Лідерство як фактор успішного менеджменту у сфері культури та мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закарпатський художній інститут, м. Ужгород, Україна

ЛІДЕРСТВО ЯК ФАКТОР УСПІШНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА

Наталія ДОЧИНЕЦЬ,

кандидат економічних наук,

доцент кафедри мультимедійних

технологій та web-дизайну



Анотація

лідерство арт менеджмент лідерський

Дочинець Н. М. Лідерство як фактор успішного менеджменту у сфері культури та мистецтва. У статті розглянуто феномен лідерства в управлінні; систематизовано та проаналізовано здобутки науки лідерства для забезпечення можливості подальшого їх використання у практиці вітчизняного арт-менеджменту. Розкрито основні положення теорії лідерських рис, ситуаційної теорії лідерства, концепцій лідерської поведінки та синтетичної теорії лідерства. Обгрунтовано відмінності між поняттями «лідерство» та «керування».

Ключові слова: лідерство, лідер, менеджмент, теорія лідерства, стиль лідерства.



Аннотация

Дочинец Н. М. Лидерство как фактор успешного менеджмента в сфере культуры и искусства. В статье рассмотрены феномен лидерства в управлении; систематизированы и проанализированы достижения науки лидерства для обеспечения возможности дальнейшего их использования в практике отечественного арт-менеджмента. Раскрыты основные положения теории лидерских качеств, ситуационной теории лидерства, концепций лидерского поведения и синтетической теории лидерства. Обоснованно различия между понятиями «лидерство» и «управление».

Ключевые слова: лидерство, лидер, менеджмент, теория лидерства, стиль лидерства.



Annotation

Dochynets N. Leadership as a factor of successful management in the sphere of culture and art. The article deals with the phenomenon of leadership in management; systematized and analyzed the achievements of science leadership to allow their further use in the practice of the domestic art of management. It outlines the main provisions of the theory of leadership skills, situational leadership theory, concepts of leadership behavior and the synthetic theory of leadership. Reasonably differences between the concepts of «leadership» and «management».

Keywords: leadership, leader, management, leadership theory, leadership style.



Постановка проблеми, аналіз останніх публікацій та досліджень

Загальновизнаним є факт, що найважливішою умовою менеджменту є лідерство. Коли відсутнє лідерство, необхідно впроваджувати жорсткіший контроль, більше часу йде на постановку задач, гірший клімат в колективі. Організація без лідера приречена на занепад. Лідер впливає на групи людей і спонукає їх до досягнення загальних цілей. Пронизуючи всю систему управління, лідерство виступає ключем, який відкриває шлях до успіху в бізнесі. В зв'язку з цим закономірним є високий науковий інтерес до проблем лідерства в менеджменті.

Тема лідерства широко опрацьована зарубіжними вченими. Так, світове визнання отримали праці Г. Тарда, Р. Танненбаума, П. Друкера, Ф. Фідлера, В. Врума, Ф. Йєттона, М. Мескона, У. Шмідта, К. Левіна, Р. Блейка і Дж.С. Моутона, П. Херсі і К. Бланшарда та багатьох ін. В Україні питання лідерства висвітлено у навчальних посібниках і підручниках, зокрема, таких авторів, як Ф. Хміль [1], В. Лозниця [2], С. Платонов [3], О. Моргулець [4] та ін.

Соціально-економічні зміни, що відбуваються під впливом нових тенденцій на ринках, диктують потребу в поглибленні теорії менеджменту в окремих бізнес-сферах. Так, зокрема, розвиток ринкових відносин та посилення конкуренції у сфері культури та мистецтва вимагає спрямування досліджень феномену лідерства в контексті арт-менеджмету. Перші спроби в даному напрямку зроблено зарубіжними вченими Ф. Кольбером [5] та Г. Гагоортом [6]. В Україні ж теорія арт-менеджменту перебуває на початковій стадії розвитку. Залишаються недослідженими як сам вітчизняний арт-ринок, так і проблеми лідерства у менеджменті відповідної сфери, що й обумовлює актуальність теми даної роботи.

Мета статті полягає в систематизації та аналізі основних теорій лідерства для забезпечення можливості подальшого використання їх положень у практиці вітчизняного арт-менеджменту.

