Кадрове забезпечення агропромислового виробництва: теоретико-методологічні засади

Постановка проблеми. Кадрове забезпечення аграрного сектору економіки в умовах трансформаційних процесів є важливим чинником його ефективного функціонування. Триваючі зміни організаційно-правових форм господарювання, розвиток багатоукладності економіки, а також стрімкі процеси злиття та поглинання великотоварних інтегрованих агропромислових структур формують певні виклики й створюють принципово нові підходи до розв'язання проблем щодо кадрового забезпечення суб'єктів господарювання аграрного сектору, визначених регіонів чи країни в цілому. Разом із тим за останні п'ять років аграрний сектор України перетворився в один із найпривабливіших для інвесторів, і, за прогнозами експертів, цей процес продовжуватиметься. Нині до 70% найбільших інвесторів, що працюють в аграрному секторі країни, готові збільшити обсяги інвестицій у 2015 році, сподіваючись на позитивні зрушення в боротьбі з корупцією, правилах ведення аграрного бізнесу та його дерегуляцію в Україні [1]. Водночас одним із стримувальних факторів для його стрімкого розвитку, серед інших і найголовнішим, на думку вищого менеджменту провідних агрохолдингів країни, є нестача кваліфікованих, компетентних фахівців аграрного спрямування.

Ці й інші проблеми зумовлюють необхідність опрацювання нових методичних підходів до визначення потреби регіонів у спеціалістах аграрної сфери з урахуванням змін, що відбулися у цьому секторі економіки, та з їх прогнозом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Існуюче нормативно-методичне забезпечення щодо обгрунтування й визначення потреби у спеціалістах сільськогосподарського виробництва, сформоване за часів планової економіки, не враховує цих особливостей. В умовах функціонування багатоукладності та різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі система критеріїв обгрунтування потреби у спеціалістах зазнала змін, які зумовлені, передусім, приватною власністю на засоби виробництва і результати господарювання. Певним прогресом у площині визначення потреби регіонів у фахівцях аграрної сфери, планування чисельності працівників та нормування їхньої праці в сільськогосподарських підприємствах стали «Методичні рекомендації щодо визначення потреби в кадрах з вищою освітою для сільськогосподарського виробництва» [2], а також «Методичні рекомендації з встановлення штатної чисельності керівників, професіоналів та фахівців підприємств сільського господарства» [3], що були розроблені творчими колективами із залученням учених, практиків, експертів із кадрового менеджменту. Проте в стрімких інтеграційних процесах, що супроводжуються в аграрному секторі України злиттям і поглинанням агрогосподарюючих суб'єктів, значно змінилися умови праці в сільськогосподарських підприємствах, про що неодноразово зазначали у своїх працях О.М. Бородіна [4], В.С. Дієсперов [5], В.П. Рябоконь [6] та інші. Дещо однобічним вважаємо обґрунтування регіональної потреби фахівців для аграрного сектору країни, виходячи із прогнозованих потреб у продуктах споживання [7]

Точаться дискусії серед урядовців, політиків, учених і практиків стосовно того, чи має держава здійснювати підготовку фахівців для аграрного сектору країни за державним замовленням в існуючих обсягах, переважним чином сприймаючи проблеми бюджетних витрат, а вже потім - питання подальшого працевлаштування випускників навчальних закладів, їх практичної підготовки, розв'язання проблем сільської зайнятості тощо. Так, у 2006 році в Україні в аграрних університетах було 9260 студентів, що вивчали аграрну економіку, або 37% від 25 150 студентів, що одержували загальну вищу економічну освіту. В цьому ж році в Німеччині лише 250 осіб вивчали аграрну економіку [8]. За даними ЮНЕСКО, у 2009 році до сільськогосподарських ВНЗ України вступили 120 тис. студентів - порівняно з 40 тис. у Польщі та майже 25 тис. у Франції [9]. Все це доводить про нагальність проблеми впорядкування процесу підготовки фахівців для аграрного сектору, а також для інших галузей економіки в українських ВНЗ за державним замовленням.

