Ретроспективний аналіз феномену "організаційна культура" та теоретичний аналіз основних дефідентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ретроспективний аналіз феномену "організаційна культура" та теоретичний аналіз основних дефідентів

Лоза І.С.

Анотація

У статті на основі аналізу наукового доробку вчених із різних галузей науки - філософії, культурології, психології управління, менеджменту розкрито сутність понять "культура" як базисного для розгляду організаційної культури, його основні концепти і значення для розвитку організації будь-якої сфери. Акцентовано увагу на духовному значенні організаційної культури та її значенні у розвитку людини, організації та цивілізації. Наведені обґрунтовані концепції культури, типології організаційної культури та її різновиди в науковому обігу. На підставі аналізу наукового доробку вчених різних галузей науки - філософії, культурології, психології управління, менеджменту - розкрито сутність поняття "культура" як базисного для розгляду організаційної культури, його основні концепти і значення для розвитку організації будь -якої сфери. Акцентовано увагу на духовному значенні організаційної культури та її ролі в розвитку окремої людини, організації та цивілізації загалом. Наведено обґрунтовані концепції культури, типології організаційної культури та її різновиди в науковому обігу.

In the article, the essence of the term "culture" as a basis for considering the organizational culture, its main concepts and the role for the organization development in any area was defined on the basis of the analysis conducted on the academic lay-outs of the scholars who are the representatives of various sciences: philosophy, cultural studies, psychology of management, and management in general. Attention was focused on the spiritual importance of organizational culture and its significance for the development of a human, an organization, and the civilization. The specified concepts of culture, typology of organizational culture, and its variaties in the scientific sphere were represented.

Ключові слова: культура, організаційна культура, організація, корпоративна культура.

Keywords: culture, organizational culture, organization, corporate culture.

Постановка проблеми. Актуальність вивчення організаційної культури пов'язана з тим, що знання особливостей організаційної культури установи дає можливість оцінити міру стабільності організації, її конкурентоспроможність, передбачити можливі напрями управлінських рішень, а також здатність досягати запланованих соціально значущих наукових результатів. Багато дослідників сходяться на думці, що більшість проблем, пов'язаних із неможливістю домогтися будь-яких змін, навіть за бажання зробити це, виникають під впливом організаційної культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукою обґрунтовано феномен організаційної культури (П. Вейл, М. Елвессон, П. Ентоні, Л. Карамушка, Дж. Мартін, Д. Майєрсон, Р. Моран, К. Рей, В. Сате, Г. Сміт, Е. Уїлкінз, Р. Уотерман, П. Харріс, Ч. Ханді, Е. Шейн, Ю. Палеха, Г. Тимошко), виявлено та оцінено її зовнішні ознаки (Д. Хемптон), досліджено окремі проблеми та функції управління організаційною культурою (Д. Боллінже, Дж. Дістефано, Г. Лейн, В.Оучі, Г. Хофстеде, Л. Калініна, Л. Карамушка, С. Ліпатов, В. Лозниця, Л. Орбан-Лембрик, О. Топузов, Ж. Серкіс), розроблено принципи управління персоналом на основі трудової мотивації (Р. Френч, В. Асєєв, Д. Девіс, А. Журавльов). Разом із тим в умовах соціально-економічних перетворень, що відбуваються в Україні, практика вимагає нових підходів до організації діяльності та оптимізації взаємодії в сучасних організаціях, а наука не надає дієвого інструментарію для вирішення проблем, які виникають.

Виклад основного матеріалу. В усі часи розвитку цивілізації проблеми культури привертали особливу увагу, передусім тому, що культура завжди була могутнім фактором розвитку суспільства. Вона пронизує всі напрями людської діяльності - від матеріального виробництва до найвеличніших виявів людської творчості.

У повсякденному житті поняття "культура" розуміють як освіченість, начитаність, розумність. Використовують також поняття "особиста культура" або "культура людини".