Виклад основного матеріалу дослідження

Зв'язок між лідерством у бізнесі і лідерством у культурно-мистецькій сфері існує з давніх часів. Такі добре відомі культурні діячі, як Перікл у стародавніх Афінах, Меценат у давньому Римі і Медичі у Флоренції XV ст., стали типовими взірцями освічених лідерів в культурному житті свого часу. У Сполучених Штатах великі підприємці ХІХ ст., користуючись своїм провідним становищем і фінансовими можливостями, ставали меценатами таких провідних арт-організацій, як Національна галерея мистецтв у Вашингтоні, Метрополітен Музей у Нью- Йорку чи Інститут мистецтв у Чікаго [6:239-240].

Сам термін «лідер», згідно з Оксфордським словником англійської мови, виник в ХІІІ ст. і в перекладі з англ. «leader» означає - той, хто веде. Поняття лідерства розкриває відносини домінування і підкорення, впливу та слідування в системі між- особистісних відносин групи людей.

Феномен лідерства здавна приваблює увагу в науці. Учені-психологи вже тривалий час намагаються визначити природу виникнення лідерства, сформулювати набір конкретних якостей, якими повинна володіти людина, щоб впливати на інших, бути лідером. До початку ХХ ст. наукові дослідження лідерства концентрувались переважно на політичному лідерстві. Відома книга Н. Макіавеллі «Володар», написана в ХVІ ст., по суті, була працею про лідерство та владу лідера. Не випадково в наші дні деякі теоретики менеджменту намагаються застосувати ідеї Макіавеллі до пояснення феноменів влади і лідерства в ділових організаціях.

На сьогодні не існує єдиної теорії, яка б об'єднувала всі дослідження і відображала б загальне бачення теоретиками і практиками феномена лідерства і фігури лідера.

Суттєвий вплив на розвиток різних концепцій лідерства зробили відомі роботи Г. Тарда «Суспільна думка і натовп» та Г. Лебона «Психологія народів і мас». Всі найбільші досягнення людства, на їхню думку, - результат діяльності великих особистостей; послідовники ж, що складають переважну більшість, тільки наслідують видатних людей. У цьому наслідуванні Тард вбачає основний закон соціального розвитку. Послідовників він позначає терміном «юрба» і вказує на їхню відсталість, невміння міркувати, рабську покірність сильному. Лідер же, на думку Тарда, в ім'я прогресу повинен боротися з відсталістю юрби. Захоплювати її нововведеннями, уміти «бити» юрбу «по нервах» і цим домагатися успіху і підпорядкування. Лебон трактує умови взаємодії юрби і лідера трохи інакше. Він стверджує, що юрба (послідовники) відіграє головну роль у суспільному житті і домінує над лідером, задає йому мету, завдання і програму поведінки. Юрба може скинути лідера і піти за тим, хто пообіцяє їй нову ілюзію. Тому лідер повинен слідувати за юрбою, використовувати свою владу - неусвідомлено або свідомо, з урахуванням законів психології [7]. Цю теорію можливо позначити як теорію орієнтації на «великі особистості». Її не можна назвати теорією лідерства в прямому розумінні цього слова; скоріше, це перша спроба побудувати якусь емпірико-теоретичну платформу на підступах до розробки проблеми лідерства.

Слідом за роботами Тарда і Лебона у науці розробляють перші теорії лідерства. Найрозповсюдженішими серед них сьогодні є теорія рис, концепція лідерської поведінки, ситуаційна теорія та синтетична теорія [8:45-49].

1. Теорія рис виходить з німецької психології кінця ХХ - початку ХХІ ст. та концентрує свою увагу на особистих якостях лідера. У надрах теорії рис зародилася харизматична концепція, згідно з якою лідерство послане окремим видатним особистостям як благодать, «харизма» (грец. charisma - дар, милість, Божа благодать). Іншими словами, лідером не може бути будь-яка людина, а лише така, котра володіє визначеним набором вроджених якостей, сукупністю визначених психологічних рис [8:46].

