Обґрунтування доцільності використання принципів TQM в управлінні інноваційною діяльністю промислового підприємства

Рис. 1. Динаміка інноваційної активності вітчизняних промислових підприємств у співвідношенні витрат і результатів

Як видно із рисунка, починаючи з 2007 року сформувалась стійка спадна тенденція частки інноваційної продукції у загальному обсязі промислової продукції, що була реалізована українськими підприємствами. Якщо у 2006-2007 роках вона дорівнювала 6,7%, то у 2015 р. - всього 1,4%. При цьому частка підприємств, що упроваджували інновації, зменшившись деякою мірою (з об'єктивних причин) у 2008-2009 роках, у наступні роки постійно зростала, сягнувши 15,2% від загальної їх кількості у 2015 р. (проти 10,8% у 2008 р.). Звідси можна стверджувати, що результативність інноваційної діяльності погіршується. Однак якщо простежити динаміку інноваційних витрат протягом цього періоду, то стане зрозумілою спадна тенденція виведення на ринок інноваційних продуктів - витрати на інноваційну діяльність, зрісши у 2011 р. після поступового виходу вітчизняної економіки із кризи, почали різко знижуватись включно по 2014 рік (з цього року статистичні дані не місці [5]. І хоча в попередні роки ситуація була ще гіршою (92 місце), можна стверджувати, що така результативність інноваційної діяльності є абсолютно недостатньою для того, щоб забезпечувати сталий розвиток країни в умовах глобалізації. Це видно, в першу чергу, за аналізом інноваційної активності вітчизняних промислових підприємств. Її результати не завжди корелюють із кількістю виведених на ринок інновацій та витратами на інноваційну діяльність (рис.1). охоплюють частину підприємств, яка знаходиться на тимчасово окупованих територіях України). І лише в 2015 р. інноваційні витрати зростають, причому доволі суттєво - в 1,8 рази. Зважаючи на наявність інноваційного лагу, можна очікувати, що в найближчому майбутньому зростання витрат на інноваційну діяльність вплине на кількість виведених на ринок інновацій.

Тому питання ефективної організації інноваційного процесу та інноваційної діяльності не перестають бути актуальними для науковців і практиків - від питань загального теоретико- методологічного характеру, і до суто прикладних розробок і рекомендацій, які стосуються окремих сфер і організаційно-правових форм господарської діяльності, регіональної інфраструктури підтримки інновацій або ж інституційного забезпечення структурних зрушень національної економіки у напрямі підвищення рівня її технологічного укладу.

За визначенням Дж. Брайта, «інноваційний процес - це єдиний у своєму роді процес, який об'єднує науку, техніку, економіку, підприємництво і управління» (цит. за [7, с. 150]). Він реалізується через організацію інноваційної діяльності, яка має свою специфіку залежно від рівня управління, але підкоряється спільним принципам, серед яких основні - цілеспрямованість, систематичність і системність. На мікрорівні цілеспрямованість інноваційної діяльності детермінується стратегічними цілями підприємства, системність забезпечує збалансовані зміни його внутрішнього середовища, а систематичність - означає постійний пошук необхідних для утримання конкурентних позицій напрямів інноваційних змін; проте здійснення цих змін має відбуватись лише тоді, коли цього потребуватиме ситуація.

Останнє не означає, що підприємство відмовляється від проактивної поведінки на ринку (дій на випередження). Навпаки, воно означає, що зміни не повинні здійснюватися лише в режимі адаптації до нових умов, або ж - просто заради змін, щоб відзвітувати про них. Інноваційна активність (у контексті упровадження новацій) має стати результатом цілеспрямованої інноваційної діяльності - для розширення числа цільових груп споживачів, для технологічного оновлення виробничих процесів, для виходу на нові ринки, зрештою - для створення нових ринкових сегментів. За визначенням Б. Твісса, винахід або ідея мають набувати «економічного змісту» [8, с. 30]. Тому результати інноваційної діяльності мають відображатися у підвищенні рівня прибутковості продукції підприємства, збільшенні його доходів - адже інакше інноваційні зміни не мають сенсу. На останньому особливо наголошують і сучасні дослідники, підтримуючи ідею про те, що інноваційні зміни лише тоді реально корисні, коли підвищують здатність підприємства до створення продуктів, що мають значну споживчу цінність. Відповідно це відображається у збільшенні рівня доходів, пізнаванності бренду підприємства - і це стає основою зростання його ринкової цінності [9]. Це й означає активну позицію підприємства у здійсненні інноваційної діяльності на усіх етапах його життєвого циклу.

І якщо брати до уваги, що підприємство має якнайдовше утримуватись на етапі зрілості, то стане очевидним, що найбільша увага має приділятись інноваційній діяльності для розвитку продуктів і ринків, формування ефективних бізнес-процесів. Це даватиме змогу підприємствам постійно підтримувати свої конкурентні переваги у стратегічних зонах господарювання. Важливо усвідомлювати, що для промислового підприємства пріоритетними є саме техніко-технологічні зміни, вони забезпечують матеріальну основу реалізації продуктових інновацій - нових споживчих цінностей. І здійснення цих змін має бути ретельно обґрунтованим з погляду їх важливості для забезпечення переходу підприємства на новий виток свого розвитку.

