Взаємозв’язок інноваційного управління та постсучасних соціокультурно-освітніх практик

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Взаємозв'язок інноваційного управління та постсучасних соціокультурно-освітніх практик

Карцев О. О., старший викладач кафедри освітнього менеджменту

doippo.zdorovo@gmail.com

Україна, Дніпро

Анотація

Розглянуті питання узгодженості розвитку інноваційного управління в освіті та соціокультурного контексту постмодерних трансформацій галузі. На основі використання системної та компаративістської методології, поєднання підходів філософії управління та філософії освіти розкрито малодосліджений аспект проблеми, пов'язаний з визначенням методологічних засад розгляду та конкретних особливостей інноваційного управління в освіті. Показано неоднозначність взаємовідношень таких аспектів інноваційного управління, як інформаційно-технологічний розвиток та гуманістичні цілі. Обґрунтовано пріоритетність критерію людиновимірності при визначенні інноваційного потенціалу управління.

Ключові слова: філософія освіти, філософія управління, інноваційна модель управління, гуманізація, постмодерна освіта, інформаційне суспільство.

Інноваційне управління в освіті, яке відповідає суспільству постмодерну, є гуманістичним управлінням і протистоїть технократизму. Сутністю останнього є відображенням функціональних відносин у соціо-культурній та освітній системах суспільства, при якому основою методології і технології управління освітньою сферою є використання технічного знання. Зміст технократизму в освіті слід розглядати як процес управління галуззю на основі мислення, що ґрунтується на технологічному детермінізмі, який сповідують суб'єкти управління. Технократизм проявляється в управлінській культурі, цілях, методах, результатах управління освітньою сферою. Результатом технократичного управління в освіті є не тільки характеристики діяльності самої освіти, а й тенденції розвитку суспільства, оскільки у результаті освітньої діяльності люди стають носіями технократичного знання. Технократизм суб'єктивно проявляється у світогляді та мисленні, об'єктивно - у моделях управління та його суб'єктах, яких можна схарактеризувати як технократію.

Подолання технократизму є однією з основних проблем розгортання концептуальних моделей інноваційного управління в освіті, оскільки технократичне мислення є антиподом гуманістичної орієнтації на пріоритетність цілей саморозвитку особистості, принципів самоорганізації, свободи творчості тощо. В освіті він означає по суті порушення органічної цілісності освітньої сфери, оскільки продукує відрив освітньої діяльності від витоків людського буття та культури. Сутністю технократизму є підпорядкування управлінської діяльності у сфері розвитку суспільства, освіти і людини ідеологемі об'єктивності і перетворення людини у «гвинтик» соціальної машини у вигляді держави.

У теоретичному вимірі подолання технократизму в освіті здійснюється на основі концептуалізації нових форм організації наукового знання й освіти, що здійснюються у межах технонауки, яка виникла на основі синтезу гуманістичних цінностей постіндустріалізму, фундаментальної науки й індустрії надвисоких технологій. Нові ціннісні орієнтири розвитку освіти забезпечуються узагальненнями філософсько-освітнього характеру. Зокрема, у дослідженнях акцентують системну комунікативну трансформацію освітньої діяльності у постсучасному інформаційному суспільстві. Світоглядно-методологічною основою гуманоцентричної переорієнтації управління освітою в умовах домінування її комунікативного аспекту стає поворот від «філософії свідомості» до «філософії комунікації». В основі цього повороту лежать розроблене Е. Гуссерлем вчення про інтерсуб'єктивність, «феноменологія симпатії» М. Шелера, «діалогіка М. Бубера, «екзистенціальна комунікація» К. Ясперса. Особливо великий внесок в проблему комунікації вніс екзистенціалізм, який дав їй характеристику форми буття людини, форми існування моральних норм. Сьогодні гуманізм - це передусім гуманістично орієнтоване спілкування людей. Відтак у гуманоцентрично орієнтованій системі освіти основним об'єктом управління має стати сама система комунікації людей з прицілом на створення сприятливого середовища як такої комунікації, так і освітньої діяльності в цілому. інноваційний управління людиновимірність

Вітчизняна філософія освіти для обґрунтування постсучасних інновацій в освітній сфері використовує синергетичний, логіко-когнітивний, неопозитивістський, структурно-функціональний, феноменологічний, теологічний, аксіологічний антропологічний та інші підходи. Все більше уваги приділяється таких теоретико-методологічним засадам постсучасного розвитку як філософія всеєдності, філософія життєтворчості, концепції ноосфери та глобальної освіти, ідеї діалогу та полілогу культур тощо.