На основі цього погляду пізніше формується теорія «еліти і натовпу», згідно з якою будь-яке суспільство поділяється на два прошарки: на «еліту», привілейовану правлячу групу, члени якої покликані керувати, і на «натовп», решту масу людей, котрі сліпо йдуть за лідерами.

Пізніше психологи-біхевіористи обґрунтовують положення про те, що лідерські риси не можна вважати цілком вродженими. Деякі з них можуть бути набуті в результаті навчання і накопичення досвіду. В цьому напрямку проведено численні дослідження для виявлення універсальних рис, властивих лідерам. Проте єдиного стандартного набору таких рис розробити не вдалося. До того ж мають місце немало випадків, коли особи, яким невластиві так звані «лідерські риси», являються блискучими лідерами. І навпаки, наявність цих рис не завжди роблять людину лідером.

2. Ситуаційна теорія розглядає риси лише як одну із «ситуаційних» змінних і визначає, що лідерство виникає як відповідь на певну ситуацію, тобто люди стають лідерами не стільки в силу своєї особистості, скільки завдяки сприятливості ситуації для лідерства. «Сприятлива» ситуація - така, що дає можливість лідерові впливати на діяльність його підлеглих. «Сприятливість» ситуації детермінують такі чинники, як вид діяльності, розмір і структура організації, індивідуальні особливості членів організації тощо. На думку американського психолога Ф. Фідле- ра [9], котрого вважають засновником ситуацшної теорії лідерства, основними змінними лідерства є:

- посадова влада - лідер, який має більше формальних посадових повноважень, може значно легше вести за собою, ніж той, хто не володіє такими повноваженнями;

- структура задач, або чіткість, з якою поставлені задачі можуть бути описані у порівнянні із ситуаціями;

- взаємовідносини між лідером і членами групи. Цей чинник відображає рівень лояльності, довіри, підтримки та поваги, що виражають послідовники по відношенню до лідера. Йдеться про визнання у колективі лідера, що є найважливішою умовою.

Ці три детермінанти лежать в основі ситуаційної моделі Ф. Фідлера (рис. 1). Ідея моделі полягає у тому, щоб призначати менеджера керувати тим підрозділом, ситуація у якому якомога краще відповідає стилю керування даного менеджера. Такий підхід і забезпечує баланс між вимогами ситуації та особистими якостями керівника.

П. Херсі і К. Бланшард розробили ситуаційну теорію управління, яку назвали теорією життєвого циклу. Відповідно до цієї моделі, застосування стилю залежить від ступеня зрілості підлеглих, їхньої здатності відповідати за свою поведінку, освіти і досвіду вирішення конкретних завдань, бажання досягти поставлених цілей. Херсі і Бланшард сформулювали чотири основних стилі управління: давати вказівки, заперечувати, брати участь, делегувати (табл. 1).

Таблиця 1

Стадії досконалості послідовників	Стиль лідерства
М.1. - люди не здатні і не бажають працювати, вони або некомпетентні, або невпевнені в собі	Б.1. - Вказуючий - висока директивність, нагляд за роботою
М.2. - люди не здатні, але бажають працювати, вони мають мотивацію, але не мають навичок і вмінь	Б.2. - Запевняючий - директивність і підтримка
М.3. - люди здатні, але не бажають працювати, їм не цікаво те, що пропонує керівник	Б.3. - Участь - мотивація і залучення
М.4. - Люди здатні і бажають робити те, що їм пропонує керівник	Б.4. - Делегуючий - розвиток творчого підходу до роботи

Отже, ситуаційна теорія визначає лідерство як продукт ситуації людина, ставши лідером в одному випадку, набуває авторитету, якии починає на не «працювати» внаслідок діїстереотипів [10:65]. Визнання лідером в окремій ситуації та здобутий завдяки цьому авторитет є передумовами обрання індивіда на лідерські ролі й наступного разу.

Взаємозалежність стилю лідерства і досконалості послідовників [4]

Ситуаційна теорія лідерства ґрунтується на положенні, що в одних умовах від лідера вимагається одна лінія поведінки, в інших - зовсім інакша. Тому, наприклад, дитина може бути лідером у дворі, але наслідувачем в класі; керівник - лідером на роботі, але не в сім'ї [8:48]. Однак практика показує, що при зміні ситуації частої зміни лідерів не відбувається. Крім того, багато людей, чия компетенція цілком задовольняє вимоги ситуації, не здатні до керівної діяльності. Попри ці недоліки ситуаційної теорії прогресивним є визнання того, що для лідера важливі не тільки визначені якості особистості, але й інші фактори.

