Україна сьогодні на шляху реалізації своєї мети щодо підвищення рівня соціального, економічного та демократичного життя до межі визначеної Європейськими стандартами та встановленої в Цілях Розвитку Тисячоліття. Українське село з початку незалежності характеризується трьома тенденціями. Перша - відсутність чіткої стратегії та скорочення бюджетного фінансування на розвиток соціальної та фізичної інфраструктури, підтримку малого бізнесу. Друга - поява агрохолдингів, які фактично володіють основними частками сотень аграрних підприємств і визначають вектор їх руху. Третя - зниження рівня життя в сільській місцевості, відтік молоді, безробіття, старіння та зубожіння сіл. Тому сьогодні поряд з децентралізацією влади, розвиток корпоративної соціальної відповідальності сільськогосподарських підприємств, особливо агрохолдингів, може стати підґрунтям для вирішення соціальних та економічних проблем села.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання соціальної відповідальності бізнесу досліджуються у світі з 50-х років минулого століття в працях таких вчених: Дж. Акерлофа, Л.Б. Баранника, Г. Боуена, З.І. Галушка, О.А. Грішнова, П. Друкера, А.М. Колот, С.В. Мельник, Н.А. Супрун, В.М. Шаповал та інших. Поряд з тим в Україні процес розвитку соціальної відповідальності бізнесу, а відтак і дослідження перебігу цього процесу, активізувався в останні роки.

Постановка завдання

Соціальна відповідальність - це врахування впливу поточних рішень на майбутні можливості, усвідомлення необхідності сталого розвитку суспільства. Тож, мета статті визначити особливості корпоративної соціальної відповідальності аграрних підприємств, механізм її впровадження у вітчизняних бізнес-структурах, і як саме цей процес позначиться на розвитку українського села.

Виклад основного матеріалу дослідження

Соціальна відповідальність складне багатоаспектне поняття. Його трактують, переважно, як зобов'язання, які добровільно беруть на себе компанії, підприємства, бізнес-групи для вирішення суспільно значущих проблем, як у межах самої бізнес-спільноти, так і за її межами, тобто на виробничому, муніципальному, регіональному, національному та глобальному рівнях [4, с.10]. З іншого боку соціальна відповідальність - це політика підприємства, згідно з якою воно має враховувати інтереси суспільства, розуміти вплив власних дій та рішень на навколишнє середовище, споживачів, менеджерів, працівників, постачальників, партнерів та інших учасників.

З іншого боку, соціальна відповідальність бізнесу - це добровільний внесок бізнесу в розвиток суспільства в соціальній, економічній і екологічній сферах, пов'язаних з основною діяльністю компанії або тими, що виходять за рамки певного мінімуму [1]. У загальному розумінні корпоративна соціальна відповідальність - це довгострокове зобов'язання компаній поводитися етично та сприяти економічному розвитку, одночасно покращуючи якість життя працівників, їх родин, громади й суспільства вцілому.

Соціальну відповідальність варто розглядати як комплекс різних її видів - економічної, демографічної, політичної, правової, моральної, екологічної, виробничої, етичної тощо. Це широке поняття, що передбачає врахування вимог як суспільства в цілому, так і всіх його структурних елементів [8, с.142], але не можна звести до якогось окремого виду.

Соціальна відповідальність бізнесу характеризується такими рисами:

це добровільний вибір компанії, в умовах зростання конкуренції й зниження довіри до бізнесу;

включає всіх членів місцевого суспільства: бізнес, ЗМІ, владу, населення, інвесторів та інших;

це не засіб вирішення проблем суспільства за рахунок бізнесу, а засіб участі в розвитку того середовища, де працює бізнес [2].

Що ж до соціальної відповідальності аграрних підприємств - це процес реалізації добровільно прийнятих зобов'язань із задоволення соціальних потреб як працівників господарства, так і партнерів та інших учасників суспільства загалом. "Стратегія розвитку сільського господарства і сільської місцевості 2015-2020" визнає важливість сталого розвитку сільської місцевості. Пріоритетними напрямками Стратегії є розвиток сільського господарства і охорона навколишнього середовища, зокрема у сферах [3]:

підтримка малих форм сільськогосподарського виробництва;

підвищення якості життя в сільській місцевості, включаючи такі варіанти політики, як диверсифікація економічної діяльності та джерел енергії, покращення доступу до високоякісних послуг, поліпшення сільського ландшафту і збільшення доходів сільського населення;

місцеве самоврядування - сфера, в якій реформа спрямована на досягнення більшої децентралізації і створення системи розвитку сільської місцевості, яка б базувалася на підході формування політики "знизу - вверх";

досягнення мінімальних екологічних стандартів для води, використання пестицидів і агрохімікатів;

розвиток ринків органічного виробництва;

ефективне використання лісових ресурсів та розвиток біоенергетичних ринків для зниження витрат енергії та запобігання забрудненню навколишнього середовища;

раціональне використання рибних ресурсів.

