Методи управління ризиками

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Методи управління ризиками

Ризиком можна управляти, тобто використовувати різноманітні заходи, які б давали змогу певним чином прогнозувати виникнення ризикової ситуації і вживати заходів для зниження рівня ризику.

У зарубіжній літературі багато уваги приділяють висвітленню способів і методів зниження негативного впливу ризиків па роботу підприємницьких організацій. Певним чином їх можна використати й у вітчизняній практиці. Відомі способи зниження ризику підприємницьких структур пропонується згрупувати у два напрями: уникнення від ризиків і зниження негативної дії тих видів ризиків, яким не вдалося запобігти. Уникнення ризиків передбачає певну політику керівництва підприємств, яка полягає в тому, щоби не ухвалювати управлінських рішень, пов'язаних з ризиком. Цей напрям є найпростішим і радикальним, однак він не може забезпечити динамічний розвиток підприємств і великі прибутки. Крім цього, не завжди вдасться уникнути ризикованої ситуації, що спонукає до використання другого напряму, пов'язаного з розробкою і реалізацією заході" зі зниження негативних наслідків від ризиків (рис. 7.3).

Найпростішим методом запобігання негативним наслідкам від ризиків є створення па підприємствах спеціальних фондів ризику за рахунок прибутків і використання його в екстремальних для підприємства умовах. Цей метод відомий як самострахування підприємства від негативного впливу непередбаченої ситуації. Воно доцільне у тих випадках, коли вартість майна відносно незначна і с суттєві прибутки від виробничо-господарської діяльності підприємства.

У вітчизняній практиці дедалі частіше застосовують метод зниження ризиків передаванням їх іншим організаціям (страховим фондам), які спеціалізуються на страхуванні майна підприємств.

Можна виокремити щонайменше три чинники, які задовольняють інтереси як трансферу (особи, що передає ризик), так і трансферти (особи, що бере па себе ідей ризик):

-- витрати, завеликі для юридичної особи, котра передає ризик, можуть становити незначну суму для особи, яка бере на себе ризик;

-- організація, що спеціалізується па страхуванні ризиків, може мати кращі можливості для запобігання ризикам;

-- трансферти можуть перебувати у кращій позиції щодо скорочення втрат від ризиків або контролю за перебігом подій, пов'язаних із зниженням негативних наслідків ризиків.

Нині, в умовах дії ринкових чинників, виникає гостра потреба у застосуванні точних і адекватних методів оцінки ризиків реалізації як інвестиційних, так і інноваційних проектів.

Рис. 1 Основні методи зниження і запобігання ризикам організацій

У літературі про механізми оцінки ризиків реалізації будь-яких проекті" приділяють більше уваги методології оцінки ризиків саме інвестиційних проектів, оскільки така оцінка та власне ступінь ризику зазвичай пов'язані зі змінами зовнішнього середовища. Ризики ж інноваційних проектів переважно безпосередньо пов'язані з внутрішнім станом підприємств, їх фінансовими можливостями спрямувати певну частку прибутків або обігових коштів на впровадження нової техніки чи технології, хоча, здебільшого, великі інвестиційні проекти неможливі без використання сучасних досягнень науки. У практиці аналізу та кількісного вимірювання рівня ризиків існують різні методики. Більшість ґрунтується на використанні алгоритмів експертної оцінки, коли найнижчий бал відповідає найгіршому стану розвитку певної системи (економічної, соціальної, політичної), а найвищий -- ідеальному. Власне ризик визначається ступенем відхилення реального рівня перспективності за тим чи іншим чинником від його реального значення. Деякі дослідники пропонують визначати обґрунтованість інвестиційних проектів на основі поєднання впливу стандартних показників економічної ефективності інвестицій та кількісних показників ризику з подальшим використанням апарату імітаційного моделювання [66]. Основними кількісними показниками ризику інвестиційних проектів у цьому випадку є:

-- ймовірність втрат, тобто імовірність отримання від'ємних значень чистої теперішньої вартості проекту;

-- середньоквадратичне відхилення можливих значень чистої теперішньої вартості проекту від її очікуваного значення;

-- коливання значень чистої теперішньої вартості.

