Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний університет телекомунікацій

Кафедра менеджменту

Курсова робота

з дисципліни «Менеджмент»

на тему: Еволюція розвитку менеджменту

Виконав:

студент 3 курсу, групи ПУЗс-11

Спеціальності - Публічне управління та адміністрування

Шокодько Андрій Андрійович

Київ - 2017



Зміст

• Вступ
• 1. Етапи розвитку менеджменту
• 1.1 Еволюція управлінської думки
• 1.2 Етапи розвитку менеджменту в світі
• 2. Виникнення, формування і зміст різних шкіл управління
• 2.1 Школа наукового управління
• 2.2 Класична (адміністративна) школа в управлінні
• 2.3 Школа психології і людських відносин
• 2.4 Школа науки управління (коліческтвенная школа)
• 3. Різноманітність моделей менеджменту
• 3.1 Особливості американської моделі
• 3.2 Характеристика японської моделі
• 3.3 Західноєвропейська модель менеджменту
• Висновок
• Список використаної літератури


Вступ

Будь-яка наука базується на використанні історичного досвіду. Вивчення уроків історії дозволяє уникнути протиріч і помилок, що зустрічаються на ранніх етапах розвитку науки.

Наука управління в цьому відношенні мало відрізняється від інших наук. Як і будь-яка наука, вона цікавиться минулим, сьогоденням і майбутнім. Аналіз минулого дозволяє краще зрозуміти сьогодення, щоб спрогнозувати майбутній розвиток. Знання історії минулого необхідно по наступним основних причинах:

* завжди цікаво і потрібно;

* дозволяє заповнити недолік власних думок і обсяг своїх знань;

* дає можливість проаналізувати основні етапи еволюційного розвитку науки і систематизувати їх;

* дозволяє отримати відповідні уроки з минулого для того, щоб не повторювати помилок у майбутньому.

Знання й осмислення минулого сприяє кращому розумінню сучасного стану науки, а також появі і формуванню нових ідей. Розвиток науки управління свідчить, що нежиттєві концепції гинули, а залишалися тільки самі цінні, перевірені практикою і часом.

Як показує попередній досвід розвитку багатьох країн світу, звернення до історії часто відбувалося в критичні, доленосні періоди життя суспільства, в періоди пошуку шляхів виходу з кризової ситуації. Так було, наприклад, в період реформування системи управління в СРСР у 60-і рр., Коли погляди багатьох вітчизняних вчених кинулися в минуле, осмислення якого повинно було допомогти в пошуку шляхів виходу із ситуації.

Аналогічний сплеск інтересу до минулого, пов'язаний з реформуванням системи управління в СРСР в 1979 р., стався в СРСР в 80-і рр., коли також з'явився цілий ряд робіт з вивчення еволюції зарубіжного досвіду управління. Перебудова системи управління, розпочата в СРСР М.С. Горбачовим, також супроводжувалася зростанням інтересу до вивчення розвитку управлінської думки.

Створення принципово нової системи управління в Білорусі адекватної ринковим відносинам є невід'ємною складовою побудови нового суспільства.

Управління в умовах ринку одержало назву менеджменту. Відмінні особливості менеджменту полягають в тому, що він орієнтує фірми на задоволення потреб ринку, на постійне підвищення ефективності виробництва (одержання оптимальних результатів з найменшими витратами), на свободу у прийнятті рішень, на розробку стратегічних цілей, програм і їхнє постійне коректування в залежності від стану ринку.

Менеджмент - це вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Найбільші корпорації, банки складають стрижень економічної і політичної сили великих націй. Від них залежить уряд, багато хто з них мають транснаціональний характер, простягаючи свої виробничі, розподільні, сервісні, інформаційні мережі по всьому світу. А значить, рішення менеджерів, подібно рішенням державних діячів, можуть визначати долі мільйонів людей, держав і цілих регіонів.

Однак роль менеджерів не обмежується їх присутністю лише у величезних багаторівневих і розгалужених корпоративних структурах управління або ж у державному апараті. У зрілій ринковій економіці не менш важливий і малий бізнес. За кількістю більше 95% усіх фірм, по значенню це найбільша наближеність до повсякденних потреб споживачів і в той же час полігон технічного прогресу в сфері нововведень. Для більшості населення це ще і робота. У нашій країні більшість дрібних підприємств у виробництві та сфері обслуговування приватизовані і разом з новоствореними, відносяться до малого бізнесу. Уміло керувати ними - значить вижити, устояти, вирости. Як це зробити - теж питання ефективного менеджменту.

Термін «менеджмент» застосуємо до будь-яких типів організацій, але, якщо мова йде про державні органи будь-якого рівня, то більш правильно використовувати термін - «державне управління», а для позначення знеособленої системи управління вживається термін «адміністрування».