У практичному вимірі мова йде про упровадження сумісних з гуманістичними цінностями концептуальних моделей інноваційного управління в освіті, які будуть сумісними як з новими соціокультурними реаліями глобального характеру, так і з постійними змінами технологічного порядку. Останнє особливо важливо для управлінських моделей, оскільки вони мають забезпечити відповідність освітньої діяльності потребам постсучасного суспільства у постійному оновленні технологій, а відповідно і постійному переосмисленні процесу продукування та трансляції знань у освітній сфері. Технологічні інновації приводять до швидких змін у всіх сферах життєдіяльності суспільства і освіта має готувати людей до життя в умовах цих змін.

Якщо соціально-системна роль упровадження інноваційного управління в освіті полягає у забезпеченні оптимальних змін освітньої сфери за рахунок ефективного регулювання модернізаційних реформ, то управлінсько-системна роль цього процесу визначається завданнями забезпечення ефективного функціонування самої підсистеми управління освітньою галуззю. По суті інноваційні управлінські моделі представляють собою основний елемент процесу системної трансформації управління освітою у відповідності з потребами галузі та сучасного українського суспільства. Їх упровадження виступає засобом вирішення управлінських, системно-галузевих та соціальних проблем, пов'язаних зі здійсненням модернізаційних реформ у вітчизняній освіті. Адже, як вказує вітчизняна дослідниця В. Гальпєріна, «в українському суспільстві існує досить значне розходження між державним та суспільним інтересом в сфері освіти» [1, с. 9].

Упровадження інноваційного управління в освіті вносить свої особливості у встановленні цілей і стратегічне бачення напряму розвитку всієї системи освіти. Це знаходить відображення у зміні функціонального імперативу як галузі, так і її підсистеми управління в процесі переходу на інноваційну модель розвитку, детерміновану як соціальними трансформаціями суспільства, так і системними цивілізаційними процесами постіндустріального характеру. По-перше, змінюються функції самого інноваційного процесу в системі управління галуззю. Управлінські інновації в освіті є каналом втілення постсучаних соціальних практик, результатів нових інформаційних технологій. За допомогою інновацій розширюється коло управлінських функцій, що сприяє задоволенню потреб споживачів освітніх послуг і суспільства загалом. Інновації дають можливість залучати до управління нові ресурси, і за рахунок цього привести суть управління освітою у відповідність із структурою соціальних потреб постіндустріального суспільства, що за своєю природою є інноваційним.

По-друге, змінюються функції управління освітньою сферою, які зазнають впливу інноваційного процесу. Функції цілепокладання визначається орієнтацією на якість та потреби споживачів освітніх послуг. На зміну адміністративному управлінню приходить функція регулювання. Суттєво розширюється функція організації взаємодії та стимулювання процесів саморозвитку в освітній системі. Через вказані функції забезпечується цілісність інноваційних змін в системі освіти. По- третє, змінюються функції управління в освіті стосовно організації інновацій в контексті їх впливу на освітню сферу та суспільство загалом. Мова йде про організаційну діяльність в управлінські підсистемі через яку здійснюється ініціювання та управління інноваціями в освітній сфері.

Окремо слід сказати про роль стратегічного інноваційного менеджменту як методологічної основи аналізу процесу упровадження інноваційного управління в освіті [5, с. 3]. Саме він найкраще забезпечує розуміння напрямів інноваційного розвитку галузі та її управлінської підсистеми в контексті загально-соціальних потреб, одночасно спрямовуючи на пошук внутрішніх ресурсів для вирішення стратегічних завдань. Упровадження управлінських інновацій принципово змінює склад, структуру і зміст методів управління освітою. Передусім слід вказати на пріоритетність методів аналізу і прогнозу, кількісних методів моделювання, соціально-психологічних видів дії, евристичних підходів. При цьому різко звужується рівень можливостей для застосування адміністративних важелів. Упровадження концептуальних моделей управління у термінах інноваційного менеджменту характеризується як інвазія (поширення) нововведень. Цей процес вимагає нових операціональних режимів, нових принципів роботи, викликає необхідність зміни організаційних структур і підгонки розрізнених чинників до нової системи організаційної взаємодії.

