Регіональний розвиток: нові підходи до антикризового управління

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проблема антикризового управління місцевим економічним розвитком є багатоаспектною і міждисциплінарною. Наукові підґрунтя антикризового управління національною економікою закладено в працях провідних вітчизняних вчених та економістів: Л. Аніщенка, С. Бєлай, А. Гальчинського, В. Гейця, С. Газарян, А. Гриценка, М. Денисенка, Я. Жаліло, В. Кузьменка, І. Малого, А. Мельник, А. Олешко, І. Радіонової, С. Рамазанова, А. Штангрета та ін. Дані напрацювання стосуються створення інституційного, методологічного базису використання стабілізаційного інструментарію, пошуку інноваційних підходів до антикризового управління на різних рівнях функціонування національної економіки. Віддаючи належне напрацюванням науковців, слід зазначити, що ми живемо в динамічному середовищі, яке породжує нові виклики в розвитку соціально-економічних систем, що вимагають генерування нових підходів до управління місцевим економічним розвитком загалом та антикризовим управлінням зокрема, які необхідно враховувати як при стратегічному плануванні розвитку територій, так і при оперативному управлінні. Залишається відкритим питання результативності використання інструментарію антикризового управління місцевим економічним розвитком, який забезпечував би збалансований та конкурентний розвиток територій. Науковий імператив дослідження підсилюється необхідністю напрацювання механізмів зменшення територіальної диференціації у рівнях розвитку, стимулювання та підтримки місцевих ініціатив щодо ефективного використання внутрішнього потенціалу регіонів для створення повноцінного життєвого середовища, підвищення якості життя людей.

Постановка завдання

В рамках даної наукової публікації ставиться завдання оцінки діючого механізму антикризового управління регіону та напрацювання підходів до його вдосконалення.

Виклад основного матеріалу

Традиційна система антикризового управління спрямована на генерацію найменш ризикових управлінських рішень, що дозволяють досягнути встановлених цілей з мінімальною кількістю негативних наслідків. При цьому цілереалізуючі системи знаходяться в класичній площині антикризового управління: діагностики параметрів кризи, виявлення відхилень параметрів від норм, встановлення причинно- наслідкових зв'язків і прогнозування наслідків кризи, вироблення антикризових заходів.

Антикризове управління на макрорівні зводиться до прогнозування і своєчасної діагностики кризових ситуацій, аналізу причин їх виникнення, визначення першочергових заходів щодо стримування кризових явищ, а також розробки комплексної програми щодо виходу з кризової ситуації та відновлення стійкого економічного зростання [6]. Антикризове управління, як правило, передбачає посилення ролі держави в управлінні економікою для підтримки споживчого та інвестиційного попиту, недопущення зниження рівня життя населення. Держава виконує правовий супровід, організаційну, координаційну функції в реалізації антикризових заходів на всіх рівнях управління економікою.

Антикризове управління в регіоні у вітчизняній науковій літературі представлено з двох сторін: 1) як перехід до нових моделей управління та взаємодії з громадянами; 2) як механізм адаптації до технологій антикризового менеджменту, напрацьованих в приватному секторі [7, с. 57].

Функціонування національної економіки впродовж останніх років показує, що антикризове управління на різних рівнях функціонування національної економіки залежало від вкрай обмежених фінансових можливостей держави і носило характер точкового реагування на кризові явища. Незважаючи на те, що у 2016 р. економіка України вперше після депресивних 2012-2013 рр. та кризових 2014-2015 рр. мала позитивні показники приросту ВВП на 1,3% за рахунок зростання валового нагромадження основного капіталу на 16,7%, кінцевих споживчих витрат домогосподарств - на 2,4%, сектору загального державного управління - на 0,1% [8], вона продовжує потребувати глибоких інституційних та структурних реформ, модернізації самої системи управління економікою, зміцнення економічного потенціалу для конкурентного розвитку. Більше того, продовжують зберігатися ризики зменшення сукупних витрат через можливі втрати експортних надходжень, погіршення кон'юнктури традиційних ринків, активізацію бойових дій на сході України, розгортання “ гібридної війни” у нових сферах, загострення внутрішньополітичної кризи, посилення боргового навантаження, рестриктивної політики НБУ.

В розвинутих країнах світу система антикризового управління може будуватися за різними підходами [9-16]:

- селективним (країни ЄС), згідно з яким у рамках структурної та регіональної політики Європейського Союзу передбачене структурне оновлення відсталих регіонів, трансформацію промислово слабких регіонів, розвиток та структурне вирівнювання сільських районів, стимулювання розвитку та структурне вирівнювання північних районів, міжрегіональне співробітництво, сталий розвиток міських територій, розвиток інноваційних стратегій для підвищення конкурентності регіонів;

- стабілізаційним (США), що передбачає реалізацію державних програм підтримки зайнятості, особливо в державному секторі, стимулюючи цим самим активний сукупний попит, при цьому максимально підтримується зайнятість молоді в пріоритетних для національної економіки секторах;

- розпродажу та приватизації збиткових державних підприємств (Чилі, Аргентина, Бразилія та ін.) та активної державної підтримки підприємництва;