1. Етапи розвитку менеджменту

1.1 Еволюція управлінської думки

Жодна організація, жодне підприємство не може досягти успіху без управління. Однак управління як вид діяльності і як наука в такому вигляді, в якому ми маємо його в даний час, з'явилося не відразу.

Як тільки доісторичні люди стали жити організованими групами, у них з'явилася необхідність управління.

На першому етапі, коли групи людей були невеликі, управління у всіх сферах здійснювалося однією людиною - вождем цієї групи. Надалі, у міру розростання груп і ускладнення виконуваних ними функцій, з'явилася необхідність поділу праці і диференціації функцій. Але на це потрібні були століття.

Єгипетські піраміди, побудовані в 3000 - 2000 рр. до н. е., є яскравим свідченням не тільки культури древніх єгиптян, але і їх управлінського мистецтва. Будівництво величезних пірамід вимагало, насамперед, чіткого планування.

Стародавні греки приділяли особливу увагу питанням організації та управління виробничими процесами, піклувалися про чітку спеціалізації робітників.

У Сократа дається розуміння управління як особливої сфери людської діяльності. Він говорив про те, що головним в управлінні є поставити потрібну людину на потрібне місце і домогтися виконання поставлених перед ним завдань.

Лінійна структура управління державою одержала вираження в системі управління Римською імперією. Її основною проблемою був збір податків з усіх її частин, значно віддалених один від одного. Пряме правління з Рима здійснити було вкрай важко. Зміна структури управління дозволило зміцнити могутність Римської імперії.

У практиці управління існують приклади організацій, що виникли в глибоку давнину і успішно функціонують і в даний час завдяки створенню раціональної структури управління. До їх числа відноситься римська католицька церква, що має найбільш просту структуру управління: папа, кардинал, архієпископ, єпископ і парафіяльний священик.

Переворот у виробничих відносинах пов'язаний з промисловою революцією, що почалася в середині XVIII в.

З промисловою революцією пов'язане виділення трьох рівнів управління: верхнього, середнього і нижнього. На виробництві з'явився майстер, що незабаром став ненависний для робітників.

На цьому етапі розвитку управління тільки намітилася тенденція переходу від принципу нагляду за працівниками до принципу організації праці на наукових засадах.

Промислова революція дала поштовх розвитку теоретичних досліджень і практики управління. Великий внесок у формування науки управління внесли англійські політекономи Вільям Петті, Адам Сміт і Давид Рікардо.

Не можна не відзначити величезного внеску англійського соціаліста-утопіста Роберта Оуена в розвиток управлінської думки і практики управління. Раніше інших він помітив і оцінив роль людського фактору на виробництві, до необхідності врахування якого інші дослідники прийшли тільки через 100 років. На формування теорії управління в соціалістичному суспільстві великий вплив зробили праці К. Маркса і Ф. Енгельса. Не займаючись дослідженнями природи і сутності управління, вони внесли свій внесок у формування цієї науки за допомогою створених ними методів дослідження. К. Маркс виводить необхідність поділу праці з розвитку кооперації: капіталіст часто не в змозі самостійно управляти своєю фабрикою. Крім того, в цьому немає необхідності, тому що праця по нагляду, абсолютно відокремлений від власності на капітал, завжди пропонувалася в надлишку. Тому зробилося необов'язковим, щоб ця праця по нагляду виконувався капіталістом. Таким чином, результатом поділу праці з'явилося відокремлення управління, яке стало розглядатися як особлива функції будь-якого спільного праці.

У цей же період часу Ф. Енгельс вказав на те, що слід розрізняти управління речами і управління людьми. Від цієї тези надалі будуть відштовхуватися багато вчених у своїх дослідженнях.

Однак до епохи імперіалізму функція управління здійснювалася самим капіталістом і невеликою групою наближених до нього осіб. Роль спеціально підготовлених керуючих особливо підсилюється в епоху розвитку монополістичного капіталізму. Зіткнувшись з конкуренцією, мінливої зовнішнім середовищем, керуючі розвивали систему знань про те, як краще використовувати ресурси.

Таким чином, передумовами і джерелами формування менеджменту як управління особливого роду є:

· індустріальний спосіб організації виробництва;

· розвиток ринкових відносин, основними елементами яких є попит, пропозиція і ціна.

Для систематизації етапів розвитку науки управління спочатку використовувався історичний підхід із застосуванням хронологічного принципу.

Американські вчені Г. Кунц і С. О'Доннел розробили більш докладну класифікацію підходів. Однак ця робота не дала бажаних результатів.

Протягом всієї історії розвитку менеджменту вчені і дослідники управлінських проблем робили спроби розробити універсальну класифікацію шкіл менеджменту. Запропоновані ними класифікації носять, певною мірою, умовний характер. Це пояснюється тим, що практично неможливо відбити всі відтінки різних поглядів і позицій, важко знайти один універсальний принцип, який слід покласти в основу класифікації.



