Управлінська культура керівника навчального закладу як предмет наукових розвідок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управлінська культура керівника навчального закладу як предмет наукових розвідок

О.Г. Набока,

О.Ю. Ступак

Постановка проблеми. Процеси глобалізації та інтеграції, що відбуваються у світі, законодавчі зміни, які запроваджуються в освітній галузі, сприяють підвищенню вимог до управлінської діяльності керівників навчальних закладів, мобільності у виробленні механізмів упровадження освітніх змін, управлінської компетенції керівників, зокрема до вдосконалення їх управлінської культури під час професійної діяльності. Керівнику навчального закладу потрібно орієнтуватися в різноманітті сучасних управлінських ідей, вивчати й успішно впроваджувати досягнення науки та перспективного педагогічного досвіду, організовувати творчу, інноваційну діяльність педагогів. Недостатня готовність керівників навчальних закладів до професійної управлінської діяльності та відсутність у багатьох з них необхідної управлінської культури актуалізує її дослідження науковцями й потребує теоретичного аналізу й узагальнення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науково-теоретичним підґрунтям для розв'язання проблеми розвитку управлінської культури керівника навчального закладу може слугувати доробок науковців у галузі управління (Б. Гаєвський, Л. Федулова, Ф. Хміль), освітнього менеджменту (В. Бондар, О. Глузман, Г. Дмитренко, О. Касьянова, Ю. Конаржевський, В. Крижко, О. Кучерявий, В. Маслов, В. Пікельна, М. Поташник, Н. Фоменко, Є. Хриков, Г. Цехмістрова, Т. Шамова та ін.), управління розвитком навчальних закладів (В. Алфімов, Д. Алфімов, Л. Даниленко, Б. Кобзар, О. Моісеєва, А. Харківська та ін.).

Мета статті полягає в теоретичному аналізі поняття управлінської культури керівника навчального закладу в науковому доробку вітчизняних та зарубіжних науковців. управлінський освітній керівник

Виклад основного матеріалу. Аналіз науково-педагогічної літератури з питання визначення сутності управлінської культури показав досить широкий спектр підходів до самої дефініції "культура", її структури, змісту, сутності, форм і навіть протиріч у підходах (Л. Коган, Л. Комарова, Н. Смелзер та інші).

Поняття "культура" вченими трактується по-різному. Однак при всіх відмінностях у тлумаченні найбільш суттєвими її атрибутами Р. Вдовиченко визнає глибоке, усвідомлене й шанобливе ставлення до спадщини минулого, здатність до творчого сприйняття, розуміння та перетворення дійсності в тій чи іншій сфері діяльності або відношень. Гуманітарна, художня, економічна, технічна, екологічна, політична, правова, педагогічна й управлінська культура є вищим проявом освіченості та професійної компетентності особистості [2, с. 17].

Рівень загальної культури, зокрема культури поведінки, свідчить про професіоналізм керівника, оскільки він прикладом для своїх колег, підлеглих та учнів. Тому для керівника освітнього закладу необхідним є постійне вдосконалення культури: етикету, правил взаємовідношень з людьми (повага, тактовність, ввічливість та інше), поведінки в суспільстві, культури мовлення, грамотності та ясності вираження думок тощо.

У контексті нашого дослідження ми розуміємо "культуру" як суспільну цінність, що характеризує особистісні якості людини (щирість, толерантність, освіченість, повагу) в умовах творчої соціальної активності. Водночас культура, виступаючи універсальним поняттям, об'єднує ціннісні орієнтації людини та характеризується взаємозв'язком із практичною діяльністю, що набувається в процесі освіти та оволодіння професійною культурою.

Важливим для розуміння управлінської культури в контексті нашого дослідження виявилися такі положення. Поняття "управлінська культура" є близьким до поняття "культура управління", однак вони не тотожні. Перше характеризує професійно-особистісні якості фахівця, друге - особливості його управлінської діяльності. Управлінська культура є важливою передумовою культури управління [10, с. 181].

Зауважимо, що розвиток уявлень про культуру управління керівників відповідав логіці розвитку науки про управління: від історії соціального управління, функціонального підходу до освітнього менеджменту. Основними етапами розвитку управлінської культури й уявлень про неї дослідники виділяють: етап накопичення емпіричного наукового матеріалу (середина 50-х - середина 80-х рр. ХХ ст.); етап формування й осмислення сутності окремих елементів управлінської культури (друга половина 80-х - 90-ті рр. ХХ ст.); етап переходу до культурологічного підходу у вивченні проблем управління (початок ХХІ ст.) [7, с. 192-194].

Науковці вбачають у культурі управління якісні характеристики управлінської діяльності (В. Бєлоліпецький, Т. Горюнова, А. Губа, І. Семенова, Ю. Палеха, О. Поздняков, Т. Пономаренко, І. Прокопенко, А. Маурі та ін.). Водночас управлінську культуру доцільно розглядати як елемент загальної культури людини й суспільства в цілому.