3. Концепція лідерської поведінки. Об'єктом дослідження цієї концепції стала власне поведінка лідера. Йдеться про стиль лідерства. Дослідники вважають, що лідера можна «виховати», і запропоновано кілька підходів до опису поведінки лідера. Серед них теорія трьох стилів керівництва Левіна, континуум лідерської поведінки Танненбаума-Шмід- та, дослідження університету штату Огайо, дослідження Мічиганського університету, система управління Лайкерта, управлінська сітка, концепція винагородження і покарання, концепція замінників лідерства.

Три стилі керівництва Левіна. Німецький вчений К. Левін визначив три стилі керівництва: авторитарний, демократичний і ліберальний (пасивний), а також фактори, що впливають на їх ефективність. Левін довів, що стилі управління не мають між собою чітких меж, а навпаки, можуть плавно переходити один в одний, утворюючи безперервний ланцюг. При цьому збільшення ступеня прояву одного стилю зменшує прояв інших.

Континуум лідерської поведінки Танненбаума- Шмідта (рис. 2). Сутність її полягає в тому, що лідер обирає один з семи можливих зразків поведінки (від абсолютно авторитарного до повністю демократичного) залежно від взаємодії трьох факторів:

1. лідера - питань особистого характеру. Керівник повинен оцінювати свої власні погляди, схильності, рівень довіри до себе з боку підлеглих, ступінь своєї рішучості;

2. послідовника - питань, що стосуються підлеглих. Керівник повинен оцінити схильність членів свого колективу до незалежності, відповідальності, оцінити інтереси підлеглих, рівень знань, прагнення бути залученим у процес прийняття рішень;

3. ситуації - питань, що стосуються особливостей конкретної проблеми. Найважливішим фактором, який необхідно враховувати при виборі стилю поведінки, є причина виникнення проблеми. Необхідно звернути увагу на компетенцію групи з цього питання, часові обмеження, відведені на ухвалення рішення, тип та історію розвитку організації.

На думку авторів теорії, між демократичним і авторитарним стилем існує ще п'ять:

1. лідер дає свободу колективу приймати рішення, а сам тільки затверджує їх;

2. лідер в певних межах делегує групам право приймати рішення;

3. лідер висуває проблеми, просить дати пропозиції і сам приймає рішення;

4. лідер пропонує рішення і вважає за можливе їх змінювати з урахуванням думок колективу;

5. лідер висуває ідеї і пропонує їх обговорити, рішення приймає сам;

6. лідер приймає рішення сам і запевняє послідовників у вірності своїх рішень;

7. лідер сам приймає рішення і доводить їх до підлеглих.

Дослідження Мічиганського університету проводились з метою визначити відмінності в поведінці ефективних і неефективних лідерів. Вивчивши концентрацію уваги лідера на роботі і на працівниках, дослідники дійшли висновків: ефективним лідером є той, хто має тенденцію до надання підтримки працівникам і розвитку гарних взаємостосунків з ними; використовує груповий підхід до управління; встановлює високий рівень виконання роботи і напружені завдання.

Ці дослідження було покладено в основу концепції Р. Лайкерта «Система управління 1, 2, 3 і 4». Ним було виділено дві категорії лідерів: орієнтовані на працівників і орієнтовані на роботу, і розроблено чотири системи управління, що базуються на трьох організаційних змінних:

1. рівень довіри лідера своїм підлеглим і його впевненість в них;

2. характер мотивації;

3. характер впливу на підлеглих і взаємодія з ними [4:334-342].

Дослідження Університету штату Огайо проводились з метою розробки двохфакторної теорії керівництва на базі вивчення структури взаємостосунків в організації і взаємодій в межах цих структур. У першому випадку вивчали поведінку лідера, за допомогою якої він організує і визначає структуру взаємостосунків в групі (ролі, правила і процедури роботи), у другому випадку вивчали стосунки між лідером і послідовниками. Було встановлено, що найефективнішими є керівники, які приділяють увагу обом змінним.