1.2 Етапи розвитку менеджменту в світі

Наше завдання полягає в тому, щоб показати етапи розвитку менеджменту в двадцятому сторіччі в цілому як у світовому співтоваристві, так і в Україні. З деякою умовністю автор виділив 8 етапів у розвитку менеджменту.

Перший етап розвитку менеджменту почався на початку двадцятого століття і пов'язаний з вченням Ф. Тейлора після публікації його книги «Принципи наукового управління», в якій він вперше розглянув наукові підходи і принципи побудови системи управління. Використовуючи систему управління, розроблену Ф. Тейлором, американські фірми і Америка в цілому наочно продемонстрували її практичну значущість і вплив на розвиток економіки. Однак системний аналіз запропонованої Ф. Тейлором моделі управління показав, що ця система Тейлора поки знайшла обмежене застосування внаслідок нерозуміння її суті ринковими структурами, фірмами та їх керівниками.

Саме під впливом вчення Тейлора трохи пізніше з'являються наукові роботи з менеджменту Френка, Гільберта, Ганіта.

Другий етап розвитку менеджменту пов'язаний з новими підходами в розвитку вчення про менеджмент, на основі вчення Ф. Тейлора, але з принципово новими підходами. З'явиться і апробується на практиці так звана класична школа управління, родоначальниками якої стали А. Файоль, П. Урвік, Д. Муні, П. Слоун. Зокрема, А. Файоль вперше запропонував нову теорію менеджменту, що розкриває його функції, принципи та необхідність теоретичного вивчення.

Третій етап розвитку менеджменту став називатися «неокласичним», народжується і починає розвиватися школа «людських відносин», розвиток якої пов'язаний з іменами вчених А. Файоля, Д. Муні, П. Слоуна, Е. Мейо. На цьому етапі апробується соціологічна концепція групових рішень.

Четвертий етап розвитку менеджменту відноситься до періоду 1940 - 1960 рр. У ці роки відбувається еволюція управлінської думки, яка спрямована на розвиток теорії організації менеджменту на основі досягнень психологічної та соціологічної наук, що роблять вирішальний вплив на людину в системі управління.

П'ятий етап розвитку управлінської думки відрізняється від усіх попередніх тим, що відбувається становлення сучасних кількісних методів обґрунтування управлінських рішень під впливом широкого використання в практиці економіко-математичних методів і електронно-обчислювальної техніки. Цей процес успішно розвивається по теперішній час. Так, Д. Макгрегор вперше обґрунтував свою теорію і довів, що ставлення менеджера до своїх підлеглих істотно впливає на їх поведінку і на робочий клімат в організації. У теорії «X» - утвердження пріоритету контролюючого менеджера, в теорії «У» - принцип розподілу об'єктивності. (Роки розвитку цієї концепції - 1950 - 1960 року)

Шостий етап розвитку менеджменту можна віднести до періоду 1970 - 1980 рр. Вченими - управлінцями виробляються нові підходи в розвитку теорії управління, зміст яких зводиться до того, що організація - це відкрита система, що пристосовується до внутрішнього середовища (організації) потрібно шукати в зовнішньому середовищі. Виходячи з такого посилу відбувається встановлення взаємозв'язків між типами середовищ і різними моделями управління. До цього періоду належать теорії: «стратегічного менеджменту» І. Ансоффа, «теорія владних структур між організаціями» Г. Саланчіка, «конкретної стратегії, конкурентоспроможності, споживчих якостей продукції та ресурсів» Портера і т.д.

Сьомий етап відноситься до 80-их рр., Які ознаменувалися появою нових підвидів управлінь, несподіваним для багатьох відкриттям «організаційної структури» як потужного механізму управління, особливо успішно використаного Японією та іншими країнами, з найважливішими за силою впливу управлінськими методами.

Восьмий етап розвитку менеджменту відноситься до 90-их рр. На цьому етапі проглядаються три основні тенденції:

· повернення до минулого - усвідомлення значення матеріальної, технічної бази сучасного виробництва;

· створення соціальних поведінкових елементів - це посилення уваги не тільки до організаційної культури, а й до різних форм демократизації управління, участь рядових працівників у прибутках, у здійсненні управлінських функцій в інших сферах діяльності;

· посилення міжнародного характеру управління. Перехід багатьох країн до відкритої економіки, участь в конкурентній боротьбі, організації сучасної діяльності.

На думку М. Мескон та інших, за всю історію еволюції систем управління людство виробило всього три принципово різних інструменти управління, тобто впливу на людей.

Ієрархія - це організація, де основний засіб впливу відносини влада - підпорядкування, тиск на людину зверху за допомогою примусу, контролю над розподілом матеріальних благ.

Культура, тобто вироблювані і визнані суспільством організації, групові цінності, соціальні норми, установки, шаблони поведінки, ритуали, які змушують людину поводитися так, а не інакше.