Більш прикладний варіант "Стратегії розвитку сільського господарства і сільської місцевості 2015-2020", запропонована в 2016 році "Стратегія 3 + 5", яка охоплює земельну реформу, реформу державної підтримки та реформування державних підприємств.

Сьогодні проблемним є визначення критеріїв соціальної відповідальності, оскільки вони є умовними. Здебільшого, соціальна відповідальність для аграрних підприємств сприймається не як інструмент покращення соціального стану співробітників, екології довкілля, якості продукції, облаштування сільських територій, а як одноразовий модний, формальний захід. Це свідчить про низький рівень обізнаності в цьому питанні.

Найбільш суттєві конкурентні переваги успішно впровадженої аграрним підприємством соціальної відповідальності:

нарощування обсягів продажу та прибутків;

зростання інвестиційної привабливості;

удосконалення ризик-менеджменту та управлінського менеджменту;

оптимізація операційних процесів та зниження виробничих витрат;

підвищення продуктивності та якості;

зростання зацікавленості та відповідальності персоналу;

покращення репутації компанії, збільшення лояльності покупців;

поліпшення фінансової та економічної ефективності діяльності тощо.

У світі традиційно використовують три способи заохочення соціальної відповідальності бізнесу: податкові кредити (зменшення ставки податку), податкові відрахування (зменшення оподатковуваної бази) та "процентні закони", згідно яким, компанія сама може вибрати, на які потреби піде певна частина податків, які вона платить [2].

Часто соціальна відповідальність у вітчизняних сільськогосподарських підприємствах впроваджується не як частина системного управління розвитком, а як довільний захід, який не потребує значних витрат. Тому необхідним є створення механізму сприяння розвитку соціальної відповідальності, в який мають входити такі елементи:

поширення суспільної ідеології щодо значущості соціальної відповідальності бізнесу для соціального та економічного розвитку підприємств, населення, країни, людства;

формування позитивної думки серед підприємців відносно активної соціальної позиції;

розроблення нормативно-правових документів із однозначним тлумаченням соціальної відповідальності, критеріями її виміру та формами здійснення;

удосконалення та активне застосування податкового механізму, державно-приватного партнерства, згідно з якими будуть визначені пільги у процесі реалізації соціальних програм [7, с.27].

Активне запровадження програм корпоративної соціальної відповідальності українськими агрохолдингами свідчить про те, що КСВ стає невід'ємною частиною їх ширшої корпоративної політики і стратегії. В компаніях започатковано нові підрозділи з КСВ або, як мінімум, визначено відповідальну за КСВ особу, розподілено ресурси на здійснення заходів КСВ, і встановлено механізми зворотного зв'язку. Так, середні витрати агрохолдинга на розвиток громад варіюють від 2 до 6 доларів на гектар землі в користуванні. Як правило, розпочинають розвиток КСВ на підприємстві PR або HR відділ, що свідчить про важливість зовнішньої комунікації або відповідно посилення роботи з персоналом, створення додаткових стимулів до праці.

Сфери впровадження корпоративної соціальної відповідальності в агрохолдингах: розвиток громад, корпоративне управління, трудові відносини, охорона навколишнього середовища, якість продукції, управління постачальниками і прозорість [5, c.27].

Перша сфера, розвиток громад, передбачає благодійні внески та цільову допомогу жителям сільських територій, підтримку неурядових організацій, волонтерських програм, закупівлю обладнання для сільських шкіл та лікарень, будівництво дитячих майданчиків, технічне обслуговування клубів і бібліотек, підтримку спортивних клубів та організацію спортивних заходів, будівництво доріг, водогонів та ліній електропередачі та інше.

Щодо трудових відносин, це посилення мотивації працівників, підвищення їх кваліфікації, створення додаткових можливостей для саморозвитку, соціальний захист та охорона здоров'я.

Ще одними важливими сферами КСВ є охорона навколишнього середовища і якість продукції. Агрохолдинги впроваджують у свою діяльність технологічні інновації, дотримуються встановлених норм, використовують альтернативні джерела енергії, намагаються дотримуватися міжнародних екологічних стандартів, вводять програми захисту тварин, безвідходного виробництва та ефективного використання природних ресурсів.

Немає проблем і з прозорістю корпоративної соціальної відповідальності агрохолдингів. Компанії демонструють свою активну політику на корпоративних сайтах у засобах масової інформації. Частина компаній навіть пропонує на широкий загал щорічні звіти з КСВ.

Щодо сфер управління, то вони розвинені дещо слабше. Так, корпоративне управління добре розвинено в агрохолдингах, що офіційно торгують на біржах. Управління ж постачальниками важливіше для компаній-виробників продукції тваринництва.

соціальна відповідальність агрохолдинг

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі