Управління персоналом у процесі реалізації інноваційного проекту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління персоналом у процесі реалізації інноваційного проекту

Створення системи програмно-цільового менеджменту інноваційного проекту спрямоване па вирішення таких завдань:

1. Забезпечення найповнішої й ефектнішої взаємодії всіх підрозділів, зайнятих впровадженням інновацій.

2. Вивільнення вищого рівня менеджменту від функцій оперативного керівництва і координації впровадження інновацій.

3. Підвищення оперативності поточного менеджменту та відповідальності окремих виконавців, зайнятих розробкою і впровадженням інновацій, за результати і терміни виконання робіт.

4. Забезпечення ефективного контролю за виконанням запланованих робіт, що створює основу для дієвого адміністративного регулювання і мотивування вищих результатів робіт з якості і термінів.

Залежно від характеру, масштабів проекту, в його реалізації можуть брати участь до кількох десятків організацій, вносячи свій вклад. Однак у будь-якому випадку традиційно до системи менеджменту інноваційного проекту належать технічна (науково-технічна) рада і менеджери. Лінійним менеджером системи є технічний директор організації. Система менеджменту інноваційного проекту складається з трьох організаційних рівнів. Вищий рівень охоплює посаду технічного директора і технічну (науково-технічну) раду, яка розглядає питання цілей проектів, їхню поетапну структуру" оцінку доцільності вибору відповідальних виконавців, терміни представлення проміжних результатів, техніко-економічні параметри, оцінку економічної ефективності, обсяг і склад необхідних ресурсів. Середній рівень складається з менеджера інноваційного проекту, який підпорядковується технічному директору (головному технологу). Він є основною ланкою системи, оскільки на нього покладається відповідальність за досягнення цілей за якістю результатів, термінів їх одержання і ресурсів.

Нижній рівень утворюється з відповідальних виконавців окремих етапів проекту, підпорядкованих менеджерам підрозділів відповідно до своїх посадових положень у лінійно-функціональній структурі. Для виконання проекту необхідно розподілити завдання, виконавців, підпорядкувати й координувати дії груп і підрозділів. Управління інноваціями може передбачати створення спеціальних груп, які стають самостійними учасниками проекту, або входять до складу одного з учасників і здійснюють управління реалізацією проекту.

Наявні два основні принципи формування груп для управління проектом:

-- провідні учасники проекту створюють власні групи, якими управляють керівники. Керівники груп підпорядковані єдиному керівнику проекту. Залежно від організаційної форми реалізації проекту, керівник від замовника або підрядника може бути і керівником проекту. Керівник має працівників, які координують діяльність усіх учасників проекту;

-- створюється єдина група на чолі з керівником проекту. До групи входять уповноважені представники всіх учасників проекту для здійснення функцій відповідно до розподілених ділянок відповідальності.

Учасники проекту реалізовують різні інтереси у процесі здійснення проекту. Обсяг груп у проектній команді, встановлення зв'язків між ними, ступінь централізації залежать від масштабності проекту: чим складніше інновації, тим складніша організаційна структура. Склад учасників проекту, їх ролі, розподіл функцій і відповідальності залежать від типу, виду, масштабу й складності проекту, а також від фаз його життєвого циклу. Для визначення складу учасників проекту, побудови його функціональної та організаційної структур, для кожного проекту на стадії розробки концепції необхідно встановити:

-- предметну галузь -- цілі, завдання, роботи та основні результати, тобто що потрібно зробити, щоб реалізувати проект, а також його масштаби, складність, попередні терміни;

-- відношення власності, що використовуються для реалізації проекту (вартість та приналежність);

-- основні ідеї реалізації проекту (способи);

-- основні активні учасники проекту (виконавці);

-- основні пасивні учасники проекту (призначення);

-- мотивації учасників проекту (можливий прибуток, збитки, ризик тощо).

Ці пункти дозволяють виявити учасників проекту, їхні цілі, мотивації, визначити взаємовідносини та на цій основі прийняти обґрунтовані рішення щодо організації та управління проектом.

Розглянемо докладніше функції деяких учасників проекту.

Ініціатор -- сторона, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозицій щодо здійснення. Ініціатором може бути практично кожний з учасників проекту, але ділова ініціатива щодо здійснення проекту повинна надходити від замовника.