Системні характеристики сучасного інформаційного суспільства висувають на передній план екзистенціальні, онтологічні аспекти взаємодії людини та суспільства, які реалізуються і в управлінській діяльності. Орієнтація на інформаційне суспільство як модель соціальної організації ставить перед управлінням в освіті завдання розробки конкретних механізмів реалізації так званих постсучасних соціальних практик та цінностей. У найзагальнішому вигляді ці зміни можна визначити як форму принципово нового типу зв'язку людини та суспільства з культурою через освіту, внаслідок чого формується нове соціокультурно-освітнє соціальне середовище діяльності людини.

На перший план виходять процеси самодетермінації, самовизначення особою власних ціннісних орієнтирів на основі безпосередньої інтеріоризації культурних цінностей, що набувають характеру етичного виміру індивідуального та соціального буття. Управління освітою в межах нової системи соціальних відносин набуває соціоцентричних та гуманоцентричних атрибутів, оскільки в якості основного вектору свого розвитку орієнтується на максимальне задоволення інтересів об'єкта управління, і передусім створення умов для самоактуалізації кожної людини. Метою державного регулювання стає не патронат, а стимулювання мотиваційного комплексу самодостатньої людини. Цей загальний принцип поширюється і на інституційний аспект соціальних змін, де орієнтиром управлінської діяльності слід вважати розвиток самоврядних засад на всіх рівнях суспільства. Саме в цьому і полягає соціокультурна сутність процесу упровадження інноваційного управління в освіті як аспекту системних інновацій модернізаційного характеру. Однак саме тут виникає багато проблем, оскільки стратегія управління не завжди збігається з основними тенденціями самоорганізації. Між ними нерідко виникає безліч розбіжностей, конфліктів, оскільки історично склалося, що в процесах вітчизняної самоорганізації одним із провідних факторів є держава.

Самостійною науковою проблемою є встановлення взаємодетермінуючих зв'язків між показниками контексту соціального розвитку та модернізаційними змінами в системі управління освітою як щодо цілей, так і засобів їх досягнення в конкретних умовах. Сучасна синергетична методологія пояснює впровадження радикальних інновацій виходом соціальної та управлінської системи в точку біфуркації з максимальним рівнем невизначеності подальшого розвитку. У цей період відбуваються структурні зрушення, що охоплюють всі компоненти системи управління освітою. Це і є система управлінських інновацій радикального характеру, на основі становлення якої формуються інноваційні управлінські парадигми та виникає нова якість системи освіти та її управлінської підсистеми.

Окремим методологічним аспектом є визначення євроінтеграційних детермінант упровадження концептуальних моделей інноваційного управління в освіті у процесі модернізаційних реформ. Останні здійснюються з орієнтацією на освітні, соціальні та управлінські стандарти європейського співтовариства. Оскільки євроінтеграція є основою стратегічного розвитку України, управлінські інновації в освіті мають чітко узгоджуватися з відповідними тенденціями у європейських країнах, що вже виражені не лише в національних, а й загальноєвропейських інститутах. Як вказує вітчизняна дослідниця Н. Діденко, «курс на інтеграцію до Європейського Союзу ініціює зміну парадигми..., що вимагає використання таких механізмів, засобів та інструментарію державного управління освітою, які забезпечать ефективність процесу реформування за стандартами європейської освіти» [4, с. 10].

Управлінські інновації в Європі носять не характер ситуативної адаптації до соціальних змін, а планомірний та систематичний характер вдосконалення управління освітою в контексті загальнодержавної стратегії розвитку. Тому конкретна форма їх здійснення, тобто процес реформування управлінських структур та форм діяльності, є постійним елементом. Інноваційний процес в національних системах освіти підпорядкований загальним вимогам до країн Євросоюзу, що випливають із стратегії євроінтеграції. Згідно Копенгагенських та Мадридських критеріїв йдеться про управлінські реформи в межах вимог Євросоюзу, а не просто реформ, вмотивованих внутрішніми процесами у країні [2, с. 44-45]. Саме це визначає загальноєвропейський соціальний контекст адаптації управлінських інновацій країн Євросоюзу у вітчизняній системі освіти. Вивчення багатогранного європейського досвіду для України важливо саме на модельному рівні, оскільки за таких умов ми маємо ефективно діючі та добре обґрунтовані комплекси управлінських інновацій. А тому цілком справедливим є твердження Д. Дзвінчука відносно того, що «врахування переваг і обмежень кожної моделі управління вкрай важливе для здійснення модернізації сучасної освіти України» [3, с. 25].

Загалом основним результуючим орієнтиром упровадження інноваційних управлінських парадигм в освіті в сучасних умовах є трансформація цілепокладання управлінської діяльності з кількісних на якісні показники результативності роботи. У розвинених країнах питання підвищення якості управління в освіті намагаються вирішити шляхом впровадження в принципів і методів концепції тотального управління якістю освітніх послуг. Основним фактором, який детермінує використання європейського досвіду адаптації освітньої діяльності до реалій інформаційного суспільства шляхом упровадження управлінських інновацій, є його адекватність національним соціокультурним особливостям та потребам реформування вітчизняної освіти.

Список використаних джерел

1. Гальпєріна В. О. Освітня політика в трансформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз: Автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00.03 / В. О. Гальпєріна; АПН України. Ін-т вищ. освіти. - К., 2003. - 17 с.

2. Грицяк І. Європеїзація державного управління / І. Грицяк // Вісник НАДУ - 2004. - №4. - С.38-45.

3. Дзвінчук Д. І. Сучасні тенденції розвитку та управління освітою: автореф. дис... д-ра філософ. наук: 09.00.10/ Д. І. Дзвінчук; АПН України. Ін-т вищ. освіти. - К., 2007. - 36 с.

4. Діденко Н. Г. Взаємодія управління, влади і держави як предмет філософського аналізу: Автореф. дис... канд. філос. наук: 03 / Н. Г. Діденко; Донец. нац. ун-т. - Донецьк, 2002. - 19 с.

5. Колесова О. А. Інноваційна освіта в парадигмі інформаційних технологій: автореф. дис. ... канд. філос. наук: 10 / О. А. Колесова; ДЗ «Південноукр. нац. пед. ун-т ім. К. Д. Ушинського». - О., 2011. - 18 с.

References

1. Gal'pjerina V. O. Osvitnja polityka v transformacijnomu suspil'stvi: social'no-filosofs'kyj analiz: Avtoref. dys. kand. filos. nauk: 09.00.03 / V. O. Gal'pjerina; APN Ukrai'ny. In-t vyshh. osvity. - K., 2003. - 17 s.

2. Grycjak I. Jevropei'zacija derzhavnogo upravlinnja / I. Grycjak //Visnyk NADU. - 2004. - №4. - S.38-45.

3. Dzvinchuk D. I. Suchasni tendencii' rozvytku ta upravlinnja osvitoju: avtoref. dys... d-ra filosof. nauk: 09.00.10 / D. I. Dzvinchuk; APN Ukrai'ny. In-t vyshh. osvity. - K., 2007. - 36 s.

4. Didenko N. G. Vzajemodija upravlinnja, vlady i derzhavy jak predmet filosofs'kogo analizu: Avtoref. dys... kand. filos. nauk: 03 / N. G. Didenko; Donec. nac. un-t. - Donec'k, 2002. - 19 s.

5. Kolesova O. A. Innovacijna osvita v paradygmi informacijnyh tehnologij: avtoref. dys. ... kand. filos. nauk: 09.00.10 / O. A. Kolesova; DZ «Pivdennoukr. nac. ped. un-t im. K. D. Ushyns'kogo». - O., 2011. - 18 s.

Abstract

Kartsev O. O., senior lecturer of Education Management Department in Dnipropetrovsk Regional Institute of Postgraduate Education (Ukraine, Dnipro), grunval@bk.ru

Relationship of management innovation and postmodern sociocultural and educational practices

The questions of consistency for innovation management in education and sociocultural context of postmodern transformation industry are considered. On the basis of systematic and comparative methodologies, approaches combining management philosophy and philosophy of education reveals unexplored aspect of the problems associated with the definition of methodological principles and consider the specific characteristics of innovation management in education. Its showing ambiguity of relationships such aspects of innovation management as information technology development and humanistic goals. Its grounded human dimension priority criterion in determining the innovative capacity management.

Keywords: philosophy of education, philosophy of management, innovation management model, humanism, postmodern education, information society.

Размещено на Allbest.ru