Зазначимо, що такий розподіл показників ризику с досить перспективним, використання ж імітаційного моделювання забезпечує повніші, досконалі та, найважливіше, неупереджені інформацію та оцінку вартості того чи іншого інвестиційного проекту. Ллє цей метод виявляється або взагалі недосяжним для розробників проекту через надмірну складність досліджень, їх високу вартість, або економічно недоцільним унаслідок того, що витрати коштів на імітацію перевищують вартість отримання додаткової інформації.

З цього приводу дуже важко очікувати появи суто формалізованого алгоритму знаходження ризиків, формування суджень про них забезпечується винятково засобами системного аналізу, які дозволяють проводити спеціальне ні кал у ванн я, відносно якого визначають потім ті або інші суб'єктивні імовірності. Але абсолютно необхідним критерієм для досягнення максимальної ефективності того чи іншого науково-технічного проекту, і, в кінцевому результаті, вартості дослідження, є верхнє значення кожного конкретного ризику.

З ризиком безпосередньо пов'язане поняття "вірогідність". Наявні два полюси вірогідності: об'єктивна (насамперед частотна інтерпретація) та суб'єктивна, як "розумний" рівень довіри. В об'єктивному значенні вірогідність певної події розглядається як здійснення визначеного, такого, що принципово відтворюється необмежену кількість разів, комплексу умов. Це за змістом не відповідає більшості реальних ситуацій.

Власне, вірогідність є чисельною оцінкою можливості наставання події, котру дослідник задає, наприклад, на підставі власного досвіду, або, інакше кажучи, за допомогою апріорної інформації про дослідження чи явище. Таку інформація можна отримати у ситуації, коли комплекс зовнішніх умов не можна вважати незмінним.

Поняття ризику досить природно розкривається категоріями класичної теорії вірогідності, але використання її потужного апарату для практичних цілей потребує наявності представницьких статистичних даних про параметри розрахункової моделі, чи реалізаційні можливості процесів, що досліджуються.

Наведемо приклад виготовлення і впровадження умовної конкурентоспроможної установки методики управляння ризиком. Для розв'язання задач управління у плануванні в умовах ризику можна використати модель стохастичного програмування, в якій цільова функція економіко-математичної моделі слугує критерієм для вибору оптимального варіанта рішення. Витрати на весь життєвий цикл S розраховують таким чином:

де S0 -- витрати па реалізацію проекту в умовах відсутності ризиків; gi -- вектор i-го ризику; Si -- витрати, пов'язані з i-им ризиком; Ui -- вартісне вираження втрат від і-го ризику.

Припустимо, що розрахункова собівартість її виготовлення становить витрати на впровадження науково-технічного проекту, що дозволяє підвищити конкурентоспроможність установки, можуть спричинити зменшення собівартості до значення а -- b, і в цьому разі реалізація установки буде гарантована. Припускаючи також динаміку зниження собівартості пропорційною g-ризику не реалізації проекту і враховуючи залежність ризику від витрат на його дослідження

де а1 ?1, в1?0 -- параметри, які об'єктивно відображають специфіку відповідних процесів та є перевернутою логістичною кривою, витрати ризиків становлять:

де с -- величина збитків, отриманих фірмою від не продажу, які можуть значно перебільшувати власні виробничі втрати (неістотні індекси тут не наведені).

Нехай базова собівартість (а) умовної установки становить а = 12 млн. грн., а зниження її собівартості (b) за рахунок впровадження, що дозволяє підвищити конкурентоспроможність такої установки, дорівнює Ь = = 4 млн. грн. При цьому емпіричні параметри, які відображають залежність ризику від витрат па його визначення, набувають значення в -1 = 1 та = 2. Отже, отримуємо такс рівняння (за підстановки наведених умовних даних): 48g3 - 44g2 - 4g +1 = 0, яке задовольняє значення ризику на рівні g = 0,117.

Отож, вартість проекту, який пропонується до впровадження на підприємстві, у тому числі витрати на визначення ризиків, становлять S0 = 8,468 млн. грн., витрати на ідентифікацію ризику -- відповідно S1 = = 2,717 млн. грн., а витрати на весь життєвий цикл проекту дорівнюють S = 11,514 млн. грн.

Оскільки витрати на весь життєвий цикл проекту є меншими від базової собівартості установки, то тим паче їх величина буде меншою від порогового значення витрат. А враховуючи, що витрати на ідентифікацію ризику становлять 23,5 % від величини витрат на весь життєвий цикл проекту, можна стверджувати про високий рівень вимог до ефективності дослідницького компонента -- рівня науково-технічного проекту, матеріалізованого в такій установці.