Замовник -- основна сторона, зацікавлена у здійсненні проекту та досягненні його результатів. Замовник, тобто майбутній власник та користувач результатами проекту, визначає основні вимоги та масштаб проекту, забезпечує фінансування проекту за власний кошт чи за кошти залучених інвесторів, укладає контракти з головними виконавцями проекту, відповідає за цими контрактами, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту.

Інвестор(и) -- сторона(и), що вкладає інвестиції в проект. Якщо інвестор та замовник не є однією й тією самою особою, то інвесторами звичайно є банки, інвестиційні фонди та інші організації. Інвестори вступають у ділові відносини зі замовником, контролюють виконання контрактів і здійснюють розрахунки з іншими сторонами з виконанням проекту. Інвестори є повноправними партнерами проекту та співвласниками всього майна, яке залучається за рахунок їх інвестицій, доки їм не буде повернуто всі кошти, отримані за контрактом із замовником чи за кредитною угодою.

Керівник проекту -- юридична (фізична) особа, якій замовник та інвестор делегують повноваження щодо здійснення проекту -- планування, контролю та координації робіт усіх учасників проекту. Склад функцій і повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Однак перед керівником проекту та його командою звичайно висувається завдання загального керівництва та координації робіт упродовж усього життєвого циклу проекту до досягнення визначених у ньому цілей і результатів при дотриманні встановлених строків, бюджету та якості.

Команда проекту -- специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту та створена па період здійснення проекту. Завдання команди -- виконання функцій управління проектом для ефективного досягнення його цілей. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності та інших характеристик. Проте в усіх випадках склад команди повинен забезпечувати високий професійний рівень усіх покладених на нього обов'язків.

Контрактор (генеральний контрактор) -- сторона чи учасник проекту, що вступає у відносини зі замовником та бере на себе обов'язок щодо виконання робіт з контракту (це може бути весь проект чи його частина). До функцій генкоптрактора належать укладання контракту зі замовником (інвестором), добір та укладання угод із субконтракторами, забезпечення координації їх робіт та прийняття викопаного обсягу, оплата праці співвиконавців. Контрактором може бути керівник проекту чи інші активні учасники проекту.

Субконтрактор -- вступає в договірні відносини з контрактором чи субконтрактором вищого рівня. Є відповідальним за виконання робіт чи послуг відповідно до умов контракту.

Проектувальник -- юридична особа, що виконує за контрактом проектно-дослідницькі роботи в межах проекту. Вступає в договірні відносини з генконтрактором проекту чи безпосередньо зі замовником.

Генеральний підрядник -- юридична особа, пропозицію якої прийняв замовник. Відповідальний за виконання робіт відповідно до умов контракту. Добирає субпідрядників та укладає угоди з ними на виконання окремих робіт і послуг. У будівельних проектах роль генпідрядника звичайно виконують будівельні або проектно-будівельні фірми чи організації.

Постачальники -- субконтрактори, які здійснюють різні види поставок на контрактній основі (матеріали, устаткування, транспортні засоби тощо).

Ліцензори -- організації, що виділяють ліцензії на право володіння земельною ділянкою, проведення торгів, виконання окремих видів робіт і послуг тощо.

Органи влади -- сторона, що задовольняє свої інтереси завдяки отриманню податків від учасників проекту, висуває та підтримує екологічні, соціальні й інші суспільні й державні вимоги, пов'язані з реалізацією проекту.

Виробник кінцевої продукції проекту -- здійснює експлуатацію створених основних фондів та виробляє кінцеву продукцію. Основна мста -- отримання прибутку від продажу готової продукції споживачам. Бере участь у всіх фазах проекту та співпрацює з основними учасниками проекту. Його роль і функції залежать від частки власності у кінцевих результатах проекту. В багатьох випадках є замовником та виробником продукції за проектом.

Споживачі кінцевої продукції -- юридичні та фізичні особи, які є покупцями й користувачами кінцевої продукції, що встановлюють вимоги до виробленої продукції та наданих послуг і формують попит на них. За рахунок коштів споживачів відшкодовують витрати па проект і формується прибуток усіх учасників проекту.

