиться до нормування параметрів виробничого процесу у часі. Критерієм ефективності при виборі обсягів партії виробів можуть слугувати:

- найменша кількість і тривалість переналадок устаткування;

- максимальне завантаження устаткування;

- мінімальна тривалість виробничого циклу;

- найменший обсяг незавершеного виробництва;

- найменші витрати на виробництво продукції.

Оперативно-виробниче планування виконується в масштабі підприємства, по цехах основного і допоміжного виробництв фахівцями виробничо-диспетчерської служби; в масштабі окремих цехів - виробничо-диспетчерським бюро або диспетчером цеху спільно зі спеціалістом виробничого відділу.

У залежності від сфери застосування та об'єктів планування розрізняють: заводський, цеховий, дільничний види оперативно-виробничих планів.

Заводське планування передбачає встановлення загальних параметрів, взаємопов'язаних виробничих завдань цехам, забезпечення узгодженості у їх роботі над виконанням виробничого завдання, координацію роботи основних і допоміжних цехів, проектно-технологічних, планово-економічних та інших функціональних служб підприємства.

Ефективне міжцехове планування сприяє своєчасному оперативному випуску продукції, виконанню договірних зобов'язань на поставку продукції, уникненню простоїв та зупинок виробництва з організаційно-технічних причин.

Змістом цехового і дільничного планування є розробка планів-графіків для виробничих дільниць; робочих місць; складання планових завдань на короткі терміни (робочий день, тиждень, декаду, місяць); оперативний контроль і координація роботи дільниць, робочих місць, ліній.

Функції оперативно-виробничого планування і регулювання (ОВП і Р) наведені у табл. 3.3.

У сучасному виробництві широко застосовуються різні системи оперативного планування, які визначаються внутрішньовиробничими чинниками і зовнішніми умовами. Системи оперативно-виробничого планування - це сукупність методик і технологій планової роботи, які характеризуються рівнем централізації управління, об'єктом регулювання, переліком календарно-планових показників, характером руху продукції у виробництві (табл. 3.4).

Таблиця 3.3. Функції ОВП і Р

Таблиця 3.4. Характеристика систем оперативно-виробничого планування

Найголовнішими є подетальна, позамовна і покомплектна системи оперативного планування та їх різновиди.

Подетальна система планування призначена для умов стабільного, високоорганізованого виробництва. В основі цієї системи лежить планування такту і ритму роботи потокових ліній, виробничих дільниць, правильне визначення нормальних технологічних, транспортних, страхових, міжопераційних запасів та підтримання розмірів їх на розрахунковому рівні.

Застосування цієї системи вимагає розробки складних календарних планів за всіма операціями технологічного процесу випуску продукції. Тому цю систему планування використовують при обмеженій і стійкій номенклатурі продукції в умовах серійного і крупносерійного виробництва.

Позамовна система оперативного планування застосовується переважно в одиничному та дрібносерійному виробництві з його різноманітною номенклатурою продукції і незначними обсягами робіт (послуг).

Об'єктом планування в цьому випадку є замовлення, яке включає декілька типових робіт. Ця система планування базується на розрахунках тривалості виробничого циклу та нормативах випередження, за допомогою яких замовником встановлюються бажані терміни виконання замовлень.

Покомплектна система застосовується, головним чином, у серійному машинобудівному виробництві. Планово-обліковою одиницею служать вузли (комплекси, комплекти), сформовані за певними ознаками.

В окремих виробництвах розрізняють попроцесну, потокову організацію та роботу у фіксованій позиції.

Попроцесна обробка передбачає організацію такого виробничого процесу, при якому кожна технологічна операція виконується у певному місці з використанням спеціалізованого устаткування і спеціально підготовленого персоналу. Виробнича потужність кожної одиниці устаткування різна, що зумовлює необхідність проміжних складів, потребу в додаткових площах для зберігання напівфабрикатів в очікуванні вивільнення робочого місця для виконання наступної операції. У процесі виробництва за такою схемою предмети праці переміщуються складними маршрутами, що призводить до перерв в роботі і потреби в транспортних засобах і додаткових виробничих площах.