Отже, підприємство, плануючи інноваційну діяльність, має орієнтуватися на максимізацію економічного результату від реалізації інновацій. Його величина закладається ще в процесі форму - вання концепції інноваційного продукту і безпосередньо визначається тим, наскільки інновація може бути цінною для потенційних споживачів і наскільки широким може бути його коло. І те, і друге залежить від типу інновацій, які можуть бути радикальними (базовими, «підривними» - за К. Крістенсеном) або ж поліпшувальними, підтримуючими. К. Крістенсен до «підривних» інновацій відносить ті, що є продуктами, принципово новими для ринку, дешевшими, зручнішими у застосуванні; до «підтримуючих» ті, аналоги яких вже існують на ринку, але новинки перевищують їх за якістю в межах технічних характеристик, важливих для основних споживачів основних ринків [10, с.14]. Перші дають змогу компаніям, що мають відповідну ресурсну базу, створювати високу вартість своєї продукції за рахунок унікальної технологічної складової проекту і відсутності товарів-субститутів на ринку; вони змінюють співвідношення цінностей на ринку. Несуттєві поліпшення генерують незначні грошові потоки інноваторам - через те, що в їх основі технології, які є доступними багатьом учасникам ринку і технологічна складова їх споживчої цінності є невисокою.

Тим не менш, незважаючи на значну економічну привабливість підривних інновацій, на ринку переважають підтримуючі (поліпшувальні) інновації. На це звертає увагу й П. Дойль, наводячи такі дані: якщо всі інновації прийняти за 100 %, то принципово нових серед них лише 10%. До того ж, зауважує він, найбільш успішними є не власне принципово нові продукти, а нові способи маркетингової діяльності [11]. Численні дослідження успіху на ринку інноваційних продуктів засвідчують, що близько 80% продуктів виникли з ідей, породжених ринком; представники Hewlett- Packard підкреслюють, що розуміння ринкових потреб - це головний чинник успіху продукції [12, с. 39]. Те ж саме стверджують і інші дослідники ринку [13; 14].

Тому можна стверджувати, що для реалізації машинобудівними підприємствами стратегії зростання їх інновації не обов'язково мають бути «підривними», достатньо розвивати і вдосконалювати їх характеристики відповідно до вимог ринку, а відтак - чіткіше позиціонувати споживчу цінність підтримуючих інновацій для цільових груп покупців. Адже інновація у відповідь на запити споживачів сприяє підвищенню їх інтересу до продукції, і це дає змогу не тільки утримувати позиції на існуючих ринках, а й відкривати нові - за достатнього ступеня новизни (цінності) інновації для споживачів. Тому, працюючи над створенням інновацій базового характеру, слід прогнозувати можливості їх диференціювання залежно від цільових груп споживачів, досягаючи компліментарності ресурсів і процесів інноваційної діяльності. Авторська позиція полягає в тому, що саме від цього необхідно відштовхуватися, окреслюючи організаційно - економічні контури системи управління інноваційною діяльністю на машинобудівних підприємствах.

Компліментарність (відповідність і взаємодо- повнюваність [15]) ресурсів інноваційної діяльності забезпечується їх відповідністю завданням кожного етапу інноваційного процесу та узгодженістю використання. Зважаючи на те, що створення новинки починається із дослідження ринку, а завершується її промисловим освоєнням і виведенням на ринок, важливо чітко розуміти, якого роду ресурси є ключовими на кожній із стадій. Методичною основою для цього може слугувати «петля якості» [1-4], яка визначає послідовність і функціональну спрямованість діяльності у підсистемах управління якістю та передбачає встановлення стандартів для всіх етапів створення, виробництва і реалізації продукції. Очевидно, що якісні характеристики продукції є важливими на усіх етапах її життєвого циклу - від створення до виведення з експлуатації і утилізації (останнє відповідає принципам екологічної безпечності, який нині визнається одним із визначальних для роботи на ринках розвинених країн). При цьому підвищувати якість на етапах створення продукції (профілактика якості) є більш економічно вигідним для підприємства, аніж виправляти дефекти чи коригувати відповідні процеси після того, як буде виявлено відхилення від діючих стандартів у готовій продукції.

Традиційно система управління якістю в своїй основі опирається на серію стандартів ^О 9000, яка охоплює 16 позицій. Стандарт ISO 9001 «Системи управління якістю - вимоги» - встановлює базові вимоги до системи управління якістю, дотримання яких підтверджує можливості підприємства задовольнити вимоги споживача. Залежно від галузі вимоги цих стандартів в загальному визначені і є основою сертифікації продукції та виробничих систем для виходу на міжнародні ринки.