Інші учасники проекту. На здійснення проекту впливають й інші сторони з оточення проекту, які, по-суті, також можуть належати до учасників проекту: конкуренти основних учасників проекту, власник землі, нерухомого майна, громадські групи та населення, чиї інтереси охоплює реалізація проекту, консалтингові, інжинірингові, юридичні організації, залучені до процесу здійснення проекту.

До підтримуючих структур належать: фонд інноваційного розвитку, фонд підтримки програм, проектів, аудиторські та консалтингові фірми, органи незалежної експертизи, патентно-ліцензійні установи, виставкові комплекси. інноваційний проект інвестиційний фонд

У разі, коли формується група, що виконує дослідження і генерує нові наукові ідеї, необхідно до складу учасників залучити:

-- спеціалістів з вищою освітою, які мають досвід як розробники у відповідній сфері;

-- спеціалістів інших науково-технічних галузей;

-- користувачів результатів (у тому числі промислових виробників);

-- людей, котрі мають павички менеджменту й економічні знання;

-- працівників, які мають досвід у галузі формування науково-технічної політики.

Якщо проектування здійснює проектна організація, обов'язковими учасниками будуть:

-- замовник (будь-яка господарська структура), який укладає договір з проектною організацією;

-- проектувальники, які повинні володіти:

а) знаннями сучасних методів і засобів менеджменту;

б) знаннями методів дослідження операцій і системного аналізу;

в) досвідом роботи в галузі управлінця і вмінням спілкуватися зі спеціалістами різних профілів та рівнів.

Дотримання цих вимог передбачає необхідність спеціального підбору і підготовки дослідників, аналітиків, оскільки від результатів їх роботи значною мірою залежить ефективність процесу управління проектом.

Керівником проекту є людина, що створює атмосферу творчості у колективі. її важливим завданням є розробка разом зі співробітниками мети проекту, тобто опис та розрахунки кількісних параметрів нового проекту або технології. Менеджер повинен обіймати досить високу посаду в організаційній структурі (наприклад, бути членом ради директорів).

Керівник проекту забезпечує підбір кваліфікованих працівників, умови досягнення належних результатів кожним учасником проектної групи. При цьому він не повинен здійснювати прямого впливу на них, а також адміністративно-бюрократичними методами обмежувати процес наукового пошуку. Досвідчений керівник проекту повинен володіти демократичним стилем керівництва для досягнення взаємоузгодженості дій співробітників.

Інформаційне та інвестиційне забезпечення

Впровадження інновацій пов'язане з використанням великого обсягу інформації, її повнота і якість суттєво впливають на можливість досягнення цілей. Недостатнє висвітлення окремих питань через обмеженість інформації на перед інвестиційному стані може викликати в інвесторів сумніви щодо доцільності виділення коштів. Крім того, це може призвести до помилкових прогнозів, необґрунтованих висновків тощо. Тому важливо знати, які дані потрібні і де їх можна знайти.

Характер та джерела інформації, а також підрозділи, що відповідають за її підготовку, наведено в табл. 6.2.

Певна частка інформації міститься в опублікованих наукових джерелах. Для її пошуку використовують енциклопедичні словники, статистичні збірники, реферативні журнали, моніторинги. Обробляють необхідні дані за допомогою сучасних засобів автоматизованої обробки інформації. Нині з'являються консалтингові фірми, які спеціалізуються па зборі й акумулюванні інформації щодо сталу та перспектив розвитку ринку. Використання такої інформації дає змогу підвищити рівень обґрунтованості управлінських рішень, які стосуються оцінювання ринку, маркетингової діяльності та конкурентів.

Таблиця 6.2. Інформаційне забезпечення інноваційного проекту

Термін "інноваційні інвестиції" застосовують для характеристики, що капітал повністю спрямований на оновлення основних фондів і/або впровадження інновацій. Ринковій економіці властиві також такі поняття як, валові і чисті інвестиції. Реальні чисті інвестиції -- це вкладення за рахунок фонду нагромадження національного доходу. їх ще називають "інвестиції розширення". Поряд з інвестиціями з фонду відшкодування спожитого основного капіталу (інвестиції відновлення), вони утворюють валові реальні інвестиції.

Джерелом чистих інвестицій с знову створена вартість, тобто частина чистого доходу, що зберігається. Мобілізуються чисті інвестиції як за рахунок підприємницького доходу (самофінансування), так і за рахунок кредиту, тобто залучених засобів ринку позикового капіталу.