На підприємствах з масовим типом виробництва основною формою руху предметів праці є потік. Характерною ознакою цих підприємств є високий рівень спеціалізації робочих місць, постійне закріплення за ними певних виробів, що дозволяє планувати запуск і випуск за кожною назвою виробів відповідно до потреби в них на конвеєрі. За цих умов оптимальною вважається система планування за ритмом випуску. Вона передбачає синхронізацію роботи, вирівнювання продуктивності всіх суміжних ланок виробництва відповідно до такту випуску готового продукту.

У масовому виробництві використовуються також системи ОВП за термінами міжцехових подач, за стандартними термінами міжцехових подач, "на склад".

Основною планово-обліковою одиницею у цій системі для заготівельних, обробних цехів є деталь, а для збірних -- готовий виріб. Основною ланкою планування є потокова лінія. Основними календарними нормативами - такт, швидкість потокової лінії, величини наробків.

Відповідно до річних, квартальних і місячних планів випуску продукції в натуральному виразі з врахуванням календарно-планових нормативів розробляються календарні плани і графіки.

На підприємствах серійного типу виробництва зі стабільною номенклатурою виготовлення виробів їх випуск здійснюється рівномірно. На кожному робочому місці обробляються вироби кількох видів.

Об'єктом оперативно-виробничого планування є партія деталей. Оптимальною вважається комплектна та подетальна система планування за рівнем забезпеченості і за добовим графіком, а прогресивною можна вважати систему безперервного оперативно-виробничого планування.

На підприємствах одиничного типу виробництва замовлення постійно змінюються, що ускладнює міжцехове, цехове планування, призводить до нерівномірного завантаження устаткування за видами робіт. У цих умовах застосовується послідовний вид руху деталей, що викликає тривалі міжопераційні і міжцехові перерви в роботі. Основною вимогою до ОВП в одиничному виробництві є раціональна організація руху предметів праці.

Об'єктом планування є замовлення, до термінів виконання якого входить час виробництва, випробування, технічна підготовка. На підприємствах одиничного типу використовуються такі системи:

- позамовна (для короткого циклу складання виробу);

- комплектно-вузлова і комплектно-групова (для тривалісного складального циклу - понад 1 місяць);

- "на склад" (для виробництва уніфікованих і нормалізованих виробів).

Терміни випуску продукції та тривалість виробничого циклу складають основу всіх календарних розрахунків.

Календарно-планові завдання для невеликих підприємств з широкою номенклатурою продукції успішно вирішуються вручну, а при великій номенклатурі - тільки зі застосуванням обчислювальної техніки.

В оперативно-календарному плануванні використовується ланцюговий метод, сутність якого полягає в тому, що виробничі завдання, терміни виготовлення визначаються у порядку, зворотному до ходу технологічного процесу, тобто від складання (комплектування) готового виробу до виготовлення окремих комплектуючих.

У будь-якому виробництві для календарного планування враховується час початку і закінчення кожної операції. Операції відрізняються між собою тривалістю виконання: одні - більш трудомісткі, інші - менш трудомісткі. На основі інформації про тривалість кожної технологічної операції розробляється календарний графік проходження замовлень у виробництві. З метою запобігання значним обсягам незавершеного виробництва, організації узгодженої роботи фахівці визначають критичний шлях тривалості процесу виробництва. Визначення критичного шляху - важливий етап організації ефективного виробництва, оперативно-календарного планування, тому що цей показник свідчить про пріоритетність виробничих операцій.

Метод критичного шляху - це метод календарного планування, при якому оцінюється мінімальна тривалість виробничого процесу шляхом розрахунку нормативного часу, необхідного для виконання найбільш тривалої операції. виробничий господарський планування регулювання

Критичний шлях виробничого процесу виготовлення умовної продукції показано на рис 3.2.

Рис. 3.2. Метод критичного шляху виробничого процесу (у днях)

Метод оцінювання та аналізу виробничої програми подібний до методу критичного шляху, але базується на статистичних (фактичних) оцінках тривалості виробничих операцій. Цей метод використовується у тих ситуаціях, коли тривалість окремих операцій не можна точно підрахувати.

Широке застосування отримали наступні методи:

- графіки Ґанта;

- плани-графіки з виділенням проміжних етапів робіт;

- система забезпечення збалансованості матеріальних запасів і виробничої програми.

