Проблеми формування управлінських рішень у сфері інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми формування управлінських рішень у сфері інтелектуальної власності

Мета статті. Визначити принципи формування управлінських рішень у сфері інтелектуальної власності України в умовах інтеграції в світові співтовариства.

Виклад основного матеріалу. Інтеграційні процеси України в світові та європейські співтовариства в умовах жорсткої конкуренції в межах ринкової економіки, коли подолання кризових явищ відбувається інколи зі значними втратами як для держави, так і для українського суспільства в цілому, вимагають визначення принципів формування управлінських рішень і в такій важливій сфері України, якою є сфера інтелектуальної власності (ІВ).

Рішення, що ухвалюються органами влади, визначають не тільки якість і ефективність процесів, що відбуваються в об'єктах управління в сфері ІВ, але і можливість стійкого й адаптивного розвитку загальнодержавних процесів у швидко змінному сучасному світі: інтелектуальна власність інновація інноваційний розвиток держави постіндустріальне суспільство.

Враховуючи виняткову важливість управлінського рішення в системі державного управління сферою ІВ, особливо в умовах становлення ринкових відносин, а також цілеспрямованої інтеграції в міжнародні співтовариства, обґрунтуємо сукупність принципів, на яких має здійснюватися процес його формування та подальшої реалізації.

Питання обґрунтування сукупності базових принципів для формування управлінського рішення, як такого, не можна вважати зовсім новим для державного управління і менеджменту. Його досліджували такі відомі іноземні та вітчизняні фахівці і вчені, як: Г.В. Атаманчук, В.Д. Бакуменко, Р. Бернар, Д.М. Гвішіані, П.С. Гейзлер, Р.Л. Дафт, С. О'Доннел, О.Г. Івахненко, А.В. Карпов, В.І. Кноррінг, В.М. Князєв, Г. Кунц, М.Х. Мескон, Н.Р. Нижник, Л. Планкетт, А.Е. Саак, Г. Саймон, Л.Є. Соколова, В.П. Тронь, Ю.Г. Учитель, А. Файоль, Р.А. Фатхутдинов, Г. Форд, Г. Хейл, О.С. Шаптала та ін. При цьому слід підкреслити, що зазначене питання досліджувалося, в основному, з позиції формування принципів, визначених на засадах рефлексії. Ситуації, в умовах яких проводилися дослідження, характеризувалися переважно еволюційними змінами, що не можна сказати про Україну, яка була вимушена діяти в умовах «стрибка» від соціалістичного строю до ринкових відносин при відсутності теоретично-методологічної бази такого переходу взагалі.

Визначальною основою для формування та реалізації управлінського рішення на сучасному етапі в сфері ІВ є умови ринкової економіки та умови інтеграції України в світові співтовариства. При формуванні ринкових відносин, коли в жорстких економічних і фінансових умовах продовжується становлення нашої держави, а подолання кризових явищ ще відбувається в повсякденній діяльності структур різних форм власності та деяких органів державної влади, необхідно мати таку принципову основу для формування управлінських рішень у сфері ІВ, яка обов'язково повинна враховувати об'єктивно існуючі закони державного управління: єдності організаційно-методологічних основ на всіх рівнях державного та недержавного управління; залежності організаційних форм і методів управління від структури державного устрою, матеріально-технічної бази та умов управління; збереження пропорційності та оптимального співвідношення всіх елементів системи державного управління; єдності і підпорядкованості критеріїв ефективності, що використовуються в процесах державного управління; відповідності потрібного часу та часу, який є в наявності на вирішення завдань державного управління; залежності ефективності вирішення завдань державного управління від кількості, об'єктивності та достовірності використаної інформації [1-6].

З урахуванням наведених законів та наявного досвіду державного управління в світі й Україні, визначимо сукупність принципів, що мають стати базовими, тобто визначальними, для формування управлінських рішень у сфері ІВ. Поняття принципів в системі державного управління сферою ІВ повинне мати в якості своїх джерел правильно ідентифіковані та об'єктивно існуючі управлінські явища та процеси в цій сфері, а також розкривати їхню природу та управлінську роль; на підставі точного та достовірного відображення дійсності описувати закономірності, відношення і взаємозв'язки управлінської реальності; відображатися в такій формі, яка відповідає вимогам діалектичної логіки, сприяти ефективному використанню наукових знань у практиці державного управління сферою ІВ.