Поняття культури розвивалося історично й має власну ретроспективу розвитку. Слову "культура" притаманні не тільки досить широкий семантичний спектр у багатьох сучасних мовах, у тому числі українській, а й суто лінгвістична історія. В європейські мови воно безпосередньо або опосередковано (через інші мови) прийшло з латини. Латинське сиїґига, у свою чергу, походило від соїеге. Цей термін спочатку означав "обробіток людиною землі", а пізніше мав безліч значень, а його сутність пов'язувалася, зокрема, з такими діями та намірами як: "поклонятися", "шанувати", "плекати", "населяти", "розвивати", "виховувати" і т. ін. Ним почали позначати процеси та результати опрацювання матеріалів природи в різних ремеслах, а потім і процеси виховання й навчання людини. У такому розширеному змісті термін "культура" вперше був застосований у роботі давньоримського оратора й філософа Марка Тулія Цицерона "Тускуланські рукописи". Поняття побутової мови, що мало на увазі обробіток ґрунту, Цицерон використав у переносному значенні як опрацювання людського розуму під час навчання і виховання. "Як родюче поле без обробітку не дасть врожаю - так і душа", - говорив він.

Подальший розвиток поняття "культура" був пов'язаний з його поширенням на все створене людиною, позначенням цим терміном штучного на протилежність природному.

Термін "культура" вживається у спеціальних науках, таких як історія, археологія, антропологія, біологія, агрономія та ін. Наприклад, археологи називають культурою спільність археологічних пам'яток певної епохи, коли говорять про "трипільську культуру" або "черняхівську культуру". Історики називають культурою сукупність досягнень певного народу в певну епоху. Вони говорять наприклад, про культуру Стародавньої Греції, візантійську культуру, культуру іспанського середньовіччя або італійського Ренесансу.

У XX ст. категоріями культури дедалі більше починають оперувати й такі науки, як теологія, психологія, політологія, мовознавство та ін. За цих умов зросла потреба в оформленні спеціальної наукової дисципліни, у межах якої була б розроблена адекватна до посталих проблем методологія дослідження культури. На межі різних гуманітарних наук (насамперед філософського циклу) складається власне культурологічна наукова дисципліна.

Сьогодні, коли людство увійшло до третього тисячоліття, особливого значення набуло питання розвитку культури. Ця проблема постійно перебуває в центрі уваги найрізноманітніших наук - філософії, соціології, культурології, мистецтвознавства, психології, педагогіки, соціології, психології, тектології, освітнього менеджменту тощо.

Культура - складне і багатогранне явище. У філософії категорія "культура" фіксує міру засвоєння людиною буття, певну систему способів, засобів і методів людської діяльності. Культура - безцінне джерело прогресу суспільства в цілому й розвитку людини зокрема. Культура постає як смисловий світ, який надихає людей, з'єднує їх у співтовариства і передається з покоління в покоління, визначає спосіб буття та світосприймання людей. Отже, культура трактується і як спосіб історичного буття діяльності людей. Людина творить культуру, особистий смисл і соціальне призначення якої полягають у формуванні та вдосконаленні індивідуума. Таким чином, саме поняття "культура" має різнопланову інтерпретацію, яка пояснює складну й багатофункціональну природу цього феномену.

Аналіз наукової літератури дає змогу зробити висновки про наявність авторських обґрунтованих концепцій культури, важливих для проведення дослідження: натуралістичної (розглядає її як предметно-речові форми діяльності людини, продовження природи), "класичної" (розглядає культуру в контексті суто духовного утворення людини як динамічної істоти, що розвиває свої потенції і є творцем культури), модерністська (розуміє культуру як результат щоденної діяльності людини), аксіологічна (розуміє під культурою світ духовних і матеріальних цінностей, ідеалів, смислів), діяльнісна (розглядає як позабіологічний специфічний спосіб людської життєдіяльності), семіотична (також позабіологічний, але суто знаковий механізм передання досвіду через соціокод) та гуманітарна (вивчає духовно -моральний суб'єкт культури - людину) [1, с. 343-356].

Окрім авторських концепцій, у різних галузях наукового знання культура класифікується за різними ознаками та може тлумачитись як гуманна, новаторська, традиційна, інноваційна, аморальна, духовна, професійна або орієнтована на загальнолюдські цінності з нівелюванням тих чи інших професійних аспектів, управлінська, інформаційна, правова, методична та ін. Але незалежно від типу та забарвлення культури, її наповнення, слід визначити цінність самого ставлення одного суб'єкта до іншого. Поруч із поняттям "культура" як цивілізаційним утворенням діяльності людини протягом усього часу існування людства розглядаються такі його складові :"культура особистості", "расова культура", "етнічна культура", "національна культура", "гендерна культура", "корпоративна культура", " організаційна культура ", "організаційний клімат" і т. ін.

У низці наукових статей і монографічних досліджень поряд із терміном "корпоративна культура" вживаються терміни " культура в організації " та "організаційна культура". Зокрема, у працях У. Оучі та Р. Рютінгера використовується поняття "корпоративна культура", яке вчені витлумачують як союз усіх членів організації, "корпоративний дух", спільну філософію (цит. за: [2, с. 14]).

Сучасні вітчизняні вчені Б. Гаєвський і Ю. Палеха [3] під корпоративною культурою розуміють також суміш різних типів організаційних культур і, таким чином, "організації являють собою полікультурні утворення" [4, с. 97].

Часто поняття "організаційна культура" та "корпоративна культура" дослідники та вчені чітко не розмежовують за сутністю, а використовують як синоніми, хоча саме існування цих визначень передбачає, на нашу думку, розрізнення феноменології, яка стоїть за кожним із них.

Для чіткішого визначення змісту кожного з них вважаємо за необхідне розглянути зміст та концепти понять "корпорація" та "організація". "Корпорація" (від пізньолат. согрогаїіо) означає: "1. Договірні об'єднання організацій створені на основі виробничих, наукових та комерційних інтересів на основі налагодження горизонтальних зв'язків, координації та субординації їх взаємодії з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання, діяльності кожного з учасників. 4. У праві - сукупність осіб, які об'єдналися для досягнення якої-небудь мети" [5, с. 457].

За поширеними в літературі підходами під "організацією " розуміється система свідомо координованої діяльності двох і більше людей на основі спільності інтересів, мети, програми, дій тощо [5, с. 679]. При цьому вид діяльності, мета та способи її досягнення у цих організацій можуть відрізнятися, мати різні напрями, "стратегічний набір" і тактику, перетинаючись тільки у вузькому аспекті - взаємодії на ринку. Організації, об'єднані в корпорацію, та корпоративний орган управління не втручаються у стратегічні, тактичні та фінансові плани одне одного - їх об'єднує тільки клієнти, їхні потреби та інтереси, попит на продукцію на ринку й прибуток. На нашу думку, корпоративна й організаційна культури - це діалектично близькі, але не тотожні явища, скоріше - ціле та частка цього загальнонаукового феномену. На підставі репрезентованих у літературі наукових підходів та результатів теоретичного аналізу концептів двох понять під корпоративною культурою слід розуміти філософію та ідеологію, на засадах яких відбулося об'єднання організацій у корпорацію та в яких поєднано культури підрозділів організацій, що має вправляти вплив на зовнішнє політичне, економічне, соціально-культурне, інформаційне середовище. Поняття організаційної культури може бути складовою корпоративної культури за умови об'єднання організацій у корпорацію(цит. за: 2, с. 15]).

У літературі з теорії організації немає єдиного загальноприйнятого визначення організаційної культури. Поняття "організаційна культура", або "культура фабрики", вперше з'явилося на початку 1950-х років у американській промисловій соціології [6]. Проблема природи і змісту організаційної культури привернула увагу дослідників тільки наприкінці 1970 -х років [7].

Уведення терміна "організаційна культура" і його детальне розроблення датовані кінцем 70-х - початком 80-х років ХХ ст. Відтоді й визначилися різноманітні підходи в дослідженні організаційної культури.

З початку 1980-х років вона стає важливою темою книг і статей зарубіжних учених і управлінців. Першою теоретичною працею з проблеми організаційної культури вважається книга відомого американського фахівця в галузі організаційної психології Е. Шейна "Організаційна культура і лідерство". Е. Шейн, Л. Смірчіч і М. Лоуїс визначають організаційну культуру як "сукупність основних переконань, сформованих самостійно, засвоєних або розроблених певною групою в міру того, як вона вчиться вирішувати проблеми адаптації до зовнішнього середовища і внутрішньої інтеграції. Вони виявилися досить ефективними, щоб вважатися цінними, а тому передаватися новим членам як зразок сприйняття, мислення і ставлення до конкретних проблем" [8].

На початку 80-х років були видані праці: "Культурні концепції: інтернаціональні розбіжності в професійних цінностях" Дж. Хофштед, "Корпоративні культури: правила і ритуали корпоративного життя" Т. Діла й А. Кеннеді, "Теорія Т' У. Оучі і "У пошуках ефективного управління" Т. Пітерса і Р. Уотермана. У них лейтмотивом окреслено культуру організації чи корпорації як вагомий чинник економічної ефективності поміж інших та необхідність її адаптації до потреб зовнішнього середовища.

Окрім того, з 1982 по 1984 р. у Канаді і Європі було проведено п'ять представницьких конференцій з проблем організаційної культури, організаційного фольклору й символізму. В Україні у 2010-2015 рр. лабораторією управління освітніми закладами Інституту педагогіки НАПН України організовано п'ять таких конференцій на базі експериментальних майданчиків всеукраїнського рівня, проблематика дослідження яких пов'язана з теорією та технологіями формування та розвитку організаційної культури в закладах освіти, за результатами яких видано збірники наукових праць, матеріали конференцій і тез.

У середині 80-х років ХХ ст. з'явилися два об'ємні, орієнтовані на спеціалістів із цієї проблеми, дослідження Е. Шейна [9; 10] і В. Сате [11] присвячені системному описові феномену організаційної культури в швидкоплинному світі й місця лідера у створенні та управлінні культурою в організації.

У результаті принципових політичних та економічних змін у нашому суспільстві, інтенсивного розвитку науки управління та прикладного менеджменту інтерес до організаційної культури й до різних аспектів цього феномена став предметом дослідження у працях вітчизняних авторів, зокрема в монографічних і дисертаційних роботах із соціології, менеджменту, психології. Зокрема, формування управлінської культури менеджера в умовах становлення ринкових відносин (В. Лапщина, Харків, 1995), методи діагностування, формування та розвитку організаційної культури (М. Павлова, Москва, 1995), психологічні умови підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів до формування організаційної культури школи (Ж. Серкіс, Київ, 2004), педагогічні умови формування інноваційної організаційної культури загально навчального закладу (Л. Асадчих, Курськ, 2010), підготовка керівника до аналізу організаційної культури школи у процесі підвищення кваліфікації (О. Люлікова, Санкт-Петербург, 2008; Я. Стемковська, Черкаси, 2014); Г. Тимошко, Київ, 2015) та ін. [12; 13; 14 тощо].

У літературі з цієї проблеми певний обсяг мають дослідження, спрямовані на типологічний аналіз організаційної культури, з виокремленням так званих субкультур, або типів організаційної культури. Окремі вчені пропонують розглядати як відмітні характеристики інноваційної організаційної культури організаційні відносини. Використовуючи цей критерій, Л.Д. Гіттельман вирізняє "слабку", "сильну", "технократичну" й "інноваційну" організаційну культуру. "Слабка" організаційна культура, на його думку, характеризується регламентацією, великою кількістю інструкцій, відсутністю чітких уявлень про цінності, переконання щодо того, як можна досягти успіху, довгострокової мети. "Сильну" організаційну культуру характеризують готовність співробітників до розумного ризику й нововведень, пріоритетність розв'язання соціальних завдань, групові форми прийняття рішень, орієнтація на колективні стимули; високий рівень самоврядування, самопланування, самоорганізації, самоконтролю та самооцінки [15, с. 79].

Т.Н. Персикова розглядає "відкриту" й "закриту" організаційну культуру. На думку автора, в організації з "відкритою" організаційною культурою вважається правильним усе піддавати сумніву й висувати нові оригінальні ідеї. Організації із "закритою" організаційною культурою вирізняються тим, що їх співробітники виконують тільки індивідуальні завдання, а новизна зведена до мінімуму [ 16, с. 81].

У дослідженнях Т. Баландіної і Ю. Биченкова як важлива ознака інноваційної організаційної культури аналізуються пріоритетні цінності організації і стилі керівництва [17].

Висновки

Аналіз літератури свідчить, що в науковому обігу перебувають близько двадцяти авторських типологій організаційної культури для виробничих організацій, на відміну від обґрунтованих типологій для сфери освіти наукової діяльності, що свідчить про вищий ступінь розроблення проблеми саме для промислових корпорацій і виробничих організацій. З'ясовано, що термін "корпоративна культура" переважно застосовується щодо корпорацій, компаній, фірм та інших типів виробничої галузі та економіки, а поняття "організаційна культура" використовується здебільшого для розгляду соціальних організацій різного типу, зокрема у сфері освіти, сфери охорони здоров'я, державної служби, наукової сфери.