3 метою узгодження у часі виконання окремих робіт Г. Ґант у 1917 р. запропонував графічний метод, який пізніше отримав назву "графіки Ґанта". Для планування і контролю робіт з виробництва окремих виробів будуються діаграми (графіки), які показують стан виготовлення окремих компонентів виробу (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Фрагмент графіка Ґанта

Кожна лінія на графіку може означати конкретне завдання (виріб, його частину) і, в свою чергу, може розділятися на окремі етапи робіт. Наприклад, проектування, виготовлення, випробування, технічний контроль. Кожна лінія на графіку відповідає даті початку і закінчення роботи. За допомогою цього графіка можна порівнювати фактичне виконання робіт з планом.

Плани-графіки з виділенням проміжних етапів робіт передбачають розподіл виконуваних робіт на окремі етапи, стадії (рис. 3.4).

Цей метод вимагає графічного зображення робіт (проектування, виготовлення, випробування), необхідних для виробництва кінцевого продукту. План-графік може використовуватися у всіх видах управлінських робіт, які вимагають планування та контролю за виконанням операцій за графіком.

Система забезпечення збалансованості матеріальних запасів і виробничої програми ("Лайн оф беланс" - ЛОБ) розроблена співробітником компанії "Ґудер" Д. Фоучем і порівняно з вищеописаними методами є більш складною.

Рис. 3.4. План-графік з визначенням проміжними етапів робіт

Цей метод використовується при плануванні замовлень, які повторюються, і дозволяє звести до мінімуму виробничі запаси, якщо терміни поставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів є строго означеними, але можуть порушуватись постачальниками.

Реалізація плану виробництва продукції на підприємстві досягається узгодженою взаємодією всіх його структурних підрозділів. На результати діяльності кожного структурного підрозділу має вплив ряд чинників, які необхідно своєчасно виявляти і запобігати їх негативному впливу, оскільки нехтування ними порушить нормальний хід виробничого процесу. Це зумовлює необхідність забезпечення диспетчирування та постійного контролю за процесом виробництва, виявлення відхилень і прийняття заходів з їх усунення. Моніторинг виробничого процесу здійснюється планово-диспетчерськими підрозділами підприємства і цеху шляхом порівняння фактичних термінів випуску продукції, її обсягів з плановими величинами.

Завдання оперативного регулювання виробничого процесу полягає в оперативному обліку виконання встановленого графіку виробництва; виявленні, аналізі та усуненні причин відхилень; прийнятті оперативних заходів з попередження та усунення відхилень; координації поточної діяльності взаємопов'язаних елементів.

Оперативне регулювання здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів, оперативної планової та фактичної інформації. Своєчасність поступлення інформації, її достовірність безпосередньо впливають на якість програм і завдань. У виробничій практиці, незважаючи на стабільність цехових програм, неминуче виникають зміни та відхилення, які вимагають коригування раніше складених планів. Ці зміни і відхилення зумовлені відсутністю необхідних матеріалів, виникненням браку, аварійним ремонтом устаткування тощо.

Своєчасний, повний і точний облік всіх відхилень дозволяє оперативно регулювати хід виробництва, скеровувати його протікання відповідно до плану. Вирішити цю проблему можна шляхом створення комплексної автоматизованої системи оперативного обліку на підприємстві.

Така система повинна відповідати ряду вимог:

- високої оперативності збору та обробки інформації;

- відсутності дублювання в роботі кожної ланки системи;

- забезпечення попередньої обробки інформації;

- запобігання передачі надлишкової інформації;

- можливості синтезу інформації для управлінських потреб;

- економічної ефективності. Інформація про хід виробництва включає:

- випуск продукції та її складових за рік, по кварталах, місяцях і за всіма структурними підрозділами;

- постачання напівфабрикатів, комплектуючих виробів та їх облік у виробництві;

- рух предметів праці за операціями технологічного процесу з реєстрацією початку і закінчення кожної;

- рух наробків;

- брак;

- постачання матеріалів у цехи та їх подача на робочі місця;

- час роботи і простоїв устаткування;

- час ремонтно-профілактичних робіт;

- витрачання матеріально-енергетичних ресурсів за їх видами.

Размещено на Allbest.ru