Виходячи з цього, визначення базових принципів формування управлінських рішень у сфері ІВ повинне відповідати таким вимогам [1-7]: гармонізувати з принципами державного управління сферою ІВ; охоплювати переважно закономірності, відношення і взаємозв'язки, що притаманні процесу формування управлінських рішень як цілому; відображати специфіку процесу формування управлінських рішень у сфері ІВ; відображати не будь-які, а тільки найбільш істотні, головні, об'єктивно необхідні закономірності, відношення та взаємозв'язки процесу формування управлінських рішень; характеризувати тільки стійки закономірності, відношення і взаємозв'язки процесу формування управлінських рішень.

На підставі наведених законів управління та вимог обґрунтуємо базові принципи для формування управлінських рішень у системі державного управління сферою ІВ.

Проведені автором ґрунтовні дослідження показали, що важливим принципом для формування ефективних управлінських рішень у системі державного управління сферою ІВ має бути принцип цілеспрямованості [1, 8-12]. Будь-яке управлінське рішення має бути спрямоване на досягнення поставленої (визначеної) мети. Так, наприклад, рішення, прийняті на законодавчому рівні стосовно сфери ІВ, спрямовані на зміцнення державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні. Кожне законодавче рішення у сфері охорони ІВ містить положення, спрямовані на захист прав, що надаються цим законодавчим актом.

Рішення, що прийняті Урядом, забезпечують реалізацію законодавчих актів через систему виконавчих органів різного рівня. Прийняття КМ України Постанови «Деякі питання реалізації Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»» від 1.08.2007 р. № 995 було спрямоване на утворення структурних підрозділів з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності в міністерствах, ЦОВВ, апараті президії Національної та галузевих академій наук з метою забезпечення ефективного вирішення питань розроблення технологій та їх складових частин, набуття, ліцензування та захисту прав ІВ на них, трансфера та використання нових технологій.

Відповідно до положень ст. 432 ЦК України здійснюється процедура захисту права ІВ судом. Суд у випадках і в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, що стосуються порушення прав ІВ. Прикладом такого рішення є рекомендації президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 10.06.2004 р. №04-5/1107 (із змінами), у якому надані рекомендації щодо однакового та правильного застосування законодавства у вирішенні спорів, пов'язаних із захистом прав ІВ [13].

Іншим базовим принципом слід вважати принцип функціональної відповідності [6, 8, 12, 14-16]. Необхідність зазначеного принципу обумовлена тим, що управлінське рішення має чітко відображати ту функцію державного управління сферою ІВ, у межах якої воно приймається. Так, наприклад, ухвалене організаційне рішення в сфері ІВ має відповісти на питання «Якою бути?». Організаційне рішення спрямоване на створення найкращої організації в структурі держави для ефективного вирішення питань, пов'язаних із сферою ІВ. Згідно Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9.12.2010 р. № 1085/2010 у структурі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України була створена Державна служба інтелектуальної власності України [17].

При цьому, організаційне рішення виявляється у визначенні як структури, так і розподілу функцій між організаційними формуваннями і посадовими особами, а також у встановленні підпорядкованості та схем відносин, обов'язків і прав. У зв'язку з цим, іншим Указом Президента України було затверджено Положення про Державну службу інтелектуальної власності України [18].

Недоліками такого організаційного рішення на цьому етапі адміністративної реформи можна вважати неповноту визначеності цілей і завдань у сфері ІВ, тому що не були враховані всі етапи життєвого циклу об'єкта ІВ, а також неповноту визначеності умов діяльності зазначеної служби в сфері ІВ.

Іншим базовим принципом має стати принцип своєчасності рішення [1, 3-5]. Необхідність цього принципу обумовлена тим, що не треба поспішати і запізнюватися з ухваленням рішення: несвоєчасно ухвалене управлінське рішення може завдати, у наслідок його реалізації, втрат фінансових і матеріальних ресурсів, призвести до політичного банкрутства чи економічної кризи тощо. Наявність цього принципу вимагається процесами і заходами, що паралельно відбуваються в сфері ІВ і які пов'язані з державним управлінням і діями структур, на які ці рішення поширюються.

Період своєчасності рішення визначається як різниця між часом Т_н, який є в наявності в органів державного управління сферою ІВ, і часом Т_п, який потрібний їм для ухвалення управлінського рішення. При цьому умовою, яку слід виконувати, є умова Т_п< Т_н. У іншому випадку якість ухваленого рішення в режимі «авралу», як правило, не буде відповідати вимогам щодо забезпечення ефективності державного управління сферою ІВ.

Ще одним з важливих принципів вважається принцип реальності дій [3-6]. Виходячи з цього принципу, при формуванні управлінського рішення потрібно виходити з реальних цілей, що можуть бути досягнути, ситуації, що склалася (що складається), існуючих ресурсів (політичних, економічних, фінансових, енергетичних тощо) і наявного часу, який потрібний для формування та реалізації такого рішення у сфері ІВ.