Якщо ж у вихідних даних змінити значення емпіричного параметра до рівня а 4, то величина ризику не реалізації проекту не зміниться, а витрати на ідентифікацію ризику і життєвого циклу проекту незначно зростуть. Однак, за тих чи інших умов, але у разі зміни параметра b зменшення собівартості установки за рахунок впровадження науково-технічного проекту) до рівня b = 2 млн гри, за однакових значень величин втрат від відмов та збитків унаслідок недопродаж виявляється, що у зв'язку з великими "штрафами" ризик повинен бути зведений до мінімуму -- g = 0,04. Відповідно до цього рівня, вартість науково-технічного проекту становить S0 = 10,08 млн грн., витрати па ідентифікацію ризику становитимуть S1 = 3,871 млн. грн., а видатки на весь життєвий цикл проекту -- S = 14,911 млн гри.

Оцінка ризику реалізації проекту за допомогою мінімізації рівня видатків па весь життєвий цикл проекту дає змогу нс тільки розрахувати ступінь ризику у вартісному еквіваленті, а й оптимізувати техніко-технологічні параметри, які виливають на ризик, що дозволяє діяти на рівень конкурентоспроможності продукції, в якій матеріалізовані технічні параметри проекту.

Завдання та запитання для самоконтролю

Завдання 1. За допомогою Інтернету знайдіть інноваційний проект, який розпочато на вітчизняних теренах. Розгляньте обраний проект з погляду:

1. Чинників зовнішнього середовища, які найбільше впливають па проект.

2. Охарактеризуйте сфери найближчого оточення інвестиційного проекту.

3. Визначте наявних та потенційних учасників проекту.

4. Вкажіть, на якій стадії життєвого циклу перебуває проект і спрогнозуйте його подальший розвиток.

5. Назвіть види та величину ризиків, властивих йому.

Завдання 2. На розгляд дирекції підприємства подано три альтернативні проекти. За допомогою економіко-статистичних методів обчисліть рівні ризику коленого з них і оберіть найкращий. Для цього повністю запишіть дані до табл. 7.1, викопайте розрахунок середньоквадратичного відхилення проектів у табл. 7.2, визначте коефіцієнт варіації.

Яким чином визначити прийнятність, висоту або неприпустимість ризику?

Таблиця 1 Розподіл імовірності очікуваних доходів за інвестиційними проектами, тис. грн.

Рис. 2 Розрахунок середньоквадратичного відхилення за інвестиційними проектами

Оцінка ефективності інноваційної діяльності

Ефективність інноваційної діяльності

Кількісну оцінку інноваційних проектів здійснити дуже складно. Найбільші труднощі полягають у тому, що інноваційний підрозділ найчастіше проводить дослідження, які неможливо безпосередньо пов'язати з ринковим попитом і прогнозом прибутку. Більшість -- це участь у програмах, спрямованих па вдосконалення існуючих процесів або продукції. У такому випадку розглядають успішні і неуспішні програми.

Наприклад, досить потужна молочна компанія "Галичина" за річного товарообороту 224,3 млн. грн. витрачає на логістичні операції 4,4 % собівартості продукції. Водночас, на оптимізацію логістики і дистрибуції (впровадження концепції "Оптимізація ланцюга постачання") витрачено 3,5 мли грн., що становить 1,5 % товарообороту. Отже, суми досить значні, але остаточні висновки про правильність таких дій можна буде зробити лише через певний час.

Успішними можна вважати такі результати: виплата організації за використання патенту, ліцензії; зміна ціпи або собівартості удосконаленого процесу або продукту; збільшення прибутку внаслідок впровадження інновації; вдосконалення організаційної структури менеджменту, методів роботи, розподілу та делегування повноважень окремих спеціалістів, кооперації, спеціалізації, децентралізації. Інша складність визначення ефективності інноваційного проекту полягає в тому, що календарний рік -- доволі короткий період часу для докладної оцінки результатів інноваційної діяльності. З огляду па специфіку проектувальної діяльності, науковці рекомендують аналізувати результат з інтервалом приблизно у п'ять років.