Ринок, тобто наявність мережі рівноправних відносин по горизонталі, заснованих на купівлі-продажу продукції і послуг, на відносинах власності, на рівновазі інтересів продавця і покупця.

На кожному етапі розвитку менеджменту формувалися відповідні школи управління. М. Мескон виділяє чотири такі школи, в яких показані методи і принципи їх формування, які вказані в таблиці 1.



Таблиця 1.

I. Школа наукового управління.
1. Використання наукового аналізу для визначення кращих способів виконання завдання. 2. Відбір працівників, найкраще підходять для виконання завдань, та їх навчання. 3. Забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного виконання їх завдань. 4. Систематичне і правильне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності. 5. Відділення планування та обдумування від самої роботи.
II. Класична школа управління.
1. Розвиток принципів управління. 2. Опис функцій управління. 3. Систематизований підхід до управління всієї організації.
III. Школа людських відносин і школа поведінкових наук.
1. Застосування прийомів управління міжособистісними відносинами для підвищення ступеня задоволеності і продуктивності. 2. Застосування наук про людську поведінку до керування і формування організації таким чином, щоб кожен працівник міг бути повністю використаний відповідно до його потенціалу.
IV. Школа науки управління.
1. Поглиблення розуміння складних управлінських проблем завдяки розробці і застосуванню моделей. 2. Розвиток кількісних методів на допомогу керівникам, які приймають рішення в складних ситуаціях.

У число основних напрямків розвитку наукових шкіл управління можна віднести такі підходи:

· наукового напрямку;

· адміністративний;

· з погляду людських відносин;

· з точки зору науки про поведінку;

· з точки зору кількісних методів;

· до управління як до процесу;

· системний,

· ситуаційний.

Адекватно відповідними етапами відбувається процес формування наукових шкіл, але змінювалася організація управління від простих методів управління до складних. Порівняльний аналіз старої та сучасної організації управління наведено у таблиці 2.

Таблиця 2.

Стара організація	Сучасна організація
Мала кількість великих організацій, відсутність гігантських організацій.	Велика кількість надзвичай-чайно потужних, великих організацій, як комерційних, так і некомерційних.
Відносно невелика кількість керівників вищої ланки, практична відсутність керівників середньої ланки.	Велика кількість керівників-уря вищої ланки, невелика кількість керівників середовищ-нього ланки.
Управлінська робота часто не виділялася і не відділялася від неуправленческой діяльності.	Чітко окреслені управлінські групи, управлінська робота сприймається і відокремлюється від неуправленческой діяльності.
Заняття керівних посад в організації найчастіше по праву народження або шляхом захоплення силою.	Заняття керівних посад в організації найчастіше по праву компетентності з дотриманням законності і порядку.
Мала кількість людей, здатних приймати важливі для організації рішення.	Велика кількість людей, здатних приймати важливі для організації рішення.
Упор на наказ і інтуїцію.	Упор на колективну роботу і раціональність.



2. Виникнення, формування і зміст різних шкіл управління

2.1 Школа наукового управління

Виникнення сучасної науки управління відноситься до початку XX в. і пов'язаний з іменами Ф.У. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет і Генрі Гантта. Важливою заслугою цієї школи було положення про те, що управляти можна «науково», спираючись на економічний, технічний і соціальний експеримент, а також на науковий аналіз явищ і фактів управлінського процесу і їх узагальнення.

Цей метод дослідження вперше був застосований до окремо взятому підприємству американським інженером Ф.У. Тейлора, якого слід вважати основоположником наукового управління виробництвом.

Термін «наукове управління» вперше був запропонований в 1910 р. Л. Брайдейсом. Після смерті Тейлора ця назва отримало загальне визнання стосовно до його концепції.

Метод дослідження Тейлора полягав у розчленуванні процесу фізичної праці і його організації на складові частини (праця виконавський і праця розпорядницьких) і наступному аналізі цих частин. Метою Тейлора було створення системи наукової організації праці, що базується на основі експериментальних даних і аналізі процесів фізичної праці і його організації.

Створюючи свою систему, Тейлор не обмежувався тільки питаннями раціоналізації праці робітників. Значну увагу Тейлор приділяв кращому використанню виробничих фондів підприємства. Вимога раціоналізації поширювалася також і на планування підприємства і цехів.

Функції здійснення взаємодії елементів виробництва були покладені на планове чи розподільне бюро підприємства, якому в системі Тейлора приділялося центральне місце.

Важливим внеском Тейлора було визнання того, що робота з управління - це певна спеціальність. Основним завданням запропонованої ним системи Тейлор вважав зближення інтересів усього персоналу підприємства.

Філософську основу системи Тейлора склала концепція так званої економічної людини, що отримала в той період широке поширення. В основі цієї концепції лежало твердження про те, що єдиним рушійним стимулом людей є їх потреби. Тейлор вважав, що за допомогою відповідної системи оплати праці можна домогтися максимальної продуктивності праці. Інший помилковий принцип системи Тейлора полягав у проголошенні єдності економічних інтересів робітників і менеджерів. Цілі не були досягнуті.