До складу базових принципів формування управлінських рішень у сфері ІВ доцільно включити принцип неостаточних рішень [19-21]. У відповідності з цим принципом свобода вибору рішення забезпечується тим, що у кожний наступний момент формування рішення кількість доступних рішень з кількості кращих рішень, що були прийняті в попередній момент і близьких до оптимального, має бути більше ніж одне. Це дозволяє уникнути потреби в “аварійних” рішеннях при виникненні ситуації, яку неможливо було передбачити в попередній момент, коли обиралося тільки одне найкраще (раціональне, оптимальне чи квазіоптимальне) рішення.

Наявність декількох рішень для передбачених (прогнозованих) ситуацій у сфері ІВ дозволяє уникнути багатоциклічності застосування процедури ухвалення рішень і здійснювати тільки коректування ухваленого раніше рішення з урахуванням відхилень, що з'являються з часом у зовнішньому чи внутрішньому середовищах сфери ІВ.

За умов кардинальної (структурної) зміни вихідної ситуації має розроблятись і ухвалюватися нове управлінське рішення.

Ще одним з важливих принципів, що потребує, на нашу думку, обов'язкового врахування під час формування управлінських рішень у сфері ІВ, є принципстійкості по ефективності до можливих помилок у визначенні вихідних даних [6, 22-23]. Значимість цього принципу обумовлена можливістю використання органами державного управління не завжди достовірних (чи неточних) вихідних даних, що може призвести до ухвалення помилкового рішення, а також до негативних наслідків після його реалізації.

Стійкість по ефективності вимагає виявляти й усувати невизначеність умов діяльності в сфері ІВ. Обумовлено це, насамперед, тим, що керівник при ухваленні управлінського рішення має враховувати існуючу невизначеність, яка являє собою сукупність обставин, що не завжди є очевидними для керівника, але можуть впливати тим або іншим чином на ухвалення рішення та наслідки його реалізації.

Це має особливе значення для установ різних форм власності, що функціонують в умовах обмеженого фінансування, і при формуванні стратегії існування та розвитку структурних складових сфери ІВ в умовах ринкових відносин і інтеграції у світові співтовариства. Прикладом такому слід вважати вихід Постанови КМ «Про внесення змін до Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності» від 19.09.2007 р. №1148 [24], соціально-економічним наслідком якої стало певне зниження в початковий період с моменту дії постанови (дата вступу України до Світової організації торгівлі) кількості поданих заявок від національних заявників з числа прибуткових установ і організацій.

Найважливішого значення в умовах ринкових відносин і інтеграції в світові співтовариства для формування управлінського рішення в сфері ІВ набуває принцип системності [3, 6, 16, 19, 22]. Перехід від соціалістичного устрою з єдиною формою власності до умов ринкових відносин в Україні з декількома різними формами власності обумовлює можливість ефективного управління сферою ІВ тільки за умов урахування інтересів фізичних і юридичних осіб різних форм власності, які здійснюють свою продуктивну діяльність у сфері ІВ, на системній основі.

Значущим принципом для формування управлінських рішень у сфері ІВ є принцип реалізованості [6, 15, 16, 19, 22]. Відповідно до нього ухвалене в системі державного управління сферою ІВ рішення не повинне містити положень, які можуть із часом призвести до зриву його виконання в результаті тих невідповідностей і протиріч, які породжуються ухваленими положеннями управлінського рішення.

Ще одним важливим принципом, що має також бути врахованим, є принцип регулярізації рішень. Принцип регулярізації рішень був запропонований Біром [25] як спосіб подолання наслідків теореми про неповноту К. Геделя. Важливість цього принципу для державного управління сферою ІВ обумовлена тим, що він вимагає наявності стабільної норми, відносно якої визначається необхідна ступінь досягнення мети відповідно до ухваленого рішення в умовах змін умов зовнішнього (внутрішнього) середовища сфери ІВ.

Висновок. Процес формування управлінських рішень у сфері ІВ повинен враховувати соціальні норми нашого суспільства, а не тільки норми окремих фізичних і юридичних осіб, які в якості норми на сьогоднішньому етапі становлення нашої держави інколи визначають тільки прибуток, який вони зможуть отримати для себе, використовуючи суспільні ресурси й інші ресурси держави.

Виходячи з вище викладеного, до складу принципів процесу формування управлінських рішень за результатами проведених досліджень за пропонується включити такі: принцип цілеспрямованості, принцип функціональної відповідності, принцип своєчасності рішення, принцип реальності дій, принцип неостаточних рішень, принцип стійкості по ефективності, принцип системності, принцип реалізованості, принцип регулярізації рішень.