Джерелом інвестицій відновлення є амортизаційні відрахування. У країнах із розвинутою ринковою економікою спостерігається абсолютне зростання фонду відшкодування і частки в ньому інвестицій відновлення, їхня питома вага у валових інвестиціях коливається від 40 до 60 %. Цього вимагає розвиток науково-технічного прогресу, необхідність прискореного відновлення устаткування (активної частини основних фондів), що досягається за рахунок прискореної амортизації. Наприклад, повне відновлення парку машин і устаткування в Японії здійснюється кожні 5 років. Відповідно і норми амортизації в них приблизно втричі вищі, ніж в Україні.

У розвинутих країнах частка приватних реальних інвестицій коливається від 60 до 80 %. Державні реальні інвестиції, що здійснюються як безпосередньо, так і за рахунок падання кредитів, відіграють регулюючу роль в економіці і направляються насамперед у галузі інфраструктури (енергетику, транспорт і зв'язок, науку, освіту, екологію й охорону здоров'я).

Для економічного аналізу реальних інвестицій у світовій практиці використовують кілька показників.

Вартісне вираження вкладеного капіталу -- це обсяг реальних інвестицій. Відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту -- це норма інвестицій (норма нагромадження). Відношення валових інвестицій до приросту ВІШ за той самий період характеризує ефективність нагромадження і називається приростним коефіцієнтом капіталоємності. Норма валових інвестицій у розвинутих країнах коливається від 20 до 40 %. Розвиток ринкових відносин, конкуренція стимулюють прискорення науково-технічного прогресу, вимагають збільшення вкладень в інтелектуальний потенціал суспільства. Результати наукових досліджень стають активним елементом виробництва, входять до складу реальних інвестицій.

До об'єктів інноваційних інвестицій належать:

-- створювані, реконструйовані і модернізовані основні виробничі та невиробничі фонди всіх галузей економіки;

-- інтелектуальні цінності;

-- майнові права користування землею, природними ресурсами й іншими об'єктами власності.

Для економічного аналізу ефективності реальних інвестицій застосовують їх класифікацію за різними ознаками: формами власності, джерелами фінансування, галузями і підгалузями економіки, технологічним складом витрат, формами відтворення, території тощо.

В Україні інвестиційна структура за формами власності ще остаточно не сформувалася. Співвідношення державних, приватних інвестицій і інвестицій колективних підприємств змінюється внаслідок процесів приватизації, нормативно-законодавчої бази тощо.

Внутрішнє фінансування (самофінансування) -- капіталовкладення власних коштів залежить від здатності підприємства забезпечити прибутковість господарської діяльності. Це сума чистого доходу фінансового року і амортизаційних відрахувань та відрахувань у резерв за мінусом переоцінки амортизації і резервів. Такий вид фінансування має багато переваг, а саме:

-- простота застосування, бо він не вимагає жодних додаткових документів і необмежений у часі;

-- доступність, оскільки контролюється лише керівником підприємства;

-- необтяжливість, бо не вимагає жодних фінансових витрат;

-- збільшення заборгованості, бо завдяки йому можна отримати додаткову позику в банку, адже її надає банк за класичним принципом: 1 грн. позики за 1 грн. власного капіталу.

Однак самофінансування спричиняє зниження мобільності капіталу, залишаючи прибуток у тому секторі, де його отримано.

Підприємства мають три основні засоби збільшення довгострокових фондів у разі, коли їм недостатньо внутрішніх ресурсів за рахунок зовнішніх джерел фінансування: використання власного квазі-капіталу, середньострокової та довгострокової заборгованості. У структурі реальних інвестицій за джерелами фінансування простежуються тенденції до збільшення частки позикових і залучених засобів та зменшення частки власних засобів інвесторів.

Реальні інвестиції характеризуються галузевою структурою, зміни в якій визначають ефективність нагромадження. У галузевій структурі останніми роками спостерігається тенденція збільшення обсягів вкладень у виробництво коксу і продуктів нафто-перероблення (22,9 %), хімічної та нафтохімічної промисловості (15,1 %), машинобудування (15,0 %) (рис. 6.2).

Размещено на Allbest.ru