Ідеї Ф. Тейлора були розвинені його послідовниками, серед яких у першу чергу слід назвати Генрі Гантта, найбільш близького його учня. Гантт вніс значний внесок у розробку теорії лідерства.

Френк Гілбрет і його дружина Ліліан Гілбрет займалися питаннями раціоналізації праці робітників і дослідженням можливостей збільшення випуску продукції за рахунок зростання продуктивності праці.

Значний внесок у розвиток системи Тейлора вніс Г. Емерсон. Емерсон досліджував принципи трудової діяльності стосовно до будь-якого виробництва незалежно від роду його діяльності.

Генрі Форд продовжив ідеї Тейлора в області організації виробництва. В системі Тейлора центральне місце займав ручну працю. Форд замінив ручну працю машинами, тобто зробив подальший крок у розвитку системи Тейлора.

2.2 Класична (адміністративна) школа в управлінні

Класична або адміністративна школа в управлінні займає відрізок часу з 1920 по 1950 рр. Родоначальником цієї школи вважається Анрі Файоль, французький гірський інженер, видатний менеджер-практик, один з основоположників теорії управління.

На відміну від школи наукового управління, яка займалася в основному питаннями раціональної організації праці окремого робітника і підвищенням ефективності виробництва, представники класичної школи зайнялися розробкою підходів до удосконалення управління організацією в цілому.

Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. Файоль і інші відносилися до адміністрації організацій, тому часто класичну школу називають адміністративною.

Заслуга Файоля полягає в тому, що він розділив усі функції управління на загальні, які стосуються будь-якій сфері діяльності, і специфічні, пов'язані безпосередньо до управління промисловим підприємством.

Послідовниками Файоля, розвинути і поглибити основні положення його доктрини, є Ліндау Урвік, Л.Гьюлік, М. Вебер, Д. Муні, Алфред П. Слоун, Г. Черч.

На основі розробок Файоля і його послідовників сформувалася класична модель організації, що базується на чотирьох головних принципах:

· чітке функціональний розподіл праці;

· передача команд і розпоряджень зверху вниз;

· єдність розпорядження («ніхто не працює більш ніж на одного боса»);

· дотримання «діапазону контролю» (здійснення керівництва обмеженим числом підлеглих).

Всі вищевказані принципи побудови організації справедливі і для теперішнього часу, незважаючи на те, що досягнення НТП наклали на них певний відбиток. Так, широке використання в практичній діяльності електронно-обчислювальної техніки спростило зв'язки між органами (ланками) управління в організації за рахунок прискорення обробки інформації.

В цілому ж для класичної школи менеджменту характерне ігнорування людини і його потреб. За це представники школи зазнають справедливої критики з боку теоретиків і практиків менеджменту.

2.3 Школа психології і людських відносин

Одним з недоліків школи наукового управління і класичної школи було те, що вони до кінця не усвідомлювали ролі і значення людського фактору, який в кінцевому рахунку є основним елементом ефективності організації. Тому школу психології і людських відносин, яка усунула недоліки класичної школи, часто називають неокласичною школою.

Перша спроба застосувати психологічний аналіз до практичних задач виробництва була почата професором Гарвардського університету США Г. Мюнстербергом.

У 20-30-і роки нашого століття зародилася школа людських відносин, в центрі уваги якої знаходиться людина. Виникнення доктрини «людських відносин» зазвичай пов'язують з іменами американський учених Е. Мейо і Ф. Ротлісбергера, які відомі своїми дослідженнями в області соціології виробничих відносин.

Одним з головних відмінностей школи психології і людських відносин є внесення в неї біхевіоризму, тобто теорії людської поведінки.

Одним із засновників школи психології і людських відносин є професор Школи бізнесу Гарвардського університету Елтон Мейо.

Представники школи «людських відносин» рекомендували приділяти серйозну увагу зміні неформальної структури при перебудові формальної структури організації. Формальний менеджер повинен прагнути до того, щоб стати і неформальним лідером, завоювавши «прихильності людей». Це не проста задача, а «соціальне мистецтво».

До недоліків школи психології і людських відносин можна віднести ігнорування питань самоврядування та самоорганізації робітників у виробництві, ученими був явно завищений рівень впливу на робітників за допомогою соціально-психологічних методів. Однак, незважаючи на критику, якій піддавалася школа психології і людських відносин, основні її положення знайшли згодом відображення в нових, більш складних і сучасних концепціях менеджменту.

Велике місце в дослідженнях вчених, що примикають до школи психології і людських відносин, займають проблеми мотивації людей в організації. До числа дослідників, приділили цим проблемам значну увагу, варто віднести: А. Маслоу, Ф. Герцбергера, Д. Макклеланда, К. Альдерфера.