У найбільш загальному вигляді управлінську культуру можна визначити як інтегровану, складну за змістом, соціально обумовлену якість особистості управлінця, що синтезує значну кількість професійних й особистісних характеристик, призначених для актуалізації в практиці творчої управлінської діяльності з метою підвищення її ефективності, оптимізації педагогічного процесу [10, с. 189].

На думку дослідників, культура управління виступає як сукупність теоретичних і практичних положень, принципів і норм, що стосуються всіх аспектів людської діяльності (Ю. Палеха). Справжня висока культура управління, як і культура особистості, характеризується гармонією знань і морально-етичних якостей, які безумовно залежать від інтелектуально-культурних якостей особистості. Між тим, вона висуває досить високі вимоги до керівника: володіти вміннями цілепокладання, пристосування до змін характеру роботи відповідно до потенціалу працівників, використання засобів заохочення та мотивації, об'єктивної оцінки виконання роботи і корекції відхилення від запланованого [9, с. 113-114].

Управлінська культура науковцями розглядається складовою професіоналізму представників будь-якого фаху, тим більше керівника навчального закладу, їхньої управлінської майстерності, засобом внутрішнього впорядкування взаємозв'язків індивідуального та соціального, духовною потребою, що виникає в процесі управлінської діяльності та пов'язана з внутрішньо-особистісним механізмом регуляції й саморегуляції, визначає процес перетворення категорії відповідальності за свої дії на поняття й образи власних переконань [11, с. 16].

Цю ж думку поділяє В. Мельник, стверджуючи, що управлінська культура є складовою професійно-педагогічної компетентності, яка характеризується сукупністю професійних знань, умінь і навичок, необхідних для успішного виконання посадових обов'язків, ділових й особистісних якостей для реалізації власних сил і здібностей; загальної культури, необхідної для формування гуманістичного погляду, духовно-ціннісних орієнтирів, моральних й етичних принципів особистості; мотивації професійної діяльності [6, с. 50-51].

Слушною є також думка І. Ісаєва, що управлінська культура є рівнем та засобом творчої самореалізації особистості керівника в різноманітних видах управлінської діяльності, спрямованої на засвоєння, передачу та створення цінностей і технологій в управлінні [5, с. 11].

Управлінська культура як цілісна властивість особистості виявляється в процесі професійної управлінської діяльності; характеризує особливості свідомості, поведінки, спілкування та управління керівника; забезпечує усвідомлення та культуродоцільність професійної діяльності; стимулює творчий розвиток керівника в процесі його діяльності (особистісне зростання, самоактуалізацію) [4, с. 13].

У контексті нашого дослідження управлінська культура керівника освітнього закладу виступає якістю особистості, що синтезує професійні й особистісні характеристики; сукупність професійних знань, умінь і навичок для здійснення ефективної управлінської діяльності на засадах постійного самовдосконалення; спосіб творчої самореалізації особистості під час управлінської діяльності; властивість, притаманну керівникові як особистості та таку, що виявляється під час професійної діяльності. Очевидно, що від рівня її розвитку залежить ефективність усієї системи управління будь-якої сфери діяльності, адже висока управлінська культура в процесі свого функціонування означає справжнє мистецтво.

Дослідження процесу розвитку управлінської культури керівника освітнього закладу передбачало висвітлення характеристик управлінського складника їхньої професійної діяльності. До загальної системи характеристик управлінської діяльності як одного з видів професійної компетентності керівника дослідники відносять такі її особливості: соціотехнічний характер (одночасне управління технічними та соціальними системами); творчий характер, пов'язаний із мобільністю прийняття рішень при швидкій зміні умов праці, реалізацією багатьох управлінських функцій в умовах дефіциту часу; посилення комунікативних функцій [1, с. 51].

Технологію процесу управління науковці подають у вигляді набору різних управлінських процедур і методів їх вирішення. До основних управлінських процедур належить розробка стратегій розвитку організації, підготовка управлінських рішень, їх прийняття, спрощення управлінських завдань, організація виконання, делегування обов'язків, поведінка керівника під час виконання поставлених завдань, контроль реалізації рішень й оцінка кінцевих результатів [9, с. 156-157].

Дослідники зазначають, що в системі управління складаються суб'єкт-об'єктні відносини як по горизонталі між паралельними підструктурами, так і по вертикалі між ієрархічними підструктурами. Таким чином, для здійснення управлінського процесу необхідним є наявність мотивації, здібностей в суб'єктів управління керувати та бажання виконувати розпорядження в об'єктів управління для того, щоб процес управління мав двосторонній зв'язок [1, с. 17].