Мета статті - обґрунтувати науково-методологічні засади кадрового забезпечення аграрного сектору економіки опрацюванням методичних рекомендацій визначення регіональних потреб АПК у фахівцях на основі науково обґрунтованих методичних підходів, які повинні відповідати критеріям розрахунку потреби регіонів у фахівцях; враховувати особливості формування управлінської вертикалі відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки фахівців; передбачати тенденції кадрового забезпечення аграрного сектору в умовах волатильності зовнішнього середовища.

Виклад основного матеріалу дослідження. Функціонування приватних агроформувань та існування державної системи підготовки кадрів для аграрного сектору економіки формує начебто певні протиріччя з погляду ринкових відносин. Аграрні підприємства схильні мінімізувати витрати на використання трудових ресурсів й оптимізувати їхню чисельність, а держава, виступаючи гарантом реалізації прав і свобод її громадян, має створювати можливості для максимальної їхньої зайнятості в сільській місцевості. Особливо це стосується молоді із села, що здобуває фах в аграрних закладах освіти за державним замовленням. Разом із тим розвиток відкритості економіки та реалізація євроінтеграційних прагнень України супроводжується розширенням самостійності агроформувань у кадровому забезпеченні. Набуття Україною членства в СОТ, формування нових зон вільної торгівлі України з провідними країнами світу і, насамкінець, підписання Україною Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, ставить нагальну потребу підвищення вимог та контролю за якістю робіт і продукції, що потенційно буде задіяна в експортно-імпортних операціях. Саме забезпеченість висококваліфікованими управлінськими кадрами створює підґрунтя для успішного розв'язання проблем адаптації аграрних підприємств до нових умов господарювання. З подібними проблемами стикалися також країни східної Європи, зокрема Німеччина, сільське господарство східної частини якої трансформувалося відповідно до вимог конкурентного середовища, й де сільськогосподарські підприємства самостійно визначали потребу в кадрах і формували управлінський апарат, допускаючи суміщення професій та делегування функцій управління консалтинговим службам [10,11,12]. Така ж ситуація існує й в аграрних підприємствах Болгарії, Польщі, країнах Балтії [13].

Слід зазначити, що кадрове забезпечення - це не просто заповнення вакантних посад підприємств із числа претендентів. Кадрове забезпечення агропромислового виробництва являє собою систему підготовки кваліфікованих фахівців для нього, формування кадрового складу підприємств аграрного сектору економіки відповідно до потреб в їх кількісному та якісному вимірі й постійне підвищення кваліфікації працівників, оновлення їхніх знань і розвиток компетенцій.

Так сформувалося, що найтриваліший період господарювання останніми десятиріччями в сільському господарстві характеризувався формуванням кадрового забезпечення відповідно до норм та нормативів праці, виробітку чи обслуговування. На нашу думку, такий методичний підхід може вважатися найбільш виправданим, економічно доцільним, соціально сприйнятливим і практично найпоширенішим у застосуванні.

Опрацювання науково-методологічних засад кадрового забезпечення сільськогосподарського виробництва має здійснюватися з урахуванням визначальних чинників, що сформувалися в аграрному секторі країни, а також на основі узагальнення існуючих методичних підходів щодо визначення потреби у фахівцях для сільського виробництва.

Таким чином, наукове обгрунтування Методичних рекомендацій щодо визначення регіональних потреб у кваліфікованих фахівцях для агропромислового сектору [10] опрацьовано, виходячи із:

задоволення потреб розвитку сільської економіки;

сприяння зайнятості сільського населення;

забезпечення багатофункціональності та зрівноваженого розвитку сільських територій;

необхідності відтворення людського капіталу в сільській місцевості, що є головним чинником економічного зростання суспільства й формування національної безпеки держави.

При цьому вважаємо за необхідне посилення державного контролю відповідно до трудового законодавства щодо дотримання норм: праці, навантаження й обслуговування в агроформуваннях, а також проведення щорічного моніторингу із визначення потреби у фахівцях основних галузей.