У теорії управління, тектології, організаційному менеджменті та менеджменті культури до ядра базових понять входить такі поняття, як "культура організації" або "організаційна культура", що за сутністю та концептами є ідентичними.

Організаційна культура властива будь-якій організації: великій чи малій, виробничій, освітній або науковій. При цьому членам організації їхня культура здається абсолютно природною і часто єдино можливою. Більшість дослідників, які вивчають феномен "організаційна культура" в установах соціальної сфери, звертають увагу на вагомий вплив норм, цінностей і правил, які діють в установі, мови та традицій у колективі, на стиль і тип поведінки його членів.

Під організаційною культурою розуміють переважно систему цінностей, норм, правил, мотивів трудової діяльності працівників у організації, ритуалів та традицій, що склалися з часом і впливають на філософію, місію та базові цілі організації.

У вітчизняній педагогічній теорії й практиці поняття "організаційна культура" в закладах освіти переважно зводиться до педагогічної етики, підтримання чистоти й порядку на робочих місцях. Нівелюється той факт, що носіями організаційної культури є всі суб'єкти діяльності та суб'єкти управління. культура організація духовний

Література

1. Философия: учеб. для высших учеб. завед. / под ред. Л.Г. Кононович, Г.И. Медведева. - Ростов н/Д.: Феникс", 2000. - С. 343-356.- 576 с.

2. Серкіс Ж.В. Психологічні умови підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів до формування організаційної культури школи: дис. ... канд. пед. наук за: 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія / Жанна Василівна Серкіс.- К. : ЦІППО АПН України, 2004.

3. Гаевский Б. Культура управления и организационная культура / Б. Гаевский, Ю. Палеха // Персонал. - 1998. - № 4. - С. 60-63.

4. Управління закладами середньої освіти: психологічні аспекти: навч. - метод. посіб. / за ред. Л.М. Карамушки. - К. ; Кіровоград, 1997. - 150 с.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Г. Бусел. - К. ; Ірпінь: ВТ "Перун", 2001. - 1728 с.

6. Липатов С.А. Организационная культура: концептуальные модели и методы диагностики / С.А. Липатов // Вестн. Моск. ун-та. - Сер. 14. Психология. - 1997. - № 4. - С. 55-65.

7. Менеджмент: учебник / под ред. В.В. Томилова. - М. : Юрайт, 2003. - 591 с.

8. Лютенс Ф. Организационное поведение: учеб. для вузов / Ф. Лютенс; пер. с англ. О.Е. Гончаровой; ред. Р.С. Филонович. - М. : ИНФРА-М, 1999. - 691 с.

9. Shein E. H. What you need to know about organizational culture / E. H. Shein //Training and Development Journal. - 1986. - January- P. 30-33.

10.Shein Е. H. Organizational Culture and Leadership / E. H. Shein. - San Francisco: Jossey-Bass, 1985. - 178 р.

11.Sathe V. Culture and Related Corporate Realities / V. Sathe. - Richard D. Irvin, Inc., 1985. - 112 p.

12. Лапшина В.Л. Формирование управленческой культуры менеджера в условиях становления рыночных отношений: дис. ... канд. социол. наук: 22.00.08 / В.Л. Лапщина; Харьков. ун-т. - Х., 1995. - 154 с.

13. Павлова М.Н. Методы диагностики, формирования и развития организационной культуры: автореф. дис. ... канд. социол. наук / М.Н. Павлова. - М., 1995. - 185 с.

14. Трофимов А.Ю. Социально-психологические факторы эффективности деятельности менеджера: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.05 / А.Ю. Трофимов; КГУ им. Т. Шевченко. - К., 1995. - 144 с.

15. Гиттельман Л.Д. Преобразующий менеджмент: Лидерам организаций и консультантам по управлению / Л.Д. Гиттельман. - М. : Дело, 1999. - 496 с.

16. Персикова Т.Н. Межкультурная коммуникация и корпоративная культура / Т.Н. Персикова. - М. : Логос, 2004. - 224 с.

17. Баландина Т. Совершенствование организационной культуры на российских предприятиях / Т. Баландина, Ю. Быченкова // Проблемы теории и практики управления. - 2007. - №10. - С. 79.

Размещено на Allbest.ru