Інженерна експертиза визначає технічне впровадження ідей, покладених в основу проекту. Ух пале пню рішення про фінансування передує професійний аналіз здійсненності потенційних переваг проекту. Коли йдеться про не схожий до попереднього напрям досвіду і діяльності підприємства, реалістичність, здійсненність знижуються.

Так, відомий випадок, коли в процесі конверсії авіабудівне підприємство розробило проект випуску тролейбусів, не маючи досвіду конструювання пасажирського електротранспорту. В результаті модель забракували і підприємство зазнало збитків.

Для об'єктивного оцінювання проекту рекомендується провадити експертизу за такими принципами:

-- наявність незалежної групи дослідників, що виступають арбітрами в спірних ситуаціях за результатами експертизи;

-- проведення попереднього прогнозування і планування витрат па середньострокову перспективу для визначення приблизної ефективності;

-- методи контролю повинні бути взаємопов'язані з перспективами розвитку системи керівництва науково-технічною політикою на державному рівні.

Під час експертизи проектів необхідно визначити потенційний вплив результатів досліджень або розробок на соціальне, економічне й екологічне середовища.

Експертиза передбачає не тільки кількісну, а й якісну оцінки проектів. Ухвалюючи рішення, враховують оцінки, висловлені кожним членом експертної групи. Експерти мають право вимагати будь-яку інформацію щодо проекту. До кожної експертної групи можна залучати висококваліфікованого представника замовника експертизи. Експертну оцінку дають па основі аналізу наукового утримання проекту і наукового потенціалу автора (або авторського колективу). За аналізу наукового утримання проекту враховують:

-- чіткість викладу задуму проекту (чітке, нечітке);

-- чіткість визначення цілі та методів дослідження (чітко, нечітко);

-- якісні характеристики проекту (фундаментальний, міждисциплінарний або системний, прикладний характер);

-- наукову роботу (значна наукова і методологічна робота з вирішення сформульованої в проекті проблеми; публікації зі заданої теми; науково-методичне опрацювання проблеми);

-- новизну проблеми (автором уперше сформульована і науково обґрунтована проблема дослідження; запропоновані оригінальні підходи вирішення проблеми; сформульована в проекті проблема дослідження відома науці й автор не запропонував оригінальні підходи до вирішення проблеми).

Науковий потенціал авторського колективу оцінюють з урахуванням аналізу наукового утримання проекту (автор/учасники можуть виконати заявлену роботу; експерт не впевнений у можливості виконати заявлену роботу).

Отже, експерт повинен не тільки дати опис проекту, а й оцінити його актуальність для конкретної галузі знань; чи належить проект до пріоритетних напрямів досліджень; новизну поставленої проблеми; перспективи розвитку проекту; якісний склад учасників, а також обґрунтувати за вищенаведеною системою оцінки. Для експериментально-лабораторних досліджень експертиза передбачає відповіді на такі питання:

-- чи підготовлені програми досліджень?

-- чи підготовлені анкети для опитування?

-- чи проведене пілотажне дослідження?

Передбачені три рівні експертизи. Перший рівень -- попередній розгляд проекту і вирішення таких завдань: підбір проектів для участі в експертизі другого рівня; упорядкування вмотивованих висновків щодо відхилених проектів; визначення експертів з кожного проекту, який пройшов на індивідуальний (другий) рівень експертизи. Формалізація результатів па другому рівні експертизи здійснюється па рейтинговій основі. На третьому рівні дається висновок щодо проекту (можуть бути внесені корективи до загального рейтингу проекту, ухвалюють рішення щодо фінансування). Індивідуальний рейтинг проекту розраховують за формулою:

R = r1 + r2, (8.1)

ризик підприємницький інноваційний управління

де R -- загальний рейтинг проекту; r1, r2 -- коефіцієнти, що враховують відповідно наукову цінність проекту і реальність виконання проекту у визначений термін.

Коефіцієнт r1 визначає можливість забезпечення під час виконання проекту нових принципових результатів; значне просування в межах цього напряму; впливу на прогрес у цій або суміжній науковій ділянці. Коефіцієнт r2 враховує науковий рівень керівника і потенціал очолюваного ним колективу; наукову роботу і публікації з теми; інформаційне, лабораторне і матеріальне забезпечення проекту; коректність розподілу завдання за станами, результатами і термінами роботи.

Размещено на Allbest.ru