При визначенні критеріїв обгрунтування потреби в спеціалістах ми застосовували нормативи: норма часу, норма виробітку (навантаження), норма керованості, норма обслуговування, норма часу обслуговування (норматив чисельності, типові штати). Обґрунтування зміни деяких із вищезазначених критеріїв здійснювали з урахуванням таких визначальних чинників:

ринковий характер економічних відносин зумовлює формування потреби підприємств у фахівцях на основі попиту та пропозиції;

сільськогосподарські підприємства, керуючись реалізацією основної мети - підвищення ефективності функціонування й забезпечення конкурентоспроможності, заінтересовані у скороченні адміністративних витрат та оптимізації чисельності управлінського апарату;

суспільний характер виробництва, що зберігається у великотоварних формуваннях, забезпечує їм можливості застосовувати сумісництво посад як одну із форм організації праці;

керівники підприємств, що засновані на приватній формі власності, але зберегли в цілісності земельні масиви і майнові комплекси, не схильні дотримувати економічно обґрунтованих нормативів праці, а самостійно визначають потребу в спеціалістах;

аграрні трансформації створили передумови розвитку дорадництва як відокремленого виду підприємницької діяльності з надання послуг (консультацій) з усіх видів управлінської діяльності;

фермерські господарства та господарства населення, деякі з яких набувають характеру товарних підприємств, необхідні послуги з управлінських функцій одержують від дорадників і спеціалістів агроформувань;

усвідомлюючи безповоротний розвиток лібералізації міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, у вітчизняних агровиробників виникає проблема посилення контролю за дотриманням європейських та світових стандартів якості праці й продукції, яку потенційно можна виробляти для експорту;

активізація процесів завершення земельної реформи зумовлює необхідність її кадрового забезпечення в сільській місцевості;

необхідність посилення та врегулювання функцій відділів Департаментів управління агропромислового розвитку як центрів із надання консультаційних послуг для товаровиробників із різних питань (права, планування, кредитування, страхування, державної підтримки тощо);

підвищення конкуренції на ринках сільгосппродукції й продовольства зумовлює необхідність удосконалення процесів просування товару до споживача (логістика, маркетинг).

При розробці Методичних рекомендацій до переліку виконавців основних посад з управлінської діяльності нами віднесено: керівників, менеджерів, бухгалтерів, економістів, агрономів, інженерів, зоотехніків, ветеринарів, маркетологів, землевпорядників, юристів. Щодо спеціалістів інших напрямів (будівельники, гідромеліоратори), то виходили з реальних тенденцій у кадровому забезпеченні сільськогосподарських підприємств і обсягів робіт у цьому напрямі. Зазначимо, що при обґрунтуванні потреби в кадрах нами також враховано практичні підходи до визначення чисельності управлінського персоналу, що застосовуються в інтегрованих великотоварних структурах (агрохолдингах), які мають в обробітку по кілька десятків тисяч гектарів в одному регіоні. (Наприклад, у Сумській області на 01.03.2014 р. - 14 підприємств обробляли від 10 до 80 тис. га ріллі; в середньому - по 30 тис. га). У таких підприємствах, переважним чином, чисельність управлінських працівників визначають із розрахунку на один модуль - 10 тис. га ріллі: чотири агрономи, один економіст, два інженери, п'ять-шість бухгалтерів.

Важливим чинником, що впливає на результативність діяльності кожного суб'єкта господарювання, є якість менеджменту, яка безпосередньо залежить від керівництва, тобто органу управління - працівників управлінського апарату, спеціалістів. За оцінками деяких вітчизняних та іноземних учених, на частку менеджменту припадає близько 80% успішного результату діяльності організації. Розвиток підприємницьких структур ринкового типу в аграрному секторі економіки (виробничих, дорадницьких, обслуговуючих, сервісних) зумовлює необхідність внесення пропозицій рекомендаційного характеру з подальшим законодавчим врегулюванням обіймання посад керівниками і спеціалістами цих структур згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем їхньої фахової підготовки. Контроль за дотриманням цих вимог необхідно здійснювати ще на початку створення цих структур - реєстрації їх як суб'єктів підприємницької діяльності.