Концепція, розроблена в Університеті штату Огайо, була модифікована Р. Блейком і Дж. С. Моутоном.

Управлінська решітка Блейка-Моутона отримала найбільшу популярність серед концепцій поведінкових теорій лідерства. Вона зроблена у вигляді матриці.

У межах цієї матриці, покладеної на вісь координат, виділено зони 5-ти лідерських стилів на підставі визначення інтересу до роботи та інтересу до людини (рис. 3).

Підхід Блейка і Моутона, нехай і неявно, вказує на існування найефективнішого стилю лідерства - групового (командного) управління з кооордина- тами (9,9). Разом з цим практика показує, що в багатьох випадках ефективними виявляються й інші стилі лідерства [11:11-12].

Концепція винагородження і покарання дала можливість виділити чотири типи лідерської поведінки (залежно від використання винагородження або покарання: покарання за рівень виконання роботи, покарання без урахування якості роботи, винагородження за рівень виконання роботи, винагородження без урахування якості роботи) і дослідити їхній вплив на ефективність якості роботи.

Концепція замінників лідерства. Вчені дійшли висновку, що іноді можуть бути ситуації, коли немає потреби в директивному керівництві, тобто для деяких працівників можна використовувати самоуправління на ґрунті так званих замінників лідерства:

1. здібності, досвід, підготовка і знання;

2. незалежність і самостійність;

3. професіоналізм;

4. відсутність реакції на винагородження;

5. ясність, чесність і рутинність;

6. відсутність альтернативних методів;

7. отримання зворотного зв'язку в роботі;

8. внутрішнє задоволення роботою;

9. формалізований процес;

10. неможливість гнучких взаємостосунків;

11. груповий підхід;

12. лідер не має права винагороджувати;

13. відсутній безпосередній контакт з підлеглими.

4. Синтетична теорія відрізняється комплексним підходом до всього процесу управління. За даною теорією, лідерство - це процес організації між- особиснісних відносин в групі, а лідер виступає суб'єктом управління цим процесом. Представники теорії суттєву увагу звертають на структуру особистості лідера, тривалість існування групи та ін. Власне феномен лідерства аналізують як продукт спільної групової діяльності при розв'язанні конкретного завдання, коли індивіди мають змогу виявити свою здатність організувати групу на розв'язання групової проблеми.

Отже, спільна діяльність (актуальність мети, широта завдань, різноманітність умов для їх розв'язання та ін.) сприяє виникненню і формуванню лідерства, появі конкретного лідера. Більшість сучасних досліджень лідерства здійснюється саме в координатах цієї теорії.

Аналіз основних теорій лідерства показує: якими б не були умови його виникнення, лідери - це ті особи, що ведуть за собою інших на шляху до успіху у бізнесі. Так, відомий американський учений С. Кові, розглядаючи феномен лідерства, визначає його «як вплив на групу людей, щоб захопити їх за собою для спільної реалізації управлінських рішень по досягненню визначених цілей. Лідер формує, встановлює і підтримує еталони прийнятної групової поведінки, а також мотивує поведінку кожного члена групи, змушуючи його слідувати еталонам групової поведінки» [12:74-75].

Лідерство є процесом та властивістю одночасно [13]. Як процес, воно фокусується на діях лідера і означає використання непримусового впливу для формування групових та організаційних цілей, мотивування поведінки назустріч цим цілям та допомогу у визначенні групової чи організаційної культури. Як властивість, лідерство означає набір характеристик, притаманних окремій особі. І хоча практика показує, що наявність таких характеристик не завжди є умовою лідерства, все ж їх визначення досі виступає важливим завданням дослідників менеджменту. Зазначимо, що у сфері арт-ме- неджменту найважливішими характеристиками (елементами) мистецького лідерства Г. Гагоорт визначає:

- художнє керівництво, яке об'єднує в єдине ціле мистецьке виробництво;

- прагнення до мистецького експерименту;

- мистецька наполегливість;

- мистецька багатогранність;

- мистецька воля;

- мистецька підприємливість.