Проведене дослідження основних принципів формування управлінських рішень дозволяє зробити висновок про обов'язковість застосування визначеної сукупності принципів, як базової для формування управлінських рішень у сфері ІВ.

Список використаної літератури

управлінський менеджмент рішення

1. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: [курс лекций] / Г.В. Атаманчук. - М.: Юрид. лит., 1997. - 400с.

2. Кнорринг В.И. Теория, практика и искусство управления: [учебник] / В.И. Кнорринг. - М.: НОРМА-ИНФРА, 2001. - 528 с.

3. Саймон Г.А. Адміністративна поведінка / Г.А. Саймон; пер. з англ. - К.: АртЕк, 2001. - 214 с.

4. Управление организацией: учебник; под ред. А.Г. Поршнева, З.П. Румянцевой, Н.А. Соломатина. - [2-е изд., перераб. и доп.] - М.: ИНФРА-М, 1999. - 669 с.

5. Бернар Г. Державне управління / Г. Бернар; пер. з франц. - К.: Оріяни, 1993. - 165 с.

6. Глущенко В.В Разработка управленческого решения. Прогнозирование-планирование. Теория проектирования экспериментов / В.В. Глущенко, И.И. Глущенко. - Железнодорожный: ООО НПЦ «Крылья», 2000. - 400 с.

7. Кунц Г. Управление: системный и ситуационный анализ управленческих функций / Г. Кунц, С. О'Доннел; пер. с англ. В.В. Рославцев, Ю.В. Семенов; общ. ред. Д.М. Гвишиани. Т.1. - М.: Прогресс, 1981. - 496 с.

8. Нижник Н.Р. Системний підхід в організації державного управління: [навчальний посібник] / Н.Р. Нижник, О.А. Машков. - Вид-во НАДУ, 1998. - 140 с.

9. Державне управління: Теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Аверьянова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 432с.

10. Гурне Б. Державне управління / Б. Гурне; перекл. з франц. В. Шовкуна. - К.: Основи, 1993. - 165 с.

11. Райт Г. Державне управління / Г. Райт; перекл. з англ. - К.: Основи, 1994. - 432с.

12. Шамхалов Ф. Теория государственного управления: [монографія] / Ф. Шамхалов. - М.: Экономика, 2002. - 638 с.

13. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності / [В.С. Москаленко, О.Д. Святоцький, В.П. Селіваненко, О.П. Орлюк]; відп. ред. В.С Москаленко. - К.: Праксіс, 2007. - 408 с.

14. Управління інтелектуальною власністю: [монографія] / [П.М. Цибульов, В.П. Чеботарьов, В.Г. Зінов, Ю. Суіні]; за ред. П.М. Цибульова. - К.: «К.І.С.», 2005. - 448 с.

15. Саак А.Э. Разработка управленческого решения: пособие [для вузов] / А.Э. Саак, В.Н. Тюшняков. - СПб.: Питер, 2007. - 272 с. - (Серия «Учебник для вузов»).

16. Соколова Л.Е. Разработка управленческого решения: конспект лекций / Л.Е. Соколова. - М.: Высшее образование, 2008. - 188 с.

17. Указ Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9.12.2010 р. №1085/2010. [Електронний ресурс]. Режим доступу до док.:

http://www.president.gov.ua/documents/.

18. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України» від 8 квітня 2011 р. №436/2011. -[Електронний ресурс]. Режим доступу до док.:

http://www.president.gov.ua/documents/.

19. Янг С. «Системное управление организацией» / С. Янг; пер. с англ. Є.А. Антонов, А.В. Горбунова; под ред. С.П. Никанорова, С.А. Батасова. - М.: Сов. Радио, 1972. - 456 с.

20. Габор Д. “Свобода вибору рішень” у наступні моменти часу як важливий критерій оптимальності керування складними випадковими процесами / Д. Габор // Автоматика. - 1972. - №2. - С.83-89.

21. Ивахненко А.Г. Самоорганизация прогнозирующих моделей / А.Г. Ивахненко, Й.А. Мюллер. - К.: Техніка, 1984. - 223 с.

22. Планкетт Л. Выработка и принятие управленческих решений. Опережающее управление / Л. Планкетт, Г. Хейл; сокр. пер. с англ. В.П. Аверчев, Ю.А. Ушанов. - М.: Экономика, 1984. - 168с.

23. Шаптала О.С. Автономна Республіка Крим: проблемні питання державного управління сферою рекреаційного обслуговування: [монографія] / О.С. Шаптала. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2003. - 262 с.

Размещено на Allbest.ru