- структурним (Франція, Великобританія, Німеччина), який передбачає збільшення державного інвестування в програми розповсюдження цифрових технологій, в базову інфраструктуру мереж (безпровідні, оптоволоконні, тощо), в створення центрів цифрових послуг для населення, розвиваючи цим самим мережеву економіку;

- превентивним (Франція, Великобританія, Китай), згідно з яким держава розробляє низку заходів з підтримки сукупного попиту, максимально можливого рівня зайнятості, попередження небажаного банкрутства підприємств. Відмітимо, що більшість країн не борються з безробіттям, а підтримують зайнятість, використовуючи соціальний діалог, здійснюючи державне інвестування в інфраструктурні проекти, створення «зелених» робочих місць, у тому числі шляхом швидкого запровадження трудомістких громадських робіт; професійну перепідготовку; підтримку малих та середніх підприємств у створенні додаткових робочих місць.

Показовим є досвід Китаю у реалізації програмного антикризового інструментарію, який передбачає підтримку сукупного попиту через державні інвестиції, стимулювання стратегічно значимих для економіки Китаю галузей, які забезпечують левову частку ВВП, підтримку технічного переоснащення, збільшення витрат на соціальний захист в частині охорони здоров'я, збереження фінансової стабільності. Така політика Китаю дозволила забезпечити зростання економіки на рівні 9% ВВП підчас світової кризи 2008-2009 рр. Приклад Китаю показує, що антикризове управління - це не процес очікування чи передбачення можливого деструктиву та пошуку адаптивного інструменту, а використання додаткових можливостей для розвитку.

Оцінка зарубіжного досвіду реалізації антикризового управління та власні авторські розвідки дозволяють прийти до висновку щодо суті регіонального антикризового управління. Передусім це повинно бути переосмислення можливостей використання місцевого ресурсу для конкурентного позиціонування території, стимулювання нового бізнесу та підтримки вже існуючого, максимальне залучення інвестицій для створення додаткових робочих місць, генерування інновацій для стимулювання місцевого економічного розвитку.

Місцева влада, здійснюючи антикризове управління розвитком території, повинна чітко демаркувати цілі управління. У короткостроковому періоді це мають бути цілі, пов'язані із забезпеченням життєздатності території: підтримка споживчого та інвестиційного попиту, усунення адміністративних бар'єрів для підприємництва, оптимізація логістичних потоків, оновлення об'єктів інфраструктури (ремонт і будівництво доріг та житла, облаштування шкіл та дошкільних закладів, лікарень і т. п.).

У довгостроковому періоді - має бути диверсифікація бізнесу та формування кластерів зростання, міжрегіональне співробітництво в рамках реалізації конкретних проектів з метою забезпечення максимального синергетичного ефекту від регіональних ініціатив, впровадження екологічно чистих технологій передусім в генеруванні енергетичного ресурсу та утилізації відходів.

Суттєвої модернізації мають зазнати і самі механізми та інструменти управління регіональним розвитком, які б відповідали вимогам часу та проблемам, які стоять перед регіонами. На наш погляд мова повинна йти про вдосконалення процесів стратегічного планування та реалізації поставлених завдань на всіх рівнях регіону, створення ефективних механізмів вертикальної та горизонтальної координації (а не вертикального підпорядкування) пріоритетів і завдань у різних галузях розвитку. Також необхідно вирішувати питання збільшення інвестування у розвиток людського капіталу - навчальні програми та практичні програми вдосконалення кваліфікації спеціалістів регіональних і місцевих органів влади.

Сама система антикризового управління повинна здійснюватися на принципах стратегічного партнертства влади, громади, бізнесу. Проведені громадські слухання в Скалатській об'єднаній територіальній громаді Тернопільської області в рамках розробки Стратегії розвитку Скалатської об'єднаної територіальної громади показали, що ключовими проблемами розвитку громади є підтримка креативної складової кадрового потенціалу території, створення сучасної інфраструктури, забезпечення якісних соціальних послуг, передусім медичних та освітніх, стабільне інституційне середовище для розвитку малого та середнього бізнесу, залучення прямих іноземних та вітчизняних інвестицій, створення умов для розвитку гуманітарного потенціалу території.

Важливо, щоб система стратегічного планування розвитку територій врахувала стратегічні ініціативи всіх секторів економіки та передбачала вбудовані стабілізатори, які забезпечать збалансованість розвитку. Для цього необхідно, щоб дана система базувалася не на низькій вартості факторів виробництва та низькій ціні ведення бізнесу, а на підтримці знань, інновацій, інтелекту, які власне і створять конкуренті переваги території; не на залученні будь-якого бізнесу, а бізнесу, який працюватиме на засадах сталого розвитку і максимально використовувати переваги нової економіки (залучення високотехнологічних виробництв та кваліфікованих людей); не на прихованих інтересах, а на синергетиці співпраці бізнесу, влади та громадського сектору. Важливо, щоб стратегічні антикризові ініціативи мали індикатори відстеження результативності їх реалізації (табл. 3).

Таблиця 3

Індикатори відстеження стратегічних ініціатив