Поєднання всіх цих елементів Гагоорт називає «пасіонарним лідерством» у арт-менеджменті [6: 60-61].

В традиціях сучасного американського менеджменту терміни «лідерство» і «керування» прийнято розглядати як синоніми, проте дані поняття ототожнювати некоректно. Насамперед варто наголосити, що формальна влада (відповідно, керівництво) - це не завжди лідерство, але маиже завжди навпаки: лідерство породжує владу і значною мірою забезпечує ІЗ

Таблиця 2

Базові відмінності між менеджером (формальним керівником) та лідером [14]

№ п/п	Ознаки	Менеджер	Лідер
1	Статус	Адміністратор	Новатор
2	Методи прийняття рішень	Доручає	Надихає
3	Основа дій	План	Бачення
4	Довіра	Покладається на систему, контролює	Покладається на людей, довіряє
5	Інструменти впливу	Використовує аргументи	Використовує емоції
6	Імідж	Професіонал	Ентузіаст
7	Ставлення до справи	Робить справу правильно, підтримує рух	Робить правильну справу, дає рухові імпульс
8	Характер відносин з підлеглими	Його поважають	Ним захоплюються



Влада і вплив менеджера

Поле свободи менеджера					Поле свободи підлеглих
І	І	~г	І	\	І	і
МіНВДЖер	Менеджер	Менеджер подає	Ms недж ер	Менеджер	Менеджер	Менеджері
приймає	роз'яснює	рішення, але	протон JE	формулює	к тановпює	підлеглі
рішення і	Своє	ПрНСЛуХОВуЄТЬСЛ	варіант	проблему,	межі, Б	спільно
ПОБШОЛ/Е	рішення,	до зали тань	рішення,	отримує	яких	приймають
про це	щоб	ПШЛШШХ	який мо же	породи	підлеглі	рішення Б
підле глю;	до молися		Бути	підлети х.	приймають	межах,
	ного		змінений за	а потім	рішення	визначених
	виконання		пропозицією	приймає		організаційною
			пише тих	рішення		структурою

Рис. 1 Ситуаційна модель Ф. Фідлера

Керування - це процес правового впливу, що здійснюється керівником на основі влади, даної йому вищестоячими органами чи групою. Лідерство - процес психологічного впливу однієї людини на інших при їх спільній життєдіяльності, який здійснюється на основі сприймання, наслідування, навіювання, розуміння [8:37-38].

Лідерство та керування (управління) означають різні речі, хоча вони й мають між собою зв'язок. Менеджер (формальний керівник) зазвичай або призначається офіційно, або обирається, а лідер висувається стихійно як наслідок взаємодії людей. Перевага лідера полягає в тому, що за ним організація визнає моральне право прийняття рішень. Фактично лідер виступає неформальним керівником організації (групи). Це людина, яка займає вершину на ієрархічній драбині статусу і престижу членів організації.

Базові відмінності між менеджером (керівником) та лідером сформульовані у таблиці 2.

Рис. 3 Управлінська решітка Блейка-Моутона

Очевидно, що лідерство - ключовий елемент інноваційного процесу і підтримки організаційної культури. Передусім важлива лідируюча роль вищого керівництва. Саме тому найбільш ефективним функціонування будь-якої організації (бізнесу) є тоді, коли ролі керівника і лідера виконує одна і та ж людина, тобто керівник-адміністратор є водночас керівником-лідером. Якщо ж такого явища в організації не спостерігається, то необхідною умовою розвитку організації є співпраця та взаєморозуміння керівника і лідера.

Висновки та перспективи дослідження

З кінця ХХ ст. дослідження у сфері управління сфокусовані на лідерстві. У сфері культури і мистецтва ефективним вважають такого керівника, який поєднує у собі здатність впливати на поведінку інших людей не лише з позицій формальної влади, а й з позицій визнаного лідера, вміло використовуючи для цього всі форми впливу. У зв'язку з цим цінними є здобутки теорій лідерства, що дають змогу формувати і ефективізувати лідерську діяльність на практиці.

Так, виходячи з припущення, що лідер - це особа, наділена сукупністю конкретних особистісних якостей, теорія рис спрямована на виявлення універсальних «лідерських» характеристик.