Висновки. Проведені дослідження стали підставою для розробки Методичних рекомендацій визначення регіональних потреб АПК у кадрах, які: кадровий трудовий сільський пофесіонал

створюють необхідну методологічну базу для вирішення практичних питань формування належного кадрового забезпечення в аграрній сфері;

є інструментом державної кадрової політики для реалізації завдань забезпечення регіонів спеціалістами різних напрямів діяльності й освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки;

є інструментом визначення державного замовлення на підготовку фахівців різного напряму з вищою освітою для аграрної сфери (відповідно до визначених критеріїв) для адміністративних територій (область, район);

формують інституційне забезпечення для врегулювання соціально-трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм господарювання (стосовно дотримання норм обслуговування, норм навантаження);

опосередковано впливають на підвищення економічної ефективності функціонування підприємств, галузі (удосконаленням кадрового забезпечення) і забезпечують соціальний ефект (урегулюванням питань розвитку людського капіталу в сільській місцевості та сприяння зайнятості населення).

Список використаних джерел

1. Із виступів на VI Міжнародній конференції «Ведення агробізнесу в Україні: перспективи 2015 року», організованою асоціацією «Український клуб аграрного бізнесу» 4 грудня 2014 р., м. Київ.

2. Царенко О.М. Методичні рекомендації щодо визначення потреби в кадрах з вищою освітою для сільськогосподарського виробництва / О.М. Царенко, Л.І. Михайлова, C.M. Ілляшенко та ін. - К.: Міністерство аграрної політики України, 2003. - 24 с.

3. Методичні рекомендації з встановлення штатної чисельності керівників, професіоналів та фахівців підприємств сільського господарства /[В.В. Вітвіцький, І.М. Демчак, Л.П. Гавлінська,З.М. Метельська таін.].- К.: НДІ "Украгропромпродуктивність", 2005. - 128 с.

4. Бородіна О.М. Теоретичні основи сільського розвитку на базі громад: капіталізація активів / О.М. Бородіна, С.В. Киризюк, О.В. Риковська // Економіка АПК. - 2011. - №5. - С.153-160.

5. Дієсперов В.С. Оплата сільськогосподарської праці / В.С. Дієсперов // Економіка АПК. - 2012. - №9. - С.76-83.

6. Рябоконь В.П. Кадри села: проблеми формування і закріплення / В.П. Рябоконь // Економіка АПК. - 2010. - №5. - С.115-119.

7. Янишин Я.С. Планування потреби в менеджерському персоналі / Я.С. Янишин, А.О. Линдюк // Економіка АПК. - 2010. - № 4. - С. 116-120.

8. Костер У. Інформаційна система та аграрна освіта в Україні - заклик до реформи / Ульріх Костер, Крістофер Шуман, Алекс Ліссітса. Німецько-український аграрний діалог. - К.: Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. - 2010. - Лют.

9. АПК - рекомендації за шведські гроші // Голос України. - 2012. - № 225 (5475). - 27 листоп.

10. Михайлова Л.І. Методичні рекомендації визначення регіональних потреб АПК у кадрах / Л.І. Михайлова, С.Г. Турчіна, A.M. Михайлов. - Суми: Сумський національний аграрний університет, 2013. - 28 с.

11. Bitsch Vera. Management of human resources in agriculture/ Large Farm Management: ed.by Alfons Balmann end Alexej Lissitsa. - AgriMedia. - 2003. - S. 91-111.

12. Mykhaylova L. Personnel management in large agricultural enterprises // Workshop “Large Farm Management” Large Scale Agriculture in Central and Eastern Europe. November 26-28, 2003, Halle (Saale): Poster.

13. Ilieva M., Schmidt C. Die Zukunft der baeuerlichen Familienbetriebe in Bulgarien// Landwirtschaft und laendliche Raeume - Ausenseiten des Transformations-prozesses in den Laender Suedosteuropas? //Bietraege zu einer interazionalen Agrarfachtagung der Suedosteurapa-Geselschaft vom 24. bis 26. September 2000 in Leipzig- Herausgegeben von Frank- Dieter Grimm und Elke Knappe / -Suedosteurapa-Geselschaft. 2000. - S. 67-82.

Размещено на Allbest.ru