Найбільш послідовно концепція мотивації розвинена видатним представником школи психології і людських відносин, професором школи менеджменту Мічіганського університету Дугласом Макгрегором. Макгрегор вніс значний внесок у розвиток змісту теорії людських ресурсів, зосередивши свою увагу на питаннях лідерства, стилю керівництва, поводження людей в організаціях.

2.4 Школа науки управління (коліческтвенная школа)

Становлення школи науки управління пов'язано з розвитком математики, статистики, інженерних наук і інших суміжних з ними областей знань. Найбільш відомими представниками цієї школи є Р. Акофф, Л. Берталанфі, С. Бір, А. Гольдбергер, Д. Фосрестер, Р. Люс, Л. Клейн, Н. Джорджеску-Реган.

Школа науки управління сформувалася на початку 50-х рр. і успішно функціонує і в даний час. У школі науки управління розрізняють два головних напрямки:

- Розгляд виробництва як «соціальної системи» з використанням системного, процесного і ситуаційного підходів.

- Дослідження проблем управління на основі системного аналізу та використання кібернетичного підходу, включаючи застосування математичних методів і ЕОМ.

- Системний підхід передбачає, що кожен з елементів, що складають систему (розглянуту організацію), має свої певні цілі.

- Процесний підхід ґрунтується на положенні про те, що всі функції управління залежать одна від одної.

- Ситуаційний підхід безпосередньо пов'язаний із системним і процесним підходами і розширює їхнє застосування на практиці. Сутність його полягає у визначенні поняття ситуації, під якою мається на увазі конкретний набір обставин, змінних, що роблять вплив на організацію у визначений час.

Заслуга школи науки управління полягає в тому, що вона зуміла визначити основні внутрішні та зовнішні змінні (фактори), що впливають на організацію.

Другий напрямок школи науки управління пов'язано з розвитком точних наук і, насамперед, математики. У сучасних умовах багато вчених називають цей напрямок новою школою.

Початок застосування математичних методів в економічних дослідженнях в XIX в. пов'язують з ім'ям французького економіста А. Каунота (1801-1877).

Можливість використання математики для рішення економічних проблем викликала великий інтерес в Росії.

Ряд великих фахівців, таких як В. К. Дмитрієв, Г.А. Фельдман, Л.В. Канторович, внесли великий внесок у розробку і розвиток економіко-математичних методів (ЕММ).

Особливе місце належить Д.Є. Слуцькому, відомому своїми роботами по теорії ймовірності та математичної статистики. У 1915 р. він опублікував статтю «До теорії збалансованості бюджету споживача», яка справила великий вплив на розвиток економіко-математичної теорії. Через 20 років ця стаття одержала світове визнання.

Перша в країні Лабораторія економіко-математичних методів була створена в 1958 р. в Академії наук BC Немчинова.

У 1930 р. у м. Клівленді (США) була утворена асоціація «Міжнародне товариство для розвитку економічної теорії в зв'язку зі статистикою і математикою», до якої входили відомі буржуазні економісти Й. Шумпетер, І. Фішер, Р. Фріша, М. Калецкій , Я. Тінберген та ін. Асоціація стала випускати журнал «Економетрика». Утворення цієї асоціації послужило відправним моментом створення математичної школи економістів.

Відмінною особливістю науки управління є використання моделей. Моделі здобувають особливо важливе значення, коли необхідно приймати рішення в складних ситуаціях, що вимагають оцінки декількох альтернатив.

Таким чином, 50-і рр. XX в. характеризуються формуванням нового етапу в розвитку. На основі синтезу ідей, висунутих у попередні періоди, дослідники прийшли до розуміння необхідності комплексного підходу до управління. Крім того, була сформульована ідея про те, що управління - це не тільки наука, а й мистецтво.

менеджмент управлінський думка



3. Різноманітність моделей менеджменту

3.1 Особливості американської моделі

Вивчення американської моделі менеджменту представляє відомий інтерес. Саме в США вперше сформувалася наука і практика менеджменту.

Американський менеджмент увібрав в себе основи класичної школи, засновником якої є Анрі Файоль. Американці Лютер Гьюлик і Ліндау Урвік зробили багато для популяризації основних положень класичної школи. Класична школа зробила значний вплив на формування всіх інших напрямків в американській теорії управління.

Перехід від екстенсивних до інтенсивних методів господарювання в 20-30-і рр. зажадав пошуку нових форм управління. Поступово склалося розуміння того, що для виживання виробництва необхідно змінити відношення до положення робітника на підприємстві, виробити нові методи мотивації і співробітництва між робітниками і підприємцями.

Сучасний американський менеджмент у такому вигляді, який склався в даний час, базується на трьох історичних передумовах:

- Наявність ринку.

- Індустріальний спосіб організації виробництва.

- Корпорація як основна форма підприємництва.