Теоретичний аналіз основних положень розвитку управлінської культури керівника навчального закладу дав можливість виокремити її структурний склад. До структурного складу поняття управлінської культури науковці відносять: управлінський, соціальний, психологічний, комунікаційний компоненти (В. Бєлолипецький, Л. Павлова, Ю. Палеха, Т. Пономаренко, І. Прокопенко та ін.). Стосовно фахівців дослідники додають також мотиваційний і когнітивний компоненти. Урахування специфіки різних сфер діяльності вимагало уточнення компонентної структури управлінської культури відповідно до умов її перебігу.

Психологічний компонент структури управлінської культури включає особистісні якості, саморегуляцію, рефлексивне відношення.

Процес формування управлінської культури передбачає систематичну мотивацію до управлінської діяльності, відпрацювання професійних навичок, розширення власного комунікативного простору та наукового світогляду з теоретичних питань особливостей управлінської діяльності, а також удосконалення особистісних якостей, прагнення до саморозвитку, самоосвіти. Ураховуючи особливості професійної діяльності керівників навчальних закладів, науковці підкреслюють значення особистісного компонента управлінської культури, що розглядається крізь призму професійно-особистісного розвитку й саморозвитку, удосконалення особистісних якостей, притаманних педагогічним працівникам [3, с. 208].

Визначаючи управлінську культуру керівника освітнього закладу, з одного боку, як інтегративну якість особистості, а, з іншого, - як зовнішній прояв якісного рівня управлінської діяльності, вчені аргументовано відокремлюють операційний компонент, обумовлений здійсненням свідомої, обміркованої управлінської діяльності на високому професійному рівні за організаційним, економічним, проектно-дослідницьким, діагностичним, інноваційним, освітнім й іншими напрямами [3].

Аналіз наукових підходів до структурного змісту управлінської культури дав змогу констатувати, що її ключовими складовими виступають не тільки професійна досвідченість, уміння керувати, планувати власну діяльність, знаходити ефективні шляхи досягнення результатів, а й здатність до саморозвитку, самовдосконалення, самоосвіти. Варто відзначити, що структурні характеристики управлінської культури в різних сферах зумовлюється значною мірою специфікою тієї чи іншої діяльності та впливом низки факторів.

У ході дослідження факторів, які мають вплив на формування управлінської культури керівника навчального закладу, для нас було важливим визначити ті, які впливають на її розвиток.

Постійні зміни в зовнішньому середовищі є тим фактором, що детермінує необхідність постійного розвитку навчального закладу, управління ним, становлення керівника закладу нового типу. Стабільність розвитку навчального закладу забезпечується безперервністю усвідомлення та "зміцнення" його управлінської культури, що протидіє стереотипності поведінки керівника і діяльності в режимі "автоматичного" управління. М. Поташник, В.Лазарєв виділяють три групи факторів, що зумовлюють зростання вимог до керівників інноваційних освітніх закладів: внутрішкільні, галузеві, позаосвітні фактори (ситуація у широкому соціальному середовищі) [8].

До внутрішньо шкільних факторів вчені відносять: необхідність одночасно вирішувати дві групи завдань: підтримання стабільності й прогресивний розвиток, оволодіння нововведеннями; зростання потреб у ресурсному забезпеченні розвитку школи; зростання очікувань і вимогливості з боку колективу школи, необхідність координації розрізнених інноваційних процесів у школі; зростання тривожності, яке супроводжує процес змін, опір нововведенням; одержання школою нового статусу тощо.

До галузевих факторів віднесені: розширення компетенції, прав, повноважень і у той же час відповідальності освітніх закладів відповідно до законодавства; проблеми, пов'язані з забезпеченням закладів освіти кадрами, фінансами, програмно-методичними ресурсами; підтримка інновацій органами управління освітою, розробка регіональних і місцевих програм розвитку освіти; орієнтація на розвиток у системі підвищення кваліфікації керівників; конкуренція між школами за кращих учнів, кадри, ресурси; критика минулих підходів до управління освітою тощо.

До позаосвітніх належать фактори розвитку суспільства: складності й проблеми перехідного періоду, нестабільність соціально-економічної ситуації; активізація традиційних і нових "замовників" школи, зростання соціальних очікувань стосовно школи; загальна тенденція до централізації управління тощо.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження

Отже, теоретичний аналіз науково-педагогічних досліджень з проблем розвитку управлінської культури керівника навчального закладу дав змогу визначити особливості управлінської культури, що передбачають синтез професійних і особистісних характеристик під час реалізації освітньої діяльності, впровадження сукупності професійних знань, умінь і навичок у процес здійснення ефективної управлінської діяльності на засадах постійного самовдосконалення, застосування творчої самореалізації особистості під час управлінської освітньої діяльності.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективу її вивчення вбачаємо в досліджені технологій, умов розвитку управлінської культури керівника навчального закладу на засадах постійного професійного самовдосконалення.

Література