Не відкидаючи теорію рис, ситуаційна теорія стверджує, що лідерство - продукт «сприятливої» ситуації. Оскільки в конкретній ситуації актуальною є конкретна якість і лідером стає наділений нею індивід, у моделях ситуаційної теорії робиться спроба визначити різноманітні лідерські стилі та обґрунтувати за допомогою різних змінних ефективність їхнього застосування. Разом з тим, моделі можна відзначити наборами лідерських стилів, ситуаційних факторів та шляхів виявлення зв'язку між ними. Подібну заслугу мають концепції лідерської поведінки. Згідно з ними, лідерами стають особи, котрі дотримуються певного стилю поведінки, причому лідерську поведінку можна освоїти через навчання і спеціальну підготовку.

Більшість сучасних досліджень лідерства здійснюється в руслі синтетичної теорії, яка відрізняється комплексним підходом до всього процесу управління і розглядає лідерство як продукт спільної групової діяльності при розв'язанні конкретного завдання.

У практиці вітчизняного арт-менеджменту важливо навчитися вміло використовувати здобутки науки лідерства, зокрема адекватно застосовувати розглянуті в даній статті моделі лідерства. Попри свої переваги і вклад у розвиток теорії лідерства, кожен з проаналізованих наукових підходів піддається критиці. Через складність і багатогранність феномену лідерства досі у науці не сформовано єдиної універсальної моделі ефективного лідера у менеджменті. Одним з найважливіших досягнень сучасної теорії лідерства є якраз розуміння того факту, що універсальний стиль лідерства - утопія. Лідерство у менеджменті, зокрема, у сфері культури і мистецтва, принципово ситуаційне. Важлива проблема полягає в тому, які параметри слід приймати за ключові в той чи інший момент, в чому і полягає, на нашу думку, перспектива подальших наукових пошуків у сфері лідерства в арт-менеджменті.



Література

1. Хміль Ф. І. Менеджмент: підручник / Ф. І. Хміль. К.: Вища шк., 1995. 351 с.

2. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: навч. посібник / В. С. Лозниця. К.: КНЕУ, 1997. 248 с.

3. Платонов С. В. Искусство управленческои деятельности / С. В. Платонов, В. И. Третяк. К.: ООО «Издательство Либра», 1996. 416 с.

4. Моргулець О. Б. Менеджмент у сфері послуг: Навч. посіб. К.: Центр учбовоілітератури, 2012. 384 с.

5. Кольбер Ф., Нантель Ж., Білодо С., Річ Дж. Д. Маркетинг у сфері культури та мистецтв / Перекл. з другого англ. вид. С. Яринич; наук. ред. пер. І. Безгін. Львів: Кальварія, 2004. 235 с.

6. Гагоорт Г. Менеджмент мистецтва. Підприємниць- кии стиль / Перекл. з англ. Б. Шумилович. Львів: Літопис, 2008. 360 с.

7. Тард Г. Общественное мнение и толпа / Г. Тард; Пер. с фр. под ред. П. С. Когана. М.: т-во тип. А.И. Мамонтова, 1902. IV, 201 с.

8. Урбанович А. А. Психология управления: Уч. пос.. Минск: Харвест, 2004. 640 с.

9. Fiedler F. E. A Theory of Leadership Effectiveness. New York: McGraw-Hill. 1967.

10. Філатова Л. С., Новохоцька Л. В. Теоретичні аспекти теорій лідерства крізь призму ефективного лідерства // Економіка: реалії часу. 2014. № 3 (13).

11. Филонович С. Р. Лидерство и практические навыки менеджера: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 9. M.: ИНФРА-М, 1999. 328 с.

12. Кови С. Лидерство, основанное на принципах / С. Кови. М.: Альпина Бизнес Букс, 2008. 302 с.

13. Gary, L.; Heifetz, R. Work Of A Modern Leader: An Interview With Ron Heifetz // Harvard Management Update. 1997.

14. Виханский О. С., Наумов А. И. Менеджмент. 3-е изд. М.: Гардарика, 1998. 527 с.

Размещено на Allbest.ru

...