Проте висока мінливість сучасних ринків, з одного боку, і усталеність стандартів серії ISO 9001, з іншого, спричиняє ситуацію «запізнення» - коли навіть відповідність виробничої системи підприємства цим стандартам може не дати йому змоги потіснити конкурентів на існуючих ринках. Тому йдеться не просто про забезпечення необхідних стандартів якості продукції, її відповідності існуючим на сьогодні вимогам споживачів, а про постійне вдосконалення якісних параметрів у напрямі, який дозволяє завоювати увагу і прихильність споживачів. інноваційний менеджмент стратегія якість

Це підводить до висновку, що вітчизняним промисловим підприємствам необхідно дотримуватися оновленої системи ISO 9000:2000, в основу якої покладено підходи і принципи TQM [16, с. 15]. При цьому, підтримуючи позицію В. Стадник і О. Замазій, що результати інноваційної діяльності слід передусім оцінювати з позицій ціннісно-орієнтованого управління [9], видається доцільним стверджувати, що до числа найбільш важливих принципів TQM є ті, що дають змогу найбільшою мірою максимізувати закладену у кінцевий результат інноваційної діяльності (нову продукцію чи технологію) споживчу цінність. Ці принципи та їх трактування в контексті завдань інноваційної діяльності та реалізації стратегічних цілей підприємства в цілому наведено в табл.1.

Зважаючи на те, що машинобудівна продукція переважно призначена для використання у виробництві, серед факторів її конкурентоспроможності (а значить - якості) найбільше значення мають функціональні та експлуатаційні характеристики. І це означає, що формування у цій сфері конкурентних переваг потребує значних інтелектуальних зусиль для створення продукції, що має для споживача більшу цінність, ніж продукція конкурентів. Тому особлива увага при вирішенні завдань поєднання управління інноваційною діяльністю і якістю у єдиний інтегрований комплекс має бути націлена на мотивацію персоналу, що знаходить підтвердження у принципі «залучення до участі».

Адже якими б не були досконалими і прогресивними засоби й технології, що використовуються в процесі створення й реалізації інновацій, результати інноваційної діяльності залежать від того, наскільки її учасники будуть зацікавлені в досягненні поставлених перед ними цілях, наскільки умови, в яких вони співпрацюють, є взаємовигідними. Врахування людських міжособистісних і міжгрупових чинників у процесі інноваційної діяльності не менш важливо для усунення протидії нововведенням, ніж забезпечення її учасників необхідними матеріально-технічними засобами для виконання досліджень і створення прототипів.

Таблиця 1 Принципи TQM співвідносно цілей інноваційної діяльності з позицій ціннісно-орієнтованого управління

Це може служити профілактикою опортуністичної поведінки носіїв ключових компетенцій, знизити рівень протидії нововведенням. В підсумку, це може зменшити число ітерацій інноваційного процесу, підвищивши результативність кожної.

Практика показує, що мотиви до інноваційної діяльності в більшості випадків формуються під впливом потреб вищого рівня (професійного зростання, поваги, задоволення роботою, самореалізації і т.п.). Створення умов для реалізації саме цих потреб може виявитися вирішальним у ефективності мотиваційного процесу у сфері управління інноваціями, де основний акцент ставиться на заохочення творчості, ініціативність і змагальність у досягненні кращих результатів. Разом з тим, незважаючи на важливість неекономічних чинників мотивації для працівників з високим рівнем інтелектуального розвитку, відсутність адекватних економічних стимулів не сприяє повноцінному розкриттю їх інтелектуальних здібностей - мотивація посилюється, коли у працівника активно «включається» економічний інтерес. Тому для ефективної інноваційної діяльності, яка б забезпечувала у режимі самоорганізації цілеспрямованість і системність в управлінні процесами створення споживчих цінностей за підходами і принципами TQM, важливо створити не тільки організаційні, а й економічні умови.

Висновки

Стратегічними цілями вітчизняних промислових підприємств є інтегрування у світовий економічний простір на правах виробника конкурентоспроможних товарів. Це можливо лише на основі цілеспрямованої і систематичної інноваційної діяльності, що особливо актуально для машинобудівного комплексу України. При цьому має бути забезпечено тісний зв'язок між цілями інноваційної діяльності і етапами життєвого циклу підприємства. Зважаючи на те, що для підприємств найбільш вигідно перебувати на етапі зрілості, який забезпечується досконалістю бізнес-процесів, планування інноваційної діяльності доцільно здійснювати, використовуючи підходи і принципи загальної системи управління якістю (TQM). Оскільки для машинобудівних підприємств, що виготовляють технічно складну продукцію, важливо забезпечити плідну організаційну взаємодію, серед принципів TQM особливої уваги заслуговує принцип «залучення до участі», який так само важливий і в інноваційному менеджменті. Результатом його втілення є мотивація до творчої праці, яка дає змогу генерувати більше ідей і втілювати їх у нові продукти. Розробка науково-методичних і практичних рекомендацій для створення організаційно-економічних умов реалізації підходів і принципів TQM в управлінні інноваційною діяльністю машинобудівних підприємств і стане предметом наступних досліджень.

Перелік використаних джерел