Американський економіст Роберт Хейлбронер вказав на три основних історично сформованих підходи до розподілу ресурсів суспільства. Це традиції, наказ і ринок. Традиційний підхід має на увазі розподіл економічних ресурсів суспільства за допомогою сформованих традицій, від одного покоління до іншого. Командний підхід має на увазі розподіл ресурсів через накази. Ринковий підхід передбачає розподіл ресурсів за допомогою ринку, без будь-якого втручання суспільства. Цей підхід є найбільш ефективним.

Сучасна американська модель менеджменту орієнтована на таку організаційно-правову форму приватного підприємництва, як корпорація (акціонерне товариство), що виникла ще на початку XІX ст.

Американські корпорації широко використовують у своїй діяльності стратегічне управління. Це поняття було введено в побут на стику 60-70-х рр., А в 80-і рр. охопило практично всі американські корпорації.

Основою стратегічного управління є системний і ситуаційний аналіз зовнішнього (макрооточення і конкуренти) і внутрішньої (наукові дослідження і розробки, кадри і їхній потенціал, фінанси, організаційна культура тощо) середовища.

Найважливішою складовою частиною планової роботи корпорації є стратегічне планування, що виникла в умовах насичення ринку й уповільнення росту ряду корпорацій. Стратегічне планування створює базу для прийняття ефективних управлінських рішень.

Для зниження опору робітників організаційним змінам, що відбуваються в корпораціях, розробляються програми підвищення «якості трудового життя», за допомогою яких працівники корпорації залучаються до розробки стратегії її розвитку, обговоренню питань раціоналізації виробництва, вирішенню різноманітних зовнішніх і внутрішніх проблем.

Американські вчені продовжують ставити і розробляти реальні проблеми менеджменту. Американська практика підбору керівних працівників робить головний акцент на гарні організаторські здібності, а не на знання фахівця.

3.2 Характеристика японської моделі

За останні два десятиліття Японія зайняла лідируюче положення на світовому ринку. На її частку припадає 44,5% загальної вартості акцій усіх країн світу. І це при тому, що населення Японії складає всього 2% від населення земної кулі.

Однією з головних причин стрімкого успіху Японії є застосовувана нею модель менеджменту, орієнтована на людський фактор. При цьому японці розглядають не одну людину (особистість), як американці, а групу людей.

Японці вище інших ставлять соціальні потреби (приналежність до соціальної групи, місце працівника в групі, увага і повага навколишніх). Тому і винагорода за працю (стимули) вони сприймають через призму соціальних потреб.

На відміну від працівників інших країн, японці не прагнуть до безумовного виконання правил, інструкцій і обіцянок. З їх точки зору, поведінка менеджера і прийняття ним рішень цілком залежить від ситуації. Головне в управлінському процесі - це вивчення нюансів обстановки, які дозволяють менеджеру прийняти правильне рішення.

До розвитку в Японії капіталістичного способу виробництва їй була характерна зрівняльна винагорода за працю. Становлення машинного виробництва зажадало розробки системи мотивації праці з урахуванням сформованого прагнення працівників до зрівнялівки й особистого внеску кожного з них. Вихід був знайдений у розробці системи оплати праці працівників по вислузі років.

Найсильнішим засобом мотивації в Японії є «корпоративний дух» фірми. В основі його лежить психологія групи, що ставить інтереси групи вище особистих інтересів окремих працівників.

Центральне місце в оперативному управлінні японського менеджменту займає управління якістю. У всіх сферах японської економіки в даний час діють групи (кружки) якості, в яких крім робітників включаються майстри й інженери. Японська система управління якістю не дає збоїв. Це є результатом її продуманості і простоти.

На початку 70-х рр. віце-президент автомобільної компанії «Тойота» Т. Воно запропонував систему організації праці «Канбан». Суть її полягає в тому, що на всіх фазах виробничого процесу відмовилися від виробництва продукції великими партіями і створили безперервно-потокове виробництво.

Останнім часом американські корпорації почали впроваджувати у себе нововведення, що призвели японські фірми до значного успіху.

Однак не всі методи управління, використовувані в Японії, приживаються на американській землі. Не можна переносити одну модель менеджменту в економіку іншої країни без врахування її специфічних умов і, перш за все, психологічних і соціально-культурних факторів.

3.3 Західноєвропейська модель менеджменту

Помітний вплив на формування менеджменту зробили англійські дослідники. Так, англійці Р. Фелк і Л. Урвік займалися розробкою принципів управління.

Англійські вчені внесли істотний внесок у розробку методу «дослідження операцій», який вперше зародився в Англії в 40-х рр., У зв'язку з необхідністю вирішення деяких військових стратегічних і тактичних завдань. Надалі центр робіт перемістився в Америку.

У Франції питаннями наукового управління займалися Анрі Луї Ле Шательє Шарль Фремо-віль брати Андре й Едуард Мішлен. Неоціненний внесок у розуміння менеджменту як науки зробив Анрі Файоль.

Проблемами наукового управління виробництвом у Німеччині займався Вальтер Ратенау. Величезний внесок у дослідження принципів організації зробив відомий німецький соціолог Макс Вебер, що розробив «ідеальний тип» адміністративної організації, названий їм терміном «бюрократія». Особливої уваги заслуговують роботи з організації виробництва, які виконав Кароль Адамецкцй. Західнонімецькі теоретики школи «людських відносин» виступали за більш жорсткий підхід до управління персоналом, ніж їхні колеги в США і Японії.

В Англії, Голландії, Норвегії, Швеції та інших країнах Заходу широко пророблялися також питання залучення працівників до «участі в управлінні».

Західноєвропейські вчені зробили помітний вплив на формування підходу до управління з позиції «соціальної людини». Цей підхід дозволяв вивчати поведінку людей з точки зору впливу на них групової поведінки.

У 1929-1933 рр. передові капіталістичні країни охопила світова криза. У цей же період часу англійським ученим Дж. М. Кейнсом була сформульована концепція державного регулювання економіки. Кейнс обґрунтував необхідність державного втручання в економіку.

Великий вплив на розвиток усієї Європи в післявоєнні роки надав німецький учений, політик, міністр економіки і канцлер Людвіг Ерхард. Під керівництвом Ерхарда Західна Німеччина домоглася економічного дива. Концепція «соціального ринкового господарства» (за Ерхарду) включає в себе два основних положення:

Посилення державного регулювання у всіх сферах господарювання.

Введення індикативного планування, що прийшов на зміну директивного планування. Індикативне планування передбачає встановлення планів і показників, досягнення яких є найбільш бажаним.

Політика Ерхарда одержала підтримку всіх верств суспільства, а також вчених і практиків, що займаються питаннями управління.

Певний інтерес представляє шведська модель соціалізму. Успіхи Швеції в 50-60-і рр. XX в., Як і ФРН, пояснюються насамперед правильним вибором моделі суспільного розвитку. Цей вибір був зроблений вченим, лауреатом Нобелівської премії Гуннаром Мюрдалем. Шведська модель соціалізму Мюрдаля враховує специфічні особливості Швеції, яка представляє собою країну з високим рівнем матеріального та соціального забезпечення населення.

Більшість дослідників вважають, що теорія і практика управління в США досягли значно вищого рівня розвитку, ніж в інших країнах світу. На їх думку, висока продуктивність праці в США забезпечується за рахунок кращої організації виробництва. Працюючи на європейському ринку, американські бізнесмени отримують високі прибутки, вміло пристосовуючись до різних умов на ринках. Саме відставанням в організації виробництва і підбору кадрів західноєвропейські вчені пояснюють так званий технологічний розрив між США і Європою. Однією з причин такого становища слід вважати те, що американці проводять в Західній Європі політику підпорядкування європейських країн своїм стратегічним планам.



Висновок

У відповідності з метою і завданнями курсової роботи можна зробити наступні висновки:

1. Підготовка сучасних менеджерів-професіоналів неможлива без знання історії розвитку менеджменту. Менеджмент розвивався протягом століть, перш ніж перетворився на самостійну галузь знання, науку. Значний вплив на формування менеджменту зробили: школа наукового управління, класична (адміністративна) школа, школа психології і людських відносин, школа науки управління (кількісна школа), а також видатні представники цих шкіл, такі як Ф. Тейлор, А. Файоль, Е. Мейо і ін

2. Ринкова економіка вимагає адекватної системи управління, яка повинна зазнати радикальні перетворення разом з усім суспільством. В умовах переходу до ринкових відносин найважливішим фактором успіху стає безперервне вдосконалення теорії і практики управління.

3. Велике значення набуває вивчення передового і прогресивного досвіду управління закордонних країн і використання його при аналізі власних управлінських проблем. Тому вивчення історії розвитку теорії і практики зарубіжного менеджменту вкрай актуально.

У сучасних умовах перебудови економіки на основі ринкових відносин одним із пріоритетних її напрямків є вироблення основних теоретичних і методологічних позицій по використанню менеджменту в практичній діяльності організацій. Основною особливістю управлінської думки стає пошук нових конкретних і реальних шляхів вдосконалення системи управління, вироблення позиції з різних проблем управління стосовно до ринкових умов і на основі творчого осмислення передового закордонного досвіду.



Список використаної літератури

1. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоурі Ф. Основи менеджменту: Пер. з англ. - М.: Справа, 2000. - 704 с.

2. Семенова І.І. Історія менеджменту: Навчальний посібник для вузів. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 222 с.

3. Попов А.В. Теорія і організація американського менеджменту. - М.: МГУ, 1991. - С.12.

4. Кунц Г., О'Доннел С. Управління: системний і ситуаційний аналіз управлінських функцій. - М.: Прогресс, 1981. Т. 1. - С.92.

Размещено на Allbest.ru

...